ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО КОЛОМИЇ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...….3

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА КОЛОМИЇ……………………………….........9

1.1.Культурно-мистецькі традиції Коломиї як формотворчий музичний чинник……………………………………………...9

1.2.Музично-концертне житт я Коломиї першої половини

ХХ століття…............................................................................19

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА КОЛОМИЙСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ

ПІАНІСТИЧНОЇ ОСВІТИ…………………………………...33

2.1.Перші коломийські педагоги-піаністи ……………………..33

2.2.Просвітницько-педагогічна діяльність піаністки Романи Клапоущак……...…...………………………………..………46

РОЗДІЛ 3. ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО СУЧАСНОЇ КОЛОМИЇ…..53

3.1.Методичні засади викладання гри на фортепіано коломийських педагогів..................................................…....53

3.2.Клас фортепіано Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника..………………………………………………63

ВИСНОВКИ…………………………………………..........……………....70

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….....……...……………….75

ДОДАТКИ……………………………………………................………......82

ВСТУП

Становлення незалежної української держави неможливе без пробудження національної свідомості народу, насамперед молоді. У зв’язку з цим однією з найважливіших проблем сьогодення є відродження національної самобутності музичного мистецтва, покликаного формувати високий інтелект нації.

На сучасному етапі розвитку українська культура характеризується поглибленням уваги до відродження маловідомих сторінок національного мистецтва окремих міст і сіл. Сьогодні іде пошук не лише шляхів оновлення та популяризації музичного мистецтва, а й принципово нових перспектив і можливостей національної культури.

Одним з центрів культурного життя Західної України є місто Коломия. Ще з ХІХ століття Коломия дала поштовх розвитку музичного життя загалом у регіоні, де розгорнулася активна та цілеспрямована діяльність української інтелігенції щодо справи театру і музично–концертного життя.

Цікавим фактом в концертному житті міста був приїзд у грудні 1903 року Миколи Віталійовича Лисенка. Приїзд метра відбувся у рамках тріумфального турне по Галичині й Буковині з нагоди 35-ліття його творчої діяльності. “Коломийський Боян” під керівництвом о.Теодозія Курп'яка привіталав Миколу Віталійовича Лисенка концертом. У відповідь зворушений композитор виконав свої фортепіанні твори. За спогадами онуки композитора Ради Лисенко, за зібрані під час концертів кошти Микола Лисенко відкрив музичну школу у місті Києві.

До сьогоднішніх днів в Музеї історії міста Коломиї зберігається інструмент фірми Gustav Roster, на якому грав Микола Лисенко [Додаток №1. Фото зроблено автором і вміщено у додатку].

Неможливо перерахувати сотні і сотні вихідців з Коломиї, які стали музикантами-професіоналами, викладачами консерваторій, музичних училищ, шкіл, диригентами, співаками, оркестрантами, музикознавцями-науковцями. Це зокрема, композитори Анатолій Кос-Анатольський [80] та Ярослав Барнич [86], піаністка Дарія Гординська-Каранович [31]. Серед відомих вихованців коломийської школи: Стефанія Павлишин – доктор мистецтвознавства, довголітній професор Львівської державної академії ім.М.Лисенка; Ярема Якуб`як – кандидат мистецтвознавства, професор, автор ряду редакцій творів українських композиторів минулого, посібника з сольфеджіо; Богдан Луканюк – лауреат Шевченківської премії, дослідник фольклору, організатор конференцій з проблем народної творчості; Юрій Ясіновський – доктор мистецтвознавства, професор, дослідник давньої української музики, церковної спадщини, автор ряду публікацій, зокрема, унікальної для української та зарубіжної науки праці "Український та білоруський ірмологіони” [5, с.163] та інші.

Особливою гордістю Коломиї є вихованець музичної школи Олександр Козаренко – доктор мистецтвознавства, композитор, піаніст, лауреат Всеукраїнського конкурсу піаністів ім.М.Лисенка (Львів, 1986 рік), дипломант Всеукраїнського конкурсу камерних виконавців (Київ, 1987 рік), лауреат премії ім.Л.Ревуцького в галузі композиції (Київ, 1996 рік), організатор фестивалів ім.А.Кос-Анатольського (Коломия, 1986 – 2004 рр..)

Значні відомості про життя Коломиї першої половини ХХ століття можна отримати з багаточисельних спогадів, що надруковані українською діаспорою у збірнику статей “Коломия і Коломийщина”: “… музичне життя Коломиї вирувало і в загально–освітніх навчальних закладах: школах, гімназіях. Вже на початку ХХ ст. при Коломийській гімназії постійно діяв симфонічний оркестр, який складався виключно з учнів – гімназистів” [41, с.157].У збірці споминів про життя Коломиї початку ХХ ст. “Над Прутом у лузі…”, виданої українськими емігрантами–вихідцями з Коломиї, надруковано статтю Г.Лагодинської–Залеської “З музичного життя Коломиї” [56, с.371-382]. Ця публікація є розповіддю про діяльність в Коломиї різноманітних музично–мистецьких осередків і установ, зокрема філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, де відбувалася ґенеза професійної піаністичної освіти Коломиї.

Слід зауважити, що вивчення історії музичного мистецтва Коломиї особливо активізується в 90-х роках ХХ століття. Автори досліджень (Л. Баб’юк, Л. Кияновська, М. Черепанин, Ю. Ясіновський) намагаються дати об’єктивну оцінку суспільним явищам, що відбувались у період боротьби за національну культуру, роблять спроби простежити основні віхи зародження і розвитку музично–театрального руху на галицьких землях як передумови розвитку освіти та культури, а також реабілітувати тих людей, які своєю подвижницькою працею сприяли національному поступу.

Питання музично–концертного життя Коломиї було темою доповідей і дискусій міжнародної наукової конференції “Музика Галичини - Musica Galiciana”, що відбулася у вересні 2000 р. в Коломиї і була приурочена до Х Міжнародного з’їзду та фестивалю гуцулів. Так, Л.Баб’юк у статті “З музичного життя Коломиї” зауважила: “… музика мала тут глибокі народні традиції і базувалася на національному грунті” [5, с.149-164].

Вивченню фортепіанного мистецтва західно-українського регіону присвячено роботи: Т.Кальмучин–Дранчук [30], Н.Кашкадамової [32] І.Таран[79]. Однак, названі праці вивчають не всі аспекти досліджуваної проблеми, практично не торкаючись питання фортепіанного мистецтва Коломиї.

Джерелознавчу базу дослідження склали архівні матеріали Державного архіву Івано–Франківської області, фонди Музею коломийської дитячої музичної школи №1, зокрема “Альбом пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак” [2], періодична преса Коломиї другої половини ХХ – початку ХХІ ст., документи приватних архівів мешканців Коломиї. Неабияку значимість мають численні фотографії, які представлено в додатках.

Велику допомогу у відновленні маловідомих сторінок становлення і розвитку фортепіанного мистецтва Коломиї автору надали спогади Любов Дмитрівни Станкевич (учениця Євстахії Костянтинівни Ласійчук) – колишнього педагога Коломийської ДМШ №1. Значну інформацію щодо просвітницько-педагогічної діяльності провідного викладача по класу фортепіано Романи Володимирівни Клапоущак-Гумілович представила Веслава Францівна Ясіновська.

У зв’язку з майже повною відсутністю матеріалів щодо фортепіанної освіти Коломиї у пресі, та періодичних виданнях автор дослідження мала особисті зустрічі з багатьма піаністами сучасності: М.І.Гулою, О.Й.Русаковою, Н.М.Симчич, Л.Я.Хомич і іншими.

Однак, як засвідчує аналіз існуючого архівного і довідково–пізнавального матеріалу, в українському музикознавстві до цього часу немає дослідження, яке би повністю і комплексно висвітлювало минуле та сьогодення фортепіанного мистецтва в Коломиї. Саме розрізненість і обмеженість задокументованого наявного фактологічного матеріалу зумовило актуальність нашого дослідження і вибір теми магістерської роботи: “Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність”.

Предмет дослідження становлять основні засади фортепіанного мистецтва Коломиї у ХХ столітті.

Метою наукового дослідження стало вивчення генези піаністичної освіти Коломиї.

Відповідно до зазначеної мети у роботі зроблено спробу розв’язати наступні завдання:

1.Здійснити аналіз стану досліджуваної проблеми в історичному, музикознавчому, педагогічному та методико-піаністичному аспектах.

2.Вивчити передумови становлення та розвиток піаністичного мистецтва Коломиї.

3.Окреслити методичні чинники викладання гри на фортепіано відомих піаністів–педагогів Коломиї: Г.М.Лагодинської, Р.В.Клапоущак, В.Ф.Ясіновської, Л.Я.Хомич, О.Й.Русалкової, М.М.Томенко та інших.

Методичною основою дослідження стали основні засади історії фортепіанної майстерності та методики викладання гри на фортепіано, і, передусім, набутий досвід вітчизняного та європейського фортепіанного мистецтва. В основу дослідження покладено комплексний підхід, що дозволяє розглянути проблему становлення і розвитку фортепіанного мистецтва Коломиї, як невід’ємну складову усього довготривалого процесу навчання гри на фортепіано.

Наукову новизну та теоретичне значення одержаних результатів конкретизують наступні положення та висновки: систематизовано наявний фактологічний матеріал щодо досліджуваної проблеми; вперше зроблено спробу аналізу генези піаністичної освіти Коломиї ХХ століття; віднайдено архівні матеріали: “Альбом памяті Романи Володимирівни Клапоущак” [2], ДАІФО. – Ф.8, оп.1, спр.31 [97], ДАІФО. - Ф.8, оп.1, спр.172 [98]; проведено логіко-історично-біографічний огляд просвітницької діяльності відомих коломийських піаністів–педагогів.Практичне значення дослідження полягає в тому, що окремі положення можуть бути використані як доповнення до навчальних курсів методики викладання гри на фортепіано та історії фортепіанної майстерності; у якості спецкурсів для підготовки викладачів фортепіано навчальних закладів різних типів і видів.

Обґрунтованість і вірогідність наукових результатів і висновків забезпечується аналізом теоретичного та емпіричного матеріалу, використанням комплексу методів, адекватних предмету дослідження, меті та його завданням.

Апробація результатів дослідження: основні положення і результати дослідження були представлені на звітно-науковій конференції студентів Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника у 2005 році та оформлені в статтю для публікації у збірнику “Еврика - VІ”.

Структура роботи: робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (101 позиція) та обширних додатків

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано основні завдання роботи, викладено методологічні засади дослідження, які базуються на здобутому досвіді українського та європейського фортепіанного мистецтва. Визначено предмет, мету, завдання, наукову новизну та теоретичне й практичне значення роботи.

У першому розділі – “Передумови становлення фортепіанного мистецтва Коломиї” – розглянуто культурно-мистецькі традиції та музично-концертне життя міста Коломиї, зокрема, зародження коломийського театру; відкриття (третьої після Львівської та Перемишлянської) Коломийської української гімназії; концертна діяльність коломийського “Бояну” та гімназійного симфонічного оркестру тощо.

У другому розділі – “Генеза коломийської професійної піаністичної освіти” – досліджено діяльність перших педагогів-піаністів Коломиї: Галини Миколаївни Лагодинської, Євстахії Костянтинівни Ласійчук, Ксенії Мілетіївни Кічури, Любов Дмитрівни Станкевич; розглянуто просвітницько-педагогічну та методичну діяльність Романи Володимирівни Клапоущак.

У третьому розділі – “Фортепіанне мистецтво сучасної Коломиї” – викладено основні піаністичні засади викладачів музичих шкіл, Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника.

У висновках роботи підведено підсумки дослідження; визначено перспективи подальшої розробки питань щодо досліджуваної проблеми.

РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ФОРТЕПІАННОГО МИСТЕЦТВА КОЛОМИЇ

1.1. Культурно-мистецькі традиції Коломиї як формотворчий музичний чинник

В історію української культури місто над Прутом – Коломия увійшло передусім як важливий культурно-мистецький центр Галичини, в якому інтенсивно розвивалося музичне і театральне мистецтво, видавнича справа. Зародження фортепіанного мистецтва Коломиї було підготовлено непересічними здобутками талановитих краян не лише у сфері музики, але й інших сферах мистецтва та культури. Серед найбільших здобутків слід відмітити відкриття коломийського театру, створення української гімназії, відкриття філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, заснування і розвиток музичних колективів і товариств.

Історія міста починається з першої половини XIII століття. Перша згадка про місто відноситься до 1240 року, хоча на думку дослідників є всі підстави вважати вік міста значно давнішим [14, с.4].

У літописі згадується, що в період Київської Русі Коломия була досить великим поселенням та важливим центром видобутку солі, приносячи чималий прибуток князівській скарбниці. Про походження назви міста збереглось багато переказів. Є згадки, що за вивіз солі платили митний збір-податок, який звався “Калима”, від якої й походить назва міста. За іншою версією - місто назване в честь угорського принца Калимона. Також існує думка, що за поселенням Заболотів чумаки, які їхали сюди по сіль, зупинялись біля річки Миї і мили кола возів від бруду. Власне, найбільш вірогідна версія про походження назви міста від потоку Мия, який тут впадає в річку Прут (оселя коло Миї) [22, с.7].

У середині XIV століття Коломию захопили польські феодали. З 1367 року вона входила до складу Молдавського князівства. У кінці XIV століття Коломия знову відійшла до Польщі й у 1395 році польський король Владислав Ягайло надав місту привілей, за яким, крім права на проведення щосуботніх торгів, зафіксовано герб Коломиї: на червоному полі коронована голова орла. Однак у різних гербовниках та на міських печатках ХІХ – початку ХХ ст. зображення у гербі трансформувалося у половину орла [19, с.125].

У 1405 році місто дістало війтівство. Майже одночасно Коломия одержала Магдебурзьке право.

Місто росло і розвивалось. Осівши на протилежному правому березі річки Чорний потік, Коломия стояла на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини, і тому постійно була ареною не тільки міждержавних конфліктів і грабіжницьких нападів, але й об`єктом меркантильних стосунків.Внаслідок посилення турецької агресії та польсько-турецьких війн XVI-ХVII століть Коломия не раз зазнавала руйнувань. Жахливий напад на місто вчинила турецька орда в 1589 році: майно було майже повністю спалено, а населення знищено або поневолено.

Після такої руїни Коломию потрібно було відбудовувати заново. Враховуючи природну незахищеність перед нападами чужинців, місто було перенесене далі на північ, на територію теперішнього центру. Коломия поступово починала відроджуватися – на початку ХVІІ століття тут було 8 цехів, налічувалося понад 200 ремісників, в т. ч. 150 пекарів, 10 гончарів, 11 кушнірів, 7 кравців, 12 шевців, 8 різників, 8 бондарів, 13 ремісників різних спеціальностей — слюсарі, римарі, ковалі, столяри становили окремий змішаний цех. Крім них, налічувалося ще 50 варників солі. Великими підприємствами були 2 водяні млини на Пруті. Багато міщан чумакувало. Вони, орендуючи соляні джерела на околицях Коломиї, виварювали сіль і вивозили її на Волинь, Київщину, Литву та інші місцевості [42, с.5].

В розвитку економіки міста велику роль відігравала торгівля. Коломия мала особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в місті. Крім того, купцям категорично заборонялося обминати Коломию.

У 1772 році після першого поділу Польщі більша частина території покутських земель разом з Коломиєю, відійшли до Австрії. Ця подія позначилася на житті міста: від Коломиї відійшли села, податки з яких вона використовувала на свої власні потреби. За новим адміністративним поділом 1781 року Коломия була включена до Станіславської округи і частково втратила свої колишні функції повітового центру. До чотирьохсотлітньої полонізації краю додався новий австро-німецький вплив, і на околицях міста почали виникати німецькі колонії. Вже з 1803 року поблизу Коломиї 40 німецьких колоністів заснували поселення Маріямгільф, у 1918 році — виник Багінберг, а у 1933 році — Вінщентівка.

В 30-х роках ХІХ століття серед прогресивної частини коломийської інтелігенції твердо сформувалася думка про нагальну потребу відродження української мови, народних звичаїв, культури. Цьому сприяли погляди Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького та Івана Вагилевича – творців виданої у 1837 році збірки “Русалка Дністровая”, ідеї якої знаходили в Коломиї найпалкіших прихильників і однодумців. Цей період заклав основи культурно-мистецьких традицій Коломиї. Саме тоді, після так званої “весни народів” 1848 року, в місті заходом о.Івана Озаркевича під назвою “Дівка на відданню, або На милуваннє нема силуваннє” була поставлена п`єса Івана Котляревського “Наталка Полтавка”. Прем`єра вистави відбулася 27 травня 1848 року, викликавши нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, поляки та інші [65, с.2].

Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, а виконавцями - активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Вистава мала винятковий успіх. Із скупих свідчень сучасників – уривок з листа Йосафата Кобринського до Якова Головацького: “С театру іду і зо мною кілька сот Русинів самих веселих. Не набувбисся на руском дивалі. Чудо не ігра. То інше діло чудо рідне слово, видіти народноє действіє...” [66, с.287].

До 1850 року коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки о.Івана Озаркевича, поступово перетворюючись з аматорського товариства в Коломиї на професійну мандрівну трупу. Не дивлячись на те, що діяльність цього театру в місті обмежувалась трьома роками /1848-1850/, для історії театральної культури краю це було непересічним явищем, що дало поштовх розквіту Коломийського професійного театру у ХХ столітті, де сформувався талант відомого актора українського кіно Василя Симчича.

Починаючи з 60-х років ХІХ століття, Коломия стала унікальним видавничим центром. За словами Богдана Романенчука: “... у видавничій ділянці Коломия в певному часі була більш продуктивніша ніж будь–яке інше провінційне містечко...” [69, с.197].

