Метод кейс-стаді у професійному розвитку управлінців: основи, стандарти, результати
Зростаюча роль управління у розвитку суспільства вимагає від вищих навчальних закладів постійного пошуку способів і методів удосконалення навчального процесу, наближення змісту вищої освіти до вимог і потреб складного соціально-економічного середовища. Стаття присвячена актуальній проблемі реформування освітньої галузі, пов’язаної з пошуком нових ефективних методик підготовки управлінців. Метою статті є аналіз методу ситуаційного навчання (методу кейс-стаді) як одного з найефективніших в підготовці фахівців в галузі державного управління та менеджменту. Хоча розвиток зазначеної галузі в Україні відбувається досить інтенсивно, натомість, характеризується переважанням теоретичної складової над практичною. Проте цінність підготовки управлінців визначається передусім здатністю формувати та вдосконалювати навички управління з урахуванням існуючих реалій.
Сьогодні неможливо навчати студента / слухача старими методами. Знань стало так багато, професійні навички стали настільки багатоманітними, що їх неможливо передати в повному обсязі в межах традиційних методів [3, с. 100], шляхом ретрансляції, позбавленої емоційності. На наш погляд, використання методики кейс-стаді у навчанні студентів (слухачів) управлінських (менеджерських) спеціальностей дозволяє не лише поліпшити розуміння управлінської теорії, активізувати пізнавальний інтерес до курсів, що вивчаються, але й сприяє розвитку дослідницьких, комунікативних та творчих навичок прийняття рішень.
В основу управлінської освіти покладено формування у студентів / слухачів навичок креативного, інноваційного мислення. Практична діяльність управлінця в умовах процесів трансформації, високої мінливості середовища вимагає не лише вміння адаптуватися до нового, але і вміння випереджати події, займати проактивну позицію. Як результат – методичне забезпечення закладів з підготовки управлінців повинне мати виражену тенденцію до практичного спрямування, відображення чинних тенденцій сьогодення, уникнення надлишкової затеоретизованості, яку не можна застосувати на практиці. Тому важливою характеристикою навчального процесу стає використання ситуаційних вправ з їхньою практичною спрямованістю та наявністю прототипу реальної ситуації. Натомість, використання кейсів в Україні стикається з потенційними проблемами, які пов’язані з: не прогнозованістю, непередбачуваністю, багатоваріантністю управлінського середовища; використанням аналітичних та поведінкових навичок; співтворчістю у процесі взаємообміну знаннями, досвідом і уявленням; розумінням психології колег з інших країн, для яких цей метод складає основу їх вищої управлінської освіти [4, с. 17–18].
Кейси (ситуаційні вправи) у викладанні управлінських дисциплін мають чітко визначений характер і мету. Як правило, вони пов’язані з проблемою чи ситуацією, яка існувала чи й зараз існує в якійсь державній чи громадській організації. При цьому проблема чи ситуація або вже мали якесь попереднє рішення, або їх вирішення є необхідним і нагальним, а тому потребують аналізу.
Кожна з проблем (ситуацій), які розглядаються в кейсі, має відповідати чотирьом умовам. По-перше, кейси повинні бути правдивими, реалістичними, однак, в той же час, не обтяженими деталями, бути за тематикою зв’язаними з управлінням. Відповідні дані мають бути як прямого, так і непрямого характеру, бути спрямованими на те, щоб провести аналіз та обговорити специфічну управлінську ситуацію. Добрим вважається кейс, який відповідає десяти характеристикам якісного кейсу [4, c. 36–39]: бути вміло розказаною історією, стосуватися важливої управлінської проблеми, описувати драматичну ситуацію з прийняттям критичного управлінського рішення, містити конкретні порівняння, надавати можливість для узагальнення висновків, мати центрального героя, давати змогу оцінити ефективність вже прийнятих раніше управлінських рішень, бути оптимальним за розміром, містити оптимальний обсяг інформації.
По-друге, ситуаційні вправи пропонують розгляд феноменів, з якими, як правило, стикаються державні службовці, а саме: причини та наслідки управлінських дій, мотивація та мораль працівників; структура та політика, які визначають діяльність органу чи організації; наслідки специфічних управлінських стилів; взаємодія програм аналізу та програм політики; наслідки заходів щодо діяльності та фінансового контролю на поведінку людини та групи людей; інші передбачувані та непередбачувані фактори організаційного життя.
