Етика сім’ї

1. Особливості формування сім’ї, роль і значення в суспільстві

Етимологія російського слова «брак» указує на спорід¬неність із давньоруським «брачити», тобто «відбирати». Українське слово «шлюб» бере свій початок від давньо-слов'янського слова «сълюб», що означало урочисту обі¬цянку. «Слюбитись» в ряді слов'янських мов означає до¬мовитися. Шлюб — це санкціонована суспільством форма взаємин між статями та ставлення до потомства, тобто за¬сіб регуляції статевих стосунків і відтворення населення. Це вільна рівноправна спілка жінки та чоловіка, укладе¬на з дотриманням порядку та умов, установлених зако¬ном, яка утворює сім'ю і породжує взаємні особисті й май¬нові права та обов'язки між подружжям.

Наведене визначення шлюбу як соціального явища мі¬стить і очевидну суперечність: шлюб — «вільний», але по¬в'язаний з «обов'язками». Однак це й суперечність реаль¬ного життя. На думку К. Маркса, «...нікого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо він узяв шлюб». Сучасний шлюб е моно¬гамним (моногамія—міцна, стала одношлюбність) і яв¬ляє собою історично четверту форму шлюбу, яку знає людство.

Початок формування шлюбних відносин у зароджува¬ному суспільстві пов'язаний із потребою в особливих со¬ціальних нормах для регуляції статевого спілкування все¬редині роду, приборкання біологічного інстинкту. Так, на¬кладалися заборони (табу) на статеве спілкування між чоловіками та жінками даного роду в певні періоди (під¬готовка до полювання, саме полювання). Табу привели до виникнення звичаїв, котрі згодом породили екзогамний шлюб (міжродовий, міжплемінний).

Заборони поширювалися тільки на членів свого роду, обмежували статеве спілкування тільки між кревними ро¬дичами, однак вихідців з інших родів і племен не стосува¬лися. Виникнення екзогамного шлюбу збігається з проце¬сом формування гомо сапієнс, що з'явився приблизно 40 тис. років тому. Таким чином із ендогамії, тобто стате¬вого зв'язку між представниками тільки одного роду, че¬рез агамію, тобто тимчасову заборону статевих зносин, виникла екзогамія — систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Виникає груповий (дуальнородовий) шлюб, де всі мужчини одного роду є чоловіками всіх жінок іншого роду, мужчини ж цього другого роду, відповідно,— чоловіками жінок першого.

У рамках групового шлюбу виробничі та дітородні сто¬сунки були відірвані одні від одних. Груповий шлюб іще не став шлюбом персональним, тобто скільки-небудь по¬стійних «подружніх» пар не існувало. За таких відносин визначити лінію батьківства було неможливо Походжен¬ня дітей лічилося тільки по матері, визнавалася тільки жіноча лінія рідства. Діти знали тільки своїх матерів. Се¬стри з їхніми дітьми, кревні брати та інші родичі й ста¬новили материнський рід. Матеріальною основою групово¬го шлюбу виступало головним чином домашнє -господар¬ство, оскільки мисливство вже не завжди могло забезпе¬чити добробут роду.

Поступово в рамках дуально-родового шлюбу на ґрунті взаємних потягів почали складатися досить постійні па¬ри. Парний шлюб не регулювався спільнотою — його під¬тримувала тільки добра воля партнерів, тому він ще не був моногамним. Чоловік міг бути зв'язаний такими пар¬ними стосунками з кількома жінками, так само як і жін¬ка—з кількома чоловіками. Такий шлюб скоріше був пер¬вісно-егалітарним, тобто рівноправним. Дана форма шлю¬бу виникла приблизно 25—24 тис. літ тому, що зумовлюва¬лося переходом до нових форм господарських, економічних відносин усередині роду, виникненням особистої власності.

Поява останньої, надлишків продуктів у деяких членів роду поклала початок дарообмінові як черговому крокові на шляху до усталення сім'ї, перетворення її на господар¬ську одиницю суспільства. Чоловік дарував «своїй» жінці з чужого роду частину надлишку, жінка ж могла дарува¬ти йому свою. Й доки існував дарообмін, підтримувався зв'язок між чоловіком і жінкою. Так виник індивідуальний парний шлюб.

Формування обособленої парної сім'ї передбачало не¬адекватний дарообмін, тобто щоб чоловік дарував жінці більше, ніж вона йому. Таким чином, чоловік ставав го¬дувальником сім'ї, дружини та дітей. Подібна практика викликала виникнення всередині дуально-родової орга¬нізації такої постійної господарської одиниці, як община, котра складалася з парних сімей. До кожної з них входи¬ли чоловік, жінка та її діти. В такому вигляді шлюб ви¬глядав як спілка між чоловіком і жінкою, а одна з цілей даної спілки — забезпечення утримання та виховання ді¬тей жінки. Нарешті, з виникненням парного шлюбу стате¬ві зносини між партнерами вже регулювалися не тільки моральними нормами, а й певними соціально-економічними відносинами.

