Розвиток перукарського мистецтва стародавньої Греції
Давні греки були завзятим, енергійним народом. Характерною рисою давньогрецького суспільства, хоч як це дивно, була відсут¬ність великих рабовласників. Це мало велике значення для роз¬витку античної демократії, яка сприяла розквіту давньогрецької культури.
Історія давньогрецького античного суспільства починається приблизно в XI ст. до н. е., з часів переселення в Грецію дорійських племен, і поділяється на декілька періодів: гомерівський (XI-VIII ст. до н. е.), архаїчний (VII-VІ ст. до н. е.), класичний (V-ІV ст. до н. е.), елліністичний (ІV-ІІІ ст. до н. е.).
Велике значення для поступу цієї культури мала професія скульптора і художника. У Стародавній Греції це вільні й шано¬вані люди. Ідеалом греків було здорове, фізично треноване тіло. Образ оголеного атлета став головним в античній скульптурі. Патріотизм, висока громадянська свідомість, широкий світо¬гляд — усе це поєднувалося з фізичною красою гармонійно скла¬деного тіла.
Слід зазначити, що давньогрецьку моду вирізняли п'ять особливостей: прагнення до організованості, закономірності, про¬порційності, доцільності, симетрії (рис. 1.26 а, б, в). Саме у Ста¬родавній Греції зачісці було надано значення високого мистецтва, а чоловіки охоче експериментували зі своїм волоссям. Перукарі мали не тільки гарно і швидко причісувати волосся, а й, як в архітектурі та скульптурі, дотримуватися правил гармонії та естетики.
Дівчата Стародавньої Греції, на відміну від юнаків, не брали участі в Олімпійських змаганнях, але гарне тіло вважалося і в юнаків, й у дівчат дарунком від Бога і становило предмет гор¬дості, поваги й шанування.
Тво¬ри мистецтва не тільки дають уявлення про ідеали краси та смаки давніх греків, а й дозво¬ляють вивчати форми зачісок, модних на той час. Естетична досконалість зачісок Стародав¬ньої Греції впродовж багатьох століть була предметом насліду¬вання. Головні критерії жіночої краси того часу — природність пропорцій тіла. Гарними вважа¬лися прямі, правильні лінії носа, підборіддя, невисоке чоло, вели¬кі очі й підкреслена дугоподібна лінія брів. Саме такою людство бачить статую Афродіти Мілоської (рис. 1.27 а). Символом чоловічої краси став Аполлон Бельведерський (рис. 1.27 б).
Спартанці з юнацьких років не стригли волосся. Прикладом турботи про зачіску може бути оповідь Геродота про те, що шпигун від Ксеркса бачив од¬ного спартанця, який зачісував і прикрашав своє волосся напе¬редодні битви.
Даючи загальну характерис¬тику чоловічим зачіскам у Ста¬родавній Греції, можна зробити висновок, що вони були досить різноманітні. У ранньому пері¬оді грецької історії вони майже не відрізнялися від жіночих. В архаїчну епоху носили довге завите й укладене у суворому порядку волосся, а також коси, їх залишали розпущеними, вкла¬дали навколо голови. Пізніше за¬чіски спрощували: перукарі пра¬цювали годинами, створюючи ілюзію локонів, що розвіювали¬ся на вітрі.
Найпопулярнішими були зачіски з розчесаним на всі бо¬ки волоссям. На потилиці зали¬шали довгі пасма, а над чолом короткі, які завивали у тугі ло¬кони або закручували в кільця. Волосся звисало щільно при¬тиснутими одне до одного пас¬мами чи його вкладали у ви¬гляді заплетеного «хвоста», який підгортали догори. При цьому локони закладали під ко¬су (рис. 1.28 а).
Зустрічалися також зачіски, що нагадували вавилонські, з підгорнутим у вигляді петлі «хвостом» (рис. 1.28 б).
Чоловіки носили подібні за¬чіски, доповнюючи їх локонами над чолом (рис. 1.28 б). Це за¬чіски з довгого волосся, вільно завитого, яке спускали на спину і плечі. У чоловіків в архаїчний період була поширена зачіска з кіс, які заплітали за вухами й укладали навколо голови, наче обідок. Волосся над чолом укла¬дали чубком, що складався з дрібних кілець або серпоподіб¬них завитків (рис. 1.28 г). Інко¬ли збоку спускали довге пасмо, перекручене у вигляді джгута (рис. 1.28 д). У V-ІV століттях до н. е. подібні зачіски зникли і з'явилися нові — із завитими кучерями.
Фарбування волосся, завив¬ка здійснювалися добре освіче¬ними фахівцями як з рабів, так і з вільних громадян. Раби, які володіли професійними техно¬логіями виконання зачісок,
дуже високо цінувалися, мали майнові привілеї. Кожен із фахівців виконував тільки одну операцію. Так, уже в сиву давнину виник¬ли своєрідні школи з навчання перукарської майстерності. Саме у Стародавній Греції з'явилися перші професійні перукарі — «каламістри». Ця назва походить від назви щипців для завивки во¬лосся. Металеві стержні «каламіс» були вдосконалені в щипці для завивки волосся «каламіструми».
