Щастя

Пошуки й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття «щастя». В кінцевому підсум¬ку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу жит¬тя, бажаючи зробити це життя щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних по¬треб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно мо¬ральної вдоволеності, позначений поняттям «щастя», по¬в'язаний з усвідомленням людиною своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню постав¬лених цілей. Поняття «щастя» фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

Серед учених-етиків утвердилося визначення розгляду¬ваного поняття моральної свідомості як такого стану лю¬дини, «який відповідає найбільшій внутрішній вдоволенос¬ті умовами свого буття, повноті й осмисленості життя, здійсненню свого людського призначення». Отже, для досягнення щастя людина повинна:

а) мати ясне уявлення про життя, спроможне зробити її існування повним і осмисленим, що забезпечує реаліза¬цію її людського призначення; б) оскільки хронічного щастя так само немає, як нетанучої криги (Герцен), людина мусить постійно триматися свого уявлення про життя, прагнути його реалізувати в усіх виникаючих си¬туаціях морального вибору; в) нарешті, для відчуття щас¬тя абсолютно необхідний збіг у достатній мірі актуально¬го стану буття та уявлення про те, яким воно має бути.

Моральна практика дає багатий спектр уявлень про щастя: для одних людей — це цікава робота, якій відда¬ють усе життя до решти, для інших — спілкування з ко¬ханою людиною, сім'я. Для багатьох щастя невіддільне від кар'єри, просування службовими сходинками, слави, матеріального достатку. Справді, на рівні особистого сві¬товідчуття в поняття «щастя» вкладається передусім «пред¬метний» сенс, пов'язаний з конкретною метою життєдіяль¬ності. При цьому часто засоби досягнення щастя приймаються за саме щастя. Оскільки засобів цих безліч і вибір їх диктується конкретною ситуацією (для хворої людини — це здоров'я, для стомленої, засмиканої життєвими незго¬дами похилої людини — це спокій, для молодої людини — рух, калейдоскоп подій), то на рівні буденної свідомості виникає ілюзія незводимості безлічі уявлень до єдиного поняття.

Ототожнення щастя та засобу, що до нього веде, по¬роджує (за втрати цього засобу) висновок про недосяж¬ність щастя, його ефемерність. Це підмітив ще Сенека, котрий вказував на помилку, властиву всім людям, які прагнуть щасливого життя. Вона полягає в тому, що «прий¬мають засоби до нього за його саме й чим більше до нього прагнуть, тим далі від нього опиняються».

Як уже зазначалося, питання що таке щастя людське, як досягти щастя, належать до числа «вічних» питань. Вони хвилювали людину ще в сиву давнину, що відобрази¬лося в народних повір'ях, приказках та прислів'ях. Віра у вдалий випадок, який принесе щастя, жива й у наш час. При нагоді старші люди скажуть: «не родися красивим, а родися щасливим». Проводжаючи в самостійне життя, зауважать: «кожен сам коваль свого щастя». Все це є уза¬гальнення багатоманітності життєвого досвіду пошуків і переживань щастя.

Народна мудрість, афоризми, висловлювання великих людей, допомагають зробити набутком кожного загальні правила та закономірності щасливого життя. Щастя ді¬стається тому, хто багато трудиться, говорив Леонардо да Вінчі, підкреслюючи тим самим зв'язок щастя та праці. Дбаючи про щастя інших, ми знаходимо своє власне, ствер¬джував філософ Платон, вважаючи, що для особистого щастя необхідне спілкування з іншими людьми, зв'язок осо¬бистого щастя зі щастям інших. Аналізуючи думки про щастя, підкреслимо їхній гуманістичний пафос. Усі люди однаково прагнуть щастя й мають на це право. Але до¬сягнення щастя, боротьба за нього невіддільні від піклу¬вання про щастя інших. Прагнучи щастя, необхідно чини ти опір усім проявам нещастя. Моральна порядність, вір¬на дружба, некорисливе кохання — все це те, без чого щас¬тя неможливе.

