Культура Китаю

План

1.Вступ.

2.Історичний огляд.

3.Основні риси культури Китаю.

4.Враження і висновки.

Я не люблю китайців більше, ніж французів, німців, англійціст. Не люблю їхньої літератури більше за російську, французьку, англійську, їхню мову.... Але коли я пробігаю очима де-небудь і що-небудь, слово «Китай» начебто написано для мене особливим шрифтом - червоним, чи що... Рука тягнеться до олівця і листочка. Олівець здригаэться то обурено, то захоплено..... Стало бути, я, здається, дійсно люблю Китай!

СТ.М. Алексєєв

(знаменитий китаєзнавець)

Історичний огляд.

Я приєднуюся до думки Алексєєва СТ.М., з виправленням лише на те, що моя рука тягнеться не до олівця, а до книги, журналу, фільму, будь-якому іншому джерелу інформації про Китай і його культуру. Про цю дивну країну неможливо говорити або думати, не згадуючи, про її культуру, тому що це одна з найдавніших і найцікавіших культур світу.

Археологами були виявлені перші поселення первісних людей на величезній території Китаю: первісної лантьянської – Лантьянь провінція Шенси, самий давній з всіх відомих мешканців Китаю; Юаньмоуська людина – повіт Юаньмоу провінція Юньнань, йому 1,7 мільйонів років; група давніх людей „пекінський синантроп” – селище Чжоукоудянь південно – західне передмістя Пекіну, 500 тисяч років тому. Представники цієї культури володіли основними характеристиками „людини розумної”: ходили на двох ногах, були здатні виготовляти та використовувати прості знаряддя, вміли добувати і зберігати вогонь.

У давньоми Китаї існували матріархальні і патріархальні суспільства. Культура Яньшаю, що процвітала приблизно 6000 років тому, можливо представляла собою матріархальне суспільство. Луньшанська культура, що існувала приблизно 5000 років тому, являло собою приклад патріархального суспільства. В цей період люди вдосконалили навички виготовлення кам’яних знарядь та кераміки. У доповнення до полювання та рибальства отримало розвиток скотарство та землеробство.

Перша повна історія Давнього Китаю „Історичні записки” („Шнцзи”) була складена в 104-91 рр. до н.е. Сима Цянем, „батьком” китайської істориографії. Вони стали першою з 24 офіційних династичних історій, які завершуються „Історією династії Мін” (1368-1644). Не була складена офіційна історія останньої династії, Цианьської, або манчжурської (1644-1911). У подальшому було написано багато праць з історії Китаю.

Історія Китаю, що зафіксована у письменних джерелах, нараховує близько 3600 років і веде свій початок з династії Шан, що була заснована у 16 столітті до н.е. Вдомості про династію Шан збереглися у надписах на шитах з панцирів черепах і кістках тварин, що використовувались для пророкувань. Тисячі таких скарбів були знайдені в землі починаючи з 1899 р. Знайдено декілька бронзових судин з написами, що виготовлені в період династії Шан.

Однак першою династією, відповідно до традиційної китайської історіографії, була не Шан, а Ся, що, приблизно, правила з 21 по 16 століття до н.е. Ні археологічних, ні документальних свідчень про неї не мається, проте, більшість істориків вважає, що ця династія дійсно існувала.

Припущення це засновано на двох доводах.

По-перше, древні китайські твори, висловлюючи різні точки зору на ті або інші події, що відбувалися, як вважалося, у період правління династії Ся, тим самим визнавали факт існування такої династії.

По-друге, відносно високий рівень економічного і культурного розвитку при династії Шан, так само як і зрілість її політичних і соціальних інститутів, свідчила, принаймні, ще одна династія.

В часи правління династії Ся, були зведені міські стіни, створені армія, в'язниці і введена кримінальний кодекс. Династія Ся розглядається як перша в історії рабовласницька держава. З досягнень Китаю в цей час слід зазначити: створення календаря, що заслужив високу оцінку наступних поколінь як важливий внесок у розвиток астрономії.

При династії Шан-Инь (16-11 століття до н.е.) досягли високого рівня розвитку шовківництво і шовкоткацтво, з'явилися ворожильні написи і бронзові судини.

