Художні виставки в Україні у 2006 році

Українське образотворче мистецтво в усі періоди буття нашого народу було тим важливим чинником, який сприяв створенню і збереженню незалежності, державності та духовної самодостатності. І сьогодні українські художники своєю діяльністю утверджують високі ідеали гуманізму та демократії. У 2006 році значно розширився діапазон творчості митців та їх творчих пошуків йшло утвердження попередніх мистецьких досягнень. Одним із показників такої творчої активності стала організація та проведення великої кількості художніх виставок від малих вернісажів до великих експозицій, де було представлено широкий зріз сучасного мистецтва України.

Вагомими культурними подіями року були міжнародні та всеукраїнські виставки на теренах нашої держави. Показовим тут можна вважати те, що значного резонансу набули не тільки столичні, а й регіональні виставки.

Традиційно Міністерство культури і мистецтв України разом з Національною спілкою художників України організовують Всеукраїнську художню виставку "Мальовнича Україна", яка відбувається у рамках Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята "В сім’ї вольній, новій…". Виставка вже побувала на полтавській, запорізькій, вінницькій, чернігівській землі, на Сумщині, Херсонщині, Черкащині, Хмельниччині тощо. А 2006 року вона проходила в Одесі. У заході взяли участь 180 живописців з усіх областей України, які демонстрували свої роботи у різних виставкових залах міста. Так, у Музеї західного і східного мистецтва були представлені "традиціоналісти", серед яких вирізнялися полотна А. Гавдзинського, О. Слєшинського, В. Литвиненка. А нефігуративний живопис, зокрема, роботи В. Маринюка, С. Савченка, О. Волошинкова, виставлялися у "Морській галереї". Доповнила карту "Мальовничої України" виставка "Кольори та мелодії українських свят" з приватних колекцій Президента України В. Ющенка, режисера В. Вовкуна та з Музею Івана Гончара і галереї "Родовід" [1].

Гучною подією стала Міжнародна художня виставка-ярмарок "Арт-Київ-2006", що проходила у Центрі ділового та культурного співробітництва "Український дім". Виставка складалася з трьох частин: експозиції творів з приватних колекцій, параду галерей (тобто презентації творів молодих українських художників) та експозиції творів спеціального гостя програми – О. Мась.

"Арт-Київ" продемонстрував широкий формат видів сучасного образотворчого мистецтва: живопис, графіка, скульптура, фотографія, інсталяція та декоративно-прикладне мистецтво. Основна мета акції – популяризація українського мистецтва, створення цивілізованого арт-ринку в Україні. На виставці було представлено відомі мистецькі школи України: західноукраїнська, кримська, центральна українська тощо.

На перший погляд, зазначалося у пресі, експозиція здавалася незвичайною, навіть еклектичною: безліч художніх напрямів, стилів, техніки, жанрів. Роботи відомих авторів, визнаних класиків другої половини минулого століття сусідували із творами модних молодих художників. Але цей яскравий калейдоскоп мав свою логіку та своє глибоке значення, і він радше соціальний, аніж суто художній. "Арт-Київ-2006" – це перша така масштабна спроба надати для загального огляду приватні колекції. Талановиті роботи, що зберігаються в домашніх зібраннях, уперше отримали публічне життя. Те, що в Європі та США практикується не перше десятиріччя, для нас, країни, у якій взагалі багато процесів відбувається у "тіні", диковинне. Завдяки ж зусиллям організаторів на виставку представили свої колекції Євгенія та Богдан Губські, Олег Пінчук, Наталія Заболотна (вона якраз була автором проекту), сім’я Кінахів та ін.

На "Арт-Київ", як вже зазначалося, було запрошено також 15 галерей. Серед них галерея "MIRO" (Чехія), "Триптих", "Ірена", аукціонний дім "Золотий перетин", компанія Арт Блюз, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник та інші. Ще однією новинкою було представлення спеціального гостя. Ним стала досить молода, але вже відома не лише в Україні, а й за кордоном, одеситка – О. Мась. Роботи О. Мась представлені в Луврі. Свою територію вона "обрала" в червоний килим та розмістила клітки з голубами, яких ще й дозволялося годувати.

До відкриття Міжнародної виставки „Арт-Київ” було видано каталог творів митців, представлених на самій виставці приватними колекціонерами, галереями та власне художниками [2, 3, 4].Виставка мала широкий резонанс у пресі, проте відгуки були не лише хвалебні. Так критик Л. Фесенко відзначала, що такий самий формат мали арт-фестивалі, які організовував наприкінці 90-х "Центр сучасного мистецтва", очолюваний В. Хаматовим. Однак керівництво "Українського дому" чомусь заявило, що їхній "Арт-Київ" перший, і по досвід директор Н. Заболотна їздила у закордонні відрядження. А спеціальний гість акції – одеська художниця О. Мась – ще й повідомила на церемонії відкриття, що у Москві вже відбулося 13 подібних заходів, а у Венеції – понад 100. Така "помилка" організаторів принижує нашу державу, бо ми наче нарешті схаменулися і збагнули: потрібно влаштовувати ярмарки вітчизняного образотворчого мистецтва. Чому ж не подякувати за ідею попередникам і не наголосити, що відроджується їхня справа. Адже ті арт-фестивалі проводили 5 років поспіль, і теж в "Українському домі", і так само: на першому поверсі – класики, на другому – парад галерей, де про себе заявляли представники усіх регіонів України, гості з Росії, Польщі, Німеччини. Молодій художниці О. Мась організатори відвели почесну площу поміж стендів видатних майстрів минулого, де підмальовані олівцем і аквареллю ескізи одеситки разом із живими голубами в клітках були дещо недоречними. Якщо те місце просто продавалося і дівчина за нього заплатила, то треба було так і сказати. Мабуть, спеціальними гостями логічніше було б назвати представників чеської галереї, які скромно поселилися на другому поверсі, хоча могли похвалитися більшою майстерністю і розумінням законів візуального мистецтва. А втім, добре й те, що арт-фестиваль таки відродився і зумів представити не лише окремих художників, а й мистецькі школи. Тепер же дирекції "Українського дому" потрібно не втратити позицій лідера, який згуртовує довкола себе малярську спільноту України. А це, зазначалося у пресі, значно складніше, ніж зібрати експозицію на два поверхи [5].

На початку 2006 року (із 20 січня по 6 лютого) у залах Центрального будинку художника за сприяння Міністерства культури і туризму України та Національної спілки художників України відбувалася Всеукраїнська художня виставка "Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників", яка стала визначною подією у мистецькому житті України. Це вже друга виставка з такою назвою, організована київським художником-монументалістом О. Мельником, що проводилася з метою відродження в українському мистецтві історичного жанру. Але виставка 2006 року відрізнялася від попередньої, організованої восени 2004 року, і набагато ширшим тематичним діапазоном, і майже втричі більшою кількістю учасників (93 проти 36) та у півтора рази більшою кількістю експонованих творів (близько 150) різних жанрів, у яких було відбито всі основні періоди нашої історії – трипільський, скіфський, давньоруський, козацький, радянський, сучасний – очима наших художників, що працюють над історичною тематикою. Говорити про своєчасність такої виставки просто не доводиться, бо, як підкреслювалося у пресі, невідкладним завданням сучасного національного мистецтва є показ знакових сторінок нашої історії. Її учасниками стали відомі майстри історичного жанру старшого і середнього поколінь, було представлено також цілі мистецькі школи Києва і Харкова, що показали досить високий мистецький рівень. Художники засвідчили як своє розуміння історичних подій, так і розмаїття стилістичних пошуків – від класичного реалізму до найновіших форм мистецького висловлення, використовуючи відповідно до обраної тематики також стилістичні засоби бароко, іконопису, парсуни тощо. При перевазі живопису, зокрема монументального, глядачі побачили і тематичну графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво.

Художники намагалися відтворити історичні події, які б формували позитивний образ нашого народу. Серед найцікавіших творів – монументально-барокові полотна "Колядники у гетьмана" та "Ще покриють Україну червоні жупани", Ф. Гуменюка, "Засновники Києво-Могилянської академії" В. Забашти, фрагмент мозаїки М. Стороженка "Україна скіфська – Еллада степова", полотно Д. Стецька "Дорога, довша як життя", картина Конотопської битви 1659 року та портрети Б. Хмельницького, М. Кривоноса відтворені М. Данченком та О. Садовським, лірико-епічна сцена О. Полтавець-Гуйди "З української старовини" та ін. [6].

Також слід зазначити, що оцінки Всеукраїнської виставки "Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників" у пресі були неоднозначними. Так, мистецтвознавець О. Федорук, вважає, що подана як всеукраїнська, виставка не відповідала суті заявленої назви, бо експонентами стали в основному кияни. Незважаючи на листи-запрошення, не відгукнулися художники Чернігова, Черкас, південних, західних регіонів. Звучали нарікання і до композиційних особливостей виставки [7].Але, попри неоднозначність оцінок, Всеукраїнська виставка "Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників" мала широкий громадський резонанс. Вона засвідчила, що митці позбулися комплексу меншовартості і сміливо розкривають багато заборонених раніше тем. Це справді явище у сучасній українській культурі [6, 7].

"Ти – вся любов" – так називалася літературно-мистецька виставка, яка в рамках Всеукраїнського проекту „Жінка і мистецтво” напередодні 8 Березня відкрилася в Національному музеї літератури. У двох його залах демонструвалися роботи 40 художниць з різних міст України, а також творчий доробок 40 поетес. У мистецькій частині цієї експозиції було представлено роботи з фондів Дирекції художніх виставок України, що діє при Міністерстві культури і туризму України. Живопис, батик, скульптура, гобелен. Твори відомих майстрів – Т. та О. Яблонської, доньки Т. Яблонської – Г. Атаян, М. Тимченко, В. Баринової-Кулеби, Л. Жоголь та ін. Роботи, виставлені в музеї, було придбано Дирекцією художніх виставок для передано до музейних фондів [8].

Вже традиційною стала Всеукраїнська виставка до Дня художника, яка проходила у Києві, у виставкових залах Центрального будинку художника. На виставку відібрали більше чотирьохсот творів: від реалістичних, фігуративних і умовних, абстрактних композицій до робіт, що містять глибокі філософські узагальнення. Виставковий комітет, до складу якого входили представники майже з усіх регіонів України, добираючи роботи врахував, насамперед їх якісний рівень. На виставці було широко репрезентовано всі регіональні школи України. Учасниками експозиції стало чимало майстрів старшого і середнього покоління. Це відомі митці із власним творчим обличчям, які завоювали собі визнання багаторічною натхненною працею, талановитими творами, що по праву увійшли до скарбниці національного мистецтва. Вернісаж, зокрема, дарував зустріч із живописними творами О. Дубовика, В. Зінченка, А. Зорка, В. Кулеби-Баринової, В. Рижиха з Києва, Ю. Зорка, Г. Тишкевича з Донецька, М. Грималюка, О. Крохмалюка, Є. Манишина зі Львова, Ю. Вінтаєва, В. Гонтарова, В. Ковтуна, М. Попова з Харкова, В. Ємця, А. Шкурка з Чернігова, Л. Антонюка з Дніпропетровська та ін. із графікою О. Губарєва, В. Чуприни, А. Чебикіна, І. Гресик зі скульптурою Ю. Багаліки, В. Медведєва, З. Федика, а також з творами декоративно-ужиткового мистецтва.

