Нової парадигма сільського господарства
Розвиток процесів глобалізації і зміни в структурі сільського господарства України поставили питання стосовно відповідності традиційних поглядів (парадигми) і ефективності аграрної політики сучасним тенденціям, дали повштовх до виникнення нової парадигми. Головною ідеєю нового погляду (парадигми) є визнання сільського господарства як галузі, що здатна конкурувати з іншими галузями в національній економіці і на світовому рівні. Отже, відповідно з цим актуальним є визначення напрямів і заходів державної аграрної політики, яка виявляється на сьогодні неефективною і не відповідає новим тенденціям у розвитку сільського господарства. Особливу актуальність розвиток нової парадигми господарювання в аграрному секторі набуває у світлі вступу України до світової організації торгівлі (СОТ).
Економісти - аграрники розвинутих країн світу сьогодні вже пропонують новий погляд (парадигму) на розвиток сучасного сільського господарства і аграрну політику держави. Так, Л.Твітен і К.Зулауф вказують на функціонування американського сільського господарства в умовах саме нової економічної і політичної парадигми, яка визнає необхідність зміни аграрної політики держави в радикальних змінах функціонування аграрного сектора [1, c.263-279]. Т.Джослинг доводить, що інші розвинуті країни також вживають відповідних заходів до зміни традиційних поглядів на розвиток сільського господарства [2, c.271]. У.Коулман, Дж. Скогстад і М.Аткінсон підкреслюють, що новий погляд на розвиток сучасного сільського господарства міститься у русі від моделі розвитку аграрного сектора при державній підтримці до ринково-ліберальної моделі [3, c.273-301].
Такої думки дотримуються практично і українські економісти С.Дем'яненко, І.Свідерська [4, c.72-79], С.Зоря [5, c.56-65], які відстоюють недоцільність пільг для аграрного бізнесу, оскільки він повинен розглядатися як і бізнес в інших галузях. В той самий час слід наголосити на тому, що ряд українських вчених, у тому числі П.Саблук [6, c.54-60] і М.Ревенко [7, c.51-55], вказують на те, що державна підтримка виступає необхідною умовою розвитку вітчизняного аграрного сектора і забезпечення національної продовольчої безпеки.
В.Онегіна, аналізуючи зміну аграрної парадигми і державної аграрної політики у розвинутих країнах, надає порівняльну характеристику традиційній і новій аграрним парадигмам (Таблиця 1.) [8, c.65].
Таблиця 1
Порівняльна характеристика традиційної і нової парадигми розвитку сучасного сільського господарства і аграрної політики держави
Параметри порівнянняТрадиційна парадигмаНова парадигма
Загальна оцінка сільського господарстваСільське господарство є проблемною галуззюСільське господарство є конкурентною галуззю
Особливості функціонування сільського господарстваСільське господарство має високу нестабільність виробництва, цін і доходів, монополізм суміжних галузей, іммобільність ресурсів, диспаритет цін, нееквівалентний і низький рівень доходівНестабільність компенсується коливаннями цін, спостерігаються еквівалентні доходи, ціновий диспаритет відповідає змінам у продуктивності, поведінка суміжних галузей не є монопольною
Цілі аграрної політикиЗабезпечення еквівалентності і стабільності відтворення в сільському господарстві, а також достойного рівня фермерських доходівПідвищення ефективності і конкурентноспроможності виробництва шляхом сприяння активізації ринкових регуляторів
Інструменти аграрної політикиЗалогові і інтевенційні операції, цільові ціни, прямі виплати товаровиробникам, контроль за пропозицією, стимулювання попитуРизик-менеджмент, компенсаційні виплати без їх впливу на виробничі рішення, підвищення мобільності трудових ресурсів
Світовий ринок і сільське господарствоСвітовий ринок розглядається як нестабільний, державне стимулювання експорту і обмеження імпортуСвітовий ринок є ефективним механізмом, імпортні обмеження скорочуються, експортні субсидії ліквідуються
Однак аналіз показників середньорічного рівня доходів фермерських домогосподарств в США, а також середньорічного рівня доходів домогосподарств в цілому в економіці даної країни [8,c.66] дозволяє зробити певні висновки стосовно структури доходів фермерів, де значна частина - це доходи від нефермерської діяльності. Як зазначає С.Бланк [9,c.218], пошук доходів поза фермерським сектором є для фермерських сімей змушеним заходом, оскільки діяльність в сільському господарстві не забезпечує їм достойного рівня добробуту. Крім цього, нова економічна парадигма для сільського господарства не визнає нестабільність розвитку галузі, високий ризик цієї діяльності приводом для державних виплат, субсидій, дотацій тощо. Навпаки, вона проголошує недосконалу конкуренцію на ринку, завдяки якій постійно розорюється велика кількість дрібних сімейних фірм, а отже вона стверджує певну соціальну незахищеність сільського населення.Прихильники нової аграрної парадигми визнають наявність в сільському господарстві проблеми нестабільності і бідності, але впевнені у тому, що державні товарні програми не здатні вирішити їх.
