Культура Латинської Америки

Вступ

1.Міста-держави майя

2.Ацтеки

3.Держава інків

Ви¬с¬но¬вок

Вступ

Сво¬є¬рі¬д¬ною ча¬рі¬в¬ні¬с¬тю на¬ді¬ле¬на ку¬ль¬ту¬ра до¬ко¬лу¬м¬бо¬вої Аме¬ри¬ки – ку¬ль¬ту¬ра майя, ац¬те¬ків та ін¬ків мі-ц¬но по¬в¬’¬я¬за¬на спі¬ль¬ні¬с¬тю мі¬сь¬кої ци¬ві¬лі¬за¬ці¬ї. Іс¬то¬т¬ним є те, що в Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ці та Пе¬ру, по¬ді¬б¬но до Ме¬со¬по-та¬мії, Да¬в¬нь¬о¬го Єги¬п¬ту та ін., про¬цес ви¬ни¬к¬нен¬ня і ро¬з¬ви¬т¬ку мі¬с¬та про¬хо¬див у “чи¬с¬то¬му” ви¬г¬ля¬ді, без впли-ву із¬зо¬в¬ні з бо¬ку більш ви¬со¬ких ку¬ль¬тур. На¬пе¬в¬не, мо¬ж¬на вва¬жа¬ти до¬ве¬де¬ним, що в сцих пе¬р¬вин¬них осе¬ре-д¬ках ку¬ль¬ту¬ри най¬більш ран¬нь¬ою фо¬р¬мою те¬ри¬то¬рі¬а¬ль¬но-¬по¬лі¬ти¬ч¬ної ор¬га¬ні¬за¬ції ран¬нь¬о¬к¬ла¬со¬вих су¬с¬пільств є мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви. [4; 143]

Мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви майя

Стру¬к¬ту¬ра ти¬по¬во¬го мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви в до¬ко¬лу¬м¬бо¬вій Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ці X-XVI ст. і на да¬в¬нь¬о¬му Схо¬ді ві¬д¬з-на¬ча¬ю¬ть¬ся ди¬в¬ною схо¬жі¬с¬тю: ме¬т¬ро¬по¬лія та її сі¬ль¬сь¬ко¬го¬с¬по¬да¬р¬сь¬кі ок¬ру¬ги, що зна¬хо¬дя¬ть¬ся від мі¬с¬та на ві-д¬с¬та¬ні 15 км; сто¬ли¬ця – ос¬но¬в¬не по¬лі¬ти¬ко-¬ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬ти¬в¬не, ку¬ль¬ту¬р¬но-¬еко¬но¬мі¬ч¬не яд¬ро мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви. Це на¬са¬м¬пе¬ред мі¬с¬це пе¬ре¬бу¬ван¬ня пра¬ви¬те¬ля та йо¬го на¬б¬ли¬же¬них, а та¬кож хра¬му го¬ло¬в¬но¬го мі¬сь¬ко¬го бо¬же¬с¬т¬ва й по¬в¬’¬я¬за¬но¬го з ним жре¬ц¬т¬ва. Тут же зна¬хо¬ди¬лись й пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ки зна¬ті, во¬ї¬ни, то¬р¬го¬в¬ці, чи¬но¬в¬ни¬ки, ре¬мі¬с-ни¬ки то¬що. Од¬нак ос¬но¬в¬ну ма¬су мі¬сь¬ко¬го на¬се¬лен¬ня скла¬да¬ли, на¬пе¬в¬не, об¬щин¬ни¬ки, що зай¬ма¬ли¬ся рі¬з¬ни¬ми ви¬да¬ми сі¬ль¬сь¬ко¬го¬с¬по¬да¬р¬сь¬ко¬го ви¬ро¬б¬ни¬ц¬т¬ва. [4; 143-144]

Пі¬д¬сі¬ч¬но-¬во¬г¬нен¬не зе¬м¬ле¬ро¬б¬с¬т¬во майя зда¬т¬не бу¬ло да¬ва¬ти ста¬лий до¬да¬т¬ко¬вий про¬дукт, яко¬го ви¬с¬та-ча¬ло для ут¬ри¬ман¬ня ве¬р¬хі¬в¬ки су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва, що во¬ло¬да¬рю¬ва¬ла, де¬р¬жа¬в¬но¬го апа¬ра¬ту та ін¬ших груп на¬се¬лен-ня. Ар¬хе¬о¬ло¬гі¬ч¬ні оз¬на¬ки мі¬с¬та майя – ка¬м¬’¬я¬ні па¬ла¬ци та хра¬ми, пла¬ну¬ван¬ня спо¬руд на¬в¬ко¬ло пря¬мо¬ку¬т¬них дво¬ри¬ків та май¬да¬нів, "ак¬ро¬по¬лі”, культ сте¬ли-¬ві¬в¬та¬ря, іє¬ро¬г¬лі¬фі¬ч¬на пи¬се¬м¬ність і ка¬ле¬н¬дар пре¬д¬с¬та¬в¬ле¬ні у ко¬м¬п¬ле¬к¬сі при¬б¬ли¬з¬но на ру¬бе¬жі на¬шої ери. Вся по¬в¬но¬та вла¬ди все¬ре¬ди¬ні майя¬сь¬ко¬го мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви у І тис. н. е. бу¬ла зо¬се¬ре¬д¬же¬на в ру¬ках пра¬ви¬те¬ля. Да¬ні пи¬сь¬мо¬вих дже¬рел ка¬ну¬ну ко¬н¬кі¬с¬ти та ряд бе¬зу¬мо¬в¬них ар-хе¬о¬ло¬гі¬ч¬них оз¬нак (де¬я¬кі мо¬ти¬ви кла¬си¬ч¬но¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва, за¬у¬по¬кій¬ні хра¬ми та гро¬б¬ни¬ці з осо¬б¬ли¬во пи¬ш¬ним ри¬ту¬а¬лом) сві¬д¬чать про на¬я¬в¬ність у майя ку¬ль¬ту обо¬ж¬нен¬ня ца¬ря. Це не¬п¬ря¬мо вка¬зує на іс¬ну¬ван¬ня вже на той час де¬с¬по¬ти¬ч¬ної фо¬р¬ми пра¬в¬лін¬ня (схо¬жої на ту, що ві¬до¬ма нам у фа¬ра¬о¬ні¬в¬сь¬ко¬му Єги¬п¬ті та в мі¬с¬тах--де¬р¬жа¬вах Шу¬ме¬ру). Є ряд да¬них на ко¬ристь то¬го, що на ру¬бе¬жі на¬шо¬го ві¬ку у майя з'я¬ви¬в¬ся культ ца¬р¬сь¬ких пре¬д¬ків, який став з ча¬сом за¬га¬ль¬но¬де¬р¬жа¬в¬ною ре¬лі¬гі¬є¬ю.

Ре¬лі¬гій¬ні уя¬в¬лен¬ня про¬ни¬зу¬ва¬ли всі сто¬ро¬ни жит¬тя да¬в¬нь¬о¬майя¬сь¬ко¬го су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва. Па¬н¬те¬он бо¬жеств майя був до¬сить об¬ши¬р¬ним і скла¬д¬ним, як і в ін¬ших ран¬нь¬о¬к¬ла¬со¬вих су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬вах. До¬с¬лі¬д¬ни¬кам ві¬до¬мі де-ся¬т¬ки імен, які в за¬ле¬ж¬но¬с¬ті від їх фу¬н¬к¬цій мо¬жуть бу¬ти ро¬з¬ді¬ле¬ні на гру¬пи. Це на¬са¬м¬пе¬ред бо¬ги ро¬дю¬чо¬с¬ті та во¬ди, ми¬с¬ли¬в¬сь¬кі бо¬ги, бо¬же¬с¬т¬ва во¬г¬ню, зі¬рок і пла¬нет, сме¬р¬ті, вій¬ни то¬що.

Все¬с¬віт майя (як і в ац¬те¬ків) скла¬да¬в¬ся з 13 не¬бес та 9 пі¬д¬зе¬м¬них сві¬тів. У це¬н¬т¬рі зе¬м¬лі сто¬їть сві¬то¬ве (зе¬ле¬не або пе¬р¬ше) де¬ре¬во, що про¬ни¬зує всі ша¬ри не¬бес, а в чо¬ти¬рь¬ох її ку¬т¬ках (по сто¬ро¬нах сві¬ту) – чо¬ти-ри ін¬ших де¬ре¬ва: че¬р¬во¬не (схід), бі¬ле (пі¬в¬ніч), чо¬р¬не (за¬хід) та жо¬в¬те (пі¬в¬день). Сві¬то¬ве де¬ре¬во ві¬д¬з¬на¬ча¬ло-ся мі¬с¬це¬пе¬ре¬бу¬ван¬ням бо¬га до¬щу, яко¬го зви¬чай¬но зо¬б¬ра¬жу¬ва¬ли із со¬ки¬рою або з фа¬ке¬ла¬ми під до¬щем. Всі ці ат¬ри¬бу¬ти на¬га¬ду¬ють про пе¬р¬вин¬ний зв'я¬зок йо¬го з пі¬д¬сі¬ч¬но-¬во¬г¬не¬вим зе¬м¬ле¬ро¬б¬с¬т¬вом. [4; 144]

Ха¬ра¬к¬те¬р¬ною ри¬сою ре¬лі¬гій¬них по¬г¬ля¬дів на¬ро¬дів Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки бу¬ло уя¬в¬лен¬ня про те, що вся іс¬то¬рія Все¬с¬ві¬ту ді¬ли¬ть¬ся на пе¬в¬ні пе¬рі¬о¬ди або ци¬к¬ли, які змі¬ню¬ють один од¬но¬го. Ко¬ж¬ний з цих ци¬к¬лів мав за сво¬го пра¬ви¬те¬ля те чи ін¬ше бо¬же¬с¬т¬во і за¬кі¬н¬чу¬ва¬в¬ся сві¬то¬вою ка¬та¬с¬т¬ро¬фою: по¬же¬жею, по¬він¬ню, зе¬м¬ле¬т¬ру¬сом та ін. Іс¬ну¬ю¬чий сві¬то¬вий цикл му¬сив та¬кож за¬кі¬н¬чу¬ва¬ти¬ся за¬ги¬бел¬лю су¬ча¬с¬но¬го Все¬с¬ві¬ту. [4; 144-145]Да¬в¬нь¬о¬майя¬сь¬кі ку¬ль¬ту¬ри ха¬ра¬к¬те¬р¬ні скла¬д¬ни¬ми та ви¬то¬н¬че¬ни¬ми ри¬ту¬а¬ла¬ми, ме¬тою яких бу¬ло, як і в усіх ін¬ших ре¬лі¬гі¬ях, здо¬б¬рен¬ня бо¬жеств і от¬ри¬ман¬ня від них рі¬з¬них благ. До та¬ких об¬ря¬дів на¬ле¬жа¬ли ди¬м-лен¬ня аро¬ма¬т¬ни¬ми смо¬ла¬ми, мо¬ли¬т¬ви, ку¬ль¬то¬ві та¬н¬ки та спі¬ван¬ня пі¬сень, по¬с¬ти і пи¬ль¬ну¬ван¬ня, же¬р¬т¬во¬п¬ри-но¬шен¬ня най¬рі¬з¬но¬ма¬ні¬т¬ні¬шо¬го ви¬г¬ля¬ду. В же¬р¬т¬ву при¬но¬си¬ли¬ся кві¬ти та рі¬з¬ні гі¬л¬ки ку¬щів, пло¬ди, стра¬ви, тка-ни¬ни, ви¬ро¬би і ста¬ту¬е¬т¬ки з гли¬ни, не¬ф¬ри¬ту, кі¬с¬т¬ки і ра¬ко¬ви¬ни, пі¬р¬'я цін¬них пта¬хів. Ре¬гу¬ля¬р¬но здій¬с¬ню¬ва¬ли¬ся й лю¬д¬сь¬кі же¬р¬т¬во¬п¬ри¬но¬шен¬ня.