Виникнення та зміцнення приватної власності привело до усталення класових відносин, що лягли підвалинами в сучасного виду шлюб — моногамію. Своєї класичної фор¬ми моногамний шлюб і моногамна сім'я досягають лише в зрілому класовому суспільстві.Оскільки володіння приватною власністю на засоби ви¬робництва стали основою розподілу створеного в суспіль¬стві продукту, чоловік виступає в ролі годувальника тіль¬ки тому, що е власником засобів виробництва. Розвиток нових економічних відносин змінив роль партнерів у сім'ї, жінка фактично стала рабою чоловіка, материнське право було ліквідоване. За словами Ф. Енгельса, це була все¬світньо-історична поразка жіночої статі, в результаті якої «чоловік захопив кермо влади і в домі, а жінка була по¬збавлена свого почесного становища, закабалена, перетво¬рена в рабу його бажань, в просте знаряддя дітородін¬ня».

В умовах рабовласницького та феодального суспіль¬ства жінки були позбавлені багатьох громадянських прав. У нерівному становищі вони були й перед законом, кот¬рий оголошував чоловіка владарем усіх членів сім'ї. В Стародавньому Римі чоловік після року життя з дру¬жиною міг зробити її своєю рабою або продати у раб¬ство. Батьківська сім'я жінки тим, що хоча б раз на рік приймала дочку під свій дах, рятувала і її свободу, й пра¬ва громадянства. Пізніше повернення жінки в батьківську сім'ю поступилося місцем пошануванню дружини й ма¬тері в домівці чоловіка. День цей став сімейним святом, коли жінку звільняли від її звичайних домашніх обов'яз¬ків, віншували, вручали подарунки. Свято припадало на березень і з нього походить сучасна традиція відзначати 8 березня — Міжнародний жіночий день.

Деякі норми сімейно-шлюбних відносин, що свідчать про колишню велич материнського роду, зберігаються й досі. У племен сайїн, аль-хумум на півдні Ємену жінки беруть участь у публічних церемоніях, танцюють разом із чоловіками. Вони самостійно вибирають нареченого й зу¬стрічаються з ним до весілля. Шлюб укладається в оселі жінки. На її родичів молодий працює певний час, доки не дістане дозвіл увести жінку в своє житло. Молода, трохи поживши з чоловіком, має право піти від нього до своїх батьків. Пояснення просте: «Я його не хочу!» — говорить вона й це вважається вагомою підставою для розірвання шлюбу.

Хоч загальні правила віддають безумовну перевагу батьківським родичам (або, як висловлюються етнографи, принципові патрилінійності), місцева традиція на боці ро¬дичів з боку матері (принцип матрилінійності). Наслід¬ком цього є й те, що дружина відіграє незвичайну роль у внутрішньосімейному житті. Вона доглядає дітей, пасе кіз та овець, але вона ж приймає гостей як глава сім'ї. Чоло¬вік захищає сім'ю та рід, заробляє на прожиток і доїть верблюдиць, але він же готує їжу, меле зерно, пере свій одяг, ходить по воду та за паливом. Найцікавіше, що пра¬ва жінок надійно оберігає племінне зібрання, в якому не¬має жодної жінки — лише мудрі старики та дужі воїни.

В племенах аль-хумум та сайїн з гордістю говорять, що за законом кревної помсти за вбивство однієї жінки платять своїми життями десять чоловіків. З убивцею безоружної жінки одноплемінники не обмінюються вітання¬ми, не моляться з ним поруч, не наглядають за його худо¬бою, не вірять його слову й відмовляють йому в тому, в чому бедуїн нікому ніколи не відмовляє,— в ковтку води.

В умовах буржуазного суспільства сім'я починає втра¬чати свій патріархальний характер і набувати рис рівно¬правності, егалітарної сім'ї. В такій сім'ї чоловік і дружина працювали, обоє утримували своїх дітей. Шлюб їхній бу¬дувався на рівноправних відносинах. Завдяки рухові жі¬нок за своє визволення уже з кінця XIX ст. вони стали володіти основними економічними й політичними правами. В наш час лише в чотирьох країнах жінки позбавлені права брати участь у виборах до парламенту (Ліхтен¬штейн, Сан-Маріно, Південно-Африканська Республіка, Андорра). В трьох країнах права жінок обмежені (Іспа¬нія, Болівія, Гватемала).