Слід підкреслити, що подібні мистецькі огляди дають досить об’єктивну картину сучасного художнього життя України. Тут віддзеркалена творча практика значної кількості українських художників. Основу експозиції складали вічні жанри – пейзажі та натюрморти, хоча на відміну від багатьох попередніх виставок досить широко було представлено численні тематичні композиції. Розмаїтість жанрових та стильових уподобань художників привертала увагу численної глядацької аудиторії, – як завжди відвідуваність традиційної виставки була дуже високою [9].

У грудні 2006 року кияни та гості столиці знову завітали до Центрального будинку художника. Тут, у великих виставкових залах розмістилася Всеукраїнська Різдвяна художня виставка, організаторами якої стали Міністерство культури і туризму України та Національна спілка художників України. До експозиції увійшло більше 400 творів образотворчого та декоративного мистецтва, автори яких представляли усі регіони України. Серед учасників чимало майстрів старшого і середнього поколінь (Г. Васецький, О. Власов, В. Ємець, Л. Жоголь, О. Какало, В. Ковтун, В. Кулеба-Баринова, О. Ольхов, Г. Тишкевич, І. Фізер, В. Чуприна, М. Яценко), які плідно працюють, створюючи нові полотна, графічні аркуші, скульптури, декоративні твори. Багатьох із них добре знає український глядач. Це відомі митці, твори яких по праву увійшли у скарбницю національного мистецтва. Останніми роками на всеукраїнських виставках, що проводяться у Національній спілці художників України, широко представлено творчість молодих митців. На відкритті заходу було відзначено лауреатів премії ім. М. Дерегуса, яка щорічно присуджується саме молодим художникам. 2006 року премію здобули живописець О. Гребенюк та графік А. Рубанова. Розділ декоративно-ужиткового мистецтва розкривав усе розмаїття творчих уподобань сучасних митців у цій галузі – від традиційних видів до сучасних пошуків. Лауреатом цьогорічної премії ім. К.Білокур, яку теж вручали у рамках виставки, став відомий художник П. Печор-ний. А загалом, Всеукраїнська різдвяна – це свято українських художників і всієї культурно-мистецької громадськості України, яка має можливість отримати емоційний імпульс для подальшої власної творчої діяльності, відчути естетичну насолоду від спілкування з чудовими витворами талановитих майстрів [9].

З 2 по 18 червня 2006 р. у виставкових залах НСХ України Міністерство культури і туризму України та Національна спілка художників України проводили Всеукраїнське трієнале "Графіка-2006" та художню виставку-конкурс імені Григорія Якутовича. Експонувалося 170 творів 103 митців з усіх регіонів України.Організація постійних трієнале з окремих видів образотворчого мистецтва – одна з найбільш цікавих та ефективних форм виставкової діяльності. Практика подібних акцій давно виправдала себе і створила необхідні передумови для динамічного розвитку різноманітних художніх ідей. Перша Всеукраїнська трієнале (1997 р.) була присвячена мистецтву станкової графіки. Триєнале 2006 року проводилось вже вчетверте, що само по собі є безперечним свідченням живучості та дієвості обраного засобу становлення сучасного художнього процесу, показником рівня мистецької професійності.

Принципи відбору творів, що склали експозицію "Графіки-2006", лишаються незмінними майже 10 років. Це – намагання показати увесь спектр напрямків, жанрів та особистих уподобань сучасних українських художників-графіків. Акцент при цьому робиться на оригінальності творчого підходу та професіоналізм. Глядацька увага та інтерес фахівців засвідчили, що триєнале дійсно сприяє тому, аби українські художні виставки стали в один ряд із європейськими та світовими мистецькими акціями. Журі, до складу якого увійшли відомі українські художники-графіки, визначило лауреатів заходу: дипломом І ступеня було нагороджено столичних графіків О. Калмикова та Н. Фандікову.

Виставка-конкурс імені Г. Якутовича проводиться раз на два роки і теж має всеукраїнський статус. На виставці представляються кращі роботи у тих видах графіки, якими найбільше захоплювався Г. Якутович. Журі конкурсу визначило переможців у різних номінаціях. У книжковій графіці диплом І ступеня отримав К. Корнійчук (Київ) в естампі – Б. Сорока (Львів) в оригінальній графіці –О. Дубовик (Київ) в акварелі – М. Грох (Київ) [10].

У 2006 році активізувала свої зусилля Національна спілка майстрів народного мистецтва України. У липні за підтримки Міністерства культури і туризму вона провела масштабний симпозіум народного мистецтва та декоративного розпису на базі Державного історико-культурного заповідника „Гетьманська столиця” в Батурині на Чернігівщині та Національного історико-культурного заповідника "Чигирин". 15 кращих майстрів з 10 областей України знайомилися зі святинями української історії, переймалися духом давно минулих часів. У результаті народилися десятки картин, що склали основу Всеукраїнської виставки народного малярства і декоративного розпису, яка у листопаді експонувалася у виставковій залі цієї спілки [11].

Також у виставковій залі Національної спілки майстрів народного мистецтва за сприяння Міністерства культури і туризму відбулася Всеукраїнська виставка-конкурс на кращий твір народного мистецтва 2006 року. У виставці-конкурсі брали участь понад 100 майстрів з різних регіонів України. В експозиції було представлено близько 500 художніх творів різних видів і жанрів традиційного народного мистецтва. Мета цього мистецького заходу – привернення уваги держави і громадськості до проблеми відродження традиційного народного мистецтва, народних художніх промислів, виявлення молодих творчих талантів, закупівля високомистецьких творів на конкурсній основі до Музейного фонду України, тобто стимулювання творчості народних майстрів і таким чином примноження національної мистецької скарбниці. Журі конкурсу на кращий твір року визначило переможців у різних видах та жанрах народного мистецтва. Переможців було нагороджено спеціальними дипломами, а кращі твори – опубліковані в ілюстрованому каталозі. Під час відкриття виставки відбулася презентація мистецьких видань "Українська народна іграшка" та "Барви Буковини" [12].

Міжнародний львівський осінній салон „Високий замок-2006” – одна з головних подій у культурному житті міста. Цю виставку з величезним нетерпінням щорічно чекають у Львові. Тисячі робіт різних стилів та напрямків у сучасному прикладному мистецтві (тут представлено живопис, скульптуру, фотографії, ткацтво, кераміку, вироби зі скла та інше) мали змогу побачити львів’яни у Палаці мистецтв. Для експозиції було віддано усі площі найпрестижнішого виставкового комплексу міста Лева. Чи не найбільшою перевагою останнього Львівського салону стала його демократичність: поряд з маститими майстрами свої роботи експонували початківці [13, 14].На своєрідну столицю ковальського мистецтва перетворився у травні 2006 р. Івано-Франківськ. Тут було організовано ІV Міжнародний фестиваль "Свято ковалів-2006" та виставку "Орнаментальне ковальство". Про масштабність акції свідчило те, що у ній взяло участь 214 ковалів з різних регіонів України та з 19 країн світу, зокрема, Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, США. Популяризації ковальського мистецтва сприяла демонстрація процесу виготовлення художніх виробів із металу на майдані міста. Просто неба розмістилися численні ковальські майстерні. Митці упродовж дня виготовляли невеличкі роботи, які згодом були закріплені на гвинтовій поверхні підготовленої конструкції і утворили спільну монументальну композицію "Букет майстрів". Але центральною подією заходів стала виставка "Орнаментальне ковальство", яка експонувалася у виставковому залі обласного відділення Національної спілки художників України. На ній було представлено широкий діапазон творчого доробку майстрів художньої обробки металу: декоративні двері, решітки, настінні бра, світильники, вази, підставки для квітів, панно тощо. Основотворчим елементом багатьох робіт стала традиційна народна орнаментика, зокрема рослинні та геометричні мотиви. Майстри сучасно переосмислили їх і створили оригінальні авторські композиції. Особливої живописності творам художнього ковальства, представленим на виставці, надало поєднання металу з іншими матеріалами: склом ("Бджола" О. Гороб’юка), деревом ("Дерево" С. Полуботька та С. Бовцаревського), тканиною ("Плітки" Я. Ткачука). Серед експонованих робіт вирізнялися фігурні скульптури, пронизані філософським осмисленням теми. Так, у творі "Блазень" А. Безручка передано цілісність натури, стан душі блазня. Драматизм міжособистих взаємин закоханих передано в динамічній скульптурі "Разом ми подолаємо проблеми" Ш. Сантьяго (Голландія). Такі роботи демонстрували широкі технологічні можливості і сучасні тенденції розвитку ковальства. Стає очевидним, що воно поступово позбавляється традиційно ужиткового призначення і стає самодостатнім явищем сучасного українського образотворчого мистецтва. Водночас, виставка показала, що важливо не втратити здобутки народного ковальського ремесла, оскільки саме воно є невичерпним джерелом національної самобутності і запорукою майбутнього розвитку українського художнього ковальства [15].

У Полтаві, з нагоди 150-річчя від дня народження художника О. Сластьона, за ініціативи обласної організації Національної спілки художників України та Полтавського художнього музею (Галерея мистецтв) проходила Всеукраїнська виставка "Український краєвид", для якої було відібрано 240 робіт 218 майстрів з різних регіонів України. Експоновані роботи у більшості випадків представляли собою етюди та ескізи, виконані на пленерах або ж мальовані з уяви. Класичних продуманих картинних композицій на виставці було небагато. Дещо відмінне спостерігалося у графіці й низці акварелей. Відчувалося, що митці не готувалися до всеукраїнської виставки, а подали те, що в них зберігалося у майстерні. Серед експонованих робіт фаховою культурою вирізнялися твори харківської школи. Гарний тон задавали живописці О. Судаков, В. Ковтун, В. Бабак, В. Ганоцький, Н. Вітаєв. На відміну від харків’ян полтавці виглядали не так впевнено у своїх експонованих композиціях, мальованих олійними фарбами та аквареллю. За останні два десятиріччя академічні живописці переважно свідомо відмовилися від реального і поетичного творення образу природи. Вони експериментують із формою, пластикою, наслідують те, що давно побутувало у Франції, Німеччині чи США. Тому увагу критиків привернули лише деякі роботи полтавських майстрів, зокрема, В. Трохимця-Милютіна, С. Мисака, О. Тарасенка, А. Кривобоченка, П. Волика. У реалістичній манері було виконано більшість робіт дніпропетровських, донецьких й кримських митців, які майстерно зобразили неповторну природу Донбасу та Криму. Також слід зазначити, що виставка стала значною подією у мистецькому житті Полтави, тож було прийнято рішення раз на два роки проводити у місті подібні всеукраїнські акції [16].

