Проблеми словацько-українських летературних взаємин у працях М. Мольнара

ВСТУП

Словацький та український народи - безпосередні сусіди. Протягом сто-літь словаки з українцями, особливо із закарпатськими, зазнавали націона-льного і соціального поневолення та не раз подавали один одному допомогу у боротьбі за кращі умови життя.

Історики вже давно почали звертати увагу на цю близькість істо¬ричної долі обох народів, часто підкреслюючи, зокрема, спільні зусилля словаків та західних українців у їхніх домаганях національної й соціальної незалежності. Ряд видатних представників українсь¬кого і словацького народів ставали на захист вільного національного і соціального розвитку словаків та українців. Вони ж, ці представники, кожен зі свого боку, виконали чималу роботу по ознайомленню своїх співвітчизників з культурою і літературою народу-сусіда.

Після другої світової війни відчулись помітні зрушення в процесі переп-літання та взаємного збагачування кращими духовними здобутками обох зга-дуваних національних культур. Словацькі україністи, які цікавляться слова-цько-українською культурною і літературною співдружністю, вже підняли завісу над рядом фактів, що висвітлюють історію проникненя в Словаччину відомостей про українську літературу, здійснення перекладів на словацьку мову окремих творів української художньої літератури, навіть випадків пря-мих впливів українських пись¬менників на словацьких тощо. Слід зауважити, що словацьки україністи не могли б усього цього зробити, коли б не були ві-дносно добре ознайомлені і з українським літературним процесом взагалі, і з творчістю окремих українських майстрів художнього слова зокрема.

Якщо ж поглянути на те, як стоїть справа з ознайомленням та пощирен-ням словацької літератури в Україні, то слід тут звернути увагу на деякі про-блеми. Так , особливо в східних областях України, і до другої світової війни і певний час після неї, довго не зверталась увага на окремішність словацької культури взагалі і літератури зокрема. Її часто ототожнювали з чеською, по-няття "чехословацька культура, література" тощо не диференціювали, а під ним розуміли тільки чеську культуру; літературу та ін., так само як під "че-хами" - словаків... Про культуру одних із своїх найближчих сусідів - словаків в Україні знали набагато менше, ніж про культуру окремих, навіть віддале-ніших неслов'янських народів. Те саме стосується і словацької літератури. Перше книжкове видання перекладу словацького художнього твору україн-ською мовою було здійснене аж в 1952 році (роман В.Мінача "Смерть ходить по горах"). Власне, протягом 50-80-х років XX ст. українська перекладна лі-тература поповнилась значною кількістю сучасних словацьких прозових тво-рів. А в 1964 році у київському видавництві "Дніпро" вийшла збірка віршів 50 поетів Словаччини під назвою "Словацька поезія. Антологія." Про словацьку класичну літературу та й історію розвитку словацької літератури в Україні, дуже мало відомо. Навряд чи тому викличе здивування той факт, що в академічному виданні "Зібрання творів Павла Грабовського в трьох томах" в томі другому, що вийшов 1959 року, біля прізвища відомого словацького поета XIX ст. Само Халупки є лише рік народження, а рік смерті (1883 р.) не зазначається, як невідомий. І поставлено ще знак запитання замість дати сме-рті одного з найвидатніших словацьких національних поетів Ондрея Сладко-вича (1872 р.).

У заповненні прогалин в українській перекладній літературі стосовно словацької літератури певну позитивну роль відіграв Відділ української літе-ратури Словацького педагогічного видавництва в Пряшеві, де видавались пе-реклади окремих художніх творів словацьких письменників. Правда, вони не попадали в книжкові магазини України.

В останнє десятиріччя ХХ ст. вже в незалежній Україні через різні видав-ничі проблеми в умовах ринку видання словацької літератури перебуває фак-тично в занепаді. Приємний виняток становить видання окремою книгою "Антології словацької поезії XX століття" у 1997 році. Антологія містить пе-рекладені Дмитром Павличком твори чотирнадцяти словацьких поетів. Є тут і інформація про риси їхньої поетичної творчості.

Справді, важко говорити про зв`язки двох літератур, не знаючи добре процесів розвитку обох цих літератур. Природно, що в такому випадку мір-кування літературознавця будуть або поверхові, або неповні, або не матимуть якогось серйозного наукового здобутку. Чи не в цьому полягає одна із при-чин, що спонукала українських дослідників ще в 60-70-і роки XX ст. іти про-торованою дорогою. Ряд українських наукових праць мали назву типу "укра-їнсько-чехословацькі зв'язки". Наведемо кілька прикладів. У 1963 році вийш-ли праці українського літературознавця В.Шевчука "Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки" та українського фольклориста М.Гайдая "Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці". У 1973 р. вийшла монографія наукової співробітниці Інституту історії Академії наук України В.Павелко під назвою "Дружба народів - дружба культур. Українсь-ка РСР у радянсько-чехословацькому культурному співробітництві 1945-1970 рр.".Були і приємні винятки. Так, аспірант кафедри історії України Київського державного університету імені Т.Шевченка В.Любченко у березні 1971 року захистив кандидатську дисертацію на тему "Співробітництво України і Чехо-словаччини в галузі науки і культури (1956-1969 рр.)". 22 сторінки дисертації присвячені конкретній характеристиці українсько-словацьких літературних взаємин.

Звичайно, українську громадськість цікавить ця проблематика. Треба зважити ще й таку обставину, що у Львівському та Ужгородському універси-тетах є студенти, які вивчають словацьку мову і літературу. І їм потрібні по-сібники, наукові статті з словацької мови та літератури, щоб плідне займатися навчальною і науковопошуковою роботою. Нам здається, що словацькі дослідники чинять вірно, опрацьовуючи цю проблематику, оскільки вони мають змогу користуватися першоджерелами.

Зворотний бік питання, - поширення словацької літератури в Україні, сприйняття її українською громадськістю тощо, - мав би стати в центрі уваги літературознавців України. Вони могли б створити належні наукові роботи і у такий спосіб суттєво доповнити працю словацьких україністів. Доводиться констатувати, що і нині українські літературознавці, які займаються питан-нями слов'янсько-українських зв'язків, ще мало займаються вивченням про-блем розвитку словацької культури й літератури, недостатньо опрацьовують матеріали, які є Україні. Звісно, вони могли б істотно доповнити по суті пер-ший серйозний огляд історії словацько-українських літературних зв'язків, який ще в 1958 році здійснила в окремій статті Ірина Мольнар-Мундяк.

Загалом проблемою словацько-українських літературних взаємин у Сло-ваччині займалося і займається нині значне коло літературознавців. Часткові відомості про словацько-українські взаємини нерідко можна відшукати і в працях про чесько-українські зв'язки. Це природно і зумовлено тим, що сло-вацькі зацікавлення українською культурою та українським народом взагалі часто переплітаються з чеськими та навпаки. Чимало українського наукового матеріалу є і в окремих працях про чесько-російські та словацько-російські літературні зв'язки, особливо в тих, які присвячені періоду чеського і слова-цького національного відродження. В період між першою і другою світовими війнами вивченням словацько-українських взаємин займався чеський дослід-ник Франтішек Тіхий, відомий, зокрема, своїми працями з питань розвитку літератури та мови закарпатських українців.

Окремими проблемами словацько-українських літературних взаємовідно-син цікавився і польський дослідник Владислав Бобек, який досить довго жив і працював у Братіславі. Проте жоден із цих та інших авторів не ставив перед собою завдання подати систематизований виклад історії словацьких зацікавлень українським народом та його культурою.

З 1955 року україністика почала розвиватись у Словацькій Академії наук у Братиславі, у колишньому Чехословацько-радянському інституті, який не-забаром дав поштовх для піднесення досліджень чесько-українських та сло-вацько-українських взаємовідносин. У травні 1956 року цей інститут органі-зував триденну, спільну з літературознавцями із України, наукову конферен-цію про чехословацько-українські взаємовідносини. В результаті роботи цієї першої україністичної конференції на терені Чехословаччини у 1957 році ви-йшов великий збірник наукових праць "З історії чехословацько-українських зв'язків". У 1959 році цей же збірник вийшов у Братіславі у перекладі на українську мову спеціально для читачів України. До збірника ввійшли 40 праць з різних питань історичних та літературних чехословацько-українських взаємовідносин, в тому числі 10 праць було присвячено конкретно словацько-українським зв'язкам. Таким чином, цей солідний науковий збірник вперше поставив на порядок денний питання вивчення спеціально словацько-українських взаємин. Після проведення цієї цієї конференції в словацькій пе-ріодичній пресі з'явилося ще кілька невеличких праць, присвячених словаць-ко-українським взаємовідносинам. Деякі з них були опубліковані в пресі, яка виходить українською мовою на території Словаччини.

7 - 9 грудня 1964 року, з нагоди 150-річчя від дня народження Т.Шевченка і 100-річчя від дня народження М.Коцюбинського, Словацька Академія наук та Культурна спілка українських трудящих у Чехословаччині організували Другу загальнодержавну наукову конференцію про чехослова-цько-українські літературні зв'язки, на якій у доповідях Р.Бртаня, П.Бунганича, И.Гвіща, О.Рудловчак, М.Неврлого та А.Шлепецького порушу-валися також різні аспекти літературних зв'язків словаків з українцями.Ще у 1953 році при колишньому педагогічному факультеті в Пряшеві бу-ло утворено кафедру української мови і літератури, яка пізніше стала окре-мим підрозділом філософського факультету. Тут було підговлено чимало українознавців. Деякі з них і нині займаються проблемами словацько-українських стосунків. Вони проходили стажування в вищих навчальних за-кладах України, працювали тут над кандидатськими дисертаціями. Це - Ю.Бача, М.Мольнар, М.Роман, М.Мушинка, М.Штець, Л.Бабота та інші.

З другої половини 50-х років провідні позиції в дослідженні словацько-українських взаємин на літературній ниві зайняли Михайло Мольнар та Ми-кола Неврлий. Їхнім доробком є окремі монографічні дослідження, статті в наукових збірниках і журналах, сотні публікацій в періодичній пресі Словач-чини і України. Заслуга М.Мольнара полягає ще і в тому, що він вперше під-готував і видав у 1965 році окрему книгу про словацько-українські літерату-рні взаємини від початку їх зародження до утворення Чехословацької респу-бліки в 1918 році. Михайло Мольнар після завершення навчання на філософ-ському факультеті Карлового університету в Празі на пропозицію академіка А.Мраза у квітні 1955 року став співробітником Чехословацько-радянського інституту Словацької Академії наук в Братіславі і відтоді поряд з чесько-українськими почав вивчати також словацько-українські літературні та куль-турні взаємини XIX - XX століть. Від листопада 1956 до травня 1960 року він навчався в аспірантурі при Київському державному університеті імені Т.Шевченка. Тут захистив кандидатську дисертацію "Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після її захисту повернувся в Братіславу, до Словацької Академії наук. Тут протягом багатьох літ вів плідну дослідницьку та органі-заційну працю в сфері словацької літературознавчої україністики, яка посту-пово викристалізувалася у рамках славістики як окрема наукова дисципліна. М.Мольнар використовував найрізноманітніші можливості й форми співпраці при поширенні та поглибленні відомостей словацької і чеської громадськості з української літератури та культури. Співпрацював також з письменниками, науковцями, перекладачами та окремими установами в Україні. З одним із співавторів першого видання "Української радянської енциклопедії".

Результати своєї дослідницької праці Михайло Мольнар публікував у чи-сленних розвідках, статтях і замітках, які часто цікаві саме завдяки новизні знайдених дослідником невідомих архівних або вже забутих чи недоступних у Словаччині друкованих матеріалів, а також завдяки приступності опрацю-вання цих матеріалів, чіткості та ясності висловлювання автором своїх думок.

