Етикет в нашому житті

1. Основні поняття про етикет

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами придается більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

2. Місце і значення етикету в сучасному житті

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конкретних, заздалегідь відомих, ситуаціях стосунків людей, тобто виконання етикету, є невід'ємною частиною культури морального спілкування, в цілому моральної культури сучасної особистості. Етикет, з одного боку, полегшує спілкування і взаєморозуміння між людьми, з іншого — зберігає гідність кожної особистості, сприяє гуманізації людських стосунків.

Важливість і необхідність етикету для кожної сучасної лю¬дини стала результатом розвитку і вдосконалення людських стосунків протягом багатьох століть, а також усвідомлення людством значущості кожної окремої особистості й необхід¬ності для неї співіснувати із собі подібними.

Історія етикету налічує багато століть. Витоки його спосте¬рігаються в ритуалах родоплемінного ладу, де він був пов'яза¬ний із звичаями і традиціями, з певними соціальними діями, які вимагали суворого дотримання форми.Уже в античні часи філософськи осмислюються правила етикету. Наприклад, Плутарх (межа І—II ст. ст.) у «Рим¬ських питаннях» поряд з коментарями звичаїв, що історично склалися, пояснює смисл етикетно-ритуальних форм поведін¬ки, які були обов'язковими для усіх членів суспільства. Дотри¬мання правил пристойності є умовою доброзичливих стосун¬ків між людьми і, разом з тим, умовою особистої душі. Багато простих істин, які зустрічаються у висловлюваннях грецьких і римських мудреців про правила поведінки, не втратили свого значення і сьогодні, вони складають частину нормативних мо¬ральних та етикетних вимог до сучасної людини.

Класичного вигляду етикет набуває в епоху феодалізму, аб¬солютних монархій. Тут він пов'язаний із життям дворянства і набуває форми зводу правил поведінки і спілкування при дворі монарха, який регламентував ієрархічну залежність сво¬го оточення від голови держави, а також внутрішньостанові відносини. Це був придворний протокол, суворо встановлені порядок і форма поведінки при дворі государя, а також у світ¬ському суспільстві. Дотримання цих правил було обов'язко¬вим для аристократії лише стосовно один одного. Від знання та вміння реалізувати етикет у відповідних колах залежали не тільки кар'єра, а й життя придворних і навіть самих мо¬нархів. Ці правила етикету не поширювалися на нижчих за станом.

Слід відзначити, що етикет, який виник як суто класове, станове явище, за своєю суттю був ширше станових меж. Практично він базувався на більш загальних людських потре¬бах (у чистоті, охайності, красоті, доцільності дії); в духовно-змістовому плані — зберігав давні традиційні форми спілку¬вання і звертання один до одного (наприклад: шанування жінки, батька, гостинність, вітання тощо). Правила пристой¬ності, гарного тону, що були створені дворянським станом, стали результатом свідомого перетворення «придворних норм» спілкування відповідно до ідеалів гуманності і вихова¬ності. До норм етикету входили загальнолюдські ціннісні орієнтири, перш за все, ті, що відповідали потребам, які ви¬никали щодо поваги гідності особистості і презентували куль¬турний вигляд взаємодіючих індивідів.

У різні історичні часи етикет змінював свої риси, норми, значущість. Але завжди зберігав універсальні, загальновизнані форми ввічливості, такту, коректності, які мають значення ес¬тетичних і моральних потреб людського співіснування. їх цін¬ність перевірена часом. І в сучасному суспільстві етикет не втратив свого авторитету, більш того, він набув вигля¬ду обов'язковості і став необхідністю для кожної сучасної людини.

Як визначити етикет?

Етикет (від франц. «etiguette» — «ярлик, етикетка») — це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні ви¬яви людських стосунків.

В етикеті можна виділити ряд особливих видів: етикет дипломатичний, військовий, спортивний, етикет наукових спільнот, релігійний тощо, які регламентують поведінку і сто¬сунки людей на прийомах, зустрічах у відповідних ситуаціях і мають специфічний кодекс необхідних норм.

Етикет сучасного суспільства — це, головним чином, фор¬ма стосунків людей у повсякденному житті. Це своєрідний вид угоди між людьми про те, що прийняте і є правильним у стосунках у конкретно-історичному суспільстві. Його вико¬нання сприяє нормалізації людських стосунків.

Людське життя, діяльність різноманітні, багатопланові, що зумовлено індивідуальністю кожної людини, яка створює своє життя. І тому, напевно, не можна охопити правилами етикету всі види та умови здійснення людського життя. Але ж усвідомлення типовості сфер суспільного життя і визначених ситуацій дало можливість виділити і згрупувати ці норми. Так, наприклад, існують правила поведінки в громадських місцях; службовий етикет; етикет знайомства, привітання, прощання; етикет різних видів спілкування; правила прий¬ому, відвідування гостей, поведінки за столом; етикет стосун¬ків між людьми різного віку, статі, соціального статусу, сімей¬ний етикет. У кожній ситуації необхідно застосовувати певні норми і правила. В цілому ж, етикет виправданий єдиним мо¬ральним змістом і своїм смислом.

