Традиційне вбрання Полісся та Волині
Одяг населення цих близьких за історичною долею та рівнем економіки й культури регіонів найстійкіше зберігав архаїчні елементи. Це простежується практично на всіх видах традиційного вбрання.
Жіночі сорочки з саморобного полот¬на шили зі вставками (поликами) або з суцільними рукавами, пришитими по основі чи по пітканню. Стан сорочок частіше складався з двох широких по¬лотнищ. Такі сорочки мали широкі чохли та досить великий виложистий комір. В оздобленні характерним був моно¬хромний червоний орнамент, який вико¬нувався технікою ткання.
У сорочках Північного Полісся орна¬мент розміщувався на передній частині, поликах і по всьому полю рукавів — по¬дібно до білоруських сорочок.
Сорочки Західного Полісся орнамен¬тувалися переважно на рукавах. Це були геометричні або геометризовані малюн¬ки, підказані самою технікою перебору. Композиції будувалися на чіткій ритміч¬ності великих і дрібних фігур.
Волинські сорочки оздоблювалися вишивкою занизуванням, яка нагадує візерунчасте човникове ткання. Черво¬ний орнамент ішов справа наліво по всій довжині сорочки. Іноді до нього додавали синю або чорну нитку. На сході Волині декор від долішньої частини вставок широкими або вузькими смугами спадав уздовж верхнього боку рукавів. На За¬хідній Волині орнамент розташовувався на вставках і долішній частині рукава (зарукавчини).
У північних районах Полісся та Во¬лині побутували вовняні саморобні спід¬ниці — літники, андараки (останні — на межі з Білоруссю), які мали яскравий орнамент у вигляді клітин або смуг. За досить обмеженої палітри кольорів та орнаментальних мотивів тут, проте, спо¬стерігається велике розмаїття надзви¬чайно цікавих композицій. На андараках багатше орнаментовані клітини чи смуги займали поділ, інші — вужчі та прості¬ші — розміщувалися на решті площини. Щодо літників, то їх використовували переважно як святковий одяг. На щодень вживалися полотняні спідниці — мальо¬ванки — з вибитим орнаментом. Слід згадати також полотняні або напівполотняні спідниці-бурки, поділ яких оздоблю¬вався вовняними нитками у вигляді кольорових смуг переважно сірого, чер¬воного, зеленого кольорів. У західних районах Полісся та Волині побутували й спідниці, які ткалися чинуватою техні¬кою в один колір (подібно до спинки).
Поперечні червоні або червоно-чорні смуги спідниць відповідали поперечним візерункам рукавів сорочок. Оздоблен¬ням спідниць були також декоративні шви (галузка), вовняні кольорові тасьми, пізніше — нашивки з кольорових стрічок у чотири — шість рядків. Такі спідниці називали нашитими.
До комплексу одягу зі спідницею-літником входили запаски. Вони були або вовняні — в одне полотнище, з тка¬нини чи з вишитим орнаментом, або лляні чи конопляні, ткані в орнамен¬тальні смуги червоного кольору з дода¬ванням синього. На Житомирщині побу¬тували орнаментовані запаски, виконані килимовою технікою.
Як нагрудний одяг вживалися сукон¬ні безрукавки — довгі, пошиті на зразок кептаря. Значно коротшими були чорні вельветові безрукавки Західної Волині, оздоблені нашивками й лелітками. Носи¬ли також шнуровиці — приталені без¬рукавки, розширені донизу.
Дівчата заплітали волосся у чотири поплітки (батіжок). При одруженні за старовинним звичаєм відтинали (руба¬ли) косу.
Заміжні жінки накладали очіпок по¬верх кибалки, яку виготовляли з коноп¬ляного шнурка або скрученого шматка полотна, дерева, лика чи соломи у ви¬гляді кола, на яке накручувалося волос¬ся. Очіпки були ажурні, плетені з біле¬них лляних ниток у різноманітні геомет¬ричні та рослинні візерунки, котрі нага¬дували подібні мотиви на вишивках і килимах. Іноді сітчасто сплетені очіпки носили з переміткою. Твердіші очіпки виготовляли з кольорового ситцю або шовку з декоративним зубчастим висту¬пом на чолі.
Крім очіпків, побутували рушникові головні убори — плат, завивало, серпа¬нок. Усі вони мали вигляд довгого (до 3 м) шматка полотна, коротші кінці яко¬го були прикрашені багатим перебірним орнаментом. Такі кінці називали пере-мітковими заборами.
Способи пов'язування наміток були дуже різноманітні. Зокрема, на півночі Волині кінці намітки зв'язували чи ско¬лювали на потилиці та опускали їх по спині майже до самої землі або спереду до колін. На Поліссі намітка укладалася на голові плоско.
Перехідною формою від наміток до фабричних хусток були саморобні голов¬ні убори з тонкого вовняного прядива на лляній або бавовняній основі. Вони мали форму трохи видовженого прямо¬кутника й заповнювалися ритмічними різнокольоровими смужками (баточками), а їхні короткі боки прикраша¬лися багатшими щодо малюнка смутами.
Найбільше поширення як на селі, так і в місті мали хустки (хустини, платки, хустя, ширинки). їх виготовляли спочат¬ку з саморобного лляного полотна, пізні¬ше — з фабричних різнобарвних тканин.Куточки хусток звичайно вишивали ко¬льоровими, здебільшого червоними, нит¬ками геометричним і рослинним орна¬ментом, а середину залишали без декору. На Волині весь периметр хустки обрам-лювала декоративна кайма, а центральне поле ритмічно заповнювалося малюнком. Іноді такі хустки на кінцях прикрашали китицями з кольорової заполочі.
