Засоби масової інформації (ЗМІ) чи засоби маніпуляції?
В XX ст. виникла розвинута система засобів масової ін¬формації (ЗМІ): фотографії, кіно, телебачення, радіо, ком¬п'ютери, дизайн і т.п. Завдяки їм перш за все класичне ми¬стецтво отримало можливість для широкого і блискавич¬ного репродукування. Зміна в ЗМІ полягає і в тому, що під їх впливом змінюється роль і значення традиційних форм побутування культури. Самі ЗМІ перейшли до створення власної образотворчої мови і набувають статусу мистецтва. Це вдається їм тільки при поєднуванні репродуктивної функції з продуктивною.
В середині 50-х років відбулась світова інформаційна ре¬волюція. Основним її наслідком стала доступність величез¬них масивів інформації. Естетичним втіленням такого пе¬ревороту стало телебачення, що синтезувало в собі тексто¬ву, звукову і візуальну інформацію. Стаючи все більш до¬ступними, телебачення поступово перетворилось в основ¬ний засіб формування масової культури. Отже, телебачен¬ня виявилось генератором, естетичних стандартів суспіль¬ства споживання.
З кінця 60-х років теорія ЗМІ відокремлюється в само¬стійну наукову галузь. З теорії масової комунікації виникає комунікативний підхід при дослідженні літератури і мисте¬цтва. Цей метод потім перетворюється в концепцію теоретико-інформативної естетики (М. Бензе, А. Моль). Культу¬ра цими вченими трактується як комунікативна і інформа¬тивна трансляційна система.
Теорія масової комунікації почала застосовуватися і при дослідженні культури. ЗМІ, розповсюджуючи культуру, сприяють єднанню і інтеграції глядачів. В умовах повсюд¬ного розподілу культурних і художніх цінностей все більшу роль починає відігравати телебачення. Воно стає не тільки ЗМІ, а й самостійним видом мистецтва. Все більше розши¬рюється його просвітницька і культурна сфера діяльності. В системі видів мистецтва телебачення за своїми потреба¬ми, кількістю і швидкістю передачі стійко займає перше місце. При художніх передачах телебачення виступає в двох функціях: репродуктивній (передача творів мистецтва) і про¬дуктивній (креація — створення телевізійних художніх цін¬ностей). Одним з найважливіших завдань сьогодні є поєд¬нання програм культурного розвитку з вдосконаленням ЗМІ в єдину систему.
Під кінець XX століття види і можливості ЗМІ значно розширилися. До сфери мас-медіа належать тепер всі види телебачення разом з такими його новими технологіями, як супутникове і кабельне, радіомовлення, всі різновиди зву¬козапису та його розповсюдження. А комп'ютери та їх про¬грамне забезпечення, відео, кіно, друковані видання нада¬ли людству неймовірні можливості для отримання різнобіч¬ної інформації в найкоротші строки. Винахід комп'ютера знаменував собою перехід людства від моделювання і посилен¬ня фізичних можливостей і функцій людини до моделювання і посилення її інтелектуальних можливостей.
Після прийняття в США в 1996 році «Телекомунікацій¬ного акту» до мас-медіа були зараховані також і такі засоби індивідуальної комунікації (ЗІК) як телефони і факси. В епо¬ху інформаційного суспільства звичними стали супермагістралі зв'язку, Інтернет і CD-диски, діджитальна та комп¬ресована інформація.
В кінці XX століття з'явилися віртуальні технології — спочатку для створення комп'ютерної гри, а потім з науко¬вою метою. Десь в 1997 році вони стали використовуватися на телебаченні. Два головних різновиди віртуальної техно¬логії використовуються на телебаченні. Перша — це аніма¬ція в реальному часі (performans animation), коли комп'ютерні актори грають в реальному оточенні. Друга — це вір¬туальні студії, де комп'ютерне оточення і живі актори. Спе¬ціалісти вважають, що на наших очах народжуються mass-media XXI століття — гібрид телевізора, комп'ютера і Інтернета.
Отже, поступово щезає різниця між ЗМІ і засобами між-персональної комунікації. Керівники мультимедійних кор¬порацій стали одними з найбільш впливових осіб в міжна¬родному бізнесі. Концентрація влади і багатств в руках ке¬рівників міжнародних корпорацій мас-медіа може дуже швидко призвести до змін ідеологій, моральних цінностей, політики, та й національного характеру.
Однією з форм впливу ЗМІ на культуру є трансляція ін¬формації про неї і репродукція. Другою — власні творчі, про¬дуктивні можливості ЗМІ. І третьою формою впливу ЗМІ є естетична їх функція. Деякі спеціалісти вважають, що при¬наймні половина людства формує свої погляди під впли¬вом преси. XX століття — це епоха «змішувального спро¬щення», чи «бунту мас», як називали її К. Леонтьев та Х.Ортега-і-Гассет. У другій половині цього століття вона переходить в надінформаційне суспільство, де панує «ек¬стаз комунікації» (Ж.Бодріайр), коли всі хочуть мати інфор¬мацію про все, але нічого не хочуть знати по суті. Кажуть, що логіка світової гармонії побудована на інформації.
ЗМІ — це системи, за допомогою яких здійснюється про¬цес спілкування. Ще в 40-х роках на Заході склалися два під¬ходи до процесу комунікації — природно-технічний і нау¬ково-гуманітарний.Історичний розвиток ЗМІ пережив два якісних стрибка, які змінили зразок художньої культури. Перший пов'язаний з переходом від усного висловлювання думки до її письмо¬вої фіксації. Другий полягає в переході від друкованого тек¬сту до звукового, аудіовізуального вираження художнього образу.