Моральний зміст етикету зумовлений відповідністю і спів¬відношенням зовнішніх норм етикету й змісту моральної сві¬домості суспільства й особистості. Мається на увазі те, що зов¬нішні правила поведінки і спілкування базуються, перш за все, на моральних принципах. Найважливішим з них є «золо¬те правило» моральності — поводитися з іншими так, як ти бажав би, щоб вони поводилися з тобою. Важливими принци¬пами етикету є також пріоритет старшого, пріоритет жінки. Довершують етикет принцип гігієнічності та принцип есте¬тичності.

Ці принципи конкретизуються загальними вимогами ети¬кету, що задають нормативний зразок поведінки людини. До числа провідних вимог належать ввічливість, коректність, так-тдвність, делікатність, скромність, точність і обов'язковість.Ввічливість полягає у доброзичливості, привітності. Сер¬вантес колись писав: «Нічого не коштує нам так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість». Вона дійсно відкриває замки сердець людей для стосунків, спілкування. Привітний вираз обличчя, уважне, поважне, доброзичливе ставлення до людей забезпечують комфорт взаємних зв'язків, дають мож¬ливість запобігти конфліктам і привернути до себе співбесід¬ника. Зовнішніми виявами ввічливості є посмішка на обличчі, слова подяки, вибачення чи прохання, небайдркі очі, при¬хильні жести і пози.

На жаль, не завжди маєш справу з людьми, що виклика¬ють поважне ставлення. Або інша ситуація: людина може бу¬ти чимось роздратована, засмучена, хвора. В подібних випад¬ках на перший план має вийти коректність — вміння тримати себе у межах загальноприйнятих норм порядності в будь-яких ситуаціях. Грубість, нестриманість тільки шкодять стосункам, роблять неможливим спілкування.

Тактовність — це почуття міри, якої необхідно дотри¬муватися у розмові, це вміння відчути межу, за яку не можна переступати у стосунках з людьми. Тактовна людина знає, від¬чуває, що, в який час, в якому місці можна сказати, зробити або не можна.

Увага до людини, вміння ставити себе на місце іншого по¬винні виявлятись дуже обережно, не надокучливо, тобто делі¬катно. Ці вимоги етикету дають можливість попередити не¬зручність ситуацій і досягти успіху навіть там, де не діє сила.

Важливою вимогою є скромність, тобто природність по¬ведінки, що пристосована до оточуючих. Стримана, врівнова¬жена поведінка є виявом вміння людини володіти собою, є показником самоповаги і поважного ставлення до інших. Крім усього, скромна людина завжди викликає в оточуючих почуття надійності, впевненості в людині й відповідну повагу.

Точність і обов'язковість як вимоги етикету вказують на пунктуальність, необхідність обов'язкового виконання обі¬цянок, зобов'язань, справи. Точність і обов'язковість є зовніш¬німи виявами таких рис особистості, як вміння аналізувати обставини, оцінювати свої вчинки, робити висновки, прогно¬зувати майбутні дії, визначити міру своїх можливостей, не да¬вати зайвих обіцянок, дотримуватися свого слова.

Принципи та вимоги етикету раціональні. Керуючись ни¬ми, людина, навіть якщо не знає конкретних правил етикету за конкретних обставин має змогу завжди залишитись на ви¬сокому рівні загальнопристойності.

3. Етикет у спілкуванні

Етичні засади спілкування складались у світовій культурі у процесі розвитку людського життя, яке передбачало спілкування, отже, пошук таких моральних правил і норм, які могли б регулювати людську взаємодію. Ці правила та норми нагромаджувались, з одного боку, у звичаях та писаних і неписаних традиціях народів різних країн. З іншого боку, вони узагальнювались у працях мислителів і науковців, які шукали універсальні етичні правила й норми, моральні традиції та закони.

У першому контексті в найбільш загальному вигляді ці пошуки дійшли до наших днів у вигляді Золотого правила. В етиці так називають біблійну заповідь: "У всьому, як хочете, щоб інші поступали з вами, поступайте і ви з ними". Як бачимо, у Правилі закладено одне з перших в історії людства формулювань морального принципу рівності. Згідно з цим принципом моральні вимоги однаковою мірою мають поширюватися на всіх людей незалежно від їхнього суспільного становища та умов життя. В особистісному плані цей принцип передбачає, що при оцінюванні поведінки інших людей особа має виходити з тих самих вимог, які вона висуває до себе.

Водночас у такому розумінні рівності не визначено критерію змісту моральних вимог. Адже під нього можна підвести будь-який (у тому числі й негативний) зміст.

В уточненому вигляді Золоте правило відбито в "Моральному (етичному) законі" І. Канта, згідно з яким людина має діяти тільки відповідно до такої максими (правила), керуючись якою вона водночас може побажати, щоб це правило стало загальним моральним законом. Іншими словами, щоб усі інші також могли дотримуватись цього правила.

Ще в одному визначенні категоричного імперативу І. Кант дав таку його інтерпретацію: роби так, щоб ти завжди відносився до людства і в своїй особі, і в особі усякого іншого так само, як до мети, і ніколи б не відносився до нього як до засобу.