Із 2 лютого 2006 року у виставковому залі НСХ України у м. Ялті проходила Всеукраїнська виставка молодих художників, влаштована Ялтинською організацією НСХ України. На виставці було показано 82 твори 34 авторів – молодих художників з Ялти, Севастополя, Сімферополя. Широко було представлено живопис – пейзажі, портрети, натюрморти репрезентована графіка. Глядачі відзначили художників з Ялти Т. Римана, Н. Савлаєву, А. Гудзикевича, О. Волкову. Митці продовжували традиції кримської реалістичної школи живопису. Серед графічних композицій увагу привернули роботи Валерія Ліба, Віталія Ліба, В. Новикова. На закритті виставки за участь преси і телебачення відбулося обговорення творів, а також проблем пошуку молодими художниками індивідуального стилю [17].Близько 40 студентів художніх навчальних закладів країни стали учасниками ІV Всеукраїнського конкурсу малюнка "Срібний штрих" у Луганську. Лідерами стали студенти Сімферополя та Дніпропетровська. В рамках конкурсу було проведено семінар-практикум, в обласному художньому музеї влаштовано виставку робіт студентів Луганського державного інституту культури та мистецтва. "Срібний штрих" – конкурс, який є базовим для будь-якого художника-початківця, він дає змогу студентам реалізувати академічну школу малюнку. Як відзначали члени журі – обирати переможців в цей раз було дуже складно, бо коли конкурс проводився вперше – чітких правил не було, а у 2006 році вони оцінювали академічно грамотний малюнок. Також значно розширилася географія та кількість учасників заходу [18].

У пресі підкреслювалося, що проведення масштабних міжнародних та всеукраїнських виставок розкрило нові можливості перед багатьма авторами. Художники мали змогу познайомитися із сучасним надбанням інших митців, порівняти їх із своїм доробком. На сьогодні яскравіше викристалізувалися національні риси митців, твори яких стали символом сучасного українського мистецтва. Новий час сприяв створенню нових течій та напрямків, надав упевненість у своїх можливостях.

Водночас оцінка великих всеукраїнських виставок, що мають характер широких оглядів розмаїття образотворчості з більшості областей України, не була однозначною. Не перший рік точаться суперечки стосовно доцільності проведення тематичних виставок. Дехто вбачає у цьому певний анахронізм, натякаючи на застарілі засади формування експозиції, гальмівну дію виставкомів тощо. Зазвичай експозицію складають понад 300 творів, серед яких переважає живопис. І в такому сенсі – це унікальні масштабні події в сучасній виставковій практиці України. Тому існує спокуса піти уже перевіреним, а також плідним за результатами шляхом кураторських проектів. Тут, на думку багатьох мистецтвознавців, зникає своєрідний соціальний аспект, тобто якнайширше регіональне представництво, чинник, котрий часто-густо стає на перешкоді створення якісного художнього ряду. Загальний посередній рівень деякою мірою пов’язаний із характером тематичних уподобань більшості експонентів – пейзаж, натюрморт, невибаглива сюжетика. Але намагання надати столичну виставкову площу численним художникам, які здебільшого перебувають лише в "обласному просторі", не виглядає надто не аргументованим.

Безумовно, зазначали у пресі, є ціла група знаних майстрів, участь яких у таких виставках бажана і очікувана. Але не можна плекати ілюзій, що це автоматично вирішує усі означені проблеми. Іноді наявні в експозиції поодинокі твори сучасних класиків, які здебільшого ігнорують такі виставки, не просто губляться на загальному тлі, а вирізняються не так у мистецькому сенсі, як розмірами.

Однак, цю проблему слід розглядати не у фокусі перебудови виставкового процесу чи дії виставкому, а у світлі аналізу і загального стану постреалістичної художньої практики та її місця у сучасному мистецькому процесі.

Слід також констатувати, що такі виставки формує творча практика більшості митців України, і це об’єктивно. Таким чином маємо майже адекватну картину того, що відбувається у традиційному образотворчому мистецтві країні. Ці виставки не претендують на всебічне віддзеркалення усіх творчих процесів, що, власне, неможливо. Але реальний стан сучасного художнього буття українські акції значною мірою репрезентують. Не дивно, що за числом глядачів вони мають успіх, хоча позбавлені гучної реклами, яка зазвичай супроводжує сучасні модернові акції [19].

Серед інших значних мистецьких акцій, що відбулися протягом року, переважали колективні та персональні виставки. Так, у Центральному будинку художника відбулася панорамна виставка художників із Закарпаття з нагоди 60-річчя Закарпатської обласної організації НСХ України. Широко було представлено роботи відомих художників-класиків А. Ерделі, Й. Бокшая, З. Шолтеса, Г. Глюка, Ф. Манайла, Е. Контратовича, а також сучасних митців: Т. Данилича, Б. Коржа, Б. Кузьми, В. Приходька, В. Свалявчика, З. Мичка, П. Фелдеші. Тож, велика експозиція репрезентувала творчість художників закарпатської школи в її історичному розвитку [20].Виставка до 80-річчя від дня народження художника В. Кушніра проходила у виставкових залах НСХ України. У живописних композиціях майстра простежувалося вміння виокремити відповідний образ, що підноситься до рівня архетипу. Контраст кольору, застосування руху як головного компоненту, алегоричність та драматизм – спосіб ствердження та самоусвідомлення, поштовх до осмислення національних вартостей. Тема материнства – метафора буттєвості українського народу – реалізувалася у творах "Материнство", "Баба з козою", "Матері". Полотна цієї тематики, що найбільш означені ліризмом, композиційно та стилістично наближені до мистецтва бойчукістів. У краєвидах В. Кушніра, зокрема карпатських (серії "Дземброня", "Криворіння", "Криве поле"), відчувалася школа Р. Сельського. Тут колір – засіб, що творить сюжет. Ритм колірних плям надавав тональності, завдяки якій усі компоненти зливалися воєдино, що породжувало відчуття гармонії. Домінанта барви, її діалектичність, притаманна народному мистецтву, переноситься у твори митця. До того ж, колір підноситься до рівня образу. Портрети художника – це споглядання, самозаглиблення, прагнення здобути суть людини. Роботи В. Кушніра, показані на виставці, – це, насамперед, втілення постійних роздумів про життя та сьогодення [21].

Понад два тижні у Центральному будинку художника експонувалася ювілейна виставка робіт лауреата Національної премії України імені Т. Шевченка Ф. Гуменюка. Автор представив на ній понад 60 широкоформатних полотен останніх років, з яких до сучасника прийшли переважно пам’ятні події доби Богдана Хмельницького, Гетьманщини, інших героїчних часів нашої держави. Твори вражали майстерністю та монументальністю. Варто зазначити, що ця виставка маститого художника прийшла до широкого глядача аж через 7 років після останнього публічного представлення авторитетного майстра [22].

Творчий доробок за 40 років праці представив на персональній виставці у виставковому залі Національної спілки художників України Д. Киянченко. Портрет, натюрморт, пейзаж, жанрова сцена – зупинена мить сучасності – ось той життєвий матеріал, до якого додаються натхнення і професійний досвід митця, – зазначалося у пресі [23].

Тут слід нагадати, що Національна спілка художників України та Центральний будинок художників пропонували киянам та гостям столиці досить різноманітні виставки. У пресі зазначалося, що виставкова діяльність Національної спілки художників України не може звужуватися до акцентуації того чи іншого виду образотворчого мистецтва, окремих напрямів сучасного художнього життя. Вона зорієнтована на якнайширшу репрезентацію усіх актуальних мистецьких процесів в Україні – чи то велика всеукраїнська акція, чи авторська творча. А певним показником активної виставкової діяльності НСХ України є, зокрема, те, що кількість заходів, які відбуваються у залах Центрального будинку художника зростає з кожним роком [19].

Досить різноманітною була виставкова діяльність Центру ділового та культурного співробітництва "Український дім". Так проект "Весняний вернісаж" вперше презентував сузір’я митців, які належать до різних стилістичних тенденцій розвитку мистецтва, але об’єднані здатністю висловлювати мовою образотворчою світлі надії, чисті почуття любові, захопленість одвічною гармонією, чарівною таємничістю жіночої краси, що асоціюється з пробудженням природи, народженням весни. Тут презентувалися твори відомих українських митців з широким діапазоном творчих уподобань: від новітнього образотворчого осмислення краси і гармонії, емоційно-реалістичного відтворення картин природи до переосмислення образів слов’янської міфотворчості та фольклорних сюжетів. Прагнення до гармонії, довершеного образу з символами і знаками нашого часу – все це було синтезовано в індивідуально образних формах світобачення митців, живопис, графіка та скульптура яких сповнені оптимізмом і світлою надією [24, 25].

Серед індивідуальних експозицій в "Українському домі" найбільший резонанс мала виставка народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Івана Марчука "Струни печалі і надії", присвячена 20-й річниці Чорнобильської катастрофи. У пресі відзначали, що близько 100 творів художника, що з таким болем відображають трагедію Чорнобиля, мають все-таки життєствердну інтонацію. Основою концепції виставки, як і усієї творчості Івана Марчука, є ствердження, що життя – це вічність і творча сила людського духу [25].Продовжували у минулому році свій діалог із сучасним мистецтвом і українські музеї. Вже традиційно порадував низкою цікавих експозицій Національний художній музей України. Зокрема, тут було розгорнуто виставку „Лисенко та його учні”, присвячену 100-річчю від дня народження видатного майстра української скульптури, академіка, професора Михайла Григоровича Лисенка. В своїй різноманітній творчості він увічнював революціонерів і героїв війни, героїв праці і видатних діячів культури, високі людські почуття і красу оточуючого життя в образах дитинства і материнства. Загалом на виставці було показано понад 200 скульптур М. Лисенка та 64 його учнів. Також, у рамках заходу, було проведено Міжнародну науково-практичну конференцію "Традиції школи М.Г. Лисенка в контексті розвитку сучасної європейської скульптури" [27].

У залах цього ж Національного художнього музею України було організовано і виставку видатної української художниці Тетяни Нилівни Яблонської (1917—2005). Було представлено останні роботи майстра, створені в період із 2003 по 2005 роки. Ці твори виконані у техніці пастелі. Рівень гармонії в цих пейзажах і натюрмортах – вражає. На них фізично відчувається, як сонячний потік огинає різні предмети: від фруктів, до птахів і квітів. Зрозуміло, особливий інтерес на виставці викликала остання робота художниці "Дзвіночки", написана 16 червня 2005 року. Фіолетові дзвіночки буквально "клубочаться" на ній, "плаваючи" на зеленому фоні, що переходить у відкрите вікно. Цей, такий начебто простий натюрморт, породжує містичні відчуття. Але в цих почуттях зовсім немає холоду, лише – тепло любові. У пресі відзначалося, що виставка художниці стала справжнім подарунком для усіх шанувальників образотворчого мистецтва [28].

У жовтні 2006 року у Національному художньому музеї України можна було побачити виставку дійсного члена Національної академії мистецтв України, професора Харківської академії дизайну і мистецтв В. Гонтаріва. Віктор Гонтарів – знана творча особистість, і кожний на свій смак, згідно із власними уподобаннями сприймає або відкидає пропоновану художником версію тлумачення світу і місця людини у ньому. В. Гонтарів – міфотворець, асоціативний, метафоричний, двоплановий, гротескно-іронічний. Мистецтвознавці особливо виділяли полотна "Осінні суми", "Відлига", "Весняна радість", "Я народився у вітряку", "Ворона", "Байдина дума", "Сон контр-адмірала", "Козацька пісня", "Присвята батькові", "По той бік війни". Ці твори об’єднує манера ніби відстороненого погляду, хоча, насправді, погляду наскрізь зібраного, сконцентрованого, конденсованого [29].

