КОЛОМИЙСЬКИЙ ТЕАТР

Театральна традиція на західноукраїнських землях мала свої специфічні особливості, які слід враховувати при вивченні історії українського театру як цілості. До кінця XVI ст. на території України ще не існувало театральне мистецтво в тих розвинутих формах, у яких воно вже було в країнах Західної Європи. Адже ригористична православна церква не допускала тих вільностей в своїй обрядності, які мали місце в латинській церковній обрядності, внаслідок чого там розвинувся церковний, а згодом і світський театр. Але в Україні завжди існували передумови для виникнення самобутнього театру, бо український народ від найдавніших часів мав у своїх звичаях і обрядах зародки драми, які однак під впливом несприятливих умов завмерли, не встигнувши розвинутись. За часів Київської Русі, а згодом і у Галицьке-Волинській державі існували народні лицедії-скоморохи, які однак до кінця XVI ст. зникли, як окреме явище. Зате наприкінці XVI ст. з появою українських питі на Волині й у Галичині (Острог, Львів) з'явився український шкільний і народно-містеріальний театр, зокрема й ляльковий (вертеп). Щоправда, в умовах польського панування шкільний український театр у Галичині й на Волині зник ще до середини XVII ст., і тільки в народному середовищі розвивається українська народна драма.

З переходом під австрійську владу Галичини (1772 р.) та Буковини (1775 р.) на цих землях з'являються німецькомовні, польські професійні мандрівні театральні трупи, а у Львові навіть установлюється міський постійний театр, у якому спочатку діють німецькомовна, а згодом і польська трупи. Через цілковиту пригнобленість української культури, занепад освіти, відсутність національне свідомої еліти про створення під одним дахом поруч з німецькою та польською театральними трупами ще й української ніхто тоді не думав. Так тривало аж до 30-х років XIX ст., коли на суспільну арену вийшла літературна група "Руська трійця", яка започаткувала в Галичині нове українське письменство з новими громадсько-політичними й художніми ідеями. Не без впливу цих нових ідей у Львівській греко-католицькій семінарії наприкінці 30-х років XIX ст. відновлюється раніш заборонене навчання українською мовою, а в зв'язку з цим було дозволено семінаристам здійснити інсценізацію українського весілля (1838 р.), яке стало першою ластівкою українського аматорського театру в Галичині. Але треба було чекати аж 1848 р., коли на хвилі австрійської революції, шо дала поштовх українському національному рухові, виник український театр. Щоправда, у Львові на той час не було ще українських мистецьких сил, які б узяли на себе ініціативу створення театру, не те щоб професіонального, як це було в деяких підлеглих Австрії слов'янських і неслов'янських країнах, а й аматорського.

Оскільки орган українського самоврядування, так звана Головна руська рада, центр якої був у Львові, мала серед окружних філій найміцнішу в Коломиї, то саме Коломийська рада взяла на себе ініціативу створення українського аматорського театру. Організаторами виступили голова Коломийської ради Микола Верещинський, бургомістр Сильвестр Дрималин і місцевий священик Іван Озаркевич. Останній був натхненником, ідеологом всієї справи. Саме він забезпечив молоду сцену українським репертуаром, якого раніше в Галичині не існувало. Скориставшись з наявності в Коломиї друкованих текстів обох п'єс Івана Котляревського - "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", І.Озаркевич прилаштував їх до місцевих умов, перенісши дію з Полтавщини на Покуття, перередагувавши мову на місцеву покутську говірку, перейменувавши героїв на місцевий лад, замінивши пісні, які містили в собі східноукраїнські реалії, на пісні, що побутували на Покутті й т.д. Таким чином І.Озаркевич здійснив те, що тепер має назву літературної адаптації. Цей принцип мав широке застосування наприкінці XVII - першій половині XIX ст. у всіх європейських театрах, коли запозичувалися з іншомовної драматургії тексти п’єс, які докорінно перероблялися на свій національний лад.І.Озаркевич розумів, що для українського глядача в Галичині, неусвідомленого ще тоді в розумінні єдності всього українського народу, єдності його мови, незважаючи на різницю між її діалектами, важливо буде показати не полтавських українців, яких не знали тоді не тільки глядачі, а й самі виконавці, а показати життя покутських українців. З-під пера І.Озаркевича вийшли нові версії І.Котляревського: "Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання" і "Жовнір-чарівкик". Наталка стала Анничкою, виборний Макогоненко - десятником і тд.. Деякі пісні було замінено, як, наприклад, "Та йшов козак з Дону, та з Дону додому". Петро співає: "Ох, доле ж моя, доле ж моя злая". Зовсім опущено пісню "Ворскла - річка невеличка". Одне слово, як сказав І.Франко, "І.Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім киптарі". Внаслідок цього "Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання" не могла вважатися твором І. Котляревського, а мала свого автора - Івана Озаркевича (за І.Котляревським). Таке ж можна сказати й про "Жовніра-чарівника".

