Масмедіа індустрії дозвілля як соціально-культурний феномен

Сучасне суспільство функціонує в надзвичайно насиченому інформаційному оточенні, яке впливає на процес соціалізації і слугує не тільки її фоном, а й нерідко причиною суспільних виховних проблем. Його поле створює могутня індустрія масового виробництва і поширення соціальної інформації. Ця особливість забезпечує і охоплення широких мас різними формами культури. Її доступність спричинила появу феномену масової культури.

Класичним визначенням терміна «масова культура», яке набуло поширення в 30-ті роки і на яке до цих пір спирається багато дослідників її як явища, є дефініція французького соціолога Жоржа Фрідмана про те, що під масовою культурою слід розуміти сукупність культурних цінностей, які віддаються у розпорядження публіки завдяки засобам масової комунікації, в рамках технічної цивілізації.

В сучасній соціологічній літературі вирізняється 3 типи значень, які надають автори цьому терміну. Їх сутність зводиться до того, що:

•Масова культура — сукупність повідомлень, що продукуються засобами масової комунікації.

•Масова культура — це сучасна культура широких мас, що включає в себе як споживання масової духовної продукції, так і всі форми реальної масової поведінки.

•Масова культура — це сукупність всього беззмістовного, шаблонного, дешевого, покликаного задовольняти самі низькі, невибагливі і нерозбірливі смаки масового споживача.

В особистісно-культурному відношенні масова культура є продуктом розпаду попередніх її форм — народної культури і культури елітарної. Їх руйнація відбулася в результаті таких соціальних процесів, як індустріалізація й урбанізація, що зруйнували не тільки сільську спільність, а й аристократичну відчуженість культури від праці і ринку, перетворили «мистецтво для мистецтва» в мистецтво комерційне, а вільне пізнання і філософію наставили на службу промисловості і соціальному управлінню.

В цілому, за своїм змістом масова культура першочергово є не тільки продуктом розпаду, а й продуктом змішування і взаємодії 2-х вищеназваних форм культури, які віками існували відокремлено. Цим пояснюється багато особливостей масової культури, зокрема її тяжіння до образності і наглядної форми, до ідеалізації дійсності, а також стереотипність мислення і сприймання. В той же час масова культура несе в собі елементи елітарної культури: швидку зміну образів і мотивів, індивідуальний характер споживання, можливість вибору культурної продукції і свободу індивідуального судження про цінності культури. Можливо, саме цією обставиною можна пояснити виникнення термінів медіальна культура і масмедіа. Своїм походженням вони зобов’язані латинському слову media — середнє, проміжне. Отже, masmedia — це масова культура, розрахована на середнього споживача.

Масова культура є досить суперечливим явищем: поряд із важливими просвітницькими, розважальними, інформативними й організаційними функціями вона є засобом «усереднення» інтелектуальних і художніх смаків, заниження естетичних критеріїв. Для неї є характерним пасивний тип споживання, гонитва за сенсацією та зовнішнім ефектом, швидке старіння і знеціненням інформації, в тому числі і вищих художніх цінностей. Всі форми масової культури як феномену є інструментами культурного впливу і підпорядковані, в основному, завданням закріплення такого порядку речей, агітації, пропаганди, реклами, формування суспільної думки, які потрібні керівним колам суспільства або тим, хто є господарями масмедіа.

Включення мас у культурну діяльність розпочинається із споживання — наприклад, з відвідування театрів, концертних залів, кінотеатрів, спілкування з діячами культури тощо. Зростання споживання продуктів культури викликає розширення їх виробництва і поширення духовних цінностей — завдяки цьому виникають нові програми на радіо і телебаченні, творяться нові вистави, знімаються нові фільми і т. д. Цей процес супроводжується трансформацією духовних цінностей, переробкою, інколи переосмисленням художніх творів, популяризацією науки. Таким чином виникають умови для розширення сфери духовної творчості і підвищення рівня творчої активності мас. Якщо виробництво духовної культури не встигає за попитом — з’являється те, що заповнює вакуум: зразки сурогатної культури, нерідко чужої, низького гатунку.

Втягнення мас у культурну діяльність відбувається набагато швидше, ніж засвоєння ними культурної спадщини і підвищення їх творчого потенціалу, тому загальний рівень духовної культури, особливо на перехідних етапах розвитку масової культури, який і переживає наше сучасне суспільство, залишається недостатньо високим. З одного боку це викликає необхідність задоволення нерозвинутих потреб мас, які братимуть участь у розширеному споживанні, з іншого боку — власникам засобів масових комунікацій вигідно мати аудиторію з низьким рівнем культурних запитів.Як переконує досвід, штампована культурна продукція створює ефект перенасичення і тоді, на противагу і протидію їй, виникає інтерес до народного мистецтва і кращих зразків мистецтва класиків. Саме це відбувалося в масовій культурі 90-х років ХХ століття і відбувається на початку ХХI століття, коли співіснують різні рівні смаків і запитів, висока і низька культура, а, відповідно до цього, і різні цінності, які вони пропагують.

