Відродження української культури у 20-х рр. ХХ ст
Освіта і наука.
В 1926 р. у містах України, як і напередодні війни та революції, жило всього 20 відсотків населення; НЕП здебільшого повернув до великих міст тих мешканців, які розійшлися по селах та провінціях у часи голоду і незгод. Але різко змінилася картина культурного життя. Передусім це пов’язано новим характером освіти та складам студентства та учнівської молоді. З 19919 р. в Україні діяла нова система навчання, рідко з якою, основою освіти стала “єдина трудова школа” з загальним терміном навчання 10 років, що мала два ступені – семирічна школа – був обов'язковим для всього населення, безплатним і орієнтованим на поєднання загальної та професійно-трудової освіти. Після семирічки навчання можна було йти в загальні школи, технікуми.
У 1920 р. під керівництвом наркома Гринка в Україні проведено реформу освіту, що відрізнялася від аналогічних російських реформ. Університети в Україні було ліквідовано, на їх місце та педагогічних інститутів організовано так звані Інститути народної освіти (ІНО), що мали два факультети – професійної освіти та соціального виховання.
У 1921 р. при ІНО створені “робітничі факультети” (робітфаки) для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади вихідців із робітничого класу та селян бідноти. Паралельно розгорнута широка компанія ліквідації неписемності. Через неї за 10 років перейшло два мільйони селян.
Рисою освітніх реформ була їх робітничо-селянська орієнтація. Українську Академію мистецтв більшовики перетворили на Київський художній інститут, ліквідували таким чином автономію цього закладу; натомність на “гетьманську” Академію наук вони зважали й обмежилися прийняттям Положення про Всеукраїнську Академію наук, постанова уряду від 14 червня 1927 р., яке так ніколи в повному обсязі й не було впроваджене в життя.
Наслідком культурного життя Україна в перші роки комуністичної диктатури було з одного боку різке розширення соціалістичної бази української культури, залучення до культури “вчорашніх малописемних мас”, а з іншого боку неминуче низьке зниження “планки” мінімуму культурності, можна сказати, орієнтація на посередній рівень.
Проте, діяли і протилежно спрямовані сили. Зберегла виплив стара еліта, якам діяла проти більшовизму.
Столицею Української Соціалістичної Республіки тоді був Харків. Але Київ у культурному відношенні залишався своєрідною культурною столицею. Тут працювала Академія Наук, Київський Художній інститут, Київська консерваторія і музично-драматичний інститут ім. М.Лисенка. в Києві діяло 5 українських театрів: Державний ім. Шевченка, Народний, з районних, а також три російські – ім.Леніна, Державний, Червоноармійський. У 1922 Лесь Курбас створив театр “Березіль”.
Харків був літературним центром. У приміщенні ВУЦВИК знаходилась кімната-кабінет української партії і члена ВУЦВИК, головного редактора газети “Вісті” і організатора всіх починань, і особливо, що стосувались літератора Василя Елиана-Блакитного. Ним було створено “Гарт”, “Плуг” і разом з М.Хвильовим ВАПЛІТЕ. В Харкові були провідні видавництва і редакції журналів, де могли друкуватися українські літератори і культурні діячі.
Всеукраїнська Академія Наук.
У статті Української Академії Наук відзначалася єдина вимога до членів та співробітників Академії – “визначення національної культури з її оруддям – українською мовою”. Більшовицька влада затвердила повний статус Академії, де йшло про “науково-творчу діяльність – на користь комуністичного суспільства”. Проте впродовж десятиріччя радянської влади Академія Наук зберегла автономію від політичної влади, в ній навіть не було партійного осередку.
