Науково-технічна революція та розвиток світової культури у другій половині ХХ століття

Науково-технічна революція та розвиток світової культури у другій половині ХХ століття.

1946 р. – створення першої електронно-обчислювальної машини (ЕОМ) – початок комп’ютерної ери

Як і раніше, чисель¬ність наукових співробітників в Україні продовжувала зростати й досягла па початок 1989 р. 220 тис. чоловік. Майже половина з них працювала у вузах, 17 тис.— в Академії наук, решта — у відомчих науково-дослідних установах. Із загальної кількості науковців 6,8 тис. чо¬ловік мали вчений ступінь доктора наук, 73,7 тис.— кан¬дидата наук.

Провідним науковим центром залишалася Академія наук. Тут ведуться дослідження у галузі матеріалознав¬ства, математики, кібернетики, фізики, астрономії, фізіо¬логії, біології. Проте захоплення рапортами про досяг-нення, перетворення діяльності Академії на зону, майже закриту для критики, спричинилося до нагромадження тут серйозних проблем і прорахунків. Поміж них — без¬перечний пріоритет прикладних досліджень, а отже, пе¬реважання інститутів технічного та прикладного профі¬лю. При цьому понад 90 % нових технологічних розро¬бок не впроваджується у виробництво.

Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень. Оцінка результативності прикладних наук за кількістю прибутку на один карбованець, вкладений у науку, має розглядатися як жонглювання цифрами. Вона призвела до уявного економічного ефекту, який на папері обчислю¬вався в мільярдах карбованців, а на ділі гальмував розвиток науки. Разом із недостатньою матеріально-тех¬нічною оснащеністю інститутів це призвело до втрат Академією наук УРСР провідних позицій з ряду фунда¬ментальних напрямів. Істотно вона відстала од Заходу в багатьох питаннях розвитку науки, в рівні наукових розробок. Виявився дефіцит глибоких і плідних науко¬вих ідей, помітно знизився рівень винахідництва, Академія наук також завинила перед українським на¬родом за катастрофу в Чорнобилі, за створення штучних морів, за стан землі, лісів, повітря. Великі народногоспо¬дарські проекти, підготовлені відомчою наукою, також виявилися далекими від світового рівня по технології і якості, до всього вони ігнорували сучасні екологічні і соціальні вимоги. Все це пояснюється тим, що наука, на¬самперед академічна, перетворилась у покірну служни¬цю, здатну здебільшого лише виправдовувати волюнта¬ристські рішення.

Серйозними вадами у сфері науки в Україні є ко¬мандно-адміністративна форма керівництва наукою, її розпорошеність на академічну, вузівську і галузеві. Чи¬малої шкоди науці завдають парадність і самореклама, падіння професіоналізму й моралі деяких науковців та науково-педагогічних колективів, відсутність здорового суперництва, широких дискусій, чесного й відкритого обміну думок, певна ізоляція української науки від сві¬тового наукового співробітництва. Внаслідок цього рес¬публіка практично залишилася в минулій технологічній епосі, хоча й не збідніла на наукові таланти. Скажімо, кожна сьома інтегральна схема в колишньому СРСР — справа рук та інтелекту спеціалістів і вчених Київського НПО «Мікропроцесор». Проте підприємства не готові до впровадження їх у виробництво.

Стурбовані кризою, в якій опинилися наука і-освіта в Україні, відставанням од міжнародних стандартів, ве¬лика група українських учених влітку 1990 р. створила Українську наукову асоціацію (УНА) —добровільну гро¬мадську організацію науковців. Вона покликана сприяти відродженню української науки утвердженням і реаліза¬цією свободи наукової творчості. З метою консолідації науково-технічного потенціалу суверенної України, сти¬мулювання творчої діяльності та прискореного розвитку наукоємних і екологічно чистих технологій, розробки .проектів і програм у 1991 р. було засновано Академію технологічних наук України. Такі ж завдання ставить перед своїми членами новостворена Академія техноло¬гічної кібернетики України, а також Академія оригіналь¬них ідей і проектів.

Перші кроки до реального висвітлення історичного процесу, до відходу од бездумного вихваляння тих подій і явищ, які відбувалися і відбуваються в суспільстві, од простого коментування директивних документів та висту-пів партійних і державних керівників роблять історики,

'філософи, економісти, представники інших суспільних наук.

