Народні композиційні прийоми ство¬рення комплексів одягу; способи поєд¬нання та носіння комплексів убрання. Особливості оздоблення одягу різних регіонів України
Для традиційного костюма характерна наявність усіх життєво важливих склад¬ників, котрі об'єднувалися у функціо¬нально та художньо довершений ан¬самбль, який побутував тільки в даній місцевості. При цьому народні майстри використовували всі можливі матеріали залежно від призначення одягу. Крім того, важливим засобом, що узгоджував усі елементи композиції, була орнамен¬тація. Орнамент органічно з'єднувався з тим чи іншим елементом убрання, який він прикрашав, розвивав якийсь худож¬ній образ на різних деталях костюма, вносив загальну композиційну рівно¬вагу.
Особливу роль у композиційній ціліс¬ності класичних форм українських комп¬лексів одягу, їхніх локальних варіантів відігравали головні убори, прикраси, поя¬си, взуття. Крім того, етнографічні комп¬лекси будувалися на характерних для да¬ної території художньо-композиційних принципах, певній естетичній системі. Це проявлялося у виборі виду одягу, його матеріалу, крою, пропорцій, оздоб¬лення, способів носіння тощо. Народні майстри виконували свої вироби творчо, не копіюючи одне одного, створюючи розлогу палітру костюма кожного ре¬гіону.
Базуючись на антропологічних особ¬ливостях місцевого населення, компози¬ція костюма узгоджувалася не тільки з зовнішніми ознаками (будовою облич¬чя, кольором очей, волосся, зачіскою, статурою), а й із постановкою фігури, манерою рухатись тощо. Органічне злит¬тя найтиповіших антропологічних особ¬ливостей із костюмом, цілісність цього образу й створили етнографічні типи українців: подолян, наддніпрянців, гуцу¬лів, слобожан і т. д.
Особливості оздоблення одягу різних регіонів України. Наостанок доцільно коротко підсумувати вищесказане в ре¬гіональному аспекті, що слугуватиме повторенню та закріпленню матеріалу.
Почнемо з Полісся. За характером декорування одягу воно ділиться на дві частини: правобережну (Центральне й Волинське Полісся) та лівобережну (Східне Полісся).
На Центральному й Волинському По¬ліссі пануючим видом декорування було ткання, на Східному — вишивка і ткан¬ня. Колорит тканих і вишитих прикрас стриманий, переважала монохромність (червоний колір — на Центральному і Волинському Поліссі, білий — на Схід¬ному). Побутувала також і двоколірність (червоний із чорним, білий із червоним), яка на початку XX ст. витіснила моно¬хромність.
Основною технікою вишивання на Східному Поліссі було настилування, а на Центральному і Волинському — зани¬зування, котре імітувало ткацтво. Вишив¬ка визначалася графічною чіткістю узо¬ру, високою майстерністю виконання. Переважав геометричний орнамент: восьмипелюсткові розетки, ромби, три¬кутники, а також сильно геометризовані рослинні мотиви.
Щодо верхнього суконного одягу, то він прикрашався досить скромно — за допомогою шнурів та нашивок із сукна.
В оздобленні одягу Середньої Над¬дніпрянщини головне місце належало вишивці. Вбрання правобережної і ліво¬бережної частин цього регіону також мало певні відмінності.
На Лівобережжі переважала моно¬хромія — вишивка білими, сірими чи під¬синеними нитками. Найпоширенішою вишивальною технікою було настилуван¬ня, поєднане з ажурним вирізуванням, яке підкреслювало і відтіняло білу ви¬шивку. Орнаментальні мотиви — геомет¬ризовані, рослинні, рідше зооморфні. На Правобережжі побутували двоколір¬ність — червоного і синього — та ба¬гатоколірність (із початком XX ст.). Техніки вишивки — набирування, ме¬режка, траплялося вирізування.
З кінця XIX ст. набула поширення вишивка хрестиком, виконувана червони¬ми і чорними бавовняними нитками. Змінилися й орнаментальні мотиви: міс¬це геометричного та геометризованого рослинного орнаменту заступило натура¬лістичне зображення троянди.
В оздобленні безрукавного і верхньо¬го плечового одягу значну роль відігра¬вала аплікація бавовняним оксамитом — плисом. Кожухи оздоблювали вишивкою чи шкіряною аплікацією.
У декоруванні одягу Поділля прева¬лювала вишивка низинкою, яку викону¬вали одним або двома кольорами (черво¬ним і чорним). Були поширені також настилування та вирізування. Орна¬мент — переважно геометричний.
Великою кількістю оздоблень (ви¬шивкою і шнуркуванням) визначався кожушаний та суконний одяг. У півден¬но-західній частині Поділля, крім того, широко застосовувалися аплікація та вовняні китиці.
