Культура національних меншин – невід’ємна складова української культури

Україна багатонаціональна, поліетнічна держава. Згідно з останнім переписом населення в Україні проживає 48,2 млн. осіб, а це – 130 національностей. Найбільша етнічна спільнота – українці (37,5 млн. осіб). Інші спільноти належать до категорії національних меншин. За роки незалежності в Україні створені політико-правові підвалини державної національної політики, яка будується на принципах рівності політичних, соціальних, культурних прав і свобод усіх громадян незалежно від їхнього походження, на підтримці розвитку національної свідомості і самоутвердження, захисту громадян України на рівних підставах. Йдеться про вивірену державну програму гармонізації міжнаціональних стосунків, захист прав національних меншин, задоволення їхніх культурно-просвітницьких, мовно-освітніх та інформаційних потреб [1].

В добу становлення незалежної Української держави проблема надійного захисту національних меншин стала пріоритетною. Усвідомлюючи, що культура є одним з найбільших надбань будь-якої нації, що вона – сутність нашої національної індивідуальності, своєрідності національного світобачення й світосприйняття, що це ключ до наших духовних таємниць, живлячий сік наших генетичних пракоренів, в Україні розроблено і створено законодавство в питаннях збереження ідентичності і культурної самобутності національних меншин, що відповідає світовим стандартам. На цих засадах побудовано Декларацію прав національностей України, прийняту в листопаді 1991р. А в статті 6 Закону України “Про національні меншини в Україні” зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Пам’ятки історії і культури національних меншин в Україні охороняються законом [2, 3].

Світова спільнота прийшла до розуміння того, що асиміляція етносів, зникнення з ужитку їхніх культур, які містять небачені й нечувані скарби, може призвести до інтелектуальної катастрофи людської цивілізації. Злиття кордонів різних держав, уніфікація їхніх грошових одиниць і глобалізація економічних проблем, що у нинішньому світі має як гарячих прихильників, так і запеклих супротивників, не повинні тягнути за собою злиття мов культур і націй. З метою досягнення більшого єднання між народами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням, держави-члени Ради Європи та інші держави підписали в 1995 році у Страсбурзі Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Одним із засобів досягнення цієї мети є збереження та подальше здійснення прав і основних свобод людини. В тексті Конвенції йдеться про те, що плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність кожної особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови для виявлення, збереження та розвитку цієї самобутності що створення клімату терпимості та діалогу є необхідним для того, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником не розколу, а збагачення кожного суспільства. Стаття 5 цієї Конвенції зобов’язує держави, що приєдналися до неї, створювати необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину. Україною Конвенцію ратифіковано [4].

Одним з останніх проявів уваги нашої держави до проблем національних меншин є Розпорядження Президента України “Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви” (23. 09.2005 р.), в якому наголошується на необхідності розробити державну програму зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних національностей та конфесій, підтримки національних культурних традицій [5].

З часу проголошення незалежності Україна прагне створити умови для рівноправного розвитку та активної участі в соціально-економічному, політичному та духовно-культурному житті держави представників всіх національностей, котрі разом з українцями складають єдину етнонаціональну структуру суспільства.

У країні послідовно розбудовується культурно мистецьке життя національних меншин, йдуть пошуки вирішення проблем їхньої освіти, дозвілля, відродження національних традицій. Здійснюється ряд інших заходів, спрямованих на гарантоване забезпечення політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення етносів України.На сьогодні в Україні створені та активно діють понад 780 національно-культурних товариств. Найчисельніші з них: російське, єврейське, польське, угорське, грецьке, болгарське. Всі вони входять до Асоціації національно-культурних об’єднань України, Президентом якої є народний депутат України О. Фельдман. Мета діяльності асоціації – забезпечення прав національних меншин на рівні європейських та міжнародних стандартів [6].

Прикладом плідної діяльності національно-культурних товариств в Україні може стати угорське культурне товариство у Львові, що нещодавно відсвяткувало свій 15-річний ювілей. За ці роки угорська громада створила власну недільну школу, кілька самодіяльних колективів, налагоджено постійні наукові і творчі обміни з історичною батьківщиною. Або ж Федерація грецьких товариств України координує діяльність 95 місцевих організацій. Десятиріччя відзначило Херсонське національне товариство “Еллада”. Воно об’єднує греків, котрі проживають у регіоні, сприяє їх спілкуванню, вивченню історії і культури далекої прабатьківщини. До цієї дати в обласному краєзнавчому музеї влаштовано виставку “Греки Херсонщини”, експонати якої розповідають про вагомий внесок вихідців із Еллади у розвиток півдня України. З 10-річчям грецьке об’єднання привітали представники інших національних товариств, а їх на Херсонщині уже більше сорока. Майже всі вони виникли вже в роки незалежності України. Активно працює на культурно-освітній ниві у Житомирі вірменська громада, що має назву “Ерібуні” (так колись називалася столиця Вірменії) – нею відкрито недільну школу для дітей вірмен, планується створення вірменського дитячого хору. І таких прикладів можна наводити безліч [7, 8, 9, 10].