Вони розширюють творчі зв'язки з ученими українсь¬кої діаспори, які мають значні розробки з україністики, ' використовують у своїй науковій діяльності джерельну базу, нагромаджену за кордоном, беруть участь у спіль¬них наукових конференціях та симпозіумах. Ряд визнач¬них вчених українського зарубіжжя діляться своїм досві¬дом та результатами досліджень, працюючи в Україні. Так, створений у 1991 р. Інститут сходознавства АН України очолив О. Й. Пріцак — професор Гарвардського університету (СШЛ). Журнал «Сучасність», видання яко¬го з 1992 р. почало здійснюватися і в Києві, редагує Т. Г. Гунчак — професор Радчерського університету, що поблизу Нью-Йорка. Значна частина його наукової і ре¬дакторської діяльності проходить в Україні.Розвиток україністики за рубежем широко фінансують піднрпємці-мецеyати. Зокрема, канадський мільйонер українського походження П. Яцик дав мільйон доларів для створення дослідницького центру української історії при Альбертському університеті. Сотні тисяч доларів він виділив на організацію кафедри у Гарвардському украї¬нознавчому інституті, видання англомовної українознав¬чої енциклопедії тощо. З подібних фондів фінансуються стажування та інші студії молодих науковців з України.

Отже, перед ученими відкриваються нові можливості, постають складні і серйозні завдання по дальшому, справжньому розвитку науки.

Для всього повоєнного періоду розвитку людства бу¬ли характерні безпрецедентні прискорення й поглиблення науково-технічного прогресу, його проникнення в нові га¬лузі виробництва, перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. У другій половині XX століття людст¬во вступило в епоху сучасної науково-технічної революції (НТР). Практично в усіх наукових галузях було зроблено численні відкриття. Особливо важливим було те, що роз¬рив між науковим відкриттям і його виробничим викори¬станням дедалі більше скорочувався. Про значення цього чинника свідчать загальні витрати на дослідження й роз¬робки, які у всьому світі складали, наприклад, у 1988 р -близько 500 млрд доларів. З них левова частина припада¬ла на індустріальні країни, в тому числі на СІЛА - 140 млрд, Західну Європу та Канаду разом - 90 млрд, Японію - 50 млрд доларів.

Яскравим прикладом визначних наукових досягнень у другій половині XX ст. є успіхи в дослідженні космосу. За¬пуск у СРСР 4 жовтня 1957 р. штучного супутника Землі започаткував освоєння людиною космічного простору. Перший американський супутник було запущено на орбіту 1 лютого 1958 року. 12 квітня 1961 р. на радянському космічному кораблі «Восток» Ю. Гагарін вперше здійснив орбітальний політ навколо Землі. Американський астро¬навт А. Шепард 5 травня того ж таки року провів значно простіший політ. У березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. Виведення американ¬цями в 1964 р. на постійну орбіту штучного супутника зв'язку, висадка у 1969 р. американців Н. Армстронга і Е. Олдріна на Місяць, а також запуск першого космічного апарата, який в 1973 р. вийшов за межі Сонячної системи, засвідчили, що СІЛА у космічному суперництві з СРСР по¬чали його випереджати. У липні 1975 р. вперше відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (СІЛА) і «Союз» (СРСР), запущених з територій двох держав. З 1981 р. в США стали запускати кораблі багаторазового використан¬ня - «човники». У дослідженні космосу беруть участь й інші країни. Зокрема, виводили штучні супутники Землі на орбіту Франція (1965), Австралія (1967), Японія (1970), Китай (1970), Англія (1971). Протягом 70 - 80-х років здійснено запуски космічних апаратів для вивчення інших планет - Венери, Юпітера, Марса.

Одна з найновіших галузей науки - фізика атмосфери - зробила прорив у галузі загальних знань людини про Всесвіт. З'явилися нові наукові галузі: космічна медици¬на і космічна біологія.

Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твер¬дого тіла, в галузі рентгенофізики, магнетизму привели до комп'ютерної революції. Вони стали основою для подаль¬шого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, авто¬матика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні лампи. Він працював швидше і був порівняно з лампами значно меншим за розмірами. У 1957 р. на цій основі було створено першу в світі мікросхему, що вміщалася на маленькій платівці кремнію. Відтоді мікросхеми почали застосовуватись у комп'ютерах - маши¬нах, що зберігають і обробляють інформацію. У 50 - 60-х роках було здійснено перехід до нових комп'ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з'явилися комп'ютери з дуже малими і швидкодіючими мікросхема¬ми, розпочалась епоха масової комп'ютеризації.