Діючі в нашій країні Основи законодавства про шлюб і сім'ю спеціально підкреслюють умови вступу в шлюб, визначаючи його дійсним або недійсним. Головною перед¬умовою є згода майбутнього подружжя на укладення шлюбу, його реєстрацію. Інакше один із подружжя може через суд оголосити шлюб недійсним. Необхідність вклю¬чення цієї умови до числа тих, що визначають дійсність шлюбу, викликана (хоч і нечастими) випадками викра¬дення (згідно з традицією) наречених. Проте згода не є ще достатньою підставою для визнання шлюбу дійсним.

Другою умовою вступу в шлюб є шлюбне повноліття майбутнього подружжя. Згідно з Основами законодавства шлюбний вік установлено єдиним для юнаків і дівчат — 18 років. Законодавчі органи деяких республік, напри¬клад України, знижують шлюбний вік жінки до 17 років. У разі, коли молоді люди вступають в інтимні зносини й чекають на дитину, місцеві органи влади мають право ре¬єструвати шлюб між особами, котрі не досягли шлюбного віку (на Україні — з 16 років).

Дотримання принципу моногамії є третьою умовою вступу в шлюб, більш того, відступ від цього принципу вважається в нас злочином і переслідується, як це загально¬відомо, відповідними статтями кримінального кодексу.

Четвертою умовою є відсутність будь-якого рідства між майбутнім подружжям.Нарешті, п'ятою умовою є психічне здоров'я осіб, котрі вступають у шлюб. Закон не допускає укладення шлюбу між особами, одна з яких визнана в судовому порядку не¬дієздатною з причини душевної хвороби. Поява дефектів психіки після вступу в шлюб дає право одному з подруж¬жя шлюб розірвати.

Регулюючи особисті та майнові відносини між подруж¬жям, між батьками та дітьми, визначаючи умови вступу в шлюб та його розірвання, Основи законодавства про шлюб і сім'ю спрямовані передусім на зміцнення сім'ї, за¬хист інтересів дітей. Отже, держава захищає й інтереси всього суспільства, враховуючи вплив сім'ї на відносини в ньому, на характер соціальних процесів, що відбуваю¬ться в ньому.

Усвідомлення необхідності вступу в шлюб, створення сім'ї набувало часом незвичайних форм. Так, давньогре¬цький мислитель Платон вважав, що суспільство має за¬суджувати тих, хто не створив сім'ї до 35 років. Нежонаті після цього віку мусять сплачувати відповідний пода¬ток. У стародавніх Афінах і Спарті справді існував зви¬чай під час свята весни сікти різками тих, хто ухилявся від вступу в шлюб.

За Арістотелем, держава виростає з сім'ї, котра е пер¬шим видом спілкування людей. І якщо Платон виходив із рівності чоловіка й жінки в подібному спілкуванні, то Арістотель стверджував, що чоловік має владарювати над жінкою. Це положення, дещо видозмінене в дусі часу, бу¬ло сприйняте християнством і західноєвропейською тради¬цією. Тільки з середини XIX ст. намітився відхід від цієї традиції. І. Кант вважав, що спілкування статей має бу¬ти договірним відношенням, а моногамний шлюб, засно¬ваний на пожиттєвій вірності подружжя одне одному, по¬стає єдино моральною й правомірною формою шлюбу.

Фіхте наполягав на рівності чоловіка та жінки в шлю¬бі, розглядав кохання як єдине його моральне підґрунтя. Нарешті, Гегель уперше поставив у залежність від умов життя форми сім'ї та шлюбу. Так, сучасну йому сім'ю він вважав зумовленою християнською мораллю та приват¬ною власністю на землю.

Важливою віхою на шляху до наукових уявлень про сім'ю була книга Л.Моргана «Стародавнє суспільство» (1877). Це найудаліша на той час спроба відтворити істо¬рію сім'ї, оперта на вивчення шлюбно-сімейних відносин народів, що стоять в економічному та соціальному плані на низькому рівні розвитку. Морган здійснив також порів¬няльний аналіз функціонування сім'ї за різних умов. Пер¬ше марксистське дослідження про сім'ю, написане Ф. Ен¬гельсом у 1884 p., грунтувалося на висновках, що містили¬ся в книзі «Стародавнє суспільство». Праця «Походження сім'ї, приватної власності і держави» стала основою справді наукового вчення про сім'ю.

Ключем до розуміння суті сім'ї був розгляд її як ка¬тегорії історичної. Ф.Енгельс послідовно показав зв'я¬зок форми сім'ї (від первісної групової до моногамної) з процесами в суспільному житті. Зміна способу вироб¬ництва з неминучістю породжувала нові форми сім'ї. Ен¬гельс показує викликане розвитком продуктивних сил ос¬лаблення впливу родинних зв'язків на суспільний лад. Утвердившися, приватна власність сформувала й суспіль¬ство, в якому «сімейний устрій цілком підпорядкований відносинам власності»'. Піддаючи гострій критиці буржуазну сім'ю, Енгельс протиставляє їй новий, вищий тип сім'ї, де, на його думку, умови для утвердження цього ти¬пу забезпечать залучення жінки до суспільного вироб¬ництва, встановлення справжньої рівноправності з чолові¬ками в суспільному житті, звільнення жінки від тягаря домашнього господарства.