Діяльність великої кількості національно-культурних товариств суттєво впливає на міжнаціональні відносини в Автономній Республіці Крим. З метою завершення формування німецької діаспори на півострові й створення умови для її життя й розвитку засновано Союз німців Криму. До його складу ввійшли німецькі громадські організації: земляцтво депортованих німців Криму, об’єднання німецької молоді краю “Югенд”, сімферопольське міське товариство кримських німців “Відергебурт” і культурний центр “Дойчклуб”. На півострові працюють сімферопольські міські громадські організації “Польський культурно-просвітницький центр ім. Адама Міцкевича в Криму”, “Єврейський дім”, Кримська республіканська громадська організація “Білоруська діаспора Криму” тощо. Діяльність у Криму значної кількості національно-культурних товариств є віддзеркаленням поліетнічного складу населення автономії[11, 12].

На початку року в Україні було презентовано Всеукраїнську громадську організацію “Український центр ісламознавства”, що має 15 місцевих осередків Усі ці громадські організації піклуються про збереження культури, мови, традицій свого народу [13].

На сьогодні завершено підготовчу організаційно-методичну роботу для створення у Києві Міжнародного Центру Толерантності. Ініціатором і засновником центру є Асоціація національно-культурних об’єднань України разом із Єврейським фондом України та Асоціацією недержавних організацій України. Міжнародний Центр Толерантності має на меті виховання у підростаючого покоління українців шанобливого ставлення до людини та її прав, незалежно від етнічного походження або релігійної належності, сприяння збереженню історичної пам’яті народу України, а також формування у суспільстві атмосфери несприйняття будь-яких проявів ксенофобії, антисемітизму та расизму. Зразком для центру слугує досвід кращих аналогічних інституцій Європи та США. Засновники обіцяють, що центр матиме сучасне технічне обладнання, солідний бібліотечний фонд, кваліфікованих співробітників. У планах – проведення семінарів і науково-практичних конференцій за участю провідних спеціалістів з цих питань із різних країн світу, етнополітичних студій та пошукових експедицій по всій території [14].

Ведеться послідовна розбудова культурно-мистецького життя національних меншин, йдуть пошуки вирішення проблем освіти, дозвілля, відродження національних традицій. Здійснюється ряд інших заходів, спрямованих на гарантоване забезпечення політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення етносів України.Значна активізація роботи товариств посприяла створенню ряду нових аматорських художніх колективів, проведенню як національних так і поліетнічних культурно-мистецьких акцій, етнокультурологічних конференцій, фестивалів дитячої творчості тощо. Серед них варто згадати: широкомасштабний культурологічно-мистецький проект “Україна – відкритий світ”, Всеукраїнський форум національних меншин “Всі ми діти твої, Україно!”, культурно-мистецьку акцію до Дня захисту дітей “Дітям наші серця”, Всеукраїнську виставку до Днів слов'янської писемності і культури “Скарби слов'янського світу”, Всеукраїнський фестиваль театрів національних меншин України “Етно-діа-сфера”, Всеукраїнській фестиваль корейської культури в Україні “Кореяда”, новорічно-різдвяну мистецьку акцію “Київ золотоверхий єднає...”, що стали вже традиційними в Україні.

У державних музеях України створюються експозиції, що висвітлюють питання історії культури, побуту, традицій національних меншин. Наприкінці минулого року в Галичі на Івано-Франківщині відкрився Музей караїмської історії та культури. Це унікальний, єдиний в Україні подібний заклад. Дерев’яний храм – кенаса, споруджений тут у ХVІ сторіччі, 1830 року під час пожежі згорів. Тоді караїми побудували нову муровану кенасу. На початку 60-х років минулого сторіччя галицьку кенасу комуністична влада закрила, влаштувавши в ній склад. У 1985 році храм зруйнували вщент. Працівники Музею караїмської історії та культури планують дослідити фундаменти зруйнованої кенаси та спорудити на цьому місці меморіальний знак. Донині в Галичі збереглося 11 караїмських будинків кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, які об’єднані між собою однією віссю – вулицею, що не втратила своєї історичної назви Караїмська. Вона виходить на головну Ринкову площу міста. На високому пагорбі правого берега Дністра в селі Залукві біля Галича видніються старі надгробки караїмського зерету (цвинтаря). Кладовище – одна з небагатьох в Україні історико-культурних пам’яток цього етносу, що збереглася донині. Протягом останніх років співробітники Національного заповідника “Давній Галич” під орудою завідувача Музеєм караїмської історії та культури І. Юрченка здійснили інвентаризацію надгробків, кладовище занесено до Державного реєстру пам’яток. В експозиції та фондах новоствореного музею майже 5 тисяч експонатів. Серед них культові й обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму – кенаси. У керівництва Національного заповідника “Давній Галич” та у дирекції музею є чимало цікавих задумів. Планується, наприклад, створити при музеї електронну бібліотеку-архів, до бази даних якої увійдуть рідкісні книги, періодика, архівні матеріали, інші раритети, що стосуються караїмської тематики [15].