Відкриття в галузі ядерної фізики і фізики плазми привели до створення нових напрямків - атомної і плаз¬мової технологій. Увагу фізиків-ядерників було прикуто і до елементарних частинок, які потрапляють на Землю у вигляді космічного випромінювання.

Великих успіхів досягли фізики-оптики. Оптичні при¬лади дають змогу оглядати й фотографувати з космосу не тільки важкодоступні місця Землі, а й поверхні інших планет Сонячної системи. Винайдені в 1955 р. оптичні во-локна, або світловоди (гнучкі скляні нитки), що пропус¬кають світло, послужили основою для створення ендоско¬па. Виникла волоконна оптика, за допомогою якої можна вивчати внутрішні органи тіла.

У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися теоретичні проблеми, а також за¬вдання програмного управління новими засобами розра¬хунків і автоматизації.Відкриття у галузі хімії привели до її спеціалізованого поділу і виникнення нових напрямів. Як наука про ма¬терію, її перетворення і використання, хімія стала по¬всюдною, проникла за межі фізики, біології. Утворилися її нові галузі - фізична хімія, електрохімія, фотохімія, радіохімія, хімія високих енергій. На сьогодні хіміки відкрили близько трьох мільйонів органічних сполук і по¬над п'ятдесят тисяч неорганічних. Відкриття у галузі хімії дають можливість створювати матеріали із запрогра¬мованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні матеріали.

Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології і медицині. Окремі з них - пересадка людських органів, створення штучних апаратів, які їх замінюють, - здавалися фантастичною мрією ще в першій половині на-шого століття. Значна частина відкриттів у біології та ме¬дицині була результатом інтеграції цих наук з фізикою і хімією. На стиках інтеграційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика, біохімія, радіаційна біологія, біоніка, космічна біологія, біотехнологія. У гене¬тиці зроблено відкриття, які «народили» нову галузь цієї науки - генну інженерію.

У 1953 р. англієць Ф. Крік і американець Д. Уотсон зро¬били важливе відкриття, відтворивши модель дуже склад¬ної молекули ДНК - дезоксирибонуклеїнової кислоти - у ви¬гляді двох переплетених ланцюжків хімічних сполук -подвійної спіралі. Це проклало дорогу технології зміни вла¬стивостей організму шляхом трансформаційного генного ко¬ду. Генна інженерія дала змогу синтезувати в лабораторних умовах таку органічну речовину, як людський інсулін, що застосовується при лікуванні цукрового діабету.

Значного прогресу досягнуто в галузі медицини. У 1950 р. вперше в хірургічній практиці здійснено пересад¬ку нирки. Хірург К. Вернард (ПАР) вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця. Альтернативою пе-ресадки є застосування апаратів, які замінюють органи або стимулюють їхню роботу.

У другій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними хворобами, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою. Прояви їх в окремих рай¬онах негайно ліквідовуються. До 1978 р. повністю знище¬но на Землі збудника такої масової хвороби, як віспа. З 1979 р. припинено щеплення населення проти цієї хворо¬би в усіх країнах світу. Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок невідомого раніше захворювання - синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу), який через невиліковність і швидке поширення назвали «чумою XX ст,».

Розвиток науки і технології після Другої світової війни сприяв значним успіхам у сільськогосподарському вироб¬ництві. Цей феномен, який дістав назву «зелена рево¬люція» , став наслідком цілеспрямованих досліджень та польових випробовувань з покращення сортів пшениці, куку¬рудзи, рису та інших зернових культур, придатних для вирощування у країнах, що розвиваються. Темпи виробництва зерна з 1950 до 1985 р. перевищили темпи зростання чи¬сельності населення. Обсяги його виробництва зросли з 700 млн т до 1,8 млрд т, тобто на 2,7% в рік, тоді як темпи збільшення населення за цей же період дорівнювали 2%.

Ще з 1901 р. за видатні наукові досягнення й відкриття світового значення присуджуються Нобелівські премії - щорічні міжнародні премії, названі на честь їхнього заснов¬ника, шведського інженера-хіміка, винахідника й підприємця Альфреда Б.Нобеля (1833 - 1896). Цими преміями відзначаються роботи в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, економіки (з 1968 р.) і літератури. Вони присуджуються також за діяльність по зміцненню ми¬ру. Показовим є факт, що з близько 500 присуджених Но¬белівських премій у XX столітті (вони присуджувались не кожний рік і не з усіх галузей), найбільше лауреатів за на¬укові відкриття припадає саме на другу половину століття.