Приклади моделювання адміністративно-територіального устрою Савранського району Одеської області
Актуальність обраної теми обумовлена наявністю великої кількості проблем в контексті становлення територіальних громад як спроможних суб’єктів самоврядування. Вже багато років йде мова про необхідність побудови в Україні ефективної місцевої публічної влади, але спроби надання певних імпульсів до розбудові та розвитку громадянського суспільства не мають кінцевого результату.
Особливу увагу привертає питання реформування територіального устрою. Більшість представників владних структур регіону свого часу були учасниками громадських обговорень проекту Закону України “Про територіальний устрій”, що були організовані урядом. Однак під час обговорень було виявлено неоднозначне відношення до запропонованих змін з боку представників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування різних рівнів. Суть цієї реформи полягає не тільки в тому, щоб створити нову систему адміністративно-територіального поділу, а й в тому, щоб більш повно реалізувати принцип децентралізації владних повноважень, для чого суттєво змінити функції та повноваження органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади на всіх рівнях, децентралізувати фінансові ресурси на користь місцевого самоврядування, що у підсумку дасть можливість покращити якісний рівень громадських послуг. Проведення аналізу та оцінки ресурсного потенціалу типових громад, дослідження на цій основі механізмів, інструментів та моделей трансформації громад і базових територіальних одиниць до рівня спроможних суб’єктів – завдання масштабне, непросте, але суспільно важливе для України. Це дасть можливість сформувати об’єктивне уявлення про реальний стан справ на місцях і стане надійним інформаційно-теоретичним фундаментом для ухвалення низки управлінських рішень.
Метою даної статті є представлення результатів досліджень щодо моделювання адміністративно-територіального устрою Савранського району на основі сучасних методологічних розробок у цьому напрямку.
Одним із головних уроків вивчення реформ адміністративно-територіального устрою є обережне ставлення до проектів усіх змін адміністративних меж. Серед основних принципів, які науковці пропонують застосовувати при здійсненні адміністративно-територіального поділу, слід зазначити наступні: пропорційність, компактність, спадкоємність, необхідність «критичної маси», взємодоповнення; гнучкість та адаптивність; саморегулювання; перспективність [1; 2; 5; 8].
Низовий рівень адміністративно-територіального устрою є найскладнішим, бо безпосередньо відповідає за умови та рівень життя населення. Відповідно до світових тенденцій, територіальні адміністративні утворення повинні мати достатній потенціал для забезпечення в межах певних повноважень надання високого рівня суспільних послуг населенню, і поступального соціально-економічного розвитку територій. Виходячи із світової і вітчизняної практики перетворень, на низовому рівні можна виділити наступні напрямки адміністративно-територіальної реформи стосовно низових (базових) адміністративно-територіальних одиниць: перший полягає в їх укрупненні (об’єднанні); другий – в розукрупненні (дробленні, фрагментації) [2].
Сьогодні у вітчизняній науці і політиці основний механізм поліпшення стану низових громад вбачається в їх укрупненні. Головним орієнтиром при цьому виступає чисельність населення. Європейський критерій розміру низової громади – 5000 тис. осіб – обґрунтований досвідом адміністративно-територіальних реформ і функціонування місцевого самоврядування. Дійсно, при зростанні чисельності населення зростають фінансові можливості громади, підвищується економічна ефективність за рахунок концентрації доходів бюджету по всіх видах надходжень і їх використання шляхом розшивання вузьких місць і вирішення першочергових завдань, що не під силу дрібним територіальним утворенням. Невелика територія в сільській місцевості не може прогодувати або надати роботу великої кількості людей, і в цьому сенсі збільшення території для сільської місцевості є явищем позитивним. З іншого боку, зростання чисельності населення тягне за собою і зростання території, збільшення радіусу доступності до центру від кожного населеного пункту [2; 3]. При цьому слід враховувати особливості системи розселення населення, географічне розташування населених пунктів та доступність їх до центру громади.В основу розробки моделі реформування територіального устрою Савранського району було покладено один з ефективних, на наш погляд, математичних методів – метод зважених балів, який детально описаний в роботах науковців Казанського університету та апробований на районах Самарської області Російської Федерації [10]. Для визначення оптимальних параметрів громад, утворених на основі соціально-економічного районування, були обрані запропоновані дослідниками 10 показників та добавлені нами ще 4. Вони були згруповані у 5 груп: населення; розселення; віддаленість; інфраструктура, фінанси. Кожна з зазначених груп взаємозрівноважують одна одну. Так, при зростанні чисельності населення зростають фінансові можливості громади, підвищується економічна ефективність за рахунок концентрації доходів бюджету по усіх видах надходжень і їхнього використання шляхом розшивки вузьких місць і рішення найбільш важливих, першочергових задач, що не завжди під силу дрібним територіальним утворенням. Цим створюються передумови для підвищення рівня життя населення й обслуговування організацій.
