Спільний одяг для чоловіків і жінок в українських селах

Кожух

Зима в Україні, як відомо, жартувати не лю¬бить, а тому ще з давніх-давен, готуючись до зими, мешканці України шиють кожухи. «За¬вірюха — треба кожуха», або «трудно літом без корови, а зимою без кожуха» — говориться у народних приповідках. Носити зимою кожух — це старовинний український звичай.

В період козаччини кожух був основним одя¬гом козаків зимою; «козак — муха без кожу¬ха», говорили козаки самі про себе. Швед Гільдебрандт, що подорожував по Україні в 1657 році, писав у своїх спогадах про козаків, що во¬ни носять «... довгі кожухи без покриття та з великим ззаду коміром із чорного смушку». Той же автор, згадавши про жінок, написав: «... їх

Ще з прадавна на Україні відомі два терміни для визначення теплого одягу, пошитого з ху¬тра: кожух та шуба. Кожухи переважно були домашнього виробу, саморобні, що шилися з вичинених овечих шкір, а шуби — це вже одяг пізнішого походження і шиються з лиса, а як¬що ні, то з якогось іншого дорожчого хутра. Крім того, шуби у відміну від кожуха зверху покриваються фабричним сукном.

Довгі кожухи бувають двох типів: «простий ко¬жух» та «кожух тулубастий». Прості кожухи носять селяни, а тулубастий заможніші селяни та переважна більшість міщан. Тулубастий ко¬жух шиється довгий, без стану, без складок (бганок), але з великим відкладним коміром Цей кожух рідко коли оздоблюється кольоро¬вими шнурками або шматочками сап'яну, як це майже завжди буває з простим кожухом, за те тулубастий кожух покривається зверху сукном або черкасиком і тоді він подібний до «панської» шуби.

Простий селянський кожух далеко складні¬ший і кращий за тулубастий, і зовсім не зрозу¬міло, чому він зветься простим.

На Київщині та на Лівобережжі простий ко¬жух шиється у стан, без складок, але з «вуса¬ми» або «в клинки». У цього кожуха комір стоячий, обкладений з обох боків дрібнесень¬ким чорним або сірим смушком. Горішня і до¬лішня частина коміра, права пола та весь до¬лішній край кожуха обшивається вузенькою смужкою хутра. Під самим коміром, на правій полі, при¬шивається маленький хутряний трикутник, а до трикутничка сплетеного шкіряного ґудзика. На лівій полі теж під самим коміром пришива¬ють шкіряну петельку. Більше до простого ко¬жуха ґудзиків не пришивається, якщо треба, то оперізується довгим вовняним або полотня¬ним поясом.

На Поділлі та на Херсонщині наші селяни носять кожухи подібні до київських, але вже з бганками і великим напівкруглим відкладним коміром, з чорного баранця. Понад Дніпром люблять оздоблювати свої кожухи барвисти¬ми шнурками та клаптиками чорного сап'яну. Оздоблюються переважно плечі і груди. Такі орнаментовані кожухи носять, як чоловіки так і жінки.

На Волині існують кожухи трьох покроїв. Один із них дуже подібний на волинську свиту з великим відкладним коміром. Цей кожух ви¬шивається на плечах, грудях та майже на кож¬ній шві. Другий волинський кожух шиється з «станом», без складок і маленьким стоячим комірцем. Цей кожух також обшивається са¬п'яном та барвистими шнурками. Третій кожух на Волині шиється з «станом» і малим відклад¬ним коміром, з клинням унизу та збірками, що починаються від стану. Застібається на три ґу¬дзики або гаплики. Цей кожух своїм кроєм по¬дібний на чумарку. На кожний з таких кожу¬хів потрібно від п'яти до восьми гарно вичи¬нених овечих шкір.

Кожушанки найбільше поширені на Полтав¬щині. За довжиною вони ледве досягають колін. Комір стоячий з обох боків, обкладений хут¬ром, гарно вшитий стан, ззаду складки. Дрібне¬сеньким сивим смушком обкладені кінці рука¬вів, поли та увесь низ. Ці кожушанки там звуться «венгерками».

Найкращим кольором кожуха для жінок вва¬жається білий, бо й справді спеціально білені кожухи виглядають дуже імпозантно, а особ¬ливо, коли вони ще розшиті кольоровими шнур¬ками та барвистим сап'яном.