Автономна Республіка Крим може бути прикладом толерантного та вдумливого вирішення міжнаціональних проблем в Україні. Адже третину населення Кримського півострова складають національні меншини – тут проживають росіяни, євреї, татари, грузини, греки, караїми, німці, естонці і, навіть, переселенці зі Швейцарії. Це, звичайно не може не позначатися на культурному житті республіки.

У Сімферополі відкрито Інформаційно-методичний центр міжкультурної просвіти й толерантності. Це ініціатива співробітників Кримського етнографічного музею та Інформаційно-дослідницького центру „Інтеграція й розвиток”. Справу підтримано Міжнародним фондом „Відродження”, Міністерством освіти та науки автономії, Кримською філією Інституту сходознавства НАН України, Британською радою в Україні, Верховною Радою та урядом автономії. Таке поєднання сил дає змогу ефективно реалізувати мету нового центру, здійснювану в рамках проекту “Мультикультурна освіта як основа толерантних міжнаціональних стосунків у Криму”. Вже створюється солідна інформаційно-методична база, поширюються освітні програми для школярів із використанням потенціалу етнографічного та інших музеїв. Центр стане добрим помічником учителям, методистам, активістам громадських організацій, сприятиме проведенню різних культурних заходів та фестивалів [16].Широко відбуваються заходи, що представляють культурно-мистецькі надбання всіх народів, які населяють Крим. В серпні ц. р. тематичний вечір в краєзнавчому музеї Євпаторії, присвячений Міжнародному дню малих народів, зібрав представників різних національних общин міста. Учасники підкреслили, наскільки важливо у наші дні взаєморозуміння між людьми та увага до національної культури кожного народу. На завершення вечора прозвучали пісні та вірші болгарською, українською, вірменською, караїмською мовами, були виконані німецькі та грецькі танці. В рамках заходу на набережній Євпаторії відбулося свято національних культур. В концертній програмі були: запальні грецькі танці у виконанні народного танцювального колективу “Елефтерія”, унікальні хореографічні витвори караїмів, які з блиском показав народний ансамбль “Фідан”, німецькі пісні – ними порадував вокальний ансамбль “Гартен”. Гості курорту багато дізнались також про історичні дороги кожного з корінних народів на півострові Криму.

Яскравим святом став ІІ Міжнародний фестиваль кримськотатарської і тюркської культур “Ворота Гезлева – Східний базар”, що відбувся 26–30 серпня в Євпаторії. Його мета – відродження народного та декоративно-прикладного мистецтва кримськотатарської, караїмської, кримської культури і культура других тюркських народів. В рамках фестивалю відбулося пісенне свято “Східний базар”, в якому взяли участь творчі колективи та солісти з різних країн: пройшли Ашикські читання, присвячені мистецтву тюркських народів був показаний фільм “Татар-ський триптих” режисера Ігоря Муратова. В місті працювали виставки декоративно-прикладного та винахідницького мистецтва, фотовиставка [17].

У вересні в Білогорську відбувся Перший Міжнародний фестиваль народної творчості “Біла скеля”, у якому взяли участь більш як 30 колективів Криму, які представляли різні нації та народності, що населяють півострів. Своє мистецтво крім традиційно російських, українських та кримськотатарських колективів, показали й малі народи Криму: греки, вірмени, чехи тощо. У святі взяв участь й фольклорний колектив з Туреччини.

Зараз, за даними Асоціації кримських караїмів “Кримкарайлар”, у світі нараховується близько 2 тисяч караїмів, у тому числі 1-2 тисячі проживають в Україні, з них 740 – в Криму. Крім Асоціації на прадавній батьківщині плідно працюють національно-культурне товариство “Кардашлар” та етнокультурний центр “Кале”. Тож не дивно, що в серпні-вересні цього року відбулися такі культурно мистецькі акції, як ІХ міжнародний молодіжний караїмський табір у Чуфут-Кале та Всесвітній фестиваль культури кримських караїмів у Євпаторії. На ці заходи з’їхалися караїми із різних регіонів України, а також гості з Польщі, Туреччини, Росії, Білорусі, Литви, Франції, Італії, США, Австралії. У святковій програмі було відкриття відродженого храму – Великої соборної кенаси у Євпаторії. Побудований 200 років тому храм вражає самобутніми фресками на стелі, тонким художнім різьбленням по дереву. З нагоди відкриття відновленої культової споруди була випущена поштова марка, погашення якої здійснили під час фестивалю представники “Укрпошти”. Відбулося також відкриття пам’ятника С. Дувану, представнику караїмського народу, який керував міською владою в Євпаторії з 1906 по 1917 роки і багато зробив для розвитку цього самобутнього курорту. І, як завжди на святах, відбувся великий концерт за участю національних колективів з України, Москви, Литви, Санкт-Петербурга [18, 19].