З коломийських друкарень виходили невеликими, але постійними тиражами різні часописи, журнали, окремі книги і листівки. Ініціаторами створення видавництва в Коломиї були брати Михайло та Теодор Білоуси. Під їх керівництвом побачили світ 600 книжок і брошур, понад 20 часописів, приблизно 50 листівок, багато мап, афіш, оголошень, квитанцій та іншої друкованої продукції різними мовами. Крім братів Білоусів, відомими коломийськими приватними видавцями були: Іван Наумович - серія книжок “Читальня” (1870-і р.р.), журнал “Наука” (1870-і р.р.); Іларіон Шушковський та Іван Левицький – часопис “Народна школа” (1875р.); Сидір Трембіцький – часописи “Весна” (1878-1880р.р.), “Пріятель дітей” (1881-1883р.р.); Юліан Васальський - видавництво “Библиотека для русской молодежи” (1894-1914р.р.) тощо.Відомим книговидавцем також був Яків Оренштайн. В 1909 році він заснував в Коломиї видавництво “Галицька накладня”. В ньому на початку ХХ століття видавались твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша та інших.

За свідченням коломийських дослідників-краєзнавців Миколи Савчука та Миколи Васильчука всі книги з української і світової літератури видавались під назвою “Загальна бібліотека” [23, с.102].

З початку XX століття у Коломиї існувало видання філії товариства “Учительська громада”, яке було колективним органом. Тут побачила світ серія книжок “Вибрані твори українського письменства” та багато інших видань, що ставали в нагоді українським вчителям, викладачам гімназій, студентам та учням. Після закінчення першої світової війни й у повоєнний період більшість коломийських видавництв стали приватними і короткочасними. З 1925 року в Коломиї діяли чотири видавництва “Ока”, “Трембіта”, “Загальна книгозбірня” та “Видавнича Спілка Українського Народного Учительства”. Відродження видавничої справи в Коломиї пов`язане з проголошенням незалежності України у 1991 році. Так, 28 лютого 1992 року коломийські журналісти й краєзнавці заснували редакційно-видавничий комітет “Енциклопедія Коломийщини” для видання багатотомної енциклопедії Коломийщини, де містяться особливо цінні матеріали щодо минулого Коломиї, зокрема, й культурно-мистецького життя. Так на 2005 рік вийшло п’ять зшитків “Енциклопедії Коломийщини”.

З 1993 року існує також видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, засноване на громадських засадах. Під керівництвом директорів Михайла Андрусика та Василя Рябого видано понад 300 книжок, брошур, листівок, календарів, альманахів, зокрема, твори незаслужено забутих, репресованих письменників тощо [23, с.104].

З Коломиї пішло багато інших чудових починань. Це, зокрема, товариство “Січ”, засноване “Січовим батьком” Кирилом Трильовським [41, с.455]; “Руський жіночий гурток” Наталії Кобринської; музей “Гуцульщина”, заснований у 1926 році Володимиром Кобринським, який десятки років збирав до нього матеріали. Зі спогадів про це: “... з запалом береться збирати культурні надбання сторіч, щоб забезпечити для майбутніх поколінь. Це ж спадщина, яку ми одідичили, з обов’язком передати її нащадкам. Постає збірка, що з часом перетворюється в Музей народного мистецтва “Гуцульщина” ім. о.Йосафата Кобринського, гордість мешканців не лише Коломиї, але всього Покуття та Гуцульщини. Збірка включала етнографію, природничий відділ та історію минувшої доби... ” [38, с.311].

Зараз цей відомий культурно-мистецький осередок переіменовано в “Музей народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”. Коломияни дуже пишаються цим музеєм, бо відчувають що це одне з небагатьох місць, де національні традиції не приховують і не нищать.

Особливо важливу роль у просвітницькому житті Коломиї відіграла Коломийська гімназія – третя після Львівської та Перемишлянської на галицьких теренах. Її становлення відбулося 1861 року, коли в серпні австрійське міністерство освіти дозволило відкрити цей навчальний заклад. Вже 1864-1865 навчального року в гімназії навчалося 235 учнів, а 24 серпня 1871 року заклад отримав офіційний статус гімназійної школи. Директор Теодор Білоус, приділяв велику увагу методичній і педагогічній роботі в гімназії, особливо намагався прищеплювати українським студентам любов до рідних народних традицій, проте шовіністично налаштовані вчителі робили спроби щодо ополячування українських гімназистів [9, с.1].

У 1860-1870-х роках у Коломийській гімназії навчалися видатні письменники і художники, відомі пізніше громадські діячі – Василь Стефаник, Володимир Навроцький, Іван Плешкін, Іван Чупрей, Кирило Трильовський, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Михайло Павлик, Остап Терлецький, Ярослав Пстрак та інші світочі української культури та науки.

21 вересня 1900 року у Коломиї відкрито 1-й клас гімназії з українською мовою: “... то було свято цілої Коломиї, а навіть Покуття. По богослужінні, що його відправив о.Кобилянський, зібралися представники місцевих властей, крайовий інспектор шкіл, візитатор Іван Левицький... Між гістьми був доктор Теофіл Окуневський, адвокат з Городенки, посол до австрійського парламенту, що робив старання у справі заснування цієї третьої гімназії з українською мовою навчання в Галичині...” [39, с.87].Не дивлячись на такі незручності, з року в рік кількість українських гімназійних учнів зростала. Так в 1896-1897 навчальному році налічувалося понад 200 учнів. Першим директором Коломийської української гімназії став Софрон Недільський (1857-1917 рр..) – відомий організатор і педагог, який протягом чотирнадцятирічного керування гімназією зумів підібрати добрий педагогічний колектив і так налагодити навчально-виховну роботу, що Коломийська українська гімназія невдовзі стала однією з кращих в Галичині. У різні роки тут працювали педагогами відомі українські культурні діячі, вчені, письменники: Дмитро Николишин, Володимир Павлусевич, математик Роман Шипайло, який керував гімназійним хором та досліджував сучасну українську музику (в 1937 р. виступав, зокрема, з рефератом на дану тему), Богдан Левицький, Орест Кузьма - ентузіаст вивчення мови есперанто, Олекса Ковбуз, Іван Баб'юк, Іван Храпливий, Антін Княжинський, Роман Рубінгер та багато інших. Все це були люди високої культури, широкого світогляду, які не обмежувалися викладанням свого предмету, а домагалися справді всебічного розвитку своїх вихованців [5, с.149].

“... Гімназія в Коломиї мала добру славу, ставила суворі вимоги в науці і хто виходив з неї в світ, той уже певно мав усі підстави до дальших наукових студій” [63, с.41].

Зі стін української гімназії Коломиї вийшло чимало талановитих студентів, що продовжили подальше навчання у Львові, Кракові, Відні та Празі. Одним з найобдарованіших випускників гімназії був Ярослав Барнич, якому судилося стати відомим українським композитором. Він знаний як автор славнозвісної оперети “Гуцулка Ксеня” [86].

У 1921 році за ініціативою директора гімназії Прокопа Мостовича був створений симфонічний оркестр. Але ця перша спроба була невдалою. Справа створення оркестру на той час була дуже актуальною, оскільки при гімназії існував хор під керівництвом професора Романа Шипайла, який виконував такі твори як “Кавказ” Станіслава Людкевича, “Гайдамаки” Йосипа Кишакевича, що вимагали супроводу симфонічного оркестру. Професор Шипайло змушений був запрошувати на репетиції професійних музикантів, навіть членів військового оркестру місцевого полку піхоти, оскільки серед учнів на той час не було музикантів, які б грали на духових інструментах.

У 1924-1925 роках в Коломиї проживав фаховий диригент, а згодом викладач Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка Филипп Баран. Слід відзначити, що він був не лише талановитим диригентом, але і високопрофесійним виконавцем, який володів багатьма струнними, дерев`яними і мідними духовими інструментами [41, с.158]. Филипп Баран зумів об`єднати навколо себе талантовитих учнів, створивши таким чином підґрунтя для створення гімназійного симфонічного оркестру.

Перший прилюдний виступ цього колективу відбувся на концерті з приводу ювілею директора гімназії Прокопа Мостовича. Оркестр виконав два “Угорські танці” Йоганнеса Брамса. З того часу жодне музичне свято, що відбувалося в гімназії і інших школах міста, не обходилося без участі учнівського симфонічного оркестру під керівництвом Филиппа Барана. Цей оркестр став справжньою професійною школою для багатьох гімназистів, які згодом увійшли до складу симфонічного оркестру при філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї.

Коли у 1990 році в Коломиї відбувся Перший всесвітній собор духовної України, місто дуже урочисто відзначало одночасно дві події: 90 років з дня відкриття Першої української коломийської гімназії та відновлення її діяльності. На урочистості з нагоди цього свята прибули випускники колишньої гімназії з усього світу: відомі вчені, письменники, політичні та культурні діячі. “Зустрічі, спогади, промови. Урочисто відкрито на фронтоні гімназії пам`ятну дошку першому директорові цього навчального закладу Софронові Несільському...” [1, с.1].

До 1939 року у Коломиї існувала гімназія українського педагогічного товариства “Рідна школа”, яка мала також прекрасних педагогів. Директор Антін Микитюк викладав латинську мову; Гнат Загребний - математику і фізику; Ірина Чопанівська-Загребна - польську мову; Степан Рурак – географію; Олег Калитовський - природознавство, астрономію; Володимир Масевич - українську літературу; Дмитро Опришко – історію; Остап Світлий, Марія Білинська - німецьку мову; о.Іван Станецький – релігію.

У своїй діяльності “Рідна школа” ставила наголос на національне виховання молоді та перебирала відповідальність за програму навчання української мови в публічній шкільній системі. Вона дбала про фонди на утримування шкіл, співпрацювала з учительським колективом і мала постійний зв`язок з батьками шкільних дітей. Основою доходів “Рідної школи” була оплата за навчання дітей у школі, проте цього не вистачало на покриття всіх видатків, тому громадянство оподатковувало себе місячними членськими вкладами, які доповняли пожертви з-за кордону [41, с.83].Навчання в школах товариства “Рідна школа” відбувалося у відповідності до навчальних планів і програм з різних предметів, серед яких обов`язковим був предмет “співи”. Цей предмет викладався у школах впродовж чотирьох років навчання. Крім уроків музики, у народних школах товариства музична освіта здобувалася також в кружках, на курсах, у гімназіях “Рідної школи”. Вагоме місце посідала музика в навчальному процесі учительських семінарів. Щоб навчатись у семінарії, необхідно було скласти вступні іспити з предметів, які викладалися на курсах. Перший рік навчання був підготовчим, і після його закінчення переводили на перший курс семінарії, де були такі навчальні предмети як музика і спів. На наступних трьох курсах, крім музики і співів, обов`язковою була гра на скрипці [84, с.174-175].

“Рідна школа” з кожним роком набувала популярності серед української громади, а назва “Українське педагогічне товариство” фіксувалася в офіційному діловодстві.

Таким чином, Коломия стала не лише освітнім центром, але й потужним осередком культурно-мистецьких традицій західно-українського регіону. Виникнення театру, діяльність педагогів шкіл та гімназій, відкриття друкарень спрямовувалося у русло національного відродження самобутньої культури українського народу.

Коломияни з гордістю пошановують своїх земляків, визначних діячів нашої культури і науки, подвижників українського національного відродження таких як о.Йосафат Кобринський, о.Іван Озаркевич, Михайло Голинський, Роман Шипайло, Филипп Баран, Ярослав Барни та багато інших, які зробили вагомий внесок до загальної культурно-мистецької скарбниці краю.

1.2.Музично-концертне життя Коломиї першої половини ХХ століття

Вагому сторінку в культурно-мистецькому процесі Коломиї займало концертне життя, тематичні вечори та вечорниці, які відігравали важливу роль у розвитку місцевої культури та створювали великий вплив на виховання молоді.

Починаючи з другої половини XIX століття, музично-концертний рух у Коломиї став звичайним явищем повсякденного життя міста. Але, незважаючи на це, концерти та виступи музичних колективів носили аматорський характер, хоча численні тематичні музичні вечори, присвячені пам'яті Т.Г.Шевченка та інших діячів української культури, були дуже цікавими.

З початку XX століття концертне життя в Коломиї особливо активізується. Саме в цей період тут з'являється серйозна професійна база для розвитку музичного мистецтва. Першим центром згуртування української інтелігенції в Коломиї, основою культурного життя міста стало музично-хорове товариство “Коломийський Боян”.

“Коломийський Боян” офіційно був заснований у 1895 р. У грудні цього ж року було затверджено керівництво товариства, а також ухвалено статут [83, с.180-181].

Передова інтелігенція і громадськість міста приклали багато зусиль, щоб співацьке товариство розпочало свою роботу. Ініціаторами і засновниками “Коломийського Бояна” були: Павло Ільницький, Анеля Недільська, Антонія Кульчицька, Тит Заячківський, Григорій Кульчицький, Іван Черкавський, Софрон Недільський, о.Тит Войнаровський, о.Клим Кульчицький, о.Теодозій Курп'як, Олександр Кульчицький, Рудольф Левицький, Олекса Печерський.

Хор “Коломийський Боян” відразу розпочав активну працю над репертуаром та підготовкою різних концертів. 23 червня 1898 р. було організовано концерт Соломії Крушельницької - оперної співачки, відомої з виступів в столичних містах Європи й Америки, та музичного товариства "Коломийський Боян". В програмі концерту були арії з опер Джузеппе Верді "Сила долі", Джоакіно Россіні "Семіраміда", романси Миколи Лисенка "Тебе, моя любко єдина" та "Коли настав чудовий май". Хор "Боян" виконував "Вулицю" Філарета Колесси, чоловічий хор співав "Наша Ганка" Заліського-Желенського. Отже, славна співачка не вважала для себе невідповідним виступати разом з молодим тоді аматорським хором. Це може свідчити про достатній рівень підготовки хору.

Першим диригентом "Коломийського Бояна" був о.Теодозій Курп'як, який працював з колективом понад десять років. Згодом деякий час, хором диригував о. Зенон Кирилович.

У 20-30-х роках ХХ століття диригентом хору був Роман Ставничий - великий ентузіаст хорової музики. Він повернувся в 1921 р. після першої світової війни до Коломиї і, хоча працював адвокатом, багато часу, енергії, таланту віддавав музиці. Керував хором також Роман Шипайло, вчитель математики в гімназії, а спільні виступи з симфонічним оркестром відбувалися під орудою Романа Рубінгера, директора музичної школи [83, с.185].

Хор розпочав своє існування як аматорський колектив, але згодом, завдяки співпраці товариства з провідними галицькими митцями, “Коломийський Боян” досяг досить високого професійного рівня.Велике значення у культурно-просвітницькому житті Коломиї мали так звані “вечірки” і “вечерниці”. Ці вечори мали велике значення у вихованні української молоді Галичини. “Вечірки” і “вечерниці” були розважально-просвітницькими заходами, які влаштовували українські коломияни ще від 60-х років ХХ століття.

На початку 1890-х рр. організатори “вечерниць” уже рекомендували учасникам стиль одягу: народний або візитовий. Танцювали здебільшого під музику духового оркестру (58-го піхотинського полку), а згодом - під музику джазового ансамблю.

Традиційними були новорічні “вечерниці”, які проводилися в середовищі коломийських гімназистів. Для проведення цих вечірок учасники готували маскарадні костюми. Танцювальна програма починалася з вальсу, після якого йшли мазурки, кадрилі, але особливо популярною вважалася коломийка.

Окрім розважальних “вечерниць” з танцями, дуже поширеними були “Шевченківські вечерниці”, якими відзначалися традиційні Шевченківські роковини. На таких “вечерницях”, як правило, декламували вірші Кобзаря, звучали пісні тощо. Шевченківські вечерниці організовували коломийські осередки товариств “Просвіта”, “Руський жіночий кружок” та інші. У період 20-30-их рр. ХХ століття ці “вечерниці” були традиційними.

У грудні 1903 року Коломию відвідав Микола Віталійович Лисенко. Приїзд метра відбувся у рамках тріумфального турне по Галичині й Буковині з нагоди 35-ліття його творчої діяльності. "Коломияни вітали його велично. 16-го грудня 1903 року увечері став рух на пероні станції. Святково прибрана громада містян з великим хвилюванням очікувала дорогого гостя. На пероні був виставлений довжезний шпалер із січовиків та гімназистів. З приїздом потягу члени комітету вивели з вагону достойного гостя... Під команду кошового печеніжинської Січі В.Мацька всі Січі віддають українському музичному кобзареві перший поклін, стоголосе "Слава!", а хористи "Бояна" та гімназисти відспівали "Многая літа"..." [51, с.3].

Особливо варто відзначити вагомий позитивний вплив Миколи Віталійовича Лисенка на своїх колег і творчу молодь Коломиї. За словами Юрія Ясіновського: “М.В.Лисенко вперше звернув увагу композиторів-галичан на народнопісенні скарби, які повинні стати головною опорою у формуванні творчої особистості” [96, с.4].

17 грудня 1903 року, хор “Коломийського Бояну” під орудою о. Теодозія Курп'яка привітав Миколу Віталійовича Лисенка концертом. У відповідь зворушений композитор виконав свої фортепіанні твори. За спогадами онуки композитора Ради Лисенко, за зібрані під час концертів кошти Микола Лисенко відкрив музичну школу у місті Києві.

До сьогоднішніх днів в Музеї історії міста Коломиї зберігається інструмент фірми Gustav Roster, на якому грав Микола Лисенко [Додаток №1. Фото зроблено автором і вміщено у додатку].

У 20-30-ті рр. XX ст. активізується концертна діяльність товариства “Боян”. Неодноразово організовуються ювілейні концерти, присвячені пам'яті Івана Франка, Дениса Січинського, Миколи Лисенка, Едварда Гріга. Як зазначалося вище, творчим керівником колективу в цей час був талановитий диригент Роман Ставничий, який доклав немало зусиль для того, щоб підняти хор на високопрофесійний рівень.

