Софокл

Зміст

1.Вступ…………………………………………………………………………….3

2.«Аякс»……………………………………………………………………....3-4

3.«Антігона»……………………………………………………………………4

4.«Цар Едіп»…………………………………………………………………4-5

5.«Електра»………………………………………………………………….…5

6.«Едіп в Колоні»…………………………………………………………….5

7.Висновок………………………………………………………………………6

8.Використана література……………………………………………….7

Вступ

Син Софолія, багатий зброяр із Колона, недалеко від Афін, Софокл (близько 496 р. до н. е. – 406 р. до н. е.) навчався музиці у Лампроса, самого видатного музиканта того часу, і, можливо, трагічній драмі у Есхіла. Маючи привабливу зовнішність і гарні манери, він був другом Перікла і почергово займав різні соціальні посади: збірник данини з союзників, воєначальник, член вищої ради по надзвичайних ситуаціях. Також він був верховним жерцем і виконував обов’язки посла в інших грецьких державах.

Сто тридцять п’єс (з яких сім були визнані підробками ) приписувались йому. В конкурсах драматичного мистецтва двадцять чотири рази його тетралогії отримали перший приз. Кожна тетралогія складалася з трьох трагічних драм і одної сатиричної п’єси. Але Софокл порушив традицію Есхіла представляти три пов’язані між собою трагедії за один раз і замість цього представляв кожну з п’єс як самостійний художній твір.

Збереглось сім з його трагедій, а також більша частина сатиричної п’єси «Питливі сатири». Вони належать пізньому періоду, представляючи більш зрілу стадію його творчості.

«Аякс»

«Аякс» був написаний в 440-х роках до н. е. Коли Ахілл був убитий незадовго перед закінченням Троянської війни, говориться в п’єсі, було влаштоване змагання за право володіти його латами і зброєю. Аякс вимагав їх, тому що був самим хоробрим воїном грецької армії. Але нагорода дісталась Одіссею, і Аякс поклявся мститись йому і тим, хто присудив йому нагороду. Проте богиня Афіна розсердилась і покарала Аякса безумством. Коли Аякс одужав, то вирішив покінчити життя самогубством. Він здійснив свій намір.

В центрі розповіді знаходиться особистість Аякса, протиставлена характерним для творів Софокла проблемам. Його надзвичайна сила, зламана його власною обмеженість, знищує його; хоча його велич визнана і підтверджена, а впевненість в своїх силах говорить про те, що уникнути удару не вдасться.

Софокл по-своєму ілюструє перехід від примітивного мислення до етики полісу, яка характерна його епосі. Оскільки Аякс був героєм в застарілому значенні цього слова, він і сам усвідомлює, що в цій новій епосі немає більше місця героїчним персонажам, подібним йому.

«Антігона»

В 441 році Софокл написав «Антігону» - найбільш ранню із трагедій на міфологічну тему із фіванського циклу, які збереглися.

Після відречення Едіпа від трону Фів його син Полінік зробив спробу за допомогою Аргіва захопити владу в місті, скинувши з трону свого брата Етеокла. Але сталось так, що брати вбили один одного в бою, і на трон сів їх дядько Креонт.

В цьому творі висвітлюється особлива тема – звичаї захоронення, які для стародавніх афінян були дуже важливими. Ця п’єса – гімн гуманізму: «Існує безліч чудес, - співає хор, - але немає нічого прекраснішого людини».

Опитування думки громадян суспільною владою доли афінянам багато причин для роздумів, в часи, коли різноманітні питання законності і обов’язку підіймались з року в рік по мірі того, як розвивалась афінська демократія і кожне питання мало подвійне значення.

«Цар Едіп»

«Цар Едіп», представлений публіці в 430 р. до. н. е., відноситься до історії більш раннього покоління ліванської сім’ї. Едіп покинув рідне місто Корінф, де всі вважали його сином царя Полібаса, щоб попередити виконання пророцтва, яке полягало у вбивстві ним рідного батька та одруженні на матері. Він пішов у Фіви, де розгадав загадку Сфінкса, який знищив усіх, хто намагався зробити це до нього, і об’явив себе правителем міста.