Крім проблематики чесько-українських і словацько-українських літера-турних і взагалі культурних взаємин у минулому й сучасному, М.Мольнар систематично звертався до вивчення української художньої літератури, історії літературного руху в Закарпатті і в Східній Словаччині. Займався він і бі-бліографічною та видавничою діяльністю, працював як організатор здійснення перекладів творів української літератури на словацьку і чеську мови, а також українських перекладів художньої словацької та чеської літератури.

Михайло Мольнар належить до піонерів у галузі літературознавчої украї-ністики в Словаччині. Його наукова і культурно-просвітницька діяльність була позитивно зустрінута в Словаччині і за її межами, в Україні. У 1992 році він був удостоєний Державної премії імені Івана Франка. Український поет-академік Максим Рильський так оцінив у рецензії на кандидатську дисертацію хист М.Мольнара як науковця: "М.Мольнар добре відомий в сучасному українському, чеському та словацькому літературознавстві рядом праць, присвячених чехословацько-українським зв'язкам і українській літературі, яку він невтомно популяризує в Чехословаччині. Готуючись до написання своєї праці, М.Мольнар не тільки вивчив літературу питання, а й віддав чимало часу і уваги копіткій архівній роботі. Визнання гідний той серйозний критицизм, з яким ставиться дисертант до дослідів і висловлювань своїх по-передників... Михайло Мольнар - досвідчений і дозрілий науковий праців-ник... Йому властиво вміння не тільки наполегливо збирати потрібні матеріа-ли, але й будувати на основі цих матеріалів стрункі концепції".

Багатогранна і плідна наукова і організаторська діяльність Михайла Мо-льнара на ниві словацького українознавства була належно оцінена в багатьох невеликих рецензіях на його монографії, які публікувались в періодичній пресі Словаччини, України, Чехії та інших країн. У зв'язку з його 50-річчям від дня народження у 1980 році у книзі "Зустрічі культур" було опублікова-но окремі віхи наукової діяльності ювіляра та бібліографію праць, яка сягла 600 назв. Окремого ґрунтовного дослідження його плідної літературозначої діяльності в сфері словацько-українських літературних взаємин немає ні в Словаччині, ні в Україні.Зважаючи на цю обставину, автор пропонованої дипломної роботи поста-вив мету: на основі доступних друкованих матеріалів дослідити великий вне-сок Михайла Мольнара у справу наукової розробки проблем словацько-українських літературних взаємин та дати їм об'єктивну оцінку і визначити значення плідної роботи М.Мольнара для пожвавлення дослідницької діяль-ності українських і словацьких вчених, які займаються проблемами українсь-ко-словацької літературної взаємності.

Для виконання цієї мети автор поставив такі завдання:

а) охарактеризувати науковий рівень і повноту висвітлення М.Мольнаром словацько-українських літературних взаємин від початку їх зародження і до початку XX ст.;

б) оцінити показ ним ролі окремих діячів культури Словаччини і України у розвитку взаємних стосунків;

в) проаналізувати висвітлені М.Мольнаром шляхи ознайомлення обох на-родів з літературною творчістю один одного;

г) оцінити заслуги М.Мольнара у дослідженні рівня ознайомлення слова-цької громадськості з творчістю Т.Шевченка та інших відомих українських письменників та поетів;

д) показати плідну роботу М.Мольнара по ознайомленню словацької гро-мадськості з українською літературою шляхом літературознавчих публіка-цій в періодичній пресі.

Як уже відзначалося, якоїсь окремої пристойної праці про вагомі наукові здобутки М.Мольнара на ниві вивчення проблем словацько-українських літе-ратурних взаємин в українському літературознавстві немає. В деяких журна-лах та газетах були опубліковані лиш окремі рецензії і відгуки на написані ним монографічні дослідження.

Автору дипломної роботи пощастило проштудувати окремі монографії, які написав Михайло Мольнар. Зокрема "Тарас Шевченко у чехів та слова-ків", "Словаки і українці", "Зв'язки Івана Франка з чехами та словаками". У них е чимало добротного матеріалу про словацько-українські літературні вза-ємини. Удалося також ознайомитися з багатьма статтями словацького літера-турознавця, які були опубліковані в українських журналах і газетах (журна-ли "Вітчизна", "Жовтень", "Радянське літературознавство", газети "Літерату-рна газета", "Радянська Україна", "Робітнича газета", "Радянська культура"). Чимало літературознавчих статей М.Мольнара публікувались в україномовній пресі Словаччини (журнали "Дукля", "Дружно вперед", газета "Нове життя"), в періодиці і наукових журналах словацькою та чеською мовами. Але їх немає в бібліотеках України. Усе ж і ті матеріали, які е в бібліотеках Києва, допомогли в значній мірі вирішити поставлені в дипломній роботі завдання.

1. ПРОБЛЕМАТИКА СЛОВАЦЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИН У МОНОГРАФІЇ М.МОЛЬНАРА "СЛОВАКИ І УКРАЇНЦІ".

1.1. М.Мольнар про зародження словацько-українських зв'язків і їх ево-люцію до початку XIX століття.

Констатуючи на початку свого дослідження відсутність окремої моног-рафії про літературні і взагалі культурні зв'язки словаків з українцями, Ми-хайло Мольнар підкреслює необхідність допомогти читачам ознайомитись хоча б у загальних рисах з історією словацько-української взаємності. Він за-уважує, що увагу представників різних слов'янських народів українці приму-сили звернути на себе тоді, коли серед них почав наростати свідомий націо-нальний рух, що особливо поінтенсивнішав і зміцнів на наддніпрянських те-риторіях України від кінця ХVІІІ ст. Та й до цього, на думку дослідника, про українців дещо уже знали в світі і зокрема в Словаччині. Були реалією і сло-вацько-українські культурні взаємини. "І хоч цьому давньому періоду сло-вацько-українських взаємовідносин дослідники досі не приділили особливої уваги, наявність їх - незаперечна", - робить припущення й.Мольнар. І вказує на наявність окремих даних про ці зв'язки в працях українського (постійно проживав і працював у Чехословаччині) дослідника літератури й мови закар-патських українців Івана Панькевича та словацького історика Людовіта Гараксима. Ще одне цікаве припущення висловлює М.Мольнар. Словаки тривалий час жили в одній державі із найзахіднішою віткою українського на-роду - із закарпатськими українцями. І ця обставина не могла не вплинути позитивно на розвиток між ними ближчих культурних стосунків, а через по-середництво закарпатських українців - на виникнення зв'язків словаків із ви-значними культурними центрами теперішніх центральних та західноукраїн-ських областей.М.Мольнар вірно підмічає вплив релігійного фактору на культурні зв'язки словаків і українців протягом тривалого часу. Справді, в існуючій науковій літературі згадується, що представники східнословацького духовенства здобували освіту в Західній Україні і навіть у Київській духовній академії. Із українських земель до Східної Словаччини проникало чимало староукраїнсь-ких та церковнослов'янських рукописів і книг, а на українські землі - східно-словацьких рукописів. У Словаччині, особливо в Трнаві, вчилися вихідці з українського населення Закарпаття та Східної Словаччини. Деякі з них, зок-рема М.Андрелла-Оросвигінський, А.Коцак, М.Бачинський, М.Ольшавський, Г.Таркович, І.Форогаші та ін. відіграли помітну роль у культурному житті за-карпатських українців. Український письменник Л.Мосендз, який багато літ проживав у Братіславі, описав перебування видатного мислителя Григорія Сковороди у Словаччині в кінці ХVІІІ ст.

В монографії "Словаки і українці" указується, що у Трнаві були надруко-вані перші закарпатські руські (українські - Т.Б.) книги, які мали служити поширенню унії серед українців на території Угорщини. Перша така книга під назвою "Катехізис" вийшла у Трнавській єзуїтській руській друкарні у 1698 році. А наступного року тут же вийшов перший буквар закарпатських українців. Та зауважується, що ці першодруки не користувалися популярніс-тю серед закарпатських українців через їхню антиправославне спрямування. На цю обставину ще звернув увагу зав.відділу давньої української літератури Інституту літератури ім.Т.Шевченка професор О.Мишанич.

До сфери словацько-українських зв'язків уже світського характеру відно-сить М.Мольнар поширення народних українських пісень та віршів невідомих авторів. Найдавніший запис тексту української народної пісні взагалі є у "Граматиці чеській" Яна Благослава 1571 року видання. Ця пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш" була записана приятелем Благослава Никодимом біля окружного східнословацького міста Бардієва. На основі особистого ознайомлення із давньою словацькою поезією указує також, що у ній о згадки про закарпатських українців, як одних з найближчих сусідів словаків. Згадки про "рутенів" (русинів, українців - Т.Б.) є і в тогочасній поезії латинською мовою словацьких авторів.

М.Мольнар дослідив чимало архівних документів, різних рукописів та стародруків ХVІІ-ХVІІІ століть. І як серйозний знавець їх вважає, що надзви-чайно цінною пам'яткою про словацько-українські зв'язки цього періоду є мемуари словацького письменника і вченого Даніела Крмана (1663-1740), який 1708-1709 рр. подорожував Україною, перебуваючи в штабі шведської армії Карла XII. Тут е цікаві описи побуту українців і зокрема відзначається їхньої мови до мови словацької.

Написані мемуари латинською мовою. В кінці 80-х років XX ст. вони бу-ли опубліковані в перекладі на українську мову на сторінках львівського жу-рналу "Дзвін".

Дослідник вірно підкреслює головну трудність у дослідженні давніх сло-вацько-українських зв'язків, яка полягала у тому, що до XIX століття у сло-вацьких письмових пам'ятках східнослов'янські народи взагалі чітко не поді-лялись на російський, український і білоруський. Та навівши у монографії деякі "оцінки" із заміток невідомого автора з Банської Бистріци, опублікова-них у 1785 році, він робить висновок, що словаки загалом ще мали вельми туманні уявлення про східне слов'янство. Зрозуміло, в таких історичних об-ставинах було дуже важко розвивати якусь конкретну словацько-українську взаємність на ниві літературній.

І усе ж хоч майже до кінця ХVІІІ ст. в силу історичних обставин словаки ще небагато знали про українців як про окремий великий слов'янський народ, так само й українці мали дуже скупі відомості про словаків, усе ж сторінки їхнього давнього культурного і літературного єднання не можна обминати, їх необхідно пильно вивчати. Зразок такого їх вивчення продемонстрував Ми-хайло Мольнар.

1.2. Оцінка М.Мольнаром діяльності Я.Коллара і П.Й.Шафарика на ниві словацько-українських стосунків.

Розглядаючи окремо чеське і словацьке національне відродження Михай-ло Мольнар підкреслює у монографії, що в період словацького національного відродження, в той самий час, коли відбувався процес конституювання нові-тньої української нації, окремі словацькі культурні діячі почали поступово диференціювати слов'янський схід. Відомості про східних слов'ян особливо зросли під час наполеонівських війн, коли словацьке населення зустрічалось із воїнами російської армії, у складі якої були й українці, завдяки їм у Сло-ваччині поширились українські історичні пісні і думи про славну запорозьку козацьку вольницю. Найбільшого поширення набула пісня "Їхав козак за Ду-най".Мольнар обгрунтовує ту роль, яку відіграли у справі словацького націо-нального відродження не тільки українські історичні пісні, але й матеріали про запорозьке козацтво, які публікувались у російській, польській, чеській, німецькій і навіть французькій пресі. Увага до козацтва тривала протягом усього XIX ст. "Саме ця "козакоманія", - зауважує дослідник, - значною мі-рою спричинилась до ознайомлення словаків з населенням наддніпрянської України та з його історією".