СОТ для реалізації принципа справедливої конкуренції вимагає обмеження таких заходів державної підтримки аграрного сектора, які здійснюють протекціоністський і стимулюючий вплив на виробництво, а також спрямовані на захист національного ринку. Стосовно України в переговорах про вступ до СОТ практично всі діючі важелі підтримки сільськогосподарського підприємництва і конкурентноспроможності галузі виявилися віднесені до заходів, що потребують обмеження.
А.Лісецький та М.Соломко висунули і обгрунтували власну парадигму структурного розвитку сільського господарства в умовах глобалізації [10, c.58-61]. Нова українська парадигма розвитку, за їх розумінням, повинна враховувати переваги введення ліберальної ринкової системи СОТ, уникаючи небезпеки від змін параметрів розвитку сільського господарства. Вони вважають, що іноваційний розвиток цієї галузі можливий виключно на шляху до СОТ і світовим ринковим перетворенням, який визнає пріоритетність власних грошових капіталів для активізації засобів виробництва (ліберальна парадигма визнає першість фінансового капіталу), формування єдиного економічного простору на території України, введення системи ринкового розподілу ціни по факторах виробництва, пріоритетність зернового господарства лише на внутрішньому ринку, відродження фізичного капіталу у тваринництві, розвиток птахівництва на промисловій основі, використання доходів рентного походження для інвестицій тощо. Крім цього, вони визначили економічний механізм фінансового забезпечення сталого розвитку, у якому нова парадигма повинна розглядати ринок землі як рух у напрямку пошуку ефективного господаря. Автори нової української парадигми закликають до розвитку повноцінного ринку і конкуренції, наголошують на тому, що пільги сільському господарству повинні бути диференційованими, а дотації - персоніфіціровані (і лише для підприємств з державним контрольним пакетом акцій).
Оцінка сучасного стану сільського господарства в Україні доводить, на наш погляд, неможливість переходу до нової аграрної парадигми. Аграрний ринок характеризується незбалансованістю і неефективністю, йього функціонування не сприяє ефективному відтворенню ресурсів аграрного сектора. Диспаритет цін спостерігається в умовах падіння продуктивності в сільському господарстві. Вступ до СОТ для українського аграрного сектору економіки спричинить не лише подальше падіння виробництва, а, насамперед, його остаточну руйнацію і залежність насичення українського ринку продуктами харчування від сільськогосподарських товаровиробників розвинутих країн світу. Особливе занепокоєння викликає виробництво молока, м'яса, цукрового буряка тощо. Таким чином, на наш погляд, не зважаючи на вступ до СОТ, слід суттєво переглянути політику держави відносно підтримки вітчизняного аграрного сектора економіки.
Література:
1. Tweeten L., Zulauf C. PublicPolicy for Aqriculture after Commodity Programs// Review of Agricultural Economics. - 1997. - Vol. 19. - p. 263-279.
2. Moyer W., Josling T. Agricultural Policy Reform. Politics and process in the EU and US in 1990 s. - Aldershot, 2002.
3. Coleman W., Skogstad G., Atkinson M. Paradigm Shifts and Policy Networks: Cumulative Change in Agriculture // Journal of Public Policy. - 1996. - Vol. 16. - p. 273-301.
4. Дем'яненко С., Свідерська Ш. До питання про стратегію розвитку аграрної політики України // Економіка України. - 2004. - №8. - С. 72-79.
5. Зоря С. Субсидування сільського господарства: досвід зарубіжних країн, можливість і доцільність його використання в Україні // Економіка України. - 2003. - №8. - С. 56-65.
6.Саблук П. Основні положення нової економічної парадигми національної продовольчої безпеки України в ХХІ ст. // Економіка України. - 2002. - №5. - С. 54-60.
7. Ревенко М. Удосконалення державного регулювання розвитку аграрного сектора економіки // Економіка України. - 2003. - №12. - С. 51-55.
8. Онегіна В. Зміна аграрної парадигми і державної політики у розвинутих країнах // Економіка України. - 2005. - №11. - С. 62-72.
9. Blank S. The End of Agriculture in the American Portfolio. -Westport" Quorum Books, 1998.
10. Лисецкий А., Соломко М. Структурное развитие сельского хозяйства Украины // Экономика Украины. - 2006. - №12. - С. 54-61.