Основи інвестиційної діяльності

Наприкінці 80-х років XX ст. почалося ринкове реформування економік країн Центральної та Східної Європи. Для цих перетворень стали потрібні значні довгострокові вкладення капіталу. В економічній літературі і практиці поширилося поняття "інвестиції".

Термін "інвестиція" походить від латинського слова invest, що означає "вкладати". Інвестиції — це вкладення капіталу з метою його подальшого збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні його ідентифікують з терміном "капітальні вкладення", тобто вкладення у відтворення основних фондів (споруд, оснащення, транспортних засобів).

Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. зі змінами і доповненнями визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Відповідно до цього Закону до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування) та інші матеріальні цінності;

• майнові права, що випливають з авторського права, уміння та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, що оформлені у вигляді технічної документації та виробничого уміння, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, оснащенням, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності і майнові права становлять об'єкти інвестиційної діяльності. Для сутнісної характеристики інвестицій важливе теоретичне і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально-елементний склад (рис. 1). За формами власності інвестиції поділяють на такі:

• державні — фінансуються з державного бюджету, місцевих бюджетів, державними підприємствами;

• приватні — кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;

• іноземні — запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних установ, закордонних корпорацій і фірм, спільних підприємств.

Залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго-, середньо- і короткостроковими. Відповідно до методології Національного банку України короткостроковими вважаються інвестиції до одного року, середньостроковими — до трьох років, довгостроковими — понад три роки.

За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і портфельні. Прямі інвестиціїздійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладають в них кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор — інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування і управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

За об'єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і реальні.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів (майна) у реальні активи — матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та інтелектуальні.

Інноваційні інвестиції— це вкладення в нововведення. За стабільної економіки всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції— це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання "ноу-хау"; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових фірмах).

Список використаної літератури

1.Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.: Укр-архстрой-информ, 1993. — 120 с.2.НемчинскийА. Б., ЗаикинП. Экономическое обоснование инвестиций в условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —152 с.

3.Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.: Бу-дивэльнык, 1991.— 152 с.

4.Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и жизнь.— 1991. — № 46. — С. 9.

5.Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. — 1993. —№ 1. — С. 5-93.

6.Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.: Наука, 1968.

7.Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк // Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.

8.Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в Україні // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2001. — № 1 (101). — С. 19-21.

9.Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.

10.Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

11.Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика, 1991. —348 с.