Перукарська справа: освітлення перукарень, робоче місце, будова і функції шкіри, перша допомога

ОСВІТЛЕННЯ ПЕРУКАРЕНЬ

Для правильного визначення кольору та відтінку волосся при його фарбуванні, точного виконання стрижок і укладок перукарю необхідне якісне сильне та рівномірне освітлення.

Найкращим вважається природне освітлення, яке рекоменду¬ють використовувати з максимальною ефективністю.

Забезпечити необхідне освітлення протягом усього часу роботи перукарні, особливо в осінньо-зимовий період, природним шляхом неможливо. Тому виникає потреба у штучному світлі, близькому до природного. Його забезпечують люмінесцентні світильники із розсіювачами або плафонами з матового скла.

На робочих місцях, окрім загального освітлення на залу, перед¬бачають місцеве освітлення. Як джерело світла використовують лампи розжарювання, галогенні лампи в колбі з молочного скла, які не мають засліплюючого ефекту.

Застосовуються пристрої місцевого освітлення на гнучких кронштейнах, що дає змогу змінити напрямок світлового потоку, та арматурою, яка забезпечує захисний кут не менше 30°.

Для запобігання зоровому дискомфорту і для захисту від пря¬мого сонячного проміння на вікнах установлюють сонцезахисні пристосування (козирки, жалюзі, штори).

РОБОЧЕ МІСЦЕ ПЕРУКАРЯ

Робочі місця перукаря обладнують різними за конст¬рукцією туалетними столиками або полицями, настінними дзерка¬лами різної форми, перукарськими кріслами. Розмір дзеркала має бути не менше 60x100 см.

Для розміщення інструментів, препаратів, білизни використовуються тумбочки, візки, шух¬ляди в столиках.

У перукарнях установлюють крісла з ручками, підставками для ніг; вони мають вільно обертатися та регулюватися по висоті.

Для дітей передбачаються спе¬ціальні крісла або накладні сидіння до звичайних крісел.

Розміщення робочих місць має узгоджуватися з загальним дизай¬нерським рішенням; крісла можуть розташовуватися поодинці чи групу¬ватися уздовж стін або в центрі залу.

Вважається, що відстань від стіни до крісла має бути не менше 70 см, відстань між осями крісел сусідніх робочих місць — 1,8 м, а між пара¬лельними рядами місць — не менше 3-х метрів. Загальна норма на робо¬че місце — від 4,5 кв. м.

У перукарських за¬лах дозволяється вико¬ристання пересувних сушарок для волосся. Мийки можуть бути вмонтовані в поверхню робочих столиків або бути автономними зі стільцями спеціальної конструкції.

БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює його взаємозв'язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву дорослої людини — 1,6-2,3 м2, маса шкіри до¬сягає 5 кг, а з підшкірною жировою клітковиною — 20 кг, що від¬повідно становить 4-6% і 16-17% від загальної маси тіла. За кіль¬кістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2) шкіра є найбільшим органом людини.

Шкіра — надзвичайно складний за будовою багатофункціо¬нальний орган. її зовнішній вигляд і стан — малюнок, колір, пружність, еластичність — непостійні і перебувають у прямій за¬лежності від загального стану організму, віку, статі, раси, кліма¬тичних умов, спадкових особливостей і від того, наскільки ретель¬ним є догляд за шкірою.

Функції шкіри:

захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна — регулює температуру тіла;

сенсорна — численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти об¬міну речовин;

обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем;

дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від фізичного навантаження;

імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри. Шкіра складається з трьох шарів (рис.):

— епідермісу (зовнішня частина);

— дерми, або власне шкіри (серединна частина);

— гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня час¬тина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинис¬те і пушкове), залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс — це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною мембраною (рис. 1.2). Межа між епідермісом і дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри — в епідерміс. У людського ембрі¬она ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Рис. 1.1. Будова шкіри:

І - епідерміс 1 - роговий шар; 2 - блискучий шар; 3 - зернистий шар; 4 - шипуватий шар; 5 - базальний шар. II - дерма, або власне шкіра: 6 — сосочковий шар; 7 — сітчастий шар. IV - підшкірна клітковина; IV — потова залоза; V — волосяний фолікул; VI — сальна залоза

Рис. 1.2. Будова епідермісу:

І — базальна мембрана; II — базальний шар; III — шипуватий шар; IV — зернистий шар- V — роговий шар; 1 — корнеоцит; 2 — меланоцит; 3 — клітина Лангерганса,

4 — кератиноцитЕпідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.

