Внутрішні інвестиції

Зміст

1. Основні причини зменшення обсягів внутрішніх інвестицій.

2. Основні напрями активізації внутрішнього інвестиційного ринку України.

3. Промислово-фінансові групи як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціями.

4. Особливості діяльності промислово-фінансових груп в Україні.

Список використаної літератури

Основні причини зменшення обсягів внутрішніх інвестицій

Загальновідомо, що основою розвитку держави є обсяги внутрішніх інвестицій її громадян. В Україні ці обсяги малі, а починаючи з 1991 р. вони стали зовсім незначними. Головні причини цього такі.

1. Після інфляції 1993-1994 pp. підприємства втратили обігові та амортизаційні кошти, а громадяни —власні заощадження.

2. Податкова система в Україні збирає з юридичних та фізичних осіб величезні податки на утримання державного апарату, численних служб: Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, податкової адміністрації, міліції, митної служби та ін. За даними Міжнародного центру перспективних досліджень, їх налічується близько 100. Наприклад, у 1996 р. ці кошти становили 26,06 % ВВП України.

3. Корумповане чиновництво розкрадає державні кошти, фінансує сумнівні проекти.

4. В Україні не функціонує система страхування інвестицій.

5. В Україні зберігається державна власність на землю (дозвіл тільки на оренду зі строком до 50 років) [36]. Жодний інвестор не наважиться вкладати свої кошти в будь-який проект, якщо він не буде впевнений, що власник земельної ділянки не поставить йому кабальні умови щодо користування землею.

6. Комерційні банки майже не надають довгострокових кредитів, які потрібні інвесторам. Поширена практика надання короткострокових кредитів під великі проценти (80 % і більше).

7. В Україні податкова адміністрація має право закривати розрахункові рахунки юридичних осіб з будь-якого приводу, що призводить до припинення господарської діяльності суб'єкта підприємництва. Чотири органи мають право безакцептно списувати з рахунків підприємств кошти — Державна податкова адміністрація України, Держказначейство, Пенсійний фонд і соцстрах, що фактично призводить до втрати суб'єктом підприємницької діяльності контролю над власними ресурсами.

8. Для одержання дозволу на будівництво інвестор зобов'язаний подавати необхідні документи в десятки організацій, тому цей процес може розтягтися на 1,5 року.

9. Податкова адміністрація України регулярно вилучає у суб'єктів підприємництва частину амортизаційних відрахувань у бюджет на цілі, несумісні з інвестуванням. Таким чином, узаконено конфіскацію обігових коштів підприємств. Протягом останніх років в Україні внаслідок дискримінаційного оподаткування фактично заблоковано випуск корпоративних облігацій, розміщення інвестиційних сертифікатів, а також механізм здійснення інвестицій у підприємства.

10. Привабливість цінних паперів на ринку дуже низька через очікуване падіння курсу гривні. Це стосується насамперед облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) та конверсійних дисконтних облігацій (КДО).

Основні напрями активізації внутрішнього інвестиційного ринку України

З метою активізації внутрішнього інвестиційного ринку України необхідно:

• довести кількість малих і середніх підприємств до 2500 тис. Для цього потрібно спростити порядок реєстрації нових підприємств на підставі єдиного документа — заяви; встановити єдиний тариф за реєстрацію — один неоподатковуваний мінімум заробітної плати; встановити строк реєстрації — одна година;

• скоротити в кілька (4—5) разів кількість видів діяльності, які потребують ліцензування;

• здійснити податкову реформу, знизити вдвічі рівень оподаткування, включаючи зменшення нарахувань на заробітну плату до 7 %;

• відрахування в Пенсійний фонд із заробітної плати встановити на рівні 25 % з одночасним відкриттям пенсійних рахунків кожному працюючому;

• скасувати всі відрахування в усі позабюджетні фонди, крім Пенсійного фонду та Фонду зайнятості;

• увести граничні обмеження пенсій для всіх категорій громадян України;

• заборонити позасудовий арешт рахунків підприємств;

• зняти обмеження на готівкові платежі;

• упорядкувати й радикально спростити погодження проектів будівництва;

• ліквідувати картотеки, надати підприємствам право самостійно керувати власними фінансовими ресурсами;

• увести реєстр власності;

• розробити та впровадити відкритий, зрозумілий для всіх механізм витрачання бюджетних коштів;

• внести в чинне законодавство зміни щодо захисту прав інвесторів;

• для розвитку ринку цінних паперів розробити законодавчі та організаційні заходи щодо сприяння становленню ринків капіталів;

• розробити систему гарантування та страхування інвестиційних ризиків на базі досвіду MIGA — Багатостороннього агентства гарантування інвестицій.