Зро¬зу¬мі¬ло, що же¬р¬ці зай¬ма¬ли по¬че¬с¬не мі¬с¬це в су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ві майя, при¬чо¬му во¬ни, як і же¬р¬ці ін¬ших на-ро¬дів Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки, скла¬да¬ли спе¬ці¬а¬ль¬ні ко¬р¬по¬ра¬ції; се¬ред них па¬ну¬ва¬ла су¬во¬ра іє¬ра¬р¬хія: від ве¬р¬хо¬в¬но¬го же¬р¬ця до юна¬ків-¬при¬с¬лу¬ж¬ни¬ків. Же¬р¬ці майя, по¬ді¬б¬но же¬р¬цям ін¬ших ку¬ль¬тур да¬в¬нь¬о¬го сві¬ту, зай¬ма¬ли¬ся до¬с-лі¬д¬жен¬ня¬ми на¬в¬ко¬ли¬ш¬нь¬о¬го се¬ре¬до¬ви¬ща, на¬г¬ро¬ма¬д¬жу¬ва¬ли на¬у¬ко¬ві знан¬ня. Ро¬з¬ви¬ток на¬у¬ко¬вих знань у майя до¬сяг зна¬ч¬но¬го рі¬в¬ня, хо¬ча, зде¬бі¬ль¬шо¬го, знан¬ня бу¬ло ті¬с¬но по¬в¬'¬я¬за¬не з ре¬лі¬гі¬є¬ю.

Ста¬ро¬да¬в¬ні майя при¬ді¬ля¬ли ува¬гу ви¬в¬чен¬ню ка¬ле¬н¬да¬ря та лі¬то¬чи¬с¬лен¬ня, ма¬те¬ма¬ти¬ки, ас¬т¬ро¬но¬мії, ме-ди¬ци¬ни та іс¬то¬рі¬ї. Крім то¬го, во¬ни во¬ло¬ді¬ли де¬я¬ки¬ми пра¬к¬ти¬ч¬ни¬ми знан¬ня¬ми з ге¬о¬г¬ра¬фії, ге¬о¬де¬зії, ме¬те¬о¬ро-ло¬гії, клі¬ма¬то¬ло¬гії, сей¬с¬мо¬ло¬гії та мі¬не¬ра¬ло¬гі¬ї. Од¬нак всі ці га¬лу¬зі по¬зи¬ти¬в¬них знань бу¬ли ті¬с¬но пе¬ре¬п¬ле¬те¬ні з ре¬лі¬гій¬ни¬ми вчен¬ня¬ми про де¬мо¬нів, бо¬же¬с¬т¬ва, зна¬мен¬ня та пе¬ре¬д¬рі¬кан¬ня. До то¬го ж на¬г¬ро¬ма¬д¬же¬ні знан¬ня ви¬к¬ла¬да¬ли¬ся на за¬п¬лу¬та¬ній та пе¬ре¬ва¬н¬та¬же¬ній мі¬фо¬ло¬гі¬ч¬ни¬ми на¬тя¬ка¬ми мо¬ві. Ве¬ли¬ким до¬ся¬г¬нен¬ням майя в га¬лу¬зі ма¬те¬ма¬ти¬ки бу¬ла ро¬з¬ро¬б¬ка в пе¬рі¬од ос¬тан¬ніх ві¬ків до на¬шої ери по¬зи¬цій¬ної си¬с¬те¬ми лі¬ку і ма¬те¬ма¬ти¬ч-но¬го по¬нят¬тя ну¬ля. Ці два по¬нят¬тя бу¬ли зна¬ч¬ним кро¬ком упе¬ред в іс¬то¬рії ма¬те¬ма¬ти¬ч¬но¬го ми¬с¬лен¬ня, ад¬же в Ін¬дії во¬ни бу¬ли ро¬з¬ро¬б¬ле¬ні при¬б¬ли¬з¬но в VIII ст., а до Єв¬ро¬пи по¬т¬ра¬пи¬ли ли¬ше в XV ст. [4; 145]

В жо¬д¬но¬го з на¬ро¬дів ста¬ро¬да¬в¬нь¬ої Аме¬ри¬ки не бу¬ло та¬ко¬го ви¬со¬ко¬ро¬з¬ви¬ну¬то¬го ка¬ле¬н¬да¬ря і си¬с¬те¬ми лі-то¬чи¬с¬лен¬ня, як у да¬в¬ніх майя кла¬си¬ч¬но¬го пе¬рі¬о¬ду (300 – 900 рр.). Пра¬к¬ти¬ч¬ні по¬т¬ре¬би сі¬ль¬сь¬ко¬го го¬с¬по¬да¬р¬с¬т-ва ви¬к¬ли¬ка¬ли до жит¬тя най¬то¬ч¬ні¬ший ка¬ле¬н¬дар, який став у ру¬ках же¬р¬ців мо¬гу¬т¬нь¬ою збро¬єю іде¬о¬ло¬гі¬ч¬но¬го впли¬ву на ма¬си. Ви¬з¬на¬ча¬ю¬чи най¬з¬ру¬ч¬ні¬ші стро¬ки для зе¬м¬ле¬ро¬б¬сь¬ких ро¬біт (ві¬д¬хи¬лен¬ня від них в умо¬вах тро¬пі¬ків й за то¬ді¬ш¬нь¬ої си¬с¬те¬ми сі¬ль¬сь¬ко¬го го¬с¬по¬да¬р¬с¬т¬ва оз¬на¬ча¬ло б спра¬в¬ж¬ню ка¬та¬с¬т¬ро¬фу), же¬р¬ці ото¬чу¬ва-ли це скла¬д¬ною мі¬с¬ти¬ч¬ною си¬м¬во¬лі¬кою й су¬п¬ро¬во¬д¬жу¬ва¬ли пи¬ш¬ни¬ми ре¬лі¬гій¬ни¬ми це¬ре¬мо¬ні¬я¬ми. То¬ч¬не лі¬то-чи¬с¬лен¬ня, що ви¬ни¬к¬ло спо¬ча¬т¬ку з ка¬ле¬н¬да¬р¬них по¬т¬реб, пі¬з¬ні¬ше бу¬ло по¬в¬'¬я¬за¬не з су¬то ре¬лі¬гій¬ни¬ми вчен¬ня¬ми про змі¬ну бо¬гів, які ке¬ру¬ва¬ли все¬с¬ві¬том, і з ку¬ль¬том пра¬ви¬те¬ля мі¬с¬та-¬де¬р¬жа¬ви. [4; 145-146]

Ви¬со¬ко¬го рі¬в¬ня до¬сяг ро¬з¬ви¬ток ме¬ди¬ци¬ни. До¬б¬ре бу¬ла ро¬з¬ви¬ну¬та ді¬а¬г¬но¬с¬ти¬ка, майя та¬кож зна¬ли спе-ці¬а¬лі¬за¬цію лі¬ка¬рів за ви¬да¬ми хво¬роб. Ши¬ро¬ко¬го ро¬з¬по¬в¬сю¬д¬жен¬ня на¬бу¬ли вла¬с¬не хі¬ру¬р¬гі¬ч¬ні прийо¬ми: під час пе¬ре¬ло¬мів на¬к¬ла¬да¬ли¬ся ши¬ни; ра¬ни зши¬ва¬ли¬ся во¬лос¬сям; пу¬х¬ли¬ни та на¬ри¬ви ро¬з¬ти¬на¬ли¬ся; ка¬та¬ра¬к¬ти зі¬с-ко¬б¬лю¬ва¬ли¬ся обсидіановими ле¬за¬ми. Під час скла¬д¬них опе¬ра¬цій хво¬ро¬му да¬ва¬ли на¬р¬ко¬ти¬ч¬ні за¬со¬би. У фа-р¬ма¬ко¬ло¬гії за¬с¬то¬со¬ву¬ва¬ло¬ся більш ніж 400 лі¬ка¬р¬сь¬ких ро¬с¬лин. Ряд лі¬ків, упе¬р¬ше ос¬во¬є¬них майя, пі¬с¬ля ві¬д¬к-рит¬тя Но¬во¬го Сві¬ту увій¬ш¬ли до єв¬ро¬пей¬сь¬кої ме¬ди¬ци¬ни й до те¬пер ши¬ро¬ко ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ю¬ть¬ся у су¬ча¬с¬ній фа¬р¬ма¬ко¬ло¬гі¬ї.Най¬ві¬до¬мі¬ши¬ми га¬лу¬зя¬ми ку¬ль¬ту¬ри майя бу¬ли ар¬хі¬те¬к¬ту¬ра і об¬ра¬зо¬т¬во¬р¬че ми¬с¬те¬ц¬т¬во, які бу¬ли бе¬з¬по-се¬ре¬д¬ньо по¬в¬'¬я¬за¬ні з пе¬в¬ною да¬тою чи ас¬т¬ро¬но¬мі¬ч¬ним яви¬щем. Спо¬ру¬ди бу¬ду¬ва¬ли¬ся че¬рез пе¬в¬ні про¬мі¬ж¬ки ча¬су. І ко¬ж¬на з них на¬бу¬ва¬ла не ті¬ль¬ки фу¬н¬к¬цій жи¬т¬ла або ж хра¬му, а й ка¬ле¬н¬да¬ря. Ку¬ль¬ту¬ра ста¬ро¬да¬в¬нь¬о¬го ца¬р¬с¬т¬ва, що іс¬ну¬ва¬ла в це¬н¬т¬рах Ва¬ша¬к¬тун, Ти¬каль, Ко¬пан, Па¬ле¬н¬ке та Но¬во¬го ца¬р¬с¬т¬ва, ха¬ра¬к¬те¬р¬на для Чи-чен-¬Іца, Уш¬маль та Майя¬пан, бу¬ли “ску¬ль¬п¬ту¬р¬ним обу¬мо¬в¬лен¬ням хро¬но¬ло¬гії майя. Ар¬хе¬о¬ло¬гі¬ч¬ні да¬ні сві¬д-чать, що ре¬гу¬ля¬р¬но, че¬рез ко¬ж¬ні 52 ро¬ки, майя за¬но¬во об¬ли¬ць¬о¬ву¬ва¬ли свої пі¬ра¬мі¬ди ка¬ме¬нем або шту¬ка¬ту¬р-кою, ко¬ж¬ні 5 ро¬ків зво¬ди¬ли сте¬лі, а да¬ні, що мі¬с¬ти¬ли¬ся на них, за¬в¬ж¬ди бу¬ли по¬в¬'¬я¬за¬ні з пе¬в¬ни¬ми по¬ді¬я¬ми.