На рубежі ІІ-І тис. до н.е. державу Шан було завойовано чжоусцами, що прийшли з заходу. Створена ними цивілізація зветься «Західна Чжоу», це була не єдина держава, а сукупність окремих, більш-менш великих держаст. Династія «Західна Чжоу» (11 століття - 770 м до н.е.) була порівняно розвитим суспільством. Процвітало сільське господарство, були удосконалені землеробські знаряддя праці, з'явилася безліч сільськогосподарських культур. Створено багато високомистецьких пам'ятників літератури і мистецтва, а також праць по філософії політиці й історії («Книга пісень»). Регулярна хроніка подій не велася аж до 841 м до н.е., коли правлячий будинок Західної Чжоу став вести і зберігати щорічні записи подій.Через часті військові конфлікти з напівкочовими племенами жунов (родинних чжоусцам), що особливо загострилися на початку VIII ст. до н.е., правитель Пин-ван переносить столицю держави в 770 р. до н.е. на схід, і цей період одержав назву - «Східне Чжоу». Період правління династії «Східна Чжоу» (770-221 рр до н.е.) був відзначений упадком рабовласницького ладу. У цей час були винайдені технології виплавки заліза (сокири, плуги й ін. знаряддя праці). Зародився звичай використовувати рогату худобу при обробці землі. На зміну рабовласницькому прийшов феодальний лад.

У IV-III рр. до н.е. загострюється боротьба за владу між різними царствами. У результаті в 230 р. до н.е. царство Цинь наносить спочатку серйозну поразку царству Хань і захоплює його територію, а в 228 - 221 р. до н.е. захоплює й інші царства (Чжао, Вэй, Чу і т.д.). Держава Цинь була першою централізованою імперією на території Китаю. У її епоху були здійснені численні реформи: розподіл країни на адміністративно-територіальні округи, створення централізованих органів керування, уніфікація монет, мір і ваг, упорядкування писемності і багато хто інші. У цей же період починається будівництво Великої китайської стіни.

Імперія Цинь проіснувала тільки 14 років, а потім упала в результаті народного повстання. Один із загонів повстанців очолював дрібний чиновник Лю Ба. У 207 р. до н.е. його загін захопив столицю, Циньская династія була скинута. У міжусобній боротьбі між керівниками повстанців в остаточному підсумку здобув перемогу Лю Ба, у 206 р. до н.е. він одержав титул «вану Хань» і став засновником нової династії Хань, що проіснувала до 220 р. н.е.

До VI ст. триває період роздробленості, називаний звичайно Південною і Північною династією. На Півночі найбільш сильним державним утворенням було царство Північна Вэй (386-535 р.), а на півдні - економічним і духовним центром стало місто Цзянькан.

Наприкінці VI ст. відбувається об'єднання Півночі і Півдня під владою династії Сунь (589-628 р.).

У VII ст. виникає могутня Танска імперія (618-907 р.).

За падінням Танскої династії пішла нова 50-літня епоха роздробленості, потім відбулося ще одне об'єднання - уже при династії Сун (960-1279 р.). Епохи Тан і Сун - це час найбільш яскравого розквіту середньовічної китайської культури.

Наприкінці XIII ст. Китай був завойований монголами, що заснували династію Юань (1280-1368 р.), вперше в історії Китаю він виявився підлеглим чужоземцям. Однак китайцям удалося «китаїзувати» своїх загарбників, що у значній мірі перейняли не тільки вдачі і звичаї, але і систему державного керування, законодавство. Столицею Юаньской імперії став Пекін (Дада).

Наприкінці XIV ст. китайцям удалося звільнитися від іноземного панування, починається період Мін (1368-1644 р.). У XVI - XVII ст. ситуація в країні була дуже складною, одне за одним випливали масові селянські повстання. Після того, як одним з повсталих удалося захопити столицю, правителі були змушені звернутися по допомогу до маньчжурів, визнавши свою васальну залежність від них.

Мінська династія упала, запанувала маньчжурська династія Цин (1644-1911 р.).