Чоловічі кожухи, крім білих, бувають ще й червоні та чорні. Чорні — дублені, вони хоч і не такі гарні та проте значно практичніші й витриваліші щодо води. Річниця поміж чолові¬чим і жіночим кожухом буває хіба-що тільки в кольорі та й то не завжди. Правда, жіночі ко¬жухи шиються охайніше і барвисті оздоби трап¬ляються на них частіше.

Про те, яке велике значення має кожух у се¬лянському побуті України, свідчать численні народні приповідки:

«До Святого Духа не скидай кожуха, а по Святому Дусі ходи далі в кожусі».

«Обіцяв пан кожух та тільки слово його теп¬ле».

«Козячий кожух та вербові дрова — смерть готова».

«Іде зима, а кожуха нема, чоботи ледащо і купити нема защо».

«Кожух та свита та й душа сита».

«Зимою без кожуха бере сукруха».

КептарСлово «кептар» походить від румунської мо¬ви і значить «груди». Кептар — це коротка ко¬жушанка без рукавів. Такого роду одежу но¬сить все українське населення карпатських гір, як на східньому, так і на західньому схилі. Такий же одяг носить гірське населення Семи-городу, Румунії та Сербії. Мешканці нашої Бу¬ковини оздоблюють свої кептарі гарним різно¬барвним вишиттям вовняними або й шовкови¬ми нитками. Іноді замість вишивок трапляєть¬ся нашиття з різнокольорового сап'яну, що утворює дуже вибагливий і пишний візерунок. Особливо великі майстри орнаментувати свої кептарі сап'яном є гуцули і то не тільки буко¬винські, а й галицькі та закарпатські. Бойки носять менше оздоблений кептар, а в лемків орнаментація на кептарях трапляється рідко'.

Крім орнаментації, кептарі відзначаються у різних місцевостях різним кроєм. Наприклад, гуцули шиють свої кептарі з невеличким сто¬ячим комірцем, без стану — «мішком». Бойки часто шиють кептарі з відкладним коміром, з чорної або білої кожушини і завжди в «стан», з короткими полами, що ледве доходять нижче пояса. Лемківські кептарі подібні до бойківсь¬кого крою.

Захищаючи від холоду спину, боки та груди, і залишаючи при цьому вільні руки для робо¬ти, кептар став постійною одежою протягом ці¬лого року мешканців українських 4 Карпат. В умовах гірського життя при різкому кліматі, де часто раптово змінюється вітер, опади і тем¬пература — кептар став дуже практичним одя¬гом, як для чоловіків, так і для жінок.

Свита

Поліссі, зрідка трапляється в Галичині та на Підкарпатті. Власне «вусами» називаються клинці, які вставляються з обох боків свити, їх може бути по одному, або по два на кожному боці. Отже, «вусів» у свиті може бути два або чотири: чим більше «вусів», тим ширша свита. Другий вид свити — це свита з «рясами»; ряси — це складки. Дуже імовірно, що мода на ці «ряси» прийшла до нас з Персії, або з Туреч¬чини. В таких свитах, замість клинців, з обох боків вшивають шматок сукна, зібраний у хви¬лясті складки — «ряси». В умовах селянського побуту такі «ряси» колись виготовлялися до¬сить оригінальним способом. Склавши шматок сукна такими «рясами», кравець змочував його водою і клав на дошку, що лежала на гарячій печі, накривав другою дошкою, а зверху на¬валював три мішки збіжжя. Під таким пресом сукно висихало і складки загладжувались так міцно, що вже ніколи не розходилися. Цей вид свити зустрічається по всій Україні, а найбіль¬ше поширений понад Дніпром. Третій вид сви¬ти — це свита зі зборами. Ця свита найновіша і найбільше поширена, а особливо на Херсон¬щині та на Лівобережжі. Свита зі зборами ду¬же подібна на чемерку. бо вона, як і чемерка, шиється «у стан» з великою кількістю складок нижче талії.

Найдовші та найкшрші свити носять на Хар¬ківщині та на Дкіпропетрівіцині, а найкоротші та найвужчі — на Поліссі. Щождо Галичини, то населення підніжжя Карпат мас довгі свити, а карпатське навпаки: ввесь одяг має короткий. Колір свит також не скрізь однаковий. На По¬ліссі та на Лемківщині носять сірі свити, хоча є тут багато й білих свит.