Зна¬ч¬но¬го ро¬з¬ви¬т¬ку до¬ся¬г¬ла у майя лі¬те¬ра¬ту¬ра. Та¬кі лі¬те¬ра¬ту¬р¬ні жа¬н¬ри, як епі¬ч¬ні пе¬ре¬ка¬зи про до¬лі тих чи ін¬ших пле¬мен, мі¬фи та ка¬з¬ки, тру¬до¬ві, вій¬сь¬ко¬ві та лю¬бо¬в¬ні пі¬с¬ні, за¬га¬д¬ки, при¬с¬лі¬в¬'я бу¬ли вже в гли¬бо¬кій да¬в¬ни¬ні. До на¬шо¬го ча¬су збе¬рі¬г¬ся ві¬до¬мий епос «По¬по¬ль-Вух», у яко¬му йде¬ть¬ся про ство¬рен¬ня сві¬ту і по¬д-ви¬ги двох бо¬же¬с¬т¬вен¬них бли¬з¬нят. «По¬поль-Вух» має па¬ра¬ле¬лі в та¬ких лі¬те¬ра¬ту¬р¬них па¬м¬'¬я¬т¬ни¬ках Ста¬ро¬го Сві¬ту, як «Те¬о¬го¬ні¬я» Ге¬сі¬о¬да, пе¬р¬ші кни¬ги Бі¬б¬лії, «Ка¬ле¬ва¬ла», ін¬ші епі¬ч¬ні тво¬ри на¬ро¬дів Єв¬ро¬пи та Азі¬ї. [4; 146]

Ве¬ли¬ким ви¬з¬нан¬ням і лю¬бо¬в¬'ю ко¬ри¬с¬ту¬ва¬ли¬ся у ста¬ро¬да¬в¬ніх майя дра¬ма¬ти¬ч¬не ми¬с¬те¬ц¬т¬во, бі¬ль¬шість дра¬ма¬ти¬ч¬них тво¬рів бу¬ли ті¬с¬но по¬в¬'¬я¬за¬ні з та¬н¬ком і яв¬ля¬ли со¬бою сво¬є¬рі¬д¬ні ба¬ле¬ти з об¬ши¬р¬ним те¬к¬с¬том. До нас дій¬ш¬ла дра¬ма «Ра¬бі¬наль-ачі», яка за своєю фо¬р¬мою до¬сить бли¬зь¬ка до да¬в¬нь¬о¬г¬ре¬ць¬кої тра¬ге¬ді¬ї. Це сві¬д¬чить про на¬я¬в¬ність пе¬в¬них су¬во¬рих за¬ко¬но¬мі¬р¬но¬с¬тей ро¬з¬ви¬т¬ку цьо¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва. Та¬н¬ки у майя бу¬ли не-ро¬з¬ри¬в¬но по¬в¬'¬я¬за¬ні не ли¬ше з дра¬ма¬ти¬ч¬ним ми¬с¬те¬ц¬т¬вом, а й з му¬зи¬ко¬ю. [4; 146-147]

Да¬в¬ня ку¬ль¬ту¬ра майя не зни¬к¬ла бе¬з¬с¬лі¬д¬но, не ди¬в¬ля¬чись на всі зу¬сил¬ля іс¬па¬н¬сь¬ких за¬войо¬в¬ни¬ків та мо¬на¬хів. Во¬на зна¬ч¬но впли¬ває сьо¬го¬д¬ні, як і в ми¬ну¬ло¬му, на ку¬ль¬ту¬ру на¬ро¬дів ла¬ти¬но¬а¬ме¬ри¬ка¬н¬сь¬ких кра¬їн, а зна¬чить, вно¬сить свій вклад у ска¬р¬б¬ни¬цю сві¬то¬вої ку¬ль¬ту¬ри.

До¬ко¬лу¬м¬бо¬ва Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ка яв¬ляє со¬бою мо¬за¬ї¬ку на¬ро¬дів, мов і ку¬ль¬тур. Од¬нак во¬на ма¬ла ха¬ра¬к¬те¬р¬ні за¬га¬ль¬ні ку¬ль¬ту¬р¬ні еле¬ме¬н¬ти. До них на¬ле¬жать: іє¬ро¬г¬лі¬фі¬ч¬не пи¬сь¬мо, ілю¬с¬т¬ро¬ва¬ні кни¬ги (ко¬де¬к¬си), ка¬ле¬н-дар, же¬р¬т¬ву¬ван¬ня лю¬дей, об¬ря¬д¬на гра у м'яч, ві¬ра в жит¬тя пі¬с¬ля сме¬р¬ті й скла¬д¬ний шлях по¬ме¬р¬ло¬го у по-той¬бі¬ч¬ний світ, сту¬пі¬н¬ча¬ті пі¬ра¬мі¬ди та ін. До¬ли¬на Ме¬к¬си¬ки зай¬має осо¬б¬ли¬ве мі¬с¬це у Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ці, бо тут ро¬з¬ви¬ва¬ли¬ся і фо¬р¬му¬ва¬ли¬ся пра¬да¬в¬ні ку¬ль¬ту¬ри се¬ре¬д¬нь¬ої ча¬с¬ти¬ни Ме¬к¬си¬ки. Тут ви¬ни¬к¬ла най¬бі¬ль¬ша у ре¬гі-о¬ні Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки де¬р¬жа¬ва ац¬те¬ків, яку опи¬су¬ва¬ли в ба¬га¬ть¬ох іс¬па¬н¬сь¬ких хро¬ні¬ках як спра¬в¬ж¬ню ім¬пе¬рію, тут ро¬з¬та¬шу¬ва¬ла¬ся її сто¬ли¬ця Те¬но¬ч¬ті¬т¬лан, яка ви¬к¬ли¬ка¬ла по¬див ко¬н¬кі¬с¬та¬до¬рів сво¬єю ве¬лич¬чю, кра¬сою та ви¬го-да¬ми мі¬сь¬ко¬го жит¬тя (сто¬ли¬ця на¬лі¬чу¬ва¬ла 300 000 жи¬те¬лів).

Пе¬ре¬хід до осі¬ло¬с¬ті та ро¬з¬ви¬ну¬то¬го зе¬м¬ле¬ро¬б¬с¬т¬ва ві¬д¬бу¬в¬ся, на¬пе¬в¬не, між 2300 – 1500 рр. до н. е., цей пе¬рі¬од є пе¬ре¬ло¬м¬ним в іс¬то¬рії до¬і¬с¬па¬н¬сь¬кої Ме¬к¬си¬ки. Тво¬р¬ця¬ми пра¬да¬в¬ніх зе¬м¬ле¬ро¬б¬сь¬ких ку¬ль¬тур бу¬ли на-ро¬ди, які по¬хо¬ди¬ли з рі¬з¬них груп ми¬с¬ли¬в¬ців та зби¬ра¬чів й по¬с¬ту¬по¬во пе¬ре¬хо¬ди¬ли до осі¬ло¬го спо¬со¬бу жит¬тя. На сво¬їх зе¬м¬лях во¬ни ви¬ро¬щу¬ва¬ли ку¬ку¬ру¬д¬зу, ква¬со¬лю, рі¬з¬но¬ви¬ди ди¬ні та пе¬р¬цю, а та¬кож зай¬ма¬ли¬ся ми¬с-ли¬в¬с¬т¬вом та ри¬ба¬ль¬с¬т¬вом. До¬с¬ту¬п¬ність і рі¬з¬но¬ма¬ні¬т¬ність за¬со¬бів здо¬бут¬тя їжі та не¬о¬б¬хі¬д¬них ма¬те¬рі¬а¬лів (ка-мін¬ня, де¬ре¬ви¬на, кі¬с¬т¬ки, че¬ре¬па¬ш¬ки, ба¬во¬в¬ник та ін.) спри¬я¬ли ро¬з¬по¬в¬сю¬д¬жен¬ню осі¬ло¬с¬ті та ро¬з¬ви¬т¬ко¬ві ку¬ль-ту¬ри. [4; 147]

АцтекиПід час вза¬є¬мо¬дії мі¬с¬це¬вих ку¬ль¬тур Ме¬к¬си¬ки по¬с¬ту¬по¬во ви¬ни¬к¬ли та¬кі ви¬со¬кі ку¬ль¬ту¬ри, як то¬ль¬те¬к¬сь¬ка та ац¬те¬к¬сь¬ка. Ос¬тан¬ня ба¬га¬то що за¬по¬зи¬чи¬ла з ку¬ль¬ту¬ри то¬ль¬те¬ків, і осо¬б¬ли¬ву за¬ці¬ка¬в¬ле¬ність яв¬ляє у зв'я¬з-ку з цим мі¬фо¬ло¬гі¬ч¬ний цикл то¬ль¬те¬ків про Ке¬ца¬ль¬ко¬а¬т¬ля. Це – ста¬ро¬да¬в¬ній бог на¬ро¬дів Ме¬к¬си¬ки з ви¬к¬лю¬ч¬но скла¬д¬ною мі¬фо¬ло¬гі¬ч¬ною бі¬о¬г¬ра¬фі¬є¬ю. У то¬ль¬те¬к¬сь¬кій тра¬ди¬ції він шви¬д¬ше є ку¬ль¬ту¬р¬ним ге¬ро¬єм, ле¬ге¬н¬да¬р-ним вла¬ди¬кою Х ст., за¬с¬но¬в¬ни¬ком то¬ль¬те¬к¬сь¬кої сто¬ли¬ці Ту¬ла, лю¬би¬те¬лем та вчи¬те¬лем ми¬с¬тецтв і ре¬лі¬гії, ду¬хо¬в¬ним на¬с¬та¬в¬ни¬ком і мо¬ра¬ль¬ним во¬ж¬дем, во¬ро¬гом кри¬ва¬во¬го, що ви¬ма¬гав лю¬д¬сь¬ких жертв, ку¬ль¬ту Те¬с-ка¬т¬лі¬по¬кі. Для то¬ль¬те¬ків Ке¬ца¬ль¬ко¬атль як бог або ге¬рой був на¬са¬м¬пе¬ред си¬м¬во¬лом му¬д¬ро¬с¬ті Оме¬те¬о¬т¬ла, по-д¬вій¬но¬го бо¬га, бо¬га-¬ге¬р¬ма¬ф¬ро¬ди¬та. [4; 147-148]

Оме¬те¬отль – це вза¬є¬мо¬до¬по¬в¬ню¬ю¬чі та вза¬є¬мо¬ді¬ю¬чі на¬ча¬ла чо¬ло¬ві¬чо¬го – Оме¬те¬ку¬т¬лі – «Вла¬ди¬ка дво¬ї-с¬то¬с¬ті» та жі¬но¬чо¬го – Оме¬цу¬ху¬атль – «Владичиця дво¬ї¬с¬то¬с¬ті». Оме¬те¬отль – ко¬с¬мі¬ч¬на тво¬р¬ча си¬ла, що має ви¬то¬ки са¬ма в со¬бі, при¬н¬цип Все¬с¬ві¬ту. Це на¬д¬то ва¬ж¬ко бу¬ло уя¬ви¬ти, як і мі¬с¬це пе¬ре¬бу¬ван¬ня Оме¬те¬о¬т¬ля – Омейо¬кан («Мі¬с¬то дво¬ї¬с¬то¬с¬ті»); це був бог, яко¬му не при¬но¬си¬ли жертв.

Ке¬ца¬ль¬ко¬атль вва¬жа¬в¬ся ац¬те¬ка¬ми за ве¬ли¬ко¬го вчи¬те¬ля сво¬го на¬ро¬ду, під час йо¬го пра¬в¬лін¬ня Ту¬ла та її око¬ли¬ці бу¬ли ка¬з¬ко¬вою кра¬ї¬но¬ю. Па¬ла¬ци для же¬р¬ця-¬пра¬ви¬те¬ля по¬бу¬до¬ва¬ні з до¬ро¬го¬цін¬но¬го ка¬ме¬ню, срі¬б-ла, рі¬з¬но¬ко¬ль¬о¬ро¬вих че¬ре¬па¬шок і пре¬к¬ра¬с¬но¬го пі¬р¬'¬я. Зе¬м¬ля при¬но¬си¬ла Ще¬д¬рі да¬ри, ря¬с¬ні пло¬ди, на¬ро¬д¬жу¬ва-ла не¬з¬ви¬ч¬ні ро¬с¬ли¬ни. Од¬нак Ке¬ца¬ль¬ко¬атль не ті¬ль¬ки ту¬р¬бу¬ва¬в¬ся про бла¬го¬де¬н¬с¬т¬во сво¬їх під¬да¬них та ро¬з¬ви-ток ря¬ду ми¬с¬тецтв і ре¬ме¬сел, а й при¬с¬вя¬чу¬вав ба¬га¬то ча¬су вну¬т¬рі¬ш¬нь¬о¬му са¬мо¬в¬до¬с¬ко¬на¬лен¬ню, мо¬ли¬т¬вам, ро¬з¬ду¬мам і ду¬хо¬в¬ним впра¬вам. Але на¬с¬тав час, ко¬ли скі¬н¬чи¬ло¬ся ща¬с¬тя Ке¬ца¬ль¬ко¬а¬т¬ля і то¬ль¬те¬ків, ви¬с¬ту¬пи-ли про¬ти ньо¬го три ча¬ро¬дії й при¬му¬си¬ли по¬ки¬ну¬ти Ту¬лу. Ко¬ли Ке¬ца¬ль¬ко¬атль по¬ки¬дав своє мі¬с¬то, він обі¬цяв по¬ве¬р¬ну¬ти¬ся, і ві¬ра ін¬дій¬ців Ме¬к¬си¬ки у йо¬го по¬ве¬р¬нен¬ня дра¬ма¬ти¬ч¬но ві¬д¬би¬ла¬ся на їх¬ній до¬лі, ко¬ли во¬ни прий¬ня¬ли Ко¬р¬те¬са за бо¬га Ке¬ца¬ль¬ко¬а¬т¬ля.