Так само, як і сенс життя, щастя є найвищою соціаль¬ною потребою. В ієрархії моральних цінностей йому нале¬жить провідне місце. Як писав Арістотель, щастя — це та¬ка мета дій, яку «ніхто не вибирає ні заради (благ), ні

заради чогось іншого». Це, «очевидно, щось досконале... (повне, кінцеве) й самодостатнє» '. Якщо сенс життя орга¬нізовує діяльність людини, спрямовує її устремління, то щастя означає виконання цих устремлінь, певною мірою характеризує діяльність людини як процес закінчений (мо¬мент збігу стану буття людини з її уявленнями про те, яким воно має бути). Щастя є чуттєво-емоційною фор¬мою ідеалу.Ідея щастя як загальної мети, як найвищого блага ви¬никає в тісному зв'язку з ідеями свободи, рівності, спра¬ведливості, гуманізму. В Новий час уявлення про щастя доповнюється ідеями демократії та прогресу. В такому потрактуванні щастя стає орієнтиром для суспільства в цілому, для класів та окремих особистостей і водночас во¬но сповнює боротьбу за високі ідеали чуттєво-емоційним змістом, надає цій боротьбі глибокого особистісного сенсу, формує відчуття співпричетності з великими звершеннями.

Життєвий загальнолюдський досвід виділяє й складові щастя, тобто чинники, що визначають стан моральної вдо¬воленості. Загальноприйнятим вважається умовний поділ чинників щастя на зовнішні та внутрішні. Звичайно саме зовнішні чинники передусім фіксуються масовою свідоміс¬тю. До них належать рівень матеріального добробуту, ста¬новище людини в суспільстві (колективі) та сім'ї, харак¬тер трудової діяльності, коло улюблених занять і т. п. До числа внутрішніх чинників слід віднести розум, волю, тем¬перамент, характер, моральні якості особистості. Ці чинни¬ки формують морально-психологічний і духовний світ осо¬бистості.

Подібний поділ виправдовується моральною практикою. Так, Л. М. Толстой фіксує його в ряді афоризмів, напри¬клад у такому: «щастя залежить не від обставин, а від себе». Моральний досвід показує, що наявність зовнішніх чинників самих по собі ще не гарантує щастя, оскільки вони мають ще дістати вираження в координатах внутріш¬нього світу особистості.

Побутує думка, що всі щасливі сім'ї схожі одна на од¬ну. Вона має під собою вагоме підґрунтя. Стосунки в та¬ких сім'ях засновані на любові, взаємній повазі, взаємо¬розумінні, бажанні допомогти одне одному, вірності (як не згадати висловлювання Сенеки: «щастя потребує вір¬ності»). При цьому зовнішні чинники бувають найрізнома¬нітнішими (сім'ї ці в матеріальному відношенні можуть перебувати на протилежних полюсах шкали достатку, оскільки останнє не приводить автоматично до щастя).

Серед внутрішніх чинників особливе значення для щас¬тя мають чесноти. Досить певно висловився з цього при¬воду Л. М. Толстой: є два бажання, здійснення яких може принести істинне щастя людині,— бути корисним і мати спокійне сумління. Необхідний аксесуар щастя — це впев¬неність, що живеш правильно (А. С. Макаренко). Стано¬ві щастя близьке почуття виконаного обов'язку, яке жи¬виться потребою в повазі та любові з боку інших людей. Нарешті, багато важать незаплямована честь і гідність людини.

Усі ці внутрішні чинники демонструють свою значущість у складних ситуаціях морального вибору, коли в офіру при¬носиться матеріальне благополуччя. Види діяльності, де постійно виникають екстремальні ситуації (наприклад, альпінізм), висувають на перший план у шкалі моральних цінностей саме чесноти людини, котрі «зцілюють душу». «Адже гори не тільки калічать, а й ізцілюють душу, вчать взаємовиручці, справжній чоловічій дружбі»,— говорить Микола Захаров, п'ятиразовий чемпіон країни з альпініз¬му.

