Актуальні проблеми етики та їх значення для розв'язання загальнолюдських проблем

Сучасний етап у розвитку етичної науки пов'язаний з питаннями, від характеру вирішення яких багато в чому залежить становище людини у світі. Й оскільки філософія не без підстав завжди пов'язувалася з людською мудріс¬тю, а етика — з мудрістю життя, їм по праву й належить осмислювати ступінь неблагополуччя в людському домі, піднестися до осягнення стану світу, шляхом аналізу того, що відбувається, знайти причини, котрі потрясають основи специфічно людського способу існування. В цьому зв'язку актуалізується моральна проблематика, що органічно вплітає щонайгостріші питання людства в життєву ткани¬ну індивідуального морального розвитку, загальне людства в те неповторне, творче, що переживається в почутті.

Сьогодні виникає сумнів щодо можливості наукового аналізу моралі, в тому числі й теоретичного пізнання і дефініцій. Серед прихильників ціннісної орієнтації в етиці посилюється тенденція відмови від колишніх претензій на науковість, від наукового аналізу моралі й здобутих таким чином знань, спостерігається цілковита переорієнтація на моральні цінності як умову адекватного відтворення своє¬рідної місії моралі.

Спроби осмислення того, яким чином відбувається освоєння моральних цінностей, переносяться, в площину відтворення даного процесу. Моральний вплив, безпосеред¬ньо здійснюваний у формах проповіді, есе, уявляється спо¬собом адекватного відтворення моральних цінностей. Спи¬раючись на досвідне відоме про особливості моральності, закріплене в ціннісних координатах, дослідники, як прави¬ло, концентрують увагу на розкритті зв'язку моральних цінностей з моральним учинком.

Відмова від спроб обґрунтування моралі з неморальних джерел, звернення до цілісно вираженої у вчинку своєрід¬ності моралі веде до асоціативного способу відображення специфіки морального через відоме з його безпосереднього прояву в життєдіяльності людей. Головною для даної орі¬єнтації сьогодні залишається ідея адекватного відтворен¬ня моралі або ж, як вона частіше формулюється прихиль¬никами цієї орієнтації,— викладу моралі моральним спо¬собом.

Вартий обміркування той факт, що виведення специфі¬ки моралі з моральних джерел, тобто з моральних цін¬ностей, крім урахування історичного досвіду, в якому вони закріплені, увічнені, та особистого досвіду, в якому вони існують, передбачає наявність механізму їх реалізації, оживлення, й тут на перше місце висувається питання про те, яким чином це відбувається.

За всієї самоочевидності того, що моральні цінності ма¬ють загальнолюдський характер, вивести останній із мо¬ральних джерел, тобто з моральних же цінностей, так само неможливо, як неможливо пояснити їх реалізацію індиві¬дуумом через інтеріоризацію. І справа тут не лише в то¬му, що за такого тлумачення «впровадження» моральних цінностей у моральну свідомість індивіда розраховане на максимально нетворчий, акт і по суті є не що інше, як більш чи менш витончена маніпуляція його свідомістю, навернення його в чиюсь, а не в свою віру.

При найтонше побудованих асоціаціях і прихованому моралізаторстві ці цінності залишаються байдужими адре¬сатові доти, доки не запрацює механізм, діями якого й створювалися моральні цінності. Та де гарантія, що пропо¬новані для відтворення морального операції забезпечені таким механізмом? Якщо врахувати, що початкове уявлен¬ня про моральність спирається на безпосередньо-досвідний характер її вираження, на рівень індивідуального мораль¬ного розвитку проповідника, апелює до конкретної, інди¬відуальної форми буття, то де підстави для взаємодії і в чому вбачається її смисл? Можливо, в тому, що цінності стали реальністю? А де гарантії, що самі цінності будуть сприйняті адекватно, в тому числі й їхнім проповідником, що вони, як це мало місце в інтерпретаціях «золотого пра¬вила», з міри людяності не перетворяться на постулати Санчо Панса, котрий побачив цінність у шоломі Мамбріна, лише уявивши його тазком для гоління?