У монографії висловлюється цікаве положення, що на мову та історичні пам'ятки угорських українців першим із словаків звернув увагу Юрай Рібай, який допомагав роздобувати інформації про літературні пам'ятки пам'ятки закарпатців та їхню мову основоположникові чеської філології Йозефу Доб-ровському. Чимало матеріалу про життя закарпатських українців першої тре-тини XIX ст. подано у двох етнографічних працях словацького вченого-етнографа Яна Чапловича, які вийшли друком німецькою мовою у 1821 і 1829 рр. У них мабуть вперше, як гадав український празький дослідник Корнило Заклинський, було грунтовно описано українське весілля.

М.Мольнар наголошує на тому, що міцні підвалини новітніх словацько-українських культурних зв'язків у XIX ст. поклали видатні діячі словацького національного руху Ян Коллар і особливо Павел Йозеф Шафарик, діяльність яких лежить в основі як чеського, так і словацького відродження, і їхній вплив позначився на національнім відродженні усіх слов'янських народів.

Підкреслюючи зокрема значення Яна Коллара для українського націона-льного відродження, словацький дослідник водночас цілком справедливо указує на обмеженість його наукової концепції, за якою він поділяв слов'ян-ські народи на поляків, росіян, чехів і сербів. Усіх інших, в тому числі й укра-їнців, Я.Коллар вважав "підплеменами" вищеназваних чотирьох основних груп. Помилковість такої диференціації слов'янства переконливо довів зок-рема Іван Франко в праці "Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер". Разом з тим М.Мольнар підкреслює, що Іван Франко та інші вчені-славісти відзначали значний вплив Яна Коллара на таких українських діячів, як Я.Головацький, Б.Дідицький, М.Шашкевич, І.Вагилевич, О.Духнович, О.Павлович, А.Кралицький, О.Бодянський, П.Гулак-Артемовський, І.Срезневський, Л.Боровиковський, А.Метлинський, М.Костомаров. Ідеями його цікавилися Т.Шевченко, М.Максимович, Д.Куліш. Указує і на таку об-ставину як велике зацікавлення Колларом національним розвитком українців, зокрема в західних областях, та українським фольклором. У підтвердження цього положення наводить свідчення Б.Дідицького, який слухав лекції вчено-го-славіста у Відні.

Багато уваги автор монографії "Словаки і українці" приділяє великому другові українського народу видатному словацькому вченому П.Й.Шафарикові. Даючи загальну характеристику багатогранної діяльності на ниві славістики,,він так оцінює роль вченого: "Його (Шафарика) славістичні наукові зацікавлення утвердили в чеському та словацькому народах свідомість того, що українці - це самостійний слов'янський народ з особливою національною мовою та самобутньою культурою". У зв'язку з цим зако-номірно вважає Шафарика основоположником чеської і словацької україніс-тики, бо цей вчений науково окремішність українського народу, а також са-мобутність його мови. Він указав і на таку важливу обставину, що і буковин-ці, і галичани, і закарпатці в етнічному відношенні становлять одне ціле з ад-дніпрянськими українцями, тобто, що усі вони є складовою частиною україн-ського народу.

Автор монографії на високому фаховому рівні аналізує і подальші важ-ливі славістичні ідеї праці П.Й.Шафарика "Історія слов'янської мови та лі-тератури за всіма наріччями", яка у 1826 році вийшла друком німецькою мо-вою і лише у 1963 році була перекладена на словацьку мову і видана в Браті-славі. У ній зокрема виділяє думку вченого-славіста про відмінності україн-ської мови від великоруської та її значну близькість до чеської мови, більшу, ніж до російської або білоруської мови, про велику скарбницю мелодійних українських народних пісень.

Зважаючи на велику наукову цінність праці П.Шафарика "Історія сло-в'янської мови та літератури за всіма наріччями" та інших його капітальних славістичних праць, які далеко не завжди дослідникам України, оцінимо на-лежно заслугу М.Мольнара у тому, що його грунтовна фахова характеристика україністичних положень словацького вченого має неабияку цінність взагалі для українознавства. І слід її також детальніше подати і дипломній роботі.П.Й.Шафарик своїм констатуванням спорідненості усього українства здивував навіть наддніпрянських українців, які у тих історичних умовах не мали точного уявлення про межі території, заселеної українцями, особливо на заході. І цілком зрозуміло, що констатації і наукові висновки словацького славіста сприяли зростанню національного самоусвідомлення західних укра-їнців. Звичайно він не завжди вірно визначав українські етнографічні кордони, але усе ж незаперечною є та реалія, що він володів ідеальним даром об'є-ктивного наукового пошуку.

М.Мольнар відзначає надзвичайну цінність праці "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" у тому розумінні, що у 20-і роки XIX ст. це був фактично основний твір з питань порівняльного слов'янського мо-вознавства, на основі якого і в країнах Західної Європи, де були ще нечіткі уявлення про слов'янські народи, змогли дістати яскравішу інформацію про реалії розвитку слов'янської культури. Між іншим, працю було перекладено на англійську мову.

Мольнар підкреслює ще одне значення її: "Шафарикова праця відіграла значну роль в доведенні до свідомості світової культурної громадськості фа-кту існування й української нації, її мови та літератури".

Та сам видатний вчений-славіст не був задоволений своєю славістичною працею і продовжував збирати нові матеріали, щоб з їх допомогою досягти усталеніших і об'єктивніших наукових висновків і узагальнень. У його шля-хетній українознавчій роботі надали велику допомогу українські славісти - Я.Головацький, І.Вагилевич, І.Срезневський, М.Максимович і особливо Осип Бодянський, який починаючи з 1836 року часто надсилав йому різні писемні матеріали про Україну.

Результатом такої співпраці П.Шафарика з названими українськими сла-вістами стало видання у 1842 році славістичної книги "Слов'янський народо-пис" з додатком етнографічної карти, яка розповсюдилась і за межами Сло-ваччини. У ній значне місце посідали і наукові положення українознавчого характеру.

Ця важлива славістична наукова студія дає обгрунтовану на базі числен-них документів характеристику окремих слов'янських народів (заселення, те-риторія, кількість населення, аналіз мови та письменства). І в першій половині XIX століття було надзвичайно обмаль, або й зовсім не було ніякої фахової літератури з характеристикою мовних особливостей українців та білорусів, заселення їхньої території тощо. Навіть тоді, коли в Росії були уже відомі "Енеїда" І.Котляревського, "Кобзар" Т.Шевченка, однак погляди на українсь-ку мову, як окрему мову, так і не усталились, про що свідчать хоча б вислов-лювання російського критика В.Бєлінського, який у рецензії на український альманах "Ластівка" (1841 р.) відверто в дусі шовіністів-українофобів напи-сав: "...теперь уже нет малороссийского языка, а есть областное малорос-сийское наречие, как есть белорусское, сибирское й другие подобные им об-ластные наречия".

П.Шафарик був "любомудром", як назвав його Тарас Шевченко. І тому доклав чимало зусиль для встановлення істини і справедливості. Він тривалий час обмірковував саму назву українців. Ці міркування мали свій сенс, бо і нині із термінологією у визначенні етносів є неясності. Зокрема термін "рус" вживався для означення усіх трьох східнослов'янських народів. У чеській та словацькій мовах терміни "русский" та "російський" мають і до цих пір тільки один відповідник -"rusky".

Ï.Шафарик в українознавчій частині "Слов'янського народопису" точно визначив межі території, заселеної українцями, а також мовні межі як на те-риторії тодішньої Російської імперії, так і на території нинішніх Польщі, Словаччини, Румунії та балканських країн. Він проаналізував аж 19 фонети-чних особливостей української мови і показав зразки її спорідненості з інши-ми слов'янськими мовами. І беззастережно визнав українську мову вповні самостійною і рівноцінною з іншими східнослов'янськими мовами - російсь-кою та білоруською.

Усе ж і в цій надзвичайно цінній воістину науковій славістичній праці П.Шафарик не зумів повністю розібратись в проблемі існування та окреміш-ності української художньої літератури. А це не могло не позначитись і на тодішньому стані словацько-українських літературних взаємин взагалі.

І от Михайло Мольнар, глибоко поважаючи автора "Слов'янського наро-допису", обгрунтовано показує причини суперечливості Шафарика у поглядах на сучасну йому українську художню літературу". Зокрема наводить конкретний приклад однієї із суперечливостей, яка була у вказаній славісти-чній праці: "Останнім часом деякі любителі рідної мови почали писати і друкувати поезії, повісті і інші розважальні твори простою, чистою, милою малоросійщиною, і ця особливість у своєму обмеженні не шкодить єдності літератури (цебто російської літератури - Т.Б.), завжди заслуговує на похва-лу".Отже, П.Шафарик визнавав існування поряд з українською мовою і укра-їнської літератури, але, на жаль, при своїх блискучих здібностях науковця-аналітика не зумів теоретично обгрунтувати її відокремленість від літератури російської та захистити право на визнання її окремішності. Взагалі тоді, як не парадоксально, навіть затяті українофоби визнавали і українську народну словесність, особливо милозвучні українські пісні, і українські пам'ятки ста-ровини. Але от щодо придатності української мови для сучасної художньої літературної творчості висловлювались і супротиви, і сумніви.

Тодішня українська художня література вважалася якоюсь провінціаль-ною, котра, мовляв, годиться для написання лиш етнографічно-побутових творів, "мужицьких" повістей і поезій. Приблизно таких поглядів і в Україні дотримувались відомі просвітителі, носії національного духу І.Срезневський, М.Максимович, О.Бодянський, П.Куліш та ін. Що ж тоді говорити про уже згадуваного В.Бєлінського, який за рік до виходу "Слов'янського народопису" з приводу публікації творів деяких українських письменників на сторінках альманаху "Сніп" відреагував дуже неетично: "Воля ваша, гг. малорос-сийские сочинители, а мы никак не можем понять й оценить прелести й кра-соты атой мужицкой литературы... Еще менее понимаем вашу охоту писать для публики, которая совсем не читает книг, потому что едва ли знает грамо-ту. Что касается до нас, москалей, мы, верно, уже не будем для ваших сочи-нений учиться языку, на котором говорят только в провинции, и изучать ли-тературу, которой нет на свете".

Облишимо В.Бєлінського. Бо, як уже вище відмічалось, в самій Україні в середовищі навіть прогресивних вельми освічених діячів мались сумніви що-до окремішності української художньої літератури. І до рук П.Шафарика, зрозуміло, не діставалось усе те, що було видано з прози та поезії в Україні. А він би, здається, як талановитий мовознавець і літературознавець, зумів би сам розібратись у всіх тонкощах художньої літератури і належно оцінити її значимість. У всякому разі П.Шафарикові на час видання "Слов'янського на-родопису" не були відомі і поезії Тараса Шевченка.

Автор монографії "Словаки і українці" так відзначає вагоме місце П.Шафарика у процесі словацько-українських взаємин: "Шафарик, довівши існування самобутнього українського народу та його мови, примусив і своїх співвітчизників та взагалі усіх своїх читачів диференціювати східнослов'ян-ські народи, викликав зацікавлення історією й культурою народу українсько-го, який, за його працями, є рівноцінним у сім'ї слов'янських народів".

І об'єктивне ставлення словацького вченого до українства викликало за-хоплення і глибоку вдячність з боку найавторитетнішої постаті тогочасного українського національного руху Тараса Шевченка. Ознайомившись із сло-в'янофільською діяльністю П.Шафарика завдяки сприянню Осипа Бодянсь-кого, він у написаний у 1845 році поемі "Єретик" називає знаменитого славі-ста "любомудром", "світочем правди, волі", який "...слов'ян сім'ю велику во тьмі і неволі перелічив до одного". І ці та інші рядки поеми стали одним із вагомих прикладів словацько-української літературної взаємності. До імені Шафарика Т.Шевченко звернувся вдруге у своїй передмові до другого ви-дання "Кобзаря", де він захищає право українських письменників писати рід-ною мовою і з глибокою повагою називає імена словацького вченого та серб-ського будителя В.Караджича, які "не постриглись у німці (їм би зручніше було), а остались слав'янами, щирими синами матерей своїх, і славу добрую стяжали".