Мі¬фо¬ло¬гі¬ч¬ний то¬ль¬те¬к¬сь¬кий цикл про Ке¬ца¬ль¬ко¬а¬т¬ля був сприй¬ня¬тий ац¬те¬ка¬ми, ко¬т¬рі у XIII ст. при¬бу-ли з пі¬в¬ні¬ч¬но¬го за¬хо¬ду ни¬ні¬ш¬нь¬ої Ме¬к¬си¬ки до ре¬гі¬о¬ну зе¬м¬ле¬ро¬б¬сь¬ких і ви¬со¬ко¬у¬р¬ба¬ні¬зо¬ва¬них ку¬ль¬тур До¬ли¬ни Ме¬к¬си¬ки. При¬бу¬в¬ши із сво¬єї на¬пі¬в¬ле¬ге¬н¬да¬р¬ної пра¬ба¬ть¬кі¬в¬щи¬ни Ац¬т¬лан (мі¬с¬це ча¬п¬лі), во¬ни по¬се¬ли¬ли¬ся на од¬но¬му з ос¬т¬ро¬вів озе¬ра Те¬к¬с¬ко¬ко й за¬к¬ла¬ли не¬ве¬ли¬ке мі¬с¬то Те¬но¬ч¬ті¬т¬лан. У хо¬ді пе¬ре¬т¬во¬рен¬ня їх ку¬ль¬ту¬ри під впли¬вом да¬в¬ніх ку¬ль¬тур До¬ли¬ни ста¬бі¬лі¬зу¬ва¬ло¬ся і ста¬но¬ви¬ще ац¬те¬ків, змі¬ц¬ни¬ла¬ся їх¬ня по¬зи¬ція й зро¬с¬ла мо¬гу¬т¬ність. Це да¬ло мо¬ж¬ли¬вість збі¬ль¬ши¬ти¬ся й ро¬з¬к¬ві¬т¬ну¬ти Те¬но¬ч¬ті¬т¬ла¬ну, ко¬т¬рий пі¬з¬ні¬ше пе¬ре¬т¬во¬ри¬в¬ся на ві¬до¬му сто¬ли¬цю ац¬те¬к¬сь¬кої ім¬пе¬рі¬ї. [4; 148]

Ац¬те¬ки за¬п¬ро¬ва¬д¬жу¬ва¬ли свою по¬лі¬ти¬ку та¬ким чи¬ном, щоб по¬сі¬с¬ти до¬мі¬ну¬ю¬чу по¬зи¬цію се¬ред су¬сі¬д¬ніх на¬ро¬дів й ви¬су¬ну¬ти на пе¬р¬ше мі¬с¬це у па¬н¬те¬о¬ні бо¬жеств сво¬го ма¬ло¬з¬на¬чу¬що¬го пле¬мін¬но¬го бо¬га Ху¬н¬ци¬ло¬по¬ч-т¬лі, яко¬го за¬ть¬ма¬рю¬ва¬ли го¬ло¬в¬ні бо¬ги Ке¬ца¬ль¬ко¬атль і Те¬с¬ка¬т¬лі¬по¬ка, які бра¬ли участь у ство¬рен¬ні на¬с¬ту¬п¬них сонць. Зо¬в¬ні¬ш¬нім ви¬я¬вом зу¬силь, що так ці¬ле¬с¬п¬ря¬мо¬ва¬но до¬к¬ла¬ли¬ся до пі¬д¬ви¬щен¬ня по¬зи¬ції та ра¬н¬гу ац¬те-ків і ша¬но¬ва¬них ни¬ми бо¬гів, бу¬ло між ін¬шим, пі¬д¬к¬ре¬с¬лен¬ня зв'я¬з¬ків із то¬ль¬те¬ка¬ми, ку¬ль¬ту¬ра яких про¬до¬в¬жу-ва¬ла вва¬жа¬ти¬ся най¬бі¬ль¬шим до¬ся¬г¬нен¬ням, осо¬б¬ли¬во в га¬лу¬зях ми¬с¬те¬ц¬т¬ва та «ме¬ха¬ні¬ч¬них» ре¬ме¬сел. То¬му вклю¬чен¬ня до ко¬ла бо¬гів-¬тво¬р¬ців вла¬с¬них бо¬гів, на¬са¬м¬пе¬ред Ху¬н¬ци¬ло¬по¬ч¬тя¬лі, бо¬га со¬н¬ця, вій¬ни та за¬хи¬с¬ни-ка во¬ї¬нів, ма¬ло ве¬ли¬ке зна¬чен¬ня. [4; 148-149]У ку¬ль¬ту¬ри ац¬те¬ків дві ідеї бо¬же¬с¬т¬ва про¬ти¬с¬то¬я¬ли од¬на од¬ній у ре¬зу¬ль¬та¬ті ко¬н¬ф¬ро¬н¬та¬ції двох тра¬ди-цій: то¬ль¬те¬к¬сь¬кої, що ся¬га¬ла в гли¬би¬ни ми¬ну¬ло¬го ку¬ль¬тур Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки, та ац¬те¬к¬сь¬кої, яка ще не втра¬ти¬ла ду¬ху ре¬лі¬гій¬ної пле¬мін¬ної ме¬н¬та¬ль¬но¬с¬ті войо¬в¬ни¬чих ко¬чі¬в¬ни¬ків. Дві ре¬лі¬гій¬ні тра¬ди¬ції про¬ти¬с¬то¬я¬ли од¬на од-ній із сво¬ї¬ми мі¬фо¬ло¬гі¬я¬ми – Ке¬ца¬ль¬ко¬атль та Ху¬н¬ци¬ло¬по¬ч¬т¬лі. Про пе¬р¬шу тра¬ди¬цію вже за¬з¬на¬че¬но ви¬ще, культ Ху¬н¬ц¬н¬ло¬по¬ч¬т¬лі ви¬ма¬гав кри¬ва¬вих лю¬д¬сь¬ких жертв. Най¬ча¬с¬ті¬ше у же¬р¬т¬ву при¬но¬си¬ли вій¬сь¬ко¬во¬по¬ло-не¬них, іно¬ді ра¬бів і на¬віть вла¬с¬них ді¬тей. Щоб за¬бе¬з¬пе¬чи¬ти для бо¬гів до¬с¬та¬т¬ню кі¬ль¬кість лю¬д¬сь¬ких жертв, ац¬те¬ки ви¬му¬ше¬ні бу¬ли ча¬с¬то во¬ю¬ва¬ти. Як пра¬ви¬ло, же¬р¬то¬в¬ний об¬ряд по¬ля¬гав у ви¬ри¬ван¬ні се¬р¬ця, яке при¬но-си¬ли у дар бо¬гам, од¬нак бу¬ли й більш жо¬р¬с¬то¬кі та ви¬то¬н¬че¬ні об¬ря¬ди: на честь бо¬га Ка¬і¬пе-¬То¬те¬ка же¬р¬ці зди-ра¬ли шкі¬ру з жи¬вої лю¬ди¬ни й но¬си¬ли її про¬тя¬гом ба¬га¬ть¬ох днів. Про ро¬з¬мі¬ри та¬ких об¬ря¬дів же¬р¬т¬во¬п¬ри¬не-сен¬ня сві¬д¬чить факт по¬с¬вя¬чен¬ня в 1487 р. ве¬ли¬ко¬го хра¬му, під час яко¬го бу¬ло здій¬с¬не¬но ри¬ту¬а¬ль¬не вби¬в¬с¬т-во 20 тис. чо¬ло¬вік. Ці же¬р¬т¬ви не¬о¬б¬хі¬д¬ні бу¬ли, щоб да¬ти со¬н¬цю жи¬во¬т¬во¬р¬ний на¬пій, або кров. Від цьо¬го за-ле¬жав рух со¬н¬ця не¬бом, а зна¬чить, і іс¬ну¬ван¬ня сві¬ту.

Та¬ким чи¬ном, ре¬лі¬гій¬на ме¬та пе¬ре¬п¬лі¬та¬ла¬ся з пра¬г¬нен¬ням ац¬те¬к¬сь¬кої де¬р¬жа¬ви, що яв¬ля¬ла со¬бою пре-к¬ра¬с¬но ор¬га¬ні¬зо¬ва¬ну ім¬пе¬р¬сь¬ку ма¬ши¬ну. На чо¬лі ім¬пе¬рії ац¬те¬ків у пе¬рі¬од її ро¬з¬к¬ві¬ту (по¬ло¬ви¬на XV ст. – іс¬па¬н-сь¬кі за¬во¬ю¬ван¬ня) сто¬яв во¬ло¬дар, яко¬го в хро¬ні¬ках на¬зи¬ва¬ють ца¬рем. В уп¬ра¬в¬лін¬ні ім¬пе¬рі¬єю йо¬му до¬по¬ма¬гав ве¬ль¬мо¬жа, який був на¬ді¬ле¬ний ди¬в¬ним за зву¬чан¬ням для нас ти¬ту¬лом «Жі¬н¬ка-¬Змі¬я» і ви¬ко¬ну¬вав фу¬н¬к¬цію, згі¬д¬но з на¬шою те¬р¬мі¬но¬ло¬гі¬єю, пре¬м¬'¬єр-¬мі¬ні¬с¬т¬ра. Од¬но¬ча¬с¬но з ним і ве¬р¬хо¬в¬ною ца¬р¬сь¬кою ра¬дою іс¬ну¬ва¬ли сво¬го ро¬ду спе¬ці¬а¬ль¬ні «де¬па¬р¬та¬ме¬н¬ти», що зай¬ма¬ли¬ся су¬до¬ви¬ми, го¬с¬по¬да¬р¬сь¬ки¬ми та вій¬сь¬ко¬ви¬ми спра¬ва-ми. Ке¬ру¬ва¬ли ни¬ми ви¬со¬ко¬по¬с¬та¬в¬ле¬ні са¬но¬в¬ни¬ки за до¬по¬мо¬гою ар¬мії чи¬но¬в¬ни¬ків-¬ад¬мі¬ні¬с¬т¬ра¬то¬рів. [4; 149]