Велике значення мали концерти, присвячені обрядовим святам [29]. Одним з таких був концерт, який відбувся 13 січня 1923 р. в “Касі ощадносте” за сприяння товариства “Коломийський Боян” та “Жіночого гуртка в Коломиї”. Концертна програма була різноманітною, звучали твори як українських так і зарубіжних авторів.

В першій частині прозвучали твори:

1. У.Кравченко - М.Березовський “Пісня весни” (мішаний хор в супроводі фортепіано).

2. О.Маковей - Ф.Колесса “В горах грім гуде” (чоловічий хор).

3. Р.Леонкавалло “Паяци”, арія Недди і Сільвіо (дует сопрано і баритона в супроводі фортепіано).

4. Р.Шуман “Хор циганів” (мішаний хор в супроводі фортепіано).

5. М.Лисенко “Думи лірника” (струнний оркестр українського театру).

6. А. Вахнянин “Наше життя” (чоловічий хор).

В другій частині: Дмитро Николишин “Новорічна казка” - сценічна поема.

Після концерту відбулося обрядове дійство “Маланчин вечір”. Під час цього дійства виконувалися колядки і щедрівки, а молодь, яка приймала участь у святі, представила костюмоване дійство [97].

В 1927 році проводився концерт пам'яті Дениса Січинського, на якому солісткою виступила Софія Ковбузова. Фортепіанний супровід вела Олена Коссакова, яка була однією з перших учениць відкритого в 1903 році у Львові Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. З 1921 р. вона проживала в Коломиї, й постійно брала участь в роботі хору, співаючи в альтах та акомпануючи на фортепіано [5, с.151].На “Вечорі української пісні” в 1930 році, виступив з рефератом Дмитро Николишин. У програмі звучали твори “Льодолом” та “Літні тони” Миколи Леонтовича, “Бодай ся когут знудив” Станіслава Людкевича та “Нова Атлантида” Пилипа Козицького. Співаки-коломияни Ірина Гісовська та Ірина Павлюк виконували романси Миколи Лисенка, Дениса Січинського, Ярослава Лопатинського, Богдана Вахнянина. Фортепіанний супровід - Ірина та Анна Гісовські, Олена Коссакова, Марія Ставнича (дочка Андрія Чайківського).

В 1930 році Товариство Взаїмної Помочі Українському Вчительству провело ювілейне свято з нагоди 25-річчя свого заснування. Хор вчителів виконав вчительський гімн "Складаємо присягу" на слова Марійки Підгірянки з музикою Станіслава Людкевича, хори "Козака несуть", "Ой пряду, пряду", "Щедрик" Миколи Леонтовича та кантату "Хвалім цей день" Станіслава Людкевича на слова Юрія Шкрумеляка. Обидва твори Станіслав Людкевич написав спеціально для Товариства Вчителів. Співачка Ірина Синенька-Іваницька прикрасила концерт романсами Станіслава Людкевича "Тайна" та "Одна пісня голосненька" [Додаток №2].

Великий концерт у Коломиї було присвячено 20-им роковинам смерті Миколи Лисенка, де звучали авторські твори: кантата "Радуйся, ниво неполитая", "Щедрівка" та "Різдвяна псальма". Була поставлена опера-хвилинка "Ноктюрн", а співак Михайло Голинський виконав "За думою дума", "Гетьмани, гетьмани" та арію Андрія з опери "Тарас Бульба". Хором диригував Роман Ставничий, оркестром - Роман Рубінгер. На цей концерт відгукнувся рецензією у львівській газеті "Діло" Станіслав Людкевич, який приїхав на цю урочистість. В рецензії автор висловив ряд зауважень як музикант-професіонал, але в цілому дав високу оцінку концертові: "Хоча й дуже пізно, бо щойно 22 жовтня ц.р. (1933 р.), та все-таки гідно й з усім пієтизмом відзначала українська музична суспільність Коломийщини 20-ліття смерті М. Лисенка святочним концертно-драматичним вечором, влаштованим Музичним інститутом ім. Миколи Лисенка та "Коломийським Бояном"... Свято попередила коротка та змістовна промова проф. Шипайла (Романа)... "Коломийський Боян" у теперішньому трохи зміцненому складі представляв собою дуже добрий і податливий голосовий матеріал, очевидно, музикально та інтонаційно чистий, особливо в альтах і басах" [96, с.4].

Інтелігенція міста брала активну участь у хорі, багато музикальних людей з ентузіазмом співали в хорі. Серед них варто згадати директора “Центросоюзу” Володимира Левицького, тенора Клима Гнатюка, і багато інших. У своїй рецензії С. Людкевич високо оцінив виступ співака Михайла Голинського, вважаючи, що “солоспіви Лисенка найкраще лежать у стилі і голосі співака” [96, с.4]. С. Людкевич писав:”…найбільше для мене несподіваним культурним досягненням Коломиї на цім святі була вистава Лисенкової одноактівки “Ноктюрн” у тім вигляді, як вона була інструментована мною в 1921 р. на камерний оркестр, майже виключно силами філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка під проводом Романа Рубінгера, який мусив у це діло вкласти хіба величезну суму праці. Хоча музика твору у вокальній, як і в інструментальній партії несе в собі чимало технічних труднощів та тонкостей, та проте цілість вийшла і під оглядом сценічним і музичним настільки складно й інтелігентно, що можна її було від початку до кінця прослухати з приємністю навіть музикальним слухачам…”. Закінчив статтю С. Людкевич словами: “Лисенківське свято в Коломиї прибрало всі риси української маніфестації з показом місцевих музичних і культурних сил. Слухачів можна було начислити приблизно на 2000 народу всіх слоїв, місцевих і приїжджих, між ними і значне число чужих. Аранжери свята ...добре виконали свій культурний обов'язок” [96, с.4].

Серед перших виконавців опери “Ноктюрн” Миколи Лисенка були: М. Савка - цвіркун, М. Сельська-Березовська - цвіркунка, Маруся Витвицька - вакханка, Ірина Николишин - панна, Клим Гнатюк - офіцер, Ірина Шипайло - мати. Слід зазначити, що в 1936 році знову ставили в одному з концертів цю оперу і тоді виконавцями були: Марія Сельська - цвіркун, Марія Савківна - цвіркунка, Ольга Яцишин - вакханка, Ірина Николишин - панна, Клим Гнатюк - офіцер, Олена Коссакова - мати.

У 1930 році, один з концертів, організованих “Коломийським Бояном”, починався вступним словом письменника Андрія Чайківського. Потім звучали хорові твори “Гримить” та “В садочку” Богдана Кудрика, “Ой чого ти почорніло” та “В перетику ходила” Станіслава Людкевича, а також виступи співаків - баритона Ярослава Ґеник-Березовського та сопрано Анни Гісовської. Фортепіаний супровід вели Олена Коссакова та Ольга Новодворська. Окрасою вечора став виступ піаністки Ірини Сатурської, яка виконала “Першу рапсодію” Миколи Лисенка [56, с.374].У тому ж році був проведений святковий концерт, організований товариством “Просвіта” в Коломиї, на якому виступили хори читалень “Просвіта” з Печеніжина, Воскресінець, Раківчика, Березова Нижнього, хор вчителів з Коломиї. В концерті звучали твори Філарета Колесси, Віктора Матюка, Сидора Воробкевича, Миколи Леонтовича, Ярослава Ярославенка та інших композиторів.

Учні гімназії також підготували концерт, у програму якого увійшли хори “Іван Підкова” та “Ой що в хаті за димове” Миколи Лисенка, “Ой і туди гора” Олександра Кошиця, “Чорнушко, душко” Миколи Леонтовича. Диригентами гімназійного хору виступили Дмитро Николишин та Роман Рубінгер. Оркестр учнів під диригуванням Филиппа Барана виконав увертюру Миколи Лисенка до опери “Наталка-Полтавка”. В концерті виступили також піаністка Ярослава Мельниківна та скрипаль Володимир Цісик, тоді учні гімназії, потім професійні музиканти.

Особливо широко кожного року відзначалися шевченківські дні. До цих концертів готувалися дуже серйозно, відповідально як хор “Боян”, так і інші хори – чоловічої та жіночої гімназій, хор вчителів, сільські хори в районах. Ці заходи були могутнім засобом патріотичного виховання, осмисленням значення поета для українського народу. Можна привести окремі приклади програм таких концертів, які показують широкий репертуар виконавців, їх увагу до кращих зразків музики на слова Тараса Шевченка [Додаток №3].

До 70-х роковин смерті Тараса Шевченка (1931 р.) "Коломийський Боян" підготував кантату “Радуйся, ниво неполитая” Миколи Лисенка, хори “Корсар” Станіслава Людкевича, “Сон” Кирила Стеценка. Організатори запросили співачку зі Львова Одарку Бандрівську, яка виконала солоспіви Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Якова Степового. Взяла участь у концерті і піаністка Галя Лагодинська, а Орися Шипайло (дочка Романа Шипайла) декламувала “Сон” Тараса Шевченка. Фортепіанний супровід - Олена Коссакова, Галя Лагодинська та Ірина Сатурська [Додаток №4].

У 1932 році молодь середніх шкіл міста провела святковий концерт до 71-х роковин смерті поета. Мішані хори обох гімназій виконували “Заповіт” Михайло Вербицького, “Дніпро реве” Дениса Січинського, “Сосонко, ти моя” Олександра Кошиця та “Дударик” Миколи Леонтовича. На закінчення концерту прозвучала кантата “Б'ють пороги” Миколи Лисенка, а оркестр учнів виконав увертюру Фелікса Мендельсона “Фінгалова печера”. У концерті також виступили піаністка Ірина Николишин та скрипаль Богдан Задорожний, тоді учні гімназії. У подальшому Ірина Николишин впродовж багатьох років працювала концертмейстером Берлінської опери, а Богдан Задорожний - завідував кафедрою німецької мови у Львівському державному університеті ім.І.Франка.

У 1932 році товариство “Просвіта” провело святковий концерт, у якому зі вступним словом виступав Андрій Чайківський, а хори шкіл “Рідна школа” під керівництвом Романа Ставничого виступили поруч з хорами читалень “Просвіта” з Шепарівців та Воскресінець.

Концерт "Коломийського Бояна" того ж року включав кантату “Шевченкові” Кирила Стеценка, хор “Лічу в неволі” Дениса Січинського. Піаністка Галя Лагодинська виконала твори Франца Шуберта-Ференца Ліста “Маргарита за прялкою” та “Венеція і Неаполь”. Фортепіанний супровід - Ірина Сатурська, Ольга Новодворська, Маруся Витвицька та Василь Витвицький.

У концерті “Бояна” 1934 року брав участь співак Михайло Голинський, який виконував твори Остапа Нижанківського, а тріо в складі коломийських музикантів Романа Рубінгера (скрипка), Якова Козарука (віолончель) та Марусі Витвицької (фортепіано) акомпанувало співакові.

Гімназійна молодь підготувала того ж року до концерту кантату “Шевченкові” Кирила Стеценка, “Хор підземних ковалів” Станіслава Людкевича, учні декламували вірші поета, а скрипаль Василь Баран виконав “Іспанську сим¬фонію” Едуарда Лало.

У 1935 році “Коломийський Боян” урочисто відзначав своє 40-річчя. Було запрошено першого диригента хору о.Теодозія Курп'яка. У святкуванні брали участь також хори зі Станіславова – “Станіславівський Боян” та “Думка”. Зведений хор піднесено виконав кантату на слова Тараса Шевченка “Вибір гетьмана” Бориса Кудрика, присвячену “Коломийському Боянові”. Крім о.Теодозія Курп'яка, хорами диригували Іван Недільський, Ярослав Барнич, Роман Шипайло та Роман Ставничий, оркестром – Роман Рубінгер. У програмі вечора прозвучали: “Симфонія” Михайла Вербицького у редакції Станіслава Людкевича, “Вулиця” Філарета Колесси, “Сон” Кирила Стеценка, “З окрушків” Остапа Нижанківського, “Щедрівка” Філарета Колесси, музична картина “Титар” Богдана Вахнянина. З промовою виступив Роман Шипайло. Партію фортепіано виконували Елеонора Ґонтова та Маруся Витвицька [Додаток №5].Концерт 1935 року включав виконання “Коломийським Бояном” “Вечорниць” Петра Ніщинського та “Шевченкової хати” Василя Барвінського, виступ тенора Михайла Голинського, який виконав “І золотої, й дорогої” Дениса Січинського, “Нащо мені врода” Богдана Вахнянина, “Минають дні” та арію Хоми з опери “Вій” Петра Печеніги-Углицького. Скрипаль Євген Козулькевич виконав “Весняну сонату” Людвига ван Бетховена, “Каприс” Ніколо Паганіні, а Орися Шипайло декламу¬вала вірші Тараса Шевченка. Зі вступним словом виступав Дмитро Николишин [Додаток №6].

В 1936 р. концерт підготували спільно “Коломийський Боян” та філія Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Тоді хор і оркестр виконав такий складний для виконання непрофесійними колектива¬ми твір, як кантата-симфонія Станіслава Людкевича “Кавказ”, а також твір цього ж композитора “Ой вигострю товариша”. У концерті брав участь співак Михайло Голинський. Хором диригував Роман Ставничий, оркестром - Роман Рубінгер.

Нами представлено далеко неповний перелік концертів, які постійно проводились з початку XX століття і до 1939 року силами колективів "Коломийського Бояна", учнівських хорів та оркестрів, сільськими хорами тощо. Слід зазначити, що в концертах звучали твори високої складності, такі як кантати “Б'ють пороги” і “Радуйся, ниво неполитая” Миколи Лисенка, “Шевченкові” Кирила Стеценка, “Кавказ” Станіслава Людкевича тощо.

На коломийських сценах широко звучала музика композиторів Михайла Вербицького, Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Кирила Стеценка, Остапа Нижанківського, Філарета Колесси, Віктора Матюка та інших. Диригентами були справді талановиті люди, глибоко віддані музиці, які докладали багато сил, енергії, часу, домагаючись високого рівня виконання творів: Роман Шипайло, Роман Ставничий, Дмитро Николишин. Концерти завжди ставали великим святом для громади міста та районів, готувались довго і старанно. знаходили відгук серед мешканців Коломиї. Про це може свідчити і рецензія Станіслава Людкевича на один з концертів, де міститься висока оцінка виконавцям з боку дуже вимогливого професіонала. Молодь зростала з малих років з мелодіями цих творів, це був той звуковий фон, який вбивався в пам'ять з наймолодших років та ставав основою музичної культури на все життя [96, с.4].

Окремо варто згадати про концерти, присвячені персональним ушануванням, зокрема творчості Едварда Ґріґа, де було виконано таку складну річ, як "Олаф Трігвасон", що було справді подвигом коломийських музикантів [97].

Очевидці згадують також такі важливі концерти, як святкові академії до 30-річчя (1928 р.) та 40-річчя (1937 р.) письменницької діяльності Ольги Кобилянської. Перший раз приїжджала сама ювілярка, яку зустрічали на вокзалі громадяни міста і околиць. Тоді співала Софія Ковбуз. А на вечорі 1937 р. з промовою виступила Олена Кисілевська, видатна громадська діячка, посол до польського сейму, редактор і вида¬вець журналу “Жіноча доля”, який виходив у Коломиї. Реферат про літе¬ратурну творчість письменниці виголосила на той час ще молода, але вже відома письменниця Ірина Вільде. Хор “Коломийського Бояна” виконав “Вилітали сизі орли” та “Шумить, гуде дібровонька” Михайла Гайворонського. Також було поставлено виставу за повістю Ольги Кобилянської “Апостол черні” під назвою “Крицеві душі”. Ця повість потім за радянських часів була заборонена, не включалась у видання творів письменниці, як націоналістична. Знову побачила світ аж у 1993 році. Режисером вистави був О. Скалозуб, акторами: В. Рогужинський, В. Яцишин, Ж. Лисогірська, Д. і С. Базаківни. Диригентом хору був Роман Ставничий, оркестру - Роман Рубінгер.

Важливо також згадати про концерти до ювілеїв Іванни Біберович, слав-ної артистки українського пересувного театру Івана Біберовича, яка доживала свої роки в Коломиї і там похована; вечори на честь Олени Кисілевської та інші.

Коломийські любителі музики запрошували до свого міста на кон¬церти видатних співаків, які часто проживали і виступали за кордоном. Про перший приїзд Соломії Крушельницької до Коломиї в 1898 р. згадувалося вище. Наступний її виступ відбувся у 1928 році, аж через 30 років і пройшов з великим тріумфом.

Часто приїжджав у Коломию співак Михайло Голинський, що брав участь у шевченківських концертах та давав самостійні висту¬пи. Особливо запам’ятався коломиянам концерт 9 червня 1931 року, коли співак приїхав спільно з композитором і піаністом Нестором Нижанківським. У першому відділі концерту звучала українська музика: “Ой вербо, вербо” Станіслава Люд¬кевича, “Не співайте мені сеї пісні” Дениса Січинського. У друго¬му відділі співак виконав “Черемоше, брате мій” Станіслава Людкевича, “Минули літа молодії” Остапа Нижанківського, а також арії з опер Джакомо Пуччіні “Тоска” (арія Каварадоссі з IIІ дії) та Умберто Джордано “Андре Шеньє”.У другому відділі концерту Нестор Нижанківський виконав свою власну “Прелюдію та фуґу”, "Коломийку", а також “Листок до альбому” Василя Барвінського та “Листок до альбо¬му” Станіслава Людкевича. Слід зазначити, що хоча Михайло Голинський лише короткий час навчався у коломий¬ській гімназії, але місто справило на нього сильний вплив, оскільки у своїх численних споминах співак згадував друзів з Коломиї, спосіб життя у місті, як співав чи то сольні речі, чи то в хорі ще будучи гімназистом, і з повагою називав диригентів - Романа Ставничого, Романа Шипайла, Романа Рубінгера [5, с.156].

