Бароко. Історія українського бароко
У художній культурі періоду Реформації сформува¬лися два стилі — бароко і класицизм.
Епоха бароко (від італ. — дивний, химерний) на¬стала після глибокої духовної кризи, викликаної Реформацією. Цьому стилю властивий своєрідний погляд на людину і світ як на величезний театр, де кожний виконує свою роль. Бага¬тий порт Амстердама у 1638 р. відкрив міський театр, над входом якого можна було прочитати: "Наш світ — сцена, у кожного тут своя роль і кожному відплатиться по заслузі". Прийшовши на зміну культурі Відродження, бароко відкрило простір для нових можливостей у розвитку мистецтва, що особливо виявилось у створенні грандіозних міських і пар¬кових ансамблів. Його стилістика відзначається великим дра¬матизмом, часто трагізмом світосприймання, складною врівноваженістю динамічних композицій, підвищеною ек¬спресивністю, прагненням поєднати реальність та ілюзії. Ди-намізм скульптури бароко, на відміну від ренесансової скульптури спокою, викликає не оптимістичне відчуття мо¬гутності, величі можливостей людини, а скоріше, захоплення легкістю, витонченістю, якоюсь нереальною, неземною при¬вабливістю. Якщо у митців класичної Греції та Відродження боги зображались олюдненими, то в італійського скульптора Д. Л. Берніні (1598—1680) вони залишаються богами. В його скульптурній групі "Аполлон і Дафна" відчувається ілюзія польоту, але якогось незвичайного, майже нереального, дещо фантастичного.
Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Від¬родження, однак у ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це особливо помітно у контрас¬тах між елементами важких об'ємних конструкцій, які символізували земне, та елементами легких витончених конструкцій — втілення величного. Майстри цього стилю розробляли новий тип міського палацу, одночасно вирішу¬ючи завдання створення великих ансамблів. Особливо вра¬жають споруди комплексу собору і площі св. Петра в Римі, авторство яких також належить Д. Л. Берніні. Видатними представниками бароко у живописі були італієць М. Кара-ваджо і голландець П. Рубенс. М. Караваджо (1537—1610) розробив прийом так званого нічного освітлення, завдяки якому домігся ефектних контрастів світла й тіні. Творчості П. Рубенса (1577—1640) властивий високий гуманістичний пафос (назвемо хоча б картини "Підняття хреста", "Вак¬ханалія"). Загалом, стиль бароко був неоднорідним, у ньому прослідковуються різні напрямки: "високе" бароко (арис¬тократичне, дворянське і церковне), "середнє" і "низьке" (міщанське і селянське).
Найвизначніші здобутки українського барокового живо¬пису пов'язані з жовківським художнім осередком. Тут пра¬цювали майстри з європейською славою — Юрій Шимоно-вич, Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович.
Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі.
Ренесансовим гуманізмом пройнята діяльність І. Рутковича, Й. Кондзелевича, В. Петрановича.
І. Рутковича (XVII — поч. XVIII ст.) порівнюють з май¬страми венеціанської школи живопису, які відзначалися тонким відчуттям кольору. Талант митця досяг вершин у монументальному іконописному комплексі із с. Скваряви-Нової, виконаному у 1697—1699 рр. для церкви Різдва Хри¬стового у м. Жовкві (зберігається у Львівському Національ¬ному музеї).
Творчість Й. Кондзелевича (1664 — бл. 1740) пов'язана з Волинню та почасти з Галичиною. Іконостас для монас¬тирської Воздвиженської церкву в Скиті Манявському ви¬конала група монахів на чолі з Й.Кондзелевичем. Іконостас (1698—1705 рр.) пізніше був названий Богородчанським.
Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас Преображенської церкви у с.Ве¬ликі Сорочинці. Іконостас і церква були зведені на кошти гетьмана Лівобережжя Данила Апостола. Комплекс іконо¬стаса об'єднує понад сто ікон на різні сюжети. У їх зобра¬женні помітно відчутний вплив рококо.
З останньої чверті XVIII ст. провідним стилем в україн¬ському живописі став класицизм. Риси класицизму прояв¬ляються у живописі Андріївської церкви у Києві. Серед пам'яток стилю класицизму виділяються іконостаси Козельського та Почепського соборів, побудовані гетьманом К. Розумовським.
Характерною складовою частиною храмового живопи¬су став так званий ктиторський портрет. В алтарній час¬тині Успенського собору Києво-Печерської лаври, наприк¬лад, було зображено 85 осіб — від князів Київської Русі до Петра І. З'явилися картини світської тематики. Приміром, композиція в с. Старогородцях поблизу Остра зображує запорозьких козаків на чолі з полковником К.Мокієвським, які відбивають напад татар на Київ.
Українські майстри пом'якшували суворі візантійські риси обличчя, надавали йому приємного вигляду, почали "тінювати".Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто порт¬рет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст. Портрети виконували переважно іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного з іконописом, наприклад, ікона "Покрова" з портретом Богдана Хмель¬ницького. З жіночих портретів заслуговує на увагу портрет Паліїхи — дружини фастівського полковника С. Палія.
Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми маляр¬ськими традиціями В.Боровиковський, який працював удвох жанрах: портреті та іконописі. Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький, А. Лосенко, К. Головачевський. Поряд з професійним малярством в Україні розвивалася течія, що її умовно називають народною. Це і максимально спрощені ікони Закарпаття чи Лемківщини, і напрочуд різноманітні за композицією ікони "Страшного суду" з різних регіонів України і, нарешті, серія народних зображень "Козак-бандурист", "Козак Мамай". Рівень нашого маляр¬ства був надзвичайно високим. Українських майстрів за¬прошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими маляра¬ми були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін.
Риси національного архітектурного стилю особливо яск¬раво проявились у дерев'яному будівництві. Багато при¬міщень, сільських хат, корчем, дзвіниць і вітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це найпростішими засо-бами. Архітектурними шедеврами вважають дерев'яні храми XVII—XVIII ст., які ніби підсумували весь багатовіковий шлях розвитку народного монументального будівництва. Ренесан-сове будівництво вплинуло на структуру деяких міст, наприк¬лад Жовкви, заснованої як "ідеальне місто", на окремі будівлі — Чорна кам'яниця, будинок і вежа Корнякта у Львові, замки у Збаражі і Підгірцях. Особливо цікаві такі львівські храми, як каплиця "Трьох святителів" і розташована поруч з нею Успенська братська церква.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному бу¬дівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригі¬нальний варіант барокової архітектури, який слушно на¬зивають українським, або "козацьким", бароко. Позитив¬не значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві — 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національ¬ної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, со-бор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївсько-го собору, головної церкви в Почаєві.
Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з се¬редини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європей¬ським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи на¬лагоджуються широкі культурні зв'язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.
Використана література:
1.Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.
2.Субтельний. Історія України. – Львів, 1995.
3.Енциклопедія українознавства