Національний художній музей України підготував виставку і до 75-річчя від дня народження лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Володимира Микити. Художник – бездоганний майстер композиції, де чуття доведеного простору на площині полотна завжди співвіднесене з розумінням ситуації, яку зродить уява, де кожна деталь візуального ряду зіставлена з розумінням цілісності образу й образної повноти. Він будує композицію так, що частки не виглядають випадковим елементом, вона є сутнісною одиницею задуманого живописного простору і в контексті структури сприймається невід’ємно. Тією самою гармонійністю сповнена колористична тканина полотен В. Микити, де холодні тони пасують теплим. Живопис В. Микити – тонально-декоративний, наповнений звучанням домінуючих у той або інший спосіб барв [30, 31].

Зацікавленість шанувальників мистецтва викликала і ретроспективна виставка відомого художника–львів’янина І. Остафійчука, теж представлена у Національному художньому музеї України. У пресі зазначалося, що І. Остафійчук виріс на благодатному грунті великої традиції львівської графіки і піднісся до вершин сучасних виражальних засобів. Його належність до культури – не обрядова, а філософська. Тим й імпонує творчість художника шанувальникам із багатьох країн світу. Він – один із небагатьох сучасних митців, хто репрезентує Україну у Третьяковській галереї, у приватних збірках колекціонерів із Європи, Канади, США. Та понад усе художник дорожить українськими поціновувачами. Ця виставка розкрила непересічну творчу долю в багатьох гранях пережитого ним – через поетику карпатського гірського краю, народного світоглядного міфотворення, стилізацію урбанізованого буття, декоративність народного письма, кольору, орнаменту, через поетичне сприйняття буденної сцени, через простір уявний, надреальний, позахвилинний, неосяжний, у площі конкретної барви. Художник малював на полотні олією, акрилом робив графічні аркуші, акварельні композиції тощо. На думку критиків, І. Остафійчук випліскує в об’єктах зображення надреальне, імпровізує у просторі, твердо пам’ятаючи про цілість композиційного ядра, про ясність декоративної площини. Він увесь перейнятий спогляданням, зачарований своїми почуттями, інтуїцією, внутрішнім зором. Особливу увагу як глядачів, так і фахівців привернули композиції "Коло", "Гра", полотна "Ідемо, поганяймо", "Сонце у воді", "Дерево життя" [32, 33].Цікавими були виставки і у інших столичних музеях. Так, відомий мистецтвознавець, збирач живопису, графіки та скульптури, поет О. Струєв представив у Національному музеї Т. Шевченка понад 100 творів сучасних українських художників. Шість музейних залів були сповнені теплом, почуттями різних художників, які відтворили красу рідного краю. Глядачі мали змогу побачити роботи як у жанрі класичного живопису, так і авангардні твори. Географія виставки була щонайширша – Бахчисарай, Ялта, Алупка, Гурзуф, Карпати, Київ, Сімферополь, Львів. О. Струєв є засновником Кримського музею сучасного мистецтва "Нові імена". Колекцію збирає вже понад 20 років [34].

"Співаю фарбами вічну українську пісню" – так сказав лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, художник з Житомирщини Микола Максименко на відкритті своєї виставки у Національному музеї Т. Шевченка. Експозицію було розгорнуто до 80-річчя від дня народження майстра. Більше ста полотен митця було представлено у шести залах музею [35].

У Київському музеї російського мистецтва успіхом користувалася виставка столичної художниці Іви Павельчук, що підсумувала двадцятирічний етап її творчості. Він обіймає різні стильові потоки захоплень художниці. Вихована постмодерністичною традицією, І. Павельчук протягом свого мистецького сходження доводить усім – і в першу чергу сама собі – право митця творити у спосіб, який віддзеркалює її духовну екзистенцію. Критики зазначали, що представлені на виставці твори художниці поєднували мистецьку уяву і реальну ситуацію. Роботи І. Павельчук відзначаються філігранною орнаментикою, скерованістю до метафізичного мегастояння і формального перевтілення. Площина щоразу виступає в яскравому означенні (золота, біла, чорна, червона, теракотова домінантність) створюючи гру ілюзій. Рух ліній, барв, форм відзначається рафінованою витонченістю. Об’єкти у полі зору художниці трансформуються у вишукані, наповнені метафоричним змістом образи, де розкривається їх суть, стає повноцінним тлумаченням такої присутності у просторі площини, а нерідко – у площинах Простору [36].

Київські художники також влаштували у цьому ж музеї звіт про творчу роботу в Італії. Шість майстрів пензля – О. Бабенцова, М. Журавель, С. Лопухова, М. Муравський, О. Стратійчук та І. Ступаченко побували в невеличкому містечку біля Турина – Торре Канавезе, де написали цілу низку пейзажів. Тож, виставка відобразила осяяне сонцем різнобарв’я ландшафтів Канавезе та ясні обрії із силуетами Альп. Учасники акції віддали належне історії та культурі цієї місцевості, а також неабияк зацікавили італійців українською культурою [37].

У столичному Музеї українського народного декоративного мистецтва представляли гончарські вироби та декоративну скульптуру Якова Падалки. Тут експонувалося 136 робіт знаного народного умільця. Відвідувачі з цікавістю оглядали роботи майстра, якого називають філософом у глині. Виставку було присвячено 80-річчю від дня народження митця [38].

Понад 200 творів побачили відвідувачі на виставці відомого українського графіка, заслуженого діяча мистецтв України А. Базилевича у Музеї книги та друкарства України. Більшість робіт, представлених в експозиції, були ілюстраціями майстра до творів світової та української класики. Художник майстерно зумів передати дух безсмертних книг, допоміг глядачам побачити знайомі з дитинства образи світової класики [39].

Завдання "зламати стіну непорозуміння між сучасним мистецтвом та суспільством" було задекларовано при створенні нового проекту "Новий простір", який знайшов своє місце у стінах новоствореного бізнесменом і меценатом В. Пінчуком у столиці Музею сучасного мистецтва. Базою створення його були такі виставкові акції, як "Перша колекція" та "Прощай, зброє". Для пілотного проекту музею було обрано вибрано об’єкти, які вже отримали визнання не тільки на батьківщині, а й за її межами, наприклад, відомий "Донбас-Шоколад", який вже побачили у багатьох країнах світу. До формування музею було залучено професіоналів, а головну ставку було зроблено на масштабність та іміджевість проекту. Все ніби говорило про безперечний успіх та перспективи розвитку музею. Але відгуки преси були переважно стриманими – критики та мистецтвознавці не виказали особливого ентузіазму і були не готові робити якісь прогнози.Та головне питання, на думку мистецтвознавців, не в доцільності вибору очікуваного кола авторів, добору експонатів. Уже саме означення "музей сучасного мистецтва" у свідомості нашого суспільства несе відтінок деякої алогічності, парадоксальності, руйнуючи вже вкорінене поняття музею як такого. Також фахівці відзначали, що суспільство елементарно не готове до розуміння контемпорі-арт і його сприйняття, або виказуючи відверту відразу, або сприймаючи наявність грубого епатажу за вияви сучасності, актуальності. І саме тут виникає питання: чим керувались організатори, коли створювали черговий музей сучасного мистецтва, якщо у нас елементарно недостатньо професіоналів, здатних дійсно об’єктивно оцінити процеси, що відбуваються на теренах сучасного мистецтва? Певна річ, – зазначалося у пресі, – у наших умовах будь-яке починання, що стосується, власне культури, треба вітати, хоч які б мотиви насправді рухали ініціаторами, але починати треба було б з уведення спеціальних програм, які б мали просвітній характер. Та й взагалі, – наголошують критики, – для початку непогано було б сформувати пласт справді вдячних поціновувачів, аби доцільність створення такого центру на сьогоднішній день була очевидна. Поки українське мистецтво можна привітати лише з першою ластівкою народження масштабного недержавного проекту, який потягне за собою створення нових. Адже зрозуміло, що в даних умовах для подальшої підтримки проекту необхідно буде створення додаткових інституцій, проведення допоміжних акцій, щоб і надалі підтримувати "обсерваторію сучасного мистецтва" [40].

Вересень 2006 року розпочався неординарною та новою для українського культурного життя подією – "Днями мистецтва перформансу у Києві". За сприянням Польського Інституту у Києві та Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса стало можливим проведення акції, яка в майбутньому має шанс стати знаковою для розвитку мистецтва в Україні. На "Днях" було представлено спільний проект митців із України, Білорусі та Польщі. Зі своїми доробками до Києва приїхали Ю. Барисевич, В. Петров (Білорусь), В. Татарчук, Ю. Робаковскі, З. Пьотровскі, Я. Балдига (Польща) Україну представляли вже досить відомий на наших теренах О. Кулик та молода група Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір), що виникла наприкінці 2004 р. Під час проведення заходу митці представляли не тільки власні проекти, а й проводили лекції, майстер-класи і відеоперегляди. Проекти перфомансу приїхали до Києва вперше, раніше акції такого рівня в нас не проводилися. Україна таким чином мала нагоду побачити наживу те, що у Європі давно вже стало якщо не нормою, то прийнятним і загально поширеним фактом. Система культурних координат дедалі змінюється, важко передбачити сьогодні, де буде її наступна точка відліку і про що нам розповідатиме мистецтво майбутнього. Тож, можемо чекати що в майбутньому Київ побачить більше таких проектів у контексті сучасного мистецтва [41].

Як завжди, колективні виставки та роботи окремих художників послідовно представляли мистецькі галереї. Найбільш активну діяльність, вже традиційно, демонстрували галереї у столиці. Вони привертали увагу мистецтвознавців, преси, відвідувачів та потенційних покупців мистецьких творів широким діапазоном експонованих робіт, – від експериментальних до класичних.

Серед найбільш примітних галерейних проектів року – авангардна виставка відомого українського художника, віце-президента Національної академії мистецтв України В. Сидоренка, що мала назву "Аутентифікація" та демонструвалася у столичній галереї "Лавра". Цей проект стилістично продовжує попередню інсталяцію майстра „Жорна часу”, що представляла Україну на Венеціанському бієнале. У пресі відзначалося, що В. Сидоренко у новому проекті не побоявся перейти "той поріг", за яким незавуальовано постає матриця, що деструктурує ймовірність права на вибір. Автор проекту витворив синтетичний цілісний продукт, об’єднавши в ньому засади постмодерної гносеології у модуляціях, які найбільше йому пасують – від відео мультимедійного спектру через призму інсталяційних нашарувань, через процес перетікання ідентичності аж до втрати нею конкретики. "Аутентифікація" В. Сидоренка виглядала як нове мистецьке слово, тож не випадково художникові надходять запрошення з різних країн із проханням виставити аналітичну інсталяцію [42, 43, 44].У столичній галереї "Срібні дзвони" працювала виставка кераміки Ю. Яковенко та В. Тузинського, яку художники назвали "Весь світ мені дім". Майже усе в експозиції – спільні роботи, підписані двома іменами. Ці роботи – вишукані, красиві за технікою, формою, декором. Для митців не має якоїсь "творчої" різниці між маленьким блюдцем і великою керамічною скульптурою – кожна робота була передовсім віртуозно реалізованим задумом, завжди цікавим і часто незвичайним ("Народження планет", "Русалка", "Скарабеї", "Дельфіни"). Критики відзначали, що на виставці не було випадкових, прохідних робіт. Кожна ваза, кожна чашка потребували ретельного споглядання. Проте найефектнішими виявилися все ж великі керамічні скульптури ("Страж, що спить", "Таємний радник", "Нічний гість") [45].