Відмінності в змісті внутрішнього світу особистості й реальних умов її життя породжують і багатоманітність уявлень про шляхи досягнення щастя, щастя як такого. Навіть у представників одного колективу вони не збіга¬ються. На рівні діяльності суспільства розкривається кон¬кретно-історичний, соціально-класовий характер уявлень про щастя. Так само, як і уявлення про сенс життя, уяв¬лення про щастя виконує нормативну функцію — зумов¬лює характер нашої поведінки, ставлення до суспільства та природи.

Звичайно, протягом усього свого життя людина не мо¬же бути постійно ним вдоволена. Не буває щастя без чер¬воточинки, зауважив Горацій. Трапляються в житті мо¬менти, коли людина відчуває себе глибоко нещасною. Та¬ка діалектика життя, котра дає можливість повніше й гостріше відчути його радість. Розуміння причин нещастя, вміння з гідністю переносити й долати їх, зацікавленість у включенні до особистого досвіду набутих моральних уро¬ків роблять можливішим досягнення щастя.

Важливість визначення суті справжнього щастя дик¬тується ще й тим, що викривлене уявлення про нього може зробити життя людини нещасливим. Правильне ж усвідом¬лення складових щастя є однією з передумов досягнення

моральної вдоволеності життям, своїм місцем у світі. Уточ¬нюючи «вічне» питання про шляхи досягнення щастя, Кант зауважував, що «мораль, власне кажучи, є вченням не про те, як ми повинні зробити себе щасливими, а про те, як ми повинні стати гідними щастя» '. Тобто, акцент робить¬ся не на засобах досягнення щастя (зовнішніх чинниках), а на визначенні й формуванні тих моральних якостей внут¬рішнього світу людини, тих моральних механізмів, котрі тільки й роблять індивіда моральним суб'єктом.Гідною щастя людина стає тільки прагнучи його досяг¬нення, ведучи активний пошук форм життєдіяльності, що забезпечують моральну вдоволеність. Щастя завойовуєть¬ся й виробляється, а не дістається в готовому вигляді з рук благодійника (О. І. Писарєв). «Очікування» щасливої ми¬ті грунтується на розумінні щастя як сприятливої долі й тільки. Разом із тим праві й ті, хто вважає, що «людина, котра присвятила себе гонитві за повним щастям, буде найнещасливішою з людей».

Дане положення можна інтерпретувати по-різному, але нещастя такої людини випливає насамперед із неможли¬вості досягнення «повного» щастя (згадаймо, що про це говорив іще Горацій). Подібні нещастя визначені вже тим, що так тлумачене щастя є головною метою життя й тому вільно чи мимовільно набуває предметних рис, пов'язу¬ється із зовнішніми чинниками. Отже, треба не шукати щастя, а вкладати його в те, що шукаєш. Це пов'язане з активним творчим процесом, що вершиться у внутрішньому космосі моральної свідомості. Таким чином, можна зроби¬ти висновок, що виховання людини має бути орієнтоване на навчання того, на основі чого щастя стає можливим, бо щастю як такому навчитися неможливо.

Завершуючи розмову про щастя, можна визначити його як переживання повноти буття, пов'язане зі здійсненням особистості у відповідності з певною концепцією сенсу життя. Будучи чуттєво-емоційною формою ідеалу, щастя синтезує устремління особистості й суспільно значущі зав¬дання.

Добровільне прийняття й реалізація на практиці вимог прогресивної моралі, що якнайповніше ввібрала в себе загальнолюдські цінності, можливе лише через глибоке за¬своєння уявлень про сенс життя, ідеал, щастя, що, в свою чергу, дає змогу правильно усвідомити своє місце в житті в усій його конкретності.