Базальна мембрана — дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить фільтром, що не пропускає в дер¬му великі заряджені молекули, і через який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

На базальній мембрані знаходиться один шар клітин цилін¬дричної форми. У верхній половині кожної клітини міститься овальне ядро, багате хроматином. Ці клітини мають здатність до розмноження. Цей шар клітин зветься базальним, чи зародковим (гермінтативним). Сама клітина базального шару, або кератино¬цит, просуваючись від базальної мембрани до поверхні шкіри, поступово втрачає ядро і перетипрюєть на рогову лусочку. Кератиноцити отримали свою назву за основною функцією виробленням кератину, що заповнює поверхневі клітини епідермісу, щоб утворити роговий шар.

В епідермісі серед кератиноцитів розмішуються галузисті, або відросткові клітини, які залежно від їх меланогенної активності та способу забарвлення отримали різні назви мелатоцити, або ден¬дритичні клітини; світлі клітини Масона та клітиниЛангерганса, або відростки.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імун¬ної системи, належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за допомогою регуляторних молекул. Ці клітини через особливу будову називають ще дендри¬тичними, або відростковими. Відростки клітин Лангерганса про¬низують усі шари епідермісу, досягаючи рівня рогового шару, а також можуть проникати в дерму, у лімфатичні вузли. Вважа¬ється, що клітини Лангерганса регулюють швидкість розмно¬ження кератиноцитів. За стресових впливів, коли на поверхню шкіри діють фізичні чи хімічні травматичні фактори, клітини Лангерганса спонукають базальні клітини епідермісу до посиле¬ного поділу.

Над клітинами базального шару розташований шипуватий шар, що складається з декількох (4-5) рядів багатогранних клі¬тин з пухирцевоподібним ядром. Клітини з'єднуються між собою міжклітинними відростками. Між клітинами є щілиноподібний простір, пов'язаний з лімфатичною системою дерми. При ушкод¬женні епідермісу починається лімфотеча.

Над шипуватим шаром знаходиться зернистий шар, що скла¬дається з кількох рядів ромбоподібних клітин, у протоплазмі яких містяться зерна й брилки: звідси і назва — зернистий. Зерна є кератогіаліном; базальний, шипуватий і зернистий шари утворюють мальпігіїв шар.

Над зернистим розташований дуже тонкий блискучий шар. Він складається з плоских без'ядерних клітин, сильно заломлює світло і не забарвлюється барвниками. У ньому міститься елеїдин, який є етапом розвитку кератогіаліну в кератин. Блискучий шар добре виражений там, де роговий шар товстий, наприклад, на пі¬дошвах.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без'ядерних ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів і погано проводить електрику і тепло. На різних ділянках тіла товщина епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

У середньому кератиноцити живуть протягом 28 днів. Відрив від базальної мембрани служить пусковим сигналом для синтезу білка кератину, що в міру просування клітини вгору заповнює всю цитоплазму і поступово витісняє всі клітинні органели. Зрештою, кератиноцит утрачає ядро і перетворюється на корнеоцит — плоску лусочку, набиту кератиновими гранулами, які нада¬ють їй твердості й міцності. Цей процес завершується у верхньо¬му роговому шарі, що є основою епідермального бар'єру шкіри людини.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпе¬чує механічні властивості шкіри — ЇЇ міцність, пружність, еластич¬ність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (під¬шкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Дерма складається з колагенових, еластинових і аргірофільних волокон, а також клітинних елементів — фібробластів, тучних клі¬тин, макрофагів, лейкоцитів, простір між якими заповнює основ¬на аморфна речовина. Образно кажучи, будова дерми нагадує комбінацію пружинного і водного матраців, де роль пружин віді¬грають волокна колагену (білкові нитки в них скручені на зразок спіралей) та еластину. А роль водної подушки виконує гель, що складається з гіалуронової кислоти і хондроїтин-сульфатів, зв'язаних з водою.

Загальноприйнятим є поділ дерми на два шари: сосочковий і сітчастий, між якими немає чіткої межі.