Згадуючи про приїзд інших наших славних співаків, треба назвати концерт Іванни Синенької-Іваницької, який відбувся 5 лютого 1935 р., коли співачка виконувала здебільшого українську музику. Тоді звуча¬ли солоспіви “Садок вишневий” Миколи Лисенка, “Ні, не співай пісень веселих” Якова Степового, “Ніч імлиста хуртовина” Віктора Косенка, “Прийди” Нестора Нижанківського. В концерті прозвучали також арії з опер: Марцеліни з “Фіделіо” Людвіга ван Бетховена, Маргарити з “Фауста” Шарля Ґуно, Леонори з “Трубадура” Джузеппе Верді. Під акомпанемент піаністки Марусі Витвицької та скри¬паля Романа Рубінгера звучали колядка “Ой дивнєє народження” Василя Барвінського, “Аве Марія” Шарля Ґуно. На завершення вечора артистка виконала народні пісні “Половина саду цвіте”, “Ой сяду я, сяду за тисовим столом” в обробці Василя Барвінського та “В неділеньку вран¬ці”, “Гандзя-цяця, молодиця” Ярослава Лопатинського.

Великою радістю для коломиян був приїзд в середині 30-х років примадонни Харківського оперного театру Марії Сокіл-Рудницької з піаністом і композитором Антіном Рудницьким. Звучали твори “Ой поля, ви, поля” Василя Барвінського, “Самотня” Антіна Рудницького, “Спи, дитинко моя” Станіслава Людкевича, “Грузинська пісня” Сергія Рахманінова, “Женці” Сергія Василенка, “Солодко співав соловей” та “Жити будемо, жити!” Рейнгольда Глієра. У другому відділі концерту виконувалися “Вони стояли мовчки” Віктора Косенка та “Коли б то ти могла”, “Колискова” Юлія Мейтуса, а також арії з опери “Отелло” (пісня про вербу Дездемони) Джузеппе Верді, арія Тоски з одноіменної опери Джакомо Пуччіні та арія Куми з опери “Чародійка” Петра Чайковського.

Приїжджали до Коломиї також такі артисти, як співак Модест Менцінський, піаніс¬тка Володимира Божейко, скрипаль Юрій Крих. Це безумовно збагачуло музичне життя міста і виховувало музикою громадян.

Таким чином, слід зазначити, що Коломия, починаючи з другої половини XIX століття поступово ставала важливим центром культурно-мистецького і духовного життя Галичини. Чільне місце в цьому процесі належало музичним товариствам і організаціям, що утворилися в Коломиї. Розквіт цих організацій припадав на 20-30-ті рр. XX століття. Українські музичні, просвітні, педагогічні товариства, організації, такі як Коломийська філія Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, “Просвіта”, “Коломийський Боян”, “Рідна школа” створили підгрунтя для розвитку музично-концертного життя Коломиї. Необхідно відмітити, що концерти які відбувалися у Коломиї привертали увагу населення, адже на сцені виступали такі зірки світової та вітчизняної сцени як Володимира Божейко, Михайло Голинський, Модест Менцінський, Соломія Крушельницька, Юрій Крих. Важливе значення для виховання української молоді мали вечерниці та музичні й літературно-драматичні вечори. Фактично це були єдині заходи дозвілля для молоді.

Отже, розквіт музично-концертного життя міста Коломиї був підготовлений культурними здобутками українців не лише у сфері музики, але й в інших сферах культури та мистецтва, що мало неабиякий вплив для генезис професійної піаністичної освіти Коломиї.

Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування ваме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

РОЗДІЛ 2. ГЕНЕЗА КОЛОМИЙСЬКОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІАНІСТИЧНОЇ ОСВІТИ

2.1. Перші коломийські піаністи-педагоги

На початку ХХ століття центр музичної освіти Галичини зосередився у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові, заснованому у 1903 році. Цей музичний заклад був організований на основі Музичного товариства ім.М.Лисенка, яке утворилося на базі Союзу Співацьких і Музичних Товариств.Становлення піаністичної освіти Коломиї тісно повязане з заснуванням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї у 1927 році. 6 лютого цього ж року відбулися перші загальні збори, на яких було обрано директором філії Романа Рубінгера. До складу керівництва також увійшли Ірина Місюкова та Юрій Крих [85, с.3]. З ініціативи філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї неодноразово відбувалися різноманітні музичні заходи: концерти, презентації тощо.

Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину. Ця важлива подія знаменувала перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування ваме тут навчалося найбільше учнів-піаністів і працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.

Сучасники згадують, що “перший концерт, проведений музичним інститутом, викликав бурю емоцій. Публіка з піднесенням вітала музикантів-виконавців” [98]. Філія набувала великої популярності серед коломиян, особливо в музичних колах.

Відкриття музичної школи на базі філії (у 1928 р.) сприяло піднесенню авторитету музичного інституту. Директором школи став Роман Рубінгер, який об’єднав навколо себе талановитих педагогів і музикантів.

Роман Павлович Рубінгер /1893 - 1964 рр./ народився у Снятині, де його батько був урядником “Снятинського Бояну”. Там закінчив місцеву школу, а згодом навчався у Львівській приватній музичній школі. Після закінчення Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в 1921 році Роман Рубінгер приїхав у Коломию, де разом з дружиною Раїсою Дунайською брав активну участь у культурно-мистецькому житті міста [Додаток №7].

Знайомство Романа Рубінгера з Романом Ставничим, позитивно вплинуло на розвиток “Коломийського Бояну”. Перший став диригентом оркестру, а другий – диригентом хору.

У 1928 році Коломию відвідав композитор Станіслав Людкевич, який був ініціатором заснавання Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Велика заслуга у відкритті першої української музичної школи в Коломиї належить Роману Рубінгеру. Він працював у ній від 1928 до 1964 року, хоча згодом філію як таку закрили, а залишилася тільки музична школа [48, с.4].

Тридцять років з 1928 по 1958 роки Роман Рубінгер був беззмінним директором музичної школи. За словами Галини Грабець: “Пан Роман в серцях людей завжди залишиться людиною-патріотом, людиною, що любила і розуміла музику та виховувала молодше покоління, підносила його таланти до найвищого рівня” [17, с.2].

Приміщенням філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в Коломиї були дві кімнати тодішнього Народного Дому (зараз це приміщення “Музею народного мистецтва Покуття та Гуцульщини ім. Йосафата Кобринського”). Одна з кімнат була круглою, “симпатичною” [56, с.374]. Педагогів спочатку було небагато: крім директора Романа Рубінгера – вчителя гри на скрипці, працювали деякий час на початку вчительки фортепіано Анна Гісовська та Ірина Сатурська, віолончеліст Яків Козарук, який вів також музично-теоретичні предмети. З 1930 року у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка почала плідно працювати Галина Миколаївна Лагодинська, що переїхала в Коломию з Дрогобича.

Г.М.Лагодинська належала до тих діячів української музичної культури, імена яких з ві¬домих причин довгі роки замовчувалися. Про неї є лише дуже скупі біографічні відомості, вміщені у “Енциклопедії українознавства” [24], “Книзі про Надвірнянщину: Страгора” [78], “Історії Гуцульщини” Миколи Домашевського, “Біографічному словнику Прикарпаття” Володимира Полєка, “Українській музиці” Антіна Рудницького [21,67,72]. Окрему інформацію можна отримати з власних спогадів Галини Лагодинської та її чоловіка Осипа Залеського [25,56], та статті Ірини Таран “Галицька піаністка Галя Лагодинська” [79].

Відома піаністка, музична діячка, письменниця і педагог Галина Миколаївна Лагодинська /1900-1964 рр./ народилася у містечку Делятині на Надвірнянщині в поважній родині Миколи та Клавдії Лагодинських [Додаток №8].

Батько – адвокат, громадсько-політичний діяч, доктор права. Як активний член Української радикальної партії, створив у Делятині читальню “Просвіти”, а також був обраний послом до Віденського парламенту /1907-1918 рр./ та Галицького сейму /з 1913 року /. Микола Лагодинський приймав активну участь у створенні воєнізованих відділів Січових Стрільців, Загальної Української Ради, Національної Ради ЗУНР, був вельми заслуженою серед краян людиною завдяки своїй невтомній, плідній та різноманітній праці. Мати - повністю віддавала себе сім’ї, але завжди знаходила час для активної громадської діяльності, у всьому допомагаючи чоловікові.У родині Лагодинських також підростала сестра Галі Ярослава-Олександра (1903-1936 рр.), у майбутньому відома авторка поезій та опо-відань з гуцульського життя, яка ви¬ступала в літературі під псев¬донімом Леся Верховинка та друкувалася в журналах “Молода Україна”, “Нові шляхи”, “Світ дитини”, що виходили у Львові в 20-х роках ХХ століття [ 21, с.484-485].

Початкову освіту дочки отримали вдома, так як батьки не хотіли посилати своїх дітей до польської школи. Вони зростали у будинку, де витав справжній український національний дух, де у великій пошані був Тарас Шевченко з його безсмертним “Кобзарем”.

Гімназійне навчання Галя Лагодинська закінчила у Львові в гімназії Святих Сестер Василіянок. Одночасно вивчала у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка гру на фортепіано у професора Марії Криницької, теоретичні дисципліни – у професора Станіслава Людкевича. В 1921 році вона виїхала до Відня для подальшого навчання. Музикологічні предмети студіювала у Віденському університеті та приватній му¬зичній школі Кайзера, а також додатково навчалася гри на фортепіано у піаністки Софії Дністрянської (з Рудницьких), учениці знаменитих Єжи Лялевича й Еміля фон Зауера у віденській Майстершуле.

Розповіді про роки свого навчання у Відні Г.Лагодинська представила у статті до журналу “Овид” – “Мій спогад про Софію Дністрянську” Чикаго. – Овид - 1957. – Ч.4 [56, с.372].

Після закінчення музичних студій у Відні молода піаністка повернулася в Галичину і з запалом приступила до роботи. Протягом багатьох років вона працювала вчителькою гри на фортепіано у різних філіях Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка Станіславів (1923-1929 рр.), Дрогобич (1929-1931 рр.), Коломия (1931-1941 рр.), знову Станіславів (1941-1944 рр.).

Згадуючи тогочасне життя в Коломиї, вже в Америці, через багато років, Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська писала “... люди з великою любов’ю ставилися до музики і це відчувалося увесь час та на кожному кроці. Майже не було української родини в місті чи селі, що не стояла б у тісному контакті з музичним життям. Одні співали, другі грали, інші диригували або організовували музичні імпрези – і все те з власної волі й охоти, без ніякого примусу й обов’язку – а всі разом не пропускали ні одної події, щоб участю в ній засвідчити свою любов до музичного мистецтва” [56, с.382]. “Я взялася з запалом до праці, бо й було з ким працювати. Більшість учнів були талановиті, і, що найважливіше, любили музику та пильно працювали так, що на добрі наслідки нашої обопільної праці не треба було довго чекати. Вже перші іспити і пописи показали поступи учнів, а це було заохотою і для них, і для мене до ще більшої наполегливої праці. Ще сьогодні маю в пам’яті всіх тих моїх учнів, їхній образ так виразно рисується в моїх спогадах, що інколи неначе живими бачу їх перед собою” [56, с.373].

Серед великої когорти учнів-піаністів Г.М.Лагодинської в Коломийскій філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка слід виділити таких Маруся Витвицька-Сливинська (в США); Люба Коссак-Баб’юк (багаторічний викладач Львівської консерваторії ім.М.Лисенка); Надія Недільська (викладач Музичного інституту у Філадельфії); Леся Шипайло (в США); Юрій Новодворський (довголітній завідувач фортепіанного відділу Івано-Франківського музичного училища ім.Д.Січинського); Любомир Ковалів (піаніст з “Божої ласки”, загинув у роки війни); Ярослав Турянський (в США); Надія Корвацька (в Коломиї); Наталія Степаняк (загинула в роки війни); Дарія Михайлів-Ставнича (в Івано-Франківську), Оксана Яремич (в США) та багато-багато інших [5, с.159].

Як вчителька по класу фортепіано Г.Лагодинська давала своїм учням дуже добру підготовку, ставила перед ними високі вимоги і це проявлялося у вагомих результатах. Її педагогічна методика була спрямована на якнайширше ознайомлення учнів з музичною літературою різних епох та стилів: на кожну лекцію треба було приносити новий етюд, все нові п’єси, що привчало до самостійної праці й давало добрі навики читки нот з листа (a prima vista). Вивчали твори композиторів від Йогана Себастьяна Баха, класиків, романтиків до музики ХХ століття, українську музику, зокрема, твори Станіслава Людкевича, Василя Барвінського, Нестора Нижанківського та інших композиторів.Окрім педагогічної діяльності Г.Лагодинська часто виступала з сольними концертами, про що свідчать афіші того часу. У газеті “Діло” за 1927 р. вміщено статтю Василя Барвінського “Концерт Галі Лагодинської”, де написано: “Першу спробу утвердитися перед публікою на самостійному концерті, що відбувся на початку грудня 1927 році у Станіславові, мала піаністка Галя Лагодинська. Її концертна програма складалася з творів: Й.Брамс “Рапсодія Es Dur№”, Р.Шуман “Новелетта fis moll”, Л.Бетховен “Соната As Dur”, Ф.Шопен “Скерцо cis moll”, декілька мініатюр українських композиторів. Цей виступ Василь Барвінський вважав цілком вдалим і висловловим побажання, щоб талановита піаністка “продовжувала свою працю і змагання на тім шляху, що особливо в початках не все вистелений рожами” [7].

Маючи закінчену музичну освіту, Г.М.Лагодинська не переставала вдосконалюватися як піаністка і тому доїжджала у Львів на лекції відомого піаніста Егона Петрі, який у 1929-1932 роках проводив у багатьох європейських містах майстеркурси, поширюючи піаністичну систему Феруччо Бузоні. Також вона багато працювала на радіо, зокрема, для запису концертних програм, зданих у 1936 - 1937 рр. до СУПроМу для радіотрансляцій [32, с.64].

На жаль, праця “на щоденний хліб” не дала змоги Г.М.Лагодинській присвятитися виключно піаністичному мистецтву, але вона часто виступала на концертах як піаністка та концертмейстер співаків-солістів, ні на мить не припиняючи своєї музично-просвітницької діяльності. Після 1944 року вона виїхала на еміграцію спочатку у Відень, а потім до Аргентини, де у Буенос-Айресі викладала фортепіано у музичній школі при монастирі оо. Василіянів. Літом 1955 року переїхала до Америки у місто Буффало. Працювала вчителькою гри на фортепіано та управителькою відділу Музичного інституту в Нью-Йорку. Восени того ж року вона вийшла заміж за відомого музикознавця, композитора, диригента, багаторічного директора Станіславівської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у 1921-1933 роках професора Осипа Залеського. Вони були знайомі ще з молодих років, коли їх пов’язувала спільна творча праця.

Окрім багаторічної праці піаністки-педагога Галина Миколаївна Лагодинська-Залеська плідно працювала на літературній ниві, пишучи рецензії, статті, нотатки, спогади-сильветки про українських та іноземних митців-музикантів. Зокрема, вона написала докладні спогади про працю у Коломиї, що вийшли друком у книзі “Над прутом у лузі...” [56]. У цих спогадах вона тепло згадує Романа Рубінгера, вказуючи на високий рівень його учнів-скрипалів. До найкращих учнів Романа Павловича відносить Володимира Цісика, пізніше відомого соліста і професора Українського музичного інституту в Нью-Йорку, Богдана Задорожного, пізніше професора, завідувача кафедри Львівського університету ім. І. Франка, який зберіг любов до музики на все життя і брав активну участь в роботі художньої самодіяльності університету. Згадує також Вільгельма Барана, потім члена оперного оркестру у Відні, а також Богдана Запутовича, Богдана Фіглюса, Міру Стефанів, Любу Сатурську. До цих прізвищ треба ще додати Таню Біленьку (потім закінчила Львівську консер¬ваторію ім.М.Лисенка, померла молодою), Сергія Винярського, Дарію Кассіян, Нусю Кібюк (закінчила Львівську консерваторію ім.М.Лисенка), Ліду Коссак (потім архітектор, померла), Марту Коссак (зараз Волошинська, в Коломиї), Ярослава Баб’юка ( доктор фармакології в Празі) [56, с.372].

У панорамі музичного життя Коломиї першої половини ХХ століття Г.М.Лагодинська постає небуденною, по-своєму унікальною особистістю, а її діяльність як піаністки-педагога і просвітника відіграла важливу роль у національному відродженні краю. Вона не тільки навчала своїх учнів піаністичній вправності, а й вселяла в їхні юні душі любов до прекрасного, до рідної української землі, її історії та народу.

Окремо слід зазначити, що в 30-х роках ХХ століття у Коломийській філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, крім вище названих викладачів, також працювали: скрипалі Маріян Зегартовський, Йозефіна Фрейліх, Карло Баумгартен, Мечислав Райс, Франтішек Фреліх; піаністи Чеслава Давіскіба, Маріям Фреліх, Едита Фреліх. Це свідчило про високий професійний рівень Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, оскільки тут навчались не тільки діти українців, а також поляків та євреїв. Такі високопрофесійні педагоги, як Роман Рубінгер та Галина Лагодинська давали справді фахову підготовку.

На закінчення кожного півріччя в філіях Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка відбувались іспити і пописи (концерти учнів). На цих пописах-концертах учням-скрипалям акомпанували учні-піаністи, що також примушувало добре і швидко опановувати музичний текст. На іспити часто приїзджав про¬фесор Станіслав Людкевич, який тоді був інспектором філій інституту. Одним з таких концертів-іспитів був концерт, що відбувся 27 червня 1932 р., в програмі звучали твори:

1. Данкля “Менует” (скрипковий квартет у супроводі фортепіано).2. Г.Венцель “Марш” (фортепіано).