Динамічний розвиток і оновлення електронних засобів масової інформації спричинили появу навіть нових лексичних термінів науковців, політиків, публіцистів та експертів ЮНЕСКО — «інформаційна революція», «інформаційні технології» тощо. Їх суть виявляється не тільки в технічному оснащенні, а й у можливостях впливу на суспільну свідомість загалу та окремих людей, їх поведінку. В сучасних умовах інформаційного «вибуху», зростання рівня знань і могутніх засобів масової інформації та підвищеного до них інтересу вже сама інформація виступає не тільки важливим засобом комунікації, а й перетворилась у глобальну проблему, що впливає на соціальні та ідеологічні процеси сучасності.

Як показує аналіз-ретроспектива розвитку інформаційного простору України за перші 12 років незалежності, на процес формування суспільної свідомості великий вплив мали національні та іноземні засоби масової інформації. В їх структурі особливе місце і роль належать телебаченню, радіомовленню та Інтернету, іншими словами — аудіовізуальним засобам масової інформації.

Як відмічають спеціалісти, і сьогодні в Україні переважають іноземні канали надходження інформації, яка стосується не тільки міжнародного та українського політичного і економічного життя, а й різних соціальних аспектів, зокрема дозвілля, здоров’я, сімейних проблем тощо.

Практично на всіх каналах телебачення відчувається засилля художніх, мультиплікаційних фільмів та відеокліпів іноземного, здебільшого американського походження, які, в основному, своїм змістом створюють культ зла, насилля, жорстокості, пропагують цинізм у стосунках між людьми. Хоч досі в Україні і не було проведено спеціального дослідження щодо впливу таких програм на поведінку дитини, її емоційний стан, однак окремі батьки під час опитування зауважують, що їхні діти під впливом фільмів-жахів та фільмів-бойовиків погано сплять, стають некерованими.

Не може не насторожувати і той факт, що кіно- та телепродукція, призначена для дитячого споживання, руйнує традиційне для українців уявлення про маму як ніжну, чуйну, турботливу і мудру людину. Натомість створений на екранах (особливо у мультфільмах) образ матері практично завжди викликає негативні емоції: вона егоїстична, істерична, неохайна і обмежена істота. Особливою популярністю у господарів телекомпаній, їхніх творчих колективів в останні роки користувалися такі мультфільми як «Родина Адамсів», «Сімпсони» та ін., які руйнують нормальні уявлення про нормальну сім’ю. Скажімо, в «Родині Адамсів» вся сім’я — вампіри і їх взаємостосунки та стосунки з оточуючими будуються на основі їх сутності — істот, що потребують крові. Тому їхні «діти» ходять щедрувати до похороного бюро; дівчинка говорить матері: «Мамочко, притисни мене міцніше — в мене вже тріщать кісточки, але я ще жива…» тощо. Негативним з педагогічної точки зору є і нав'язуване уявлення про те, що за будь-яких несприятливих обставин, зокрема травмування, недотримання елементарних правил безпеки, норм милосердя і мирного співжиття з героями нічого не трапляється: вони, після падіння з висоти (потрапляння в авіа- і автомобільні катастрофи, вибухів, жорстоких бійок тощо) не відчувають болю ні свого, ні інших, не вмирають, не набираються життєвого досвіду, а піднімаються усміхненими і знову ризикують своїм життям та життям інших. Прикладом такого стилю поведінки можна вважати на перший погляд дужу хороший мультфільм «Том і Джері». Він дійсно хороший за художнім рішенням, однак досить небезпечний у контексті соціалізації дітей. В цьому розумінні його та інші подібні фільми і мультфільми можна вважати шкідливими для дитячої психіки, оскільки під їх впливом формується як безпечність поведінки дітей, так і нерозвиненість чуттєвої сфери, жорстокість і нездатність до співпереживання і співучасті.

Надзвичайно насиченим в останні роки є рекламний простір України. Він, в основному, також розвивається за зразком індустріально розвинених країн. Засилля окремих рекламних роликів і зміст рекламних щитів (бігбордів) формує населення потяг до нездорового способу життя, розбещеність і нехарактерні для нашої ментальності моделі поведінки, а, особливо у дітей, стереотипність мислення. Під їх впливом навіть малі діти говорять штампами, які постійно нав’язуються. Певною мірою вони «зомбують» населення України, нав'язуючи свій спосіб мислення, висловлювання і в цілому життя, в якому мало місця справжнім почуттям, цінностям і здоровим звичкам.Зберігається тенденція до зростання загальної чисельності періодичних видань. Однак, як засвідчують фахівці, кількість зареєстрованих видань не завжди тотожна кількості, яка реально доходить до читачів. Окрім того, їх змістове наповнення часто не тільки не сприяє духовному зростанню особистості, а й має аморальний характер. Ця тенденція виявляється в літературі, адресованій різним віковим категоріям населення, в тому числі і наймолодшій, де зустрічаються як відверто цинічна, так і відверто порнографічна інформація, або така, що не враховує потреби розвитку дитини відповідно до її віку, можливостей і моральних перспектив.