У цілому зміст виділення першої (населення) і третьої (віддаленість) категорії районування громад (або груп показників) полягає в тому, що ріст населення сприяє збільшенню обсягів вироблених на її території товарів і послуг. Однак, при цьому, значна частина робіт і послуг здійснюється в адміністративному центрі громади. Насамперед, це послуги, які надаються органами місцевого самоврядування – адміністрацією громади. Сюди ж, природно, тяжіють центральні установи соціально-культурного і побутового обслуговування: повна (середня) школа, дільнична лікарня або лікарська амбулаторія, будинок культури, заклади побутового обслуговування і т. ін. Тут і буде виявлятися вплив третьої групи факторів – віддаленості або радіуса досяжності до райцентру і центру громади. І вплив цих факторів буде зворотним від чисельності населення.
При визначенні оптимальності адміністративно-територіальних одиниць (АТО) з перевагою сільського населення (громади, райони) територія є противагою чисельності населення лише з визначеного рівня. Невелика територія в сільській місцевості не може прогодувати або надати роботу великій кількості людей. До визначеної межі збільшення території є для сільської місцевості явищем позитивним, особливо якщо це сільськогосподарська земля доброї якості. Таким чином, до певного моменту збільшення території, як і зростання чисельності населення, впливають на оптимальність АТО [10].
Два розглянутих вище фактори, населення і територію, зближає фактор системи розселення населення. На наш погляд, громада повинна являти собою не просто визначену кількість жителів, що проживають у її межах. Соціально-економічне районування, як це було розглянуто раніше, визначає громаду як первинну систему розселення населення. Як будь-яка система, вона повинна мати визначені правила або умови. Одним з таких обов’язкових умов є наявність центру (ядра) громади, яким, як правило, має бути найбільший за чисельністю населення сільський населений пункт (СНП), в ідеалі розташований у географічному її центрі. Крім того, система розселення припускає наявність не просто декількох периферійних СНП, а їхньої ієрархічної системи: великі, середні і дрібні.
Три вищезгаданих групи факторів (населення, розселення і територія) є первинними для оцінки оптимальності АТО на основі соціально-економічного районування. Показники по цих факторах присутні в будь-якому стандартному довіднику АТО: 1) чисельність населення громади; 2) чисельність населення центру громади; 3) кількість СНП громади; 4) відстань від центру громади до райцентру; 5) відстань від кожного СНП до центру громади.
Усі ці показники є кількісними. Для комплексної ж оцінки при районуванні території для оптимального АТО, на наш погляд, необхідно використовувати і якісні показники, що визначають рівень забезпеченості об’єктами виробничої і соціальної інфраструктури по кожному СНП і по громаді в цілому. Залишившись на периферії нової громади після укрупнення, старий центр, а також і інші СНП, стають менш привабливими для життя населення і розвитку тут виробництва і послуг.
Такою компенсацією і є своєчасне поліпшення виробничої і соціальної інфраструктури передбачуваних до ліквідації центрів громад і вхідних у їхній склад СНП. При бальній оцінці рівня розвитку громад це виразиться в тому, що числова оцінка (у балах) нової об’єднаної громади повинна бути вище, ніж оцінка кожної з громад до їхнього об’єднання. Іншими словами, якщо громада намічена до ліквідації, то для ліквідації негативних наслідків цього явища, що є неминучими, необхідно завчасно здійснити цілий ряд заходів: провести дорогу з твердим покриттям від усіх СНП до майбутнього центру, зв’язати їх автобусним сполученням, забезпечити жителів і організації телефонами, газом, провести водопровід або пробурити свердловини, відремонтувати школу або фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП), забезпечити кадрами пошту або відділення ощадбанку і т. ін.Якщо більшість із зазначеного не буде зроблено, то після об’єднання умови життя населення погіршаться через нерозвинену місцеву інфраструктуру і недоступність інфраструктури нового центру. А при бальній оцінці районування при цьому вийде, що об’єднана громада за своїми зведеними показниками гірша за ту, котра була до об’єднання.