Третьою обробкою І.Озаркевича було "Весілє, або Над цигана Шмагайла нема розумнішого", в основі якої лежала п'єса теж східноукраїнського автора - слобожанина Степана Писаревського "Купала на Івана".

Діяльність Коломийського українського аматорського театру розпочалася виставою "Дівка на виданню, або На милованнє нема силовання" 21 травня за старим стилем (8 червня за новим стилем) 1848 р. Перша вистава викликала нечуваний ентузіазм не тільки серед українського населення, а й загальноміської публіки, до якої належали німецькомовні австрійці, чехи, євреї, а також поляки, хоча з боку останніх вживалися заходи щодо перешкод наступним українським виставам. Мистецьким керівником, режисером цієї події і всіх наступних вистав був австрійський офіцер-поручник Алоїз Ляйтнер, можливо, австрієць, а може, й чех за національністю. Виконавцями були активісти українського національно-культурного руху в Коломиї. Після цього першого успіху було домовлено щотижня, в четвер, давати українські вистави в Коломиї. Однак, цей задум не міг бути зреалізований через брак репертуару та підривні заходи антипатріотично налаштованих елементів. Друга вистава "Дівка на виданню" відбулась десь у часі до 10 вересня !848 р., а в часі між цією датою і 12 жовтня 1848 р. - показано третю виставу, на цей раз уперше "Жовніра-чарівника".

Поки давалися перші дві вистави "Дівки на виданню" в Коломиї, текст переробки друкувався в Чернівцях у друкарні "Я на Екгарта і сина" в латинській транскрипції. Принаймні, І.Озаркевич у жовтні 1848 р. привіз примірники видрукуваної книжечки на "собор руських учених", інакше, по-сучасному кажучи, - на конгрес української інтелігенції Галичини, що відбувся 19 жовтня 1848 р. До речі, в дні цього з'їзду на прохання делегатів коломийська група, залучивши львів'ян, підготувала й зіграла виставу "Дівка на виданню", чим започаткувала український аматорський рух у Львові. Звідти він перекинувся до Перемишля й Тернополя.

Можна припустити, що коломийське "Товариство акторів під предводительством Ляйтнера" відвідувало сусідні з Коломиєю прикарпатські міста: Станіславів, Косів, Кути, може, й Вижницю і навіть Чернівці. Подорож до Чернівців тим вірогідніша, що І.Озаркевич десь у цей час, на початку осені 1848 р., їздив туди за готовим тиражем щойно видрукуваної "Дівки на виданню". "Буковинська рада", яка теж була філією "Головної руської ради", могла попросити І.Оззркевичз показати в Чернівцях виставу п'єси, що друкувалася в їхньому місті. Це ж можна припустити й щодо переробленої І.Озаркевичем п'єси під назвою "Весілє, або Над цигана Шмагайла нема розумнішого" з п'єси іншого східноукраїнського драматурга Степана Писаревського (псевдонім - С.Шефенаря) "Купала на Івана", яка теж була випущена друкарнею "Я на Екгарта і сина" в Чернівцях, але наступного, 1849 р.