Зведення про релігію китайців епохи династії Шан і більш древнього періоду дуже убогі. Збереглася велика кількість лопаток тварин і черепашачих панцирів з ворожильними написами. На підставі питань, що задаються, можна вважати, що вже в цей час склалися представлення про богів (судячи зі всього, племінних). У назвах племен простежуються і сліди тотемізму, тому що зустрічаються назви «плем'я коня», «плем'я собаки» і т.п. У шанскую і чжоускую епоху відбувалися масові людські жертвоприносини богам, парфумам предків і природи, у жертву в основному приносилися полонені. Багаті поховання знатних людей дозволяють зробити висновок про існування віри в загробне життя: крім різного інвентарю, одягу, їжі і т.п. у похованнях людей навіть середнього статку виявлені й останки похованих разом з ними їхніх слуг або рабів, що повинні були супроводжувати свого пана на те світло.

У чжоуську епоху складаються релігійно-філософські навчання - даосизм і конфуціанство, що досить швидко трансформувалися в релігії.

Основні риси культури Китаю.

Конфуціанство.Відомий філософ того часу Конфуцій (551-479 рр до н.е.) - засновник конфуціанства. Характерною рисою навчання Конфуція є антропоцентризм. Його майже не цікавлять проблеми космогонії, він приділяє мало уваги парфумам і потойбічному світові..., хоча і вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною силою у світі, а жертвоприносини предкам - найважливішим вираженням поваги до них. Однак у центрі його уваги - проблеми людини, його розумового і морального вигляду. Кофуций першим розробив концепцію ідеальної людини (цзюнь-цзи), шляхетного чоловіка - не по походженню, а завдяки вихованню в собі високих моральних якостей і культури, - який насамперед повинний володіти жэнь - гуманністю, людяністю, любов'ю до людей; прояву жэнь - справедливість, вірність, щирість і т.д. Особливе місце зайняла концепція сяо - синовньої шанобливості, поваги до батьків і старшим узагалі. Конфуцій вважав сяо основою жэнь і інших чеснот і найефективнішим методом керування країною (тому що країна - це велика родина). Нарешті, Конфуцій надавав великого значення юе - музиці, кращому засобові зміни поганих вдач і звичаїв, а чільну роль чи відводив - етикетові, тобто правилам благопристойності, що регулює поводження людини в різних життєвих ситуаціях. Вихідною точкою навчання Конфуція про чіткий ієрархічний поділ обов'язків у суспільстві була концепція чжен хв - випрямлення (виправлення) імен, тобто приведення речей у відповідність з їх назвою...

Даосизм.

Засновником даосизму був Лао Цзи , власне його Чи ім'я Ер (Чи Боян, Лао Данина). По переказі народився в 604 р. до н.е., однак історичність його особистості викликає сумніст. До основних ідей даосизму відносяться наступні: Дао - це невидимий усюдисущий закон природи. Дао не діє, тим самим, породжуючи всі, воно вічно і безіменно, порожньо і невичерпно. Відповідно до Дао взаємодіють два протилежні початки - инь і ян, досягаючи своєї межі. вони переходять друг у друга. В II ст. даосизм оформляється організаційно, початок йому поклала школа «Шлях небесних наставників», заснована напівлегендарним Чжан Лином. На початку V ст. оформляються ритуал і віровчення, даосизм стає державною релігією, потім розпадається на безліч сект і напрямкіст. Виходячи з навчання про Дао, даосизм запропонував оригінальну концепцію найкращого державного керування - недіяння: якщо правитель перебуває в бездіяльності, то в силу Дао справи самі налагодяться. І, так само як і інші філософські навчання, даосизм засуджує війну.

Моизм.

Моизм - етико-політичне навчання, засновник якого Мо цзи (Мо Ди) (близько 486 - 376 р. до н.е.). Для навчання Мо цзи характерний заклик до загальної любові, вимога вирішувати всі конфлікти мирними засобами і т.п.

Моисти були людьми незвичайними, що уражали сучасників повним забуттям особистого, готовністю жертвувати усім заради загального блага і справедливості. Моист із радістю віддавав своє життя за главу школи і міг позбавити життя єдиного сина за зло, учинене сторонньому.

Легизм.