М.Мольнар у своїй монографії щодо цієї передмови зауважує, що вона була написана Т.Шевченком у 1847 р., а опублікована - аж у 1906 р.

Як помітно із вище поданого матеріалу, словацький україніст у своєму монографічному дослідженні висловив дуже цікаві положення про роль і мі-сце таких знаменитих славістів Словаччини як Я.Коллар і П.Й.Шафарик у словацько-українських культурних взаєминах. Якщо роль Я.Коллара перева-жно обмежувалась особистими контактами з багатьма відомими діячами української культури першої половини XIX ст., то П.Й.Шафарик, і це пере-конливо довів М.Мольнар шляхом вельми фахового аналізу його фундамен-тальних славістичних праць, має заслуги у розвитку словацько-української взаємності незрівнянно вагоміші. Адже його праці про Україну далеко вихо-дять за чисто наукові грані. Для того часу вони мали велике суспільно-політичне значення, утверджуючи в славістичних дослідженнях фаховий на-уковий підхід до вивчення історії, культури, мови і літератури українського народу. Водночас П.Й.Шафарик пробудив своїми студіями інтерес славістів, зокрема чеських і словацьких, до подальшого вивчення мови, літератури і фольклору українців. За усе це, як відомо, його захоплено цінував Тарас Ше-вченко, присвятивши поему "Єретик".

Працями П.Й.Шафарика з матеріалами про Україну цікавилися різні ге-нерації українських славістів.

1.3. М.Мольнар про розвиток словацько-українських літературних взає-мин у XIX столітті.Попередній матеріал про Я.Коллара і П.Й.Шафарика, зрозуміло, теж охо-плює частину XIX ст. Але загалом він стосується лише діяльності цих двох визначних особистостей Словаччини. Не можна було "засліплювати" і відво-лікати увагу іншими і дійовими особами, і подіями на ниві словацько-української взаємності. М.Мольнар виокремлює прямі словацько-українські стосунки у послідовний хронологічний виклад із поступовим залученням до нього окремих індивідуальностей і спільнот. І, виявляється, не тільки словаків та українців.

Згадуючи таку подію як польське повстання в 1830-1831 роках проти царського деспотизму, словацький дослідник його результатом вважає не тільки внесення значних коректив у колларівську концепцію слов'янської взаємності з її русофільською орієнтацією. Ідея слов'янської взаємності, на думку прогресивної молоді, могла стати реальною лише в тому випадку, коли б вона втілювалася у життя на основі принципів федерації вільних, рівнопра-вних слов'янських республік і ні в якому разі при гегемонії Росії.

Ще на одну цікаву обставину указує М.Мольнар. В час польського повс-тання і після його поразки зросли взаємини словаків і поляків. У зв'язку із зацікавленням польською мовою і літературою до Словаччини у 30-х роках проникають і ширші відомості про українців у Галичині та в Росії, про їхню культуру зокрема.

І діяльність польських літераторів у 30-70-х роках XIX ст. стає одним із дуже важливих джерел пізнання словаками українського народу і його куль-тури, особливо - народної пісні. Тут достатньо відмітити хоча б таку обста-вину, як надзвичайну популярність у Словаччині творів польських письмен-ників, які належали до так званої української школи в польській літературі, особливо таких як Б.Залеський, А.Малчевський, М.Чайковський. У справі популяризації української пісні в Словаччині велику роль відіграли своїми збірниками українських пісень Жегота Паулі та Вацлав з Олеска. Посередни-ками у ознайомленні словаків з українською культурою були й інші польські письменники.

М.Мольнар констатує ще таку реалію і належно документує її, що ру-кописна спадщина представників штурівської генерації свідчить про поши-рення українських пісень і деяких віршів літературного походження у Сло-ваччині протягом 30-40-х років XIX століття і посередництво при цьому польських рукописних списків.

Відомості про українську пісню потрапляли до Словаччини і з Чехії та Росії, зокрема завдяки снагам українських вчених, представників українського романтизму О.Бодянського та І.Срезнєвського. Вони відіграли значну роль у розвитку словацько-українських та словацько-російських взаємовідносин. Особливо важливими були відвідини О.Бодянським та І.Срезневським Сло-ваччини та їхні особисті контакти з представниками словацької культури.

Словацький дослідник справедливо вважає, що шляхи проникнення української народної пісні до Словаччини заслуговують уваги у зв'язку з тим, що це була перша реальна можливість словакам хоч якоюсь мірою пізнати український народ. Він також висловлює жаль з приводу того, що надзвичай-на популярність української пісні в Словаччині та її позитивний вплив на творчість деяких словацьких письменників не надихнула дослідників на на-писання спеціальної праці про вельми цікаве явище у культурному спілку-ванні обох слов'янських народів. Окремі інформації в періодичній пресі лиш в загальних рисах сповіщали про поширення української пісні в словацьких землях.

М.Мольнар повідомляє цікаві факти про те, що в першій половині XIX століття набули поширення словацькі хорові товариства. До їхнього реперту-ару входили і українські народні пісні. Йому особисто вдалось знайти в Ма-тиці словацькій у Мартіні архівний фонд "Словацького хорового товариства" (м.Мартін), у якому малось близько 80 записів та музичних обробок україн-ських народних пісень. Вони відносяться до 70-х років XIX століття.

У монографії "Словаки і українці" дослідник наводить уривки з листів словацького поета Сама Халупки своєму приятелеві А.Врховському. У цих листах він висловлює своє захоплення українськими піснями та думами. 6 серпня 1838 року С.Халупка пише: "Якщо зможеш, то роздобудь мені десь українські пісні". 1 грудня 1838 року поет сповіщає: "Над українськими ду-мами провів я не одну розкішну годину. Цілий тиждень я до півночі не міг з ними попрощатися. Такими відзвуками озивались колись і наших батьків звитяжні дії під Татрами".

Українська пісня впливала і на оригінальні творчість Сама Халупки. Деякі його поетичні твори надзвичайно співзвучні своєю строфікою з українськими народними піснями. А його поезія "Козак" дуже нагадує переспів однієї з них. І загалом творчість словацького поета в значній мірі мірі співзвучна з тогочасною українською поезією, особливо народною творчістю.М.Мольнар пише у своїй монографії про великий інтерес до української народної пісні видатного словацького мислителя і письменника Людовіта Штура. Цей інтерес відображений зокрема у його відомій праці "Про народні повісті та пісні слов'янських племен", яка в скороченому перекладі була ви-дана і у львівській "Сімейній бібліотеці". Л.Штур вважав, що українські пісні мають драматичний характер, подібно до сербських юнацьких співів відби-ваючи хвилююче і нелегке життя народу, його споконвічну боротьбу проти зовнішніх ворогів.

Словацький дослідник робить цікаве узагальнення, що в часи перебу-вання України під гнітом царату найінтенсивніше репрезентувала українську культуру в слов'янському світі і зокрема в Словаччині якраз народна пісня.

У праці "Словаки і українці" М.Мольнар багато уваги приділяє словацько-закарпатським зв'язкам. Зокрема грунтовно розглядає публіцистичну дія-льність одного з визначних словацьких письменників Б.Носак-Незабудова (1818-1877), який перший із словаків особисто вивчав життя закарпатських українців і залишив про це свої славнозвісні "Листи з невідомої країни до Л." і "Потиські згадки", що в 1845-1846 рр. були опубліковані в журналі"Orol Tatrnski", який видавався Л.Штуром. Ці статті, написані з великою теплотою і любов'ю, є важливим історичним джерелом для дослідження життя понево-леного народу Закарпаття у середині XIX ст.

М.Мольнар аналізує також історичну повість Б.Носак-Незабудова "Лабо-рець", яка вперше у словацькій літературі була присвячена українській тема-тиці й була опублікована в журналі."Orol Tatrnski". Наводяться ним й інші важливі матеріали про те, як Б.Носак-Незабудов у своїх працях жваво ціка-вився історією боротьби українського народу проти турків і татар, особливо історією Запорізької Січі, українськими історичними піснями й думами та ін. Так, він переклав словацькою мовою "Думу про втечу трьох братів з 0зова".

М.Мольнар констатує ще, що в опублікованому у "Спогадах потиських" невеличкому поетичному творі "Vicherlec" Б.Носак-Незабудов звернув увагу і на східнословацьких українців. У ньому він оспівує приятелювання двох дівчат, словачки й українки (символізують словацький і український народи), які "у квітучих луках та дубових гаях співають пісню про любові рай" та які, однак, "співів славних батьків не знають, тому що ці із соколами в Татрах лі-тають".

Використавши знайдені архівні матеріали, М.Мольнар доводить, що сло-вацько-українські зв'язки спершу обмежувалися інтересом до історії, літера-тури й фольклору України. Починаючи з середини XIX століття ці зв'язки набули нової форми. У цей час створювалися спільні громадсько-політичні й культурні товариства та організації. Він наводить зокрема цікавий документ - відозву Словацької народної ради 1848 р. до закарпатських українців "Брат-тя русини", яка була видана українською мовою. Відозва закликала українців рішуче стати на захист своїх політичних і національних прав, рідної мови й культури.

Під кутом зору словацько-українських зв'язків М.Мольнар докладно ха-рактеризує діяльність знаменитого словацького літературно-наукового жур-налу "Slovenske Pohlady", що продовжував традиції журналу "Orol Tatrnski" . Редактором і видавцем його був відомий словацький громадський і культур-ний діяч Йозеф Гурбан. Журнал чимало уваги приділяв історії й культурі України. Так, у 1851 р. в ньому з'явивсь перший науковий огляд історії укра-їнської літератури. Автор огляду Й.Гурбан так пояснив причину його напи-сання: "Ми, словаки, маємо з ними (українцями - Т.Б.) одну долю, тому ми повинні разом з ними до спільної мети крокувати".

Стаття словацького літературного діяча П.Келлнера була присвячена по-діям на Закарпатті під час революції 1848 р. Він зробив спробу вникнути в суть закарпатського українського літературного руху, проте, за думкою М.Мольнара, допустив при цьому звичайнісіньку ідеалізацію.

У журналі було також вміщено ряд статей словацьких авторів про життя, громадсько-політичну й літературну діяльність тогочасних закарпатських письменників О.Духновича й 0.Павловича. Проте аналізуючи громадсько-політичну діяльність А.Добрянського і підкреслюючи його роль у зміцненні словацько-українських зв'язків, М.Мольнар висвітлив це питання дещо одно-боко. Адже відомо, що А.Добрянський, не визнаючи існування українського народу, виступаючи на захист словаків і "русских" (українців - Т.Б.) від наці-онального гніту, допомагаючи їм матеріально, водночас орієнтувався на ро-сійський царизм. На жаль, автор цього не показав.М.Мольнар розглядає також два цікаві документи - проекти статутів гро-мадсько-культурних товариств "Tatrin" та "Matice slovanskych narodov v Uhorsku", які намічалося організувати у 1851-1854 рр. Він аналізує їх зміст і дає їм позитивну оцінку. Ці товариства мали видавати літературу словацькою і українською мовами, заснувати народний дім з бібліотекою, збирати давні пам'ятки культури, допомагати матеріально бідним студентам тощо. На жаль, жодне з цих товариств через несприятливі політичні умови, у зв'язку з пораз-кою революції, не було засноване. Однак сам факт планів їх створення й пе-рші кроки у цьому напрямі є красномовним свідченням того, що словаки й українці усвідомлювали потребу спільної культурно-просвітницької діяльно-сті.