Вільно і самобутньо розвивається в Криму російська культура. Прикладом цьому можуть слугувати численні культурно-мистецькі акції, що тут постійно відбуваються: у січні 2005 року в рамках Другого відкритого фестивалю національних культур народів Криму “Золота колиска” в салоні мистецтв Ялтинського центру дитячо-юнацької творчості проходили Дні російської культури, у Красноперекопську, Саках, Гвардійському пройшов республіканський фольклорний фестиваль “Російський хоровод”, ініціаторами якого виступили генеральне консульство Росії в Криму та Російський культурний центр у жовтні в Російському культурному центрі оформлена виставка “Російська дитяча і навчальна книга”, на якій представлена продукція 15 видавництв Росії. Також експонувалась виставка “Прекрасні ви, брега Тавриди” відомого кримського художника Вадима Конєва: відбулася презентація нового журналу “Літературний дитячий світ” та зустріч з кримськими бардами. 23 жовтня російська громада Криму відзначила 12-у річницю з моменту створення. Її регіональні організації існують у всіх районах Криму, а кількість членів сягає 10 тисяч. Того ж місяця Російському культурному центрі в Бахчисараї пройшла зустріч членів Кримського літературного клубу. Засідання під назвою “Етюди ханського палацу” мало на меті ознайомити присутніх з мистецтвом учасниць музично-літературного об’єднання “Філігрань”, які працюють при ЦРБ ім. О. Пушкіна.Сучасна грецька діаспора в Україні є однією з найбільш чисельних в СНД і, за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року, нараховує 91,5 тисячі греків, 85% яких проживають у Донецькій області, а в Автономній Республіці Крим – майже три тисячі представників грецької національності, половина з яких повернулася з місць депортації. Права й інтереси грецької діаспори з 1995 року представляє Федерація грецьких общин України, яка координує діяльність 95 грецьких товариств у 18 областях України та Криму. У жовтні відбулися Дні грецької культури, присвячені 225-річчю насильницького переселення греків-християн з Криму та заснування ними грецьких поселень у Приазов’ї, 10-річчю Федерації грецьких общин України та фестиваль “Мега Юрта” (“Велике свято”). Під цією ж назвою відбулося свято і в селищі Старий Крим, що поблизу м. Маріуполя. В рамках свята були організовані виставки народного мистецтва, концерти грецьких художніх колективів, “вечори дружби”, зустріч з членами грецьких громад. Діяла пересувна виставка, в експозицію якої увійшли старовинні та сучасні фотографії, предмети побуту греків, книжки про відомих греків Приазов’я та Криму, література по історії та культурі греків України, художні витвори, переведений на грецький язик та ін. У Маріупольському краєзнавчому музеї було відкрито виставку, присвячену переселенню греків у Приазов’я під назвою “Здесь пристанище благотишное”. Результатом цього свята стало підписання міжнародної угоди, згідно з якою в Маріуполі збудують Інститут грецької діаспори. Це буде перший в Україні вищий навчальний заклад з етнічним профілем. Розбудовувати свій науковий потенціал йому допомагатимуть вчені з місцевого гуманітарного університету [19, 20, 21].

Історики вважають, що Крим став відомим грузинам ще у VІ столітті. Близько 700 грузинів нині проживають на території Криму. Для розв’язання проблем розквіту своєї національної культури та народних звичаїв, плідної співпраці з іншими національними громадами вони об’єдналися у Кримське грузинське товариство. Найактивніше працюють осередки цього товариства у Керчі та Феодосії. Активісти грузинського товариства допомагають співробітникам Кримського етнографічного музею у створенні постійно діючої експозиції “Побут і культура грузинів”. У планах товариства – відкриття бібліотеки, а також недільної школи у Сімферополі. Цього літа у Криму відбувся великий фестиваль грузинської культури – гастролювали знані мистецькі колективи та виконавці з Грузії [22].

Осінній дощ не зміг зіпсувати національне свято севастопольських естонців, що проводилось вже вчетверте. Нинішнє свято приурочено двом ювілеям: 150-річчю з дня народження естонського скульптора зі світовим ім’ям А. Адамсона і 100-річчю Пам’ятника затопленим кораблям, автором якого він є. Дотепер монумент стояв безіменним. А 16 жовтня на парапеті навпроти нього урочисто відкрито дошку з іменами авторів: скульптора

А. Адамсона, архітектора В. Фельдмана і інженера О. Енберга. Ініціатива увічнити ці імена належить Е. Каллінгу, голові національно-культурного товариства естонців Севастополя, що нараховує всього 70 осіб. Пожертвування на встановлення пам’ятної дошки збирали всі естонські земляцтва України. Після урочистого мітингу (за участю делегації з Естонії, її консула в Україні Е. Війля і представника естонських земляцтв в Україні М. Літневські) на естраді Приморського бульвару звучав духовий оркестр, пісні естонською, українською, російською мовами [23].