Промислово-фінансові групи як організаційна форма управління внутрішніми інвестиціямиОстаннім часом регіональна влада та директорський корпус займають вичікувальну позицію щодо інвестицій без адекватних пропозицій та створення нових організаційних форм управління інвестиціями.

Найпоширенішими формами організаційних формувань об'єднання капіталу в Україні можуть бути фінансово-виробничі групи, тобто об'єднання юридично самостійних компаній, сформовані за допомогою фінансових методів (насамперед участі в акціонерному капіталі). Створення об'єднання підприємств є одним з найважливіших напрямів реструктуризації підприємств усіх форм власності. Таке об'єднання повинно в межах чинного законодавства забезпечувати захист вітчизняних товаровиробників та прибутковість їх діяльності.

Основними різновидами фінансово-виробничих груп є концерни, корпорації, фінансові групи (в яких холдингові функції виконують банки), фінансові угруповання (не так чітко оформлені в організаційному відношенні об'єднання), холдингові об'єднання, групи промислово-фінансові (в Україні) та фінансово-промислові (у Росії). Часто компанія, маючи формальний статус корпорації, холдингу, консорціуму або концерну, діє за принципом промислово-фінансової диверсифікації і, по суті, виконує функції промислово-фінансової групи (ПФГ).

Прикладом виробничого виду промислово-фінансової диверсифікації в Україні є холдингова компанія "Київміськбуд", куда входять підрядні організації, підприємства будіндустрії, проектні організації, банк "Аркада". Такі принципи запроваджуються також в інвестиційно-будівельній компанії концерн "Укрмонолітспецбуд" та інших підприємствах.

У Законі України "Про промислово-фінансові групи в Україні" зазначено, що ПФГ є об'єднанням, до якого можуть входити промислові та сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримати прибуток, і яке створюється за рішенням уряду України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва та структурної перебудови економіки України, у тому числі програм згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Особливості діяльності промислово-фінансових груп в Україні

Наведемо основні особливості діяльності ПФГ в Україні:

• головним підприємством ПФГ є те, що виготовляє кінцеву продукцію, здійснює її збут, платить податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами;

• учасником ПФГ може бути підприємство, банк, наукова чи проектна установа або іноземна юридична особа, що виробляє проміжну продукцію або надає банківські послуги учасникам та головному підприємству ПФГ і передбачає отримання прибутку;

• на банки-учасники ПФГ не поширюються обмеження щодо вкладення комерційних банків у статутні фонди інших підприємств та організацій у частині інвестування коштів у розробку, розвиток та модернізацію виробництва; придбані банками корпоративні права власності та інші майнові права зберігаються за ними після реорганізації та ліквідації;

• річний обсяг реалізації кінцевої продукції ПФГ має бути не меншим за еквівалент 100 млн дол. США починаючи з другого року після створення ПФГ. Цей строк може бути продовжений у разі виробництва новоосвоюваних видів кінцевої продукції та продукції з тривалим циклом виробництва.

Наведені особливості стимулюють створення ПФГ у чорній металургії, вугільній, енергетичній та хімічній галузях.

Згідно з чинним законодавством України ПФГ мають специфічні ознаки порівняно з іншими видами фінансово-виробничих об'єднань (табл. 34).

Можливості, які дає об'єднання підприємств України у промислово-фінансові групи, показано на рис. 44.

Функціонування ПФГ в Україні виявляє комплекс проблем корпоративного управління, а саме:

• вибір типу промислово-фінансового об'єднання;

• вирішення конфлікту інтересів учасників;

• вибір схем управління реальними власниками;

• позбавлення синдрому "маленької людини".

Особливим мотивом інтеграції підприємств у єдину корпоративну структуру є намагання скористатися потенційними плодами інтеграції без жорсткої централізації контролю над ресурсами. Проте більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій. Під впливом економічних умов ставлення до великих зовнішніх акціонерів еволюціонує в напрямку пошуку партнерів для взаємовигідного співробітництва.

Внутрішньогрупові відносини є "найвужчим місцем" ПФГ, що може спричинитись до негативних явищ, зокрема:

• неповної реалізації інтеграційного ефекту;

• збільшення "дистанції" між груповими проектами та їх практичною реалізацією;

• появи проблеми головного підприємства ПФГ щодо реальних важелів впливу на підприємства — члени групи;

• відсутності стратегії спільної діяльності;

• дефіциту надійної та оперативної інформації про роботу підприємств.Виявляється нова роль центральних компаній ПФГ як консультативних служб або "клубів директорів" з їх подальшою трансформацією у штаби стратегічного планування та координування фінансових потоків. Орієнтиром є перетворення компанії на основне товариство стосовно інших учасників групи, одним з основних напрямків дій якої має стати акумулювання капіталу для подальшого інвестування.