Подібні метаморфози відбуваються тому, що для вка¬заної інтерпретації необхідно принаймні... розуміти Дон Кіхота. Не можна не погодитися з прихильниками даної орієнтації, що в моральних контактах має місце особливе розуміння, котре означає співпереживання. Зауважимо, що осмислення механізму останнього можливе тільки на на¬уковому рівні аналізу.

Однією з найвищих і абсолютних моральних цінностей, котрі реалізуються в індивідуальному світі особистості, виступає любов, неповторну своєрідність якої не можна висловити інакше, ніж через відтворення її конкретної, не¬повторної своєрідності. Але саме таким чином відкриває¬ться розумінню те, як слід підходити до питання про на¬укове пізнання. Розкрити іншому суть свого почуття, домогтися розуміння ним цього почуття на рівні його пере¬живання, пізнати його — не те ж саме, що в гносеологіч¬ному розумінні означає його пізнання.Ступінь сприйнятливості відтворюваного образу любові залежить не тільки від способу її відтворення, а й від адресата. Тут залежність його сприйняття розкривається не стосовно інтересу, освіченості, інформованості про лю¬бов і не від особистого досвіду цього адресата. Сам інди¬відуальний досвід, рівень розвитку почуттів свідчать про певну здатність загальнішого порядку, яка сягає своїми коренями в основи людини, її відносини зі світом. Саме в площині відносин індивідуально переживане почуття як та¬ке або ж його недоступність для індивіда дістають пояс¬нення і з боку його осягненості іншими. З'ясовується та¬кож, чому це можливе в такій формі, як співпереживання. Отже питання виходить за межі конкретного вияву почут¬тя, потребує в своєму вирішенні визначення специфіки по¬роджуючих його відносин.

Емпіричний аналіз породжує сентенцію, що у кожного своя любов, але він не може пояснити, в чому її суть і чому вона доступна не кожному. Ототожнення гуманізації етики з її «екзистенціалізацією» не наближує нас до ви¬рішення вічного питання про рівність людства в його мо¬ральному, істинно людському змісті. Серед різних аспектів цього питання й той, якого стосується законна претензія: чому любов у таких нерівних частках дістається не тільки конкретним людям, а й епохам? Постулати типу «якою мірою міряєте...» не відповідають на питання «чому?»

В розвитку зарубіжних філософсько-етичних концепцій сьогодні посилюється тенденція до пошуку загальної осно¬ви моральних цінностей, джерела, що живить багатома¬нітність проявів людського універсуму. В працях Е. Фромма таким універсальним началом, яке розсуває межі люд¬ської спільності до планетарного буття, виступає любов. У осмисленні любові автор вбачає відповідь на всі пробле¬ми людського існування. З цих позицій розуміється необ¬хідність змін соціальної структури, розглядається механізм подолання відчуження. Зауважимо, що всі докази, так са¬мо як і визначення критерію істинності людських ціннос¬тей, пов'язані з аналізом людських відносин на рівні їхньої моральної форми — «істинно людського спілку¬вання».

Полишаючи осторонь звичну до недавнього часу оцінку даної концепції як абстрактно-антропологічної, розглянемо, з чим пов'язане звернення до загального людського існування—до відносин: істинно людських і не істинно, формалізованих, анонімних, функціональних або ж, як їх сьогодні позначають, рольових. Розглядаючи любов як особливий спосіб ставлення людини до світу й до іншого, Е. Фромм абсолютизує в ній родову, іманентну людському розвиткові потребу «ставитися», розкриту Марксом у без¬посередності її прояву в способах освоєння людиною дійс¬ності, серед яких і моральний спосіб освоєння.

Для наших міркувань щодо наукових способів визна¬чення моральних цінностей даний приклад важливий як свідчення того, що плідні пошуки пояснення моральних цінностей вирішуються переходом в іншу площину, яка дає змогу зримо уявити специфічно людське ставлення до сві¬ту. На даному рівні специфіка морального вимальовується об'ємне, відкривається аналізові з опертою на закономір¬ності її прояву суперечливою вірогідністю. Таке осягнення морального недоступне емпіричному аналізові.