Для комплексу чоловічого вбрання Полісся та Волині характерне носіння сорочки навипуск із поясом.
До такого комплексу входила архаїч¬на тунікоподібна або поликова сорочка із домотканого полотна, оздоблена ви¬шивкою хрестиком або низинкою. Оздоб¬лення розміщувалося на з'єднанні рука¬ва зі станом, на комірі, пазушному роз¬тині, манжетах, подолі.
Чоловіки носили неширокі штани з ромбоподібною вставкою. Полотняні штани мали назви: ногавиці, ногавки, портки, портяниці, поркениці, ряднянки, гаті, а вовняні — гачі, холошні, крашениці, волосінки.
Для безрукавок використовувалося саморобне полотно або сукно, пізніше — фабричні матеріали. Безрукавки були ко¬роткі, з прямою спинкою і застібкою спереду.
Крім традиційної стрижки під ма¬кітру, поширеною була так звана під-ворота, коли волосся втинали довкола голови, а на потилиці залишали дещо довшим.
Найдавнішим типом чоловічих голов¬них уборів була шапка з овечого хутра або суконна з хутряною опушкою. На півдні Волині переважала циліндрична форма смушкових шапок, а на Черні¬гівському Поліссі та північному заході Волині носили рогаті шапки. Популяр¬ними були мазниці — великі чорні смуш¬кові шапки з розрізом збоку, де сяяла кольорова стрічка. На Поліссі носили кучми з верхом синього або чорного сукна. На Волині були поширені повстяні шапки з чотирикутним верхом.
Невід'ємною частиною як чоловічого, так і жіночого костюма був пояс, яким підперізували поясний та верхній одяг. Жіночі пояси були вужчими, чоловічі — ширшими.
Матеріал для виготовлення поясів становили саморобні вовняні нитки, інко¬ли фарбовані. На Волині, Поліссі, а та¬кож на півночі Львівщини робили плете¬ні пояси. Ця техніка є найдавнішою; в ній бере участь лише одна група ни¬ток — нитки основи, поробок відсутній. Сплітаючи між собою закріплені поряд нитки, одержують розтяжну сітчасту плетінку з поздовжніми смугами. Крім сітчастоплетених, вживалися пояси, виконані косичастою технікою пле¬тіння. Суть її така: нитки (поплітки) на-силяли на шнурок і прикріпляли до лави або столу, вільні ж кінці звивали на ко¬роткій палиці. Залежно від кількості по-пліток одержували плетінку рідку або густу.
Як жіночий, так і чоловічий верхній одяг шили переважно з саморобного по¬лотна й сукна. Подекуди вживали ткани¬ну з конопляною основою та вовняним поробком (попорцюк). Бідніші селяни використовували для виготовлення сукна валові нитки (порт) для основи, а вовня¬ні — для поробку. Таке сукно називали портяне, а зшитий з нього одяг — портянкою. Для виготовлення верхнього одягу служило сукно, основа й поробок якого були вовняними,— посуконне.
У жіночих і чоловічих свитах перева¬жали сірий та білий кольори. Сірі свити були поширені на Чернігівському, Київ¬ському та Волинському Поліссі, білі — на північ від Житомира.
Темно-коричневий колір природної вовни характерний, зокрема, для свит середньої смуги Волині.
Треба зауважити, що верхній одяг на Волині визначався особливою різнома¬нітністю, що зумовлене певною мірою її географічним розташуванням. З одного боку Волинь прилягає до Поділля, а з другого — до Підляшшя й Полісся — саме тих районів, де досить чітко ви¬ражені етнолокальні особливості вбрання.
У південних районах Волині був поширений верхній одяг із відрізною спинкою і горизонтальним швом, а також пошитий у талію, з фігурною спинкою та зборами. На півночі Волині чоловіки й жінки носили сермяги прямоспинного крою, з двома вусами, оздобленими чер¬воними суконними нашивками. Серед чо¬ловіків побутувала й суконна курта, яка була коротша за сермягу і без коміра. Цей тип робочого одягу носила переваж¬но сільська біднота.
На півдні Волині та Полісся подекуди шили верхній одяг із доморобного полот¬на (полотнянки). За кроєм вони були: прямоспинні однобортні; розклешені одно- та двобортні; прямоспинні з відріз¬ною спинкою й густими зборами. Такий одяг оздоблювався дуже скромно або зовсім не оздоблювався. Полотнянки на¬кидали поверх кожуха або свити, підпе¬різуючи поясом чи ременем.
Поліські та волинські кожухи були прикорочені, різноманітного крою, білі або фарбовані у жовтогарячий колір. Порівняно з іншими регіонами їхнє оздоблення досить стримане.
Найпопулярнішим селянським взут¬тям були плетені постоли, надзвичайно зручні в існуючих природних умовах. Робили їх із липового, вербового чи в'язового лика технікою прямого плетіння (на Чернігівському Поліссі — косого плетіння). Прив'язували постоли до ноги волоками, сплетеними з кінського волосіння.В цілому слід зазначити, що для по¬ліського костюма характерний білий ко¬лорит із переважанням червоного тону в оздобленні. Щодо одягу Волині, то він визначався різноманітними декоративно-технічними засобами оздоблення: заво¬лікання, хрестик, перетик, настилування, ажурна різь тощо.
Використана література.
1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч¬ний нарис. Київ, 1991.
3.Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран¬ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4.Нариси історії українського декоративно-при¬кладного мистецтва. Львів, 1969.
5.Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево¬люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
6.Бойко В. М. Українські народні традиції в су¬часному одязі. Київ, 1970.
7.Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8.Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ¬ні художні промисли України. Київ, 1979.
9.Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.