3. П.Чайковський “Мазурка”, “Італійська пісня” (фортепіано).

4. Л.Бетховен “Для Елізи” (фортепіано).

5. Р.Шуман “Schniterliedchen”, Пісня мисливця (фортепіано).

6. Гельмесбергер “скрипковий квартет”.

7. Гелєр “Hansen und Banhen” (фортепіано).

8. Бюргмюлер “Цигани” (фортепіано).

9. Ш.Беріо “Концерт” №6 (для скрипки з фортепіаном).

10. Ф.Шуберт “Скерцо” B-dur (фортепіано).

11. Е.Гріг “Вальс”, “Танець слона” (фортепіано).

12. Гольтерман “Реверіе” (для віолончелі з фортепіано).

13. Л.Шпор “Концерт” d-moll (для скрипки з фортепіано).

14. Ф.Мендельсон “Пісня без слів” g-moll (фортепіано).

15. В.Моцарт “Фантазія” (фортепіано).

16. Хмара “Скрипковий терцет” c-moll i g-moll [98].

Вплив професора Станіслава Людкевича на музичне життя Коломиї був дуже вагомий. Відомі його статті про організацію музичної освіти та його роль в становленні Вищого музичного інституту у Львові і філій в інших містах. Композитор бачив відсутність посібників з музично-теоретичних предметів і вважав для себе необхідним їх підготувати. Так, в Коломиї вийшов друком підручник з теорії музики, а потім і з сольфе¬джіо. Безумовно, шкода було часу і сил такої людини, як автора грандіозних полотен “Кавказу”, “Заповіту”, “Наймита”. Але митець вва¬жав, що така праця окупиться, вона необхідна, оскільки вірний був своїй думці, висловленій ще на початку століття, що музикою виховує¬мо не музикантів, а громадян. Приїзди Станіслава Людкевича до Коло¬миї безумовно впливали значною мірою на рівень підготовки учнів філії, виховували у них відповідальність за свої виступи. Після прослуховування учнів професор Станіслав Людкевич відбирав декількох кандидатів на пописи елевів (учнів Інституту) до Львова, де з'їжджалися учні зі своїми вчителями усіх філій [Додаток №9].

В 1937-1938 роках у таких пописах-концертах брали участь учні Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка фортепіанного класу Галини Миколаївни Лагодинської: Маруся Витвицька, Люба Коссак, Любомир Ковалів та Юрій Новодворський; класу скрипки Романа Рубінгера: Мирослав Стефанів та Богдан Запутович [5, с.160].

У важкі післявоєнні роки високий рівень музичної школи зберігався завдяки праці таких музикантів, як завуч школи Василь Якуб'як - музи-кознавець, композитор, диригент; педагог по класу фортепіано Євстахія Ласійчук, вихованка фортепіанного класу Василя Барвінського у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові.

Євстахія Костянтинівна Ласійчук /1911-1958 рр./ народилася в с.Річка Косівського району в сім`ї священника. Її батько був музично обдарованою людиною - грав на скрипці та диригував хором. В 1927 році майбутній педагог поступила до Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові. З 1939 року почала працювала в музичній школі міста Коломиї викладачем по класу фортепіано. [Додаток №10].

Про Євстахію Ласійчук, на жаль, не збереглося конкретних відомостей. З огляду на це, автор дослідження вважає за можливе опиратися на достовірність спогадів про Є.К.Ласійчук, які збереглися у пам’яті вдячних учнів. “Це була віддана музиці людина, пам`ять про яку зберігають усі її учні” - слова Любов Дмитрівни Станкевич, яка під час особистої зустрічі з автором, наголосила на основних засадах фортепіанної методики, які були особливо близькими і найбільш цінними у її вчительки - Євстахії Костянтинівни Ласійчук. Це, передусім - вимога ясності і проглядності фортепіанної фактури у виконанні, що мало на меті прослідковувати розвиток музичної думки. Точне вивчення нотного тексту, на думку Є.К.Ласійчук, дозволяло зрозуміти підтекст, який крився між рядками.

Розповідаючи про свою вчительку гри на фортепіано Любов Станкевич підкреслила, що при всій своїй пильній увазі до віртуозного розвитку учня, Є.К.Ласійчук насамперед виховувала музикою – недаремно з її фортепіанного класу вийшли відомі педагоги-піаністи. Вже в перші післявоєнні роки вона підготувала до вступу у консерваторію ряд учнів, серед яких Люба Коссак, Юрій Новодворський, три сестри Левицькі - Дзвенислава, Олександра і Оксана, сестри Кокодинські, Ярема Якуб'як, Любов Станкевич та інших.

Серед інших відомих коломийських піаністів слід згадати таку унікальну особистість як Ксенія Мілетіївна Кічура, яка поєднувала в собі дві постаті – музиканта і художника.

Ксенія Мілетіївна Кічура – Курбанович /1912 – 1969 рр./ народилася в місті Коломиї в родині правника і письменника Мілетія Кічури та піаністки Марії Глинської. Навчалась в коломийській гімназії “Рідної школи”. Ще з дитинства захоплювалася музикою і образотворчим мистецтвом [Додаток №11].

Основи графіки і малярства отримала в Франції у Вищій мистецькій школі. До сьогоднішніх днів збереглися ескізи акварельного розпису церкви села Шепарівці біля Коломиї, окремі роботи в листівках, виконані талановитою художницею К.М.Кічурою.Музичну освіту здобула у Львівському Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. Починаючи з кінця сорокових років, Ксенія Мілетіївна Кічура почала надавала перевагу грі на фортепіано: заснувала музичну школу в Косові, як філію Коломийської, а пізніше стала викладачем по класу фортепіано у дитячій музичній школі №1 міста Коломиї, де працювала до останніх своїх днів.

У статті про К.М.Кічуру Мирослава Грушевська пише: “…не любила фальші ні в чому: ні в музиці, ні в стосунках між людьми. Завжди готова була допомогти колегам, а для чужих – далека і замкнута в собі. Пам'ять про неї, як про талановиту особистість писанкове місто зберігає і шанує для нащадків” [16, с.2].

Активну роль у розвитку піаністичної освіти у Коломиї відіграла також Любов Дмитрівна Станкевич /нар. 10.10.1928 р./. З її класу вийшли такі послідовники, як: Ігор Сербинський (викладач музичного училища ім. Д.Січинського в м.Івано-Франківську); Світлана Войцехівська (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Квітослава Прокопів (вчителька фортепіано у ДМШ №1 м.Коломиї); Богдана Овчаренко (викладач Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника); Ірина Бакай (вчителька фортепіано у ДМШ м.Вінниця); Ірина Мацишин (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чебоксари); Світлана Гнатюк (вчителька фортепіано у ДМШ м.Чернівці).

Любов Дмитрівна Станкевич народилася в місті Станіславові в сім`ї лікаря-рентгенолога, однак незабаром батьки переїхали на постійне місце проживання до Коломиї. З 1935 р. Л.Д.Станкевич навчалась в школі, а з 1939 р. в дитячій музичній школі м.Коломиї в класі фортепіано Євстахії Костянтинівни Ласійчук. В 1942 році після важкої променевої хвороби, на сороковому році життя помер батько – Дмитро Станкевич. Після закінчення школи, у 1947 році Любов Дмитрівна поступила на фортепіанний відділ Львівського державного музичного училища. Її викладачем і наставником по класу фортепіано була Олена Іванівна Кашкіна [Додаток №12].

Проте, після закінчення першого курсу музичного училища Л.Д.Станкевич змушена перервати навчання, у зв`язку з сімейними обставинами – арештом матері. В цей час вона працювала вчителькою по класу фортепіано. Тільки 28 січня 1949 року Л.Д.Станкевич змогла продовжити навчання в Львівському державному музичному училищі, яке успішно закінчила у 1951 році.

Молода вчителька отримала направлення в музичну школу містечка Чортків на Тернопільщині, де займалась викладацькою та концертмейстерською діяльністю.

У 1957 р. Любов Дмитрівна переїхала на постійне місце проживання до міста Коломиї і почала активну педагогічну діяльність в дитячій музичній школі №1, де працювала до 20 червня 1988 року, коли згідно поданої заяви вийшла на заслужений відпочинок. Проживає Л.Д.Станкевич в м.Коломия за адресою: вулиця М.Грушевського 76/2.

Як згадує учениця Любов Дмитрівни Станкевич Ірена Ткачук, її вчителька випромінювала енергійність, а за зовнішньою простотою ховалися сила і мужність, які дозволили попри усі життєві труднощі пронести свій педагогічний талант і присвятити його рідній школі. Уроки у класі фортепіано Л.Д.Станкевич проходили дуже творчо: педагог вчила розуміти стиль кожного композитора і для цього розуміння радила читати багато музичної літератури.

Після зустрічі автора з Л.Д.Станкевич залишилося враження, що зустрілася з людиною ліричного складу, елегантною і щирою. Серед своїх головних педагогічних принципів викладач вважає:

-індивідуальний підхід до учнів;

-максимум праці, зусиль і терплячості;

-досконале знання нотного матеріалу;

-авторитарність супроти учня і батьків;

-чисельність засобів праці.

Також, у своїх спогадах, крім вище зазначених, Л.Д.Станкевич згадує таких педагогів-піаністів, які в 50-80-х роках ХХ століття плідно працювали, розвиваючи і примножуючи кращі традиції коломийської піаністичної освіти: Марія Карачевська, Ярослава Мельник, Леонора Коссак, Олександра Левицька, Любов Карп`юк, Ірина Білінська, Віра Губач, Зеновія Гоянюк та інші.

Слід зазначити, що за спогадами численних очевидців особливо плідною і цікавою була діяльність знаної коломийської піаністки Романи Володимирівни Клапоущак.

2.2. Просвітницько-педагогічна діяльність піаністки Романи Клапоущак

Українська культура пам’ятає і вшановує імена тих чисельних трудівників, які своєю самовідданою працею невпинно будили національну самосвідомість, виховували молодь в дусі високої моралі й патріотизму. Із забуття виринають імена талановитих і відданих особистостей.

Однією з таких діячів української музичної культури була Романа Володимирівна Клапоущак-Гумілович /1909 – 1981 рр../ - провідний викладач по класу фортепіано дитячої музичної школи №1 міста Коломиї, прекрасна людина, життя якої служило взірцем чесного ставлення до праці, самовідданого служіння мистецтву [Додаток №13].На жаль, єдиним джерелом відомостей про життя і просвітницько-педагогічну діяльність піаністки є спогади її учнів і “Альбом пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак”, який зберігається у фондах Музею коломийської дитячої музичної школи №1 [2].

З автобіографії відомо, що Р.В.Клапоущак-Гумілович народилася 28 квітня 1909 року в селі Топірівцях тепер Городенківського району в родині сільського вчителя Володимира Гуміловича, де дітям змалку прищеплювали любов до навчання й праці. Батьки вважали за необхідне дати освіту дівчаткам, хоча в той час це було нелегко і необов’язково. Її батько був музикальною людиною – добре грав на скрипці, а мати чудово співала. В родині було пятеро дітей: Євгенія, Наталія, Романа, Степан і Маруся.

Мати рано померла і батько оженився вдруге. З того часу Романа рідко приїжджала в рідні Топірівці, навчаючись в народній школі ім. Княгині Ольги в місті Коломиї. В 1924 році Романа Володимирівна поступила на підготовчий курс учительського семінару гуртка “Рідна школа”, а в 1931 поступила до Консерваторії польського музичного товариства у Львові, де навчалася в класі солоспіву і брала приватні уроки гри на фортепіано. Проте Романа Володимирівна хотіла навчатися у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка, адже знала, що фортепіано і вокал викладався у цьому закладі на значно вищому рівні, а професорсько-викладацький склад славився іменами викладачів: Станіслав Людкевич, Нестор Нижанківський, Микола Колесса... У 1933 році їй вдалося перейти до Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Її викладачем по вокалу стала відома співачка Любов Улуханова, а викладачем по класу фортепіано – знаний композитор і піаніст Нестор Нижанківський. Після блискучого закінчення Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка в 1935 році Р.В.Клапоущак переїхала до Коломиї і почала працювати у філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка. Вона з великим ентузіазмом та енергією включилася у вир музичного життя міста і району, брала активну участь у концертах як солістка Коломийського музично-драматичного театру.

Слід зазначити, що велика когорта учнів Р.В.Клапоущак. наслідуючи свою вчительку, обрали музику справою свого життя. Одна з її кращих випускниць Олександра Левицька – доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, Лариса Дударєва – викладач Тернопільського державного музичного училища ім.С.Крушельницької, Надія Волошинська, Лідія Гримак-Грабар – викладачі Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського, Любов Хомич-Дорош, Оксана Дмитренко, Марія Гула, Лідія Круль – вчителі по класу фортепіано Коломийської дитячої музичної школи №1.

Згадуючи про Роману Володимирівну Клапоущак як педагога по класу фортепіано, її колишні учні в першу чергу підкреслюють особливий виховний потенціал її індивідуальних уроків, власне вже сама особистість викладачки, її ставлення до людей, зокрема до учнів, були високоетичним взірцем для кожного.

Головною рисою Р.В.Клапоущак була вимогливість до роботи учнів її класу і в першу чергу до себе. “Вона постійно працювала над собою: вдосконалювалась, сприймала нове, успіхи учнів ніколи не розцінювала як свої досягнення чи перевагу власної фортепіанної методики. З активною зацікавленістю викладач ставилась до музичних успіхів учнів, долі учнів і щиро бажала їм допомогти. Неможливо було уявити, що уроку з будь-яких причин не буде, що він скоротиться чи педагог в цей час займатиметься будь-якими своїми справами. Незважаючи ні на що, Романа Володимирівна систематично проводила уроки, ніколи не рахувалась зі своїм часом, приділяючи максимум зусиль і терпіння кожному учню для розкриття і розвитку його музичних здібностей” [2, с.21].

На заняттях по фортепіано Р.В.Клапоущак багато працювала над технічнимим вправами, над вокальним чуттям фрази, “співу” на фортепіано, над динамікою. Основною була робота над виразністю, яка щоразу випливала з конкретного змісту і стилю того чи іншого фортепіанного твору.

У своїй викладацькій діяльності Романа Володимирівна опиралася на основні методичні засади Нестора Нижанківського, який, як зазначалось вище, був її викладачем по класу фортепіано у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка. За словами учениці Р.В.Клапоущак Надії Волошинської, підхід до вивчення твору був дуже акуратний і педантичний. Викладач виховувала в своїх учнів гарне шляхетне звучання, ідеалом якого була співучість. Також постійно вдосконалювалася ритмічна організація гри, стрункість метричної пульсації. Розвиток техніки учня формувався на таких принципах:

-відчуття вільної руки у зап’ясті, лікті і плечі, відчуття свободи всього тіла;

-точна атака звуку, ясна, розбірлива фортепіанна вимова;

-міцні заокруглені пальці - основа точної піаністичної техніки.У “Альбомі пам’яті Романи Володимирівни Клапоущак” наведено низку спогадів учнів про її роботу. Зі слів Оксани Дмитренко відомо, що Романа Володимирівна багато працювала над розкриттям змісту твору, а основою цього вважала виконавське інтонування, вокальне відчуття фрази: ведення методичної лінії і відповідні змістовні наголоси в мелодії та фактурі. Звук незалежно від динаміки мав бути м’яким “співучим, шляхетним – не сухим, не різким”. На рр – має звучати виразно, а на ff – м’яко, але повно [2, с.17].

Олександра Левицька пригадує велику послідовність та наполегливість у роботі Р.В.Клапоущак як завідуючої фортепіанним відділом Коломийської дитячої музичної школи №1. Це стосувалося в першу чергу налагодження чіткої системи піаністичної освіти учнів, що дозволяло відчутно підняти фаховий рівень випусників ДМШ міста Коломиї. Вона охопила всі рівні навчання – початковий, середній, вищий. У молодших класах Р.В.Клапоущак істотно підвищила вимоги щодо музичної грамотності. Також, автор знаходить підтвердження у розповідях Надії Волошинської, яка пригадує класні концерти-заняття для початківців, на яких всі учні виконували твори, а потім обговорювали технічну проблематику, інтонування кожної п`єси за таким порядком:

-загальне враження від виконання учнем програми, зокрема, відзначалися успіхи чи недоліки порівняно з попереднім виступом;

-рівень складності програми;

-рівень оволодіння виконуваною програмою:

-художня сторона виконання;

-втілення образного змісту;

-технічна сторона виконання;

-присутність творчого моменту у виконанні;

-сценічна витримка, артистичність, емоційність.

Р.В.Клапоущак розробила послідовність вправ і етюдів для виховання всіх найважливіших навичок фортепіанної гри в молодших і середніх класах. Послідовний розвиток цих напрямків дозволив вивести окремих учнів старших класів на рівень концертного виконання [2, с.10].

Велика увага приділялася розвитку самостійності учня, і це вважалося “необхідною умовою успіху учня” [2, с.14]. Педагог допомагала в організації домашніх занять учня, складанні розкладу його “робочого дня”, заохочувала до самостійного музикування – необхідної умови розширення музичного кругозору учня.

Для розвитку піаністичної майстерності важливими виявилися саме знахідки Романи Володимирівни щодо методики викладання гри на фортепіано. Так вона надавала винятково великого значення доброму і правильному налагодженню ігрового апарату учнів: вона зберегла і розвинула характерну для класичної фортепіанної педагогіки детальну роботу над розвитком пальців, водночас надаючи великого значення звільненню зап`ястя і кисті руки.

У методиці Р.В.Клапоущак значно посилився свідомий аналітичний підхід до роботи над твором. Вивчення фактури з метою точного розуміння й поліфонічної будови і фразувальної логіки кожного голосу призводило до формування “найкращого” і обов`язкового варіанту аплікатури, який фіксувався в нотному тексті. Аналітичний підхід було покладено також в основу роботи над педалізацією, що виключало можливість її механічного опрацювання.