Під сім'єю мається на увазі мала соціальна група, чле¬ни якої пов'язані шлюбними чи родинними відносинами, спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною від¬повідальністю. Через сім'ю відбувається зміна поколінь людей, у ній здійснюється виховання, первинна соціаліза¬ція людини, досягнення нею громадянської зрілості. Спря¬мовуючи свій потужний потенціал на духовне становлення особистості, сім'я слугує ефективним засобом для віднов¬лення, підтримки духовних і фізичних сил людини, вклю¬чення її в суспільне життя. Поряд з іншими соціальними функціями сім'я виявляє піклування про людей похилих і непрацездатних.

Історія сім'ї як такої починається з того моменту, коли розвиток продуктивних сил досягає рівня, котрий забезпе¬чує виокремлення моногамної сім'ї з одного чоловіка та однієї жінки, що проживають у тривкому шлюбі, а також їхнього потомства.

Першим різновидом сім'ї стала патріархальна, де гла¬венство належало чоловікові. Подібні сімейні відносини дістала назву патріархату. Зазнаючи впливу мінливих умов життя, патріархат набуває різних форм. У деяких країнах Сходу й досі практикується полігінія (багатожен¬ство), за якої чоловік водночас перебуває в кількох шлю¬бних спілках. У Європі та в більшості країн світу еволю¬ція патріархальної сім'ї ішла в бік закріплення моногамії.На початку свого формування патріархальна сім'я була дуже численною й могла налічувати кілька сот чоловік. До неї входили родичі й нащадки одного батька разом із їхніми дружинами, дітьми та родичами. До складу сім'ї входили також раби та наложниці. Завдяки своїм внут¬рішнім резервам як великої виробничої одиниці патріар¬хальна сім'я, переживши рабовласництво, збереглася й за феодалізму. Але розвиток капіталістичного способу вироб¬ництва зруйнував її до решти.

Індустріалізація виробництва, розпочате раніше відо¬кремлення праці від сім'ї породили новий її різновид — сім'ю нуклеарну (від латинського «нуклеус» — ядро). Вперше цей термін стосовно сім'ї ужив американський со¬ціолог Ж. П. Мурдок, котрий позначив таким чином сі¬м'ю, що складалася тільки з необхідних для її утворення членів — чоловіка та жінки. Така сім'я може мати скільки завгодно дітей, хоча не виключає й відсутності їх. Нукле-арна сім'я може бути повною й неповною. Остання має одного з батьків та його дітей.

Нуклеарна сім'я стала своєрідною відповіддю на по¬треби сучасного індустріального суспільства. Вона мо¬більніша, а суспільне виробництво, як відомо, часто по¬требує пересування людей з однієї місцевості до іншої. Даний різновид сім'ї демократичніший у тому розумінні, що не вимагає для своїх членів єдиної професії, формує різні стилі життя, розширює спектр форм проведення доз¬вілля і т. д. Система соціального забезпечення, розвиток сфери послуг, підвищення розмірів пенсій також стимулю¬ють формування нуклеарної сім'ї, оскільки знімають у хворих і похилих людей необхідність у підтримці з боку близьких родичів. Кількість сімей, котрі включають три покоління родичів, неухильно зменшується.

В умовах сучасного суспільного виробництва чимдалі зростаючу роль відіграють уміння та здатності самостій¬но розкривати свої обдарування. Родичі вже мало чим мо¬жуть допомогти в цьому, що в свою чергу обмежує часто¬ту зустрічей між ними, ослаблює їхні стосунки.

Система відносин рідства, доповнювана духовними, мо¬ральними, психологічними відносинами, внутрішньосімей-ними настановленнями, а також відносинами влади й ав¬торитету, визначає структуру сім'ї. Домінанти у спектрі цих відносин формують два основних типи сім'ї — авто¬ритарну й демократичну. Авторитарна сім'я грунтується на суворому, незаперечному підкоренні жінки чоловікові (або чоловіка жінці), дітей — батькам. Для демократич¬ної сім'ї характерні рівна участь подружжя у справах сі¬мейного життя, спільне прийняття ними важливих рішень. Останнє є можливим за взаємної поваги між членами сі¬м'ї, врахування ними як особливостей різних життєвих си¬туацій, так і особистих якостей і здатностей обох для роз¬поділу внутрішньосімейних ролей.

На відміну від сім'ї авторитарної, де хтось із подруж¬жя монополізує кермо правління, в сім'ї демократичній, як правило, відсутній «офіційний» глава. Виникаючі жит¬тєві ситуації висувають на перший план лідера, тобто то¬го з подружжя (а іноді й дорослих дітей), хто має най¬більший авторитет у вирішенні конкретних питань.