Легизм - етико-політичне навчання, що виникло в Древньому Китаї в VI - III ст. до н.е. У центрі уваги легизма - проблема керування державою. Легисти вважали що політика не сумісна з мораллю і головні засоби керування - заохочення і покарання, причому останніх повинно бути набагато більше. Легисти розробили концепцію деспотичної держави, де усі рівні перед законом. Єдине виключення - це правитель, що є творцем законіст.

Найвизначніші представники легизма - це Шан Ян, Гуань Чжун, Цзи Чань, Чи Куй, Шэнь Бухай і Ганьби Фэй. Починаючи з III ст. до н.е. починається процес злиття легизма з конфуціанством, у результаті вже в епоху Хань легизм припиняє своє самостійне існування.

Однак у Китаї зі стародавності збереглися конфуціанство і даосизм.

У I ст. у країну проникає буддизм (у формі хинаяни), але не одержує особливого визнання, з V ст. починається проникнення буддизму у формі махаяни. Його широкому поширенню сприяло те, що буддизм допускає необмежене розширення свого пантеону за рахунок включення в нього місцевих богів, а для махаяни характерно ще і те, що місцеві божества зливаються при цьому з персонажами буддійської міфології. Так, наприклад, дуже популярна в Китаї богиня милосердя Гуань-инь стала вважатися аватарой будди Авалокетешвари. Таким чином, протягом усього Середньовіччя в Китаї співіснують три релігії - конфуціанство, даосизм і буддизм; їх називали «три істини». Переважну більшість віруючих виконують обряди всіх трьох религий: так, для лікування хворих або для вигнання злих парфумів частіше запрошують даоських ченців, для здійснення похоронних обрядів - буддійських.

У VI - IX ст. у Китай проникає зороастризм і манихейство. З X ст. починається проникнення в Китай ісламу (у даний час число прихильників його доходить до декількох мільйонів). Проникнуло в Китай і християнство, але точний час його появи установити важко, і широкого поширення воно не має.Середньовічна філософія в Китаї розвивається в основному в руслі конфуціанства, даосизму і буддизму. Періодом розквіту філософської думки можна вважати епоху Сун. У цей період розвивається метафізика конфуціанства. Центральною проблемою, навколо якої йшла особливо напружена боротьба між різними школами, була проблема співвідношення ідеального закону (чи) і матеріальної першооснови (ци). У цю же епоху розробляються такі поняття, як «Велика межа», «Велика гармонія» і ін.

Унікальна, також, історія писемності Китаю. Найдавніші китайські тексти, ворожильні написи, надряпані на баранячій лопатці або черепаховому панцирі, відносяться до III - II тис. до н.е.: такий панцир або лопатка містилися у вогонь, і відповідь на задане питання «вичитивался» за формою і розташуванням тріщин, що утворилися.

В II тис. до н.е. з'являються написи на ритуальних бронзових судинах, а з початку I тис. до н.е. для листа стали використовуватися бамбукові планки, скріплені шнурів, текст писався уздовж планки по вертикалі. На одній такій планці вміщалося близько 40 ієрогліфів, так що навіть невелика по змісту книга мав значний обсяг. У III у до н.е. китайці почали застосовувати як матеріал для листа шовк, але він був дуже доріг. У I ст. до н.е. китайці винайшли папір, що сприяло широкому поширенню писемності. Уже на бамбукових планках ( а пізніше - на шовку і папері) писали за допомогою кисті тушшю, що виготовляється з кам'яного вугілля або сажі від спалювання соснових дрост. Помилки виправлялися шляхом підчищення ножем, тому вираження «ніж і кисть» стало метафорою для позначення чиновникіст.

Поширення писемності і зростання її суспільної ролі зажадало уніфікації накреслення ієрогліфіст. Перший відомий досвід кодификації китайської графіки - це список ієрогліфів Ши Чжоу пянь, написаний придворним історіографом Ши Чжоу (IX - VIII вв до н.е.). Потім в епоху Цинь і Хань відбуваються реформи писемності, приведшие в результаті до появи стандартного стилю листа - «кайшу» (статутний лист), що збереглося аж до реформи китайської писемності в 1956 - 1959 р. В ієрогліфічному листі завжди використовується велика кількість знакіст. Для читання книг конфуцианского канону необхідно знати близько 10 000 ієрогліфіст. У сучасних китайських словниках утримується порядку 100 000 ієрогліфіст.