Багатонаціональним є в Україні і західний регіон. Тут разом з українцями, зберігаючи власні традиції, культурні і мистецькі надбання компактно проживають угорці, чехи, словаки, румуни німці та інші народи. Так, наприклад, у Закарпатті нині проживає майже 10 тисяч етнічних словаків і трохи менше чехів, а також – понад 150 тисяч громадян України угорської національності (14 відсотків від усього населення краю). Ці нацменшини мають свої товариства, гімназії, колективи художньої самодіяльності, недільні школи і класи з національною мовою навчання. В м. Мукачевому вже багато років працює обласний державний угорський драматичний театр. Функціонує чи не єдиний на теренах СНД Центр гунгарології, ведеться теле- та радіомовлення мовами національних меншин [24, 25, 26].Народи, що проживають у західному регіоні України відчувають постійну увагу з боку держави та місцевих органів влади. Так, у Чернівецькій області розпорядженням голови обласної державної адміністрації затверджено Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин та підтримки української діаспори, які потребували фінансування в 2005 році. Така позиція влади надзвичайно важлива й актуальна для багатонаціональної Буковини. Серед заходів, зазначених у розпорядженні, було передбачено проведення обласного міжнаціонального фольклорного фестивалю “Веселка Буковини”, участь фольклорних колективів області у Всеукраїнському фестивалі молдовської культури в м. Білгороді-Дністровському (Одеська область), проведення науково-практичної конференції “День захисту прав людини та національних меншин України”, організація поїздок фольклорних колективів області з новорічною та різдвяною програмою у населені пункти Ботошанського і Сучавського повітів Румунії, традиційний дитячий фестиваль різдвяних та новорічних румунських звичаїв тощо [26].

Як ведеться на заході України відбувається велика кількість національних свят, фестивалів. Кілька років поспіль благодатної осінньої пори під егідою Закарпатської обласної державної адміністрації за участю місцевої культурно-освітньої організації “Матіца Словенска”, інших словацьких національно-культурних товариств краю проводиться обласне свято словацької культури і фольклору “Словенска веселіца”. Щоразу місцем його проведення є різні райони, де компактно проживають представники корінного етносу сусідньої країни. В цьому році мелодії фестивалю задзвеніли над селом Яворник Великоберезнянського району. На святковій сцені зачарували присутніх розсипами національного народного мистецтва самодіяльні колективи словацької меншини селища Великий Березний, вокально-хореографічний ансамбль „Словенка” дитячої школи мистецтв селища Середнє Ужгородського району, фольклорний ансамбль танцю із с. Тур’ї Ремети Перечинського району, фольклорний колектив с. Рудникова Гута із Свалявщини, чоловічий хор молодіжного центру дозвілля мікрорайону Доманинці (м. Ужгород). Та найбільше оплесків від вдячних глядачів заслужив фольклорний колектив “Розмарія” із Словаччини. Традиційним успіхом серед учасників свята користувалася виставка робіт народних умільців. І що найважливіше – українці і словаки пройнялися барвистим, самобутнім словацьким фольклором, який разом із народною творчістю інших національностей краю є повноцінною і невід’ємною частиною наших вітчизняних духовних надбань [24].

У вересні Мукачево стало столицею Міжнародного фестивалю німецької культури “Карпатенланд –2005”. Свято було велелюдним і охопило все місто. В ньому взяли участь 20 самодіяльних фольклорних колективів німецької культури з Київської, Харківської, Херсонської, Рівненської, Чернігівської, Житомирської, Запорізької, Донецької, Львівської, Одеської, Закарпатської областей, Автономної Республіки Крим, Німеччини та Австрії. Учасників фестивалю нагороджено Почесними грамотами ОДА, Подяками облради, дипломами та цінними подарунками [27].

Відзначають історичні події, шанують своїх славнозвісних земляків народи, що проживають на теренах України. Мітингом на площі Ш.Петефі, біля пам’ятника великому угорському поетові, відзначили ужгородці чергову річницю революції 1848–1849 років. Лунали промови про історичне значення буремних подій 156-річної давнини, твори Петефі, інших угорських та закарпатських угорськомовних поетів. Подібні урочистості відбулися і в інших населених пунктах краю, де компактно живуть етнічні угорці [25].

Другим за чисельністю (після українців) народом, що проживає нині на Україні є російський народ. Попри всю політизацію питання міжнаціональних відносин, національно-культурні інтереси росіян задовольняються як найбільше. Яскравим прикладом цього можуть слугувати культурно-мистецькі заходи, присвячені творчості російських митців, письменників, загалом культурі Росії, що постійно відбуваються не лише в Києві, а й в усіх регіонах країни. У 1991 році було створено Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство “Русское собрание”. Організація ця не політична – на цьому особливо наголошує президент Товариства заслужений працівник культури УкраїниА. Потапова. Її метою є відродження і збереження моральності, духовності, інтелігентності, інтелектуальності. Члени товариства категорично проти ворожнечі на національному і релігійному ґрунті. Членом Товариства може бути будь-хто, незалежно від національності, віросповідання і місця проживання, якщо його цікавить російська культура в Україні. Ці цілі Товариство пронесло через майже півтора десятки років, що воно існує. Його девіз – “Не замість, а разом! Кордони роз’єднують, культура поєднує”, адже повага у відносинах між народами – справжня якість інтелігенції, а не мода. Товариство щорічно проводить Дні російської культури, Дні слов’янської писемності, Пушкінські читання, фестивалі поезії і бардівської пісні. Ювілейні дати класиків російської літератури відзначаються, як зазвичай, у ювілейний рік. Так в цьому році пройшли вечори А. Ахматової, В. Маяковського, Б. Пастернака,

М. Шолохова, М. Зощенка, С. Єсеніна. Відвідують ці заходи не лише члени Товариства, а й інші письменники (в тому числі і українські), педагоги, студенти, працівники бібліотек, музеїв, просто аматори літератури. Адже літературна скарбниця, і російська і українська – всесвітнє надбання. Також проводяться “круглі столи”, конференції, дискусії. Створено Міжнародний “круглий стіл” “Нація і культура”. Товариство займається виданням творів українських письменників, що пишуть російською мовою. Так, наприклад, за допомогою держави було видано значущу для Товариства книг “ХХ век, запомни нас такими” [28].