Едіп – шукач правди. Аристотель вважав цей твір зразком трагічної драми. Опис людської слабкості через зміст з незрівнянною ясністю і лаконічністю підводить через постійне чергування образів світла і темряви (істини і обман) до кульмінації. Саме ця п’єса породила теорію Фрейда про «Едіповий комплекс» про те, що любов до матері і ревність до батька – найсильніші з людських інстинктів.

«Електра»

В «Електрі», поставлені між 418 р. до н. е. і 410 р. до н. е., Орест, який належить дому Атрея, у супроводі свого друга Пілада за наказом дельфійського оракула Аполлона направляється до рідного міста Мікени, щоб помститися своїй матері Клітемнестрі за вбивство батька Агамемнона.

В цій п’єсі Софокл не дозволяє собі висловлювати жалість стосовно вбивства матері, яке, хоча і сумне, але справедливе і необхідне. П’єса наповнена жорстокістю, хоробрістю, стражданнями, любов’ю і ненавистю. Чудово побудований сюжет. Серед представлених образів, які більше не є міфологічними істотами, але проявляють людську силу і слабкість, Електра не завжди виглядає як головна героїня, але її образ зображений ідеально і багатогранно.

«Едіп в Колоні»«Едіп в Колоні» - остання п’єса Софокла – була представлена в 401 р. до н. е. після смерті автора. Ця історія – продовження «Царя Едіпа», в кінці якої він осліпив себе і відправився в Фіви. Тепер він прибуває в Колон, недалеко від Афін. Старці Колона ідуть йому назустріч, але, дізнавшись, хто він, наказують зникнути.

Останнє слово належить справедливості; але в даний момент ми не дізнаємось, яка вона, оскільки ця п’єса – найбільш загадкова з усіх. Едіп далеко не святий, що підтверджує його мстивість по відношенню до синів. Історія «Царя Едіпа» постала в новому світлі, так що тепер він міг говорити, що він жертва, а не грішник. Його страждання оправдались і наповнились змістом, продемонструвавши його благородний характер. Він пройшов шлях від повної ізоляції до прийняття його богами.

Висновок

Сценічні постановки зіграли велику роль для технічних прийомів Софокла. Він також ввів третього актора, що представило можливість для розвитку більш складних ситуацій і сюжетів, ніж у Есхіла. В цих сюжетах показано швидкий розвиток подій і напруженість, лаконічність, стиснутість дій, а стиль, манера викладення Софокла містили нескінченно гнучку різносторонність. П’єси включали два рівня значення, об’єднаних терміном «трагічна іронія», ілюструючи відмінність і протиставлення видимого і реального, що принесло Софоклу величезну славу.

Два портретних бюста, які, можливо, зображують драматурга, відносяться до пізнього періоду Античності і представлені у вигляді копій, хоча обидві версії вигадані. «Фарнеський тип» представлений бронзовою головою з Малої Азії і відноситься до ІІ ст. до н. е., зараз знаходиться в Британському музеї. «Лютеранський тип» представлений мармуровою статуєю в повний зріст часів римської епохи, яка відноситься до серії бронзових скульптур, встановлених в Афінському театрі в 340 р. до н. е. більш ніж через 60 років після смерті Софокла.

Це традиційне для даної епохи зображення, яке може легко ввести в оману, адже вони показують його спокійним і безтурботним, таким, яким за суспільною думкою, повинен бути драматург. Але така оцінка Софокла приділяє дуже мало уваги жорстокому болю, який він вважав частиною Всесвіту, відображаючи протиріччя.

Використана література:

1.Майкл Грант. Золотая эра Греции. Книжный клуб. 2006.

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Деснянський технікум

Культурологія

Софокл: страждаючі герої і героїні

Реферативна робота

Студентки ІI курсу групи КОВ-1

Ліхоткіної Вікторії Іванівни

Викладач Ануфрієва Людмила Михайлівна

КИЇВ 2007