Із багатства матеріалу з даної теми, який міститься в кризі В. Франкла «Людина в пошуках смислу» особли¬вий інтерес являє те, як у процесі розробки конкретних методик психотерапії для подолання екзистенціонального вакууму, пов'язаного з утратою людиною сенсу життя, Франкл, учений екзистенціональної орієнтації, виходить за межі її основної тези — «існування передує сутності». Він розширює межі екзистенціоналізму, долаючи при цьому закладені в ньому обмеження для проникнення в людську природу сенсу життя.

У даному контексті важливим видається процес, у яко¬му пошуки шляхів і способів усунення дефіциту сенсу людського існування, здавалося б, обмежених рамками ін¬дивідуального буття й тому гранично конкретних, розши¬рюються до масштабів Всесвіту, як тільки цей сенс усві¬домлюється як людський, а його аналіз переміщується на сутнісний рівень.

Аналізуючи умови, що роблять можливою спробу само¬губства, Франкл доходить висновку, що «уявити собі це можна в тому випадку, якщо людина як така — або якщо вона нею вже перестала бути; це принаймні було почат¬кове — добивається того, що знайти в своєму житті сенс і здійснити його». Отже, перед нами приклад того, як емпіричний аналіз, безумовно доцільний при розробці по¬дібних методик, відкриває дорогу науковому аналізу, як тільки виникає необхідність заглиблення у вивчення яви¬ща, пов'язаного з проблемами людського буття.Моральна проблематика, визначаючи предмет дослід¬ницького інтересу і відповідні йому способи аналізу, зу¬мовлює й докорінну зміну його напряму. «Вершинна пси¬хологія, котра включає в своє поле зору прагнення до сенсу», являє собою координати, що відкриваються логіці аналізу, їх можна підкріпити словами Гете про те, що, приймаючи людину «такою, якою вона є, ми робимо її гіршою; приймаючи ж її такою, якою вона повинна бути, ми змушуємо її бути такою, якою вона мо¬же стати»

Сказане дає підставу для висновку, що тенденція віт¬чизняної етики до протиставлення емпіричного аналізу моральних цінностей (відтворення їхньої своєрідності в безпосередності її вираження в життєдіяльності індивіда, в існуванні) науковому аналізові перспективна лише в плані критичного переосмислення етичних знань про мо¬ральне, які не підтверджуються практикою.

Розвиток даної тенденції не містить у собі можливостей для розв'язання проблем методологічного характеру, серед яких основною виступає проблема способів наукового ви¬значення моральних цінностей. Апеляція до індивідуаль¬ного існування в своїй претензії на спосіб аналізу мораль¬них цінностей обмежена живою безпосередністю мораль¬ного почуття, неповторно індивідуального, унікального пе¬реживання моральних цінностей.

Оскільки виявлення їхньої сутності лежить за межами індивідуального досвіду, а значить, можливе лише на рів¬ні аналізу їхнього генезису та еволюції, досягнутого при з'ясуванні їхньої специфіки в контексті розробки проблеми людини, то пропонований підхід, виключаючи загальне — підставу для визначення цінностей як моральних, позбав¬ляється критеріїв у визначенні їх наявності, рівня прояву в існуванні індивіда, можливості пізнання суспільної, духов¬ної природи почуттів, пояснення співпереживання як меха¬нізму морального відношення.

Справа, отже, полягає не в тому, що теоретичний ана¬ліз моральних цінностей неспроможний, а в рівні, на яко¬му він здійснюється. Тут доречно повторити здавна відому й досі шановану філософами думку, що особистість усві¬домлює себе стосовно суспільства, в якому живе, і стосовно людства, якому належить. Схоже, що її моральне само¬почуття та пошуки виходу, способів подолання екзистенціонального вакууму й виступають силами, що спонукають сьогодні екзистенціональну філософію до перегляду ряду теоретико-методологічних положень. Серед них і того, кот¬ре становить її основу.

