Зачіски народів Арабського Сходу
У першій половині VII ст. кочові арабські племена вийшли за межі своєї батьківщини — Аравійського півострова і рушили на завоювання інших країн. Протягом VII і початку VIII ст. вони за¬хопили величезні території: всю Передню Азію, Закавказзя, Іран, Середню Азію, Єгипет і Північну Африку, частину Іспанії та Португалії, острів Сицилію. Склалася величезна середньовічна держава — Арабський халіфат, у якій поступово встановилися феодальні відносини. Як єдина держава халіфат проіснував лише до середини IX ст.; відтоді почався його швидкий розпад на ряд самостійних феодальних держав. Доля окремих частин колиш¬нього Арабського халіфату була різною. Значна частина Перед¬ньої Азії (Сирія, Палестина, Ірак), а також Єгипет і вся Північна Африка внаслідок завоювання і розселення на їхніх територіях арабів поступово цілком арабізувалися. Народи цих країн перей¬няли арабську мову, ввійшли до складу арабської народності. Саме ці держави (включаючи Аравійський півострів) і донині представляють Арабський Схід. Завоювання до середини XVI ст. майже всієї цієї території турками не вплинуло на культурну спадщину античності елліністично-римської доби, давньоіранської цивілізації та інших народів Сходу. Переробивши й запліднивши її новим струменем власної культури, джерела якої корінилися в давніх цивілізаціях Аравійського півострова ще І тисячоліття до н.е., араби створили дуже високу культуру, яка на той час знач¬но переважала західноєвропейську. Економічним базисом розвит¬ку цієї культури був прогрес сільськогосподарського виробниц¬тва, швидке зростання міст як центрів різноманітних ремесел і широкий розвиток торгівлі, в тому числі зовнішньої (з Індією, Китаєм, Європою і Стародавньою Руссю).
Соціальна диференціація костюмів у країнах Арабського Схо¬ду чітко не виявлялася, особливо в ранній період. Асортимент тканин для1 арабських костюмів був надзвичайно різноманітний, оскільки рівень розвитку текстильного виробництва на всьому Арабському Сході й у підкорених арабами країнах був дуже висо¬кий. Особливу популярність здобули сирійські, перські, середньо¬азіатські, єгипетські, іспано-мавританські та сицилійські тканини. Деякі існуючі й нині назви тканин виникали від найменувань ве¬ликих середньовічних текстильних центрів Сходу (наприклад, муслін — від міста Морул, дама — від міста Дамаск). Здавна улюбленим кольором арабського одягу був білий, популярними вважалися також коричневий, синій, чорний, пізніше — червоний, зелений. Одяг виготовляли із смугастих тканин, з геометричними узорами і навіть використовували написи — цитати з Корану
Основним чоловічим одягом були сорочки, халати абба і джебба, плащ-бурнус, каптан, куртка, штани.
Відповідно до вимог ісламу, право¬вірні мусульмани повинні були голити голови, залишаючи іноді тільки невели¬ке пасмо волосся на маківці. З поши¬ренням цієї релігії у завойованих араба¬ми країнах цей звичай повсюдно був прийнятий, принаймні в середовищі міського населення і більшої частини осілих сільських жителів. Виняток ста¬новили лише Іран, де в умовах виник¬нення нового віросповідання магоме¬танської релігії — шиїзму чоловіки не тільки не голили голів, а відпускали досить довге волосся, і почасти маври в Іспанії, які також іноді мали довге волосся. Щодо кочівників, то в переважній більшості вони продовжували носити волосся. Бе¬дуїни пустелі нерідко відрощували довге волосся, випускаючи його пасмами на плечі й навіть заплітаючи в кіски (рис. 7.47). Здавна араби шанобливо ставилися до бороди, вважаючи її не тільки окрасою чоловіка, а ще й «оселею для добрих духів». То¬му скрізь на Арабському Сході чоловіки замолоду відрощували бороди і дбайливо їх доглядали. Переважно мали підстрижену бороду, відпущену від щік, якій надавали напівкруглої та коніч¬ної форм; іноді зустрічалися і подвійні бороди. З віком бороди подовжували, що було особливо характерним для духівництва. Нерідко на щоках волосся підголювали так, що з боків борода створювала лише вузьку кайму вздовж краю щелепи. Разом із бородою неодмінно носили й вуса — неширокі, підстрижені, пропущені в бороду. З проникненням в арабський халіфат турків бороди почали голити, залишаючи тільки вуса. Проте для Араб¬ського Сходу протягом усього періоду цей звичай був винятком.
Найдавнішою формою головних уборів, типовою для костю¬мів кочівників — бедуїнів, вважалася хустка — куфія. Згодом вона перетворилася на поширений специфічно арабський голов¬ний убір. Носили також круглі або куполоподібні шапочки — тюрбани.
Основою арабських жіночих костюмів, як і чоловічих, були сорочка і штани, плаття — тоб, покривала — хібари, халат — єлик, шаровари, каптан, куртка, чадра.
Прибирання голів жінок на Арабському Сході складалося із зачіски і головного убору з численними прикрасами. При цьому відкритих зачісок майже ніколи не но¬сили, і головний убір був неодмінним елементом жіночих костюмів.Відрощу¬ючи довге волосся, арабські жінки або заплітали його у коси, або спускали на плечі вільними пасмами чи комбінува¬ли обидва прийоми. Кількість кіс була різною, аж до кількох десятків (часом траплялися дуже тоненькі, дрібні кіс¬ки). Щоб подовжити такі кіски, в них вплітали чорні або золоті шнурки, до кінців яких прикріплювали ще нитки з нанизаними численними золотими чи срібними монетами або бляшками (рис. 7.48).
Традиційним головним убором арабських жінок вважалася хустка. Важливим елементом убрання жінок на Арабському Сході було покривало для обличчя, яке жінки-мусульманки неодмінно одягали, виходячи на вулицю. Існували два типи покривал для обличчя: чадра і борко.
Жінки на Арабському Сході широко користувалися космети¬кою: підводили очі, підмальовували брови, вії та губи; за допомо¬гою хни фарбували в рудувато-оранжевий колір нігті на руках і ногах, долоні й ступні; серед жінок-бедуїнок нерідко можна було побачити татуювання обличчя. Найчастіше татуювали підборід¬дя (рідше — щоки і чоло), на якому наколювали синьою або зе¬леною фарбою прості узори. Найбільш улюбленими оздобами жінок Арабського Сходу були численні прикраси до головних уборів: діадеми з підвісками, різної довжини ланцюжки, складені з кілець, монет, бляшок, намистин. Ланцюжки підвішували до головних уборів із боків біля скронь і на потилиці. Такі самі ланцюжки, прикріплені з обох боків до скронь, звисали спереду півколом: вони були дуже поширеними в усіх верствах суспільс¬тва. Не меншу популярність мало різноманітне намисто, яке доповнювали нагрудними кулонами й багатьма підвісками. Неод¬мінною прикрасою були сережки з підвісками. Браслети надіва¬ли не тільки на руки й зап'ястя, а нерідко — й на ноги, низько, біля кісточки ступні. Носові кільця широко побутували переваж¬но у бедуїнок.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
2.Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. — К.: Мис¬тецтво, 2003. 26 с.
3.Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
4.Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. — 320 с.
5.Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6.Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7.Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. - 176 с.
8.Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Науко¬ва думка, 1996.
9.Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографіч¬ний словник. - К.: Наукова думка, 1996. — 112 с.
10.Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
11.Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направле¬ння. - М.: 2003.
12.Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
13.Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15.Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Бі¬лозуба та ін. — К., 1961.
16.Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.