Президентом ВУАН упродовж 1912-1928 рр. був ботанік В.І. Липакий, секретарем А.Ю. Кримський, віце-президентом ВУАН був С.Єфремов.З переїздом до Києва Грушевського та початком його діяльності у ВУАН розгорівся запеклий скандал між ним та Єфремовим і Кримським. Боротьба між цими групами завдала великої шкоди українській культурі і полегшила торжество комуністичного тоталітаризму в Україні. Грушевський відчував ворожість та несправедливість проти себе, тим більше, що більшовицьке керівництво не виконало обіцянки рекомендувати його на посаду президента Академії Наук. Упродовж 1927 р. конфлікт у ВУАН набуває особливого напруження. Політбюро вже не розраховувало на Грушевського, але використовує конфлікт у своїх цілях. Планувалося залишити Кримського, усунути Єфремова, а президентом поставити Грушевського. Багато сучасних істориків засуджують Грушевського, бо у цьому конфлікті його вина була найбільшою. Проте було б помилково бачити в історії науки насамперед фракційну боротьбу. Українська наука зробила за цей час величезний внесок у розвиток національної культури. Велика робота здійснювалася у природно-науковому відділі. Чимало збитків завдала Україні еміграція наукових сил. Проте багато залишались і плідно працювали. Тимошенком у США була започаткована науково обґрунтована інженерія. Його учні залишилися в Україні і продовжували наукові дослідження в галузі механіки. У соціально-економічному відділі велися дослідження в галузі економіки України, продуктивних сил, економічної статистики та деформації.
Величезна праця здійснювалася в галузі українознавства – етнографії та фольклористики. Етнографічна комісія на чолі з фольклористом А.Лободою, ректором Київського ІНО, старалась на широку кореспондентів, кількість який зросла з 400 в 1926 до 10 000 в 1928 р.
В українській академії наук велися дослідження староукраїнської культури та літератури. Важко переоцінити досягнення історичних установ, що працювали під керівництвом Грушевського. Насамперед великий доробок ученого, який опублікував 4 і 5 томи історії української культури та томи “Історія України-Руси” до 9 включно.
Без урахування доробку української науки, в тому числі гуманітарної, неможливо говорити про національне відродження в двадцятих роках. Сам процес українського ренесансу мав багато складових. В 20-ті роки тільки почали розкриватися різноманітні можливості української культури.
З наближенням “великого перелому” ситуація в українській нації ставала дедалі драматичною.
У квітні 1928 р. мали відбутися вибори академічного керівництва. Перед від’їздом до Харкова на колегію ННО Кримський і Єфремов домовились з Грушевським на такий варіант: президент ВУАН – К.Воблий, віце-президент – І.Шмалпаузен, секретар – Кримський. Але на другу зустріч Грушевський не прийшов. Збори відбулися 3 травня 1928 р. в результаті яких обрали керівництво: президентом – Заболотного, віце-президентом – Воблого, Кримського – секретарем. Нарком не затвердив Кримського на посаді секретаря і розпочались поневіряння вченого, які закінчились у 1912 р. його розстрілом.
Після 1928 р. почалось упокорення Академії Наук, підпорядкування її партійному контролю. І якби основу ВУАН не складали наукові установи природничо-наукового, математичного та прикладного циклу, осередок української науки був би розгромлений вщерть - так як була розгромлена його гуманістична частина.
“Масовізм” і Хвильовий.
Літературна дискусія, що почалася 1925 р. у поцентрованому вигляді, виявила всі протиріччя культурного розвою України й сприяла великий вплив на процеси в театральному, музичному, мистецькому житті. 30 квітня 1925 р. у літературному додатку до офіційних урядових “Вістей” з’явилась стаття письменника М.Хвильового “Про сатану в бочці”. Головним об'єктом у критиці була “пролетарська маскультура”, безграмотне графоманство, яке крилося за комуністичними деклараціями. Стаття Хвильового розпочала так звану “літературну дискусію”, що закінчилась у 1928 р. Ця стаття була виявом протиріч між ним та Елланом. Конфлікти Хвильового та Еллана розпочались через те, що Еллан диктував свою точку зору у всіх сферах розвитку української культури.
Політика “пролетарних письменників” грунтувалась на вірі в особливу місію пролетаріату не лише в світовій історії, але і в культурі.