Каліграфія вважається в Китаї видом мистецтва і високо цінується, мальовничі полотнини часто прикрашаються каліграфічними написами.

Китайська писемність ще в стародавності широко поширилася по всій Південно-Східній Азії.

Не менш цікава і література Китаю. Найдавніша бібліографія китайської літератури, що дійшла до нас, належить Лазень Гу (32-92 рр н.е.). У своїй роботі «опис мистецтв і словестности» (являющейся частиною його ж «Історії династії Хань»), він виділяє основні наявні види літератури: канонічні філософські книги (включаючи історичні), вірші і поеми, твори по військовій науці, книги по астрології, медичні книги.

Говорячи про поезію Древнього Китаю можна відзначити, що найбільш древніми пам'ятниками, що дійшли до нас, є фольклорні поетичні добутки, зібрані в Шицзин (одну з книг конфуцианского «пятикнижия»). Шицзин - це найдавніше в Китаї збори пісень і гімнів, створених з XII по V вст. до н.е. Наприкінці I тис. до н.е. у Китаэ розвивається авторська поезія, в основному в двох жанрах пісні і поеми, причому останні писалися ритмічною прозою і були призначені для скандування. Найбільш відомими поетами стародавності (за словами Бань Гу) були Сюнь Цин, Цуй Юань, Сян Юй, Тап Лэ, Мэй Шэн, Сима Сян-жу і Ян Сюн.

З прозаиеских творів (крім філософських трактатів) необхідно особливо відзначити історичні праці. Вони цікаві не тільки самі по собі, але і тому, що жанр життєписів, що присутствуют вже в «батька китайської історіографії» Сима Цяня (II ст. до н.е.), уплинув на створення оповідальної прози, що зароджується, у I - II вст. н.е. Ще одним джерелом цієї прози були так називані «малі (дріб'язкові) вислову» - вуличні розповіді, що спеціально записувалися особливими чиновниками для доповіді государеві, щоб він міг знати про умонастрій народу. Ці розповіді практично не збереглися.

Китайська середньовічна література надзвичайно багата по змісту. Висока оцінка літератури в самій китайській культурі позначається вже в тім, що в державних іспитах на посаду чиновника було потрібно в першу чергу знання класичної літератури. Великий вплив на китайську літературу зробили религиознае ідеї конфуціанства і даосизму, а пізніше і буддизму, особливо чань-буддизма. Китайська белетристика виникає в ІІІ - VI вст. у формі так званих «розповідей про чудесний жанр, що був ведучої в епоху Сун у Китаї виникає повість, для епохи Юань характерний розквіт драматургії, у эпоху Мін досягає розквіту оповідальна проза у формі епопеї і роману.

Чільне місце в китайській літературі завжди займала поезія, тому навіть проза завжди насичується віршами, що, на думку китайців найкраще можуть виразити людські почуття.Говорячи про культуру Китаю не можна залишити без уваги музику.

Китайська музика - одна з найдавніших у світі. Вона нараховує багато місцевих варіантіст. У китайській музиці переважає одноголосся. В основі її 5-ти звукова система (пентатоніка), але зустрічаються утворення, побудовані на 7-ступенних ладах. Музичні інструменти: цисяньцинь, пипа, хуцинь або эрху, ди,шэн... Вивченням китайської музики займалися древні китайські філософи, богослови, математики. Конфуцій відводив у своєму навчанні велике місце музиці і займався збиранням народних пісень.

У VIII ст. у Китаї була створена перша школа музики і танцю - «Консерваторія грушевого саду».

У XIV ст. складаються північна і південна школи музики, причому для північної школи більш характерна героїчна тематика, а для південної - лірична.

У XVII ст. виникає опера.

В епоху монгольського панування (Юань) виникає класична катайская драматургія. У її джерел, як і в інших країнах, фарс і інші ранні драматичні форми; виступу в театрі вважалися невартими заняттями. Ведучими жанрами в драматургії були комедія і драма, хоча відомо і кілька трагедій. Монологи і діалоги писалися прозою, тексти пісень (арій) - віршами.

