Зачіски Візантії
На зміну античній красі та гармонії людського образу при¬йшов новий тип — духовна краса. Канони візантійської краси — овальне, трохи видовжене обличчя, великі очі, високе відкрите чоло і маленькі уста. Тіло, як правило, маскували, тому що його сприймали як спокусу, породження диявола. Оголення стало грі¬ховним і переслідувалося християнською мораллю.
Візантійська імперія виникла на початку IV ст. на межі двох епох: пізньої античності й доби зародження нового суспільства середньовіччя. Столицею цієї держави став Константинополь, заснований імператором Костянтином І. Він заснував нову сто¬лицю і підкорив державі християнську церкву. Християнська ре¬лігія була в цей період великою силою, законодавицею етики й моралі. У XV ст. Візантія впала під натиском турків.
Візантія мала великий вплив на формування моди Західної та Східної Європи періоду середньовіччя. Законодавцями моди стали члени царської родини. Особливо популярними були ві¬зантійські прикраси, які відзначались єдністю стилю і високою художньою майстерністю. Тонка вишуканість характерна для ві¬зантійських діадем, сережок, браслетів, шийних прикрас, перс¬нів, пряжок, застібок-фібул. Візантійські емалі у поєднанні із зо¬лотом, тонкою філігранню високо цінувалися далеко за межами імперії. Саме у Візантії почалося «царювання» в моді перлів. Довгий візантійський одяг, що приховував форми тіла, був дуже простим (рис. 1.42).
Уся краса цього костюма полягала в декоративності тканин і вишуканому оздобленні. Перли у поєднанні з рубінами, сапфіра¬ми, смарагдами та іншим коштовним камінням, матовим блиском золота, мерехтінням візантійських емалей становили таку кольо¬рову і фактурну гармонію, що багато поколінь були в захваті від мистецтва візантійців.
Завдяки візантійським фрескам і мозаїкам, дослідники моди можуть детальніше вивчати тогочасні зачіски й головні убори. За¬чіски знатних жінок являли собою складні композиції з локонів і кіс у поєднанні з різноманітними прикрасами. Щоб ці споруди трималися на голові, їх заколювали шпильками, зробленими з кісток або міді. Багато гарних жінок прославили Візантію. Імпе¬ратриця Феодора носила валикоподібну зачіску, розкішно при¬крашену перлами і коштовним камінням. Підвіски з перлів спус¬калися вздовж обличчя на груди, що візуально подовжувало обличчя, підкреслюючи канони краси візантійського часу (рис. 1.43). У Візантії були вишукані перукарні та майстерні ци¬рульників, де виготовляли якісні перуки. І чоловіки, й жінки фарбували волосся рослинними барвниками у каштановий колір. Імператриця Феодора, дружина імператора Юстиніана (VI ст.), фарбувала волосся у блакитнуватий колір і посипала його золо¬тою пудрою, її вії були вкриті арабськими «стіммі» (стародавня туш); нігті рук та ніг були рожевими.
Жіночі зачіски VI ст. певною мірою нагадували римські. Во¬лосся ділили на дві частини, хвилясте укладали в напрямку потилиці, а на маківці збирали високу декоративну форму, яку прикрашали обручем із перлів і коштовного каміння.
Зображен¬ня імператриці Ірини дає уявлення про естетичні смаки XII ст. Пишне русяве волосся гарно викладене навколо обличчя, на гру¬ди з обох боків спущені довгі коси, укладені у спеціальні футля¬ри, прикрашені перлами. На голові стема — головний убір, що символізує імператорську владу, а на плечах — круглий царський комір (рис. 1.44).
Більшість візантійських жіночих зачісок мали форму, подібну до валика, їх, наче німб, укладали навколо голови. Переважали об'ємні й пишні зачіски. Зустрічалися зачіски з вуз¬лами, укладеними на потилиці, що нагадували грецькі. Для кріп¬лення зачісок використовували сітки, стрічки, шнурки, які при¬крашали перлами та камінням. Були також зачіски з косами. Одну або дві коси заплітали й укладали у вигляді валика навколо голови, при цьому вуха закривали повністю. Дівчата носили за¬чіски з прямим проділом, який розділяв волосся на два боки від чола до потилиці. На скронях заплітали коси, перев'язували пас¬ма в декількох місцях по довжині або перекручували волосся об'ємними джгутами. Зверху надягали обручі або плоскі шапоч¬ки — чепці. Заміжні жінки повністю закривали волосся головни¬ми уборами. Жінки панівного класу покривали волосся довгими вуалями з дорогих шовкових або оксамитових тканин, а жін¬ки з народу — короткими до плечей, з дешевих тканин. Зверху надягали обручі.
Візантійська мозаїка, фрес¬ки, книжна мініатюра та інші витвори матеріальної культури дають змогу дослідити не тіль¬ки жіночу, а й чоловічу моду. На початку розвитку візантій¬ської моди зустрічалися варіан¬ти римського напряму. Чолові¬ки голили обличчя і коротко підстригали волосся. Цей зви¬чай існував за часів імператора Костянтина І і до царювання імператора Юстиніана І.Лише у VII ст. чоловіки в переважній більшості почали відрощувати бороди. Зачіски стали одноманітними. Чоловіки носили зачіски у вигляді валика. В основі виконували подовжену стрижку. Волосся підстригали по колу, лише чубчик робили ко¬ротким. Кінці волосся завивали всередину, таким чином, утворю¬вався валик. Серед чоловіків — представників панівної верхівки — популярними були зачіски із закрученим на кінцях волоссям у вигляді кучерів.
Відомі випадки, коли чоловіки для маскування лисини вико¬ристовували перуки. Імператор Феофіл у IX ст. видав указ, в якому рекомендовано носіння перук і спеціальних зачісок, що маскують лисини, рідке волосся або його відсутність. У святко¬вих та урочистих випадках імператор надягав діадему — стему, яка складалася з окремих пластинок коштовного металу або бу¬ла суцільною у вигляді кільця. Інша царська діадема — «камела-укіон» — нагадувала купол храму і зверху увінчувалася хрестом. Стема і «камелаукіон» багато прикрашалися перлами, підвісками, ланцюжками, коштовним камінням.
Особливі риси в моду чоловічих зачісок внесло духовенство. Служителі церкви носили зачіски з частково голеними скронями і тім'яною частиною голови (як у апостола Павла). З VIII ст. ха¬рактерною зачіскою для служителів католицької церкви стала «тонзура» з голеною маківкою (рис. 1.45), яку прикривали ша¬почкою (рис. 1.46). Цей звичай зберігся й досі.
Простий люд носив зачіски у вигляді шапки, розчісуючи во¬лосся на всі боки. Бороди чоловіків були різноманітними за формою: напівкруглі, квадратні, клиноподібні. Деякі чоловіки закручували бороди у вигляді штопора. Вуса були невеликі, зде¬більшого підстрижені. Доповнювали чоловічі зачіски головні убори круглої або конусоподібної форми.
На Русі ознаки візантійської моди зберігалися майже без змін упродовж 800 років.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
2.Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. — К.: Мис¬тецтво, 2003. 26 с.
3.Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
4.Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. — 320 с.
5.Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6.Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7.Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. - 176 с.
8.Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Науко¬ва думка, 1996.
9.Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографіч¬ний словник. - К.: Наукова думка, 1996. — 112 с.
10.Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
11.Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направле¬ння. - М.: 2003.
12.Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
13.Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15.Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Бі¬лозуба та ін. — К., 1961.
16.Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.