М.Хвильовий у своїх творах відкрито обгрунтовує свою політико-культурну орієнтацію. На той час уже прозвучало його гасло “Геть від Москви”. Це гасло означало передусім кінець драгоманській політиці, використання російської культури як посередника між Україною і Європою, пряме звернення до Європи. Але були і глибші мотиви, не приймання російської культури як посередника навіть крім мотиву конкуренції на книжному ринку де слабкість української позиції Хвильовий вважає в “рабській природі” української інтелігенції.Багато було різних літературно-мистецький угрупувань, що складали в ті роки громадянське суспільство. Зокрема існувало ВАПЛІТЕ до складу якого входило 27 чол.: Бажан, Досвітній, Куліш, Любченко, Яловий, Яновський та ін. на противагу ВАПЛІТЕ партія ініціювала створення створення Всеукраїнської спілки пролетарних письменників (ВУСПП) на чолі з І.Микитенком, якщо в Росії аналогічна організація – ФАПП – ніколи не була від літератури стали офіційно підтримуваного партійного силою. Далі прийшла пора покаянь вступ політичних членів ВАПЛІТЕ у ВУСПП. Це перетворилося на жорстокий терор, під час якого було знищено багато талановитих літераторів.
Український авангард.
На початку 20-х рр. діяли традиційні українські театри і театри лівого та європейського напряму, серед яких ім. Франка, ближчий до психологічної драми “Мистецьке об’єднання Березіль”.
Визначною постаттю в Україні був Лесь Курбас. Після переїзду театру в Харків Курбас, нарешті знайшов свого драматурга, то був М.Куліш.
28-25 березня 1927 р. з продовженням 15-16 квітня прийшов І Всеукраїнський театральний диспут, засідання якого починалися о 8 ранку і закінчувалися о 2 ночі. Головним. Суперниками були Юра з його курсом на психологічну реалістичну драму й Курбас з його авангардиським розумінням театру. Попереду дули визначні вистави Курбаса за М.Кулішем “Мино Мизайло”.
Аналогічні поділи проходили і через середовище художників. Центром малярного руху була російська спілка АХРР, до якої увійшли художники, які родом бачили мистецтво фуралізму – І.Бродський, О.Герасимів, І.Гренов, Б. Йогансон. На Україні до подібної спілки АХЧУ входили: І.Бианевич, Р.Кричевський, Г.Світлицький, С.Прохоров, М.Самониш. До авангардиської АРМУ ввійшли О.Богомазов, М.Бойчук, В. Меллер, К.Гвоздик, В.Седляр. Київський художній інститут називали тоді “українським Базелем”. Тут працювали майстри реалістичного живопису, але інститут став притягальним центром не тільки для українського, а й для російського авангардизму. Сюди приїжджають Малевич, який в Росії не міг знайти роботи. Діяла “Лепонфут”, що об’єднувала поетів і художників ультралівого авангарду.
Ліві авангардиські художники більше тяжіли до комуністичного руху. Національна демократія більше тяжіла до реалістичних традицій й знаходила ознаки специфічного українського національного стилю.
Яскравий вираз нова епоха знайшла в архітектурі. Було покінчено з експериментами в дусі конструктивізму, що залишили слід уже на рості доби шукань, використання старовинної української традиції. Зразок важної “героїчної”, а по суті, імперської архітектури – будинок уряду УРСР, що починався як будинок НКВС УРСР, будинок Верховної Ради УРСР.
В кінці 20-х років найпопулярнішим видом мистецтва стає кіно, особливо після появи звукового кіно. Німий фільм Довженка “Аранак” спрямований ідейно-політично проти ЗУНР, відрізнявся щирістю почуттів є поєднанням карикатури з глибокою поетичністю.
Не лише вся Україна – вся колишня імперія в час революції жила з відчуттям космічного масштабу своєї історії. Від напівбожевільних нападів Муравйова до Місяця й Марса, ми бачимо передусім новий всесвітньо-історичний масштаб оцінки.