Поряд з волокнами, клітинними елементами і міжклітинною речовиною, до складу дерми входять кровоносні та лімфатичні су¬дини, нерви, потові і сальні залози, а також волосяні цибулини.Кров, що циркулює по кровоносних судинах, забезпечує клі¬тини поживними речовинами і киснем, а також виводить із клі¬тин продукти клітинного метаболізму. Кровоносні судини утво¬рюють у дермі два сплетення: поверхневе і глибоке. Поверхневе судинне сплетення розміщується в сосочковому шарі дерми під базальною мембраною; його утворюють найдрібніші судини, арте¬ріоли й венули. Воно виконує функцію живлення епідермісу й функцію газообміну. Глибоке судинне сплетення залягає на межі дерми і гіподерми, складається з більших артеріальних і венозних судин, а основна його функція — теплообмінна.

Лімфатичні судини розміщуються паралельно кровоносним і також утворюють поверхневе і глибоке сплетення. Лімфа очищає клітини шкіри від шлаків, виводить з організму токсини — вико¬нує дренажну та імунну функції.

Поверхневе лімфатичне сплетення починається із сосочкових синусів лімфатичними капілярами, які сліпо відкриваються. Далі лімфа відпливає в глибоке лімфатичне сплетення.

Слід зазначити, що стінки лімфатичних судин тонші за стін¬ки кровоносних судин такого ж діаметра і не містять м'язових во¬локон, отже, не можуть скорочуватися. Це варто враховувати при виборі техніки масажу.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова клітковина (рис. 1.3). На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна мережа, або спле¬тення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально вниз спускаються пучки, з'єдную¬чись із глибокою фасцією шкіри. Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться жирові клітини. Волокнисті суб¬станції гіподерми пронизані вели¬кою кількістю кровоносних і лім¬фатичних судин, уздовж яких про¬ходять відгалуження глибоких Шкірних нервів.

У гіподермі, крім жирових клі¬тин і нервів, залягають тіла потових і сальних залоз, частково — волосяні сумки, тільця Фатер-Паччіні і Руффіні. Крім того, тут розсіяна невелика кількість клітинних елементів: фібробластів, макрофагів, лейкоцитів, неди-ференційованих клітин. При проблемах з ожирінням і целюлітом саме в цьому шарі і відбуваються основні зміни. Тонкі волокнис¬ті перетинки між жировими клітинами товщають, перетискаючи кровоносні і, головне, лімфатичні судини, перетворюються на щільні фіброзні капсули, які й є морфологічною основою мікро-і макровузликів.

Целюліт починається з порушення балансу між синтезом і розщепленням ліпідів — ліпогенезом і ліполізом — в адипоцитах (жирових клітинах) гіподерми. Одночасно з нагромадженням жи¬ру відбувається активне розростання й ущільнення фіброзної тка¬нини міжклітинних перегородок. Так утворюються щільні жирові капсули. Частина гіпертрофованих адипозних часточок випина¬ється в дерму, піднімаючи базальну мембрану й епідерміс. У ре¬зультаті шкіра стає схожою на апельсинову кірку.

Накопичення і виділення жирів в адипоцитах регулюється че¬рез альфа- і бетаадренорецептори, розташовані на клітинній мем¬брані адипоцита. Розростання жирової тканини прямо залежить від балансу альфа- і бетаадренорецепторів у клітинах. При целюліті переважає ліпогенез (накопичення жиру), руйнування жиро¬вої тканини сповільнюється, а через порушення проникності мем¬бран адипоцитів жир не може виводитися з клітин. При цьому синтез ліпідів триває, а розщеплення їх на жирні кислоти і глі¬церин блокується. Тому целюліт ще називають ліподистрофією, тобто порушенням обміну ліпідів.

Гіподерма виконує і захисні функції шкіри, захищаючи внут¬рішні органи від механічних і термічних ушкоджень.

За даними досліджень останніх років, гіподерма є дуже склад¬ною і майже не вивченою структурою. Так, доведено, що в гіпо¬дермі виробляються жіночі статеві гормони — у дуже невеликій кількості, але виробляються. Встановлено, що товстушки, як пра¬вило, енергійніші й сексуальніші за худих жінок. Крім того, пері¬од менопаузи у більшості жінок, коли згасає функція яєчників, супроводжується появою зайвих кілограмів.