Як згадує Любов Дорош, охоплення цілісності твору передбачало аналіз його форми, умовне виділення невеликих частин, що позначалися цифрами. Проте у старших класах вчителька надавала своїм учням, вже значну свободу праці: система навчання була спрямована від конкретності й дисципліни на початковій стадії навчання до самостійності та індивідуального становлення старшого учня [2, с.12].

Велику увагу Р.В.Клапоущак приділяла проблематиці стилю, різноманітно і конкретно розвиваючи вимоги до звучання, інтонування і темпо-ритму:

-звукова сторона – якість звучання, співвідношення пластів фактури, амплітудна динаміка, володіння артикуляцією, педалізацією;

-темпо-ритмічна сторона – точність ритму, правильність вибору темпу, його стійкість, володіння агогічними нюансами;

-якість піанізму, піаністичне втілення змісту твору.

Головним засобом розкриття змісту твору вважала виконавське інтонування: якість звуку, “тон”, ведення мелодійної лінії та відповідні змістові наголоси у мелодії й фактурі.

Таким чином, під час опрацювання фортепіанного твору з своїми учнями викладач Р.В.Клапоущак використовувала своєрідний поділ на етапи:

-грамотне вивчення нотного тексту – головне джерело знань про твір; подолання недоліків розбору, зосередження уваги на багатьох об’єктах: висота звуків, ритм, артикуляція, аплікатура тощо;

-робота над окремими частинами і різноманітними деталями твору; формування і розвиток навичок виразного інтонування мелодії;

-робота над цілісністю форми і завершеністю виконання; своєчасне - з урахуванням психологічних особливостей учня і складності виконуваної музики – вивчення напам’ять;

-розмежування роботи над твором і його виконанням;

-створення педагогом атмосфери публічного виступу: попередні репетиції в різноманітній обстановці на різних інструментах.Тонка музикальність Р.В.Клапоущак – викладача по класу фортепіано - характеризує її як музиканта свого часу, представника стилю сецесії, а водночас дозволяє говорити про відродження у її піаністиці шопенівсько-нижанківських традицій. Це повною мірою стосується основоположного принципу її методики, в основі якої найголовнішим є як зміст музики, так і багато окремих складових, таких як витонченість мелодичної та гармонічної інтонації, м`якість звучання, гнучкість піаністичного апарату тощо.

Відтворення традицій Нестора Нижанківського у педагогіці Романи Володимирівни має важливе значення ще й з тієї причини, що вона виступала послідовником і яскравим представником українського фортепіанного мистецтва.

Учні Р.В.Клапоущак систематично працювали над вивченням фортепіанних творів різних композиторів. Власне була створена нова синтезуюча якість виконання, що стала істотною характеристикою піаністичної школи Коломиї.

Фортепіанна методика Романи Володимирівни Клапоущак мала великий вплив на розвиток фортепіанної педагогіки у Коломиї загалом. Власне плеяда піаністів-педагогів, таких як Галина Лагодинська, Євстахія Ласійчук, Ксенія Кічура–Курбанович, Любов Станкевич, Романа Клапоущак зуміли об`єднати навколо себе велику кількість учнів-піаністів та послідовників, талановитих музикантів різних поколінь серед яких: Любов Баб’юк, Олександр Козаренко, Дзвенислава, Олександра та Оксана Левицькі, Богдан Луканюк, Юрій Новодворський, Стефанія Павлишин, Ярема Якуб’як, Юрій Ясіновський та багато-багато інших. Саме це дає всі підстави стверджувати про створення у Коломиї піаністичної освіти високого рівня.

Розділ 3. ФОРТЕПІАННЕ МИСТЕЦТВО СУЧАСНОЇ КОЛОМИЇ

3.1. Методичні засади викладання гри на фортепіано коломийських педагогів

З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року починають відбутися значні зміни у всіх сферах життя українського народу. Поступово відкриваються нові, раніше заборонені цензурою, сторінки розвитку музичної культури Коломиї, повертаються забуті чи замовчувані імена композиторів та виконавців; відновлюються традиції та святкування національних свят; організовуються низки концертів, зустрічей, що стають окрасою музичного життя міста:

- концерт до 100-річчя з дня народження С.Людкевича;

- вечір ансамблевої фортепіанної музики за участю викладачів Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка сестер Дзвенислави та Олександри Левицьких;

- концерт студентів-піаністів Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка класу професора Лідії Крих з творів українських композиторів. Вступне слово - кандидат мистецтвознавства, професор Наталія Кашкадамова;

- сольний концерт доцента кафедри спеціального фортепіано Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, заслуженої артистки України Етели Чуприк та студентів її класу;

- концерти студентів класу викладачів Івано-Франківського державного музичного училища ім. Д.Січинського - Оксани Купновицької, Ігора Сербинського, Надії Волошинської, Ольги Назаренко, Дарії Коцюмбас, Оксани Бахталовської;

- концерти симфонічного оркестру Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника;

- концерти симфонічного та духового оркестрів Івано-Франківського музичного училища ім. Д.Січинського та інших колективів.

Доброю традицією стало проведення вечорів, присвячених пам'яті визначних українських композиторів та виконавців, зокрема, славетних піаністів Василя Барвінського та Дарії Гординської-Каранович [95, с.6].

Відомі далеко за межами України уродженці Коломиї, її музична гордість: Стефанія Павлишин - доктор мистецтвознавства, довголітній професор Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, дослідниця української та сучасної зарубіжної музики. Володіючи іноземними мовами, вона видала ряд монографій про сучасну зарубіжну музику. Одночасно досліджує творчість Дениса Січинського, Станіслава Людкевича, Анатолія Кос-Анатольського, Василя Барвінського (підготувала про нього працю в той час, коли це прізвище було вилучене з української культурної спадщини), Валентина Сильвестрова (праця написана, коли його творчість піддавалась гострій критиці), зараз досліджує діяльність музикантів діаспори: композиторів Мар’на Кузана, Ігора Соневицького, співаків Ірини Маланюк, Климентія Чічки-Андрієнка, що раніше теж було недоступним.Відомі українські музикознавці Олександр Козаренко та Юрій Ясіновський декілька років підряд організовують у Коломиї щорічні музичні фестивалі ім. А.Кос-Анатольського. Такі фестивалі стали важливою традицією міста, тривають декілька днів, на них запрошуються музиканти з різних міст України - Івано-Франківська, Львова, Києва. В рамках фестивалю проводилися авторські концерти композиторів - Миколи Колесси, Мирослава Скорика, Богдани Фільц, Олександра Козаренка. Гостями Коломиї були: симфонічний оркестр Львівської філармонії, камерні оркестри Івано-Франківська, Львова, Києва, хор "Боян" під керівництвом Євгена Вахняка (також коломиянина), співачка Ніна Матвієнко та багато інших чудових музикантів. Коломийська публіка завжди з вдячністю заповнює концертні зали. Все це без сумніву сприяє розвиткові музичного, зокрема, і фортепіанного мистецтва сучасної Коломиї.

Коломийська фортепіанна школа на сучасному етапі - це складний організм, в якому взаємодіють музиканти декількох поколінь, різних індивідуальностей та стилів. Її основу складає, як і раніше, менш помітна зовні, але необхідна і грунтовна повсякденна кропітка робота піаністів-педагогів.

На фортепіанному відділі дитячої музичної школи №1 працюють представники середнього та молодшого покоління викладачів: Веслава Францівна Ясіновська, Марта Миколаївна Томенко, Наталія Михайлівна Симчич, Любов Ярославівна Хомич та багато-багато інших талановитих піаністів.

Окремо слід зазначити, що брак коштів та знецінення професії музиканта у 90-х роках ХХ століття привели до ситуації, в якій музичні школи були поставлені в дуже жорсткі економічні умови.

Проте, на зламі тисячоліть ситуація почала змінюватися в позитивну сторону. Далося взнаки економічне зростання України та зміна у ставленні до культури та мистецтва, естетичного виховання молоді владних структур як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.

Після різкого зменшення контингенту учнів музичних шкіл у першій половині 90-х років ХХ століття, протягом 1996-2000 рр. починається його поступова стабілізація, хоча, на жаль, досягти попереднього рівня наборів дітей не вдається.

Помітне місце у фортепіанній педагогіці Коломиї займає Веслава Францівна Ясіновська /нар. 30.09.1944 р./ - уродженка міста Коломиї. Після закінчила коломийської музичної школи по класу фортепіано у Віри Юліанівни Губач, в 1960 році вона поступила до Івано-Франківського музичного училища ім.Д.Січинського, у клас відомої піаністки Варвари Юріївни Федорової. В.Ф.Ясіновська під час зустрічі з автором виділяє такі основні методичні засади, свого викладача по класу фортепіано в училищі:

- пластичність та інтонаційна випуклість мелодичної лінії;

- звучання фактури як багатопланового плетива голосів;

- зачарування виразністю гармонії;

- деяка заповільненість розгортання нотного матеріалу й нахил до деталізації.

Ці прикмети неоромантичного піанізму знайшли відображення і в педагогічній діяльності В.Ф.Ясіновської.

У 1965 році Веслава Францівна поступила на заочне відділення фортепіанного факультету Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка у клас професора Андрія Нікодемовича.

Паралельно В.Ф.Ясіновська починає працювати в Коломийській музичній школі №1. За багато років своєї праці вона виховала десятки високопрофесійних піаністів, серед яких: Уляна Мандрусяк (зав.відділом культури Коломийського міськвиконкому); Марія Гула (викладач по класу фортепіано ДМШ №1 м.Коломиї); Лариса Єлісєєва (викладач по класу фортепіано ДМШ №1); Наталія Пархоменко (директор ДМШ №2 м.Коломиї) та багато інших. Особливою гордістю В.Ф.Ясіновської є її учень Олександр Козаренко – відомий український піаніст та композитор, доктор мистецтвознавства.

Багаторічний педагогічний досвід (за словами самої В.Ф.Ясіновської) сконцентрувався у наступних положеннях:

- мелодійне інтонування - вміння докладно і випукло розкрити тематичну ритмо-інтонацію і виразно показати розгортання дещо примхливої та розгалуженої мелодійної фрази, не поспішаючи і не “пропускаючи” важливих моментів;

- гармонія - вміння почути і підкреслити красу окремих співзвуч та їхніх співставлень, а водночас показати найважливіші логічні моменти у гармонічному розвитку;

- фактура - розуміння, що в ній головне, а що - другорядне, не втративши багатоплановості; вимальовувати красу гнучких, виразних піаністично-фігураційних орнаментів.

В.Ф.Ясіновська не захоплюється епічними чи героїчними темами. Її сфера - лірико-драматична. Саме тому в педагогічному репертуарі переважають твори Ф.Шопена, П.Чайковського, Р.Шумана. Відповідно багато уваги в роботі з учнями педагог приділяє вихованню ігрової гнучкості і спритності при вивченні творів композиторів-романтиків. Водночас у методиці Веслави Францівни дуже важливою складовою є виважена робота над музикою класичного стилю. Особлива вимогливість до темпової єдності, відпрацьованої артикуляції, інтонаційної гнучкості окреслює піаністично довершену львівську традицію.Марта Миколаївна Томенко /нар. 13.11.1951/ на сьогодні є, мабуть, найбільш своєрідною і цікавою мистецькою особистістю серед коломийських піаністів. Вона - талановита художниця, поетеса, викладач по класу фортепіано і виконавиця.

Випускниця Коломийської дитячої музичної школи №1 класу Зіновії Гоянюк, у 1963 році з відзнакою закінчила Львівське музичне училище ім.С.Людкевича. Навчалась на фортепіанному факультеті Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка у класі Дзвенислави Левицької-Стернюк. З 1976 року працює викладачем по класу фортепіано в Коломийській ДМШ №1.

За словами М.М.Томенко: “Якби не обрала за професію музику, взяла б за фах малювання. А може й не обрала? Бо не було ніколи сумніву: музика жила в мені завжди і малювала завше, відколи себе пам`ятаю. Музика сама ллється на папір, кличе до життя образи. Мої роботи “Куранта”, “Павана” створені до танців з класичної сюїти. А ще “Сарабанда”... є ще “Арія Лізи з “Пікової дами”, є “Адажіо” і “Соната море”...” [4, с.4].

На основі здобутого професіоналізму М.М.Томенко поступово, самостійно формувала свій виконавський стиль. Для цього були добрі підстави: прекрасно вихована звукова культура і логіка мелодійного інтонування та, головне, рідкісна природна здібність заворожувати слухачів своєю грою на фортепіано.

Під час особистої зустрічі з автором дослідження Марта Томенко стверджує, що її професійно-виконавський стиль пролягав через вивчення нової музики, яка ще з студентських років приваблювала піаністку, а, проте, ніколи не була повною мірою представлена у її навчальних програмах. З плином часу цей пошук виправдав себе і переріс в стильові засади, серед яких головні:

- зосереджене, без будь-якої агресивності розгортання музичної думки;

- тривале перебування у позбавленому зовнішньої активності станів роздуму;

- унікальна майстерність тихої гри і філігранний розвиток мелодійної інтонації.

Водночас, Марта Томенко не є виконавицею вузької спеціалізації. Піаністка вільно оперує різними стилями і жанрами фортепіанної музики. У її репертуарі є твори Йогана Себастьяна Баха, Вольфгана Амадея Моцарта, Роберта Шумана, Цезара Франка та інших композиторів.

З 80-х років ХХ ст. Марта Томенко виступає дуєтом зі скрипалем Володимиром Лехником. “Підносячи високе мистецтво, яке нині не в пошанку, було спростовано виступом музичного дуету - скрипаля Володимира Лехника та піаністки Марти Томенко в Музеї історії міста Коломиї. І переповнений зал тому свідчення... Вічні цінності - музика Вольфганга Амадея Моцарта, Клода Дебюссі, як і нині сущого Мирослава Скорика - завше користуються попитом. Дует не потребує чергової презентації - він добре знаний в Коломиї” [94, с.3].

Не дивлячись на успіхи, Марта Томенко не перестає вдосконалювати свою майстерність. Вона оволоділа мистецтвом гри на органі. Кожної неділі можна почути її чудову органну музику в католицькій церкві по вулиці Івана Франка у Коломиї.

“Свого часу професор Московської консерваторії Генріх Нейгауз запропонував для оцінки піаніста таку чотириступеневу градацію: 1 - людина; 2 - музикант; 3 - піаніст; 4 - митець. Для Марти Томенко мабуть найістотнішим є четвертий пункт цієї градації. Вона має натуру природженої піаністки, що всім єством відчуває свій інструмент і свою музику” [94, с.3].

Плідною є педагогічна робота Наталії Михайлівни Симчич / нар. 26.06.1956 р. /. Випускниця коломийської ДМШ №1 по класу фортепіано Зіновії Гоянюк. У 1979 році Н.М.Симчич закінчила фортепіанний факультет Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка, де навчалась у класі Богдана Михайловича Тихонюка. Там в чудовій атмосфері сформувалися художні смаки романтичного піанізму з відкритою емоційністю, співучим звучанням фортепіано. Після закінчення консерваторії Наталія Симчич почала викладати в коломийській ДМШ №1.

За роки своєї діяльності вона випустила багатьох піаністів, які з часом не тільки поповнили викладацький склад рідної музичної школи, а й роз`їхалися працювати по численних загальноосвітніх школах. Методичні засади Наталії Симчич мають великий вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї.

Особливу пошану Н.М.Симчич принесла безвідмовна ефективність її методики. Наталія Михайлівна не припускає навіть думки, щоб її учень грав недобре, вона вміє за короткий час домогтися значних результатів у піаністичній вправності, незалежно від музичної обдарованості дитини.

Під час особистої зустрічі з автором, Н.М.Симчич наголосила, що головне - це робота над звуком, над “тоном”, орієнтація на опорне, вагове звуковидобування. Від цього стає можливим розкриття змісту музики і емоційного настрою учня. Вагова гра є підставою і для розвитку техніки, яка вимагає особливого розуміння й усвідомлення. Ставлення до художньої інтерпретації, на противагу до технічного опрацювання, є швидше інтуїтивним.Основою фортепіанного репертуару в класі Н.М.Симчич є твори композиторів-романтиків, що диктує особливі стильові прийоми виконання. Хоча учні Наталії Михайлівни виконують чимало творів і інших стилів, шлях до їхньої інтерпретації завжди пролягає від романтичних норм піанізму.

Протягом тривалої роботи в Коломийській ДМШ №1 методика викладання гри на фортепіано і піаністичні смаки Наталії Михайлівни Симчич залишаються незмінними, тільки з роками збільшилась грунтовна робота над нотним текстом та загострилася розумінням різних музичних стилів.

Серед педагогів-піаністів 80-х років ХХ ст. слід відзначити Любов Ярославівну Хомич /нар. 10.02.1959 р./. Навчалась в Коломийській музичній школі по класу фортепіано Романи Володимирівни Клапоущак. Після закінчення Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського у класі Івана Андрійовича Прокопа поступила до Педагогічного інституту ім.В.Стефаника, де вчилася у піаністки Одарки Іванівни Макар. З 1980 року Л.Я.Хомич починає викладати фортепіано в коломийській ДМШ №1.

Спокійне і послідовне відстоювання засад фортепіанного професіоналізму, повага до учнів і виховання їхньої індивідуальності завжди відрізняють заняття Любов Ярославівни Хомич. В особі педагога дуже ефективним є поєднання артистичності та величезної працездатності, теплі і дружні стосунки з учнями. Зі слів учениці Тетяни Єлісєєвої, її викладач вміє пробудити віру в себе: виходячи з уроку, кожен з учнів впевнений, що зможе виконати все задане. Учні безумовно вірять своїй вчительці, знаючи, що вона завжди може кількома штрихами виправити те, що не вдається, підказати вдалий піаністичний прийом, інтуїтивно розуміючи учня – його своєрідність, труднощі, завжди знаходить індивідуальний підхід. У роботі з різними учнями над одним і тим самим твором, вона залишає стрижневий підхід до твору однаковим, та, якщо учень пропонує переконливе власне трактування, то викладач ніколи не “вбиває” його ініціативи. Любов Ярославівна у своїх учнях перш за все цінує музичне чуття.