Увагу преси привернула і виставка живопису молодих київських художників М. Орлової і Л. Павленка, що експонувалася у столичній галереї "Грифон". Звертаючись до однакових жанрів (натюрморт, пейзаж), вони особливо яскраво демонструють відмінність творчих манер. Леонід Павленко монументальний і грандіозний. Його храми, гори та велетенські рослини піднімаються до самого неба ("Лавра", "Білий день", "Мальви", "Ромашки"). Одночасно світ художника надзвичайно декоративний, це поєднання чистих та яскравих фарб, взятих головним чином із холодної частини спектру, і приведених у струнку та логічну систему ("Інкрустовані тіні", "Біле мереживо"). Пейзажі Марини Орлової дуже поетичні, їхні фарби ніжні та прозорі, а композиції властива особлива вишуканість, що певним чином відбилася навіть у назвах картин ("Молочний ранок", "Срібляста тиша", "Ранкова роса"). Краса світу трактується як чудова казка ("Сині гори. Карпати", "Казковий день"), а найвеличнішим природним мотивам, виявляється, властиві обжитість, навіть затишність, забарвлена радісною гармонією ("Скельний монастир") [46].

Широкого розголосу набула персональна виставка Н. Мартиненко, що теж експонувалася у галереї "Грифон". Чернігівська художниця звертається до багатьох жанрів: створює портрети ("Дама"), натюрморти ("Іриси"), сюжетні композиції ("Інь і Янь"). Проте всім картинам Н. Мартиненко, незалежно від їхнього зовнішнього змісту, незмінно властиві особлива увага до колористичного рішення, тонкий ліризм і легкий смуток. А особливо помітні й виразні ці особливості в пейзажах. Пейзажі на виставці явно переважали. Тут було і медитативне споглядання природи ("Осінній пейзаж", "Місячне світло"), й акомпанемент до історії любові ("Прогулянка під місяцем"), і міські сценки ("Люблю блакитне", "Вечоріє"), й демонстрація майстерності, коли виключно колористична віртуозність перетворює дві схожі композиції в "Холодний день" і "Жаркий день" [47].

У столичній галереї "Печерська" відбулася виставка живопису, графіки та сценографії черкаської художниці Н. Нікіфорової, творчість якої тісно пов’язана з театром. Вона представила ескізи до вистав ("Лісова пісня", "Гайдамаки", "За двома зайцями", "Снігуронька"), живописні портрети, пейзажі, натюрморти, сюжетні композиції ("Автопортрет", "Осіннє проміння", "Натюрморт із апельсинами", "Літні квіти", "Пісня" та ін.), графічні замальовки. У деяких творах було застосовано особливу авторську техніку – з аплікацією, рельєфною фактурою ("Золоті дерева", "Озеро"). Увагу глядачів привертав і оригінальний портрет Т. Шевченка у вигляді мозаїки з виконаних на невеликих шматочках полотна сюжетів за творами поета [48].

Відкриттям назвали критики виставку у галереї "Мистець" з 27 робіт двох молодих київських художниць – Т. Ягодкіної та О. Гордієць – на теми давньоруської культури. У пресі відзначалося, що звернення творчої молоді до витоків національної культури свідчить про зростання інтересу до історичних основ українського суспільства, бажання осягнути архетипічну символіку народного мистецтва [49].

Резонансною стала виставка миколаївських художників у столичній галереї "Імена". Середовище миколаївських художників надійно стабільне з ознакою якісного випробування. Це – А. Антонюк, В. Бахтов, Т. Бахтова, М. Бережний, І. Булавицький, Ю. Корнюков та ін. Стилістично миколаївці різнорідні, і ота багатоякість є привабливим аргументом для вияснення ідентичного волевиявлення кожного з учасників творчого процесу. Живопис миколаївців наповнений життям, у ньому людське буття і світ реалій є носіями такої умови. Він щоразу заново відкриває необжитий чуттєво простір для цієї гармонії, того порядку, який зберігає ясність внутрішнього зору. Природа, небо, земля, люди, намальовані миколаївцями, становлять підмурівок їхнього художнього досвіду [50]."Усмішка в акварелі" – називалася виставка київського художника В. Литовченка у галереї "Майстерня". Іронічний реалізм – так можна було охарактеризувати стиль, в якому виконані станкові графічні роботи, представлені в експозиції. Нині українські майстри олівця й пензля так майже не працюють. Головні герої робіт художника – представники не лише людського племені, але й флори, фауни, а також неживі предмети. Наприклад, зображений на картині «Готель "Яблуко"»: справжній плід, заповнений гусеницями, на якому відразу впадає в око табличка зі словами "Місць немає". Або пес, який натхненно співає під гітару, з тарілочкою для грошей ("Собачий вальс"). Зі, здавалося б, не найоптимістичніших колізій художник з доброю усмішкою вміє зробити висновок: якби не людська дурість, жадність, неосвіченість тощо, то світ став би прекрасним. А так навіть шахова битва здатна перерости в криваву баталію ("На війні як на війні") [51].

Значну увагу преси привертали і новостворені столичні галереї, зокрема, галерея сучасного мистецтва "Колекція". Тут уперше запропонували незвичний для українського арт-ринку комплексний підхід до кожної виставки: починаючи від відбору художників високого рівня і завершуючи спеціальним обслуговуванням клієнтів галереї. Для кожної виставки випускається спеціальний каталог високої якості. Із художником укладається індивідуальна угода на передання ексклюзивних прав на представлення його творів мистецтва й продаж їх. Головна ідея "Колекції" – виставляти як іноземних художників, які мають визнання, так і українських, створювати з ними цікаві проекти та відкривати нові імена. Виставковий зал обладнано системою професійного галерейного освітлення, а також спеціальними стендами, з допомогою яких (за потреби) можна збільшити експозицію. Галерея "Колекція" відкрилася виставкою натюрмортів Ю. Іванченка. Основна тема робіт художника – швидкоплинність життя та його краса. На думку організаторів заходу, художник виражає сутність нової галереї – безкомпромісну якість та внутрішню незалежність [52].

Ще одна нова галерея "Білий лев" також з’явилася у столиці. У зв’язку з відкриттям цієї галереї, у пресі відзначали, що нарешті мрії вільних митців про меценатів починають збуватися, оскільки відкриття мистецького закладу – спільний проект консалтингової фірми "Увекон" і Київської організації Національної спілки художників України у рамках програми "Мистецтво і бізнес. Кроки назустріч". Помітною мистецькою подією стала розгорнута у новій галереї спільна виставка робіт київських художників О. Придувалової, О. Аполлонова і Б. Єгіазаряна, що експонувалася під назвою "Київські апокрифи" [53].

Серед столичних галерей привертає увагу і новостворена галерея "Da Vinci". Галерею створили у Б. Ахсанов та О. Алексенко як міжнародну. В її колекції репрезентовані художники України, США, Франції, Італії, Голландії, інших країн Європи. У колекції зберігаються твори знаних українських майстрів, зокрема, Г. Атаян, Б. Данилова, П. Бевзи, О. Пінчука, О. Тістола, І. Павельчук, П. Лебединця, Ю. Горбачова, О. Клименка, О. Мась та інших. Галерея презентує також російських митців з Санкт-Петербурзької Академії мистецтв А. Пахомова, К. Лі, О. Яніна, С. Репіна, В. Сухова. Оригінальністю, мистецькою свіжістю відзначалися проекти галереї у 2006 році. Здійснювалися презентації, проводилися арт-клуби за участю відомих діячів культури і мистецтва, бізнесменів, політиків. До числа масштабних проектів відносився, зокрема, арт-проект Олега Пінчука "Динозавроманія". Партнерами галереї виступають ЗМІ, творчі, мистецьки установи, інституції, різні професійні організації, що сприяють реалізації високопрофесійних арт-програм [54]. Про виставки у галереях можна говорите ще дуже довго. Але звісно, діяльність художніх галерей не вичерпала всієї різноманітної палітри мистецького життя на теренах нашої держави. Численні колективні та індивідуальні виставки проходили у музеях та виставкових залах у всіх регіонах України. Тут слід зазначити, що загальна картина українського мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя дійсно багатогранна. Вона складається з традиційної культури та багатьох інноваційних утворень. Тож, сучасне мистецтво характеризується строкатістю пошуків засобів вираження творчих задумів. І щасливий той художник, який знайшов свій, не схожий на інші, шлях [55].У згаданому аспекті показовою була виставкова діяльність Харкова. Тут великий резонанс мала виставка "Три Є", присвячена творчій династії художників Єгорових. Засновником династії був художник та педагог Євген Павлович Єгоров (1917–2005), який ще у 1950-ті – 1960-ті роки увійшов до числа провідних митців Харківщини. На виставці було представлено графічні портрети художника, роботи у техніці пастелі, пейзажні етюди ("Портрет Нони", "Портрет Андрія з котом", "Захід сонця", "Полудень", "Літо"). Син Євгена Павловича Сергій (нар. 1951 р.) інакше розуміє світ і завдання мистецтва. Від батька він узяв життєрадісне світосприйняття, повагу до загальновизнаних мистецьких цінностей. Його пастелі "Дичина. Качки", "Вдале полювання", "Селезень і качка" ще нагадують роботи батька шанобливим ставленням до правдивого предметного сприйняття світу. Але вже у своїх акварелях художник відмовляється від зайвої деталізації і швидше орієнтується на манеру А. Куприянова та А. Матіса. С. Єгорова хвилює не стільки предмет, скільки формальна виразність умовної плями і лінії у таких аркушах, як "Гарна риболовля" і "Дзеркальні коропи". Син С. Єгорова Євген (нар. 1978 р.) – майстер ліричного пейзажу. У деяких творах – "Після школи", "Зима", "Перед Новим роком" – він декларує свою традиційність. Елементи стародавньої слов’янської міфології знайшли безпосереднє вираження у пастелях "Баган", "Покутний", "Дворовик". Підводячи підсумки виставки трьох поколінь харківських митців Єгорових, мистецтвознавці відзначали, що усі Єгорови є прихильниками реалістичних засад у мистецтві. Кожний знаходить свої дороги, прислухається до голосу душі сучасників [56].