Велика Китайська стіна - одне з найбільших і митецьких будівельно-технічних споруджень усіх часіст. ЇЇ будували приблизно десять років починаючи з 220 року до н.е. при імператорі Цинь Шихуанди. Деякі ділянки оборонної стіни були побудовані ще до того в різних воевавших друг із другом маленьких царствах на півночі. Цинь Шихуанди набрав целую армію селян, солдат, злочинців і політичних ув'язнених, щоб обновити ушкоджені місця і з'єднати ці ділянки. Так виник суцільний фортечний вал, що йде через гори уздовж границі його імперії. Стіна була задумана як зміцнення проти набігів войовничих кочівників монголів з півночі, а також, цілком ймовірно, як доказ влади і величі імператора...

Чіткість і упорядкованість планування характеризують головні центри Ханьского держави Лоян і Чанань, вибудовані по встановленим у трактатах правилам. Місто, що відбивало представлення про правильну структуру світобудови і порядок, що панує в Піднебесної, мислилося як завершена у своїх обрисах міцність, обнесена стінами і ровом з високими масивними воротами.

Після проникнення в Китай буддизму починається будівництво буддійських храмів, це насамперед скельні храми і пагоди.

Образотворче мистецтво Китаю представляли великовагові бронзові судини, що служили для жертовних узливань парфумам. Про те, який важливий зміст надавався виготовленню бронзових виробів, свідчить віртуозна майстерність їхнього лиття. Величезні судини вагою понад 600 кг оброблялися з такою же старанністю, як і маленькі. Геометричний візерунок відрізнявся графічною точністю, розмаїтістю ритмічних сполучень. Призначені для залучення до людини добрих знамень, судини найчастіше самі приймали форму звірів або птахів - оберегост.

Поряд із бронзовими судинами з'явилася і безліч предметів: круглі бронзові дзеркала, інкрустовані зі зворотного боку сріблом і золотом, прикрашені розписом музичні інструменти і меблі, яскраво розписане лакове начиння, предмети з різьбленого дерева і каменю. У гнучких плетивах їхніх візерунків відбилося більш многоплавное осмислення світобудови, сприйманого як стихія нескінченного космічного руху і протиборства світла і пітьми.

У Х столітті при імператорському палаці була створена Академія живопису, де художники зайняли почесні місця.

Показником загального підйому культури Древнього Китаю був також розвиток наукових знань, насамперед математики. З розвитком математики були тісним образом зв'язані значні досягнення древніх китайців в області астрономії і календаря.

Досить значний розвиток одержала в Древньому Китаї медицина. Древне-китайские лікарі ще в IV - III вст. до н.е. стали застосовувати метод лікування, що одержав у наслідку широке застосування в традиційній китайській медицині - голковколювання, або акупунктура. Надзвичайно цікаві рукописи медичних творів, знайдені недавно в одному з ханьских поховань початку ІІ в до н.е.. Вони включають трактат по диетологии, посібник з лікувальної гімнастики, допомога з лікування методом припікань і, нарешті, збірник різних рецептіст. Останній містить 280 розпоряджень, призначених для лікування 52 хвороб (у тому числі судорог, нервових растройств, лихоманки, грижі, глистних захворювань, жіночих і дитячих хвороб і.т.д.). ДО ІІІ у відноситься застосування знаменитим лікарем Хуа Те місцевої анестезії при порожнинних операціях.

За період від зародження цивілізації і приблизно до XII ст. у Китаї було зроблено більше відкриттів і винаходів, чим у будь-якій іншій країні, а може бути, навіть і більше, ніж в усім іншому світі.

До найважливіших відкриттів Середньовіччя відносяться (X - XIII вст.) винаходу пороху і компаса.

Китайська культура дійсно дуже цікава і різноманітна. Вона дуже сильно відрізняється від нашої культури і найчастіше незрозуміла нам, але від цього її лише більше і більше хочеться вивчати.Друкованих матеріалів про китайську культуру дуже багато і це, на мою думку, говорить про те, що самі китайці цінують і чтут свої історію і культуру.