“Основа основ роботи в класі – організація апарату піаніста. Вона повинна бути такою, що гарантує вільне оволодіння фактурою твору” – теза Л.Я.Хомич. Головним своїм принципом викладач називає опорне, вагове звуковидобування з використанням усієї руки від плеча. З цього починаються усі заняття. З цим нерозривно пов`язана робота над звуком, “над тоном”, який має бути завжди наповненим і глибоким. Вагова гра є основою і звучання, і техніки, а кожне “технічне” місце треба інтонувати.

Зі слів Л.Я.Хомич: “…у становленні організації піаністичного апарату завжди вимагаю розуміння, цілком свідомої роботи. Трудність долається розумом, розум керує руками. Одна з основних педагогічних проблем – налагодження в учня контакту між ігровою та мислячою частинами апарату. Спочатку треба повністю розслабити всі м`язи, потім уявити собі характер музики, фразу – тоді грати. Свобода мислення і свобода рук пов`язані між собою. Та неможливо грати при розм`якшенні кисті. Щоб зап`ястя було вільним і гнучким, пальці мають бути “зібраними”, активними. Рухом же керує плече і задіяний у ньому плечовий пояс. Треба уникати зайвих рухів, але має існувати зв`язок від кінця пальця до плеча, який забезпечує зібраність, активність руки”.

Ідеалом фортепіанного звучання у методиці Л.Я.Хомич є:

- глибокий, опорний (“до дна клавіші”), співучий тон – вагомий і матеріальний, але не ударний;

- підхід до фрази – чисто вокальний, відчуття широких інтервальних ходів;

- важливим засобом виразності у класі Л.Я.Хомич є різноманітність звучання – фортепіанне “інструментування”;

- варіювання штрихів залежить від стилю і характеру виконуваної музики.

Любов Ярославівна Хомич належить до типу фортепіанних вчителів, які щиро передають учням власний досвід.

Також слід згадати про вагомий внесок у розвиток фортепіанної освіти в Коломийській ДМШ №1 таких викладачів: Лесі Михайлівни Стефанюк, Нелі Михайлівни Терещенко, Надії Миколаївни Фесюк, Надії Степанівни Федик, Анжели Сергіївни Данилюк, Ірини Миколаївни Зінець, Оксани Богданівни Гаврищук та багатьох інших.

Ще одним важливим осередком професійної піаністичної освіти Коломиї стало відкриття 24 березня 1982 року школи, яка має статус ДМШ №2 [Додаток №14]. На даний час в цьому закладі працює 51 викладач. Директор – Наталія Миколаївна Алексєєва /нар. 1963 р./, яка після закінчення Рівненського інституту культури з 1994 року працює викладачаем по класу фортепіано.

На сьогодні в Коломийській дитячій музичній школі №2 працюють такі піаністи-педагоги – Уляна Іванівна Мандрусяк, Ірина Миколаївна Москаленко, Олександра Іванівна Мартинюк, Ірина Григорівна Юркевич, Марія Василівна Дзьомбак, Галина Юріївна Савка, Олександр Валерійович Ларіонов, Оксана Петрівна Лесів, Олександра Михайлівна Герман, Оксана Василівна Довганюк, Світлана Василівна Гаргат та багато інших.Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що піаністи-педагоги сучасної Коломиї виступають спадкоємцями традицій, напрацьованих музикантами різних поколінь. Своєю подвижницькою працею вони сприяли розквіту піаністичної майстерності Коломиї другої половини ХХ століття, адже їх випускники працюють не тільки у всіх куточках України, але й далеко за її межами.

3.2. Клас фортепіано Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника

Музичне мистецтво завжди було в глибокій пошані у Коломиї. Власне життя підтверджує прямопропорційну залежність між підготовкою музиканта і розвитком суспільства: чим цивілізованіше, демократичніше суспільство, тим більше цінується музичне мистецтво.

50-60-і роки ХХ століття – це відповідальний рубіж, який пов’язаний з відкриттям музичного відділення в Коломийському педагогічному училищі. Без перебільшення можна сказати, що славна історія цього навчального закладу позначена творчими пошуками, наполегливою працею та багатьма перемогами у різних конкурсах і фестивалях. Музичне відділення дало путівку у творче життя багатьом своїм відомим вихованцям.

У 1995 році заклад зазнав реорганізації і був перейменований в Індустріально-педагогічний технікум, а в 1999 році на базі педагогічного відділення створено Коломийський коледж як структурний підрозділ Прикарпатського університету ім.В.Стефаника [Додаток №15]

24 червня 1999 року з метою оптимізації мережі вищих навчальних закладів і реалізації ступеневої вищої освіти в структурі Прикарпатського університету ім.В.Стефаника створено новий підрозділ - Коломийський інститут Прикарпатського університету ім.В.Стефаника [40, с.26] [Додаток №16].

На сьогодні у навчальному закладі функціонують такі спеціальності: музична педагогіка і виховання, початкове навчання, психологія, соціальна педагогіка, дизайн, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво та інші.

Запорукою успіху музичного відділення, перш за все, є цілеспрямована праця викладачів, що стало вищою школою для зростання музичної та професійно-педагогічної підготовки студентів коледжу та інституту.

На музичному відділені Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника працюють такі відомі викладачі: Володимир Михайлович Тарантюк, Євген Михайлович Cорока, Марія Іванівна Видиш, Василь Миколайович Пархоменко, Надія Матвіївна Машура, Микола Степанович Скільський, Михайло Васильович Попелюк, Микола Дмитрович Соколишин, Степан Іванович Ярмусь. Серед педагогів-піаністів слід назвати Ольгу Йосипівну Русакову, Ларису Михайлівну Ларіонову, Філумену Джузепівну Маріконду, Тетяну Андріївну Пустоварову та багато інших.

Серед великої когорти випускників музичного відділення – учителі музики загальноосвітніх, музичних шкіл міста, району, області. Особливою гордістю закладу є відомі музиканти: Іван Юзюк – заслужений артист України, професор кафедри диригування Львівської державної музичної академії ім.М.Лисенка, головний диригент та художній керівник симфонічного оркестру Львівської державної філармонії; Михайло Сливоцький – заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри співів і диригування Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника; Христина Михайлюк – заслужений діяч мистецтв України, професор кафедри співів та диригування Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника; Юрій Серганюк – заслужений працівник культури України, доцент кафедри співів і диригування Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника; Ганна Карась – заслужений працівник культури України, кандидат педагогічних наук, радник мера міста Івано-Франківська; Магда Штогрин – старший викладач Рівненського педагогічного інституту; Володимир Сидорак, Ганна Стецик – викладачі Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського; Іван Кушнір – викладач Львівської спеціалізованої школи-інтарнат імені Соломії Крушельницької; Петро Букатчук – заслужений працівник культури Росії.

Щорічно в Коломийському коледжі Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника проводяться тижні предметних комісій (кафедр). Це дозволяє студентам удосконалити професійно-педагогічну підготовку до роботи в школі, розвиває творчість, ініціативу та самостійність. Вміло та цікаво готує і підводить тижні предметних комісій Ольга Йосипівна Русакова /нар. 01.01.153 р./ – викладач по класу фортепіано, випускниця Івано-Франківського державного музичного училища ім.Д.Січинського та Педагогічного інституту ім.В.Стефаника.

Зі слів самої О.Й.Русакової велику увагу у своїй роботі приділяє проблемі педалізації і вказує, що це досить часто є однією з найслабших сторін піаністичної майстерності студентів. Причинами цього Ольга Йосипівна вважає:

-неповне пізнання виразових можливостей гри з педаллю і неуважність до цієї сторони виконання, що призводить до бідності і трафарету в педалізації;-невміння слухати справжнє звучання музики в своєму виконанні;

-технічні недоліки, які виникають внаслідок невміння справитись з труднощами при використанні педалі.

Знання використовуваного прийому, місця і тривалості педального звучання приходить тоді, коли студент зрозуміє мету застосування педалі, від якої він чекає певних звукових і музично-художних результатів. Таким чином, виконавський задум підказує студенту педалізацію твору.

Також велике значення О.Й.Русакова приділяє роботі над звуком. Темброве багатство, характерність звучання – необхідні якості гри доброго піаніста. Саме викладач намагається виховати у своїх учнів чуйність до звучання інструмента, інтерес і любов до роботи над звуком, основною якої завжди має бути музично-змістове завдання – зрозуміти і змогти передати характер музики. Потрібний тембр звуку стає при цьому ніби засобом втілення, характеристикою образу. Та все ж, педагог вказує, що специфіка внутрішнього слухання у кожного музиканта своя, і образно-темброве слухання є виключно індивідуальним.

Вміло передає свій неабиякий педагогічний досвід Лариса Михайлівна Ларіонова /нар.01.01.1943 р./, випускниця Чернівецького державного музичного училища та Педагогічного інституту ім.В.Стефаника.

У своїй методичній роботі викладач прикладає великі зусилля для активізації уяви студента у створенні образного виконання. Вміння картинно уявити собі зміст-настрій твору чи окремого епізоду в ньому робить звучання музики більш яскравим і випуклим. Особливо прослідковується це при вивченні програмних творів, коли назва п`єси, конкретизуючи задум композитора, підказує виконавцю напрямок творчих пошуків.

Також Лариса Михайлівна порівнює фортепіанну музику з симфонічною за своїм характером і фактурними особливостями. Окремі мотиви, фрази, цілі побудови викликають асоціації з звучанням окремих груп інструментів оркестру – струнної, духової мідної чи дерев`яної. Багато в фортепіанних творах нагадує про специфічні особливості виконання в оркестрі – оркестрове tutti, співставлення різних оркестрових тембрів тощо.

Зі слів Л.М.Ларіонової: “Фортепіанні твори багатьох композиторів, розвивають у студентів темброво-оркестровий слух, та найбільш показовим в цьому розумінні, мабуть є твори Людвіга ван Бетховена. Мелодичне інтонування має бути наповненим, глибоким, співучим, однак не приглушеним, а скоріше відкритим, звучним, проте шляхетним. Вести мелодію треба пластично, внутрішньо непоспішно, докладно “вимовляючи” “кожний мелодійний зворот, ніби все вирішувати в процесі виконання. З великою випуклістю і гнучкістю показувати співвідношення фраз і їх взаємопереходи. Закінчення однієї мелодійної побудови слід м`яко пов`язувати з початком наступної”. Викладач прагне навчити студентів володіти часом виконання, підкорити його власній манері виконання.

На музичному відділенні плідно працює викладачем по класу фортепіано Марія Іванівна Гула /нар. 18.07.1961 р./ – випускниця фортепіанного класу Романи Володимирівни Клапоущак Коломийської дитячої музичної школи №1 та Львівської спеціалізованої школи-інтернат ім.С.Крушельницької класу Лідії Веніамінівни Голембо. У 1985 році закінчила фортепіанний факультет Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка у класі професора Марії Юріївни Крих-Угляр та почала викладати фортепіано в Коломийській ДМШ №1, а з 1999 року паралельно – викладач фортепіано і концертмейстер в Коломийському інституті Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника.

Серед своїх кращих студентів Марія Іванівна називає: Галину Петрович, Орисю Мотрук, Уляну Тресорукову, Уляну Рачук, Світлану Маковійчук.

У виконанні музичного твору викладач особливу увагу звертає на зрозуміле і переконливе піаністичне прочитання п`єси. Водночас, зазначає, це – аж ніяк не об`єктивістське озвучення нотного тексту, а особиста інтерпретація, що має виразні власні засади. Головним у методиці М.І.Гули є розкриття логічного змісту у фразуванні, формі, фактурі виконуваних творів. Педагог багато працює над технічно-піаністичною досконалістю виконуваного твору. У своїй роботі Марія Іванівна дотримується таких методичних принципів:

-звучання має бути наповнене, співуче, але точне;

-вживання педалі часто, але коректно;

-велика увага до артикуляційної майстерності – різноманітні штрихи, завжди емоційно наповнені і є важливим засобом характеристики окремих тем і голосів.

У роботі над образністю викладач звертає увагу студентів на те, що кожний твір має своє коло художніх образів, а це означає, що він потребує і свого динамічного діапазону звучання, який вирізняється певним характером і стилем музики; інакше кажучи, кожний твір має свій “звуковий світ”. Звичайно, різні учні-студенти можуть чути і уявляти собі один твір по-різному. Звуковий задум, передбачаючи міру і характер використання звучності, яка необхідна для його відтворення, є основною сферою де прояву індивідуальності.Єдність образного строю твору (в межах його стильових особливостей) втілюється в єдності звукових характеристик, в певній звуковій палітрі. В свою чергу “загальний тон” звучання передбачає і єдність засобів його досягнення – особливості туше і педалізації.

Ще на початку роботи над твором, як зазначає Марія Іванівна, викладач має акцентувати роль свідомості студента, бо в рішенні всіх питань невіддільно з свідомістю діє слух, який має подвійну роль. З однієї сторони - тільки слухом студент може проконтролювати себе, оцінити свої досягнення і недоліки. З другої сторони – вміння слухати звучання музики в своєму виконанні змушує студента до подальшого творчого пошуку, збагачення його виконавського задуму.

Велику допомогу викладачам по класу фортепіано Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника надає кафедра інструментального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника і її завідуючий доктор мистецтвознавства, професор Петро Франкович Круль. Постійно відвідують Коломию на модулях та заліках по фортепіано доценти кафедри інструментального мистецтва заслужена артистка України Тереза Антонівна Кальмучин-Дранчук та кандидат педагогічних наук Ірина Михайлівна Таран.

Вони активно приймають участь у розробці основних програмових вимог з основного інструменту фортепіано, концертмейстерського класу, камерного ансамблю, з методики викладання гри на фортепіано тощо.

Окремо слід підкреслити особливо вагомий внесок у розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї уродженця і вихованця міста Олександра Володимировича Козаренка – на сьогоднішній день сумісника кафедри інструментального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника, доктора мистецтвознавства, професора, відомого піаніста та композитора, лауреата Всеукраїнського конкурсу піаністів ім.М.Лисенка (Львів, 1986 рік), дипломанта Всеукраїнського конкурсу камерних виконавців (Київ, 1987 рік), лауреата премії ім.Л.Ревуцького в галузі композиції (Київ, 1996 рік) [Додаток №16].

Таким чином, незважаючи на певні труднощі пов`язані з проблемами політичного та економічного характеру, можна з певненістю відзначити еволюційні зміни в розвитку фортепіанного мистецтва Коломиї. Вони, в першу чергу, стосуються удосконалення методів навчання та урізноманітнення концертно-педагогічного репертуару піаністів. Цей процес має прогресуючий характер і безпосередньо виявляється у підвищенні загального професійного рівня піаністичної освіти Коломиї.

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження “Фортепіанне мистецтво Коломиї: історія та сучасність” дозволило одержати об’єктивні дані, які характеризують стан, тенденції та перспективи цього процесу.

Підсумки та аналіз матеріалів дослідження дають можливість зробити такі висновки:

1.Коломия, починаючи з другої половини ХІХ століття, стала важливим центром культурного та духовного життя Галичини. Зародження фортепіанного мистецтва Коломиї було підготовлено непересічними здобутками талановитих краян не лише у сфері музики, але й інших сферах культури та мистецтва.

Чільне місце в цьому процесі належало музичним товариствам і організаціям, що утворилися в Коломиї. Їх розквіт цих організацій припадав на 20-30-ті рр. XX століття. Українські музичні, просвітні, педагогічні товариства, організації, такі як Коломийська філія Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка, “Просвіта”, “Коломийський Боян”, “Рідна школа”, створили підгрунтя для розвитку музично-концертного життя Коломиї. Необхідно відмітити, що концерти які відбувалися у Коломиї привертали увагу багаточисельної публіки, адже на сцені виступали такі зірки світової та вітчизняної сцени як Соломія Крушельницька, Михайло Голинський, Модест Менцінський, Юрій Крих, Володимира Боженко.

2.Становлення піаністичної освіти Коломиї тісно пов'язане з заснуванням Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка у 1927 році. Саме цей заклад у першій половині ХХ століття охопив розгалуженою мережею філій усю Галичину, що знаменувало перехід української музичної культури на професійний шлях. Від самого початку заснування Коломийської філії Вищого музичного інституту ім.М.Лисенка і протягом усього часу існування тут найбільше навчалося учнів-піаністів та працювало найбільше викладачів по класу фортепіано. Фаховий рівень педагогів-піаністів постійно вдосконалювався і мав величезний вплив на розвиток фортепіанного мистецтва Коломиї в подальшому.3.Творча робота перших піаністів–педагогів (періоду 30-50 рр.. ХХ століття) відіграла важливу роль у національному відродженні краю. Вони не тільки навчали своїх учнів піаністичної вправності, а й пропагували любов до прекрасного, до рідної землі, її історії та народу. Їхня методика мала великий вплив на розвиток піаністичної освіти Коломиї. Власне плеяда піаністів-педагогів, таких як Галина Лагодинська, Євстахія Ласійчук, Ксенія Кічура–Курбанович, Любов Станкевич, Романа Клапоущак зуміли об`єднати навколо себе велику кількість учнів-піаністів та послідовників, талановитих музикантів різних поколінь серед яких: Любов Баб’юк, Олександр Козаренко, Дзвенислава, Олександра та Оксана Левицькі, Богдан Луканюк, Юрій Новодворський, Стефанія Павлишин, Ярема Якуб’як, Юрій Ясіновський та багато-багато інших. Саме це дає всі підстави стверджувати про створення у Коломиї піаністичної освіти високого рівня.