Нині в Україні згідно з останнім переписом, мешкає 47 тисяч ромів. Найбільше – в Закарпатській та Одеській областях. В ромському середовищі діють близько 80 громадських організацій, дві з яких мають загальнодержавний статус [29].

Держава в різний спосіб допомагає народу Рома інтегруватися в українське суспільство. Широко популяризується яскраве і самобутнє ромське мистецтво. Значною подією в культурно-мистецькому житті українського суспільства став щорічний Міжнародний фестиваль циганського мистецтва “Амала”. Цього року у фестивалі взяли участь

Г. Пєтухова, Дніпропетровський дитячий театр “Міро Їло”, гостя з Норвегії, володарка Оскара, Р. Удовикова, народна артистка Росії

І. Морозова, М. Лєкарєв. Вийшов на сцену і оркестр Аушева з Македонії. Українських ромів представляли артисти театру “Романс”, переможець циганського фестивалю в Полтаві В. Жадан та популярні співаки

Л. Сандуленко, П. Чорний, Д. Клімашенко. Голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г. Удовенко зазначив, що цей фестиваль має велике значення для єдності, духовного та економічного відродження ромського етносу, котрий багато вистраждав, пережив страшну війну, геноцид [30].

Всеукраїнська спілка громадських організацій “Конгресу ромен України” (Президент – П. Григориченко) активно працює над тим, щоб всіляко підтримувати етнічні колективи та ансамблі, намагається знайти кошти, необхідні для придбання концертної апаратури [31].

Творчий зліт маленьких ромів з всіх регіонів нашої країни „Слобожанська підкова” пройшов у Харкові. Більш ніж 150 ансамблів, танцювальних груп і виконавців радували глядачів танцями, наспівами і романсами. Організаторами колоритної акції стала Асоціація національно-культурних об’єднань України.

Сьогодні лідери ромських національно-культурних товариств підкреслюють не лише культурне значення фестивалів і свят, а й про політичну необхідність проведення таких заходів в нашій країні. Завдяки їм не лише зберігається традиція народу Рома. Це намагання позбавитися від стереотипів про цей народ як про асоціальний. Надати ромській молоді надію і створити мотивацію для освіти, адаптації в сучасному українському суспільстві, не забуваючи про свою унікальну історію [29].

Разом з тим, попри всі намагання держави, громадських організацій народ Рома й досі залишається в Україні найбільш проблемним. Жебрацтво, проблеми освіти та медичного обслуговування, безробіття дорослого населення – ось іще не повний перелік питань, яким було присвячено слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і національних відносин. За підсумками слухань розроблено проект рекомендацій, у яких пропонується розробити національну програму розвитку ромів у країні. А оскільки проблема вперше обговорюється на державному рівні, слід сподіватися, що вона таки зрушить з мертвої точки [32].Своїм досвідом побудови інфраструктури національного життя в Україні може з гордістю поділитися відроджена українська єврейська громада, якій вже виповнилося 15 років. Це і єврейські школи, дитячі будинки та інтернати, і соціальне забезпечення для стариків, і будинок для перестарілих, збудований в Києві завдяки фонду “Орах Хаїм”. Зберігаючи національні традиції, єврейська громада в Україні широко відзначає свої національні свята такі, як Пурім, Рош-а-Шана, Ханка та інші, подекуди поєднуючи їх проведення із різноманітними культурно-мистецькими акціями. Так, у 2005 році в Чернігові підчас святкування Пуріму вперше відбувся фестиваль імені Шолом Алейхема. Крім концертів, виставок, літературних читань і конференцій, організатори – управління культури Чернігівської облдержадміністрації і чернігівська міська єврейська община – запросили жителів обласного центру на дві вистави: Обласний академічний музично-драматичний театр ім. Т.Шевченка показав глядачам “О’кей, Мойшо!”, а ляльковий – “Хлопчик Мотл”. Обидві за творами Шолом Алейхема. Заключний акорд фестивалю – великий концерт на головній театральній сцені області. До цього ж свята був приурочений заключний концерт Міжнародного молодіжного фестивалю мистецтв “Молодь проти ксенофобії, війн та тероризму”, що відбувся 20 березня в Києві у Національному палаці “Україна” [33, 34, 35].

Сприятиме розвитку єврейської культури та мистецтва в Україні, місцем, де проводитимуть культурні та громадські заходи, стане Культурний центр ім. Л. Роднянської – заслуженої діячки українського кінематографа, що невдовзі буде збудований на київській землі. В бетонний куб, який стане частиною фундаменту майбутньої споруди було закладено латунну капсулу з посланням для нащадків, текст якого урочисто оголосив головний рабин Києва та України Я. Дов Блайх [36].