Вся середня і південна смуга України знають тільки чорну та темнобрунатну барви селян¬ських свит, тобто природній колір овечої вовни, чорних овець. Нова свита, зі свіжотканого сук¬на якийсь час буває чорна, а потім під впливом сонця, вітру і дощу рудіє і стає темнобрунатною. В Галичині фарбували колись свої свити, очевидно з білої вовни, на червоний колір.

Матеріялом для фарбування домотканої вовни була там марена красильна, а також кошеніля.

Орнаментація свит, оздоблювання вишиттям, чи нашиттям теж не по всій Україні однакова.

Наприклад, на Лівобережжі свити не мають оздоб у вигляді вишивок, барвистих шнурків, петельок, чи спеціальних ґудзиків, лише іно¬ді трапляється обшивка вузенькою шкіряною стрічкою та ще «вилоги» на рукавах. На Київ¬щині та на Волині з'являється досить бідна ор¬наментація у вигляді кольорових шнурків на¬вколо кишень і коміра. На Поділлі та на захід¬ній Волині ми вже зустрічаємо свити розкішно вишиті червоними шнурками, а в Галичині, крім шнурків, на свиту нашивають металеві декора¬тивні ґудзики.

Запинають свиту справа наліво, застібають з лівого боку на шкіряний ґудзик. На Київщині в останній час були поширені «свити на гапли¬ках», що застібалися на металеві гачки. Комір свити високий стоячий, але не скрізь, бо в Га¬личині, наприклад, шиють свити з великим від¬кладним коміром. Рукава рівні і одномірні: верхня і долішня частини однакової ширини.Все це опис чоловічої свити, а свита жіноча має деякі свої особливості. Перш за все слід відмітити як позитивний факт, що жіноча сви¬та значно архаїчніша ніж чоловіча. Це одна з прикмет позитивного консерватизму наших жінок, що завжди уважно ставляться до зви¬чаїв своїх предків. Жіноча свита по всій Укра¬їні не знає ні «риз», ні «зборів», а скрізь ши¬ється тільки з «вусами». Виріз для коміра жі¬ночої свити робиться заокруглений та значно ширший ніж у чоловічій свиті, щоб видно було намисто та дукачі. Сам комір стоячий, дуже низенький, а на кінцях перед пазухою сходить нанівець. Відкладний комір до свити принта-, вають не тільки в Галичині, а й на Київщині. Рукава жіночої свити ще й тепер часто шиють-v ся з вирізаними «закаврашами», але в більшості випадків обмежуються тільки невеличкою обшивкою з чорної шкіри І або червоного сап'яну. Поли жіночої свити робляться широкими і скошуються так, щоб права пола далеко заходила на ліву і прикривала її.

Улюблений колір свит для всіх жінок в Україні є білий, хоча є багато і чорних свит, але чорна свита завжди вважається гіршою. Жіночі свити ліпше оздоблені кольоровими шнурками ніж чоловічі. В Галичині та на Бу¬ковині жінки, а тим більше дівчата вишива¬ють свої свити кольоровою вовною; вони кла¬дуть невеличкі візерунки на комірі та ззаду на «вусах».

Свита — це найстародавніший і найпошире¬ніший верхній одяг українських селян.

Крім свити, з саморобного овечого сукна на¬ші селяни ще шили й інший одяг, що його етно¬графи вважають за різновидність свити. Це казочка, семряга, сукман, монта, гуля, гуга, лемківська гуга, опошняк, опонча, кобеняк.

Чемерка або чумарка

Цей одяг значно пізнішого походження ніж свити з овечого сукна.

Чумарка шиється з легкої тканини; звичай¬на довжина чумарки дещо нижче колін. Рука¬ва вузькі без відлогів, комір стоячий. Головна прикмета чумарки — це добре вшитий «стан» (талія) і навколо стану дрібні збори. Чумарка завжди буває однобортою і застібається посе¬редині грудей на гаплики.

В останній час в Україні було модно шити кожухи чумаркою з відкладним хутряним ко¬міром.

Чемліт

Чемліт шиється з тонкого фабричного сукна білого кольору, з коміром та відлогами на рукавах, що оздоблені чорним оксамитом, а часом і вишиті барвистими вов¬няними нитками.

Чемліти були колись переважно жіночим одягом. Тепер цей одяг є великою рідкістю і трапляється тільки в околицях Києва.

Полотнянка

Полотнянка — це свита, яка шиється не з сукна, а з полотна. Найбільше поширені по¬лотнянки в околицях Львова та далі на захід в Галичині. Через те, що полотнянку можна прати, її часом одягають і зимою поверх су¬конної свити і це надає одежі святкового ви¬гляду.