У 60-х роках XIX ст., за констатацією М.Мольнара, словацько-українські взаємини починають розширюватись до Галичини і до Східної України. Цю обставину дослідник пояснює відгомоном польського повстання 1863 р., піс-ля якого почалося переосмислення суті слов'янської взаємності, і активізацією літературного життя в Галичині. Про це зацікавлення засвідчила стаття літературознавця Йонаша Заборського "Галичанин" та малоруська літерату-ра", опублікована в журналі "Sokol" (1863 р., ч.6). Автор тут лиш інформує про прагнення українців створити "особливу, від великоруської відмінну лі-тературу". Та фактично сам він не зміг розібратись з суперечностями літера-турних інтересів в одній лиш Галичині. І з викладу матеріалу цієї статті М.Мольнар зробив справедливий висновок, що Й.Заборський з творчістю українських письменників був дуже мало знайомий.

Ще одну дивну обставину констатуе словацький дослідник у своїй моно-графії. В перекладі на словацьку мову перший твір з української літератури з'явився аж у 1860 р. в числі 22-ãî новоствореного часопису Sokol". Це була поезія "Запорожець" українсько-польського поета Тимка Падури, якого фак-тично не знала тогочасна українська громадськість.

Справді невтішна картина, що аж до 1896 року, коли на сторінках жур-налу "Slovenske Pohlady" з'явився переклад поезії Тараса Шевченка "Мина-ють дні минають ночі", Тимко Падура був єдиним репрезентантом українсь-кої поезії на словацьку мову (коли не брати до уваги переклад поезії "Садок вишневий коло хати", опублікований Самом Бодіцьким 1881 року в його статті про Т.Шевченка, як приклад).

М.Мольнар, констатуючи цей незначний епізод з історії перших перекла-дів на словацьку мову українських художніх поетичних творів, робить спра-ведливий, хоч і невтішний висновок. Знайомлячись з такими випадково піді-браними віршами фактично одного Т.Падури, читачі Словаччини не могли скласти якесь усталене вірне уявлення про справжній стан української худо-жньої літератури в цілому.

Така ж невтішна ситуація була і з перекладами української прози на сло-вацьку мову. М.Мольнару вдалось встановити на основі копіткого перегля-ду усіх тодішніх часописів і газет, що першим прозаїчним твором, перекла-деним на словацьку мову, була українська народна казка "Телесик" (журнал "Orol" 1878, ч.1). Словацький дослідник ще сповіщає, що із українських про-заїків удостоївся честі предстати перед словацькими читачами Пантелеймон Куліш. Але у 1865 р. в журналі "Sokol" було опублікрвано його твір, написа-ний російською мовою ("Как в местечке Воронеже высох Пешевцов став"). Причому, і це встановив теж М.Мольнар, назване оповідання ще в 1851 р. з'явилося в перекладі на чеську мову, а пізніше, аж через 14 літ, його перек-лали з чеської на словацьку мову.

Ще одну цікаву історію досить важкого і тернистого шляху проникнення в Словаччину української художньої прози наводить М.Мольнар. Вона пов'я-зана з перекладом на словацьку мову відомої повісті Ю.Федьковича "Три, як рідні брати"..Вперше (без наведення прізвища автора) вона була опублікована в числах 19-22 "Katolickych Novin" за 1885 рік. А через кілька років ця повість вийшла окремим виданням як XI том бібліотечки "Дешеве читання" (м.Трнава). У 1904 році її знову перевидали.

Отже, уже на рубежі 50-60-х років XX ст. словацькому дослідникові уда-лося зробити, можна сказати, дуже цінне наукове відкриття, зокрема для тих, хто займається еволюцією словацько-українських літературних зв'язків. Адже йдеться взагалі про перше окреме видання українського художнього прозаїчного твору в перекладі на словацьку мову.

Поряд з цим М.Мольнар підкреслює, що в Словаччині в 70-х.роках XIX ст. великою популярністю користувались твори з козацькою тематикою представника української школи в польській художній літературі М.Чайковського, які почали перекладати на словацьку мову ще з 40-х років.Таким чином, уважно проштудувавши численні матеріали монографії "Словаки і українці", можна цілком погодитись з думкою її автора, що XIX століття в історії літературних взаємин обох слов'янських народів не було на-сичене плідними результатами: "...протягом XIX ст. в Словаччині з'явилися такі переклади творів українських авторів і в такій кількості, що широка сло-вацька громадськість не мала ніякої змоги хоча б у мінімальній мірі позна-йомитися з кращими здобутками української літератури. Художні твори українських авторів, перекладені словаками в XIX ст., не відбивали справж-нього стану української літератури".

1.4. Висвітлення М.Мольнаром проблем літературних зв'язків словаків і українців у XX столітті.

Починаючи розгляд матеріалів книги "Словаки і українці" про словацько-українські літературні контакти у XX ст., слід звернути увагу на такий важ-ливий фактор як снагу у їх розвитку окремих ентузіастів. На жаль, у XIX ст., як ми бачили, енергійного і знаючого пропагатора української літератури фа-ктично не було. Мали місце лише окремі епізодични снаги. А от XX століття почалося із щасливої нагоди. Пов'язана вона із переселенням у 1903 році до Словаччини чеського літературознавця Франтішека Вотруби.

М.Мольнар підкреслює, що Ф.Вотруба виявив зацікавлення українською літературою ще під час навчання у гімназії південночеського міста Табор. Особливо йому імпонували твори Івана Франка та Василя Стефаника. Само-тужки вивчивши українську мову, він став їх перекладати спочатку на чеську, а з 1903 року - і на словацьку мову. У цьому році переклав на словацьку мову 16 творів І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, причому деякі з них пере-друковувалися згодом по кілька разів. І взагалі першим в Словаччині звер-нувся до творчості Лесі Українки та Бориса Грінченка.

Саме завдяки енергійній популяризації творчості окремих українських письменників зусиллями Ф.Вотруби українська література поступово набу-вала авторитету в словацьких землях. Його перекладацька діяльність підкрі-плювалась публікацією статей про літературний процес в Україні. Зокрема в оглядовій статті "Українсько-руська видавнича спілка" (1903 р.) можна про-читати такі оцінки української літератури: "І сьогодні дихає українська лі-тература свіжістю, живе яскравим, плодотворним і урожайним життям всу-переч усім перешкодам. Письменники, такі як Франко, Кобилянська, Коцю-бинський, Стефаник, Лепкий проникли з своїми творами аж за кордон, і тут українська література внесла до літератури світової свою своєрідну, оригіна-льну ноту".

М.Мольнар у монографії показує заслуги Ф.Вотруби і в публікації слова-цькою мовою деяких зразків поетичної творчості І.Франка, Л.Українки, Б.Лепкого, пише про перекладацьку роботу В.Маковецького, завдяки якому в Словаччині здобула значну популярність творчість західноукраїнського ав-тора історичних повістей і оповідань А.Чайковського. Пряму участь у до-борі п'єси І.Франка "Украдене щастя" для словаків, які проживали на терито-рії теперішньої Румунії, брав словацький письменник Йозеф Грегор Тайовсь-кий. Таку його увагу до імені видатного українського письменника М.Мольнар пояснює близькістю художніх мотивів творчості обох митців.

Словацький дослідник ще до опублікування монографії "Словаки і украї-нці" захистив кандидатську дисертацію "Тарас Шевченко у чехів та словаків", яка вийшла потім окремою книгою. Усе ж він не обминув нагоди ще раз зупинитись на аналізі непростого шляху поширення творчості Кобзаря у Словаччині і публікації про нього статей в словацькій пресі. Другий розділ пропонованої дипломної роботи присвячений якраз цій проблемі. І тому ма-теріали про Шевченка у цьому розділі подамо лиш у короткому викладі.

Ім'я Кобзаря з'явилось на сторінках словацької преси вельми запізно. Лише у 1863 році, уже після його смерті, в журналі "Sokol" була надрукована уже згадувана стаття словацького письменника Й.Заборського "Галичанин" і малоруська література", де лише названо ім'я Т.Шевченка. Через 3 роки га-зета "Pestbudinke Vdomosti" (ч.86) надрукувала короткі дані про його життя та діяльність до 1838 року.

Грунтовніше було написано про Т.Шевченка у нарисі з історії слов'янсь-ких літератур у журналі "Orol" (1874 р.). А перша окрема стаття про нього з уривками кількох поезій поета з'явилася у 1881 р. в газеті "Narodnie Noviny". І аж рівно через 30 літ у зв'язку із 50-річчям від дня смерті, а ще через 3 ро-ки у зв'язку із 100-річчям від дня народження українського будителя, слова-цька преса відреагувала кількома статтями і публікаціями деяких його віршів.М.Мольнар слушно зауважує, що українська поезія на початку XX ст. не викликала такого широкого зацікавлення словацьких перекладачів, як проза, а проте і в цьому напрямку відчувалися певні зрушення. Особливо щодо пос-таті Т.Шевченка. На думку дослідника, незначну кількість публікацій його поезій в словацькому перекладі винагороджували літературознавчі статті, які допомагали читацькому загалу Словаччини скласти чіткіше уявлення про Кобзаря. Але на подію, що дала змогу глибше пізнати творчість українсько-го поета, довелося чекати аж до 1959 року, коли вийшло перше окреме книж-кове видання його вибраних поетичних творів словацькою мовою.

Першу спробу грунтовного наукового аналізу зацікавлення словаків українською літературою і загалом культурою у монографії "Словаки і украї-нці" Михайло Мольнар завершує 1918 роком, коли було створено незалежну Чехословацьку республіку після розпаду Австро-Угорської монархії. 5 останніх сторінок теоретичного матеріалу е коротким порівняльним оглядом стану словацько-українських літературних взаємин після 1918 року до сере-дини 60-х років XX ст. Згадується зокрема про появу на початку XX ст. в словацькій пресі нової, наростаючої хвилі різних заміток і статей про закар-патських українців. Відзначається післявоєнний період, який став знаменний тим, що протягом неповних двадцяти років у Словаччині вийшло близько 80 окремих видань художніх творів українських авторів словацькою мовою.

Відмічено у монографії, що не всі перекладені твори однаково цінні, деякі з них уже незабаром після виходу в світ відійшли в забуття. Названо такі позитивні приклади, що в кінці 1956 року друковані органи Спілки словаць-ких письменників тижневик "Kulturny zivot" (ч.46) та місячник "Slovenske Pohlady" (ч.11) спеціально виділили значне місце українській літературі. А указаний місячник взагалі й був присвячений повністю. Широкий матеріал з української літератури був опублікований у тижневику "Kulturny zivot" 12 сі-чня 1963 року.

Протягом 50-80-х років XX ст. М.Мольнар неодноразово звертався до проблеми словацько-українських літературних взаємин в періодичній пресі, наукових збірниках. Це статті, повідомлення, рецензії тощо. Назвемо деякі з них: "Українська література в Чехії і на Словаччині", "До питання прони-кнення української літератури в Чехію і на Словаччину", "Бібліографія сло-вацьких перекладів творів Івана Франка", "Чеська та словацька література в українських перекладах", "Тарас Шевченко у словаків", "До питання ïîширення творів Т.Шевченка в Словаччині", "До проблематики словацько-українських літературних відносин", "Іван Котляревський серед чехів та словаків", "Проблеми і перспективи словацької літературної україністики", "Чеські і словацькі мотиви в українській поезії", "Шевченків "Заповіт" у чехів та словаків", "Здобутки-словацької літературознавчої україністики", "Іван Франко про словаків", "Штефан Крчмері та українська література", "До проблематики словацько-українських літературних відносин", "Неві-домі словацькі переклади поезій М.Рильського" та інші.