Очевидно, прояснення істини, що забуття сутності люд¬ської також таїть у собі наслідки, як і забуття буття, і є поворотним кроком у розвитку дослідницької думки, схиль¬ної до гуманістичної ідеї оздоровлення людства ним же породженими цінностями. Й цілком чітко простежується закономірність, із якою в безпосередній реалізації мораль¬них цінностей у життєдіяльності індивіда проявляється його людська сутність. Ця самоочевидність розгортається сьогодні в напрямі дедалі більшого вкорінення моральних цінностей в основу проблематики суспільно-історичного розвитку, усвідомлення їхнього іманентного людському розвиткові характеру, визначення їх як загальнолюдських цінностей.

Напевно, й вирішення питання про способи їх науково¬го визначення має здійснюватися в параметрах зв'язку людини та людства, існування та сутності. Розкриття ме¬ханізму, діями якого втілюється виражений у моральних цінностях зв'язок між існуванням індивіда та його люд¬ською сутністю,— таким постає вихідне завдання при тео¬ретичній розробці способів наукового визначення мораль¬них цінностей у їхньому зв'язку з нормативним характером моральної свідомості.

Розробка даної проблеми вітчизняною етикою ведеться давно і в різних напрямах, але за всіх відмінностей у вис¬новках спільним є підхід до моралі як до освоєння люди¬ною дійсності. Це дає підставу говорити про цілий напрям в етичній науці, на відміну від раніше розглянутої орієн¬тації.

Гуманістичний пафос, що спрямовує дослідницьку дум¬ку на захист «морального життя», «забуваного буття», проявився в етиці давно. Він був тим первісним імпульсом переосмислення етичних знань, з якого й почалася науко¬ва розробка проблеми моральних цінностей. При цьому важливо підкреслити й принципове значення орієнтації на сходження від конкретного до абстрактного, яка мала міс¬це в цей період. Не менш суттєвою подією для розвитку етичної науки стало звернення до проблеми моральних відносин. Так відбувалася принципово нова постановка проблеми діяльної сутності моралі, яка докорінно змінила уявлення про її специфіку й способи наукового визначення останньої.

Не можна сказати, що даний процес був усвідомлений у своєму значенні з перших же кроків становлення пробле¬ми. Скоріше, як уже підкреслювалося, загальне виявилося в різних напрямах її розробки через звернення до безпо¬середнього вираження моральності в життєдіяльності лю¬дей.Емпіричний аналіз не вичерпує методологічних проб¬лем. За всієї його спрямованості проти сваволі «мислячої голови», викривальної моці повсталого проти «забування» буття, самоочевидної сьогодні невідповідності постульова¬ного в абстракціях мислено загального реальній картині розсуспільненого, окремого існування, емпіричний аналіз не може розкрити навіть власну актуалізацію інакше, аніж звертаючись до напрацьованого на сутнісному рівні пізнання. Слід підкреслити, що процес емансипації люд¬ської індивідуальності, який стимулює сьогодні розвиток етичної думки, не дістав ще достатнього вираження в ети¬ці саме через обмежені можливості емпіричного аналізу.

В окремих дослідженнях триває розробка теоретико-методологічних аспектів позначених проблем і це стано¬вить поки що їхні відмітні концептуальні особливості. В розвитку цих досліджень проглядається їхня залежність від діяльнісного підходу до моралі. Відхід від категоріаль¬ної системи в її гносеологічному обґрунтуванні та звер¬нення до моральних цінностей у пошуках способу адекват¬ного відтворення в теорії специфіки моралі здійснюється в цих дослідженнях у контексті розробки в них же висунутого визначення моралі як способу освоєння людиною дійсності.

Закладені таким чином основи нового напряму у ви¬вченні моралі набули розвитку у розробці ряду таких глобальних проблем, як співвідношення добра і зла, проб¬лема всеісторичного характеру моралі, моральних відно¬син, сенсуалізму в етиці й почуттів у моральності. В цьо¬му, напевно, й полягає головний доказ на користь визнан¬ня за принципом діяльнісного підходу до моралі основопо¬ложного способу наукового визначення моральних цін¬ностей.

