Художні особливості Українського костюма. Прийоми формоутворення основних компонентів убрання; крій, пропорції

Структура тканин та їхнє забарвлення тісно пов'язані з формою народного вбрання. Формоутворення окремих еле¬ментів одягу поруч із виконанням суто утилітарних функцій було й важливим художнім засобом.

Нагадаємо, що в українському тради¬ційному одязі поєднувалися різні способи формоутворення вбрання — за допо¬могою незшитих, а також зшитих кроє¬них форм. Майже на всій території Ук¬раїни збереглися давні види незшитого або частково зшитого поясного вбрання у вигляді прямокутних шматків само¬робної тканини, що трималися на стані за допомогою зав'язок, поясів. Зшивання прямокутних шматків тканини та їх при¬збирування для утворення форми харак¬терні для спідниць із домотканої, а пізні¬ше фабричної тканини. Крій традицій¬них українських сорочок розвивався за рахунок різних способів з'єднання по¬лотнищ тканини в плечах, через що виді¬ляються чотири основних типи сорочок: тунікоподібна, з плечовою вставкою, з суцільним рукавом і на кокетці. Сороч¬ка з плечовою вставкою мала ще підтипи: зі вставкою, пришитою по основі або по пітканню стану. Остання побутувала на Поліссі, перша — на півдні Чернігівщини та на Полтавщині. Сорочка з суціль¬ним рукавом була поширена на Черка¬щині, Поділлі та в Карпатах, тунікопо¬дібна — на Буковині, сорочка на кокет¬ці — на Півдні України.

Загально кажучи, еволюція різних видів нагрудного і верхнього традицій¬ного вбрання відбувалася паралельно з опануванням техніки крою, Ті розвитком та ускладненням.

Важливого значення в народному костюмі надавалося і знаходженню про¬порцій. Традиційні співвідношення за¬гальної довжини, форми та пропорцій окремих елементів одягу пов'язані з особливостями природно-кліматичних умов, господарською діяльністю місце¬вого населення, з призначенням одягу. Водночас вони були виразною локальною і художньою ознакою історико-етнографічних комплексів народного вбрання.

Прикладом багатства форм і пропорцій може бути безрукавний нагрудний одяг. Укорочені прямоспинні форми збе¬рігалися навіть у XX ст. в хутряних без¬рукавках західних областей України (кептарях, камізолях, бундах). В корот¬ких суконних безрукавках передгір'я Карпат — брусликах, лейбиках — поряд із прямоспинними побутували приталені укорочені (до талії або відрізні в талії) форми. На Наддніпрянщині з другої по¬ловини XIX ст. значного поширення на¬була безрукавка з фабричної тканини — керсетка, яка в різних місцевостях мала свою довжину, пропорції, оздоблення. Так, керсетки Центральної Київщини були довжиною до середини стегна; вони щільно затягувалися по лінії грудей, від якої виразно розширювалися клинами — вусами. На Чернігівщині керсетка була коротша і розширювалася від лінії талії, що зорово ділило її на дві рівні частини. На Полтавщині вона була максимальної довжини (до колін і нижче), розширен¬ня починалося трохи нижче лінії грудей. Різноманітність довжини і пропорцій була характерна і для верхнього зимо¬вого та осінньо-весняного традиційного одягу.

Неабияке художнє навантаження несли і такі конструктивні деталі, як ки¬шені, чохли, коміри, клини, викінчення країв тощо, котрі мали місцеві особли¬вості щодо композиції та художньо-технологічного виконання. Те ж саме стосується швів (наприклад, з'єднання плечових вставок сорочок із рукавами, зшивання пілок плахти тощо), способів закріплення найбільш складних в оброб¬ці вузлів (верхніх кутів вусів, ласток у свитах чи кожухах).

Використана література.

1.Матейко К. І. Головні убори українських се¬лян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

2.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографіч¬ний нарис. Київ, 1991.

3.Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбран¬ня // Нар. творчість та етнографія. 1963.

4.Нариси історії українського декоративно-при¬кладного мистецтва. Львів, 1969.

5.Білецька В. Українські сорочки, їх типи, ево¬люція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

6.Бойко В. М. Українські народні традиції в су¬часному одязі. Київ, 1970.

7.Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.

8.Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народ¬ні художні промисли України. Київ, 1979.

9.Жолтовський П. М. Український живопис XVII—XVIII ст. Київ, 1978.

10. Кара-Васильева Т. В. Українська вишивка: Альбом. Київ, 1993.

11.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.