Може постати питання: чи не "заразилися" й Чернівці також, як Львів, Перемишль і Тернопіль від Коломиї "бацилою" аматорського театру ще тоді 1848 чи 1849 років? Ніяких свідчень про це немає. Судячи зі слабкості "Буковинської ради", браку національне свідомої української інтелігенції на Буковині в той час, з відсутності ентузіастів української театральної справи, такі вистави в Чернівцях у той час залишаються під сумнівом. Але Чернівці мають велику історичну заслугу перед українським аматорським рухом, що виник у сусідній Галичині, з якою на той час було ще адміністративне сполучення.

У Коломиї ж протягом 1849 р. могли йти на сцені переробки не тільки самого І.Озаркевича, а й ті, що вийшли з-під пера львівських авторів.

У 1850 р. Коломийський аматорський театр продовжував виставляти переробки Івана Озаркевича, причому, "Дівка на виданню" йшла під дещо зміненою назвою "Анничка, або На милованнє нема єило-вання", "Жовнір-чарівник, або Що не поможе наука, то поможе батіг", "Весілє, або . Над цигана Шмагайла нема розумнішого".Десь тоді Алоїз Ляйтнер вживав заходів щодо перетворення аматорського товариства в Коломиї на професійу мандрівну українську трупу, і в цьому питанні шукав підтримки в "Головної руської ради". Але з цього доброго наміру нічого не могло вийти, бо наступили інші часи – часи реакції після революції 1848 - 1849 рр., настав період апатії серед української інтелігенції в Галичині, ідейний розбрід, поширення москвофільської пропаганди, яку привезли до Галичини російські емісари в обозі царської армії, що йшла на Угорщину для придушення революції. Іван Франко однак вважав основною причиною не тільки саму суспільно-політичну ситуацію, а й те, що "драма і театр мало ще тоді мали ґрунту в Галичині", що "не було ані репертуару, який доводилось наскоро латати, перелицьовувати та перекладати з чужих мов, ані, що найважче, не було публіки, сільської і настільки маючої (заможної - Р.П.) та освіченої, щоб театр був для неї потребою. Навіть поляки у Львові не мали ще тоді такої публіки, а й німецький театр, до якого горнулася вся бюрократія, держався значними субвенціями державними та різними привілеями. А з русинів, темних і бідних та розсипаних по селах, хто мав інтересуватися театром, хто мав підтримувати його?.. В обох містах (тобто, Коломиї і Перемишлі - Р.П.), де театр краще розвивався, він завдячував се заінтересованістю і живій участі людей неруської людності, зі світа урядницького й військового, а коли не стало тої протекції та співуділу, то не стало і руських "зрілищ".

Український аматорський театр відродився в Галичині аж у 1864 р., перетворившись через рік на професійну мандрівну трупу під назвою "Руський народний театр" при товаристві "Руська бесіда". З того самого 1864 р. він обслуговував міста і містечка не тільки Галичини, а й Буковини, його історія нараховує шістдесят років.

Але від того, що діяльність аматорського театру в Галичині і, зокрема, в Коломиї 1848 - 1850 рр. обмежувалась трьома роками, не применшується значення його в історії театральної культури. Тому й відзначаємо ми сьогодні в нашій незалежній державі 150-річчя від початку нового українського театру в Галичині, що веде свій родовід з аматорського гуртка в Коломиї.

Коломийський театр є унікальним явищем в історії розвитку театрального мистецтва України. Перший театр на західно-українських землях, заснований ще в 1848 році місцевим священником Іваном Озаркевичем, не тільки не загубився в мороці історії, але й піднісся до нових творчих висот.

Від "Наталки-Полтавки" І.Котляревського, адаптованої до покутських реалій пером отця Озаркевича, і до "Довбуша" за Г.Хоткевичем пролягла віддаль довжиною в півтора століття. На шляху становлення театру було чимало злетів і падінь, хоча фактично надовго театральний рух на Коломийщині не припинявся. Не вдаючись у деталі, зауважимо тільки найважливіші віхи його історії.