Іє¬ра¬р¬хі¬ч¬ну си¬с¬те¬му ма¬ла та¬кож жре¬ць¬ка ка¬с¬та, що скла¬да¬ла¬ся із же¬р¬ців рі¬з¬но¬го ра¬н¬гу і ста¬ту¬су. Очо-лю¬ва¬ли її два ве¬р¬хо¬в¬них же¬р¬ці, рі¬з¬но¬з¬на¬ч¬но¬го по¬ло¬жен¬ня та Ста¬ту¬ту і од¬но¬го ти¬ту¬лу – тла¬то¬а¬ні. Ни¬ми бу¬ли жрець бо¬га Ху¬н¬ци¬ло¬по¬ч¬т¬лі та жрець бо¬га Тла¬ло¬ка; во¬ни ма¬ли свої рі¬в¬но¬п¬ра¬в¬ні хра¬ми, зве¬де¬ні на од¬ній пі-ра¬мі¬ді – пі¬д¬с¬та¬ві, й ра¬зом зва¬ли¬ся «Ве¬ли¬ч¬ним Хра¬мом». У мо¬мент при¬бут¬тя у Те¬но¬ч¬ті¬т¬лан Ко¬р¬те¬са тла¬то¬а-ні був Ве¬ли¬кий ім¬пе¬ра¬тор Мо¬н¬те¬су¬ма. У сво¬їй хро¬ні¬ці Бе¬р¬нал Ді¬ас дель Ка¬с¬ті¬льо опи¬сав цьо¬го ім¬пе¬ра¬то¬ра і по¬ве¬ді¬н¬ку ве¬ль¬мож йо¬го ото¬чен¬ня. Він зве¬р¬нув ува¬гу на су¬во¬рий ети¬кет, що пі¬д¬к¬ре¬с¬лю¬вав ві¬д¬с¬тань, яка ві¬д-ме¬жо¬вує ім¬пе¬ра¬то¬ра від йо¬го під¬да¬них, а во¬ни опу¬с¬ка¬ють по¬г¬ляд пе¬ред йо¬го ве¬ли¬ч¬ні¬с¬тю. Цей ети¬кет кра¬с-но¬мо¬в¬но сві¬д¬чить про шлях ац¬те¬ків від ко¬чо¬во¬го спо¬со¬бу жит¬тя до на¬ро¬ду, який за¬с¬во¬їв ви¬со¬кі фо¬р¬ми ви-то¬н¬че¬них ку¬ль¬тур ін¬ших на¬ро¬дів Ме¬к¬си¬ка¬н¬сь¬кої До¬ли¬ни. [4; 149-150]

По¬див ко¬н¬кі¬с¬та¬до¬рів, які зі¬т¬к¬ну¬ли¬ся з цим май¬же ма¬гі¬ч¬ним сві¬том ац¬те¬к¬сь¬кої ку¬ль¬ту¬ри, не мав меж. Не¬с¬кі¬н¬чен¬на кі¬ль¬кість пі¬ра¬мід, ску¬ль¬п¬тур і фре¬сок, ба¬га¬т¬с¬т¬во хра¬мів, на¬по¬в¬не¬них зо¬ло¬том, ал¬ма¬за¬ми та рі¬д-кі¬с¬ним пі¬р¬'¬ям, зда¬ло¬ся їм шви¬д¬ше сном, ніж ре¬а¬ль¬ні¬с¬тю. Те, що ми сьо¬го¬д¬ні зве¬мо про¬с¬то ми¬с¬те¬ц¬т¬вом ста-ро¬да¬в¬нь¬ої Ме¬к¬си¬ки, є за¬со¬бом, що до¬з¬во¬ляє на¬ро¬до¬ві пі¬з¬на¬ти да¬в¬ні іде¬а¬ли та ко¬н¬це¬п¬ції ку¬ль¬ту¬ри, на¬са¬м¬пе-ред ре¬лі¬гі¬ї. Ми¬с¬те¬ц¬т¬во по¬мі¬с¬ти¬ло ці іде¬а¬ли та ко¬н¬це¬п¬ції у пла¬с¬ти¬ч¬ні си¬м¬во¬ли і ви¬ку¬ва¬ло, ви¬ка¬р¬бу¬ва¬ло їх у тве¬р¬до¬му ка¬ме¬ні та зо¬ло¬ті на¬ві¬ки і для всіх по¬ко¬лінь.Ми¬с¬те¬ц¬т¬во до¬ко¬лу¬м¬бо¬вої Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки – «кві¬ти й пі¬с¬ні», йо¬го по¬е¬ти¬ч¬ні ме¬та¬фо¬ри та си¬м¬во¬ли до¬з¬во-ля¬ють лю¬ди¬ні знай¬ти ві¬д¬по¬ві¬ді на фу¬н¬да¬ме¬н¬та¬ль¬ні пи¬тан¬ня сво¬го іс¬ну¬ван¬ня, в яко¬му все є сон, все не¬т¬ри¬в-ке, по¬ді¬б¬но до пі¬р¬'я пта¬ха ке¬цаль. На¬ро¬д¬же¬ні в се¬р¬ці ху¬до¬ж¬ни¬ка «кві¬ти та пі¬с¬ні» су¬п¬ро¬во¬д¬жу¬ва¬ли лю¬ди¬ну все жит¬тя. І все жит¬тя по¬г¬ляд лю¬ди¬ни не ві¬д¬ри¬ва¬в¬ся від пі¬ра¬мід і хра¬мі». по¬к¬ри¬тих фре¬с¬ка¬ми й орі¬є¬н¬то¬ва-них на чо¬ти¬ри сто¬ро¬ни сві¬ту, по¬ко¬ї¬в¬ся на ста¬ту¬ях бо¬гів і си¬м¬во¬лах, ви¬рі¬зь¬б¬ле¬них на пре¬д¬ме¬тах по¬в¬ся¬к¬ден-но¬го по¬бу¬ту, на при¬к¬ра¬сах і об¬ру¬ч¬ках із зо¬ло¬та й срі¬б¬ла, на не¬з¬лі¬чен¬них пре¬д¬ме¬тах з ке¬ра¬мі¬ки. Ство¬ре¬ний ми¬т¬цем світ ми¬с¬те¬ц¬т¬ва був пі¬д¬не¬се¬ний до бо¬же¬с¬т¬вен¬ної ви¬со¬ти, на¬да¬ю¬чи тим пе¬в¬ний сенс лю¬д¬сь¬ко¬му жит¬тю і сме¬р¬ті. [4; 150]

Ва¬ж¬ли¬ве мі¬с¬це у ку¬ль¬ту¬рі ац¬те¬ків на¬ле¬жа¬ло ка¬ле¬н¬да¬ре¬ві, що ви¬с¬ло¬в¬лю¬вав ац¬те¬к¬сь¬ке ро¬зу¬мін¬ня ко¬с-мо¬су. З ним по¬в¬'¬я¬за¬ні по¬нят¬тя ча¬су й про¬с¬то¬ру, при¬та¬ман¬ні то¬ді¬ш¬ній епо¬сі, у ньо¬му знай¬ш¬ли ві¬до¬б¬ра¬жен¬ня уя¬в¬лен¬ня про бо¬гів і сфе¬ри їх ді¬я¬ль¬но¬с¬ті, а та¬кож обо¬в¬'¬я¬з¬ко¬ві ри¬ту¬а¬ли. Згі¬д¬но з цим ка¬ле¬н¬да¬рем (іс¬ну¬вав та-кож ін¬ший, со¬ня¬ч¬ний ка¬ле¬н¬дар, що скла¬да¬в¬ся з 18 два¬д¬ця¬ти¬ден¬них мі¬ся¬ців та 5 до¬да¬т¬ко¬вих днів) рік на¬лі-чу¬вав 260 днів, він ді¬ли¬в¬ся на 20 пе¬рі¬о¬дів по 13 днів ко¬ж¬ний, по¬з¬на¬че¬них пе¬в¬ни¬ми зна¬ка¬ми та чи¬с¬ла¬ми. Пра¬ви¬ли ни¬ми ті чи ін¬ші бо¬ги та бо¬ги¬ні. Чи¬с¬ло днів про¬тя¬гом ро¬ку ді¬ли¬ли та¬кож на чо¬ти¬ри ве¬ли¬ких ан¬са¬м¬б-лі, ко¬ж¬ний з яких на¬лі¬чу¬вав 65 днів й був по¬в¬'¬я¬за¬ний з од¬ні¬єю сто¬ро¬ною сві¬ту. По¬ді¬б¬ним чи¬ном бу¬ли по¬в¬'¬я-за¬ні зі сто¬ро¬на¬ми сві¬ту бо¬ги і лю¬ди. [4; 150-151]

Ця ко¬н¬це¬п¬ція ро¬з¬по¬ді¬лу ча¬су і про¬с¬то¬ру – на¬д¬з¬ви¬чай¬но ва¬ж¬ли¬вий ко¬м¬по¬нент ре¬лі¬гій¬но¬го сві¬то¬г¬ля¬ду ац¬те¬ків, що впли¬ває як на жит¬тя ок¬ре¬мої лю¬ди¬на, так і на до¬лі всьо¬го лю¬д¬с¬т¬ва. Но¬во¬на¬ро¬да¬сейо¬му да¬ва¬ли ім¬'я дня, ко¬ли він з'я¬ви¬в¬ся на світ, а цей день пі¬д¬ко¬рю¬ва¬в¬ся пе¬в¬но¬му бо¬же¬с¬т¬ву, то¬му що вхо¬дить до од¬но¬го з чо¬ти¬рь¬ох 65-ден¬них ан¬са¬м¬б¬лів, ко¬т¬рі, в свою че¬р¬гу, бу¬ли по¬в¬'¬я¬за¬ні з пе¬в¬ною сто¬ро¬ною сві¬ту і пра¬в¬ля¬чим ни¬ми бо¬же¬с¬т¬вом. Усі ці об¬с¬та¬ви¬ни ви¬з¬на¬ча¬ли май¬бу¬т¬нє но¬вої лю¬ди¬ни, «про¬г¬ра¬му¬ю¬чи» са¬ме та¬кий, а не ін-ший хід жит¬тя. Та¬ке ба¬чен¬ня сві¬ту за¬фі¬к¬со¬ва¬не на ка¬ле¬н¬да¬р¬но¬му ка¬ме¬ні ац¬те¬ків, чиї фо¬р¬ми та си¬м¬во¬ли сві-д¬чать про гра¬н¬ді¬о¬з¬ну ко¬н¬це¬п¬цію все¬с¬ві¬ту, ство¬ре¬ну ста¬ро¬да¬в¬ні¬ми на¬ро¬да¬ми Аме¬ри¬ки.

Держава інків

На зна¬ч¬но ви¬що¬му рі¬в¬ні ку¬ль¬ту¬ри зна¬хо¬ди¬ли¬ся ін¬ки, які ство¬ри¬ли гі¬га¬н¬т¬сь¬ку ім¬пе¬рію в Пі¬в¬ден¬ній Аме-ри¬ці, що та¬кож за¬ги¬ну¬ла під уда¬ра¬ми іс¬па¬н¬сь¬ких ко¬н¬кі¬с¬та¬до¬рів, шу¬ка¬чів зо¬ло¬то¬го Ель¬до¬ра¬до. Ро¬з¬по¬відь про ку¬ль¬ту¬ру «си¬нів Со¬н¬ця» (так зва¬ли се¬бе пра¬ви¬те¬лі ін¬ків) не мо¬ж¬на не по¬ча¬ти з ім¬пе¬рії ін¬ків – най¬к¬ру¬п¬ні¬шої ім¬пе¬рії ін¬дій¬ців із сто¬ли¬цею Ку¬с¬ко, «Ри¬мом» да¬в¬нь¬ої Аме¬ри¬ки. Під час її ро¬з¬к¬ві¬ту на те¬ри¬то¬рії в 1 млн. км2 про¬жи¬ва¬ло від 8 до 15-16 млн. чол., а її про¬с¬тір з пі¬в¬но¬чі на пі¬в¬день до¬рі¬в¬ню¬вав 5 тис. км. Пе¬р¬вин¬ною, ос-но¬в¬ною ла¬н¬кою су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва ім¬пе¬рії бу¬ли ай¬лью – ве¬ли¬кі сі¬м¬'ї, ро¬ди чи то сі¬ль¬сь¬кі об¬щи¬ни, чле¬ни якої вва-жа¬ли¬ся ро¬ди¬ча¬ми. Усі ай¬лью Пе¬ру об¬'¬є¬д¬ну¬ва¬ли¬ся у дві по¬ло¬ви¬ни, що скла¬да¬ли про¬ві¬н¬цію де¬р¬жа¬ви ін¬ків. Де¬кі¬ль¬ка про¬ві¬н¬цій вхо¬ди¬ли до од¬ні¬єї з чо¬ти¬рь¬ох “чве¬р¬тей ім¬пе¬рі¬ї”, або ж “сто¬рін сві¬ту”. Ко¬р¬до¬ни всіх ча¬с-тин ім¬пе¬рії схо¬ди¬ли¬ся в її зо¬ло¬тій сто¬ли¬ці Ку¬с¬ко. Тут бра¬ли по¬ча¬ток чо¬ти¬ри най¬ва¬ж¬ли¬ві¬ші вій¬сь¬ко¬ві ма¬гі¬с¬т-ра¬лі ім¬пе¬рії, які ве¬ли до чо¬ти¬рь¬ох за¬з¬на¬че¬них ча¬с¬тин де¬р¬жа¬ви. [4; 151]