Як бачимо, розуміння моралі і, відповідно, підхід до неї відкривають різні можливості для її вивчення етикою, а також різне тлумачення етики як науки. Сьогодні, коли значення моральності для нормального самопочуття люди¬ни виявляється у зв'язку з гострим дефіцитом таких істин¬но людських цінностей, як совість, сенс життя, почуття власної гідності, обов'язку та інших складових самодостат¬нього світу особистості, відкривається в їхньому значенні для розвитку людства в цілому, стає очевидним, що мо¬ральність не може бути зведена до виконання людиною правил поведінки. Тим більше, що самі правила вказують на певні норми й вимагають серйознішого обґрунтування їхньої своєрідності, ніж те, котре виводиться з потреб, що виникають у суспільній практиці людей. Покладені на особистість таким чином обов'язки недосконалі тим, що обертають мораль на спосіб приборкання індивіда, перед¬бачають цю необхідність як започатковану наперед, керую¬чись тим, що людський індивід явно антисуспільний. І ли¬ше діючи згідно з правилами, виробленими суспільством, індивід стає суспільною істотою.

Навряд чи необхідно розкривати корені такого спро¬щеного розуміння суспільної сутності людини й реалізації її у відносинах із суспільством. Побудоване на кількісному вимірі суспільності людини, поза її якісною певністю, що реалізується в творчій діяльності й тому покладає в своїй основі творчий потенціал індивідуальності, таке розуміння суспільності виключає з моралі можливість творчої участі індивідів, стверджує мораль покори, яка знеособлює лю¬дину, пропонує моралізаторство всупереч своєрідній мо¬ральній діяльності людини.

Подолання таких уявлень про мораль, які спростову¬ються сьогодні самим життям, і стало відправною точкою в розвитку етики. Вивчення природи моральних норм, їх виникнення і смислу в житті людини, їхнього зв'язку з моральними цінностями — ці та інші подібні питання, по¬в'язані з аналізом специфіки моральної свідомості, й зумовили розвиток другого напряму в сучасній етиці.

Список літератури

1. Анисимов С. Ф. Мораль и поведение. М., 1979.

2. Анисимов С. Ф. Мораль как сторона человеческой деятельности // Структура морали и личность. М., 1977.

3. Архангельский Л. М. Возможности применения системного подхода в этике//Методология этических исследований. М., 1982.

4. Архангельский Л. М., Титаренко А. Й. Диалектика развития в этике // Материалистическая диалектика как общая теория развития. М., 1983.

5. Василенко В. А. Мораль и общественная практика. М., 1983.

6. Давьідов Ю. Н. Этика любви и метафизика своеволия. М., 1989.

7. Иванов В. П. Человеческая деятельность — познание — искусство. К., 1977.

8. Каган М. С. Человеческая деятельность. М., 1974.

9. Лабастов Н. В. Мышление и нравственность // Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.

10. Мазов Н. О. О системе научного познания морали//Предмет й сис¬тема этики. Москва, София, 1973.

11. Развитие этики: панорама идей//Вопр. философии. 1984, № 6.

12. Титаренко А. Й. Нравственность как историческая система. Моральные системи как обьектьі структурно-исторического анализа //Методология этических исследований. М., 1982.

13. Титаренко А. Й. Предмет этики, основания обсуждения и перспективы исследования//Вопр. философии, 1982, № 2.

14. Франкл В. Человек в поисках смьісла. М., 1990.15. Фромм 9. Психоанализ и религия//Сумерки богов. М., 1989.

16. Фромм 9. Иметь или бить. М., 1990.

17. Фортова А. Й. Предмет этики как проблема современной науки// Зтика й зстетика. К., 1988.

18. Фортова А. Й. Методологическое значение вопроса о соотношении понятий «нравственность» и «мораль» // Диалектика и этика. Алма-Ата, 1983.

19. Швейцер А. Культура и этика. М., 1973.

20.Шердаков В. Н. Этика и нормативность // Вопр. философии. 1982. № 2.