По-третє, кейси загострюють інтерес управлінців до питань, з якими ті стикаються, підкреслюють їх значущість та необхідність вирішення. Кейси також пропонують шляхи реакції та вдосконалюють майстерність слухача у вирішенні проблем управління.По-четверте, кейси вдосконалюють практичні навички; спрямовують на пошук відповідних шляхів, можливих реакцій на управлінські ситуації, використання специфічних інструментів та понять. Навчання за допомогою кейсів розвиває здатність управлінців аналізувати, уникати помилок, які часто виникають в управлінському контексті. Як правило, типовий кейс представляє як «хорошу, належну» так і «погану, несприйнятну» управлінську практику, при цьому не ідентифікуючи їх; жоден з кейсів не є виміром ефективної чи неефективної управлінської поведінки.
Хороший кейс має задовольняти таким вимогам [2]:
- відповідати чітко поставленій меті;
- мати відповідний рівень складності;
- ілюструвати декілька аспектів життя;
- не старіти занадто швидко;
- мати національне забарвлення;
- бути актуальним на сьогоднішній день;
- ілюструвати типові ситуації;
- розвивати аналітичне мислення;
- провокувати дискусію;
- мати декілька рішень.
Мета кейсів – детальний аналіз, а не оцінювання (особливо, завчасне оцінювання). Ціллю їх є не презентація специфічних «правильних шляхів», а допомога у набутті навичок аналізу – саме це сприяє підвищенню ефективності державного управління. Разом з вдосконаленням аналітичних навичок метод ситуаційних вправ стимулює розвиток проникливості, є формою перевірки знань, розвиває здатність відокремлювати важливе від тривіального в управлінській діяльності, виховує почуття відповідальності в процесі навчання слухачів.
Найбільш прямий шлях до вдосконалення навичок спостереження, аналізу та синтезу лежить через розвиток у слухачів таких видів інтерактивної діяльності, як:
- взаємодії – зосередженні уваги на важливих даних чи на відсутності таких в управлінській діяльності;
- моделі чи теорії, що зв’язують нескінченні спостереження та дозволяють зробити висновок у формі: оскільки я спостерігав за «Х», мені необхідно бути обережним щодо «Z» та «W», оскільки вони спів-вимірюються з «Х»;
- альтернативні дії, які постійно уточнюються чи перевіряються.
Коротко кажучи, кейс-підхід має сприяти вдосконаленню здатності ізолювати проблеми та приймати ефективні рішення. Крім цього, такий метод вчить слухачів аналізувати та розробляти програми дій, що, в свою чергу, мотивує їх до правильної поведінки у разі, коли настане час діяти в реальній ситуації.
Також кейси допомагають у перенесенні навчального середовища з аудиторії на робочі місця. Особливо це можливо з огляду на те, що слухачі:
а) краще усвідомлюють власні пріоритети та цінності, які мають відношення до їх професійної діяльності;
б) вчаться визначати класи більш чи менш типових ситуацій;
в) розвивають в собі ширші можливості для аналізу, оцінюють наслідки різних рішень управлінської ситуації.
Беручи до уваги саме управлінські кейси, розглянемо п’ять видів навчання при методі кейс-стаді.
По-перше, кейси не вживаються з метою передачі знань (хоча, звичайно, деяка трансляція знань і відбувається). Кейси надають «образи» реальних проблем чи реальних ситуацій, які забезпечують слухача знанням про те, що має бути зроблено в організації / установі. Обговорення кейсів виступає потенційним поштовхом до обміну перспективами та досвідом практичної роботи.
По-друге, управлінський кейс полегшує інтеграцію та застосування знань. Кейс-метод базується на взаємообміні досвідом слухачів найбільш зручним і економним шляхом.
По-третє, кейс-стаді метод розвиває у слухача здатність вирішувати складні, але корисні приклади управлінських проблем. Це демонструє, що управлінські ситуації, хоча й складні за природою, піддаються аналізу. Такі приклади – важливий компонент «стилю» управлінця, фундаментальних і характерних шляхів вирішення управлінських проблем. Цей стиль суто індивідуальний і не може розвиватися шляхом прямої передачі знань.
По-четверте, навчання методом кейс-стаді загострює оцінювання пріоритетів та цінностей. Слухач в процесі навчання демонструє власне ставлення, цінності та управлінські орієнтації, які підтримуються чи не сприймаються іншими слухачами.