Кровопостачання шкіри здійснюється двома сплетення¬ми - поверхневим і глибоким (рис. 1.4). Перше розміщується у сосочковому шарі дерми, друге — на межі з підшкірно-жиро¬вою клітковиною. Мікроциркуляторне русло шкіри становлять артеріальні капіляри, метаартеріоли, термінальні артеріоли, ве¬нозні капіляри, венули-посткапіляри — збірні і м'язові. При та¬кій системі кров, що протікає в дермі, може оперативно пере¬розподілятись.

Частина капілярів поверхневого сплетення утворює петлі у сосочках, що випинаються в епідерміс. Ці судини забезпечують живлення епідермісу, а також беруть участь у терморегуляції. Поживні речовини у вищі шари проходять у міжклітинному прос¬торі — плазматичними капілярами. У сітчастому шарі кількість капілярів невелика, за винятком придатків шкіри, що проникають усередину сітчастого шару — волосяних фолікулів, сальних і по¬тових залоз.Лімфатичні судини, як зазначалося, також утворюють два сплетення в шкірі тіла. Поверхневе сплетення розташовується трохи нижче венозних сплетень, а глибоке — у підшкірно-жиро¬вій клітковині.

Кровопостачання м'яких тканин обличчя і голови здійснюєть¬ся від зовнішньої сонної артерії. Кровоносні судини шкіри черепа анастомозують між собою, утворюючи густі артеріальну та веноз¬ну мережі, спрямовані радіально до центру тім'яної ділянки. Лім¬фатичні судини анастомозують одна з одною, збираючи лімфу до трьох груп лімфатичних вузлів. З лобної ділянки лімфа збираєть¬ся в передні привушні лімфовузли, з потиличної — у потиличні вузли, з тім'яної — переважно в задні привушні лімфовузли. Шкі¬ра обличчя має розгалужену мережу кровоносних і лімфатичних судин, по яких переміщується тканинна рідина. Така сукупність функціонально взаємозалежних тканинних структур забезпечує доставку до клітин необхідних речовин.

Надання першої допомоги при знепритомненні, шоку, тепловому та сонячному ударах, опіку, обмороженні

Головною причиною знепритомнення є раптова недо¬статність кровонаповнення мозку під впливом нервово-емо¬ційного збудження, страху, болю, нестачі свіжого повітря тощо.

Ознаки. Звичайно непритомність настає раптово, але ін¬коли перед нею наступає блідість, блювання, нудота, слаб¬кість, позіхання, посилене потовиділення. Пульс прискорю¬ється, артеріальний тиск знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40—50 ударів на хвилину.

Допомога. Потерпілого необхідно покласти на спину, щоб голова була нижче рівня ніг (на 15—20 см) для поліпшен¬ня кровообігу мозку. Потім звільнити шию і груди від одягу, забезпечити доступ свіжого повітря, поплескати по щоках, полити обличчя, груди холодною водою, дати понюхати нашатирний спирт. Коли потерпілий опритомніє, дати йому гарячий чай або каву, 20—30 крапель настоянки валеріани.

Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або взага¬лі не дихає, можливе западання язика. У такому разі вжива¬ють заходи для оживлення.

Причиною шоку може стати сильний біль, значна втрата крові, утворення у пошкоджених тканинах шкідливих віру¬сів, що призводять до виснаження захисних можливостей ор¬ганізму, внаслідок чого виникають порушення кровообігу, дихання, обміну речовин.

Ознаки. Блідість, холодний піт, розширені зіниці, корот¬кочасне знепритомнення, прискорене дихання і пульс, зни¬ження артеріального тиску. За важкого шоку — блювання, спрага, попелястий колір обличчя, посиніння губ, мочок вух, кінчиків пальців, можлива зупинка дихання і кровообігу.

Допомога. Необхідно надати першу допомогу, яка відпо¬відає виду поранення (наприклад, зупинити кровотечу, іммобілізувати перелами тощо).

Потерпілого слід зігріти (закутати в ковдру), покласти на спи ну з дещо опущеною головою.

Якщо немає підозри на пошкодження внутрішніх орга¬нів, потерпілому дають гарячий напій. Заходами, що пере¬шкоджають виникненню шоку, є тепло, зменшення болю, пиття рідини.

