Людина в художній культурі просвітництва та Барокко

Людина в художній культурі просвітництва та Барокко

Просвітництво.

Історія не знає меж, що відділяють одну культуру від іншої. Так епоха Відродження не відмежована різко від культури абсолютизму Просвітництва. Ренесанс не пройшов для Європи безслідно. Нові релігійні напрями продовжують витісняти католицьку церкву. Продовжується боротьба з феодалізмом.

Буржуазії було не вигідно збереження феодального прошарку населення, тому вона боролася з пережитками феодалізму. Ідеологи Просвітництва повною мірою відтворювали інтереси розвиваючоїся буржуазії. Методами створення буржуазної держави вони вважали реформи, демократичні перетворення суспільства, просвітництво.

Просвітництво поширилося по всій Європі, досягши свого розквіту у Франції у XIII ст. , ставши разом з матеріалістичною філософією ідейним передпосиланням до Великої французської революції 1789 -1793 рр. В той час воно було світоглядом передових людей, що були невдоволені існуванням феодального устрою, абсолютизмом і пов’язаною з ним католицькою церквою

.

Барокко. Людина в художній культурі Барокко.

Тридцятирічна війна (1618-1648) спустошила Європу. Голод, епідемії, чума постійно нагадували людині про тягарність існування, про коротке життя і неминучу смерть. Світосприйняття людини цих часів було проникнуте трагізмом співставлення уявленння про нескінченність космосу і розуміння незначимості маленької людини перед лицем цієї нескінченності. В той же час страх перед смертю, гостре відчуття скороплинності людського життя підкреслювали мимолітні радощі життя. Людина високо цінувала насолоди та радощі.

У XVII ст. поети, письменники, живописці, архітектори, передаючи ці складні почуття у своїх творіннях, сформували новий стиль художнього самовираження, що згодом отримав широке поширення у Західній Європі – Барокко. Стиль сформувався після ряду спустошувальних війн, в умовах соціальної несправедливості, на основі контрреформації. Стиль Барокко втілив у собі почуття падіння ренесансних ідеалів і також загострене усвідчення соціальних, релігійних та економічних криз, що в той час переживала Європа. Хоч художня концепція Барокко і зберігає гуманістичну спрямованість Відродження, але, на відміну від Ренесансу, епоха Барокко виділяється відбитком трагізму, пессімістичності, відсутністю смислу життя, сумнівами у всемогутності людини, приреченістю існування.

Слово “барокко” походить від італійського barocco – чудернацький, незвичайний. В перекладі з португальської мови воно означає “перлина неправильної форми”. Зміст поняття барокко є досить дискусійним – одні вважають його стилем, другі – художнім напрямком, треті – поетичною системою, четверті – культурною епохою. Як мистецький термін воно введене в літературу швейцарським культурологом Г.Вельфліном (1864-1945).

Світогляд епохи Барокко.

Митці Барокко не сприймають ренесансну ідею гармонії розуму та почуттів, вони вважають, що пристрасті повинні підкорятись розуму. Поширеними темами Барокко були фізичні та моральні страждання людини, найжахливіші моменти її існування. Найулюбленіші персонажі Барокко – екзальтовані мученики, помираючі герої. Також поширені сюжети з світського життя. Відродження захоплюється людиною і її існуванням, Барокко ж сумнівається у цінності життя, сприймаючи його як театр.

Світовідчуття Барокко антиномічне. В ньому знаходять місце і віра і скепсис, розсудливість та містичні образи, індивідуалізм та мотиви соціального єднання, естетична рівноправність піднесеного та низького, прекрасного та жахливого, трагічного та комічного; довільне злиття античної міфології та християнської символіки.