Результати такого інтерактивного навчання важко передбачити чи перевірити, оскільки вони можуть приймати різні форми. Як правило, спільне порівняння та перевірка набутого досвіду привносять щось нове у практичну діяльність слухачів.По-п’яте, кейси завжди корисні в плані збагачення досвіду та удосконалення навичок, які слухачі застосовують, аби наблизити ті цінності, які вони вважають найбільш бажаними. Всі навички разом можуть бути описані однією фразою – творче вирішення проблеми і формування аналізу ситуації та прийняття рішення. Навички, які розвиває метод case-study: аналітичні навички (вміння відрізняти дані від інформації, класифікувати, виділяти суттєву та несуттєву інформацію, аналізувати, представляти та добувати їх; мислити чітко й логічно), практичні навички (формування на практиці навичок використання управлінської теорії, методів та принципів), творчі навички (генерація альтернативних рішень, які не можна віднайти логічним шляхом), комунікативні навички (вміння вести дискусію, переконувати колег, використовувати наочний матеріал та інші медіа-засоби, кооперуватися в групи, захищати власну точку зору, переконувати опонентів, складати короткий та переконливий звіт), соціальні навички (оцінка поведінки людей, вміння слухати, підтримувати в дискусії чи аргументувати протилежні думки, контролювати себе тощо).
Кейси найкращим чином залучають слухачів до активного вирішення ситуації, до участі в подіях кейса. Кейс-підхід:
- визначає проблему як таку, яка відповідає реальній ситуації, з якою слухачі стикаються в досвіді роботи;
- підвищує залученість слухачів до навчального процесу;
- підштовхує слухачів до дискусії з застосуванням різних підходів, інтерпретацій та персоналій;
- допомагає розширити аналітичну увагу та орієнтацію на вирішення проблем у слухачів, особливо тих, у кого особистий погляд на організацію / установу чи у кого «вузьке (тунельне) бачення»;
- сприяє навчанню без пресингу;
- сприяє вихованню так званого «співчуття», коли слухачі ідентифікують себе з героями кейсу, представляють себе в різних ролях чи ситуаціях;
- зменшує рівень деперсоналізації та абстракції, яка присутня у викладанні та навчанні.
Мета кейс-методу – розвиток здатності тих, хто навчається, приймати рішення – потребує організації процесу навчання як процесу пошуку і прийняття рішень.
Ефективна підготовка до кейсів, на думку Дж. Пірса та Р. Б. Робінзона [7, с. 1–2], передбачає таку діяльність: адекватно організовувати свій час на підготовку кейсу, читати кейс двічі, фокусувати увагу на стратегічних питаннях, не дивитися зверхньо на «речові докази», працювати у зручних для себе часових рамках, трансформувати свої знання у галузь управління. Оскільки кейс-метод потребує активної участі, то студент / слухач має: регулярно відвідувати заняття, бути завжди готовим, приймати участь у дискусіях, розглядати проблему у широкому аспекті, дотримуватися теми обговорення. У свою чергу викладач демонструє такі ролі, як: фокусує увагу, залучає студентів / слухачів, акцентує навчальний процес на концепціях управління, грає роль захисника «диявола» (займає контр-позицію).
Відповідно до концепції відкритих моделей поведінки при прийнятті рішень, процес пошуку та прийняття рішень, який студенти проходять під час роботи над кейсом, можна представити шістьма фазами.
1-й етап. Визначити мету створення кейсу, наприклад, навчання ефективним комунікаціям всередині організації / установи. Для цього можна розробити кейс, взявши за приклад добре відому організацію/установу, описати її комунікації, які використовуються менеджерами для організації роботи з персоналом. Розробити питання та завдання, які дозволять студентам засвоїти різні види комунікацій (наради різного рівня, щорічний звіт, внутріорганізаційна газета, оголошення, брифінги тощо).
2-й етап. Ідентифікувати конкретну реальну ситуацію згідно з відповідною метою.
3-й етап. Провести попередню роботу з пошуку джерел інформації для кейсу. Можна використати пошук за ключовими словами в Інтернеті, аналіз каталогів друкованих видань, журнальних статей, газетних публікацій, статистичних даних.
4-й етап. Зібрати інформацію та дані для кейсу, різні джерела, в тому числі і контакти з організацією, яка описується в кейсі.