Самій цікавій і привабливим у китайській культурі для мене завжди була медицина. Ми дуже мало знаємо про неї. Хоча навіть те, що знаємо уражає. Досягнення китайців у медицині воістину величезні. Ще з давніх часів проблема здоров'я тривожила цей народ. І хоча багато їхніх рецептів і відкриття загублені або забуті, що навіть залишилися відомі сучасникам багато в чому випереджають європейську медицину.

От, наприклад, результатом одного з останніх досягнень їхньої медицини стала клініка, у якій проходять лікування безнадійні хворі, що впали в кому або летаргічний сон. У результаті лікування з клініки самостійно вийшло вже кілька десятків колишніх хворих. Термін лікування від 2-х до 3-х місяців, і ще жодного випадку невдачі. Найважчий хворий - чоловік 40 років, що пролежав без свідомості більш 3-х років, на його пробудження знадобилося 2,5 місяці.

Притім лікування проводиться не сучасними засобами (медикаментозними, апаратними), а масажами, акупунктурою, травами й іншими засобами відомими лише китайським лікарям. По їхньому твердженню хвороби, що вони лікують не фізичні, а духовні і вони по-своєму досягають пробуждения свідомості хворого. А реабілітація фізична з їхньою допомогою проходить також у стислий термін.

Цікава мені, також, і китайська література. Особливо фольклорні поетичні добутки. У них криється народна мудрість Китаю, її історія занадто древня, щоб нею зневажати. Я вважаю, що в китайській літературі можу багато чого почерпнути і для себе.

От, наприклад (приблизно 175 р. до н.е.):

Повчання паную

Добре спрацьована цибуля, вправлена в ріг на кінцях,

Якщо відпустиш - кінці знову розійдуться легко!

З братами дружно живи, із всею по дружинах родней.

Краще ти зніми, про цар, не розходися далеко.

Будеш далекий від рідні, у ній не зачуєш оплот,

Стане чураться тебе власний твій же народ.

Ти наставляєш народ, ти зразок і закон -

Знай же: як ти надійшов, так само надійде і він.

Якщо і той і інший брати друг до друга добрі,

Великодушності в них вистачить з надлишком на усіх.

Якщо і той і іншої між собою недобрі,

Будуть один одному вони точно хвороба або гріх....

Наскільки просто й у теж час повчально. При читанні не виникає ніяких негативних емоцій, логіка проста (як говориться: «Усе геніальне - просто»), текст легко сприймається і тим самим як би підштовхує до проходження радам у ньому описаним.

Не менш цікава для мене китайська архітектура і будівництво. А саме Велика Китайська стіна. Вона уражає своєю монументальністю. Дані про її довжину дуже різні: пряма лінія між двома кінцевими крапками складає 2450 кілометрів, а стіна з усіма відгалуженнями і вигинами, повинне бути, дорівнює від 6000 до 6500 кілометрів!!! Її ширина 5,5 метра, що дозволяло марширувати поруч п'ятьом піхотинцям або скакати поруч п'ятьом кавалеристам.

Навіть у наш час будівля подібного спорудження зайняв би масу часу, зусиль і грошей і невідомо скільки продовжувалася б, а як тоді...

А сама ідея її будівлі... Стіна була задумана як зміцнення проти набігів войовничих кочівників-монголів з півночі, а також, цілком ймовірно, як доказ влади і величі імператора. Ну хіба наші попередники додумалися б до такого зміцнення!!?

По цьому мені і подобається культура й історія китайського народу. У ній стільки незрозумілого і цікавого...

Використана література:

1.“Хрестоматія по історії світової культури”, Г.СТ.Гриненко, Москва, 1998 р.

2.“Лекції з історії світової культури” Полікарпов СТ.С.

3.“Істория світової культури” у “Либідь”

4.“Коротка історія культури” Джек Ліндсей 2 томи.

5.“Історія світової культури” А.И.Чернокозост.

6.Книга прозрінь «Східні арабески» СТ.СТ. Малявін.

7.Енциклопедія нового Китаю

8.«Китайська народна республіка». Довідник.