Юпка

Юпка — це верхній одяг жінок, що своїм виглядом нагадує свиту тільки вона шиється не з овечого сукна, а з черкасину або китайки. Шиється юпка без коміра, з вузькими довгими рукавами, а ззаду з" «вусами» такої самої бу¬дови, як у жіночої корсетки, Бувають юпки до трьох, п'яти і до семи «вус». Колись ті «вуса» були прикметою заможности: чим багатша жін¬ка або дівчина, тим «вусів» було більше. За ко¬зацьких часів юпка оздоблювалась «золотим узороччям», а тепер обшивається лише чорним або темночервоним оксамитом.

Крій юпки дуже подібний на крій жіночої корсетки, тільки юпка довша і шиється з ру¬кавами, а корсетка, як відомо, коротша і без рукавів.

Колись були ще «байкові юпки», що їх ти¬ли з зеленої або червоної байки. Така юпка обшивалася вся від гори до низу «мушками» — клаптиками червоної матерії, якщо сама юпка була зелена, або навпаки — нашивалися зелені «мушки», якщо юпка була червона. Цей досить оригінальний вид юпки тепер уже є ве¬ликою рідкістю.

Жупан

Жупан — це типовий одяг козацьких часів на Україні, що, на жаль, дуже мало зберігся серед сучасного населення.

Жупан шився з синьої китайки або з добро¬го сукна фабричного виробу. Крій чоловічого жупана буває двох видів: жупан без коміра, що нагадує свиту, і однобортий жупан зі стоячим коміром, з «вусами» ззаду, що нагадує чемерку. Жіночий жупан був набагато кращий ніж жупан чоловічий, хоча жіночий жупан своїм кроєм подібний до звичайної свити. Шився жіночий жупан з тонкого сукна бла¬китного або темночервоного кольору, з двома «вусами», що оздоблювалися золотими шнур¬ками або позументами. Такими ж оздобами іноді обшивалися і всі шви на жупані. Такі жупани були лише парадним одягом, що вби¬рався з нагоди якоїсь небуденної оказії.

Комір жіночого жупана був відкладний, за¬округлений і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом, а часом були коміри і з бобрового хутра. Відвороти на грудях обшива¬лися парчею, або тим самим матеріялом, що ним обшивалися закавраші на рукавах, най¬частіше це був оксамит.

Як жіночий так і чоловічий жупан був не селянським, а козацьким і шляхтянським одя¬гом.

КапотаСеред міщанок західніх земель України по¬декуди ще й досі зберігся верхній одяг, що називається капота. Своїм кроєм і виглядом капота подібна на жіночий жупан. Капота так само шиється до двох «вусів» по боках спини і так само розшивається позументами по швах, але має дуже довгий і широкий заокруглений комір з сивої кожушанки. Такою ж кожушан¬кою обшивалися і поли каптана та ввесь низ навколо.

Шиється капоту з сукна, але завжди темні¬шого кольору ніж жупан. Капота має великий викот біля шиї, щоб видно було намисто та дукачі.

Кунтуш

Характеристичною особливістю кунтуша є довгі і вузькі рукава з широкими прорізами повздовж. Через ці прорізи просувалися руки, а саміж рукава звисали додолу, або їх відки¬дали через плечі на спину. Шляхта і високі козацькі старшини шили свої кунтуші з шов¬кових або парчевих дорогих тканин. Інші про¬шарки населення, для яких такі кунтуші були задорогі, шили цей одяг з тонкого сукна. Су¬конні кунтуші обшивалися галунами та кольо¬ровими шнурками.

Кунтуші були не тільки чоловічим, а й жі¬ночим одягом. Різниця поміж чоловічими і жі¬ночими кунтушами полягала в тому, що чоловіки одягали під кунтуш жупан або піджупанник і вузькі рукава того одягу просовува¬лися у подовжні розрізки кунтушових рукавів. Жінки під кунтуш жупан не одягали, а при¬шивали додаткові вузькі рукава з іншого матеріялу, іншого і якістю, і кольором. Одягнув¬ши додаткові рукава на руки, жінка просову¬вала їх у подовжні розрізки кунтушового фаль¬шивого рукава. Отже, жіночий кунтуш мав аж дві пари рукавів: одна пара справжніх, а друга фальшивих.