У липні в Кам’янець-Подільському Хмельницької області відбулися Дні вірменської культури. До міста прибули представники вірменської діаспори з різних регіонів України, а також Посол Вірменії в Україні А. Хачатрян та багато інших поважних гостей. Свято в Кам’янці-Подільському вмістило величезну кількість подій: Святу Літургію на території зруйнованої вірменської церкви, концерт камерної, фольклорної музики, молодіжного ансамблю пісні і танцю “Айреник” і експозицію під відкритим небом дитячого малюнка, виставки старовинних вірменських предметів вжитку тощо. Дні вірменської культури в Кам’янець подільському планується проводити щорічно [37].

У вересні в Одесі відбувся щорічний болгарський Собор, у якому взяли участь представники болгарської діаспори всіх регіонів України. Це своєрідне національне свято, яке має давню традицію. Нині в Україні налічується майже 204 тисячі етнічних болгар. Більшість із них компактно проживає в Одеській і Запорізькій областях. На цьогорічному болгарському Соборі були присутні президент Асоціації болгар України, народний депутат України А. Кіссе, віце-президент Республіки Болгарія

А. Марин і голова Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Г. Удовенко, депутати Верховної Ради і Великих Національних зборів Болгарії, посланці болгарських сіл України, гості з-за кордону. У рамках Собору відбулася 9-та міжнародна наукова конференція “Болгари в північному Причорномор’ї” за участю вчених України, Болгарії і Молдови. Минулий рік для болгар України був знаменним відкриттям пам’ятника поетові-революціонеру Х. Ботєву в Таврії, створенням історико-етнографічного музею в Бессарабії, виданням нових книг і відкриттям газет болгарською мовою, проведенням художніх виставок. Випускники шкіл України, де вивчається болгарська мова, нинішнього року після складання вступних іспитів змогли вступити до вищих навчальних закладів Болгарії [38].

У Луцьку в бібліотеці-філіалі № 6 діє сектор “Польська бібліотека і читальня”, що має понад 10 тисяч примірників різних книжок. Вони зібрані, головним чином, членами Товариства польської культури ім. Є. Зелінської на Волині. Кожен може поглибити свої знання з історії, культури Польщі, прослухати цикл лекцій, що розповідають про розвиток літератури країни до 1939 року. Бажаючі вдосконалюють свої знання польської мови. Договір про співпрацю у рамках розширення відносин між Товариством польської культури ім. Є. Зелінської та державними і громадськими організаціями Луцька підписано на 10 років. До створення такого осередку польської культури причетна і фундація “Семпер Полонія” [39].

Яскравим і самобутнім є виставкове життя в Україні митців-представників національних меншин. У столичній галереї “Гончарі” на Андріївському узвозі цього року відбулася виняткова подія – виставка кримськотатарських художників “Чатир-Даг.” Більшість робіт, що були представлені на виставці належить татарину М. Чурлу, а поряд були роботи його учнів – витончена кераміка Р. Скибіна, вишукані гончарні вироби А. Сеїт-Ахметова, іграшки Ш. Іллясова, карбування А. Галімова, кизилові тростини Д. Зиядінова, килими Н. Решатової, Ш. Баймамбетової і С. Еюпової [40].Вічним темам – Благовісту та Материнству була присвячена експозиція сучасного вірменського мистецтва в столичній галереї “Неф”. Тут експонувалися роботи живописців Я. Антонової, М. Косенко, С.-А. Мадяр, В. Гегамяна Б. Єлізарова, Л. Маркосян, скульптора С. Тиграняна, художника-оформлювача О. Новикова [41].

Дню незалежності Грузії 26 травня присвятили свою традиційну виставку Д. Шарашидзе, Б. Губіанурі, Т. Свірелі та Г. Міміношвілі – грузини, які живуть і працюють у Києві. Роботи трьох живописців та їхнього друга-кераміста дуже різні, але всі дихають свободою – яскравого кольору, благородної форми або абстракції.

На виконання положень Закону України “Про національні меншини в Україні” активна здійснюється (часто-густо відбувається за підтримки держави) видавнича діяльність. В Україні зареєстровано 188 друкованих засобів масової інформації для національних меншин, 58 із них розповсюджуються по всій державі. Вони виходять болгарською, вірменською, єврейською, кримськотатарською, польською і румунською мовами. Плідно працює видавництво “Етнос”, що друкує книги мовою оригіналу будь-яких національностей, що є в Україні [28, 42].

Про те, що в Україні задовольняються потреби національних меншин в літературі та інформації свідчить хоча б те, що тільки протягом 2005 р. благодійний єврейський центр “Хесед Шимон” презентував кілька нових видань в Криму надруковано “Чеський календар-2005”, виданий ужгородською Спілкою чеської культури та “Наш культурно-історичний календар-2005” – Ужгородським товариством словаків в Одесі почала виходити газета “Єдина родина”, яка має на меті допомогу в об’єднанні всіх 133 національностей, що проживають нині у місті біля Чорного моря. В Центрі міжкультурної просвіти та толерантності при Кримському етнографічному музеї відбулася презентація історико-етнографічного навчально-методичного альбому “У Кримській оселі. Частина 5. Німці”. Видання присвячено 200-річчю перебування німців у Криму, а здійснене за проектом історика-краєзнавця, заступника голови Кримського вірменського товариства Т. Салистої-Григорян. Традиційно, починаючи з 1998 року, альбоми, що розповідають про культуру кримських вірмен, болгар, греків, українців, виходять трьома мовами – національною, українською та російською, щоб усі кримчани могли глибше зрозуміти один одного [42, 12, 43, 44].