Можливі такі способи формування ПФГ у добровільному порядку або через консолідацію пакетів акцій:

1) заснування учасниками групи акціонерного товариства відкритого типу (рис. 45);

2) передання цими учасниками (підприємствами та фінансово-кредитними установами) пакетів акцій, які перебувають в їх власності, у довірче управління одному з учасників групи (рис. 46);

3) придбання одним з учасників групи пакетів акцій інших підприємств, а також установ та організацій, які стають учасниками групи (рис. 47).

Найпопулярнішим у Росії та країнах СНД (таких як Білорусь, Казахстан) є перший спосіб, найменш популярним — останній через високу затратність.

Існують варіанти одночасного використання кількох механізмів консолідації капіталу:

• спільно відкриваються акціонерні компанії (центральна компанія групи, торговий дім та ін.);

• частина активів учасників групи передається в довірче управління центральній компанії;

• формуються спеціалізовані централізовані фонди групи;

• концентрація ресурсів підвищується за допомогою кредитів;

• одні члени групи беруть участь у капіталі інших. Узагальнений склад промислово-фінансової групи подано на рис. 48. Для модернізації виробничого процесу, принципового оновлення його

технологічної бази потрібні великі інвестиції. Нині в умовах відносно високої концентрації виробничих потужностей на окремих підприємствах концентрація капіталу у вітчизняній економіці ще не досягла рівня, який дав би змогу фінансувати масштабні інвестиційні проекти, у тому числі програми НДЦКР. Тим часом, за експертними оцінками, здатність ефективно конкурувати на світовому ринку мають лише компанії (чи їх групи) з оборотом кілька десятків мільярдів доларів. Тому за можливостями концентрації капіталу найбільші українські компанії значно поступаються провідним зарубіжним диверсифікованим ПФГ.

Важливим джерелом ресурсного забезпечення інвестицій є інтенсифікація використання наявного економічного потенціалу. Основними факторами підвищення віддачі від наявних виробничих фондів є такі:

• економія на витратах за рахунок кооперації в постачальницько-збутовій та маркетинговій діяльності, зниження потреби в оборотних коштах;

• підвищення конкурентоспроможності у зв’язку зі зміцненням партнерських відносин між технологічно пов’язаними підприємствами.

При цьому істотним є поліпшення ритмічності виробництва як фактора, який розширює можливості збуту продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Орієнтація на використання додаткових виробничих потужностей та економія матеріальних і фінансових ресурсів, що виникають внаслідок внутрішньогрупової кооперації, відіграє особливу роль у функціонуванні власного фінансового механізму ПФГ. Ця роль пов’язана з реалізацією таких дій:

• виявлення ефекту кооперації;

• консолідації цього ефекту з урахуванням інтересів учасників ПФГ та його використання для фінансування інвестиційної активності групи;

• розподілу віддачі від цих інвестицій;

• послаблення податкового тиску на отримані додаткові ресурси. Для економії оборотних коштів і маневрування податковим навантаженням великі можливості дає застосування трансфертних цін.

Результати зусиль ПФГ щодо концентрації капіталу для розв'язання проблем стабілізації виробництва та його технологічного оновлення здебільшого залежать від того, якою мірою вдасться залучити до цього ресурси найсамостійніших з фінансового погляду галузей вітчизняної економіки.

Промислово-фінансові групи, концерни, холдинги, конгломерати та консорціуми, а також інші структури асоціативного типу, які базуються на внутрішніх договірних відносинах, є своєрідним каркасом економіки провідних індустріальних країн і світового господарства в цілому. Створення ПФГ в Україні сприятиме виявленню економічних пріоритетів, зміцненню господарських зв'язків, підвищенню міцності промисловості та розвитку фінансової сфери, підвищенню конкурентоспроможності українських підприємств і виходу їх на світовий ринок, розвитку підприємств стратегічної орієнтації шляхом їх інвестування та реструктуризації.

Список використаної літератури

1.Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий Світ, 2002.

2.Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

3.Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

4.Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. — К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

5.Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.6.Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

7.Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. — К: Знання, 1998.

8.Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

9.Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика, 1993.—96 с.

10.Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. —К.:МЗУУП, 1994.

11.Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

12.Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С. 22-36.

13.Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.: Будівельник, 1991. —112 с.

14.Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур'єр. — 1996. — № 62. — 2 квіт. — С. 5.

15.Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом // Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

16.ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

17.Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —349 с.

18.ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. — С. 59-62.