Характеристика середньовічної літератури

Повільно розпадалася під ударами варварів величезна Римська імперія. легіони один за одним залишали завойовані землі, щоб захистити столицю — Рим. але ось упав і він.

А на вільних від нині просторах Європи виникли нові держави: на землях — Франція, прирейнських германців — Німеччина, бриттів — Англія, та Піреннейському півострові — Іспанія, на Апеннінах — Італія. І всіх цих нових народів були свої мови, і культура не схожі на античну.

Так почався новий етап європейської історії— середньовіччя. Він тривав від падіння Римської імперії (V ст.) до настання нового часу — XVII ст. Вчені розділили цей великий історичний етап на кілька періодів, які відрізняються яскраво самобутнім, несхожим характером. Це раннє середньовіччя ( з початку нашої ери до ХІ ст.), Високе середньовіччя (ХІІ — початок ХІV ст.) і Відродження (ХІV — початок ХVII ст.)

Подібно до античної літератури, нові європейські літератури пройшли дописемний , а згодом докнижний етапи розвитку, які включали в себе міфологію, народні епічні сказання, національний героїчний епос.

Взяти хоча б епічні твори, такі, як “Пісня про Нібелунгів” (ХІІ ст.),— історична легенда про знищення гунами держави бургундів (нібелунгів) (436), подвиги і смерть Зігфріда, помсту його дружини Кримхільди, придворний і лицарський побут епохи фнодалізму; іспанська поєма “ Пісня про мого Сіда”, де оспівується національний герой Родріго Діас де Бівар на прізвисько Сід, що боровся за визволення іспанського народу від маврів і проти феодальної знаті; французька поєма “Пісня про Роланда” (бл. 1170), в історичній основі якої лежить легенди про завойовницькі походи Карла Великого і загибель його полководця Роланда під час упокорення сарацинів.

Пісні про діяння славетних витязів читали у супровіді музичних інструментів по книжці-кодексу або напам’ять спеціальні виконавці, яких у Франції називали жонглерами, в Німеччині — шпільманами, в Іспанії— хугларами. Також виконували ліричні поеми на теми кохання. Називали їх романами, бо писали вони французькою, яка тоді називалася “романською”. Події розгорталися в казкових країнах, лицарю доводилося битися з велетнями і чудовиськами, перемагати чаклунів та його чекала найвища нагорода— кохання прекрасної жінки. До видатних романів того часу можна віднести :”Романи круглого столу”, та “Трістан і Ізольда”.

Не тільки героїчним і ліричним епосом прославилася середньовічна Європа. Існувала ще й лірична поезія. Крім пісень, що співали в народі, і пісень духовного змісту, які складали ченці, була поширена й лицарська лірика. Її авторами були люди дворянського походження. Лицар обожнює свою даму і готовий вершити заради неї подвиги. думка про даму змушує його дбати про духовне самовдосконалення. Нічого подібного не знала антична любовна лірика

Кінець лицарським романам поклав всесвітньовідомий твір “Дон Кіхот ”Мігеля де Сервантеса(1547—-1616);використовуючи реалістичні елементи, геніалний автор змалював пародію на середньовічне лицарство, водночас правдиво відтворившироку картину народного життя Іспанії,а літаратурні образи мандрівного “благородного” лицаря і його зброєносця Санчо Панси стали крилатими.

Внаслідок розкладу феодального ладу і зародження ранньокапіталістичних відносин, утворення національних централізованих держав, зростання торгівлі у зв’язку з великими географічними відкриттями наступила епоха Відродження, або францюзькою мовою Ренесанс— як перехідний період в історії культури Західної і Центральної Європи між Серєдньовіччям і Новим часом (ХІV- XVIст.); як відмова від феодально-церковної сприйняття, переосмислення місця і ролі людини на землі.