Можна, звичайно, висловити і певні зауваження до монографічного дос-лідження "Словаки і українці". Автор узяв за основу своїх наукових пошуків діяльність відомих представників словацької культури без грунтовної харак-теристики історичних умов, за яких вони жили і працювали, і тих соціальних процесів, що відбувалися в Словаччині (наприклад, словацького ренесансу, який справив певний вплив і на українське національне відродження у XIX ст.). Це тим більш важливо, що дослідник у своїй праці охопив великий від-різок часу - від ХVІ ст. до початку XX ст.

Недолік праці М.Мольнара слід вбачати і у деякій неповноті дослідження. Можливо, це викликано відсутністю необхідних матеріалів для вивчення такого великого періоду словацько-українських зв'язків або тим, що автор поставив собі за мету розкрити цю тему на підставі архівних і маловідомих джерел, зосередивши на них усю свою увагу.

Як уже згадувалось, багато джерел і матеріалів М.Мольнар вводить упе-рше у науковий обіг. Розуміючи їхню важливість для подальшого поглибле-ного вивчення розглядуваної проблеми, автор помістив їх у другій частині своєї праці, яка є збірником невідомих або маловідомих документів і матері-алів, що яскраво ілюструють розвиток словацько-українських зв'язків від ХVІ ст. до початку XX ст. Подаються вони мовою оригіналу. Так, безсумнівну наукову цінність має вміщений фотографічним способом перший закарпат-ський стародрук "Буквар язика словенска" И.Камеліса (1699 р.), який зберігся лише в двох примірниках за межами України.Безумовно, цікавими і корисними для дослідників будуть стаття Л.Штура "Огляд часописів", враження Сама Халупки про українську пісню, його ж по-езія "Козак" словацькою мовою, стаття Й.М.Гурбана "З літературного життя русинів", стаття П.К.Гостинського "З дружнього листа Мікулашу Догнані", статут "Матиці австро-угорських слов'ян", вірші И.Заборського "Павловичу" і "Добрянському", Я.Ботта "Відголос української думки", балада Й.Янча на українську тематику "Три брати", кореспонденція українських установ до Матиці словацької, уривок із статті П.Гечка "Слов'янські поети", статті Ф.Вотруби "Українсько-руська видавнича спілка", П.Кріжяка "Російська мова і український рух", інформація про постановку "Украденого щастя" І.Франка і кілька статей про Т.Шевченка, які були опубліковані у зв'язку з 100-річчям від дня його народження та 50-річчям від дня смерті.

Отже, як видно із поданого аналізу, монографічна праця Михайла Моль-нара "Словаки і українці" є першим у словацькій україністиці грунтовним дослідженням, у якому систематизовано на належному фаховому рівні висві-тлюються літературні взаємини словацького і українського народів.

2. М.МОЛЬНАР ПРО ПРОБЛЕМИ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ТВОРЧІСТЮ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА В СЛОВАЧЧИНІ.

2.1. Творчість Т.Шевченка в Словаччині у 2-й половині XIX ст.

і до середини 40-х років XX ст.

Навчаючись в аспірантурі приКиївському держуніверситеті імені Т.Шевченка Михайло Мольнар написав і захистив кандидатську дисертацію на тему: "Тарас Шевченко у чехів та словаків". Після успішного захисту ця дисертаційна праця у 1961 році вийшла окремою книгою в східнословацько-му місті Пряшеві.

Названа праця дістала високу оцінку видатного українського поета і літе-ратурознавця академіка Максима Рильського. Він зокрема відмітив уміння М.Мольнара "не тільки наполегливо збирати потрібні матеріали, але й буду-вати на основі цих матеріалів стрункі концепції" .

Автору вперше в історії словацької українистики вдалося створити спра-вді цілісну картину проникнення поетичної творчості Кобзаря до словацьких земель. Матеріали про це зібрані дослідником особисто і багато з них вперше публікуються на сторінках дослідження.

Сталось так, що першими в Словаччині з'явились не твори Т.Шевченка, а згадки про нього в словацькій пресі, причому уже після його смерті. Стосовно самих цих згадок М.Мольнар справедливо зауважує, що вони були неве-ликими і не давали якогось виразного уявлення про українського поета. Ви-являлося, що і про саму Україну було ще дуже туманне уявлення. Це проде-монстрував і автор статті “Про бесіди” словацький вчений і письменник Г.Тісовськии .

М.Мольнар підкреслює, що про Т.Шевченка уже багато писалося в чесь-ких журналах, почали з`являтися й переклади його віршів. Певна річ, що з цих журналів довідувалися про Кобзаря і словацькі читачі. Висновок такий робить автор монографії на основі матеріалів з словацької преси, яка, відчу-ваючи брак власних статей про українського поета, прямо рекомендувала своїм читачам ознайомитись з чеськими працями про нього.

Словацький дослідник підкреслює в своїй праці, що перша окрема стаття словацькою мовою "Співець України" про життя і творчість Т.Шевченка з'явилась аж у 1881 році в газеті "Narodnie noviny". Автор її відомий слова-цький популяризатор російської літератури Само Бодіцький використав ма-теріали з "Чеської енциклопедії" Ф.Рігера і зокрема відомий автобіографічний лист українського поета редакторові журналу "Народное чтение" разом із спогадами І.Тургенева та Я.Полонського, опублікованими О.Русовим у празькому виданні "Кобзаря" 1876 року. У статті "Співець України" було вміщено кілька зразків поетичної творчості Т.Шевченка у перекладі її автора: перші чотири рядки з поезії "Думи мої, думи мої", вісім рядків з поеми "Єре-тик" і повністю вірш "Садок вишневий коло хати". Ці свої переклади С.Бодіцький самокритично вважав недосконалими, виправдовуючись словами Пантелеймона Куліша, що уся сила і краса малоруської мови у всій повноті відкрилась одному лиш Шевченкові і її надто важко передати чужою, хоч і близькою та спорідненою мовою.

Останні рядки статті характеризують Т.Шевченка як ідеального поета, поезії якого наскрізь пройняті щирою любов'ю до рідної землі і простого українського люду. Особливо високо оцінюється лірико-епічна творчість, що яскраво прославляє ідеали козацької вольниці, які на фоні феодально-кріпосницьких утисків упевнювали дух незламності і непокори. Завершується стаття словами Я.Полонського, що Кобзар був демократом і від природи, і за своїми поглядами.

Цілком слушно і справедливо висловлює М.Мольнар шкодування з при-воду того, що С.Бодіцький не здійснив переклад усього нослання Т.Шевченка до П.Й.Шафарика, бо це у словаків, які дали світові такого видатного вченого-славіста, викликало б, безсумнівно, щире зaцікавлення, тим більше, що цей твір на той час було перекладено на кілька європейських мов і він користувався досить великою популярністю.Автору монографії "Тарас Шевченко у чехів та словаків" вдалося відшу-кати наступний переклад поезії українського поета, який був опулікований у популярному журналі "Slovenske Pohlady" У 1896 році, цебто аж через 15 літ після публікації перекладів Сама Бодіцького. Перекладений І.Жаком вірш "Минають дні, минають ночі" дослідник обгрунтовано вважає загалом невда-лим, в результаті чого було збіднено емоціональне забарвлення шевченківсь-кого заклику боротися проти бездіяльності та байдужості до навколишнього світу.

Отже, цим перекладом і вичерпалися випадки, коли твори Т.Шевченка або відомості про нього потрапляли на сторінки словацької преси в XIX столітті. Словацький дослідник усе ж висловлює дещо оптимістичне припущення, що хоч поезії українського поета були майже невідомі словацькій громадськості та все ж цікавили деяких словацьких поетів, зокрема О.Беллу, поема якого "Анна Данилівна" була написана під впливом вірша Тараса Шевченка "У тієї Катерини". Свою точку зору він обгрунтовує детальним співставленням обох поетичних творів. І зауважує, що у порівнянні з іншими слов'янськими народами - особливо чехами, поляками, болгарами - це зацікавлення творчістю Кобзаря було дуже незначним.

Причини цього негативного явища М.Мольнар пояснює надзвичайно тя-жким соціальним і національним гнітом, якого словаки зазнавали в минулому з боку пануючої угорської шляхти, та незацікавленістю представників консе-рвативної словацької інтелігенції зближенням з українським народом і озна-йомленням з його культурою. Був ще один надзвичайно важливий момент, характерний для словацької дійсності кінця ХІХ століття. Йдеться про вплив реакційної преси царської Росії, що регулярно потрапляла до Словаччини. І в ній публікувалось чимало антиукраїнських матеріалів. Негативне ставлення до цілого народу і його мови підсилювали і закарпатські "москвофіли". У мо-нографії М.Мольнар наводить вагомий конкретний приклад абсурдного уяв-лення про український народ, яке зафіксоване у статті відомого словацького письменника С.Гурбана-Ваянського, опублікованій в газеті "Narodnie noviny" 13 січня 1906 року: "Кожна по-русинськи (по-українськи - Т.Б.) видана книга є борцем проти слов'янізму. Тому що карликові, строкатим правописом і на-річчям позліплювані літератури ослаблюють слов'янського духа... Хто буде вчитися нескладної "мови" всіляких Франків, хто у великому світі читатиме слабкі плоди невідомих "українських" величин? Ніхто, ні душа!".

Словацький дослідник підкреслює у своїй праці, що у подоланні реакцій-них поглядів на українську культуру в Словаччині велику позитивну заслугу мали представники нової генерації молодої інтелігенції, яка на початку XX століття видавала свій журнал "Prudy". Якраз на його сторінках у зв'язку з 50-річчям від дня смерті Т.Шевченка (березень 1911 р.) словацький письменник, а згодом відомий політичний діяч Юрай Славік опублікував статтю "Тарас Шевченко". У ній зафіксовані основні віхи з біографії українського поета і водночас високо оцінено його творчість і самовіддану боротьбу за кращу до-лю рідного поневоленого народу: "У нас Шевченка взагалі не знають, - з бо-лем констатує автор. - А все-таки ніякому іншому народові так не підійшла б його поезія, як саме нашому. Уся його поезія - це клич, співучий клич зболі-лої, приниженої, однак молодецької душі".

Як додаток до цієї статті були опубліковані словацькою мовою дві поезії Т.Шевченка "Минають дні, минають ночі" та "Заповіт". Причому "Заповіт", як констатує М.Мольнар, словацькою мовою вийшов на три роки раніше, ніж чеською мовою в Празі.

М.Мольнар відшукав у словацькій пресі кілька статей, опублікованих у зв'язку з 100-річчям від дня народження Кобзаря. Проте у його дисертаційній праці вони не згадуються, бо цей щасливий результативний пошук відбувся уже після захисту її. І інформація про ювілейні статті була опублікована піз-ніше у 1965 р. в монографії "Словаки і українці". У праці "Тарас Шевченко у чехів та словаків" автор робить, можна сказати, непідтверджене припущення, що після статті Ю.Славіка наступна публікація про Т.Шевченка з'явилась аж у 1920 році в одному з перших номерів словацької газети лівої орієнтації. "Hlas ludu" (1.02.1920 р.). У ній детально пишеться про життєвий і творчий шлях поета, є і переклади уривків Шевченкових творів, таких як "Перебендя", "Єретик", "Сон" та ін.

М.Мольнаром у даному випадку робиться обгрунтоване твердження,

що автор статті скористався у даному випадку чеською брошурою Яна Маха-ла, де також подані згадувані уривки в чеських перекладах, які здійснила Ру-жена Єсенська.Михайло Мольнар уважно проштудував словацьку пресу, що виходила в Чехословацькій республіці протягом 20-30-х років XX століття. І йому вда-лось знайти лише два переклади віршів Тараса Шевченка аж за два десяти-ліття в період між двома світовими війнами. Це "Садок вишневий коло хати" та перші 29 рядків вірша "До Основ'яненка", подані ніби цілий вірш під на-звою "Б'ють пороги". Ці обидва переклади були опубліковані 1935 року у га-зеті "Slovensky dennik" (ч.76, 89) і здійснено їх з чеських перекладів.