Техніка виконання зачісок постійно вдосконалювалася. Мож¬на було побачити поєднання різноманітних локонів: трубчастих, кільцеподібних, спіральних (рис. 1.28 е). Деякі ритуальні й на¬рядні зачіски прикрашали над чолом бантом із волосся, який на¬гадував метелика. Таку зачіску називали «цикада», або «бант Аполлона» (рис. 1.29).Греки вважали, що густе довге во¬лосся — найкраща прикраса вільної людини. Тому в Стародавній Греції завжди, від зародження держави і до македонського періоду, поважні мужі обов'язково відпускали бороди та вуса (рис. 1.30).
В Афінах довгі бороди носили чо¬ловіки літнього віку, мудреці. Борода символізувала мужність: її відпускали після 20 років, попередньо присвятив¬ши перший юнацький пушок богам. Отже, обличчя голили вільні молоді юнаки, в яких борода росла ще повіль¬но, а також раби. Після македонського загарбання чоловіки голили бороди й у зрілому віці.
З македонського періоду гоління обличчя стало популярним серед усього чоловічого населення. В кла¬сичний та елліністичний періоди чо¬ловіки почали скорочувати довжину волосся, особливо на потилиці, зовсім відкриваючи шию. Вони вже не випускали локонів над чолом і пасом волосся з боків. Раби завжди мали коротку стрижку. Практично всі чоло¬вічі зачіски доповнювали лобними пов'язками, обручами, шнурками, стрічками (рис. 1.31).
Лише коли почали носити коротке волосся, від лобних пов'язок поступо¬во відмовились. У свята чоловіки зма¬зували бороди і зачіски ефірними олі¬ями, посипали розмеленою крейдою, борошном з бобів, порошком із духмя¬них трав. Греки вміло поєднували форму зачіски з особливостями облич¬чя. Від природи вони мали густе тем¬не волосся, хоча дуже часто змінювали його природний колір. У поемах Гомера «Іліада» та «Одіссея» згадуються правителі й герої з гіацинтово-черво¬ним волоссям, золотокосі богині,
На створеній три з полови¬ною тисячоліття тому фресці Кносського палацу (Крит) зоб¬ражені витончені дівчата з дов¬гим, переплетеним волоссям, що спадає їм на плечі м'якими, великими локонами, які звива¬ються, наче змії (рис. 1.32).
З цього ж періоду зберегло¬ся зображення юнака з довгим до пояса волоссям. Його голо¬ву покриває гарна діадема, прикрашена квітами лілії та різнокольоровим пір'ям. Жінка, яка стоїть поруч, має довге, роз¬ділене на прямий проділ волосся, що спускається на плечі й гру¬ди окремими довгими пасмами, які нагадують дрібно заплетені кіски. Подібну зачіску можна побачити на скульптурі «Дівчина в пеплосі» (540-530 рр. до н. е.; рис. 1.33 а).
Основним типом жіночої зачіски був так званий грецький вузол: розділене на прямий проділ волосся досить низько спадало на чоло (грекам не подобалося занадто високе чоло) (рис. 1.33 б), а на потилиці вкладалося пучком. Найрізноманітніші пов'язки, діадеми, стрічки і сітки давали змогу створювати різні варіанти цієї нехитрої, по суті, зачіски.
Для жіночих зачісок характерні два основних види: довгі локони, що спадають на шию та груди, і підібране волосся, зав'язане на потилиці у вузол. Перша зачіска дуже нагадує чоло¬вічі зачіски архаїчного періоду. За відкритими вухами, на поти¬лиці відрощували довге волосся, яке заплітали в коси, завивали у локони або спускали вільними пасмами. Другий вид жіночих за¬чісок характерний для періоду розквіту давньогрецької культури. У більшості зачісок чоло було закрите локонами, завитками або пасмами, що вільно спадали. Відкрите чоло в Стародавній Греції вважалося негарним. Найпростішу зачіску робили так: волосся роз¬діляли на прямий проділ, трохи завивали, напускали півколами на чоло, а потім зачісували хвилястими пасмами до потилиці або до маківки, де зв'язували його в пучок. Шия при цьому була відкрита. Особливою популярністю у Стародавній Греції користувалися за¬чіски з вузлами, які називали «корімбос» (рис. 1.33 в).
Варіанти «корімбосів» були дуже різноманітними. Наприк¬лад, відома зачіска під назвою «гроно хмелю». Волосся в цій за¬чісці піднімали високо догори, на маківці завивали у локони або кільця, на чоло випускали короткі пасма закрученого волосся.
Зачіски «факел», «лампадіон» та¬кож були популярними в Стародавній Греції. Пофарбоване у світлі мідні ко¬льори волосся укладали на потилиці в подовжену форму (рис. 1.34 а). Для зручності використовували спеціальні металеві каркаси і сітки (сфендоли).