Так, проіснувавши три роки, театр під орудою Івана Озаркевича припинив свою діяльність, але вже в 1879 році в Коломиї було створено перше літературно-драматичне товариство ім. Г.Квітки-Основ'яненка, статутом якого передбачалась постановка однієї вистави на місяць. В 1911 році в місті зареєстрували аматорський театр ім.І. Котляревського. Його першою виставою стала традиційно "Наталка-Полтавка". В період воєнних дій діяльність театру припинилась. Однак в 1916 році був створений театр ім.Тобілевича, а 20-30 роки позначені діяльністю на театральній ниві Олекси Скалозуба та Дмитра Николишина, які гуртували довкола себе талановиту молодь.

Особливої уваги заслуговує діяльність театру в період Другої світової війни . Коломийський театр, керований відомим театральним діячем Іваном Когутяком, був чи не єдиним на той час діючим театром, який не побоявся мати репертуар, заборонений німецькими окупантами. На його сцені йшли історична драма Л. Старицької-Черняхівської "Гетьман Дорошенко", "Тріумф прокурора Дальського" К.Гупала. Цих вистав було досить, щоб поставити себе у конфронтаційну позицію як до німців, так і до більшовиків.

50-ті роки знаменні для Коломийського театру діяльністю таких потужних творчих особистостей як Василь Симчич та Заслужена артистка України Оксана Затварська. В.Симчичу належить близько 30 режисерських робіт та майже 20 ролей. Саме в театрі формувався талант Василя Симчича як актора сцени та кіно. В 1962 році Коломийський театр знову закривають. Він втрачає статус державного, але творчу діяльність не припиняє.

І, нарешті, останній відрізок історії Коломийського театру датований 1989 роком. Тоді, після тривалої перерви, театр знову запросив глядачів до своєї зали – на прем'єру вистави "Камінний хрест" за новелами В.Стефаника, режисер та автор сценіччного варіанту – Дмитро Чиборак. Сценічне першопрочитання новел видатного земляка викликало широкий резонанс вмистецьких колах Коломийщини. Цей творчий доробок Коломийського театру ще раз довів, що колектив продовжує традиції іменитих попередників – М.Бенцаля, В.Блаватського, подружжя Біберовичів, В.Симчича, O.Затварської.На сьогоднішній день репертуарний лист Коломийськог театру налічує двадцять вистав за творами українських класиків.Серед них – низка сценічних першопрочитань на українській сцені: "Камінний хрест" за В.Стефаником, "Гуцульський рік" Г.Хоткевича. На сцені театру з успіхом ідуть авторські варіанти Заслуженого артиста України Дмитра Чиборака: "Земля" за О.Кобилянською, "Довбуш" за Г.Хоткевичем, "Камінний хрест" за В.Стефаником.

Жанрова палітра театрального репертуару вельми різнобарвна. Вона включає трагедію, притчу, містерію, комедію, фантасмагорію, мюзикл, дитячі вистави. Сподобалися глядачам вистави за творами І.Карпенка-Карого "Безталання", "Глитай або ж павук", "Гроші", "Мартин Боруля".

Оминаючи спокуси створення безглуздих видовищ на потребу дня, Коломийський театр завжди звертається до непростих, смислово наповнених творів, які спонукають глядача до роздумів над сенсом буття, роблять людину душевно щедрою, здатною співпереживати чужому горю.

Якщо говорити про безпосереднє сьогодення, то чи не найцікавішим творчим проектом є вистава "Гаргон". Цей маловідомий твір Г.Хоткевича відкриває нам праоснови ладу української душі, зароджені Трипільською епохою. Це період, коли перші паростки християнства тісно переплелися з язичними віруваннями. У "Гаргоні" знову постає вічна тема проданої душі, боротьби доброго і злого в людському началі.

Цей проект, досі незнаний в театральних колах України, є особливо цікавим для Коломийського театру. Саме виставою "Гаргон" відкриває театр свій 154-й сезон. Творчий колектив на чолі з художнім керівником Дмитром Чибораком переконаний, фантасмагорія "Гаргон" – нове слово в історії театрального мистецтва. На сьогодні театр має статус обласного українського драматичного театру, співпрацює з відомими режисерами, сценографами, композиторами, є учасником театральних фестивалів, зокрема Едінбурзького (Шотландія), "Тернопільських театральних вечорів".

Географія гастрольних поїздок театрального колективу охоплює всю Україну. А попереду ще чимало неординарних проектів та творчих звершень.