Ви¬ни¬кає пи¬тан¬ня: чо¬му ін¬ки змо¬г¬ли ство¬ри¬ти чі¬т¬ко на¬ла¬го¬д¬же¬ну гі¬га¬н¬т¬сь¬ку ма¬ши¬ну ім¬пе¬рії, пе¬ре¬ве¬р-ши¬в¬ши ін¬ші на¬ро¬ди Пі¬в¬ден¬ної Аме¬ри¬ки? Річ у тім, що ус¬пі¬хи ін¬ків ко¬рі¬ни¬ли¬ся в на¬д¬з¬ви¬чай¬них ор¬га¬ні¬за¬то¬р-сь¬ких та¬ла¬н¬тах «си¬нів Со¬н¬ця» і бу¬ли ре¬зу¬ль¬та¬том май¬же шко¬ля¬р¬сь¬ки пе¬да¬н¬ти¬ч¬ної по¬с¬лі¬до¬в¬но¬с¬ті в до¬ся¬г-нен¬ні уча¬с¬ті ко¬ж¬но¬го у за¬га¬ль¬них спра¬вах. Лю¬ди¬на ста¬ла гви¬н¬ти¬ком ме¬ха¬ні¬з¬му де¬р¬жа¬в¬ної ак¬ти¬в¬но¬с¬ті, і жо-ден під¬да¬ний ім¬пе¬рії не був за¬бу¬тий її пра¬ви¬те¬лем. Ні¬х¬то не по¬ви¬нен був ли¬ша¬ти¬ся і не ли¬ша¬в¬ся ос¬то¬ронь. Усім на¬ле¬жа¬ло ви¬ко¬ну¬ва¬ти дві ос¬но¬в¬ні за¬да¬чі., ад¬ре¬со¬ва¬ні пра¬ви¬те¬ля¬ми ім¬пе¬рії ко¬ж¬но¬му гро¬ма¬дя¬ни¬но¬ві: пра¬цю¬ва¬ти на бла¬го де¬р¬жа¬ви й ви¬ко¬ну¬ва¬ти вій¬сь¬ко¬вий обо¬в¬'¬я¬зок. [4; 151-152]За тим, щоб про¬с¬ті лю¬ди – гро¬ма¬дя¬ни ім¬пе¬рії – ці май¬же бе¬з¬п¬ра¬в¬ні гви¬н¬ти¬ки та¬ко¬го до¬с¬ко¬на¬ло¬го ме-ха¬ні¬з¬му – че¬с¬но ви¬ко¬ну¬ва¬ли свої обо¬в¬'¬я¬з¬ки пе¬ред де¬р¬жа¬вою, слі¬д¬ку¬вав чи¬с¬лен¬ний ко¬н¬т¬ро¬ль¬ний апа¬рат пра-в¬лін¬ня Ін¬ків. Чо¬ти¬ри «чве¬р¬ті ім¬пе¬рі¬ї» ке¬ру¬ва¬ли¬ся гу¬бе¬р¬на¬то¬ра¬ми, які май¬же за¬в¬ж¬ди бу¬ли ро¬ди¬ча¬ми пра¬в¬ля-чо¬го Ін¬кі. Ра¬зом з кі¬ль¬ко¬ма ін¬ши¬ми са¬но¬в¬ни¬ка¬ми во¬ни скла¬да¬ли де¬р¬жа¬в¬ну ра¬ду кра¬ї¬ни, яка мо¬г¬ла ви¬с¬ло¬ви¬ти Ін¬кі свої про¬по¬зи¬ції та іде¬ї. Ос¬та¬то¬ч¬не рі¬шен¬ня, од¬нак, ух¬ва¬лю¬вав сам Ін¬кі. З ро¬ди¬ни пра¬в¬ля¬чо¬го Ін¬кі за¬в¬ж¬ди при¬з¬на¬ча¬в¬ся і Ве¬р¬хо¬в¬ний жрець, який вос¬сі¬дав на чо¬лі жре¬ц¬т¬ва.

Один з ін¬ків – Ту¬пак Юпа¬н¬кі – зміг на пра¬к¬ти¬ці здій¬с¬ни¬ти «до¬к¬т¬ри¬ну», згі¬д¬но якої весь світ, усі на¬ро¬ди му¬си¬ли об¬'¬є¬д¬на¬ти¬ся під му¬д¬рою вла¬дою ін¬ків. Са¬ме для цьо¬го він про¬вів ці¬лий ряд гра¬н¬ді¬о¬з¬них вій¬сь¬ко¬вих по¬хо¬дів, у ре¬зу¬ль¬та¬ті яких до¬сяг мо¬ж¬ли¬во¬го для ін¬дій¬ців Пе¬ру ма¬к¬си¬му¬му. Меч ін¬ків ви¬б¬ли¬с¬ку¬вав ві¬д¬те¬пер всю¬ди: у пі¬в¬ні¬ч¬ній та пі¬в¬ден¬ній ча¬с¬ти¬нах Пі¬в¬ден¬ної Аме¬ри¬ки, у джу¬н¬г¬лях рі¬ч¬ки Ма¬ра¬нь¬он і бі¬ля бе¬ре¬гів Ти-хо¬го оке¬а¬ну. Ту¬па¬ка Юпа¬н¬кі, на¬пе¬в¬не, мо¬ж¬на по¬рі¬в¬ня¬ти ли¬ше з єди¬ним по¬л¬ко¬во¬д¬цем Ста¬ро¬го Сві¬ту – Оле¬к-са¬н¬д¬ром Ма¬ке¬до¬н¬сь¬ким. У пі¬д¬су¬м¬ку чи¬с¬лен¬них вій¬сь¬ко¬вих по¬хо¬дів він вті¬лив у жит¬тя ідею сво¬го ба¬ть¬ка про сві¬то¬ве па¬ну¬ван¬ня, і за йо¬го пра¬в¬лін¬ня скі¬н¬чи¬ла¬ся вій¬сь¬ко¬ва ек¬с¬па¬н¬сія ін¬ків.

В пі¬в¬ден¬но¬а¬ме¬ри¬ка¬н¬сь¬кій ім¬пе¬рії ви¬к¬лю¬ч¬ну роль ві¬ді¬г¬ра¬ва¬ло зо¬ло¬то, що ви¬ко¬ну¬ва¬ло в цій «зо¬ло¬тій кра¬ї¬ні» най¬рі¬з¬но¬ма¬ні¬т¬ні¬ші фу¬н¬к¬ції, крім од¬ні¬єї – во¬но не бу¬ло за¬со¬бом оп¬ла¬ти. Ін¬ки пре¬к¬ра¬с¬но об¬хо¬ди¬ли¬ся без гро¬шей, ос¬кі¬ль¬ки од¬ним із ос¬но¬в¬них при¬н¬ци¬пів їх су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва був при¬н¬цип са¬мо¬за¬бе¬з¬пе¬чен¬ня. Вся ім-пе¬рія, в то¬му чи¬с¬лі алью і про¬ві¬н¬ція, бу¬ла єди¬ним на¬ту¬ра¬ль¬ним го¬с¬по¬да¬р¬с¬т¬вом. Од¬нак іс¬ну¬ва¬ла й зо¬в¬ні¬ш¬ня то¬р¬гі¬в¬ля, що за¬бе¬з¬пе¬чу¬ва¬ла при¬ві¬лейо¬ва¬ні ша¬ри су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва рі¬з¬ни¬ми пре¬д¬ме¬та¬ми ро¬з¬ко¬шу, не¬до¬с¬ту¬п¬ни¬ми або на¬віть за¬бо¬ро¬не¬ни¬ми для про¬с¬то¬го на¬ро¬ду. [4; 152]

У ім¬пе¬рії ін¬ків рі¬в¬ні жит¬тя на¬ро¬ду та па¬ні¬в¬но¬го кла¬су бу¬ли ді¬а¬ме¬т¬ра¬ль¬но про¬ти¬ле¬ж¬ни¬ми. Як¬що жит¬тє-вий рі¬вень ве¬ль¬мож був до¬сить ви¬со¬ким, то про¬с¬тих ін¬ків – ду¬же ни¬зь¬ким. Ря¬до¬вий, осо¬би¬с¬то ві¬ль¬ний ме-ш¬ка¬нець ім¬пе¬рії мав ті¬ль¬ки про¬жи¬т¬ко¬вий мі¬ні¬мум. Він їв дві¬чі в день стра¬ви з ка¬р¬то¬п¬лі та ку¬ку¬ру¬д¬зи, іно¬ді м'я¬со мо¬р¬сь¬ких сви¬нок. Та¬ким же од¬но¬ма¬ні¬т¬ним був і одяг: ко¬ро¬т¬кі брю¬ки та со¬ро¬ч¬ки без ру¬ка¬вів у чо¬ло¬ві-ків, до¬в¬гі во¬в¬ня¬ні су¬к¬ні, на но¬гах – са¬н¬да¬лії з во¬в¬ни лам – у жі¬нок. Сі¬м¬'ї ін¬дій¬ців ме¬ш¬ка¬ли в при¬мі¬ти¬в¬них жи-т¬лах без ві¬кон і бу¬дь-¬яких ме¬б¬лів. [4; 152-153]

У ім¬пе¬рії ви¬рі¬з¬ня¬ло¬ся де¬сять ві¬ко¬вих ка¬те¬го¬рій гро¬ма¬дян. У чо¬ло¬ві¬ків до пе¬р¬ших трьох кла¬сів вхо¬ди¬ли ді¬ти до 9 ро¬ків; че¬т¬ве¬р¬та гру¬па мі¬с¬ти¬ла хло¬п¬чи¬ків від 9 до 12 ро¬ків, до п'я¬тої на¬ле¬жа¬ли юна¬ки від 12 до 18 ро¬ків. Ці мо¬ло¬ді лю¬ди го¬ло¬в¬ним чи¬ном па¬с¬ли ху¬до¬бу. До шо¬с¬то¬го кла¬су вхо¬ди¬ли мо¬ло¬ді чо¬ло¬ві¬ки від 18 до 25 ро¬ків, які пе¬ре¬бу¬ва¬ли на вій¬сь¬ко¬вій слу¬ж¬бі та бу¬ли ку¬р¬'¬є¬ра¬ми ві¬до¬мої по¬ш¬то¬вої слу¬ж¬би ім¬пе¬рі¬ї. Най¬г¬ру¬н-то¬в¬ні¬шою і най¬бі¬ль¬шою ві¬ко¬вою ка¬те¬го¬рі¬єю бу¬ла сьо¬ма, що скла¬да¬ла¬ся з чо¬ло¬ві¬ків від 25 до 50 ро¬ків, бо ж са¬ме во¬ни спла¬чу¬ва¬ли по¬да¬т¬ки де¬р¬жа¬ві. Ари¬с¬то¬к¬ра¬тія та жре¬ц¬т¬во ім¬пе¬рії по¬да¬т¬ків не спла¬чу¬ва¬ли. Пра¬к¬ти¬ч-но весь де¬р¬жа¬в¬ний ус¬т¬рій ут¬ри¬му¬ва¬в¬ся пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ка¬ми сьо¬мої ка¬те¬го¬рії, ад¬же во¬ни спла¬чу¬ва¬ли по¬да¬ток у ви¬г¬ля¬ді пра¬ці та ви¬ро¬бів. Що¬п¬ра¬в¬да, чо¬ло¬ві¬ки пра¬цю¬ва¬ли і ко¬ли пе¬ре¬хо¬ди¬ли до во¬сь¬мо¬го кла¬су, який мі¬с-тив чо¬ло¬ві¬ків від 50 до 80 ро¬ків, їх¬ня пра¬ця бу¬ла зна¬ч¬но ле¬г¬шою – ¬во¬ни ви¬хо¬ву¬ва¬ли ді¬тей сво¬го се¬ли¬ща. Чо¬ло¬ві¬ки ще більш по¬хи¬ло¬го ві¬ку на¬ле¬жа¬ли до ка¬те¬го¬рії «глу¬хі ста¬рі», і вже та¬ка на¬з¬ва сві¬д¬чить про їх за-нят¬тя.. До ос¬тан¬нь¬ої, де¬ся¬тої ка¬те¬го¬рії, яка не ма¬ла то¬ч¬но¬го ві¬ко¬во¬го об¬ме¬жен¬ня, на¬ле¬жа¬ли рі¬з¬ні хво¬рі та не-мі¬ч¬ні лю¬ди, які все од¬но ма¬ли тру¬до¬вий обо¬в¬'¬я¬зок пе¬ред ім¬пе¬рі¬є¬ю. Де¬що ін¬ша кла¬си¬фі¬ка¬ція бу¬ла в жі¬нок, але при¬н¬цип за¬ли¬ша¬в¬ся та¬ким же.

