Зло як передумова добра. Відношення добра і зла. Поєднання добра і зла. Цінності вчинків

I Вступ.

Термін етика походить від давньогрецького ethos , що означало місце перебування, спільне житло. Згодом у слові етос почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер.

Наука етика вивчає етичні чесноти, досліджує, яка людська вдача є найдосконалішою, стежить за свідомістю людини. Звертаючись до категоріального устрою моральної свідомості, оскільки категорії – це саме такі основоположні поняття, які виступають водночас і найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, що має справу з даним аспектом дійсності. Відповідальність є однією з таких категорій моральної свідомості, оскільки вказує, з одного боку, на невід’ємну загальну рису будь-якої реально існуючої моральної особистості, а з іншого –розкриває сам спосіб роботи, саме функціонування моральної свідомості, яка осмислює світ з точки зору відповідного суб’єкта, прагне з’ясувати межі і характер людської відповідальності.

Існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоко. Німецький філософ-ідеаліст Г.В.Ф.Гегель зазначив, що категоріальний устрій долає відмінності між суб’єктом і об’єктом, утверджує- тотожність мислення і буття.

Категорія добра, яка розглядалась вище як цінність і провідна ідея моральної свідомості , що безпосередньо виводить її до проблем буття , продблем морального упорядження світу, разом із тим визначає фундаментальну внутрішню форму дій свідомості. Однією із сутнісних рис моралі є осмислення дійсності з точки зору проблемності добра і зла. Випливає також і те, що скласти детальніше уявлення про добро як фундаментальну категорію моральної свідомості можливо, лише враховуючи й категоріальну специфіку його одвічного антагоніста-морального зла.

II Основна частина.

1 Зло як передумова добра.

Протилежність добра і зла зовсім не означає , що в основі відносин між ними не закладені й певні взаємозв’язки. Як протилежності, добро і зло передбачають одне одного: у світі, де неможливо було б грішити, де перед людиною не відкривався би вимір злої волі,можна б було говорити про що завгодно , тільки не про добро. Добро передбачає моральний вибір.

Щоб усвідомити себе як моральну особистість, зібрати свою суб’єктивну енергію в єдине ціле, виховати свою волю, людина має відчувати весь ризик, усю незабезпеченість добра, яке не може утвердитись без її вибору.

Фахівці в галузі педагогіки зазначають: формуючись особистості потребують у власному, глибоко пережитому досвіді зла. Дитина, підліток, юнак на порозі дорослого життя має так чи інакше випробувати своє сумління, відчути реальний, не награний страх, реальний сором, щоб відчути межі своїх виборів і вчинків на майбутнє. В набутті цього досвіду, якого так чи інакше не позбавлений ніхто, є справжній, неминучий ризик.

Отже, без можливості зла, а інколи і його актуальної присутності в моральній свідомості і поведінці особистості неможливе гартування справжньої моральної доброти.

2 Відношення добра і зла.

У межах діалектичної філософської традиції, від Гегеля до основоположників марксизму, утверджується взірець розуміння взаємовідношення добра і зла в дусі класичної діалектики суперечностей- як цілковитого взаємоопосередкування, взаємопроникнення і взаємопереходу між ними. В суспільній свідомості вкорінюються думки про те, що зло в історії виявляється чи не найбільшою владою і природною формою втілення певного кінцевого добра, що добро безсиле, поки не знайде доступ до злих важелів реального прогресу, що добрі наміри самі по собі ведуть до пекла.

Саме користолюбство, любов до влади та інші низькі пристрасті головним чином і рухають коліщата історичного поступу, спрямованої до кінцевої свободи й добра.

Істотним наслідком утвердження в суспільній свідомості подібної діалектики виявилось те, що в межах доброчинної діяльності стала можливою ейфорія щодо зла як необхідного для досягнення позитивної мети.