З цими принципами пов'язаний ще один важливий у системі етичних засад моральний принцип — альтруїзм. У теорію моралі він був уведений О. Контом як основа його етичної системи. Принцип альтруїзму вимагав від людини придушення власного егоїзму, безкорисливе служіння ближньому, готовність віддати перевагу не своїм інтересам, а інтересам іншого.

У системі цінностей радянських часів цей принцип знайшов продовження у принципі колективізму, який визначав пріоритет колективу, спільноти, суспільства над інтересами окремої людини.Пріоритетним принципом сучасного світу є гуманізм — орієнтація в усіх видах діяльності (у тому числі у сфері бізнесу) на людину, її інтереси і потреби, на створення умов для її розвитку і самореалізації. Орієнтація на сукупність цих загальнолюдських моральних принципів у контексті гуманістичних пріоритетів може слугувати за моральні основи ділового спілкування з іноземними партнерами. Отже, необхідно враховувати загальні основи прояву цих моральних засад у кожній з країн спілкування.

Водночас треба орієнтуватися на спільні підходи до врахування особливостей ділового спілкування, що випливають з історії розвитку ділового спілкування громадян України з іноземцями, їх зумовленості соціально-культурними особливостями цього спілкування.

По-перше, слід зважати на те, що люди виростають в умовах різних національних культур. Відмінності культур можуть бути досить істотними і стосуватися певних елементів спілкування: мови, правил етикету (норм спілкування, прийнятих у різних країнах чи суспільних групах), стереотипів поведінки, значення певних форм невербального спілкування.

По-друге, треба враховувати, що Україна тривалий час була суттєво обмежена в ділових контактах із зарубіжними партнерами. Контакти реалізовувались, як правило, на державному, офіційному рівні. Демократизація суспільного життя, зокрема в економічній сфері, значно розширила можливості для ділового спілкування із зарубіжними партнерами. Створення спільних підприємств, ділові поїздки за кордон, широкий спектр міжнародних ділових зустрічей та переговорів потребує знання особливостей ділового спілкування із зарубіжними партнерами широким загалом підприємців і ділових людей.

По-третє, деяка відчуженість від культури інших народів з ідеологічних причин зумовила досить низький рівень загальної культури значної частини людей, які нині займаються бізнесом. Ітиметься про необхідність вивчення особливостей ділового спілкування (як усного, так і письмового), зумовлених традиціями національних культур цих країн.

Отже, як зауважив М. Романов, "шлях до успіху лежить через знання норм і правил спілкування людей у різних ситуаціях. Ці правила допоможуть підтримувати ділові стосунки різних країн".

Висновок

Правила етикету, які проявляються в конкретних формах поведінки, вказують на єдність двох його сторін: морально – етичної і естетичної. Перша сторона виражає моральні норми; запобігливої турботи, поваги, захисту і т.д. Друга сторона – естетична – свідчить про красу, витонченість форм поведінки. Ось деякі поради і рекомендації.

Наприклад, для привітання користуйтесь не тільки словесним засобом “Добрий день!”, “Привіт”, але і невербальними текстами: поклоном, кивком, змахом руки і т.п. Можна байдуже сказати “Добрий день” кивнути головою і пройти повз. Але краще вчинити інакше, наприклад, “Доброго дня Іване Олексійовичу” і тепло посміхнутись йому зупинившись на декілька секунд. Таке привітання підкреслить ваші хороші почуття до цієї людини, вона зрозуміє , що ви цінуєте її, та й звучання власного імені – приємна мелодія для будь – якої людини.

Звернення без імені це звернення формальне; до кого б то не було; підлеглого чи начальника, сусіда чи попутника в громадянському транспорті. Звернення по – імені, а ще краще – по імені та по-батькові – це звернення до особистості. Вимовляючи ім’я, по – батькові, ми підкреслюємо повагу до людської гідності, демонструємо прихильність. Таке звернення говорить про культуру людини. Звичайно, з подібними якостями люди не народжуються. Ці якості виховуються, а потім входять в звичку.

Але крім правил культурної поведінки існує ще й професіональний етикет. В житті завжди були і залишаються відносини, які забезпечують найвищу ефективність у виконанні професійних функцій.

В тім чи іншім колективі, групі працівників, співробітників, ділових людей складаються конкретні традиції, які з часом набирають силу моральних принципів і складають етикет даної групи , спільності.

Діловий етикет – це результат довгого відбору правил і форм найбільш доцільної поведінки, які б сприяли успіху в ділових відносинах. Не завжди легко довелось опанування цих правил, тому підприємець “від сохи“, нерідко не схвалює їх говорячи “Навіщо мені все це?”.

Можна дотримуватись і даного принципу, але якщо ви хочете встановити міцні ділові відносини з зарубіжними партнерами, то знання ділового етикету зарубіжних країн є обов’язковим.

Список використаної літератури

1.Давид Робинсон, Доможися від людей найкращого. - М., 1994.

2.Шмидт Р., Мистецтво спілкування. - М., 1992.

3.Митителло В.Л., Етика й етикет ділової людини. - Самара, 1992.