Соціологічні дослідження показують, що структура су¬часної нуклеарної сім'ї еволюціонізує в бік формування сім'ї егалітарної (від латинського egalitare — зрівняль¬ний), у котрій усі дорослі члени мають рівну частку прав і відповідальності, діти ж займають досить незалежне ста¬новище.

Аналіз функцій сім'ї допомагає дати відповідь на за¬питання, поставлене раніше: яку роль вона відіграє в су¬спільстві? Звісно, самі функції сім'ї, їхнє місце, значення та субординація відображають, з одного боку, вплив су¬спільства на сім'ю, з іншого — виконання нею ряду су¬спільних завдань, пов'язаних із її місцем у соціальній структурі.

2. Функції сім’ї

В історії сім'ї прийнято виокремлювати шість її основ¬них функцій: економічну, репродуктивну, виховну, рекреа¬тивну, комунікативну та регулятивну. Стосовно сучасної сім'ї існує кілька відмінних у різних авторів типологій функцій сім'ї. Так, С. Д. Лаптенок виділяє такі з них: господарсько-побутову, відтворення населення, виховну та організації дозвілля. Г. М. Свердлов та В. А. Рясенцев найважливішими для радянської сім'ї називають функції продовження роду, виховну, господарську та взаємодопо¬моги. Для Н. Г. Юркевича такими є функції духовного спілкування, сексуальна, народження дітей, співробітни¬цтва в процесі їх виховання, добування необхідних засо¬бів для ведення домашнього господарства, взаємної мо¬ральної та матеріальної підтримки. А. Г. Харчев визначив як основні функції відтворення населення, соціалізації, господарську, організації споживання та дозвілля.

Багато дослідників підкреслюють зростання в сучасній сім'ї значення функцій, що задовольняють емоційні та соціально-психологічні потреби. Останнє особливо помітне в практиці відношень міської сім'ї, яка меншою мірою, ніж сільська, зберегла риси виробничої частки суспільства.Однією з основних функцій сім'ї є економічна. Істо¬ричні форми сім'ї, що передували нуклеарній, були тісно пов'язані з виробничою діяльністю. В умовах докапіталіс¬тичних формацій праця не відокремлювалася від сім'ї. Змалку діти прилучалися до того виду праці, в якому бу¬ли зайняті, як правило, всі члени сім'ї. Для кожної істо¬ричної форми сім'ї була характерна й особлива організа¬ція споживання та побуту.

Відокремлення праці від сім'ї за капіталізму залиши¬ло за нею функції накопичення матеріальних благ. В умовах нашої країни, враховуючи перспективи відро¬дження приватної й дальшого розвитку кооперативних форм власності, слід сподіватися посилення розглядуваної функції сім'ї, хоча ще недавно передбачалося звуження її сфери. Певною мірою відбувається й відродження вироб¬ничої функції.

Друга функція сім'ї (репродуктивна) полягає у відтво¬ренні населення, тобто в продовженні людського роду, на¬родженні дітей. Діти—вершина здорового шлюбу, вказу¬вав Р.Нойберт. Посилення в останні десятиріччя інтересу дослідників — соціологів, демографів, психологів, етиків — до проблем відтворення населення викликане рядом при¬чин. Одна з них — зміна типу репродуктивностІ сім'ї: ба¬гатодітний тип сім'ї витісняється середньодітним і ще ча¬стіше малодітним. Так, більш як половина всіх сімей ма¬ють одну дитину або взагалі не мають дітей, значно скоро¬тилося число сімей, котрі мають двоє чи троє дітей.

Великою мірою це пов'язане з поширенням міського способу життя. В результаті процесу урбанізації в містах тепер живе дві третини населення країни. Значна частина сільських сімей також веде міський спосіб життя. Вироб¬нича зайнятість жінок, суперечності зростання матеріаль¬ного добробуту й культури людей не стимулюють появи багатодітних сімей.

Головним же чинником, що визначив особливості су¬часного репродуктивного процесу, стала здійснена водно¬час із науково-технічною революцією друга, демографічна революція. В минулому висока дитяча смертність позна¬чалася на кількості дітей у сім'ї. Для відтворення чисель¬ності батьків необхідна була наявність 5—7 дітей. Нині завдяки успіхам у галузі охорони здоров'я, різним захо¬дам (економічним, соціальним, юридичним) стало можли¬вим досягнення в довготривалій перспективі бажаного ти¬пу дітородження. В сім'ї для відтворення чисельності бать¬ків тепер досить мати дві-три дитини. У батьків виникає впевненість, що не одна дитина з чотирьох, як це було раніше, а принаймні дев'ятеро з десяти доживуть до весіл¬ля і сформують молоду сім'ю.