Друковані і електронні ЗМІ транслюють широкому за¬галу населення біжучу актуальну інформацію. Вони тлума¬чать пересічній людині значення подій, що відбуваються, суджень і вчинків діячів з різних сфер суспільної практики. Крім того, ЗМІ інтерпретують цю інформацію в бажаному для соціального замовника напрямку. Отже, ЗМІ фактич¬но маніпулюють свідомістю людей і на замовлення форму¬ють громадську думку з тих чи інших проблем. «Засоби ма¬сової інформації, може, й не досягають великого успіху в тому, щоб розтлумачити людям, що думати, проте вони неймовір¬но успішно розтлумачують їм, про що думати» (Б. Коен).
При цьому Верховний суд США вже в першій половині XX століття в рішенні по одній з справ встановив, що зловживан¬ня свободою друку, при всіх незручностях, які вони породжу¬ють, незрівнянно менш небезпечні, ніж руйнівна роль державної цензури, яка змітає всі демократичні інститути.
Обмежити маніпулятивні можливості ЗМІ можна лише за допомогою їх відповідної організації. В сучасних демок¬ратичних державах існують три головні форми суспільної організації ЗМІ: приватна форма їх організації давно вже іс¬нує в США, державна переважає у Франції, а суспільно-пра¬вова — у ФРН. Це особливо важливо в сучасному західному суспільстві, де саме ЗМІ генерують соціальну пам'ять, на¬дають соціального змісту подіям, що відбуваються. Таким чином, вони програмують не тільки сьогодення, але й май¬бутню політичну поведінку громадян. Недарма ЗМІ або мас-медіа називають ще «четвертою владою».
Справді, небезпека інформації полягає в тому, що вона впливає на свідомість людини безпосередньо, укорінюю¬чись в ній в якості органічного елемента, здатного допов¬нити і навіть замінити функції відчуттів, сприйняття, уяви тощо. Тобто безконтрольний інформаційний потік може як завгодно глибоко проникати в суть людини і деформувати її свідомість.
Все на продаж або комерціалізація мистецтва
«Мистецтво — не для гендлю!» Під цим гаслом донедав¬на працювали письменники, художники, музиканти Східної Європи. Ринковому мистецтву проголошувалася мало не священна війна на знищення.
Зовсім іншим є становище з комерціалізацією мистецт¬ва, культури на Заході. Там мистецтво, культура, ці продукти розумової праці розглядаються як товар, підвладний зако¬номірностям ринку.
«Не продається натхнення, та можна рукопис прода¬ти», — писав ще О. Пушкін. Енді Ворхол комерційним ми¬стецтвом назвав таке, що продається і купується за гроші. Тут перш за все мається на увазі, що окрім великих грошей в таке мистецтво закладені і символічні цінності, які відно¬сять твір художника до явища культури. Так що вислів аме¬риканця є адекватним сучасному світовідчуттю. Якщо ху¬дожник став провідником загальноприйнятих естетичних ідеалів або виконавцем соціальних замовлень, то його тво¬ри мають обов'язковий комерційний успіх. «Ідоли ринку» (Ф. Бекон) спокушають художника і він часто впадає в гріх вульгаризації, аби тільки ціна була достатньо високою.
Однак варто пам'ятати, що навіть на Заході розвиток ка¬піталізму супроводжувався певною критикою на його ад¬ресу з боку не тільки ліворадикальних вчень, але і всіх ос¬новних напрямків суспільно-політичної і художньої думки. Європейська культура завжди знаходилась в прямій чи опо¬середкованій опозиції до економічної дійсності буржуазно¬го суспільства. Там же, де вона здавала свої позиції, проникалася духом комерційного розрахунку і вигоди, цілком під¬корялась ринковим відносинам, там закінчувалася і її ду¬ховна свобода. Тобто культура таким чином перетворюва¬лася в один з різновидів більш чи менш успішної підприєм¬ницької діяльності.
Бурхливий розвиток засобів масової інформації (ЗМІ) відсунув на другий план такі центри культурної діяльності як університет (освіта, наука), видавництво (книгодруку¬вання), театр (драматичне мистецтво) тощо. Тим самим були остаточно зруйновані бар'єри, що захищали світ інте¬лектуалів від ринкової стихії капіталізму. Розповсюдження мистецтва, культури відокремилося від їх виробництва. Обсяг і характер їх продукування залежать тепер від попи¬ту. Видання книги чи успіх художньої виставки залежить від реклами у пресі або на радіо і на телебаченні.
Існування культури в умовах ринку ставить вузьку сфе¬ру інформації в залежність від більш широкої. Так, універ¬ситет попадає у залежність від видавництва; видавництво і «товстий журнал» — від великого щотижневика, а остан¬ній — від великої газети чи РТБ. Відповідно письменник чи художник попадає у залежність від журналіста; видав¬ництво — від розповсюдження; культура, мистецтво — від рецензента; зміст — від форми, тощо. У такий спосіб інте¬лігенція виявляється цілком підвладною через ЗМІ еконо¬мічним законам.Всі бажання, задуми, імперативи, всі людські пристрас¬ті і відносини сьогодні абстрагуються в знаках і речах, щоб зробитися предметом купівлі і споживання.