Як ви¬д¬но, за ві¬ко¬вою кла¬си¬фіка¬ці¬єю гро¬ма¬дян ім¬пе¬рії Ні¬х¬то з них не був за¬бу¬тим. Але як¬що з од¬ні¬єї ка¬те¬го¬рії до ін¬шої гро¬ма¬дя¬нин кра¬ї¬ни «си¬нів Со¬н¬ця» пе¬ре¬хо¬див по¬с¬ту¬по¬во, то від ни¬зь¬ко¬го жит¬тє¬во¬го рі¬в¬ня до ви¬со¬ко¬го пра¬к¬ти¬ч¬но не міг пе¬рей¬ти ні¬х¬то. [4; 153]У ім¬пе¬рії до¬к¬ла¬да¬ли¬ся всі зу¬сил¬ля, щоб по¬пе¬ре¬ди¬ти бу¬дь-¬які со¬ці¬а¬ль¬ні не¬в¬до¬во¬лен¬ня. Жо¬ден її гро-ма¬дя¬нин не був обій¬де¬ний під час от¬ри¬ман¬ня то¬го мі¬ні¬му¬му, який йо¬му за¬бе¬з¬пе¬чу¬вав еле¬ме¬н¬та¬р¬не іс¬ну-ван¬ня. У ми¬р¬ний час до¬ро¬с¬ла здо¬ро¬ва лю¬ди¬на са¬ма ту¬р¬бу¬ва¬ла¬ся про за¬до¬во¬лен¬ня сво¬їх по¬т¬реб. Од¬нак ту-р¬бо¬ти про ста¬рих і хво¬рих, вдів і си¬ріт, ка¬лік, і осо¬б¬ли¬во про ве¬те¬ра¬нів вій¬ни, бра¬ла на се¬бе де¬р¬жа¬ва. До то¬го ж во¬на ро¬би¬ла все до¬сить по¬с¬лі¬до¬в¬но, на¬ма¬га¬ю¬чись ні про ко¬го не за¬бу¬ти. Той, хто не міг пра¬цю¬ва¬ти, мав пра¬во от¬ри¬му¬ва¬ти все не¬о¬б¬хі¬д¬не для жит¬тя, то¬б¬то ос¬но¬в¬ні про¬ду¬к¬ти ха¬р¬чу¬ван¬ня, одяг, взут¬тя. з фо¬н¬дів ім¬пе¬рії, з її за¬сік та ко¬мор, з ро¬з¬мі¬ще¬них усю¬ди скла¬дів ре¬мі¬с¬ни¬чих ви¬ро¬бів. Рі¬вень жит¬тя у всіх був май¬же од¬на¬ко¬вим. Та¬кий «і¬н¬дій¬сь¬кий со¬ці¬а¬лізм» до¬сить да¬ле¬кий від спра¬в¬ж¬нь¬о¬го. [4; 153-154]

Про¬с¬та лю¬ди¬на бу¬ла по¬з¬ба¬в¬ле¬на пра¬ва са¬мо¬с¬тій¬но ви¬рі¬шу¬ва¬ти свою до¬лю: си¬с¬те¬ма вла¬ди, ро¬з¬га¬лу-же¬ний де¬р¬жа¬в¬ний апа¬рат, ще ти¬с¬ну¬ли на гро¬ма¬дя¬ни¬на ве¬ли¬че¬з¬ною ва¬гою і по¬ді¬б¬но до жа¬х¬ли¬во¬го ва¬м¬пі¬ра ви¬с¬мо¬к¬ту¬ва¬ли з ньо¬го со¬ки, бу¬ли на¬в¬’¬я¬за¬ні їй зве¬р¬ху. Лю¬ди¬на му¬си¬ла ви¬ко¬ну¬ва¬ти те, що їй на¬ка¬зу¬ва¬ли, і во¬на дій¬с¬но ви¬ко¬ну¬ва¬ла все бе¬з¬до¬ган¬но. I пі¬с¬ля цьо¬го де¬х¬то на¬ма¬га¬є¬ть¬ся зро¬би¬ти ви¬с¬но¬вок про со¬ці¬а¬лі¬с¬ти-ч¬ний ха¬ра¬к¬тер де¬р¬жа¬ви і су¬с¬пі¬ль¬с¬т¬ва «си¬нів Со¬н¬ця».

Су¬с¬пі¬ль¬ний ус¬т¬рій в ім¬пе¬рії ін¬ків за¬хи¬ща¬в¬ся не ли¬ше ар¬мі¬єю і ре¬лі¬гі¬єю, а й за¬ко¬на¬ми. Хо¬ча за¬ко¬ни ін-ків не фі¬к¬су¬ва¬ли¬ся пи¬сь¬мо¬во, в ос¬но¬ву юс¬ти¬ції бу¬ли по¬к¬ла¬де¬ні то¬ч¬ні та чі¬т¬кі при¬н¬ци¬пи. До їх чи¬с¬ла мо¬ж¬на ві¬д¬не¬с¬ти, на¬п¬ри¬к¬лад, при¬н¬цип, згі¬д¬но яко¬го кри¬мі¬на¬ль¬ний зло¬чин, здій¬с¬не¬ний пре¬д¬с¬та¬в¬ни¬ком елі¬ти, ква¬лі-фі¬ку¬ва¬в¬ся більш се¬р¬йо¬з¬ною про¬ви¬ною, аніж про¬ви¬на про¬с¬тої лю¬ди¬ни. Іс¬ну¬вав і та¬кий при¬н¬цип: як¬що зло-чин був здій¬с¬не¬ний не за іні¬ці¬а¬ти¬вою пра¬во¬по¬ру¬ш¬ни¬ка, а за вка¬зі¬в¬кою ін¬шої осо¬би, по¬ка¬ран¬ню пі¬д¬ля¬гав іні-ці¬а¬тор по¬ру¬шен¬ня за¬ко¬ну, а не сам зло¬чи¬нець. Суд¬ді ви¬го¬ло¬шу¬ва¬ли, як пра¬ви¬ло, до¬сить суворі ви¬ро¬ки (сме¬р¬т¬на ка¬ра, ув¬'¬я¬з¬нен¬ня до “ка¬мер сме¬р¬ті”, які ки¬ші¬ли от¬руй¬ни¬ми змі¬я¬ми та хи¬жа¬ка¬ми, то¬р¬ту¬ри, ба¬то¬жін-ня, ви¬г¬нан¬ня, пу¬б¬лі¬ч¬на га¬нь¬ба то¬що), ад¬же бу¬дь-¬яке пра¬во¬по¬ру¬шен¬ня, на¬віть зо¬в¬сім не¬з¬на¬ч¬не, ро¬з¬ці¬ню¬ва¬ло-ся во¬ло¬да¬ря¬ми й пра¬ви¬те¬ля¬ми де¬р¬жа¬ви, які бу¬ли єди¬ни¬ми за¬ко¬но¬да¬в¬ця¬ми, як за¬мах на свя¬щен¬ні, не¬до¬то¬р-ка¬ні пі¬д¬ва¬ли¬ни ім¬пе¬рії, як за¬г¬ро¬за її вну¬т¬рі¬ш¬нь¬о¬му спо¬ко¬ю. За¬ко¬ни ін¬ків бу¬ли ду¬же ефе¬к¬ти¬в¬ни¬ми, пра¬во¬по¬ря-док, що йо¬го за¬п¬ро¬ва¬ди¬ли «си¬ни Со¬н¬ця», до¬т¬ри¬му¬ва¬в¬ся май¬же усі¬ма. [4; 154]

Мо¬гу¬т¬ність пра¬ви¬те¬лів ім¬пе¬рії ін¬ків, ок¬рім ар¬мії та юс¬ти¬ції, спи¬ра¬ла¬ся та¬кож на ре¬лі¬гі¬ю. Ре¬лі¬гій¬ні по¬г-ля¬ди, як і са¬ма ре¬лі¬гія, зро¬зу¬мі¬ло, не бу¬ли вла¬с¬ним ви¬т¬во¬ром ін¬ків. По¬к¬ло¬нін¬ня Со¬н¬цю в Де¬ру та все, що з йо¬го ку¬ль¬том по¬в¬'¬я¬за¬не, ся¬гає ко¬рін¬ням у до¬і¬н¬сь¬ку іс¬то¬рі¬ю. Ін¬ки ж ті¬ль¬ки при¬с¬то¬су¬ва¬ли ре¬лі¬гій¬ні уя¬в¬лен¬ня по¬пе¬ре¬д¬ни¬ків до вла¬с¬них ці¬лей. У ві¬д¬по¬ві¬д¬но¬с¬ті з їх ре¬лі¬гій¬ни¬ми по¬г¬ля¬да¬ми со¬н¬це зай¬ма¬ло го¬ло¬в¬не по¬ло-жен¬ня се¬ред бо¬гів та ке¬ру¬ва¬ло усім на¬зе¬м¬ним сві¬том, а то¬му «си¬ни Со¬н¬ця», то¬б¬то во¬ло¬да¬рі Ку¬с¬ко, іс¬то¬т¬но, бу¬ли по¬к¬ли¬ка¬ні ке¬ру¬ва¬ти хо¬дом жит¬тя на зе¬м¬лі. З цьо¬го ло¬гі¬ч¬но ви¬ті¬ка¬ло, що по¬ря¬док, вста¬но¬в¬ле¬ний «си¬на-ми Со¬н¬ця», був свя¬щен¬ним хо¬ча б то¬му, що він ос¬вя¬че¬ний бо¬же¬с¬т¬вен¬ним по¬хо¬д¬жен¬ням пра¬ви¬те¬лів кра¬ї¬ни чо¬ти¬рь¬ох сто¬рін сві¬ту. [4; 154-155]

