Композиція танцю

1. Композиція танцю складається з ряду компонентів. До неї входить: драматургія (зміст), музика, текст (рухи, пози, жести, міміка), малюнок (переміщення пар по сцені). В композицію танцю входить – ідея, тема, музичний матеріал, сюжет, національна належність, місце дії, емоційний настрій, кількість виконавців, хронометраж. Композиція складається з ряду частин – танцювальних комбінацій.

При створенні або аналізі хореографічних творів визначають 5 основних частин:

1.Експозиція – може бути чітко вираженою, або навпаки незрозумілою, затягнутою.

2.Зав’язка – чіткою і яскравою, або непомітною.

3.Розвиток дії – також буває наростаючим, сильним або розтягнутим.

4.Кульмінація – може бути яскраво виражена, вражаюча, самою вершиною танцю, або блідою.

5.Розв’язка – повинна бути підготовлена органічно всім розвитком танцю.

Вміння користуватися законами композиції і правильно використовувати їх – це є головним і одним із складних етапів в творчості балетмейстера. Тому що жоден танець не може складатись за стандартом, все залежить від таланту та уяви балетмейстера.

Експозиція – знайомить глядача з подіями танцю і допомагає уявити характер виконавців. В експозиції за допомогою стилю, манери виконання, костюмів та декорації, створюється образ епохи і визначається місце дії. Тривалість залежить від мети, яку вирішує постановник. Може бути 2 експозиції – проста і розгорнута.

Проста – відкриваються куліси і на сцені стоять люди або декорації.

Розгорнута – нема нікого і починається дія.

Зав’язка – назва цієї частини говорить про те, що зав’язується дія, визначаються перші чіткі конфлікти, які у розвитку сюжету поступово приводять до кульмінації.

Ступені Розвитку дії – це та частина хореографічного твору, де розгортається певна дія. Кількість ступенів розвитку та їх тривалість визначається динамікою розгортання сюжету, від ступеня до ступеня, динаміка повинна збільшуватись, поступово приводячи до кульмінації.

Кульмінація – найвища точка розвитку хореографічного номера. У кульмінації досягають найвищого емоційного ступеню динаміки розвитку сюжету та взаємовідносин виконавців.

Розв’язка – завершує дію танцюю. Розв’язка може бути миттєвою, несподівано завершити дії і бути фіналом твору, або поступовою. Розв’язка – це найважливіший компонент хореографічного твору. Побудувати дію твору потрібно так, щоб його зав’язка стала органічним завершенням твору.

Композиція і постановка танцю:

HOREO – танець, GRAFISA – писати, KOMPOZITIO – складання.

Засоби виразності танцю:

-лексика (рухи);

-костюми;

-сценічний малюнок;

-музика.

Жанри танцю:

-історичний;

-героїчний;

-ліричний;

-жартівливий;

-танці, в яких виражається навколишнє середовищ;

-народно- сценічний.

Сценічна обробка танцю:

-відчистити, відшліфувати і надати всім рухам сценічної форми, тобто виворотнісь, викінченність рухів та музики;

-обумовлюється кількість виконавців;

-впорядковується музичний супровід під- час виконання;

-сценічний малюнок танцю будується так, щоб зі сторони глядача, танець мав закінчену форму. Ракурси танцю при постановці треба враховувати так, щоб глядачу було зручно дивитьсь.

Танець як будь- який художній витвір має задум, який розвивається на протязі всієї композиції.

Танцювальні композиції використовується сольні, дуетні, масові форми танцю.

Під музику хореограф підбирає костюми, які відображають національну залежність. Якщо це український танець, то відповідно до нього і український костюм, якщо естрадний, хореограф- постановник може за допомогою своєї уяви сам вигадати костюм.

Завдяки музиці, костюмам, рухам, міміці обличчя, виконавець танцю має змогу передати глядачу свій емоційний настрій.

Для вдосконалення постановки хореографічного номера, хореограф- постановник проводить репетицію з виконавцями, відшліфовуючи той чи інший рух, надаючи йому сценічної форми. Тільки завдяки репетиціям, виконавець набуває потрібної техніки, яку може виразити на сцені.

Хореографічний танець, в який постановник вклав свою душу, свої принципи, авторську ідею і майстерність, вбирають в себе артисти на сцені. Тому не тільки постановники повинні зберігати сворену хореграфію, а й артисти- виконавці, які з постановки стають, ніби її постійними господарями.