Нами також було добавлено такий показник, як відсоток доходів місцевих бюджетів, який свідчить про спроможність місцевої влади забезпечувати вирішення питань місцевого значення. На наш погляд, здійснюючи реформування територій також необхідно враховувати роль і спроможність місцевої влади виконувати власні і делеговані повноваження. Через брак фінансової інформації та її неспівставність за окремими параметрами, в рамках цієї магістерської роботи був обраний лише один фінансовий показник – відсоток доходів місцевих бюджетів. Поряд з цим, у подальшому можна розглядати також відповідність доведених фінансових нормативів до фактичних, розмір видатків на одного мешканця тощо [10].
Характеризуючи Савранський район слід зазначити, що він розташований у північно-східній частині Одеської області і займає територію площею 61,7 тис. га, яка є найменшою серед інших районів області. Сучасний адміністративно-територіальний поділ району представлений 21 населеним пунктом, керівництво якими здійснює 10 сільських та 1 селищна рада. Загальна кількість працюючих в радах відповідного рівня за станом на 01.01.2007 р. становила 83 особи, з них в Савранській селищній раді працює 11 осіб, решта – в сільських радах. Кількість населених пунктів, в яких мешкає 1000 і більше мешканців, становить 8 од.; від 50 до 99 осіб – 5 од., від 300 до 499 осіб – 3 од., від 500 до 999 осіб – 2 од., та по 1 населеному пункту, де мешкає менше 49 осіб та від 200 до 299 осіб. Найбільша чисельність населення (понад 2,0 тис. осіб) мешкає в селах Концеба та Осички, найменша – 28 осіб – в с. Квітка [4; 7].
Існуючі адміністративно-територіальні утворення є досить нерівнозначними. Це обумовлено також тим, що наявність лісових масивів обмежує пересування мешканців громад, яке здійснюється виключно по існуючим автомобільним шляхам. Основні шляхи з’єднують сільські населені пункти з районним центром у вигляді “променів”, які розходяться від смт. Саврань по всій території району. Саме цей фактор необхідно було врахувати в першу чергу, розглядаючи можливості об’єднання територіальних громад.
Проаналізувавши сучасний соціально-економічний та фінансовий стан сільських територіальних громад Савранського району було розглянуто два варіанти змін адміністративно-територіального устрою. При цьому враховувалися географічні особливості місцевості (розтушування лісового масиву та транспортна розв’язка автомобільних шляхів), наявність та розташування об’єктів соціальної інфраструктури, чисельність населення тощо.
За першим варіантом пропонувалося здійснити укрупнення сільських рад, обґрунтовуючи це відповідними розрахунками за методом зважених балів. Зокрема, пропонувалося 10 сільських та 1 селищної ради реорганізувати в 6 сільських та 1 селищну при збереженні у новостворених центрах органів місцевого самоврядування (рис.1). Тобто на перший погляд ми повертаємося до схеми територіального устрою району, яка існувала у 1978 році, але при цьому в запропонованій структурі існують певні відмінності, які мають наукове обґрунтування (табл.1.). Водночас, як показали попередні розрахунки, сподівання на те, що зростання чисельності населення, фінансових можливостей громади, економічної ефективності за рахунок концентрації доходів бюджету по усіх видах надходжень і їхнього використання все одно не дає можливості вирішувати існуючі проблеми. В першу чергу, це обумовлюється незначною чисельність населення, відсутністю ресурсів щодо наповнення місцевих бюджетів тощо.
Саме це спонукало до можливості застосування ще одного варіанту реформування адміністративно-територіального устрою району, використовуючи підходи, які були впроваджені в Одеській області міською радою Іллічівська. Одночасно було проаналізовано матеріали щодо реалізації в Україні державно-правового експерименту розвитку місцевого самоврядування в місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області [6].