Ге¬лі¬о¬це¬н¬т¬ри¬ч¬на ре¬лі¬гія ін¬ків, у якій до ра¬н¬гу го¬ло¬в¬но¬го бо¬га бу¬ло зве¬де¬но Ін¬ті, бо¬га Со¬н¬ця, бу¬ла офі-цій¬ною ві¬рою, де¬р¬жа¬в¬ною іде¬о¬ло¬гі¬єю їх ім¬пе¬рі¬ї. Во¬на ста¬ла ді¬є¬вим за¬со¬бом підкорення, ду¬хо¬в¬ної ко¬н¬кі¬с¬ти у ста¬в¬лен¬ні до ін¬ших пі¬в¬ден¬но¬а¬ме¬ри¬ка¬н¬сь¬ких на¬ро¬дів, яких ін¬ки вва¬жа¬ли ва¬р¬ва¬ра¬ми, то¬му що во¬ни не вкло-ня¬ли¬ся со¬н¬цю. Не ви¬па¬д¬ко¬во, що на¬ці¬о¬на¬ль¬ний храм у Ко¬ри¬ка¬н¬чу був при¬с¬вя¬че¬ний від початку бо¬гу Ін¬ті, йо¬го го¬ло¬в¬на свя¬ти¬ня бу¬ла при¬к¬ра¬ше¬на зо¬ло¬тим ди¬с¬ком. Цей диск бу¬ло спря¬мо¬ва¬но на схід та¬ким чи¬ном, щоб йо¬го то¬р¬ка¬ли¬ся пе¬р¬ші про¬ме¬ні со¬н¬ця, що схо¬дить.У свя¬ти¬ли¬щі Ко¬ри¬ка¬н¬ча, по¬б¬ли¬зу від об¬ра¬зу бо¬га Со¬н¬ця, а та¬кож ок¬ру¬г¬лих зо¬б¬ра¬жень ін¬ших бо¬гів на тро¬нах, ви¬го¬то¬в¬ле¬них з чи¬с¬то¬го зо¬ло¬та, по¬сі¬да¬ли му¬мії по¬ме¬р¬лих Ін¬ків. Тут же пе¬ре¬бу¬вав і трон у той мо-мент ца¬рю¬ю¬чо¬го Ін¬кі, він си¬дів на ньо¬му під час свят, при¬с¬вя¬че¬них Ін¬кі. Се¬ред усіх ви¬з¬на¬че¬них па¬м¬’¬я¬ток Ку-с¬ко Ко¬ри¬ка¬н¬ча по¬сі¬дає аб¬со¬лю¬т¬но ви¬к¬лю¬ч¬не мі¬с¬це. Са¬ме до ньо¬го при¬ля¬гав сад ін¬ків, що був у кра¬ї¬ні чо¬ти-рь¬ох сто¬рін спра¬в¬ж¬нім чу¬дом із чу¬дес.

Сад, про який ми ро¬з¬по¬ві¬да¬є¬мо, по пра¬ву вва¬жа¬в¬ся зо¬ло¬тим, ос¬кі¬ль¬ки все, що в ньо¬му ро¬с¬ло, кві¬т¬ло, все, що йо¬го «за¬се¬ля¬ло», бу¬ло зро¬б¬ле¬не з чи¬с¬то¬го зо¬ло¬та, яке бу¬ло для ін¬ків си¬м¬во¬лом не¬бе¬с¬но¬го Ба¬ть¬ка, си¬м¬во¬лом ве¬ли¬ко¬го Со¬н¬ця. Все, що ме¬ш¬ка¬н¬ці ім¬пе¬рії Со¬н¬ця спо¬с¬те¬рі¬га¬ли на¬в¬ко¬ло се¬бе, бу¬ло ві¬д¬т¬во¬ре¬но, в цьо¬му са¬ду з зо¬ло¬та: ла¬т¬ки пе¬ру¬а¬н¬сь¬ких ла¬нів, ма¬їс, не¬до¬з¬рі¬лі ка¬ча¬ни яко¬го бу¬ли спле¬те¬ні, з срі¬б¬ної, про¬во-ло¬ки, ста¬да лам з їх ді¬ть¬ми, да¬лі – дві дю¬жи¬ни ін¬дій¬сь¬ких па¬с¬ту¬хів, а та¬кож ста¬т¬ні ін¬дій¬сь¬кі ді¬в¬ча¬та, ко¬т¬рі, як ко¬лись Єва в раю, зри¬ва¬ли зо¬ло¬ті пло¬ди із зо¬ло¬тих яб¬лунь. По¬руч ро¬з¬та¬шо¬ву¬ва¬ли¬ся ви¬го¬то¬в¬ле¬ні із зо-ло¬та ін¬ші де¬ре¬ва і ку¬щі, на гі¬л¬ках яких си¬ді¬ли зо¬ло¬ті пта¬хи Пе¬ру. Зе¬м¬лею пла¬зу¬ва¬ли зо¬ло¬ті змії з очи¬ма із те¬м¬них до¬ро¬го¬цін¬них ка¬ме¬нів, на яких си¬ді¬ли ме¬те¬ли¬ки або ж сну¬ва¬ли зо¬ло¬ті жу¬ки. Зо¬ло¬тий сад в Ку¬с¬ко був най¬фа¬н¬та¬с¬ти¬ч¬ні¬шим ви¬т¬во¬ром, який бу¬дь-¬ко¬ли ство¬рю¬ва¬в¬ся лю¬д¬сь¬кою ку¬ль¬ту¬ро¬ю. Це уні¬ка¬ль¬не ство-рен¬ня ін¬ків ви¬к¬ли¬ка¬ло за¬хо¬п¬лен¬ня не ті¬ль¬ки не¬чу¬ва¬ною ва¬р¬ті¬с¬тю об¬ро¬б¬ле¬но¬го зо¬ло¬та, а, що зна¬ч¬но ва¬ж¬ли¬ві-ше, ви¬да¬т¬ною ху¬до¬ж¬нь¬ою май¬с¬те¬р¬ні¬с¬тю сво¬їх тво¬р¬ців. [4; 155]

Зо¬ло¬те ба¬га¬т¬с¬т¬во Ку¬с¬ко до¬ся¬гає сво¬го апо¬гею в час пра¬в¬лін¬ня Уай¬на Ка¬па¬ка (по¬ча¬ток XVI ст.). Цей Ін-ка об¬ли¬ць¬о¬вує зо¬ло¬том не ли¬ше сті¬ни сво¬їх вла¬с¬них па¬ла¬ців та сті¬ни хра¬мів не¬бе¬с¬но¬го ба¬ть¬ка – по¬зо¬ло¬тою вкри¬ва¬є¬ть¬ся бу¬к¬ва¬ль¬но все мі¬с¬то. Ві¬д¬ни¬ні две¬рі спо¬руд у Ку¬с¬ко об¬ра¬м¬ля¬ю¬ть¬ся зо¬ло¬ти¬ми ра¬ма¬ми, крім то¬го, їх при¬к¬ра¬ша¬ють яш¬мою або ж ко¬ль¬о¬ро¬вим ма¬р¬му¬ром. Сто¬ли¬ч¬ний па¬лац Уай¬на Ка¬па¬ка ві¬д¬то¬ді за¬по¬в¬ни¬ли зро¬б¬ле¬ні з зо¬ло¬та змії, че¬ре¬па¬хи та ящі¬р¬ки, та¬кі ж, як і в зо¬ло¬то¬му са¬ду бі¬ля Ко¬р¬н¬ка¬н¬чі. На сті¬ни ка¬з¬ко¬во¬го жи¬т¬ла Ін¬кі зле¬ті¬ли зо¬ло¬ті ме¬те¬ли¬ки. [4; 155-156]

Під час уро¬чи¬с¬тих це¬ре¬мо¬ній 50 тис. во¬ї¬нів Уай¬на Ка¬па¬ка оз¬б¬ро¬ю¬ю¬ть¬ся збро¬єю з чи¬с¬то¬го зо¬ло¬та. Для вла¬с¬ної пе¬р¬со¬ни і зно¬ву ж та¬ки для Со¬н¬ця цей вла¬ди¬ка на¬ка¬зав спо¬ру¬ди¬ти з зо¬ло¬та по¬до¬бу не¬бе¬с¬но¬го тро-ну, вкри¬то¬го на¬ки¬д¬ка¬ми з пі¬р¬'я па¬пу¬ги, на яко¬му по¬сі¬да¬ло зо¬ло¬те зо¬б¬ра¬жен¬ня Со¬н¬ця. За на¬ка¬зом Ін¬кі трон цей бу¬ло вста¬но¬в¬ле¬но в це¬н¬т¬рі сто¬ли¬ці на го¬ло¬в¬ній пло¬щі пе¬ред па¬ла¬цом-¬ре¬зи¬де¬н¬ці¬є¬ю.

І ось уже бе¬з¬цін¬ні ви¬т¬во¬ри зо¬ло¬то¬го ми¬с¬те¬ц¬т¬ва в зо¬ло¬то¬му мі¬с¬ті Ку¬с¬ко бу¬ли ро¬з¬г¬ра¬бо¬ва¬ні ко¬н¬кі¬с¬та¬до-ра¬ми з ек¬с¬пе¬ди¬ції Пі¬сар¬ро. Для то¬го, щоб ро¬з¬ді¬ли¬ти на¬г¬ра¬бо¬ва¬ну в Ку¬с¬ко здо¬бич, не¬з¬лі¬чен¬ні пре¬к¬ра¬с¬ні ви¬т-во¬ри ми¬с¬те¬ц¬т¬ва ін¬ків, за не¬ве¬ли¬ким ви¬ня¬т¬ком, бу¬ли пе¬ре¬п¬ла¬в¬ле¬ні. Про¬те вся здо¬бич іс¬па¬н¬ців – бе¬з¬мі¬р¬но ве¬ли¬ке зо¬ло¬те та срі¬б¬не мо¬ре – ви¬я¬ви¬ло¬ся ли¬ше ча¬с¬т¬кою справжнього ба¬га¬т¬с¬т¬ва Ку¬с¬ко, все ін¬ше зни¬к¬ло в схо¬ва¬н¬ках і до сьо¬го¬д¬ні¬ш¬нь¬о¬го дня не знай¬де¬не.

Ви¬с¬но¬вок

Еле¬ме¬н¬ти ку¬ль¬ту¬ри до¬ко¬лу¬м¬бо¬вої Аме¬ри¬ки ор¬га¬ні¬ч¬но впле¬ли¬ся в ми¬с¬те¬ц¬т¬во кра¬їн Ла¬ти¬н¬сь¬кої Аме¬ри-ки, їх ви¬ко¬ри¬с¬то¬ву¬ють ар¬хі¬те¬к¬то¬ри та ску¬ль¬п¬то¬ри, ху¬до¬ж¬ни¬ки та пи¬сь¬мен¬ни¬ки, по¬е¬ти та ко¬м¬по¬зи¬то¬ри. У їх тво¬р¬чо¬с¬ті, ще яв¬ляє со¬бою сплав ін¬дій¬сь¬ких та єв¬ро¬пей¬сь¬ких ку¬ль¬ту¬р¬них тра¬ди¬цій, ві¬д¬чу¬ва¬є¬ть¬ся ко¬ло¬рит рі¬з¬них ку¬ль¬тур до¬ко¬лу¬м¬бо¬вої Аме¬ри¬ки. [4; 156]

Література

1.Іс¬то¬рія сві¬то¬вої ку¬ль¬ту¬ри. Ку¬ль¬ту¬р¬ні ре¬гі¬о¬ни / під ред. Ле¬в¬чук Л.Т., Ки¬їв, 1997.

2.Іс¬то¬рія сві¬то¬вої ку¬ль¬ту¬ри. На¬в¬ча¬ль¬ний по¬сі¬б¬ник / під ред. Ле¬в¬чук Л.Т., Ки¬їв, 1999.

3.Ки¬н¬жа¬лов Р.В. Орел, ецаль и крест: Оче¬р¬ки по ку¬ль¬ту¬ре Ме¬зо¬а¬ме¬ри¬ки. – Са¬н¬кт-¬Пе¬те¬р¬бург, 1991.

4.По¬лі¬ка¬р¬пов В.С. Ле¬к¬ції з іс¬то¬рії сві¬то¬вої ку¬ль¬ту¬ри. – Ха¬р¬ків, 1990.

5.То¬ка¬рев С.А. Ре¬ли¬гия в ис¬то¬рии на¬ро¬дов ми¬ра. – Мо¬с¬к¬ва, 1986.