Активною була і виставкова діяльність Молодіжного об’єднання Харківської організації НСХ України. До складу Молодіжного об’єднання входить понад 100 молодих митців різних напрямів: живописців, графіків, скульпторів, мистецтвознавців, реставраторів. Вони продовжують традиції харківської школи, яка справедливо визнається однією з провідних в Україні, і водночас активно займаються творчим пошуком. Показником творчої активності Молодіжного об’єднання стали колективні виставки, на яких було показано праці його членів. Лише у 2006 році відбулося п’ять виставок. Високу якість представлених там творів та обдарованість молодих митців засвідчили схвальні відгуки мистецтвознавців, колекціонерів. Особливо відзначали живопис Є. Бондаревського, О. Винника, О. Дмитрієва, Д. Єфименка, І. Калюжної графіку О. Капшук, А. Ковальова, М. Пономаренко, Д. Чернова, К. Чеботова скульптуру С. Ахмаді, А. Дербілова, М. Демченко декоративно-ужиткове мистецтво С. Гладкого, Ю. Гладкої, А. Лещенка, А. Моргунова, Д. Вовчука. Представленні на виставці роботи стали свідченням існування спадкоємності й тісних зв’язків між різними поколіннями харківських художників, запорукою того, що образотворче мистецтво Харківщини живе й розвивається, що в нього є майбутнє [57].

В останні жовтневі дні Харківська академія дизайну та мистецтв – один із найпрестижніших мистецьких закладів України – святкувала своє 85-річчя. У рамках ювілейних заходів у стінах академії проходила виставка дипломних робіт "Мистецтво молодих – 2006", де в експозиційному просторі відбулося творче змагання випускників київського, львівського, і харківського вищих мистецьких осередків. Конкурс, організований Академією мистецтв України, виявив кращі твори молодих живописців, скульпторів, графіків, дизайнерів. Золоті медалі Академії мистецтв України був удостоєний А. Балог, автор композиції "Карпати", що була виконана у граніті [58].

Привернули увагу преси та глядачів і Харківська художня галерея. Мистецтвознавці відзначали, що у період стихійного проникнення у наше життя новітніх процесів галерея сучасного мистецтва несе специфічну функцію фільтрації та відбору, беручи на себе відповідальність за становлення та осмислення суспільством новітніх тенденцій. Тим більше викликають зацікавлення ті осередки, які одними з перших взяли на себе цю функцію – як ось створена ще в 90-х роках муніципальна галерея у Харкові, що поставила собі за мету досить складне, як для наших умов завдання – популяризацію актуального мистецтва в Україні. Розуміючи всю складність місії, колективом галереї проводилась масштабна політика, зумовлюючи багатовекторність діяльності галереї. Тож в активі закладу – співпраця з ведучими персоналіями сучасної художньої сцени.У пресі відзначали, що галерея є представником у першу чергу харківського художнього кола. Однак, розгалужена діяльність галереї зумовила акції, масштаби яких уже виходять далеко за межі України вона брала участь у міжнародних арт-фестивалях, залучала до співпраці зарубіжних художників. Тож не дивно, що галерею називають однією з кращих в Україні. Та головним є те, – наголошували мистецтвознавці, – що харківська галерея – саме той осередок, діяльність якого зорієнтована на "молоде мистецтво". Так, уже третій рік тут проводиться фестиваль – "Non Stop Media", що презентує арт-рух молодих, щоразу відкриваючи нові імена, які у майбутньому визначатимуть рівень мистецтва [59].

Ще одним резонансним проектом Харківської художньої галереї стала виставка живопису "Київ–Харків–транзит". До експозиції увійшли роботи відомих столичних художників П. Бевзя, Л. Берната, А. Блудова, Б. Єгіазаряна, М. Журавля , О. Малих, Т. Свірелі, Д. Шарашидзе і В. Шкарупи. Ця виставка стала подарунком харківським глядачам від київської галереї "Триптих". Вона надала для експонування роботи своїх постійних авторів [60].

Насиченим було виставкове життя Запоріжжя. Тут стали традиційними весняні святкові виставки для місцевих художників. Зазвичай це були жіночі експозиції, картини квітів та натюрмортів. 2006 року митці вирішили дещо змінити весняну традицію – у експозиції було представлено портрети. Останнім часом про жанр образотворчого портрету стали згадувати все рідше. Втім, цей жанр містить у собі багато таємниць і надає митцям великі можливості. Тож на виставці було представлено портрет у різних техніках – живопис, графіка, скульптура. Широким був і діапазон портретного розмаїття – від портрета шістдесятих років до сьогодення. Серед усього різнобарв’я критика особлива виділяла портрет осучасненої Лесі Українки, створений В. Форостецьким. Також увагу привернуло відчуття реалістичності людського обличчя у роботах Г. Сапегіної [61].

Молодіжні барви Запоріжжя заповнили виставкову залу Запорізької організації НСХ України, де було розміщено експозицію молодих митців. Такі весняні виставки-перегляди у Запоріжжі стали традиційними. Третя виставка-конкурс "Крокуємо до майстерності" суттєво відрізнялася від минулорічної. Експозиція була представлена невеликою кількістю робіт – участь у конкурсі брали двадцять п’ять молодих художників. Втім, фахівці відзначали, що якість творів значно краща за попередні. Глядачі побачили твори художників широкої вікової категорії – від 14 до 35-ти років. Теми конкурсу – "Моя земля", "Це мій світ", "Опановуємо свій професійний шлях" – передбачали великий діапазон творчих уподобань. Роботи відзначалися й жанровим розмаїттям – від графіки та живопису до дизайну та кераміки. Основні критерії до конкурсних творів – професійне виконання і творчий оригінальний задум. Переможцями виставки-конкурсу у віковій категорії від 14 до 20 років стали: С. Прохоренко (графіка), О. Нечет (живопис), В. Климов (комп’ютерна графіка), Н. Куліш (дизайн), М. Толстой (скульптура). У віковій категорії від 20 до 35років були відзначені: А. Смородін (графіка), Д. Федоренко (живопис), О. Кривова (народне мистецтво). У пресі відзначалося, що виставки-конкурси молодих митців – добрий стимул для їх подальшої творчості [16].

Епатажну, як на сьогодні, назву має нова приватна галерея "Lenin", що відкрилася 2006 року у Запоріжжі. Поруч із греблею Дніпрогесу з’явився перманентний острівець актуального, як його позицінують автори, мистецтва. Епіграфом до подальшої історії галереї стали експонати виставки, що відбулася у Запоріжжі у рамках симпозіуму "Бірючий-ооб, або Ландшафт для героя". Живописні ремінісценції античних мотивів у сучасному антуражі високої концентрації сарказм і самоіронія, іноді брутальність як самоціль були утілені в колажі, художньому фото, текстилі киянами Г. Вишеславським і В. Покиданцем, В. Яковцем з Черкас, росіянином С. Братковим, запоріжцями Ю. Баранником, В. Гулічем (куратором виставки) та ін. Арт-об’єктами для художників стали дитячі іграшки, канцелярські файли та навіть звичайний скотч. Шалена фантазія в пошуках нестандартних рішень у передачі настроїв і вражень від життєвих перипетій дивує, свідчить про потенціал, меж якому, здається, немає [19].

У виставковій залі Запорізького осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України відбулася виставка творів Лариси Жолудь та її учнів із Запорізької дитячої художньої школи. Мистецька акція стала подією у художньому житті області. Мистецтвознавці підкреслювали, що у творчості Л. Жолудь склався оригінальний мистецький метод, якому притаманні асоціативна образність та природне поєднання виражальних засобів народного мистецтва з досконалою професійною системою. Її образи є космічно зорієнтованими, пов’язаними з вічним перебігом часу. Рельєфні зображення, котрі художниця долучила до круглої форми, підсилювали відчуття повторюваності життєвих циклів [62].Кожна персональна виставка – це завжди відкриття художника. Здавалося б, що його роботи давно відомі по обласним та всеукраїнським оглядам, але тільки в експозиційній перспективі зібраних разом творів творчість художника постає досить повно та багатогранно. Яскравий приклад тому – персональна виставка робіт дніпропетровського живописця В. Арсенова, присвячена 60-річчю від дня його народження та 30-річчю творчої діяльності, що відбувалася у виставкових залах Дніпропетровського художнього музею. Несподівано для багатьох критиків та мистецтвознавців вона показала, що мистецтво художника більш різноманітно, ніж те уявлення, яке склалося про нього раніше. Глядачі побачили митця, який тонко відчуває, є щирим, люблячим добро та красу. Світ В. Арсенова – одухотворена реальність, визволення від матеріальної сутності, повсякденності конкретності, перевтілений у поетичний символ. Не випадково одним з головних героїв картин художника стає крилата людина ("А що там?", "Білі троянди", "Лети, малюк!"). Критики відзначали, що їм важко точно виявити жанр робіт художника. Це скоріш живописні новели ("Серенада", "Рік Кролика"). Живописець створює свою досить індивідуальну реальність, наділену різними відтінками , асоціаціями, іносказаннями. Це і напівфантазії і напівспомини. Навіть пейзажі В. Арсенова ("Весняні сутінки", "Весняне подвір'я") – своєрідні живописні імпровізації, наповнені музичними ритмами. Тож, відзначалося у пресі, виставка В. Арсенова багато нового розповіла глядачам про справжній поетичний світ художника [63].

У Черкаському художньому музеї працювала персональна виставка художника П. Козіна. У 2006 році він відзначив 80-річний ювілей, а одночасно і 50-річчя творчої діяльності. Твори митця зберігаються у музеях України, приватних колекціях у Росії, США, Франції, Фінляндії. Художнику близька тема Великої Вітчизняної війни. У полотнах, де зображені партизани, солдати, День Перемоги, відчутна сувора правда тих днів, які закарбувалися у пам’яті художника. Напередодні свого ювілею П. Козін подарував Черкаському художньому музею 15 своїх полотен, які відвідувачі тепер можуть побачити і гідно оцінити [64].

"Майстри Херсонщини" – таку назву мала виставка творів образотворчого мистецтва, що діяла у залах Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка. Вона присвячувалася 35-річчю з часу створення обласної організації Національної спілки художників України. У 2006 році філія об’єднувала більше 70 майстрів живопису, графіки, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва, мистецтвознавців. Серед них почесного звання "Народний художник України" удостоєні троє, "Заслужений художник України" – четверо митців.

Співробітники Херсонського художнього музею ім. О. Шовкуненка вважають, що пропаганда творчості земляків – одне з найважливіших завдань роботи музею. Тож виставка "Майстри Херсонщини" давала змогу досить широко познайомитися з кращими творчими досягненнями митців області. Увагу мистецтвознавців привернули роботи І. Батька – одного з фундаторів обласного відділення НСХ України. Це емоційно стримані, звучні за кольором пейзажі та натюрморти, виконані у техніці пастелі. Одна з тем творчості художника пов’язана з Херсонським суднобудівним заводом ("Черга за хлібом", Суднобудівний завод"). Також на виставці було представлено роботи художників реалістичного напряму: К. Московченка, Д. Дзеваневського, Д. Катиніна, Л. Штирмера. За всієї відмінності творчих індивідуальностей їх об’єднує життєва переконливість та правдивість художніх образів. Надзвичайною емоційністю, яка досягається підвищеною колірною напругою, відзначається творчість народного художника України А. Платонова ("Горобина", "Осінній мотив"). Близький А. Платонову у чутливому сприйнятті світу народний художник України В. Чуприна. Оригінальна техніка, зумовлена декоративним почуттям майстра допомагає йому при створенні романтично піднесених за настроєм образів природи ("Соняшники", "Станіслав. Дахи"). Матеріально вагомий світ відчувається у творах В. Трапенка, який майстерно володіє технікою гуаші на полотні ("Дощовий день", "На річці Кошовій"). Центральне місце у творчості Є. Толкунова посідає робота над створенням жіночого образу, який невід’ємно пов’язаний з природою ("Біля ріки").