Асоціація національно-культурних об’єднань України провела Всеукраїнський журналістський конкурс “ЗМІ за міжетнічну толерантність і консолідацію суспільства”. Серед переможців конкурсу – вірменська газета “Араган”, яка донедавна була національним додатком до газети “Голос України”. Журі присудило їй почесний диплом і приз за особливий внесок у справу зміцнення міжнаціонального миру і злагоди в Україні та журналістський професіоналізм [6].

Разом з тим у питанні підтримки і розвитку національних культур існує ряд проблем, пов’язаних, перш за все, із невирішеністю деяких питань етнополітики в Україні. Йдеться про зволікання з прийняттям нової редакції Закону України “Про національні меншини в Україні” – особливого законопроекту, адже він, по-перше, комплексний, а, по-друге, що найважливіше, він, якщо можна так сказати, є чимось на кшталт тесту на довіру до держави, її небайдужого ставлення до проблем представників нетитульної нації. І не випадково цей закон називають ще й малою конституцією [45].

Крім того, як наголошувалося на численних зустрічах, “круглих столах”, конференціях і нарадах, досі не визначені статус, керівники і напрями діяльності Державного комітету у справах національностей та міграції, а у Верховній Раді не прийнято Концепцію державної етнонаціональної політики України. Керівник Асоціації національно-культурних об’єднань України О. Фельдман зауважив, що держава не повинна відкладати вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням прав нацменшин. Це може не лише негативно позначитися на внутрішньополітичній ситуації в країні, а й ускладнити процеси інтеграції України до європейського співтовариства [46].

Розв’язання цих суттєвих проблем мають позитивно вплинути на подальший розвиток культур всіх народів, що проживають в Україні і які є невід’ємною складовою культури всього багатонаціонального українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Горбунова О. Із повагою до національних мов і культур // Голос України. –2005. – 1 берез. – С. 7

2.Закон України. Про національні меншини в Україні: Прийнятий

3.25 червня 1992р. № 2494-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – С. 529

4.Декларація прав національностей України // Право України. – 1992. – № 1. – С. 5

5.Рамочная Конвенция о защите национальных меншинств // Вест. МГУ. Серия 11. Право. – 1996. – № 6. – 86-97 ст.

6.Розпорядження Президента України. Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви: Прийнята 23 вересня 2005 року № 1172/2005-рп. // Уряд. кур’єр.–2005. – 30 верес. – С. 12

7.Послужний Л. За мир і злагоду // Голос України.–2005.– 27 січ.8.Хозяева в своем доме / Инф.// Киев. Вест. – 2005. – 20 янв.

9.Хоменко В. Дні грецької культури у Криму // Голос України. –2005. – 15 жовт.

10.“Еллада” згуртувала херсонських греків / Інф.// Уряд. кур’єр. – 2005. – 17 лют.

11.Кавун О. Скорботні роковини вірменського народу // Голос України. – 2005.– 26 квіт.

12.Хоменко В. Гуртуються німці Криму // Голос України. – 2005. – 11 лют.

13.Кулик О. Видавничий ужинок єврейського товариства // Уряд. кур’єр. –2005. – 5 лют.

14.Данюк І. Іслам без пояса шахіда // Веч. Київ. – 2005. – 1 берез.

15.Центр Толерантності / Інф. // Голос України. – 2005. – 20 трав.

16.Дмитрів І. Скарби реліктового народу // Дем. Україна.– 2005. –1 берез.

17.Хоменко В. Оберіг добросусідства // Голос України. – 2005. –16 лют.

18.Фестиваль „Східний базар” / Інф. // Веч. Київ. – 2005. – 27 серп. [55]

19.Кулик О. Крим – колиска караїмів // Уряд. кур’єр. – 2005. –15 верес.

20.Касьяненко М. У Криму розпочалися Дні грецької культури // День. –2005. – 8 жовт.

21.Козловський І. Румеї та уруми – то наша Еллада // Веч. Київ. – 2005. – 1 жовт.

22.Селезньов К. “Здесь пристанище благотишное” // Робітн. газета.–2005. – 6 жовт.

23.Кулик О. Грузини в Криму // Уряд. кур’єр. – 2005. – 22 лют.

24.Калиновська С. Дні естонської культури у Криму // Голос України. –2005. – 25 жовтня.

25.Густі В. “Словенска веселіца” // Уряд. кур’єр. – 2005. – 28 верес.

26.Революції виповнилося 156 / Інф. // Дем. Україна. – 2005. – 18 берез.

27.Буковина – край багатонаціональний / Укрінформ. // Уряд. кур’єр. –2005. – 18 серп.