Тепловий або сонячний удар настає внаслідок тривалого перебування на сонці без захисного одягу, при фізичному на¬вантаженні у нерухомому вологому повітрі.

Ознаки. Легкий ступінь — загальна слабкість, нездужан¬ня, запаморочення, нудота, спрага, шкіра обличчя червона, вкрита потом, пульс і дихання прискорені, температура тіла 37,5—38,9° С. Середній ступінь — температура 39—40° С, сильний головний біль, різка м'язова слабкість, миготін¬ня в очах, шум у вухах, серцевий біль, яскраво виявлене

почервоніння шкіри, сильне потовиділення, посиніння губ, прискорення пульсу до 120—130 уд./хв., часте і поверх¬неве дихання. Тяжчі ступені перегрівання кваліфікуються по-різному: якщо температура повітря висока і його во¬логість підвищена, йдеться про тепловий удар; якщо дов¬го діяли сонячні промені — про сонячний удар. При цьому температура тіла піднімається вище 40° С, настає знепри¬томнення, шкіра суха, можуть початися судоми, порушуєть¬ся серцева діяльність, припиняється дихання.

Допомога. Потерпілого необхідно перенести в прохо¬лодне місце, намочити голову і ділянку серця холодною водою, дати прохолодне пиття, піднести до носа ватку, змочену нашатирним спиртом. Якщо різко порушується серцева діяльність, зупиняється дихання, розпочинають штучне дихання.

На виробництві й у побуті часто виникають термічні та хімічні опіки. Термічні опіки з'являються від дотику до розжарених предметів, полум'я, попадання на шкіру га¬рячої рідини або пари. Хімічні опіки виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіру і слизові оболонки концен¬трованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фос¬фору тощо. При займанні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.Ознаки. Залежно від тяжкості розрізняють чотири ступені опіку: 1 — почервоніння шкіри та її набряк; 2 — пухирі, на¬повнені жовтуватою рідиною; 3 — утворення некрозу шкіри (струпів); 4 — обвуглювання тканин. При великих опіках ви¬никає шок. За глибиною ураження тканин хімічні опіки поді¬ляються на чотири ступені: 1 — чітко визначене почервонін¬ня шкіри, легкий набряк; 2 — сильний набряк, утворення пухирів різного розміру, форми; 3 — потемніння тканин або їх побіління за кілька хвилин, годин; шкіра припухає, вини¬кає різкий біль; 4 — глибоке омертвіння не лише шкіри, а й підшкірної жирової клітковини, м'язів, зв'язкового апа¬рату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюєть¬ся сухий струп. При опіках лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Необхідно швидко вивести або винести потер¬пілого з вогню. При займанні одягу треба негайно його зняти або накинути щось на потерпілого (мішок, тканину), тобто не давати доступу повітря до вогню. Полум'я на одязі можна гасити водою, засипати піском, гасити своїм тілом, качаю¬чись по землі.

При опіках 1 ступеня треба промити уражені ділянки шкіри антисептичними засобами, потім обробити спиртом, одеколоном. До обпечених ділянок не можна доторкатись руками, не можна проколювати пухирі й відривати шматки одягу, що прилипли до місць опіку, не можна накладати мазі, порошки тощо.

Опікову поверхню накривають чистою тканиною. По¬терпілого (якщо його морозить) треба зігріти: укрити, дати багато пиття. При знепритомненні дати понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. У разі зупинки дихання треба зробити штучне дихання.

Якщо одяг потерпілого просочився хімічною рідиною, його треба негайно зняти, розрізати чи розірвати на місці по¬дії. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змиваючи їх струменем води 10—15 хви¬лин, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хіміч¬ної речовини у дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3 %-м розчином борної кислоти. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при з'єднан¬ні з водою. Якщо невідомо, яка хімічна речовина спричи¬нила опік і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку

накладається чиста суха пов'язка і потерпілого негайно на¬правляють до медичного закладу.

Переохолодження настає внаслідок порушення процесів терморегуляції, при дії на організм холодового фактору і роз¬ладу функцій життєво важливих систем організму. Відморо¬ження виникає тільки за тривалої дії холоду, при дотику тіла до холодного металу на морозі, при контакті зі зрідженим по¬вітрям або сухою вуглекислотою, при підвищенні вологості й сильному вітрі за не дуже низької температури повітря (на¬віть близько 0° С). Сприяє переохолодженню і обмороженню ослаблення організму внаслідок голодування, втоми або хво¬роби. Найчастіше відморожуються пальці ніг і рук, а також ніс, вуха, щоки.