Ідея регулювання чисельності населення була сфор¬мульована в античності. Платон, наприклад, вважав, що ідеальна держава не повинна бути дуже численною. Над¬мір населення він пропонував відселяти на залежні території-колонії. Арістотель також негативно ставився до мож¬ливого перенаселення держави, яке з неминучістю мало призвести до збіднення та обезземелювання громадян. На¬слідком цього він передбачав наростання смути й злочин¬ності в суспільстві. Для регулювання чисельності населен¬ня Арістотель пропонував прийняти закон про шлюб, згід¬но з яким чоловікам до 37 років, а жінкам — до 18 років заборонялося б мати дітей. Окрім, того, він вважав за необхідне умертвляти хворих дітей і «надлишок» новона¬роджених.

Практичну реалізацію ідея регулювання дітородження дістала за часів правління римського імператора Августа. Так, були розроблені й уведені в суспільне життя закони про обов'язковість шлюбів для тих, хто належав до станів вершників і сенаторів, про обмеження для холостяків і бездітних, про переваги римських громадян (включаючи жінок), котрі мають дітей1, про перелюбство та розпусту, про порядок шлюбу для всіх станів. Як зазначав Гай Све-тоній Транквілл у своїй книзі «Життя дванадцяти цезарів», цей останній закон Август «хотів зробити ще суворішим за інші, але бурхливий опір змусив його відмінити чи по¬м'якшити покарання... Та й після цього якось на всенарод¬них іграх вершники почали наполегливо вимагати від ньо¬го відміни закону; тоді він, підкликавши синів Германіка, на виду в усіх посадовив їх собі та батькові на коліна, знаками й поглядами перекону¬вав народ не ремствувати й брати приклад із молодого батька. А дізнавшися, що дехто обминає закон, заручаю¬чись із неповнолітніми або часто перемінюючи жінок, він скоротив термін заручин і обмежив розлучення».

У цивілізованих країнах світу здійснюється демогра¬фічна політика, що включає науково обгрунтовані, апробо¬вані життям програми. До них належать охорона мате¬ринства й дитинства, поліпшення матеріального становища малозабезпечених і багатодітних сімей, надання безкош¬товної медичної допомоги, оплачуваних відпусток за вагіт¬ністю та після народження дитини, виплату допомоги в разі народження дитини, ряд пільг молодим сім'ям та ін.Чергова функція сім'ї — виховна. Як слушно зазначав Д. Локк, від правильного виховання дітей залежить до¬бробут усього народу. В сім'ї дитина пізнає й засвоює пер¬ші моральні норми та взірці поведінки, набуває певних морально-психологічних і фізичних якостей. Тим-то на час соціальної зрілості у дітей формуються досить стійкі жит¬тєво-ціннісні орієнтації.

Особливо слід підкреслити взаємозв'язок двох остан¬ніх функцій. Кількість дітей, як указувалося, впливає пев¬ним чином на характер реалізації сім'єю виховної функції. Якщо в сім'ї одна дитина, процес виховання значно усклад¬нюється. Так, А. С. Макаренко писав: «Можна, наприклад, рішуче стверджувати, що виховання єдиної дитини тяжч справа, ніж виховання кількох дітей. Навіть у тому ви¬падку, якщо сім'я терпить деякі матеріальні утруднення, не можна обмежуватися однією дитиною».

Пояснюючи свою позицію, Макаренко звертав увагу батьків на ряд причин, що утруднюють виховний процес у сім'ях з однією дитиною. По-перше, єдина дитина вільно чи мимовільно стає недопустимим центром сімейного бут¬тя. Таку концентрацію батьківської любові на одній дити¬ні Макаренко вважав страшною помилкою.

По-друге, піклування батька й матері здебільшого пе¬ревищує корисну норму, що викликає й певну нервозність батьківської любові. Ніяких жертв, радив Макаренко. На¬впаки, нехай дитина поступається перед батьками.

По-третє, з єдиною дитиною пов'язані всі уявлення про батьківське щастя, втратити його означає втратити все, основу світобудови. В результаті дитина стає предметом сліпої любові, часто необгрунтованого занепокоєння, на¬віть страху. На думку Д. Дідро, батьки люблять своїх дітей тривожною й поблажливою любов'ю, яка псує остан¬ніх.

До того ж, «утопаючи» у вихованні однієї дитини, сім'я ризикує втратити якість колективу, ту дуже важливу якість, котра природно гальмує егоїстичні устремління. Підліткам, котрі виросли в сім'ях без братів і сестер, ча¬сто бувають властиві такі недоліки, як вередливість,ураз¬ливість, невміння цінувати особистісні достоїнства іншого, прагнення підкорити собі інших при небажанні підкоряти¬ся самому, відсутність ощадливості та ін. Вступивши в до¬росле життя з такими якостями, важко стати в ньому щас¬ливою людиною. Причину формування такого типу «не¬щасливців» слушно підмітив Ж. Ж. Руссо: найпевніший спосіб зробити вашу дитину нещасливою — це привчити її не мати ні в чому відмови.