У Херсоні склалася і своя акварельна школа. На виставці було представлено роботи старшого серед художників-акварелістів області Г. Петрова. Його мистецтво одночасно стримане й наповнене, земне й поетичне, приваблює гармонією сріблясто-лілових барв, легкою акварельною прозорістю, майстерністю ("Польові дельфініуми", "Елегія"). А декоративний характер творів заслуженого художника України В. Такаєвої зумовлений своєрідністю її світосприйняття, властивістю суто жіночої основи ("Віта", "Натюрморт з хурмою") [65].На виставці можна було побачити і роботи майстрів друкованої графіки. Серед них – художники Р. Браїлов, В. Ваганов, І. Христич, Ю. Діденко, які досконало володіють багатьма техніками гравюри на металі, а саме: офортом, акватинтою, сухою голкою тощо. Привертали увагу відвідувачів і роботи заслуженого художника України Ф. Кідера. Талант художника виявився як у графіці, так і у живопису та скульптурі. А критики відзначали філософську глибину у створених ним образах.

Досить цікаво та різноманітно розвивалося у Херсонській області мистецтво художнього текстилю. Значне місце серед майстрів художнього ткацтва посідає заслужений художник України М. Шнайдер-Сенюк. У представлених на виставці її роботах критики відзначали професійну бездоганність. Усі роботи художниці було виконано у традиційній техніці ручного плетіння (триптих "Тиша Дніпрових плавнів"). До традицій українського фольклору звернувся і А. Шнайдер (диптих "Народні свята"). Відчуття матеріалу, образна наповненість, вишуканий художній смак були притаманні і гобеленам О. Ковача. Мистецтво пластики на виставці представляли станкові скульптурні твори І. Білокура, В. Шкуропата, І. Шапка та Ю. Шапка [65].

В Одеському літературному музеї відбулася виставка живопису народного художника України А. Гавдзинського. Художник успішно працює у жанрі портрета, пейзажу, сюжетної композиції. Але найбільші його здобутки саме у жанрі пейзажу. Мистецтвознавці відзначали, що для представлених на виставці робіт А. Гавдзинського характерні досконала фіксація краєвидів, невичерпна фантазія у створенні нових образів, підпорядкованість принципу відтворення цілісності життя, його повнокровності. Враження класичної ясності його композицій справляють не тільки фігури, пропорції будинків, але і точно знайдені просторові інтервали, тривалі паузи, що вносять у картини впорядкованість і "тишу", своєрідну зупиненість дії. Відвідувачі виставки побачили у живопису майстра тонко розроблену "мову почуттів". Вишукана культура кольору у творах художника допомагала побачити Одесу очима людини, закоханої у це місто. Життя передається в поетичній цілісності, і це робить картини митця чудовим набутком вітчизняного пейзажного живопису [66].

Подією мистецького життя Криму став традиційний Фестиваль акварельного мистецтва (бієнале камерної акварелі Криму). Майже два місяця шанувальники образотворчого мистецтва мали змогу переглядати роботи як вже відомих художників, так і тих, хто тільки приєднався до когорти кримських акварелістів. Також у заході брали участь акварелісти з різних міст України та з Росії. Взагалі, на виставці, що проходила у Сімферопольському художньому музеї експонувалося 530 робіт 135 художників. Церемонія відкриття та закриття бієнале стало справжнім святом для художників та їх численних шанувальників. Представлені роботи оцінювало компетентне журі на чолі з кандидатом мистецтвознавства Р. Бащенко. Кращою з робіт було визнано акварель В. Платонова "Фіолетовий вечір". Дипломи першого ступеня здобули С. Свиридов, Т. Олло та В. Бойченко. За традицією глядачі отримали подарунки від художників. За вхідними квитками розігрувалося двадцять три оригінальні роботи призерів та учасників бієнале [67].

Великий резонанс мала виставка живопису кримської художниці Л. Полякової, розгорнута у Севастополі, у Республіканському будинку художника. Вже з першого дня роботи виставка привернула увагу численних шанувальників образотворчого мистецтва. В експозиції було представлено пейзажі та натюрморти – улюблені жанри художниці, у яких вона працює багато років. Критики відзначали, що Л. Полякова досягла у своїй творчості висот майстерності, зуміла виробити свій особливий почерк. Її живопис називають "дзвінким" та пластичним, тонким по колористичному рішенню [68].

Подією у мистецькому житті Житомира стала виставка живопису Ю. Камишного у місцевому Будинку художника. Мистецтвознавці відзначали новаторство робіт художника, його тонкий гумор, філософські узагальнення. Легкий щем викликали полотна "Живе ще мати у господі", "Город", "Молоко, хліб, буття", "Струмки небес". На цих полотнах – паркан і копиця сіна, а за парканом – рідний краєвид старий сарай, звичайна лава, на якій – молоко, хліб і серп. Все інше глядач має домислити самостійно, відчути не зображених на картині людей [69].

У Хмельницькому обласному художньому музеї працювала виставка живопису "Трансформація" головного художника обласного театру ляльок М. Ніколаєва. Відвідувачі відзначали, що споглядати, роздумувати, комбінувати свої уявлення з "трансформерів" художника – дивних образів з полотен митця – справді захоплююче заняття. Тут таємнича магія: дзеркальний світ, перевернутий, кольоровий, почуття та імітація почуттів, тіні, тонкі ефірні тіла із глибин підсвідомості [70].У приміщенні СБУ Тернопільської області протягом місяця діяла персональна виставка члена обласної організації Національної спілки художників України, лауреата Всеукраїнської премії ім. Братів Лепких, переможця Всеукраїнського конкурсу екслібрисів Я. Омеляна. Творчий доробок Я. Омеляна – це, переважно, графіка. Велику нішу у ньому займає екслібрис, або книжковий знак – мініатюрний малюнок, що розкриває захоплення чи професію власника книгозбірні. Художник багато років плідно працює в цьому жанрі, експонує свої роботи на численних міжнародних виставках. Під час відкриття виставки художник подарував екземпляр збірки "Екслібриси пам’яті" разом із каталогом творів та ліноритом "Шевченко у Кременці" музею управління СБУ [71].

Закарпатська художня школа нині відома шанувальникам українського мистецтва у більшій мірі як школа живопису. Проте у Закарпатті сформувався і потужний колектив художників-графіків. Знаковою постаттю серед них став графік П. Бедзіра (1926–2000), виставку робіт якого було розгорнуто в Ужгороді учнями майстра. Експоновані тут твори – аркуші з блокнотів, котрі чекали свого втілення у великих графічних композиціях. Після смерті митця у його квартирі та майстерні майже не залишилося завершених робіт, все що вдалося зберегти – це ескізи. Тому експозицію назвали "Перша виставка Оп-Арту". Вона не ставила на мету познайомити глядача з творчістю митця, а тільки доповнити мозаїку його творчого портрету [72].

У Львівській мистецькій галереї "Ом" працювала дебютна виставка батиків А. Харчук "Рибоза", присвячена сприйняттю дійсності крізь занурену в життя рибу. А. Харчук, студентка Львівської національної академії мистецтв, за пензель взялася недавно. Роботи її виконані у різних техніках – гарячій, холодній та вільній. Стиль також різний. Виставка не мала спільної концепції чи тематики, а мала на меті продемонструвати автора, його бачення світу та глибинні й кумедні ситуації, вихоплені з нього. Критики відзначали в А. Харчук художнє бачення і здатність вгледіти надзвичайне в сірості та сирості. Серед експонатів були такі, що демонстрували філософський символізм художниці, абстракції, виткані з душевного стану, і особливі моменти, вирвані з буднів повсякденного життя [73].

Ще один творчий дебют двох вихованців Львівської академії мистецтв – М. Сидоренка та Н. Кручкевич-Сидоренко – відбувся у львівському Палаці мистецтв. Хоча обоє і перед тим час від часу виставляли свої твори на львівських та всеукраїнських виставках, однак повно і рельєфно творча індивідуальність кожного з них вирисувалася на персональній виставці, де було представлено понад 250 творів. На тлі поширених і модних останнім часом серед молоді поставангардних рішень, нерідко вторинних за своєю суттю, порожніх за формою та змістом, дебютанти задекларували радикально іншу творчу платформу, основану на солідних здобутках європейського та українського живопису першої третини ХХ ст. Це, по суті, повернення, але на іншому рівні сучасного світовідчуття та формального осмислення, до уроків високої колористичної культури. Загалом, у творах молодих художників відчувається вдумливе ставлення до національних мистецьких традицій. Однак творчі зацікавлення М. Сидоренка та Н. Кручкевич-Сидоренко не обмежуються, як засвідчила персональна виставка, лише активним діалогом з образотворчою класикою – у своєму мистецтві вони прагнуть бути цілком сучасними виразниками своєї доби. Саме тому імпульси для творчості вони шукають у навколишній дійсності, довіряючись з одного боку, незамуленій автентичності безпосередніх вражень, а з іншого – вбираючи в себе нові світоглядні вартості та творчі ідеї сучасного світового мистецтва та культури. У живописі М. Сидоренка відлунюють переплавлені у його творчому темпераменті уроки світового мистецтва – колорійно-композиційна культура майстрів французького живопису початку ХХ ст. У живописі М. Сидоренка також прочитується його творча спадкоємність із досвідом львівської школи живопису, зокрема Р. Сельського та К. Звіринського. Та попри усі відчутні у живописі М. Сидоренка уроки його вчителів та попередників, його твори позначені виразними індивідуальними рисами, своєрідним почерком, якому властива стриманість, гармонійність урівноважених композиційних побудов, м’якість узагальнених пластичних силуетів, а понад усе – інтелігентне оперування кольором, побудоване на багатстві тонких тональних та тепло-холодних контрастів.

Н. Кручкевич-Сидоренко – художниця більш емоційна і безпосередня у своєму живописі. Образи її – а це, переважно, краєвиди Львова, його мальовничі околиці, гірські пейзажі, квіти та натюрморти – сповнені настрою і тонкої поезії життя. Твори художниці полонили широтою авторського вислову, тонкою поетичною настроєністю образів та артистизмом виконання. Відчувалося, що художник уміє мислити категоріями сучасної живописної пластики, усвідомлюючи себе повноправним спадкоємцем мистецької культури попередніх поколінь [74].Свято гармонії, краси, кольорів, ліній і пластики, калейдоскоп образів – це те, що мали можливість бачити відвідувачі Львівської галереї мистецтв. Змінювалися виставки, автори, але залишалося враження причетності до мистецтва, культурного процесу у його реальних окресленнях та прикметах. Ці виставки впливали на контекст духовного простору, несли певну естетичну та інтелектуальну інформацію. Великою була увага до виставок львівських художників як загальних ("Західноукраїнське сакральне мистецтво ХХ ст."), так і персональних ( експозиції Г. Трояна, П. Сипняка, М. Савки-Корчмар тощо.). Готуючи персональні виставки, працівники Львівської галереї мистецтв виходили з того, що експозиції праць одного автора необхідні хоча б тому, що дають можливість наблизитися до таїн творчості, простежити шлях митця, утвердити те краще і суттєве, що вирізняє його особистість. Такі виставки давали нагоду пізнати, зрозуміти та відчути пропоноване нам дуже індивідуальне бачення життя, його проявів і колізій, причому не просто бачення, а художньо усвідомлене. Виставки минулого року у Львівській галереї мистецтв розкрили цілий масив сторінок мистецького життя Львова, України, їх контекст і значення, а також місце у загальноєвропейському русі [75].