На Півдні України, заселеному вихід¬цями із Середньої Наддніпрянщини та Поділля, зберігалися способи оздоблен¬ня одягу, характерні для цих регіонів. У зв'язку з бурхливим розвитком про¬мисловості тут швидше, ніж будь-де в Україні, поширювались у селянському побуті фабричні тканини, змінювалися крій та декорування одягу. На популяр¬ній у цій місцевості сорочці «до талійки» традиційне розміщення орнаменту від¬сутнє. Часто трудомістку ручну мережку заміняли покупним мереживом.
На Півдні України раніше, ніж в ін¬ших регіонах, набула поширення полі¬хромія у вишивці чоловічих та жіночих сорочок. Верхній одяг майже не декору¬вали.Багатством і різноманітністю оздоб¬лення одягу вирізнялися Карпати. Вели¬ку роль тут відігравала вишивка, поши¬реними були ткання та аплікація. Ко¬лорит — монохромний, двоколірний і поліхромний з перевагою червоного та чорного кольорів.
На Буковині одяг вишивали, крім вовни, кольоровим бісером, срібною або золотою ниткою та металевими пластин¬ками — лелітками. Завдяки цьому дося¬галася особлива привабливість одягу.
В регіоні панувала вишивка низин¬кою, побутували також хрестик і вишив¬ка по брижах. Орнаментальні мотиви — переважно геометричного характеру: ромби (часто з відрогами), трикутники, ламані криві, похилі хрести та ін. Засто¬совувалися і локальні вишивальні тех¬ніки — городоцький, кручений шви тощо.
Надзвичайно мальовничо прикрашав¬ся суконний і хутряний одяг. При цьому вживалися різноманітні способи: вишив¬ка, шнуркування, аплікація шкірою і сукном та ін.
Художні особливості традиційного одягу Слобожанщини виразно відбива¬ють давньослов'янське коріння місцевого населення, а також тривалі українсько-російські етнокультурні взаємозв'язки. За наявності спільної загальноукраїн¬ської основи тут простежуються й ви¬разні локальні варіанти: у ткацтві, ви¬шивці, формоутворенні, опорядженні тощо.
Поряд із тканим орнаментом і ви¬шивкою одяг густо прикрашався нашив¬ками з тканини, мережива, тасьми, пря¬дива. Колорит оздоблення соковитий, яскравий, із переважанням червоного кольору. В жіночих сорочках зберігався давньослов'янський крій — з видовже¬ними вузькими рукавами, з акцентом декору на вузькій частині рукава. Виши¬вали їх різнокольоровою вовною, гару¬сом — технікою дрібного хрестика, дво¬бічним швом і гладдю, доповнюючи нашивками зі стрічок, позументу, срібної бахроми.
Яскраво декорувався й поясний одяг, особливо поньови, різноманітні сара¬фани, які побутували поруч із запасками, плахтами тощо. їх прикрашали апліка¬цією з парчі, плису, кумачу. Нагрудний одяг — нагрудники, душогрійки, коф¬ти — рясно декорували швами, оборка¬ми, мереживом.
Взаємопроникнення культур відби¬лося й на головних уборах. Тут були відомі майже всі варіанти східнослов'ян¬ських жіночих головних уборів: хустка, повойник, кокошник, ковпак тощо, які по-різному об'єднувалися, завершуючи локальну своєрідність комплексів. Те ж стосується й зйомних прикрас.: буршти¬ну, коралів, фанатів, дукатів та ін.
На закінчення слід додати, що межі побутування регіональних комплексів українського одягу, так само як і межі історико-етнографічного районування, є певною мірою умовними. Виходячи з цього реконструювати той чи інший комплекс убрання у «чистому» вигляді можна хіба що теоретично. І це цілком природно, поскільки в реальному житті діяло багато чинників, котрі сприяли взаємопереплетенню традицій виготов¬лення, оформлення та носіння одягу — як на територіях, перехідних від одного регіону до іншого, так і в районах етніч¬но мішаного порубіжжя. А головне є те, що все багатобарв'я локальних комп¬лексів репрезентує різні грані одного визначного феномена — українського народного вбрання, невідривного від на¬ції, котра його породила.
Використана література.
1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.
2.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч¬ний нарис. Київ, 1991.
3.Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран¬ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.
4.Нариси історії українського декоративно-при¬кладного мистецтва. Львів, 1969.
5.Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево¬люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.
6.Бойко В. М. Українські народні традиції в су¬часному одязі. Київ, 1970.
7.Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.
8.Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ¬ні художні промисли України. Київ, 1979.
9.Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.
10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.
11.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.