Коли ми говоримо про виховну функцію сім'ї, то розу¬міємо під цим не тільки виховання. Спілкування в сім'ї, всі сторони сімейного життя справляють виховну дію на кож¬ного з членів сім'ї, причому ця дія триває протягом усього життя.

Нарешті, слід наголосити ще на одній стороні виховно¬го процесу в сім'ї. Йдеться про вплив дітей на батьків, узагалі на старших у сім'ї, хай то будуть дідусь із бабу¬сею чи старший брат, чи сестра. Такий «зворотний» вплив породжує потребу в самовихованні, те бажання «переселитися» в духовний світ дитини, про яке писав М. І. Пирогов.

Виховна дія сім'ї на дітей значною мірою залежить від їхнього віку, характеру проблем, що виникають у різні періоди життя дітей. Змінюються при цьому й функції старших (батьків) у сім'ї. Особливо значущим вплив сі¬м'ї виявляється в перші роки життя дитини, велика при цьому роль матері. Емоційний контакт, що складається в цей час, потому переноситься на світ в цілому, на стосун¬ки з іншими людьми. Ян Амос Коменський, якого по пра¬ву вважають батьком сучасної педагогіки, в своїй «Вели¬кій дидактиці» в 16 правил мистецтва розвивати мораль¬ність включив розвиток чеснот із самого малечку. На його думку, багато важить звичка, набута з юних літ, бо «дов¬го зберігатиме посудина той запах, яким просякла з пер¬шого разу».

Емоційні уявлення й поняття про довколишній світ, що складаються у дітей під дією сімейного виховання, незрів¬нянно ширші й глибші, ніж ті, що їх спроможні формува¬ти дошкільні заклади та школа. Водночас слід пам'ятати, що такі якості особистості, як працелюбство, чесність, доб¬рота, готовність допомогти нужденним., уміння співчувати й співпереживати, стануть результатом виховання в сім'ї, якщо вони притаманні самим батькам, присутні в їхніх взаєминах. Одна з особливостей дитячого сприйняття сві¬ту, згідно з Коменським, полягає в тому, що діти вчаться копіювати раніше, ніж пізнавати. «Адже діти — це мавпи: хоч би що вони бачили — хороше чи погане, вони прагнуть це наслідувати навіть без усякої зовнішньої спонуки».Звідси ще одне правило мистецтва розвивати мораль¬ність, за яким батьки повинні давати дітям приклади по¬рядного життя. Останнє важливе ще й тому, що діти не¬мовби відтворюють сімейну атмосферу, стиль стосунків у сім'ї у своєму спілкуванні з товаришами, в школі, на под¬вір'ї. Взаємини батьків між собою переносяться виросли¬ми дітьми в молоді сім'ї, стають моделлю батьківства та материнства. Запізнілою реакцією, що свідчить про розу¬міння значущості цих стосунків для формування підро¬стаючого покоління, є те, що, за висловом Ф. Шіллера, вони менш за все прощають своїм дітям ті пороки, які вони самі їм прищепили.

За всієї важливості, незамінності виховання в сім'ї, во¬но має бути доповнене суспільним вихованням. Інакше важко створити всі необхідні умови для формування ці¬лісної особистості.

Одна з основних функцій сім'ї — рекреативна. Добре відомо, що стосунки між членами сім'ї передбачають по¬дання один одному матеріальної, фізичної допомоги, мо¬ральну та психологічну підтримку, взаємне піклування про здоров'я. Окрім того, спосіб використання вільного часу, організація дозвілля членів сім'ї покликані сприяти відновленню фізичних і духовних сил людини.

Проблема організації сімейного дозвілля досить злобо¬денна. Можна сказати, що характер використання вільно¬го часу може слугувати одним із показників зрілості осо¬бистості. Сімейне дозвілля — це зустрічі з родичами, дру¬зями та знайомими, читання, слухання радіо, магнітофон¬них ваписів, перегляд телепередач і відеозаписів, різні за¬хоплення (хоббі). До сімейного дозвілля входять і від¬відання музеїв, театрів і кінотеатрів, концертних залів, проведення щорічної відпустки, екскурсії, туристичні по¬ходи, прогулянки в парках і т. д. Участь у художній само¬діяльності, спортивних змаганнях, просто заняття фізкуль¬турою також допомагають організувати сімейне дозвілля.