М.Мольнар висловлює свої роздуми з приводу такої несприятливої ситу-ації у справі низького зацікавлення у словаків і українською літературою вза-галі, і творчістю Т.Шевченка зокрема. Причинами цього була слабка обізна-ність словацьких письменників з літературою й історією українського народу, незнання ними української мови, мала кількість творів українських прозаїків та поетів, потрапляли тоді до Словаччини. Довго словаки взагалі не вио-кремлювали українську націю, яку часто ототожнювали з російською.

Констатуючи ці проблеми у сфері словацько-українських літературних взаємин, М.Мольнар усе ж відзначає, що деякі словацькі письменники і літе-ратурознавці навіть в умовах обмежених можливостей намагалися хоча б окремими статтями наблизити українського поета до словацької громадсько-сті. Ось невеличкий перелік знайдених ним таких публікацій. З нагоди 120-річчя від дня народження Тараса Шевченка у словацькому журналі "Еlаn" (1934 р.) з'явилася стаття, написана на основі "Бюлетеня польсько-українського, присвяченого пам'яті Т.Шевченка". А через 5 років цей же жу-рнал опублікував статтю "Слов'янський ювілей" з приводу 125-річчя від дня народження українського будителя. Відгукнувся на цей ювілей і інший браті-славський журнал "Sluzba". Вельми високу оцінку громадянської відваги Кобзаря, даній у статті в цьому журналі наводить М.Мольнар: "Ніхто до Ше-вченкового літературного виступу не писав у Росії так відкрито про кривди, заподіяні українському народу, ніхто так вірно не зобразив инуле і сучасне України і ніхто не відважився так критикувати українські політичні відносини, як Шевченко". І висловлює припущення, що це могла бути остання окрема стаття про Тараса Григоровича до середини 40-х років. А в 1941 р. журнал "Еlаn" надрукував переклад "Тарасової ночі", здійснений відомим сучасним словацьким поетом Яном Понічалом.

Отже, з матеріалу монографії М.Мольнара "Тарас Шевченко у чехів та словаків" довідуємось, що не тільки у другій половині XIX ст., але й чотири десятиліття XX ст. не внесли якихось суттєвих покращень у справу популя-ризації імені і творчості великого українського поета. І можна цілком пого-дитись з визначеними дослідником причинами такого несприятливого явища. Вони справді мали місце.

2.2. М.Мольнар про поширення творів Т.Шевченка і відомостей про нього в Словаччині у післявоєнний період (1946-1959 рр.).

Уже перші післявоєнні місяці ознаменувались приємною подією, яка по-в'язана з публікацією у братіславській газеті "Pravda" (5 липня 1945 р.) "Запо-віту" Т.Шевченка. Цікаво, що його переклад вийшов з присвятою Максиму Рильському. М.Мольнар інформує про цілу низку статей про українського поета, які з'явились на сторінках словацької періодичної преси протягом 1946-1947 рр. А перекладач Рудольф Бртань опублікував у журналі "Zivena" (1947 р., ч.79) три переклади поезій Т.Шевченка ("Думи мої, думи мої", "Не вернувся із походу" та "Не женися на багатій").

За матеріалами книги М.Мольнара довідуємось, що наступна шевченко-знавча стаття була опублікована у 1949 р. під назвою "Український націона-льний поет Т.Шевченко".

Знов до імені українського поета словацька преса звернулася у 1951 році, коли і в Словаччині відзначалось 90-річчя від дня його смерті. У кількох га-зетах та журналах було опубліковано переклади статей авторів з України, оригінальні статті словацьких авторів, а також оповідання українського пи-сьменника Н.Рибака про Т.Шевченка "Смерть поета".

Усе ж і така увага до імені Кобзаря була недостатньою за думкою деяких словацьких популяризаторів української літератури. М.Мольнар документує це твердження уривком з рецензії словацького публіциста Й.Банського на празьке видання вибраних творів українського поета у 1951 році: "Жодне словацьке видавництво не здійснило досі хоча б невелике вибране його поезій. Навіть літературна журналістика під час Шевченкового ювілею нетактовно відмовчувалась. Це вже хвороба, що має глибоке коріння: брак фахово підготовлених кадрів, нерозвиненість нашої критики в галузі оцінки слов'ян-ських (за винятком російських) поетичних перекладів. Звертаємо на це увагу, хоча б побіжно".Наступні Шевченкові ювілеї викликали нове зацікавлення і увагу до пос-таті українського будителя. М.Мольнар наводить конкретні приклади вшану-вання його пам'яті. З нагоди 90-річчя від дня смерті Тараса Григоровича було видано повністю присвячену йому брошуру "Kulturne vecery" з орієнтовним планом організації вечорів і тезами доповіді про життя і творчість поета. Тут же були надруковані перекладені Рудольфом Бртанем такі поезії: "Іван Під-кова", "Шафарикові" (маленький уривок), уривки з поеми "Гайдамаки" та ві-рша "Думи мої, думи мої". Ян Понічан здійснив новий переклад "Заповіту", а молодий літературознавець Ян Штевчек переклав вірш "На панщині пшеницю жала".

Наступний ювілей, 140-річчя від дня народження Тараса Шевченка (1954 р.), було відзначено в Словаччині появою нових статей та перекладів. Р.Бртань опублікував "Заповіт", уривок з "Івана Підкови", вірш "Вітре буй-ний" і надрукував дві статті про поета. Марта Лесна, молодий словацький лі-тературознавець, у статті "Великий Кобзар" знову закликала видавництва ро-зпочати справу видання творів поета і у такий спосіб "сплатити велику данину українській літературі, яка після російської є найбільш зрілою і багатою серед слов'янських літератур".

М.Мольнар інформує у монографіт про кілька вечорів, присвячених Т.Шевченкові. 24 лютого 1958 року Словацьке видавництво художньої літе-ратури у Братіславі влаштувало вечір, на якому з доповіддю про Кобзаря ви-ступив академік Андрій Мраз. Ця доповідь пізніше була надрукована в часо-писі "Nova literatura" (1958 р., ч.12). Були прочитані неопубліковані перекла-ди молодого словацького перекладача Юліуса Кокавця ("Кавказ", "Думи мої, думи мої", "Тополя", уривок з "Гайдамаків" та ін.). У квітні 1959 року відбув-ся черговий Шевченківський вечір. Після виголошення доповіді літературоз-нацем Миколою Неврлим знову читалися переклади віршів українського по-ета, здійснені Ю.Кокавцем.

Досить грунтовний перелік усіх перекладів поезій Тараса Шевченка на словацьку мову, статей в словацькій періодичній пресі протягом другої поло-вини 40-х років та 50-х років XX ст. переконують у тому, що за ці 15 літ у справі пропаганди творчості українського поета в Словаччині було зроблено незрівнянно більше, ніж за сто по передніх років. Правда, Михайло Мольнар зауважує при цьому, що більшість із статей не відзначалися ні оригінальніс-тю, ні глибиною висвітлення життєвого і творчого шляху Т.Шевченка, бо друкувалися вони переважно в газетах. Але усе ж завдяки доступності преси, великій кількості читачів вони привертали увагу громадськості до імені Коб-заря.

Аж 8 сторінок монографії М.Мольнар присвячує вельми грунтовній хара-ктеристиці процесу підготовки і здійснення першого словацького видання творів Тараса Шевченка у трьох томах. На час виходу в світ книги словаць-кого дослідника "Тарас Шевченко у чехів та словаків" видавництво художньої літератури випустило перший том під назвою "Думи мої". Такого повного видання ще ніде за межами України не здійснювалось.

У першому томі опубліковано майже усю поетичну спадщину Т.Шевченка до 1847 року, тобто до його заслання. Своїм обсягом він переве-ршує усі попередні чеські видання творів українського поета, яких у Празі з 1900 року вийшло десять. Одне це порівняння засвідчує важливість книги "Думи мої" для інтенсивнішого розвитку літературних зв'язків між Словач-чиною та Україною і для зростання шевченкознавчих наукових досліджень.

М.Мольнар у монографії подає дуже цікаві матеріали, пов'язані із історією захоплень творчістю Кобзаря двох перекладачів Ю.Кокавця і Р.Бртаня. Ю.Кокавець дістав книгу з баладами Т.Шевченка від одного з солдатів Ра-дянської Армії. У 1947 р. спробував їх прочитати, хоч не знав навіть про іс-нування української літературної мови. І тільки з допомогою російської мови, яку вивчав у школі, йому удалось трохи розібратись в суті балад. Ю.Кокавець підкреслював, що завдяки цій випадковості і приятелям-українцям, які проживали в Словаччині, йому пощастило ближче познайоми-тись з поезією "найбільшого з Кобзарів".

Якраз цьому молодому переклачеві Словацьке видавництво художньої літератури доручило здійснити переклад поетичних творів Тараса Шевченка. Детальний проект для тритомного видання у 1956 р. запропонував Михайло Мольнар.

Раніше від Ю.Кокавця тільки Р.Бртань мав намір перекласти усього "Ко-бзаря", про що писав у одній зі своїх статей. Виявляється, ще в листопаді 1949 р. він мав чимало особисто здійснених перекладів творів Т.Шевченка, написаних ним до 1847 р. Пропонував ці переклади кільком видавництвам. Різні несприятливі обставини, зокрема неможливість знайти кваліфікованого рецензента, різна бюрократична тяганина звели нанівець благородні спроби Р.Бртаня. Лиш окремі вірші Т.Шевченка удалось йому опублікувати в періо-дичній пресі. Ці невдачі не перекреслюють його великих заслуг у справі по-пуляризації імені і творчості українського поета у Словаччині протягом після воєнних років.Подібний тернистий шлях у популяризації творчості Т.Шевченка пройш-ли в минулому і чеські перекладачі. Зокрема чеській поетесі Ружені Єсенсь-кій, яка здійснила переклади першого видання в Чехії вибраних творів Коб-заря, довелося чекати майже 9 літ, поки воно було видруковано у видавництві Чеської Академії 1900 р.

М.Мольнар відзначає високий рівень художнього перекладу усього пер-шого тому "Думи мої", який виконав лиш один перекладач – молодий поет Ю.Кокавець. Та ще й зумів і у словацькому "вбранні" залишити Т.Шевченка самим собою. Таку плідну і якісну творчу роботу перекладач міг виконати завдяки досконалому знанню рідної мови і хорошому володінню мовою укра-їнською. Йому пощастило воїстину з любов'ю зробити близькими та зрозумі-лими словацьким читачам народну співучість та громадянський характер Шевченкових віршів.

М.Мольнар завершує своє дослідження проблеми "Шевченко і словаки" 1959 роком. До неї він звертався і пізніше, зокрема в монографії "Словаки і українці", кількох невеликих статтях. Через адміністративну роботу (очолю-вав інститут світових мов та літератур) та хворобу не зміг продовжити грун-товну розробку цієї теми.

Але й ті добротні матеріали, які підібрані і проаналізовані дослідником у монографії "Тарас Шевченко у чехів та словаків", дають чудову можливість простежити той нелегкий шлях, який пройшли твори геніального українсько-го поета в словацькій перекладній літературі від часу появи першого перек-ладу до видання збірки "Думи мої".

Ті статті, які з'являлись в періодичній пресі, теж показують рівень оцінки і зацікавленості іменем українського будителя. Автор подає грунтовну і ша-нобливу характеристику безкорисливої роботи тих діячів словацької культу-ри, які в нелегких умовах створювали позитивний імідж Шевченка в Словач-чині.

