Розвиток освіти й науки. Медицина
Освічені люди першої половини 17 століть шукали різноманітні засоби, щоб стримати польський наступ. Найважливішою була спра¬ва заснування нових шкіл. Недостатній розвиток освіти вва¬жали за головну причину занепаду культурного і національ¬ного життя. Найглибше висвітлив це питання автор "Пере¬стороги", який писав: "Вельми зашкодило державі Руській, що не могли поширити шкіл і наук всенародних і їх не фундували, бо якщо науку мали б, то за несвідомістю своєю не прий¬шли б до такого занепаду".
Першочергово на цю потребу відгукнулися братства. Так, перша братська школа була заснована у Львові у 1585 р. і звалася греко-слов'янською школою, або гімназією. На¬вчання в школі велося слов'янською мовою, з давніх мов вивчалася грецька. У якій пошані була грецька мова, мож¬на побачити із заповіту гетьмана Петра Сагайдачного, що встановив у львівській і київській школах окремі кошти на утримання грецьких учителів.
Навчання носило літературний характер. Після вивчення основ граматики приступали до вивчення поетики та рито¬рики, торкалися основ філософії. Поза літературною освітою учень виносив зі школи деякі знання з математики, астро-номії, музики. Дуже високі вимоги ставилися до вчителів-дидасколів, останні повинні бути розумними, благочестивими (не п'яницями, розпусниками, хабарниками, зависниками, а являти собою взірець добра і всяких чеснот у всьому). Учні в школі мали рівні права, які визначалися шкільним статутом. Викладали в цій школі молоді вчителі і письменники: Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький, Іван (Іов) Борець¬кий та ін. Головне завдання школи було підготувати нових духовників, учителів і письменників, що словом і письмом могли послужити громадянству.
Існувала братська школа й у Луцьку. В ній працювали відомі педагоги Єлисей Ілковський, Павло Босинський, Ав-густин Славинський, видатний художник Йов Кондзелевич. Школа мала свій статут "Порядок шкільний" і пра-вила для учнів "Артикул прав", котрі є пам'ятками прогре¬сивної педагогічної думки того часу. В Луцькій братській школі навчався видатний український поет і громадський діяч Данило Братковський, закатований шляхтою у 1702 р.
за участь у національно-визвольному русі. Певну роль у розвитку освіти відіграла Запорозька Січ.
Вже у 1576 р. на землях Війська Запорозького була засно¬вана перша школа, в якій навчалися бажаючі — як мало¬літні, так і дорослі. На Чортомлицькій Січі в 1650 р. збудували січову військову церкву із центральною головною школою при ній. У цій школі, як свідчать документи, навчалося 80 учнів. Всього на Запо¬рожжі було 44 церкви, при 16 з них працювали церковно-парафіяльні школи. Діяли також, за твердженням істори¬ка О. Апанович, 3 спеціальні школи підвищеного типу.
Головним учителем січової школи був ієромонах. Він тур¬бувався про здоров'я хлопчиків, ховав померлих і про все, що відбувалося в школі, доповідав кошовому отаманові та при¬кордонному лікареві. Навчання в усіх школах Запорожжя велося рідною — "руською" — мовою. Крім рідної, у січових школах вивчали старослов'янську і латинську мови, письмо й лічбу, закон Божий, піїтику, риторику, геометрію, геогра¬фію, астрономію, музику тощо. Учні проходили курс військо¬во-фізичного виховання, мали досить широкі права. Щоро¬ку обирали двох отаманів: одного для учнів старшого, друго¬го — для учнів молодшого віку. Виняткову увагу запорозькі козаки приділяли добору вчителів, стежили за їхніми пове¬дінкою і працею. Проте довгий час залишалася невирішеною справа вищої школи, яка могла б дати освіту інтелігенції і протидіяти впливам єзуїтських шкіл.
Створенням вищої школи першим зайнявся князь Кос¬тянтин Острозький, волинський магнат, що займав високі урядові посади і, розуміючи вагу освіти, заснував у своєму маєтку в м. Острозі у 1576 р. школу, відому під назвою Острозької академії. Щоб забезпечити школі вищий рівень, Острозький запросив викладати в ній видатних українських та іноземних вчених. Очолив Академію Герасим Смотриць-кий, професорами були греки: Кирило Лукаріс, Протосінгел Никифор, Діонісій Палеолог. Тут викладали ієромонах з Ос¬трога Купріян, котрий свого часу вчився в Падуї та Венеції, математик та астроном Ян Лятос, який був раніше професо¬ром Краківського університету, острозькі священики Дем'ян Наливайко та Василь — автор трактату "О єдиной вірі". Були і світські люди: Клірик Острозький, Христофор Філарет — автор "Апокрисису", пізніше — Мелетій Смотрицький. З 1576 р. тут діяла друкарня Івана Федорова, яка видала понад ЗО найменувань книжок, особливим досяг¬ненням було видання Острозької Біблії в 1581 р. В Академії навчалися майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний та вчений, письменник Мелетій Смотрицький. Але проісну¬вав навчальний заклад недовго. В 1608 р., коли князь Острозький помер, його син Януш, який був уже католи¬ком, справи батька продовжувати не бажав. А онука князя Острозького, Анна Алоїза Ходкевичева, заснувала в Ост-розі єзуїтську колегію.Знову потребу вищої школи в Україні підняв Петро Мо¬гила, об'єднавши в 1632 р. школу Києво-Печерської лаври з братською школою і створивши навчальний заклад, який стали називати Києво-Могилянським колегіумом, а пізні¬ше, з 1694 р., Києво-Могилянською академією. Новий нав¬чальний заклад мав за основу західноєвропейський зразок.