5-й етап. Підготувати перший варіант кейсу. Цей етап включає макетування, компоновку матеріалу, визначення форми презентації (відео, друк тощо).
6-й етап. Отримати дозвіл на публікацію кейсу у випадку, якщо інформація містить дані з конкретної організації.
7-й етап. Обговорити кейс, залучаючи якомога ширшу аудиторію, і отримати експертну оцінку колег перед його апробацією. Як результат такої оцінки можна внести необхідні зміни та покращити кейс.
8-й етап. Підготувати методичні рекомендації з використання кейсу. Розробити завдання для студентів і можливі питання для дискусії та презентації кейсу, описати передбачувані дії студентів / слухачів і викладача в момент обговорення кейсу.
Ефективне використання кейсу потребує від викладачів ретельного планування. Така підготовка складається з двох частин – змісту та процесу.Зміст означає вибір питань (проблем), на яких акцентується увага через застосування обраних процесуальних технологій. Процес означає технології щодо використання кейсів у класних завданнях, роботах у групі, рольових іграх та демонстраційних методах.
Підготовка змісту кейсів. Застосовується метод «кроків» щодо ідентифікації та вибору питань (проблеми) у окремому кейсі. Для слухачів даються такі завдання.
Крок І. Проаналізуйте зміст (сутність) кейсу. Прочитайте його декілька разів. У ході читання запишіть проблеми, які підіймаються героями, ситуаціями чи подіями.
Крок ІІ. Перегляньте список зафіксованих проблем. Можливо, треба щось додати, поновити. Переконайтеся, що охоплено весь спектр проблем. Цей список має відображати ваш досвід, освіту, особистість. Пам’ятайте, що немає «правильного» чи «неправильного» списку.
Крок ІІІ. Перегляньте фонд бібліотеки, зверніться до однокурсників, використайте власний досвід тощо. Знайдіть статті, книги, доповіді, які пропонують теоретичний матеріал (узагальнення, розповіді тощо) щодо питань (проблем), які ви обрали. У цьому випадку ви будете повністю готові до виконання кейсу. Це також допоможе вам обрати техніки щодо використання кейсу.
Зв’язок з обраною літературою для читання.
Ретельно відібрана література для читання збагатить та сфокусує навчальний потенціал кейсів. Загалом, корисні завдання з читання. Один і той самий кейс можна використовувати з різними цілями, з різними завданнями для читання.
Форми представлення кейсів.
Кейси можна представити у різних формах, від декількох речень на одній сторінці до багатьох сторінок [2].
Підготовка кейсів для обговорення.
Готуючи кейс до використання в класі, викладач має визначитися з цілями; використовуючи свій власний стиль, не забувати про можливості, закладені у кейсі. Це може бути технічний чи інтуїтивний підхід. Природно, можуть виникнути питання: наскільки зручно викладач почувається серед слухачів? Веде викладач слухачів до специфічних висновків кейсу, чи навпаки надає групі можливість зробити власні «відкриття»? Викладач – прихильник невизначеності, постійно ставить запитання, чи у нього чіткі та специфічні цілі курсу? Кожен з викладачів має визначитися з цими питаннями і розробити власну стратегію використання кейсів в контексті свого курсу. Той чи інший кейс передбачає мету використання: одні розкривають етичні питання чи міжособистісні проблеми, інші закликають до проектування поведінки героїв (подій), є й такі, що вимагають ретельного аналізу. Деякі кейси передбачають рольові ігри: студенти та викладачі можуть безпосередньо розіграти героїв кейсу. Є кейси, які представляють собою діалог між героями, інші надають слухачам змогу підготувати повідомлення, є й такі, що стимулюють формальні дебати в класі.