Ознаки. На початковому етапі потерпілого морозить, прискорюються дихання і пульс, підвищується артеріальний тиск, потім настає переохолодження, рідшає пульс, дихання, знижується температура тіла. Після припинення дихання серце може ще деякий час скорочуватись (від 5 до 45 хв.).

При зниженні температури тіла до 34—32° С затьмарю¬ється свідомість, припиняється довільне дихання, мова потерпілого стає неусвідомленою.

Розрізняють чотири ступені відмороження тканин: 1 — почервоніння і набряк; 2 — утворення пухирів; 3 — омерт¬віння шкіри і утворення струпів; 4 — омертвіння частин тіла.

Допомога. При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають розтиранням, дають випити кілька склянок теп¬лої рідини. При середньому і тяжкому ступенях тіло енергій¬но розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато гарячого пиття, молоко з цукром. Якщо потер¬пілий дихає слабо, треба розпочати штучне дихання.

Після зігрівання потерпілого і відновлення життєвих Функцій йому дають спокій. Не можна робити розтирання снігом.

Одяг і взуття з відморожених частин тіла знімати треба дуже акуратно, якщо ж зробити це не вдається, потрібно роз¬пороти їх ножем чи розірвати.

Отруєння — це тяжке захворювання, яке сталося внаслі¬док проникнення до організму різних токсичних речовин. Захворювання починається через 2—3 години, інколи через 20—26 годин.

Ознаки. Це загальне нездужання, нудота, блювання, спазмоподібний біль у животі, пронос, блідість, спрага, підвищення температури тіла до 38—40° С, частий, слабий пульс, судоми.

Допомога. Потерпілому негайно кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5—2 л води, а потім виклика¬ють блювання шляхом подразнення кореня язика) до появи чистої промивної води. Можна дати 8— 10 таблеток активова¬ного вугілля). Потім дають міцного чаю, але не їжу.

Якщо після отруєння пройшло 1—2 години і отрута над¬ходить вже зі шлунку до кишечника, то викликати блювання даремно.

В такому випадку необхідно дати потерпілому проносне (2 столові ложки солі на 1 склянку води).Для зменшення всмоктування отрути слизовою оболон¬кою шлунково-кишкового тракту потерпілому можна дати 2—3 яєчних білки на 1 л води, розведений крохмаль або молоко.

Щоб запобігти зупинку дихання і кровообіг, протя¬гом кількох годин необхідне постійне спостереження за потерпілим.

Причиною отруєння окисом вуглецю є вдихання чадного газу, продуктів горіння, дія диму.

Ознаки. Шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у ву¬хах, слабкість, нудота, слабкий пульс, судоми, порушення

зору, дихання, роботи серця, знепритомнення протягом годин і навіть діб.

Допомога. Забезпечити потерпілому приплив свіжого повітря (якщо є можливість — дати подихати киснем). Звільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати по¬нюхати нашатирний спирт. На голову і груди потерпілого покласти холодний компрес. Якщо потерпілий не втратив свідомості, напоїти гарячим чаєм, кавою. У разі припинен¬ня дихання необхідно провести штучне дихання.

При отруєнні алкоголем, наркотичними та токсичними речовинами у потерпілого спостерігаються головний біль, слабкість, нудота, запаморочення або знепритомнення. У тяжких випадках шкіра стає вологою з синюшним відтін¬ком або блідою, розширюються зіниці, можуть бути судо¬ми, порушується серцева діяльність.

Допомога. При наданні першої допомоги потерпілого кладуть так, щоб голова була вище тулуба. Дають понюхати нашатирний спирт, далі треба промити шлунок. Після цьо¬го потерпілому дають міцний чай. Якщо сп'янілий знепри¬томнів, необхідно вжити заходів, аби запобігти захлинанню блювотними масами. Для цього треба покласти його на бік так, щоб голова була опущена. Велику небезпеку ви¬кликає отруєння сурогатами алкоголю (метиловим спир¬том, етиленгликолем, дихлоретаном) або підробленими алкогольними напоями, які розповсюджуються через сти¬хійну торгівлю.