Все більше значення та резонанс у минулому році мали художні пленери та виставки за їх підсумками. Звісно, подібні заходи проводилися і у попередні роки, але саме 2006 року значно збільшилася кількість художніх пленерів (як міжнародних та всеукраїнських, так і міжрегіональних та обласних), а їх творчі результати привернули широку увагу мистецтвознавців та глядачів. Зокрема, підсумком Міжнародного пленеру "Україно, моя Україно" стала виставка в Центральному будинку художника. Пленер організували Міністерство культури і туризму та Український культурно-просвітницький центр "Дружба". Захід проходив у Києві та Львові у ньому брали участь кращі художники українського походження з Австрії, Білорусі, Латвії, Молдови, Росії, Румунії, Польщі, Чехії та Хорватії. У столиці об’єктами для малювання було обрано пам’ятки історії і культури, серед яких Золоті ворота, Поділ, Музей народної архітектури та побуту, краєвиди міста. Також учасники пленеру провели чотири дні у Львові. Що малювати – майстри обирали самі. У Львові вони зображали Успенську церкву, каплицю Боїмів, "Арсенал". «"Пленер" – це можливість порівняти, як впливає асиміляція на митця, – вважає голова львівського відділення НСХ України О. Микита. – По картинах ми можемо побачити, чи зберігають художники свою самобутність, вітчизняну школу, чи навпаки, опираються на іноземні здобутки» [76].

З 1 по 13 серпня 2006 року, вже втретє у Вінницькій області, відбувся Міжнародний мистецький пленер "Поташня – чарунка Поділля", куратором якого був український художник та педагог П. Колісник, який мешкає у Словаччині. У заході брали участь художники з України та Словаччини, зокрема, М. Бондар, В. Бондар, Л. Воєдило, В. Гарбуз, П. Полісник, В. Корчинський, І. Малевич, О. Соловей, І. Юр’єв. По завершенні пленеру у Музеї культури села Поташні відбулася підсумкова виставка учасників мистецького заходу, яка супроводжувалася концертом і святковою частиною за участю українських поетів [77].

У травні 2006 року у Запоріжжі відбувся традиційний Всеукраїнський мистецький пленер "Хортиця крізь віки", організований Міністерством культури і туризму України, НСХ України та Запорізькою організацією НСХ України. Мета проведення пленеру – відродження історичного жанру в українській образотворчості, привернення уваги митців до глибокого осмислення героїчної історії України. До участі у пленері було запрошено митців усіх жанрів образотворчого мистецтва: живописців, графіків, скульпторів, художників декоративно-ужиткового мистецтва. 30 художників з Києва, Донецька, Харкова, Луцька, Черкас, Запоріжжя та інших міст мали можливість подорожувати та творчо працювати на легендарній Хортиці, відвідати Національний історико-культурний заповідник "Кам’яна могила" та інші пам’ятні місця Запорізької області. По закінченні пленеру велику виставку робіт його учасників було розгорнуто у виставкових залах Запорізької організації НСХ України [78].

У творчій базі НСХ України у м. Седневі Чернігівської області відбулося традиційне свято "Седнівська осінь", у якому взяли участь художники з багатьох регіонів України, письменники Ю. Мушкетик, Є. Дудар, артисти, музиканти, представники громадськості та владних структур. Учасники пленеру організували виставку робіт, що були створені під час проведення заходу. На ній було показано роботи представників усіх районів Чернігівської області [20].Севастопольський дев’ятий художній пленер зібрав 2006 року різних за майстерним досвідом, віком, знаннями художників. Тут, зокрема, працювали: М. Гайовий, І. Гоп’як, М. Дудченко, П. Зикунов, А. Зорко, О. Зубков, А. Іноземцев, Т. Красна, Н. Лоза, О. Молчанова та ін. Сформував, зорганізував, ініціював пленерно-конкурсні акції у Севастополі голова Севастопольської організації Національної спілки художників України А. Сухоруких. Спонсорську допомогу у проведенні заходу надав готель "Україна", розміщений у центрі Севастополя.

Характер Севастопольського пленеру визначили його повсякденні маршрути до бухт у Балаклаві, до Херсонеса, Бахчисарая, Інкермана тощо. Поряд із досвідченими митцями, стояли за мольбертом студенти мистецьких вузів, для яких захід став справжньою творчою школою. Пленер визначив орієнтацію на мистецьку якість, динамізував факт неповторності мотиву. абсорбував почуттєві візуальні спостереження й індивідуальну авторську настроєність, зродив атмосферу схвильованого емоційного імпульсу, який програмує мелодію гармонії між полотном і пензлем.

Кращі з робіт учасників пленеру було відібрано на виставку, розгорнуту у Севастопольському художньому музеї. Частина творів експонувалася у холі готелю "Україна". Увагу глядачів привернули, зокрема, живописні полотна О. Шумова ("Херсонес"), А. Зорка ("Соколине"), М. Гайового ("Мотив Стрілецької бухти"), О. Молчанової ("Бухта в Балаклаві"), А. Сухоруких ("Біля берегів Севастополя"), А. Дудченка ("Старий будинок у Балаклаві"), А. Дудченка ("Море").

У пресі відзначали, що Дев’ятий пленер, так само, як усі попередні, став якісною сходинкою сучасного мистецького життя, брав участь у формуванні клімату новітнього живопису України, нової хвилі мистецького мислення. Тож пленер став невід’ємною одиницею сучасного мистецького цілого [79].

Понад два тижні з натури у Сущанах Житомирської області творили свої полотна живописці Ю. Камишний, В. Кондратюк, О. Гирко, В. Радецький, А. Розбицький, В. Якимова, Н. Косницька. І вже довершені удома картини наприкінці листопада виставили у художньому салоні Житомира на огляд громадськості. Цю свою виставку – звіт про пленер у Сущанах – її творці назвали "Житомирщина очима майстрів". "Ми причастилися до живої, ще не зіпсованої цивілізацією природи, – сказав на відкритті виставка художник Ю. Камишний, – побачили самобутнє життя мешканців того краю і постаралися відтворити ті особливості у своїх картинах, щоб і глядачі надивилися на ту благодатну красу, причастилися до духовних надбань народу". Кожен член пленерної групи художників власним почерком відтворив краєвиди глибинного куточка Полісся, підмітив і зобразив на полотні чи папері цікаві його особливості й деталі, предмети, об’єкти, композиції. Ю. Камишний тонко та образно виписав натюрморти зі звичайних ужиткових предметів, придав їм влучні, промовисті назви-підписи. Простором і спокоєм дихають пейзажі В. Кондратюка теплі та ніжні відтінки характерні для робіт В. Якимової гармонію природи зобразив О. Гирко. Тож, у пресі відзначали, що учасники цього пленеру досить широко і різноманітно представили свої творчі можливості [80].

Слід зазначити, що міжнародні та всеукраїнські, міжрегіональні та обласні пленери сприяли розвитку сучасного образотворчого мистецтва, а виставки за їх підсумком зайняли належне місце серед вагомих мистецьких заходів.

Завершуючи огляд найбільш вагомих художніх виставок 2006 року слід зазначити що підтримка професійної творчості вітчизняних митців у галузі скульптури, графіки, декоративного мистецтва, а також творчості майстрів народного мистецтва є основними пріоритетами державної культурної політики у галузі образотворчого мистецтва. Зокрема, Міністерство культури і туризму України у співпраці з Національною спілкою художників України, Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, іншими культурно-громадськими організаціями пропагують досягнення різних видів мистецтв шляхом організації художніх виставок, творчих симпозіумів, пленерів [81].

Та, як і у минулі роки, мистецька спільнота скаржиться на відсутність спонсорів та державної підтримки. Водночас придбати твори багатьох відомих авторів складно або неможливо. Якщо існує дефіцит – попит перевищує пропозицію. Навіщо іще меценати? Фінансові кошти благодійників удобрюють мистецьку ниву, але що виросте на цьому полі, залежить від божественного посіву. Питання в якості живопису та часу. Широкий попит на твори образотворчого мистецтва обов’язково з’явиться при розвитку в Україні широкого прошарку середнього класу. Допомога держави корисною може бути в певних межах. Як отрута – у малих дозах править за ліки. Держава, насамперед, повинна виконувати виховні функції: освітянські програми в учбових закладах різних рівнів, організація повноцінного телеканалу "Культура", стимулювання преси та телебачення на висвітлення питань образотворчого мистецтва на місцевому рівні, виділення приміщень під виставкову діяльність [82].Також слід зазначити, що вишуканий живопис, віртуозна графіка, майстерна пластика є невід’ємною частиною національної культури, джерелом духовного розвитку і задоволення естетичних потреб українського суспільства. Тож, представлений на численних виставках, доробок художників засвідчує могутній потенціал нашого народу, сприяє створенню позитивного іміджу України в світі [83].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1."А навесні … поїду в Одесу… /Інф // Літературна Україна. – 2006. – 1 черв. – С.2.

2.Кононенко І. „Арт-Київ-2006” представляє приватні колекції // День.–2006.– 31 жовт.

3.Кононенко І. У Місто прийшло велике мистецтво. (Завдяки організаторам виставки „Арт-Київ 2006” полотна знаменитих художників отримали публічне життя) // День.– 2006.– 3 листоп.

4.Перший арт-млинець / Інф. // Голос України.– 2006.– 3 листоп.

5.Фесенко Л. „АртКиїв” в Українському домі. (Міжнародний фестиваль образотворчого мистецтва репрезентував українських та чеських художників) // Хрещатик.– 2005.– 9 листоп.

6.Загаєцька О. Творчий синтез українського духу // Образотв. мистецтво. – 2006. – № 1. – С. 18–21.).

7.Федорук О. Власний погляд // Образотв. мистецтво. – 2006. – № 1. – С. 19–20.

8.Волга Л. Ти – вся любов // Уряд. кур’єр.– 2006.– 7 берез.

9.http://www.mincult.gov.ua/?id=2641&templ=o

10.Волощук І. Вернісаж української графіки // Образотв. мистецтво. – 2006. – № 2. – С. 112–113.

11.Кошовий М. Ці образи з історії спливли // Уряд. кур’єр.– 2006.–11 листоп.

12.Кошовий М. Дивні барви народних мистецтв // Уряд. кур’єр.– 2006.–1 груд.

13.Стартував Львівський осінній салон / Інф. // День.– 2006.– 11 листоп.

14.Коротко / Інф. // Вечір. Київ.– 2006.– 19 груд.

15.Кузенко П. Свято мистецтва вогню і металу // Образотв. мистецтво. – 2006. – № 2. – С. 96–99.