Соціальні відносини як об'єкт соціальної політики
Поняття "соціальні відносини" вживається у широкому й вузькому розумінні. У широкому розумінні соціальні відносини є синонімом поняття "суспільні відносини", тобто протистоять природним відносинам. У такому розумінні соціальні відносини — це система соціальних зв'язків між людьми, в які вони вступають у процесі соціально-економічної, соціальної (у вузькому значенні), політичної, духовної взаємодії, це відносини, в основі яких лежить обмін цінностями, відносини соціальної залежності та влади. Зазначені елементи є важливими складовими соціального зв'язку.
Соціальні відносини як обмін цінностями. Багато вчених вважають, що соціальні відносини виникають із взаємовідносин, спрямованих на досягнення різноманітних цінностей. Цінності в цьому аспекті є джерелом, необхідною умовою для різних видів соціальних взаємодій. Стабільність соціальних відносин зумовлюється існуванням у суспільстві неперехідних цінностей, природно-історичним процесом їх обміну. На нерівному розподілі соціальних цінностей у суспільстві будуються соціальні, насамперед економічні, відносини. А зміст соціальних відносин залежить від того, як поєднується у взаємодіях людей потреба в цінностях і володіння ними.
Метою соціальної політики в зазначеному аспекті є створення умов для задоволення людьми своїх соціальних цінностей, найважливішою серед яких в українському суспільстві поряд з державністю, національною безпекою є добробут населення. Практична соціальна політика має виходити з того, що найвищою цінністю сучасного цивілізаційного прогресу є людина, її права та свободи, зокрема ті, які вона має реалізувати у процесі включення її в соціальні відносини. Соціальні цінності, процес їх задоволення людьми є регулятором соціальних відносин, і в цьому аспекті вони є цінностями-регуляторами, цінностями-нормами. Важливе завдання активної соціальної політики у сфері регулювання соціальних відносин між людьми з приводу обміну цінностями полягає у стимулюванні, мотивації їх до досягнення, задоволення як суспільно значущих соціальних цінностей — соціальної справедливості, добробуту, соціального миру тощо, так і індивідуальних цінностей кожної особистості.
Соціальні відносини як відносини залежності та влади. Характерними для багатьох видів соціальних відносин є відносини соціальної залежності та влади. Відносини залежності виникають у процесі соціальної взаємодії індивідів, суспільної діяльності людей, спрямованої на задоволення своїх потреб. Вони можуть існувати як безпосередньо, так і опосередковано, усвідомлюватись і не усвідомлюватись людьми. Саме процес задоволення потреб людини є тією домінантою, яка зумовлює взаємозалежність індивідів, що, власне, і є основою виникнення та функціонування соціального буття.
Відносини залежності виявляються передусім у відносинах влади. Влада в найзагальнішому вигляді — це здатність одних людей контролювати дії інших. Відносини влади — важлива складова соціальних відносин, оскільки мають важливе значення в життєдіяльності людини. Кожна організована соціальна група чи сам процес — це значною мірою процес владних відносин, зокрема використання влади. Соціальна влада, суперництво через владу — важлива складова соціального буття, загальна складова соціальних структур. В основі будь-якої соціальної влади лежать, принаймні, три основні складові: сила, авторитет і вплив.
У соціології виокремлюють два основних підходи до визначення сутності владних відносин. Перший, сутність якого обґрунтував М. Вебер, визначає зміст влади так. Влада означає будь-яку закріплену соціальними відносинами можливість наполягати на своєму навіть за наявності опору незалежно від того, у чому ця можливість виявляється. Отже, учені розуміють владу як частину міжособистісних чи міжгрупових відносин, за допомогою яких долається опір інших індивідів чи соціальних груп. Такого погляду дотримуються багато вчених.
Другий підхід до сутності владних відносин, авторами якого є М. Крозьє і Т. Парсонс, називають системним. Ці вчені виходять з того, що в основі владних відносин у суспільстві лежить статус індивіда чи соціальної групи. Це означає, що влада здатна контролювати дії людей за умови, якщо вона узаконена відповідно до колективних вимог, очікувань чи безлічі ролей у людській організації. Залежно від ситуації, як засвідчує досвід, зазначені підходи до пояснення змісту відносин влади використовуються у практиці соціальних відносин.Соціальні відносини залежності та влади безпосередньо впливають на реалізацію людьми власного соціального потенціалу, соціальної безпеки. Вони виявляються значною мірою в системі соціально-трудових відносин, зокрема відносин з приводу суспільного розподілу результатів праці, тобто соціальних благ — у процесі соціальної стратифікації. Влада поряд з доходом, освітою, престижем є важливим виміром соціальної стратифікації, тісно пов'язана із соціальним статусом людини. Що більший обсяг влади, то більшою мірою вона здатна впливати на соціальну безпеку. Існує багато інших аспектів впливу соціальних відносин залежності та влади на соціальну сферу життя суспільства, задоволення людиною своїх соціальних цінностей, самореалізацію власного соціального потенціалу. Тому важливим завданням соціальної політики є регулювання соціальних відносин залежності та влади, які безпосередньо чи опосередковано впливають на реалізацію людиною свого соціального потенціалу, її соціальної безпеки.
Соціальні відносини є об'єктом політики, соціального управління. Соціальна політика як складова політики в системі соціальних відносин у цьому аспекті має відображати й творити ті елементи цього виду суспільних відносин, що пов'язані із соціальною сферою життя людей, способами і формами реалізації ними свого соціального потенціалу, створення умов для стабільного рівня соціальної безпеки.
У вузькому розумінні під соціальними відносинами розуміють систему соціально-групових відносин. Основними видами соціальних відносин в зазначеному аспекті є соціально-класові, етнонаціональні, сімейно-шлюбні, територіально-поселенські, соціально-трудові та ін.
Список використаної та рекомендованої літератури
1.Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. — Донецьк, 2001.
2.Вегера С Європейська соціальна хартія і Україна // Україна: аспекти праці.— 2001.—№7.
3.Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці.— 2001.—№6.
4.Величко О. Д. Соціальний захист населення у системі бюджетного забезпечення // Україна: аспекти праці. — 1999. — № 6.
5.Вишневский А. Демографический потенциал России // Вопр. экономики. — 1998. — № 5.
6.Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. — К, 2001.
7.Вінер М., НечайА., ЯценкоВ. Як зробити дійову систему недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Україна: аспекти праці. — 2000. — № 2.
8.Восленский М. С. Номенклатура. — М., 1991.
9.Герасимчук В. I. Проблема вдосконалення структури і якості робочої сили та шляхи її розв'язання. — К., 2001.
10.Гїденс Е. Соціологія / Пер. з англ. В. Шовкуна, А. Олійника. — К., 1999.
11.Головатий М. Багаті і бідні: добро чи зло?//Уряд, кур'єр. —2002. —№118.