Засновниками друкованих засобів масової інформації є в різних долях комерційні структури, навчальні заклади та наукові установи. Розподіл підтверджує тенденцію щодо роздержавлення інформаційного простору України та їх еволюцію від системи із домінуючою моноідеологією до поліцентричного суспільства з елементами децентралізації.

Видавничою діяльністю 1996 року займались 26 державних і понад 750 видавництв малих підприємств, акціонерних товариств, громадських організацій. Найдинамічнішими з державних видавництв є «Наукова думка», «Либідь», «Вища школа», «Освіта». Скоротили свою видавничу діяльність «Дніпро», «Український письменник», «Мистецтво» та інші. За останнє п’ятиріччя збільшилась питома вага на книжковому ринку України російських науково-популярних видань, які достатньо широко пропагують російську наукову думку і тиражують зарубіжні, в основному американські та європейські видання та перевидають іншу комерційну літературу, яка користується великим попитом у населення. Вітчизняна наука, зокрема педагогіка і психологія, на жаль, поставлена в такі умови, що значна кількість написаних книжок роками або й ніколи не видається за відсутністю гарантованих для цього коштів. Більшість із опублікованого видається коштом авторів або спонсорства. Матеріальна обмеженість і неспроможність науковців призводить до штучно створеного образу вітчизняної науки як такої, що відстає від потреб часу, в той час, як в рукописах багато зроблено на перспективу.

Аналіз стану інформаційного простору України дає підстави робити висновки про те, що у зв’язку із соціальним розшаруванням суспільства, зростанням цін на книжкову продукцію та низькою купівельною спроможністю населення різко зменшилися можливості прилучення до хорошої книги. Вирішальним фактором значної кількості респондентів при купівлі книжок є їх вартість. Основними мотивами звертань до книжкової торгівлі є навчально-освітні і дозвіллєві потреби. В переважній більшості вони задовольняються на книжкових ринках (у киян на книжковому ринку «Петрівка»), де репертуар продукції значно багатший, а ціни в 1,5–2 рази нижчі, ніж у книгарні або на вуличній розкладці. В цілому більше як у 2 рази згорнулась мережа книгарень.

Проведені спостереження засвідчують, що попитом у чоловіків найбільше користуються підручники, різна навчальна, довідкова і нормативно-правова література, книги з питань бізнесу і фінансів, східних єдиноборств. Для дозвілля купуються переважно детективи та кримінальні романи. Жінки надають перевагу навчальній, дитячій літературі, популярним виданням з медицини, домашнього господарства, романам про кохання, посібникам з вивчення іноземних мов. Саме з такої літератури формується сучасна домашня бібліотека. Література з педагогіки, зокрема сімейного виховання, на книжкових ринках зустрічається досить рідко, частіше з психології — її в основному представляють московська, петербурзька та інші зарубіжні школи. Спеціальної літератури українських авторів, як уже зазначалося вище, практично немає.

Сучасна молодь в останні роки стала частіше відвідувати книгозбірні, читальні зали. Більшою кількістю це учні старших класів та студенти вузів різних рівнів акредитації, які зовсім не мають домашніх бібліотек або мають такі, що вже не відповідають сучасним освітнім і навчальним програмам. Та й у книгозбірнях актуальна література часто представлена одиничними екземплярами. Література українською мовою у фондах бібліотек становить близько 40%.Цікаву і важливу інформацію про сім’ю та сімейне виховання, в цілому для сім’ї нині можна отримати через канали радіозв’язку, в тому числі в популярних на сьогодні «Педагогічних роздумах» та радіо «Родина», програмі «Сім'я — фортеця моя» та ін., в спеціальних дитячих програмах. Особливо цінними для дітей можна вважати ранкові передачі (наприклад, «Веселий трамвай», «Веселі нотки», «Світлофор-Моргайко», «Школяда» тощо) та вечірню казку. Своїм змістом вони у доступній формі дають необхідні дітям знання з різних галузей знань, вчать їх життєвої мудрості і задовольняють пізнавальні потреби. Надзвичайно важливим є і те, що ці передачі підтримують зворотній зв’язок із своїми слухачами. Вони збирають найбільшу аудиторію з числа тих, кого хвилюють питання виховання дітей, взаємостосунків у колі сім’ї, підвищення рівня самоосвіти, розвитку дитини та культурного сімейного відпочинку. В той же час, за результатами опитування, в сучасних сім’ях перевагу надають телебаченню, а не радіо. Отже, велика кількість цінної інформації з цього джерела залишається поза об’єктом виховання.