Волосся укладали в це невигадливе приладдя або перев'язували стрічками, залишаючи стирчати кінці. Обриси зачіски нагадували форму античної олійної лампи, а кінці волосся — язики полум'я. Саме цю зачіску називали «лампадіон» (див. рис. 1.34 б).
У середині V ст. до н. е. Аспасія, друга дружина правителя Афін полко¬водця Перікла, запропонувала зачіску у вигляді дині; її так і називали — «динеподібна». Зачіска увійшла в мо¬ду й являла собою укладені від країв волосся до маківки правильні джгутоподібні пасма. Для збереження форми зачіску кріпили стрічками чи шнура¬ми, перев'язуючи їх хресто- або спіра¬леподібне.
Давньогрецька гетера, красуня Фрі-на, ввела у моду високу зачіску з бан¬том. Мармурову статую Фріни створив великий скульптор Пракситель.У V ст. до н. е. відмічено спроби фарбування волосся. В Стародавній Греції особливо захоплювалися руся¬вим волоссям, а також його золотави¬ми відтінками. Цю моду було запози¬чено у римлянок. Пізніше греки перейняли моду й на перуки. Гречан¬ки змінювали природний колір волос¬ся (чорний) за допомогою розчинів лугу, добиваючись золотистого ко¬льору. Для надання волоссю світлого відтінку користувалися дрібно меле¬ним рисом і борошном, а в особливо
урочистих випадках перуки посипали золотим порошком. Із світлого волосся робили різноманітні за формою перу¬ки, які коштували дуже доро¬го. Форма залежала від сма¬ків, пори року, часу доби. Дешеві перуки робили з мор¬ської трави, стебел рослин, їх фарбували в охристі та жовті кольори. Заможні жінки, як правило, мали декілька перук.
Особливими були зачіски гетер, що вирізнялися вишука¬ністю, золотавим кольором во¬лосся. За формою вони нага¬дували «корімбос», частково закритий спеціальною стрічкою, тканиною або укладений у спеціальний мішечок «сакос» (рис. 1.35). Прикрашали зачіски діадемами, обручами.
У Стародавній Греції жінки втирали у волосся духмяні есенції, олійні суміші, що дуже дорого коштували.
Жінки користувалися біли¬лами, рум'янами, сурмили бро¬ви. Косметику використовува¬ли усі, але дуже делікатно (на відміну від того, як це робилося у Стародавньому Єгипті або в архаїчний період грецької істо¬рії) — косметика імітувала при¬родну блідість чи рум'янець. Очі закапували соком беладо¬ни, від чого зіниці розширюва¬лись, а очі блищали. Особливої
популярності косметика набула у гетер. У Стародавній Греції жінки користувалися і парфумами, які тримали у вишуканих керамічних флаконах — лекіфах. Улюбленими ароматами були жасмин, троянда, фіалка, лаванда. Багато жінок заколювали в зачіски маленькі пакетики з квітами. Ароматичні суміші, зміша¬ні з овечим жиром, розтавали на сонці й поширювали пахощі свіжості. Крім того, гречанки прикрашали себе золотими ви¬робами, носили шпильки для волосся, сітки, сережки, брас¬лети у вигляді змій на зап'ясті, вище ліктя і на ногах. Носили також намиста, фібу¬ли, геми (коштовне каміння з опуклим чи заглибленим зобра¬женням того чи іншого образу, сцен).
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1.Будур Н. История костюма. — М.: Олма-Пресе, 2001.
2.Васіна З. Український літопис. Вбрання. - Т. 1. — К.: Мис¬тецтво, 2003. 26 с.
3.Золотов Ю. Французский портрет XVIII ст. — М.: Иск, 1968.
4.Иллюстрированная инциклопедия мод/ Под ред. Л. Кибаловой. Прага: Артия, 1986. — 320 с.
5.Кирсапова Р. Сценический костюм и театральная публика в России XIX ст. - М.: Артист, 2000.
6.Коконова Й., Самсонадзе Н. Женщина й ее платье: Век XX. М.: Инкомбук, 2000. - с. 63.
7.Костюм / Под ред. Ф. Ф. Комиссаржевского. — СПб.. 1910. - 176 с.
8.Матейко К. М. Український народний одяг. — К.: Науко¬ва думка, 1996.
9.Матейко К. М. Український народний одяг: Етнографіч¬ний словник. - К.: Наукова думка, 1996. — 112 с.
10.Мода й стиль. Современная єнциклопедия. — М.: Аваита, 2002.
11.Плаксина 3. Б. й др. История костюма, стили и направле¬ння. - М.: 2003.
12.Пономарьжов А. Українська минувшина. — К.: Либідь, 1993.
13.Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1, 2. — К.: Мистецтво, 1978. - 192 с.
14.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. — К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.
15.Українське народне мистецтво: Вбрання / Під ред. В. Г. Бі¬лозуба та ін. — К., 1961.
16.Ясіевич В. Про стиль і моду. — К.: Мистецтво, 1968.