З самого початку колегіум, крім чотирьох нижчих класів (фари, інфіми, граматики, синтаксими), мав класи поети¬ки, риторики, філософії. Лекційні курси читалися переваж¬но латинською мовою, як і в тогочасних західноєвропейсь¬ких колегіумах та університетах. На цьому дуже наполягав сам Петро Могила, хоча проти вивчення латини в Україні стояла значна частина духовенства.
Як і тогочасні європейські університети, Києво-Моги-лянський колегіум мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у Вінниці; у Кременці.
У цьому навчальному закладі викладалися арифметика, граматика, музика, нотний спів, геометрія, астрономія, грецька, латинська та польська мови. Щорічно в академії навчалося близько тисячі учнів як з України, так і з Біло¬русії, Молдови, Сербії, Чорногорії, Болгарії, Греції та інших країн. Вчилося багато росіян, зокрема Михайло Ломоно-сов. У 1698 р. цар Петро наказав патріархові: "Священни¬ки у нас ставятся, грамоти мало умеют ... й для того в обучение хотя бьі послать 10 человек в Киев в школы".
У той час, коли в Московії західної науки і культури зав¬жди боялися і втікали від них, в Україні ніколи нічого подіб¬ного не спостерігалося і західний вплив широкою рікою ко¬тився до нас. Про те, що в Києво-Могилянській академії утверджувалась атмосфера вільнодумства, свідчить хоча б викладання в ній філософії. Кожен професор філософії по¬винен був виробити собі свій оригінальний курс, до цього навіть зобов'язував статут академії. Оригінальні курси філосо¬фії залишили після себе професори Христофор Чарнуцький, Платон Малиновський, Амвросій Дубневич, Стефан Кали-новський, Йосип Туробайський, Мануйло Козачинський.
Києво-Могилянська академія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як свідчать нотатка лекцій Йосипа Горбацького в 1639-1640 рр. та Інокентія Пзеля в 1645—1647 рр. не обмежувались лише викладом кон¬цепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а ще самостійно розробляли проблеми логіки, пси¬хології та інших наук.
Пам'ятками православної полемічної літератури стали "Палінодія" Захарія Копистенського і польськомовний трак¬тат "Літос", який вважають твором Петра Могили. Обидва твори засвідчують ерудицію авторів, їхню обізнаність як з богословською думкою Сходу і Заходу, так і з тогочасною слов'янською та західноєвропейською літературою.
Та основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демон¬струвала зв'язок української культури із західноєвропейсь¬кою, сприйняла ідеї гуманізму, Реформації і Просвітницт¬ва, стала віддзеркаленням демократизму українського сус¬пільства та здійснила величезний вклад у справу формування української еліти.
Проте спочатку, до відкриття в Україні вищої школи, рівень вітчизняної науки представляли вихованці монастирсь¬ких шкіл, що часто продовжували свої студії в Празькому, Лейпцігському, Болонському, Падуанському та Краківсько¬му університетах. До найбільш знаних належить, наприклад, поет-гуманіст Павло Русин із Кросна (бл. 1470—1517 рр.). Також чималий вплив на розвиток тогочасної гуманістичної думки справив художник Максим Грек, його ревним учнем був князь Андрій Курбський, діяльність якого на Волині сприяла значному культурно-освітньому по¬жвавленню. Протягом 60—80-х років XVI ст. А. Курбський був оборонцем православ'я перед наступом католицизму і полонізації. Його перу належать переклади творів Івана Зла¬тоуста, Івана Дамаскина та інших авторів. А. Курбський ли¬стувався з князем Острозьким, Чарторийською, А. Бокієм.
Першою видатною постаттю в українській медичній на¬уці після Євпраксії був Юрій Дрогобич (бл. 1450—1494). Справжнє прізвище Котермак, народився в м. Дрогобичі біля Львова. Закінчив Краківський університет і одержав звання магістра. Продовжив навчання в Болонському уні¬верситеті, став професором медицини і філософії, відомим астрономом і згодом ректором цього університету. В 1483 р. в Римі була надрукована його праця "Прогностичне судження". В 1488р. Ю.Дрогобич повернувся до Кракова і очолив кафедру медицини в місцевому університеті.
Вірогідно, Ю.Дрогобич був не єдиним українським вченим-медиком у XV-XVI ст. В архівах Краківського універ¬ситету згадуються студенти з різних населених пунктів України. Професором медицини в Краківському універси¬теті в середині XVI ст. був Йосип Струсь, який написав зна¬мениту працю про пульс.Українцями, на думку дослідників, були професори пер¬шої в Україні медичної школи, заснованої в Замості у 1593 р., Симон Бирковський, Іоан Ірсин. Велику роль у підготовці медиків України в XVII ст. відігравала Києво-Могилянська академія. Вона не була медичною, а загальноосвітньою шко¬лою, та завдяки високому науковому рівню давала дуже добру підготовку для подальшого студіювання медицини в загальноєвропейських університетах.
За далеко неповними даними колишніми учнями Києво-Могилянської академії були близько 740 українських лі¬карів, її закінчили такі видатні українські вчені-медики, як Нестор Амбодик-Максимович, Степан Андрієвський, Да¬нило Веланський-Кавунник, Денис Волчанецький, Михай¬ло Гамалія та ін.
Після закінчення академії сотні молодих українців ішли для продовження навчання до відомих університетів Захі¬дної Європи: Лондона, Парижа, Лейдена, Галля, Кіля, Падуї, Лейпціга, Единбурга, Кракова та ін. Бідніші або менш здібні учні академії йшли до госпітальних шкіл, медико-хірургічних шкіл Польщі, а пізніше — Московщини.