ВИСНОВКИ

Впродовж останніх чотирьох десятиліть Михайло Мольнар був провід-ним дослідником українсько-чесько-словацьких літературних зв'язків. Його ім'я добре знане як в Україні, так в Чехії і Словаччині. Він автор понад 500 друкованих праць українською, чеською, словацькою мовами, значна частина з яких на підставі першоджерел присвячена і висвітленню найрізноманітніших аспектів словацько-українських літературних взаємин.

Праці М.Мольнара, які розглянуті в обох розділах пропонованої диплом-ної роботи, показали на основі численних використаних матеріалів непросту картину зародження і поступової тривалої еволюції словацько-українських літературних стосунків. З них ми довідуємось, що серйозною проблемою ще протягом XIX і навіть в XX столітті було визнання у Словаччині ідентичності українського народу і окремішності його культури взагалі та літератури й мови зокрема. Велику заслугу у науковому обгрунтуванні існування україн-ського народу як окремої етнічної одиниці і самобутності його мови відіграв видатний словацький вчений-славіст П.Й.Шафарик, зокрема в працях "Історія слов'янської мови та літератури за всіма наріччями" і "Слов'янський на-родопис". Цим він викликав у певній мірі інтерес своїх співвітчизників до мови, літератури, фольклору українців.

Протягом 30-40-х років ХІХ ст. набули поширення українські народні пі-сні, які дали словакам хоч якусь можливість пізнати український народ. М.Мольнар доводить, що вони мали вплив і на оригінальну творчість поета Сама Халупки, зацікавили і видатного словацького просвітителя Людовіта Штура.

Лише у 1851 р. завдяки И.Гурбану в словацькому журналі з'явився пер-ший науковий огляд історії української літератури. А першим перекладеним твором української літератури, перекладеним на словацьку мову аж у I860 р., була поезія "Запорожець" мало відомого українсько-польського поета Т.Падури. Лише у 1881 р. в словацькому "вбранні" з'явилася поезія Т.Шевченка "Садок вишневий коло хати". М.Мольнар зробив цінне відкриття, що першим окремим виданням з української художньої прози у Словаччині була повість Ю.Федьковича "Три, як рідні брати" (1885 р.). Від початку XX ст. і до 1914 р. завдяки зусиллям чеського літературознавця Ф.Вотруби, який у 1903 р. переїхав до Словаччини, словацька перекладна література по-повнилась творами І.Франка, В.Стефаника, Б.Лепкого, А.Чайковського.

М.Мольнар, як талановитий вчений-аналітик, вперше грунтовно прослід-кував і охарактеризував на основі солідної джерельної бази шляхи проник-нення творчості Т.Шевченка і відомостей про нього у Словаччину з 2-ї поло-вини XIX ст. і до кінця 50-х років XX ст. Наводить численні статті про Коб-заря з належною їх оцінкою. Без найменшого політизування і навіть згадки про "провідну силу в суспільстві", він показує посилення розвитку Шевчен-кіани в Словаччині, вагомим здобутком якої стала підготовка і видання три-томника поезій. Особливо завдяки двом перекладачам-ентузіастам - Ю.Кокавцю і Р.Бртаню - творчість українського поета стала поширенішою серед словацького народу, незважаючи навіть на пасивність і незацікавленість видавництв та преси.Матеріали праць М.Мольнара про словацько-українські літературні сто-сунки наводять нас на деякі не дуже оптимістичні роздуми. Вони перекону-ють у тому, що взагалі справа пропагації української літератури в Словаччині була і в XX ст. до кінця 50-х років була на неналежному рівні. Здійснювались лиш окремі заходи, зокрема у зв'язку з ювілеями, і то завдяки окремим енту-зіастам. В цьому плані якраз багато робив сам М.Мольнар. Видавництва та преса навіть не ознайомлювали систематично своїх читачів з найважливішими подіями літературного життя в Україні. Українська література - рідкісний гість в різних періодичних словацьких виданнях. Була слабкою і пропагаційна діяльність самих українців. Вони не виявляли достатнього зацікавлення у публікуванні перекладів кращих літературних досягнень свого народу і в справі налагоджування ділових літературних контактів. У самих словацьких видавництвах не було такого працівника, який би сам був грунтовно ознайо-млений з українською літературою і володів українською мовою. На філо-софському факультеті Університету ім. П.Й.Шафарика в Пряшеві українську мову вивчають лише українці Східної Словаччини. Це цілком природно і за-кономірно. Але потрібно, щоб в Словаччині були і знавці української мови та літератури із словаків.

Звичайно, не можна перекреслювати усе те позитивне, чого було досяг-нуто невеликим загоном літературознаців і перекладачів на ниві словацько-українських літературних зв'язків. Але невірно було б не бачити сучасний стан речей таким, який він є.

Обидві культури, і в минулому, і в сучасному, багаті на здобутки, які вар-то вивчати. В житті й культурному розвитку обох народів, і в минулому, і в сучасному, немає нічого такого, що перешкоджало б їм зрозуміти один одно-го. І коли, як не тепер, за умов існування незалежних сусідніх слов'янських держав, розширити ширші стосунки не тільки в суспільно-політичному, еко-номічному, а і в літературному житті? В книжкових магазинах Словаччини взагалі немає української художньої літератури, бо вона туди не поступає. Жодна із українських установ в Східній Словаччині не дістає з України регу-лярно якогось часопису. А передплата - дуже дороге задоволення. Річна пе-редплата "Літературної України" до 180, а "Культури і життя" - до 190 аме-риканських доларів!

Це питання мало б надійно вирішитись на міждержавному рівні. Адже і в Україні можна згідно каталогу передплатити лиш одну газету словацькою мовою - "Господарські новини". Так, наприклад, річна передплата - "Літера-турної України" понад 2 200 гривень! Консульство України у Пряшеві мало би мати свій Український дім, до якого вели б зв'язки з України: культурні, торгові,економічні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Зв'язки Івана франка з чехами та словаками.

(Збірник матеріалів та документів).

Упорядкували М.Мольнар та М.Мундяк. - Брно 1957.

2.З історії чехословацько-українських зв'язків.

Присвячується 100-літтю з дня народження Івана Франка. -

Братіслава 1959.

3.Михайло Мольнар. - 50 -. Братіслава - Пряшів. 1980.

4.Гайдай М. Чехословацько-українські взаємини в сучасній фольклористиці.

К., 1963.

5.Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. Пряшів. 1961.

6.Мольнар М. Словаки і українці.

Причинки до словацько-українських літературних взаємин з додатком документів. Пряшів. 1965.

7.Павелко В. Дружба народів - дружба братів.

Українська РСР у радянсько-чехословацькому культурному співробітни-цтві. 1945-1970 роки. К., 1973.

8.Шевчук В. Сучасні українсько-чехословацькі літературні зв'язки.

К., 1963.

9.Коновалов Г. У чехів та словаків. -

Газ. "Літературна Україна", 13.03.1962.

10.Кочур Г. Видано в Пряшеві. -

ж. "Всесвіт". 1962, ч.7. С. 72-74.

11.Мишанич О. М.Мольнар. Словаки і українці. -

ж. "Український історичний журнал". 1967, ч.4. С.143-146.

12.Мольнар-Мундяк І. Віковічна дружба двох братніх культур

(Із історії словацько-українських літературних зв'язків). -

ж. "Прапор". 1958, ч.9. С.104-111.

13.Мольнар М. Десять років української літератури в Словаччині. -

ж. "Вітчизна", 1956, ч.1. С.165-167.

14.Мольнар М. До питання проникнення української літератури в Чехію

і на Словаччину. - ж. "Дукля". 1956, ч.2. С.73-92.

15.М.Мольнар. Твори Івана Котляревського в чеських і словацьких перекла-дах. Лист з Чехословаччини. -

Газ. "Літературна газета", l5.09.1955.

16.Мольнар М. Зростають чехословацько-українські зв'язки. -

Газ. "Радянська культура", 15.06.1955.

17.Мольнар М. В чеських та словацьких перекладах. -

Газ. "Літературна газета", 29.01.1957

18.Мольнар М. Несумлінне тлумачення літературних зв'язків. -

Газ. "Літературна газета", 26.02.1957.

19.Мольнар М. Братні зв'язки. -

Газ. "Літературна газета", 12.03.1957.

20.Мольнар М. Співпраця двох братніх літератур. -

ж. "Вітчизна". 1957, ч.5. С.181-185.

21.Мольнар М. Нові переклади творів Івана Франка в Чехословаччині.-

ж. "Жовтень". 1958, ч.3. С.152-153.22.Мольнар М. Українська література в Чехії і на Словаччині. -

Зб. "Міжслов'янські літературні взаємини. Вип.1. - К., 1958. С.288-305.

23.Мольнар М. Словаччина шанує пам'ять Шевченка. -

Газ. "Літературна газета", 11.08.1959.

24.Мольнар М. Чеська та словацька література в українських перекладах. -

ж. "Вітчизна". 1960, ч.5. С.201-205.

25.Мольнар М. Тарас Шевченко у словаків. -

Газ. "Наша культура", 1961, ч.3.

26.Мольнар М. Твори словацьких письменників - українському читачеві. - Газ. "Літературна газета", 30.01.1962.

27.Мольнар М. Україністика в Чехословаччині. -

Газ. "Літературна Україна", 18.08.1964.

28.Мольнар М. Іван Котляревський серед чехів та словаків. -

Газ. "Літературна Україна, 19.09.1969.

29.Мольнар М. Штефан Крчмері та українська література.-

ж. "Дружно вперед". 1975, ч.9. С.20.

30.Мольнар М. "Заповіт" Т.Шевченка в Чехословаччині. -

ж. "Всесвіт". 1976, ч.З. С.170-173.

31.Мольнар М. Невідомі словацькі переклади поезій М.Рильського. -

ж. "Дружно вперед". 1979, ч.12. С.20-21.

32.Скрипка В. Книга про словацько-українські літературні взаємини. -

В кн.: Слов'янське літературознавство і фольклористика. Вип.3. -

К., 1967. С.194-197.

33.Субота І. Шевченко у чехів та словаків. -

ж. "Радянське літературознавство". 1963, ч.4. С.147-149

34.Ткаченко М. Шевченко у чехів та словаків. -

ж. "Жовтень". 1963,ч.4. С.132-133.

35.Франко І. Слов'янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер. - Зіб-рання творів у п'ятидесяти томах. Том 29. К., 1985.

36.Шабліовський Є. М.Мольнар. Тарас Шевченко у чехів та словаків.

Пряшів 1961. - ж.. "Література в школі". 1962, ч.5. С.79-83.

37.Шевчук В. М.Мольнар. Словаки і українці. -

ж. "Радянське літературознавство". - 1966, ч.6. С.87-88.

38.Molnar М. K prenikaniu diela T.Sevcenka nа Slovensko. -

Slovanske Studie Y. Bratislava, SAV 1962. 3.193-204.

39.Molnar М. K problematike slovensko-ukrajinskych literarnych vztahov. - Ceskoslovenske prednasky pro V1.mezinarodni sjezd slavistu v Praze. -

Praha 1968. s.317-321.

40.Molnar М. Problemy a perspektivy slovenskej literarnej ukrajinistiky. -

Slavica slovaca. 1971, c.2. 3.126-142.

41.Molnar М. Ceske a slovenske motivy v ukrajinskej poezii. -

Slavica slovaca. 1973, 6.2. 3.200-206.

42.Molnar М. K problematike slovensko-ukrajinskych literarnych vztahov. -

In.: Studia academica slovaca 7. - Bratislava 1978. S.307-320.