Загалом, кейси розробляються і використовуються з огляду на різноманітні інструкційні цілі та цілі курсу. Вони включають:
- непряму соціалізацію через використання реального досвіду;
- розвиток особистісних правил реагування та поведінки на складні ситуації;
- розвиток навичок відокремлення фактів від припущень;
- практикування у висловленні цілей та формулюванні стратегій управлінських дій із залученням особистісних, організаційних та між-організаційних відносин;
- досвід ретельної аргументації своїх суджень та опору спокусі відразу робити висновки щодо фактів, вміння вислухати різноманітні думки одногрупників;
- вдосконалення здатності застосування «книжної» теорії у практичних цілях;
- досвід вирішення проблем та прийняття рішень у групі;
- вдосконалення діагностичних навичок та навичок проектування ефективного втручання в управлінські справи;
- перевірку особистісних цінностей та цілей;
- розвиток та перевірку меж власної поведінки;
- співвідношення «великої картини» з «малим прикладом»;
- навчання тому, як використовувати відповідальність, чуйність та представництво в управлінні та державній службі;
- сприяння проявам ризику в управлінні;
- виховання почуття особистого залучення до досягнення поставлених цілей в державному управлінні.
Звичайно, у кожного викладача можуть бути власні цілі щодо використання кейсів у класі. Дуже багато тактичних дій можуть сприяти успішному виконанню інструкційних та персональних цілей у кейс-навчанні. Наприклад, викладач може запропонувати слухачам дати відповіді на такі питання:
- Які факти згадуються у кейсі?
- Які передбачення зроблені у кейсі?
- Які висновки ви зробили з цих фактів та передбачень?
- Які теорії, загальні положення чи правові доктрини присутні у кейсі?
- Якого досвіду ви набули під час читання кейсу та чого навчилися з цього досвіду?
- Які пропозиції (рекомендації) можна зробити? Для кого і чому?Для тих студентів / слухачів, хто читає кейси неуважно, а тому не бачить основної ідеї (чи ідей) кейсу, можна запропонувати підготувати роботу з зазначенням цілей кейсу у вигляді концентровано підібраних декількох слів; перевести зміст кейсу на мову і термінологію підручника; відокремити факти від думок; підготувати діаграму центральної проблеми кейсу та всі додаткові фактори, що мають до неї відношення.
Існує також багато технік залучення всієї групи до роботи. Х. Фокс пропонує технологію «Філіпс 66» [5], за якої студенти / слухачі діляться на групи з 6-ти чоловік, яким дається 6 хвилин на те, щоб сформулювати свою позицію та обрати того, хто буде її презентувати. Викладач може запропонувати також групам попередні вирішення проблеми і дати їм завдання оцінити ці рішення (погодитися чи піддати критиці). Студентів / слухачів можна поділити на команди для підготовки письмових чи усних доповідей. Цікавими варіантами загальної технології викладання кейсів, яку пропонує Х. Фокс, могли б бути, наприклад, такі: викладач рекомендує різні види робіт, які виконує кожна група. В результаті, всі спостерігають за тим, що зробила кожна з груп; можна запропонувати рольову гру з її подальшою презентацією.
Х. Фокс також пропонує декілька технік, аби підвищити здатність студентів застосовувати досвід, отриманий в результаті аналізу кейсу. Одна з них – запропонувати студентам / слухачам розглянути загальні ситуації, де можна застосувати розроблені в ході обговорення кейсу рішення. Така техніка сприяє розвитку принципу дії та визнання структурних узагальнень в управлінській діяльності.
Ще одна техніка стимулювання застосування знань, отриманих під час роботи над кейсами – дати студентам / слухачам можливість вести заняття чи написати кейс самим та поділитися ним з одногрупниками. Якщо викладач вибирає цю технологію, важливо забезпечити студентів інструкціями (вказівками) щодо написання кейсів. Серед найважливіших: 1) зробіть кейс таким, який зорієнтований на рішення, а не на опис ситуації чи легкої проблеми; 2) пишіть кейс з точки зору якоїсь особи, навіть якщо ця особа не з’являється безпосередньо у кейсі; 3) надайте у кейсі достатньо відповідної інформації для використання її як основи прийняття рішень чи рекомендацій.
Існує ціла низка спроб розрізняти та типологізувати метод кейсу.
Типологія кейсів як педагогічного інструменту, який використовується для досягнення певних навчальних цілей, представлена в монографії П. Шеремета та Г. Каніщенка [4, с. 17–18] і має такий вигляд:
- кейс, що вимагає прийняття управлінського рішення;
- кейс, що вимагає розробки стратегії;
- описовий кейс;
- кейс, що вимагає визначення проблеми;
- кейс, що вимагає застосування теоретичних понять.
Стосовно відображення матеріалу, виду отримання й обробки інформації, процесу прийняття рішення, рішення проблеми й оцінки рішення розрізняють чотири варіанти кейс-методу [1, с. 37].