Художні прийоми, комбінації танцю:

-прийом дзеркального відображення – використовується в сюжетних та тематичних танцях, а також ігрових сценах;

-прийом здвоєного або подвоєного руху використовується для емоційного сприйняття прискореного руху;

-прийом звернення уваги;

-прийом повтору – використовується для підкреслення художньої самостійності руху або танцю.

Умовні позначення танцю

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Малюнок танцю ми називаємо переміщення танцюючих по сцені. Без геометричних фігур немає танцю ні в народі, ні на сцені: круги, еліпси, паралельні лінії, діагоналі, квадрати, трикутники, спіралі – все це ми використовуєм в танцювальному малюнку.План сценічної площадки

Ліві куліси

I

Праві куліси

I

Задник

IIIIII

II II

Сцена

Сцена планується, як показано на на малюнку. З кожної сторони сцени три куліси: I,II,III. Дві умовні діагоналі пересікаються. Точка пересікання цих діагоналей називається сценою.

Діагональ 6 – 2 – прагнення.

Діагональ 4 – 8 – розпреділення.

Діагональ 2 – 6 – пасивний вихід зі сцени.

Діагональ 8 – 4 – активний вихід зі сцени.

Умовні позначення

Лице - - спина дівчини, основне положення.

Лице - - спина хлопця, основне положення.

- напрямок руху.

- рух в одну і в другу сторону.

Лице - - спина дівчини під- час переходу.

- хід по кругу за годинниковою стрілкою.

- хід по кругу проти годинникової стрілки.

Лице - - спина хлопця під- час переходу.

- хід по зовнішньому і внутрішньому кругах.

- хід з поворотом.

Малюнок танцю – це розпреділення танцюючих на танцювальному майданчику, площадці.

Малюнок повинен відображати думку танцю (задуманого сюжету). Він повинен розвиватися логічно, кожний народ має свій типовий малюнок танцю. Сюжет може будуватись симетрично і асиметрично в залежності від постановника. У масових танцях, хороводах малюнок має ведучу роль, малюнок неповинен відволікати глядача, а повинен тримати увагу, основну ідею хореографічного номеру. Малюнок повинен розвиватись від простого до складного, таким чином в момент кульмінації був самий насичений малюнок, він повинен перериватися і проходити з одного в другий, в залежності від музичного матеріалу. Танець по малюнку розвивається разом з музикою, він то заповільнюється то прискорюється, то затихає то усилюється. На початку нової музичної фрази повинен починатися новий малюнок танцю, і кожен народ має свій малюнок танцю.

Висновок:

-малюнок залежить від задумки номера;

-від його ідеї;

-від музичного матеріалу;

-від музичної форми всього твору;

-національні принадлежності.

Закон драмаматургії відображається в малюнку танцю, хореограф повинен:

-логічно розвивати малюнок;

-урозманітнити малюнок;

-використовувати принцип контрасності;

-рівномірно розміщувати малюнок по сценічній площадці;

-виділяти передній план.

Хореографічний текст – це танцювальна мова, вона настільки важлива до танцю, наскільки важлива як українська мова для твору.

На розвиток танцю, його малюнок, хореографічної мови, мали вплив умови побуту народу, його заняття, клімат… Танцювальна мова увібрала в себе характер народу, його темперамент, кліматичні умови місцевості.

„Полонез”

-музичний розмір ¾.

-1 пара, 2 учасника ( 1-Д, 1-К).

2-Д вихід з III лівої куліси. III позиція ніг, руки вільно розкриті в сторону.

2-К вихід з III правої куліси, III позиція ніг, руки за спиною.

Малюнок танцю

Мал.1 Мал.2Мал.3

Мал.4 Мал.5Мал.6

Мал.7 Мал.8Мал.9

Мал.10Мал.11

1-16 т. К і Д просуваються один до одного ( Мал. 1).

17-24 т. К уклін до Д ( Мал. 1).

25-32 т. Д уклін до К ( Мал. 1).

33-48 т. Прохід полонезьким кроком до авансцени ( Мал. 2).

49-56 т. К обводить Д навколо себе ( Мал. 3).

Вихідне положення: обличчям одне до одного, ноги III позицію, просування праворуч.

57-65 т. Одне від одного ( Мал. 4).

66-72 т. Ліворуч на вихідне положення ( Мал. 5).

73-89 т. Потягування одне до одного і вийти в реверанс ( тримаючись правими руками) 8 т. ( Мал. 6-7), зміна місця положення 8 т. ( Мал. 8-9).

90-98 т. К на коліно, Д тримаючись за руку К обходить його і повертається на своє місце ( Мал. 10).

99-107 т. Уклін К ( 4 т.), та Д ( 4 т.)( Мал. 11).