Діалектична напруженість і взаємопереплетіння цих двох полюсів втілюються в незмінну актуальність вибору між началами добра і зла на кожному з етапів реалізації людських цілей. На передній план виходить потреба у відповідальному осмисленні кожного із знаючих елементів цілеспрямованої діяльності людини.

Вся сучасна історія свідчить, що мало бажати добра. Важливою є здатність добром робити добро –так вибудувати конфігурації своїх дій, щоб за будь- якого позитивного ефекту вони завдавали щонайменше зла людям і довкіллю.

3.Поєднання добра і зла.Якщо людина з шкільної лави і у теорії і на практиці звикла до діалектики, що переплутує добро і зло в єдиний нерозв’язний вузол, для неї в критичній ситуації, яка потребує відповідальних рішень, легше махнути рукою на ризик, покласти на авось, на те, що крива везе, а під благий намір усі гріхи спишуться,- і ступити на шлях конфронтації. Якщо особа здатна розрізняти добро і зло в найрізноманітніших обставинах буття – вона і критичній ситуації виходитиме з того , що компроміс- це все ж таки відносно менше зло, ніж смерть чи ризик знищення безвинних людей. І вона піде на компроміс там де це потрібно.

Проблеми сутності добра і зла та відношення між ними мають принципове значення не тільки для етичної теорії – вони зачіпають надзвичайно актуальні аспекти нашого соьгоднішноьго життя.

4 Цінності вчинків.

Людина яка робить добро лише з поваги до морального обов’язку або заради ідеї добра: заради світлого майбутноьго людства сумлінновиконувала б свої службові завдання, з почуття патріотичного обов’язку вболівала б за національну збірну, щиро зичачи добра знайомій дівчині, з єдиної цієї мети пропонує їй руку і серце... Не думаю що хтось назвав би цю людину особливо привабливою і досконалою в моральному відношенні. Отже прагнення до добра не робить людину доброю.

Свідомо прагнути добра, тим більше всіляко це прагнення демонструвати- зовсім не означає бути доброю людиною , на грунті таких прагнень зростають і святенництво, і банальний егоїзм.

Нерідко в житті ми чуємо зітхання, сповнені образи. Тип свідомого мораліста –далеко не вищий у духовному відношенні тип людини загалом, і особливої любові, ще не заслуговує. Щоб піднятись на більш високий ступінь духовного розвитку , мораль повинна здолати сама себе, забути про власне існування. Добро є повноцінним, коли, роблячи його, особа забуває про мораль і замість докорів самовиправдань переймається реальними турботами, стражданнями й радощами своїх ближніх. Добро повноцінне , коли людиною рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов’ язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування.

Висновок.

Добро і зло є небхідними для підтримки так званої рівноваги. Ці два начебто протилежні полюси є взаємонеобхідні і взаємозалежні одне від одного. Та необхідність зла не означає, що ми повинні спеціально вигадувати, тягти у власне життя, або створювати собі образи зла. Людина не є всемогутньою і для неї завжди залишатиметься відкритою царина морального вибору, один з полюсів якого буде позначений як зло. Потрібно мужньо і відкрито стрічати зло там, де воно вторгається в наше життя

Особа має пройнятись духом моральності на стільки, щоб він міг жити й утілюватись у найглибших її почуттях, мимоволі й невимушено даватись взнаки в найтонших проявах її суб’єктивності. Мораль чогось варта тоді, коли вона живе, оскільки живе людинаю. Коли людина, забувши про те, що мусить творити добро, залишається доброю.

ЛІТЕРАТУРА

1.В.Малахов – Етика. Курс лекцій. Навчальний посібник- Київ 2002

2.В.О.Лозовий – Етика. Київ 2004

3.В.Горський – Історія української філософії. Київ 1996

4.В.Г.Немировський – Сенс життя: проблеми і пошуки. Київ 1990

5.В.Г.Лихолоб – Професійна мораль і етика службових відносин в органах внутрішніх справ: роль моралі в підвищенні ефективності і якості службових справ. Київ 1984.