В останні десятиліття соціологи особливо наголошують на комунікативній функції сім'ї. Ефективність сімейного виховання, сімейний бюджет, можливість відновлення фі¬зичних і духовних сил членів сім'ї залежать не в останню чергу від характеру стосунків, рівня взаєморозуміння, що склалися в сім'ї. Чим більше ці стосунки довірчі, чим по¬вніше вони виконують роль емоційного захисту, здатні відгукнутися співчуттям і співпереживанням, тим вища їхня моральна цінність. Така «відкритість» відносин між подружжям, батьками та дітьми дає змогу розв'язувати виникаючі проблеми найрізноманітнішого кшталту — від бюджету сім'ї до найтонших інтимних питань. Характер взаємин у сім'ї впливає на розвиток інтелекту дітей, їхніх емоцій.

Крім організації спілкування та налагодження взаємо¬розуміння, сім'я слугує також важливою ланкою між свої¬ми членами та засобами масової інформації, літературою та мистецтвом. Оцінки, що їх дають батьки, старші члени сім'ї подіям, особам, тим чи іншим явищам у суспільному житті, феноменам культури, до певного віку сприймаються дітьми без критичного аналізу. Не можна не бачити тісно¬го зв'язку цих оцінок з початком формування у підлітків мотивації своєї поведінки, світоглядних настановлень. Коло сімейних інтересів у кінцевому підсумку впливає на подальший вибір сфери професійної діяльності.

Сім'я справляє значний вплив на зв'язок своїх членів із природою, визначає характер ставлення до неї. Так, під час туристських походів або просто прогулянок природа виступає чудовим фоном для виховання багатьох необхід¬них для дорослого життя якостей. Моделювання за таких умов різних ситуацій природного людського життя включає дітей у підготовку до реалій сімейного побуту, подолання труднощів, вирішення спірних питань, виконання ряду обов'язків, що вимагають певної самостійності і, звичайно, знань, уміння. Моральні цінності й традиції сім'ї — муж¬ність і жіночність, шанобливість до жінки, взаємодопомо¬га, працелюбство, бережне ставлення до природи — знахо¬дять свої практичні форми й легко засвоюються дітьми.

До числа основних функцій сім'ї належить і регуля¬тивна. Сімейне життя виробляє певну систему регулюван¬ня стосунків між членами сім'ї. Тут здійснюється, як го¬ворять соціологи, первинний соціальний контроль, реалі¬зуються влада й авторитет. Зауважимо, що влада й авто¬ритет глави сім'ї, характерні для авторитарного її типу, підтримували держава, традиція. Таким чином, через главу сім'ї, через втлумачення йому почуття відповідальності здійснювався контроль за поведінкою підростаючого поко¬ління. За непослух батькам передбачалися різні покарання, аж до позбавлення спадщини, загроза піддати остракізмові з боку батьків, суспільства. Батькам же держава доручала «виправляти» поведінку дорослих дітей, здійснювати нагляд за ними. Ще Епіктет вважав, що строгість батька — чудові ліки: в них більше солодкого, ніж гіркого.В сучасній демократичній, егалітарній сім'ї вплив на її членів може здійснюватися тільки з допомогою мораль¬них норм, особистого авторитету членів сім'ї. Підвалина¬ми такого авторитету можуть бути тільки праця батьків, їхнє громадянське обличчя та поведінка. Нехтування проб¬лемами підростаючого покоління, підкреслювання вікової дистанції завдають непоправних втрат вихованню, утруд¬нюють здійснення регулятивної функції сім'ї. Ставлення ж до дітей як до рабів Гегель вважав найаморальнішим з усіх взагалі аморальних стосунків.

Останніми роками вчені-етики та соціологи виокремлю¬ють також феліцитологічну (від італійського felicita — щастя) функцію сім'ї. Прагнення щастя особливо прояв¬ляється при вступі в шлюб, у процесі формування сім'ї. В усякому разі умови, створювані в демократичній, егалі¬тарній сім'ї, сприяють дальшому розвиткові сутнісних сил і спроможностей людини, реалізації нею своїх творчих за¬датків, що в свою чергу сприяє відчуттю повноти щастя та осмисленості буття.

Сім'я як найважливіший осередок суспільства відчуває на собі вплив усіх процесів, що відбуваються в ньому, всіх властивих йому суперечностей. Тому характер реалізації притаманних їй функцій залежить великою мірою від ста¬ну суспільства в цілому. Зміни, що відбуваються в нашій країні, об'єктивно сприяють гуманізації сімейних стосун¬ків, зростанню ролі сім'ї в процесі формування мораль¬ності підростаючого покоління.

Список літератури

1.Афанасьева Т. М. Семья. - М., 1995.

2.Войтович С. О. Світ сім'ї і горизонта покликання. - К., 1997.

3.Журбицька Т. С. Молода сім'я. - К., 1995.

4.Королев Ю. А. Супруги, родители, дети. М., 1986.

5.Семенов Ю. И. Происхождение брака и семьи. М., 1994.

6.Семья. Социально-психологические и этические проблемы. - К., 1989.