4.Одним з провідних викладачів по класу фортепіано дитячої музичної школи №1 м.Коломиї була Романа Володимирівна Клапоущак /1909 – 1981 рр../ –учениця Нестора Нижанківського, прекрасна людина, життя якої служило взірцем самовідданого служіння фортепіанному мистецтву.

Головною рисою Р.В.Клапоущак була особлива вимогливість до роботи учнів її класу і в першу чергу до себе.

На заняттях по фортепіано Р.В.Клапоущак багато працювала над технічнимим вправами, над вокальним чуттям фрази, “співу” на фортепіано, над динамікою. Основною була робота над виразністю, яка щоразу випливала з конкретного змісту і стилю того чи іншого фортепіанного твору.

Розвиток техніки учня формувався на таких принципах:

-відчуття вільної руки у зап’ясті, лікті і плечі, відчуття свободи всього тіла;

-точна атака звуку, ясна, розбірлива фортепіанна вимова;

-міцні заокруглені пальці - основа точної піаністичної техніки.

Р.В.Клапоущак розробила послідовність вправ і етюдів для виховання всіх найважливіших навичок фортепіанної гри в молодших і середніх класах. Послідовний розвиток цих напрямків дозволив вивести окремих учнів старших класів на рівень концертного виконання.

5.Коломийська фортепіанна школа на сучасному етапі - це складний організм, в якому взаємодіють музиканти декількох поколінь, різних індивідуальностей та стилів. Її основу складає, як і раніше, менш помітна зовні, але необхідна і грунтовна повсякденна кропітка робота піаністів-педагогів.

На фортепіанному відділі дитячої музичної школи №1 працюють представники середнього та молодшого покоління викладачів: Веслава Францівна Ясіновська, Марта Миколаївна Томенко, Наталія Михайлівна Симчич, Любов Ярославівна Хомич та багато-багато інших талановитих піаністів.

Ідеалом фортепіанного звучання у їх методиці є глибокий, опорний (“до дна клавіші”), співучий тон – вагомий і матеріальний, але не ударний; вокальний підхід до фрази. Завдяки цьому стає можливим розкриття змісту музики та емоційного настрою учня.

Вагова гра є підставою і для розвитку техніки, яка вимагає особливого розуміння й усвідомлення. Ставлення до художньої інтерпретації, на противагу до технічного опрацювання, є швидше інтуїтивним.

Викладачі по класу фортепіано послідовно відстоюють засади професійного піанізму, щиро передаючи учням власний багаторічний досвід.

6. Фортепіанне мистецтво Коломиї знайшло своє гідне продовження і розвиток у класах фортепіано Коломийського коледжу та Коломийського інституту Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника.

Запорукою успіху музичного відділення, перш за все, є цілеспрямована праця викладачів, що стало вищою школою для зростання музичної та професійно-педагогічної підготовки студентів коледжу та інституту.

Провідні викладачі по класу фортепіано Ольга Русакова, Лариса Ларіонова, Марія Гула у своїй роботі велику увагу приділяють проблемам педалізації, мелодичного інтонування та роботі над звуком.

Вони активно приймають участь у розробці основних програмових вимог з основного інструменту фортепіано, концертмейстерського класу, з методи викладання гри на фортепіано, камерного ансамблю.

7. Таким чином, незважаючи на певні труднощі пов`язані з проблемами політичного та економічного характеру, можна з певненістю відзначити еволюційні зміни в розвитку фортепіанного мистецтва Коломиї. Вони, в першу чергу, стосуються удосконалення методів навчання та урізноманітнення концертно-педагогічного репертуару піаністів. Цей процес має прогресуючий характер і безпосередньо виявляється у підвищенні загального професійного рівня піаністичної освіти Коломиї.

8. Виконане дослідження не вичерпує усіх аспектів порушеної проблеми. Додаткового вивчення вимагають найрізноманітніші питання, пов’язані з надзвичайно глибокими та багатогранними життєвими та творчими досягненнями піаністів-педагогів Коломиї та учнів їх класу. Важливим вбачається дослідження саме методико-піаністичних засад, адже вони є важливою і невід’ємною часткою формування фортепіанного мистецтва Коломиї.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ1.Антонюк Р. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. – лютий №8. – С.1-2.

2.Альбоми пам`яті Романи Володимирівни Клапоущак // з фондів Музею Коломийської дитячої музичної школи №1. – 31 с.

3.Арсенич П. Меморіальна дошка М.Лисенку в Коломиї // Галичина. – 2003. – 9 грудня.

4.Бабій О. Життя і цілий світ [про Марту Томенко] // Червоний прапор. – 1985. – 21 вересня - С.4.

5.Баб`юк Л. З історії музичного життя Коломиї // Музика Галичини –Musica Galiciana. Т.ІІ – Львів: Сполом, 1999. – С.149-164.

6.Баб`юк-Коссак Л. Його добре знали в Коломиї // Вільний голос. – 1999. – 31 березня. – С.3.

7.Барвінський В. Концерт Галі Лагодинської. – Діло. – 1927. – ч.286.

8.Блажкевич Г., Старух Т. Правда і міфи про львівських піаністів-основоположників фортепіанної школи – Львів: Сполом, 2002. – 226 с.

9.Бойків М. Коломийська гімназія імені М.Грушевського // Поліття. – 1998. - №8. – лютий. – С.1.

10.Булка Ю. Музична культура Західної України // Історія української музики. 1917-1941 рр. Т.IV. – К.: Наукова думка, 1992. – С.545-590.

11.Васильчук М. Коломийський азбуковник / 1939-1999 рр./. Бібліографічний словник. - Коломия: Вільний голос, 2000. – 199 с.

12.Васильчук М. П`ять імен: діячі української культури на Коломийщині. – Коломия: Плин, 1995. – С.5.

13.Волошинський Б. Музичне свято // Жовтень. – 1987. - №9. – С.133.

14.Грабовецький В. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку ХХ ст. ч І. – Коломия: Вік, 1996. – 148 с.

15.Грабовецький В. Переднє слово // Статті з історії культури й освіти на Коломийщині. – Випуск І. – Івано-Франківськ-Коломия: Вік, 1996. – С.3.

16.Грушевська М. Слідами живої пам’яті // Всевідо. – 2005. – 29 квітня. – С. 2.

17.Грабець Г. Роман Рубінгер // Всевідо. – 1993. – 10 квітня. – С.2.

18.Грекуляк І, Скоропанюк І. Завітайте до нас... // Захід. – 2000. – 29 вересня. – С.2.

19.Гречило А., Савчук Ю., Сварник І. Герби міст України /XVI - I пол. XX ст. – Київ: Брама, 2001. – 400 с.

20.Дехтяр М. Міська культура потребує допомоги // Коломийський вісник. – 2004. – 20 квітня. – С.3.

21.Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т.ІІ – Чикаго, 1985. – С.484-485.

22.Драбчук І. Як розглядати назву “Коломия?” // Дністрова хвиля. – 2001. – 26 жовтня.

23.Енциклопедія Коломийщини / Ред.М.Васильчук, М.Савчук. - Зшиток 2.– Коломия: Вік, 1998. – С.103-108.

24.Енциклопедія українознавства / Ред. В.Кубійович. Частина 3. – Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1959. – С.1085.

25.Залеський О. З музичного світу // Альманах Станіславівської землі. Збірник матеріалів до історії Станіславова і Станіславівщини. – Т.ІІ. – Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1985. – С.134-135.

26.Залеський О. Музичні школи. – Діло. – 1926. – ч.193.

27.Затварська Р. Корифеї Галицьких театрів. – Коломия: Вік, 1997. – 87 с.

28.Історія української музики: в 6 т. – К.: Наукова думка, 1989. – Т.І – 448 с. – Т.ІІ – 464 с. – Т.ІІІ. – 1990. – 424 с. – Т.IV. – 1992. – 613 с.

29.Ілюстрований музичний календар на рік звичайний 1904 -1906. - Львів: НТШ.

30.Кальмучин-Дранчук Т. Стилістичні аспекти виконавських традицій в українському піаністичному мистецтві першої половини ХХ ст. – Івано-Франківськ: Факел, 2004. – 146 с.

31.Кашкадамова Н. Артистка з роду Гординських // Дзвін. - 1993. - №10-12. – с.116-120.

32.Кашкадамова Н. Фортеп`янне мистецтво у Львові. – Тернопіль: Астон, 2001. – 400 с.

33.Кіндратюк Б. Нариси музичного мистецтва Галицько-волинського князівства. – Л.: Інститут українознавства ім. І.Крип`якевича, 2001. – 142 с.

34.Ковтун В. Коломийський педагогічний коледж – Прикарпатський університет ім. В.Стефаника сьогодні // Джерела. – 2003. - №1. – С.35-39.

35.Козаренко О. Незабутня: Про творчий шлях Р.В.Клапоущак // Червоний прапор. – 1986. - 6 травня.

36.Коломия: Перелік пам`яток архітектури // Вісник ОДА. – 1999. - №17. – С.36-37

37.Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ-ХХ ст. – Тернопіль: Астон, 2000. – 339 с.

38.Кобринська М. Володимир Кобринський – засновник музею “Гуцульщина ” в Коломиї // Коломия і Коломийщина. Збірник статей і споминів про недавнє минуле. - Філадельфія: Комітет коломиян, 1988. – С.307-312.

39.Кобринська М. Українське шкільництво в Коломиї // Коломия і Коломийщина. Збірник статей і споминів про недавнє минуле. - Філадельфія: Комітет коломиян, 1988. – С.79-92.

40.Ковтун В., Курчій Д. Літопис Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. - Снятин: Прут Принт, 2000. – 56 с. + 16 вкл.

41.Коломия і Коломийщина / Збірник статтей і споминів про недавне минуле. - Філадельфія: Комітет коломиян, 1988. – 565 с.

42.Коломия // Сафонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх. – К., 1992. – 144 с.

43.Коломия. Фотонарис. – Ужгород: Карпати, 1991. – 65 с.

44.Коломийські храми: Фото І.Підлисецького // Вільний голос. – 1998. – 18 березня. – С.3.45.Коломийщина. Фотоальбом / Фотознімки Я.Проціва, передмова В.Плахти. – Коломия: Вік, 2002. – 48 с.

46.Костюк О. Не розгубимо те, що маємо / Олександрові Козаренку – 40 // Всевідо. – 2003. – 22 серпня. – С.9.

47.Кохан В. Маємо коледж, маємо й інститут // Коломийський вісник. – 1999. – 6 липня. – С.6.

48. Кохан В. Була музика – вічна і пам`ять світла: Дитяча музична школа №1 // Коломийський вісник. – 2001. – 8 травня. – C.4.

49.Кратюк О. 100-річчя Народного дому в Коломиї // Народна творчість та етнографія. – 1998. - №5-6. – С.37-40.

50.Кратюк О. Твердиня національного духу: з історії спорудження Народного дому в Коломиї // Вільний голос. – 1998. – 16, 19, 23, 26 вересня. – С.4.

51.Кречковський Л. Велично зустрічали в Коломиї // Коломийський вісник. – 1992. –22 березня. - С.3.

52.Кубаєвич П. Про походження назви міста Коломия // Вперед. – 2000. – 8 вересня. – С.6.

53.Кузьмович О. Музична молитва в пам`ять Дарії Каранович. [Про музикознавця США уродженку міста Коломиї] // Свобода (США). – 2000. – 17 березня.

54.Культурне життя в Україні / Західні землі: документи і матеріали (1939-1953) Т.1. – К.: Наукова думка, 1995. – С.178.

55.Курковський Г. Питання фортепіанного виконавства. – К.: Муз.Україна, 1983. – 138 с.

56.Лагодинська-Залеська Г. З музичного життя Коломиї // Над Прутом у лузі... Коломия в спогадах / Ред. З.Книш. – Торонто: Срібна сурма, 1962. – С.371-382.

57.Людкевич С. З музичного руху в Коломиї. – Діло. – 1933. – ч.286.

58.Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г.Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. – К.: Українська Енциклопедія, 1992. – 848 с.

59.Михайльчук В. Коломийська ратуша: історія // Хобі. – 2003. - №10. – С.25.

60.Місячник “Українська музика” (1937-1939) Сист. покажчик змісту журналу / Ред. П.Костюк. – Львів, 2003. – 59 с.

61.Назарчук Д. Коломия всіх серцем зігріла // Галичина. – 2000. – 30 вересня. – С.5.

62.Нагірний В. Тріо, яке знову разом: Марта Томенко - фортепіано, Любомир Лехник – скрипка, Юрій Пригродський - флейта // Коломийський вісник. – 1998 . – 2 квітня. – С.4.

63.Недільський М. Українські школи міста Коломия // Над Прутом у лузі... Коломия у спогадах / Ред. З.Книш. – Торонто: Срібна сурма, 1962. – С.39-52.

64.Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. – К.: Муз.Україна, 2003. – 512 с. ІІ нот. Музика Західної України (Галичина та Закарпатська Україна). - С.355-364.

65.Пилипчук Р. Коломийському театру – 150 років // Коломийський театр. – 1999. – С.1-2.

66.Плевко-Оранський. Театр у давнину // Коломия і Коломийщина. Збірник статей і споминів про недавнє минуле. - Філадельфія: Комітет коломиян. – 1988. – С.287-289.

67.Полєк В. Біографічний словник Прикарпаття . – Івано-Франківськ: Додаток до “Нового часу”, 1993-1995. – Зошит ІІ. – С.169.

68.Рідний край – Прикарпаття / ред. В.Кононенко. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – С.105-107.

69.Романенчук Б. Літературна Коломия // Коломия і Коломийщина. Збірник статей і споминів про недавнє минуле. - Філадельфія: Комітет коломиян, 1988. – С.197-226.

70.Романюк І. Коломийська гімназія // Край. – 1992. – 3 жовтня. – С.16.

71.Романюк М., Галушко М. Українські часописи Коломиї /1865-1994/: Історико-бібліографічні дослідження. – Львів, 1996. – 238 с.

72.Рудницький А. Українська музика. Історико-критичний огляд. – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1963. – 406 с.

73.Савицький Р. Основні засади фортепіанної педагогіки // Передмова Н.Кашкадамової. – Тернопіль: Астон, 2001. – 68 с.

74.Сегал П. Коломия: Путівник. – Ужгород: Карпати, 1974. – 97 с.

75.Симчич Н., Ясіновська В. З історії Коломийської дитячої музичної школи. – Коломия: Комп`ют. центр Zork, 2003. – 10 с.

76.Смоляк О. Найстарший, але й наймолодший / Про Коломийський інститут Прикарпатського університету ім.В.Стефаника // НД газета. – 2000. – 16 вересня. – С.4.

77.Список пам`яток історії та культури в м. Коломия // На переломі. – 1995. - №1 лютий.

78.Страгора. Книга про Надвірнянщину / Ред. Д. Герасимчук, Я.Дорошенко. – Львів: Світло і тінь, 1994. – 80 с.

79.Таран І. Галицька піаністка Галя Лагодинська // Краєзнавець Прикарпаття. – 2004. - №3 січень-червень. – С.43-44.

80.Терещенко А. Анатолій Кос-Анатольський. – К.: Муз. Україна, 1986. – 80 с.

81.Тимінський Б. Унікальне місто книгодруку й газетярства // Світ молоді. – 2004. – 22 квітня. – C.3.

82.Тимінський Б. У широкий світ // Червоний прапор. – 1986. – 9 грудня. – C.5.

83.Толошняк Н. Роман Ставничий – провідний диригент музично-хорового товариства “Коломийський Боян” // Вісник Прикарпатського університету ім.В.Стефаника. Мистецтвознавство. – Випуск ІІІ. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – С.180-187.

84.Толошняк Н. Система музичної освіти в навчально-виховних закладах “Рідної школи” // Музика Галичини. Т.ІІ – Львів: Сполом, 1999. – С.171-180.85.Устав музичного товариства ім. Миколи Лисенка (предше: “Союз сьпів. і муз. Товариств). - Львів: Накладом Товариства, 1921. – 16 с.

86.Філоненко Л. Ярослав Барни / науково-популярний нарис про життя і творчість /. – Дрогобич: Відродження, 1999. – 80 с.

87.Фільц Б. Джерела музичної культури [України] // Дзвін. – 1990. - №11. – С.138-141.

88.Чекан Ю. Музичний світ Олександра Козаренка // Музика. – 1996. – травень-червень №3. – С.2-3.

89.Черепанин М. Музична культура Галичини / друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст. – К.: Вежа, 1997. – 328 с.

90.Черепанин М. Коломийському “Бояну” 100 років // Галичина. – 1996. – 19 січня. – С.3.

91.Чорнописький М. Коломия як осередок національної культури України середини ХІХ ст. // Народна творчість та етнографія. – 2000. - №1. – С.105-113.

92.Шевчук О. Сторінки української україніки кінця ХІХ – початку ХХ ст. в історико-культурному контексті // Народна творчість та етнографія. – 1992. - №1. – С.16-23.

93.Ярий М. А човен пливе: [про роботу відділу культури Коломийського району] // Вільний голос. – 2002. – 30 січня. – С.3.

94.Ярий М. Звуків нев`янучий час. – 1999. – 10 квітня. – С.3.

95.Яблуненко М. Таланти твої Коломия // Червоний прапор. – 1989. – 9 грудня. – С.6.

96.Ясіновський Ю. І несподіваний ноктюрн // Вісник Коломиї. – 1992. – 9 червня. – С.4.

97.ДАІФО. – Ф.8, оп.1, спр.31

98.ДАІФО. - Ф.8, оп.1, спр.172

99.Gazeta Pokucka. – Kolomyja. – 1935. – 23 grudnia.

100. Ryszard Brykowski Kolomyja jej dzeieje, zabytki // Warszawa: PIW. 1999. – 157 s.

101. Wajgel Leopold. Pys miasta Kolomyji. Kolomyja. – 1877.