В цілому всі джерела інформації стали могутніми засобами впливу на людську свідомість і за певних обставин виконують роль інструменту для маніпулювання цією свідомістю. Як результат цього впливу на сьогодні чітко простежуються такі тенденції:

— посилення динаміки зміни культури і збільшення «прірви» у цьому контексті між представниками різних поколінь;

•процеси глобалізації та інтеграції розвитку людського суспільства супроводжуються взаємопроникненням двох субкультур — дорослої і дитячої: малі діти прагнуть до засвоєння дорослої субкультури і моделей поведінки дорослих; дорослі, навпаки, починають наслідувати дітям, освоюючи їх стиль одягу, жаргон, слухають їхню музику;

•стирається саме поняття дитячого і дорослого кіно: стало модним знімати великі ігрові фільми для дорослих за мультфільмами і комп'ютерними іграми; з'явилися безадресні фільми — вже важко сказати, на який вік орієнтовані фільми Шварцнеггера і фільми про Бетмена; атрибутика фільмів стає популярною серед різних категорій населення — наприклад, після екранізації дитячої казки і мультфільму про далматинців плямиста розмальовка стає модною в одязі, меблях і навіть на манікюрі; однією з домінуючих тем кінопродукції стає повернення дорослих до цінностей і смаків дітей — це трактується як набуття щирості і безпосередності, та раннє входження дітей у світ дорослих, і спосіб їхнього життя — в цій темі провідною є думка про неспроможність сучасних дорослих забезпечити дітям безпечні умови життя, брати на себе відповідальність за себе й інших, отже, діти змушені брати ці зобов'язання на себе і реалізовувати їх;

•світ дорослих спокушає дітей, створюючи ситуацію негенетичного інцесту і руйнацію наступності зміни поколінь, деформацію соціального розвитку.

Зрозуміло, що незрілій, непідготовленій особистості важко зорієнтуватись у сучасному насиченому інформаційному просторі, зробити правильний вибір. Тим важче це зробити дитині. Допомогти їй можуть і повинні дорослі. Особливо це стосується телебачення, яке не тільки несе якусь інформацію, задовольняє зорові потреби і враження, а й впливає на загальний фізичний та психічний стан, особливо дитини.

У зв’язку з цим у соціальному плані бажано вирішити такі завдання:

•заборонити рекламу (не тільки де юре, а й де факто), яка пропагує тютюнові і спиртні вироби, аморальний спосіб життя;

•чітко розмежувати зміст дитячої і дорослої розважальної продукції і періодичних видань;

•більш конструктивно складати програми телебачення: фільми із сексуальними сценами показувати тільки в нічні години; у всіх інформаційних виданнях, де розміщується програма TV, якимись символами помічати ту продукцію, яка не рекомендована дітям для нормального розвитку. Очевидно, що з цією метою до рад національної і комерційних телекомпаній необхідно включати фахівців педагогів і психологів;

•сприяти розвитку вітчизняних засобів масової інформації, орієнтованих на гуманізацію суспільства в цілому і людських взаємин зокрема;

•батькам необхідно відслідковувати передачі, які дивляться діти, їх якість і зміст;

•регулювати час, який дитина знаходиться перед екраном (в залежності від її віку, самопочуття, індивідуальних особливостей);

•по-можливості, виробити стосовно перегляду телепередач загальну сімейну стратегію, яка найбільшою мірою буде враховувати інтереси дитини.

Надзвичайно важливими моментами у розв’язанні окремих завдань повинна стати послідовність батьків у своїх вимогах до дитини та до себе; їх спроможність запропонувати дитині щось інше — не менш цікаве і водночас корисне; цілком задовольняти потреби дитини у спілкуванні та пізнанні.

Без участі батьків, інших дорослих у регулюванні впливу інформації на ще несформовану особистість дитини, особливо дошкільного віку, не можна ставити питання про її педагогічну доцільність.Інтенсивний розвиток інформаційних технологій, продукування самої інформації постійно будуть ставити перед їх споживачами проблему вибору: що дивитись чи читати, кому довіряти, чому навчатись? І це природно та цивілізовано стосовно задоволення прав самої людини. Однак, у великій кількості пропозицій несформованій особистості, або людині з невизначеною життєвою позицією зорієнтуватись, як правило, складно. Тому певний контроль над якістю інформації має взяти на себе держава, зрозуміло, якщо їй не байдуже, якими будуть її громадяни, які вони обиратимуть ціннісні орієнтації під впливом інформаційного оточення. Адже абсолютно очевидним є те, що одні феномени породжують інші.