Вивчення античної міфології за античною історією
Давньогрецькі міфи й легенди зародилися і були оформлені культами і жрецтвом Егейського басейну (на островах Крит, Делос, західному узбережжі Малої Азії, у різних областях європейської Греції — Епірі, Пелопоннесі, Фессалії, Беотії, Аттиці). Багато місцевих божеств стали згодом популярними у всій Елладі (таким був Діоніс-Загрей, Зевс, Персефона), інші, колись могутні, втрачали своє значення і відходили на задній план, стаючи другорядними богами або визнавалися тільки на невеликій території (як Латона і Лето, що були втіленням віри в Матір-богиню, подательку врожаю). Поступово цикл міфів поповнювався героями — богорівними воїнами, володарями, «нащадками богів». Міфологічна епоха переходила в легендарно-героїчну.
Відображення цього процесу добре вивчене в поемах гомерівського циклу, в «Аргонавтиках», у трагедіях Есхіла й Еврипіда. Література, крім міфічних персонажів, почала включати і реальних історичних особистостей, облагороджуючи і ніби проводячи їх через плавильну піч переказів і сказань, із якої вони виходили рівними богам і не менш шанованими. Гомерівський цикл вже повний історичних реалій, що й було доведено в результаті розкопок, проведених Шліманом. Це перший європеєць, що повірив Гомеру і вирішив відшукати реально існуючу Трою — і досяг успіху. Його відкриття повністю перевернуло уявлення європейської науки про Давню Грецію і спростувало погляд на її мистецтво як на відображення винятково вигаданих персонажів і подій.
Пам'ятки давньогрецької літератури, що дійшли до нас, є лише невеликим осколком величезного багатства. Але ще менше вціліло від дописемних пісень і сказань, що виконувалися про олімпійців, — плід пізнішої літературної обробки. Насправді міфи були строкатими і суперечливими. Існувало безліч варіантів того самого міфу про походження богів, титаномахію — битву богів і титанів, вивищення Зевса і т. д. Поступово в різних областях Греції склалися цілі цикли сказань про того або іншого бога або героя.
Фінікійські мореплавці принесли до Ахейї свої сюжети. Крит, який був могутньою державою за багато століть до народження Олександра Македонського, уже знав могутнього Зевса. Давню Грецію не можна уявляти собі як єдину монолітну державу з єдиною релігією і спільним пантеоном богів і героїв. Давньогрецька міфологія складалася з культів окремих божеств, шанованих у конкретній місцевості. На Криті народилися міфи про Зевса, що набув вигляду бика і викрав фінікійську царівну Європу. Але критське мистецтво дуже часто використовує
атрибути бика — бичачі роги, ритуальні танці з биками, жертвоприносини, покликані умилостивити бика, що гойдає море і сушу. А Європа за переказом є прародителькою критських царів і того самого Міноса, що полонив чудовисько в лабіринті, побудованому для нього мудрим Дедалом. І саме туди, на Крит, вирушить герой Тесей, щоб убити Мінотавра (дослівний переклад — бик Міноса), звільнити грецькі міста від виплати страшної данини...
На півдні Греції розташований півострів Пелопоннес. Його назва походить від імені легендарного правителя Пелопса (того самого, котрий подав як частування богам власного сина). Арголіда створила цикл сказань про Персея, героя, що звільнив країну від страшного чудовиська, — однієї із сестер Медуз, Горгони, чий погляд перетворював усе живе на камінь. Персонажем легенд став і мікенський цар Атрей і його нащадки Атриди — могутній рід, уражений суворою долею. Один з Атридів, Агамемнон, зустрічається нам у «Іліаді». Це він покорив Трою, але був убитий своєю дружиною. Підступництво Клітемнестри і помста її сина Ореста за убивство батька набагато пізніше стали сюжетом трагедій.
Беотія дала свій цикл про приречений рід Лаїдів, нащадків засновника Семи-брамних Фів — Кадма. Стріла долі уразила нещасливого царя Едіпа, що вбив батька і через незнання одружився з власною матір^ю. Нещасний блукає країнами, не в змозі спокутувати провину за тяжкі злочини, у яких він не винуватий — так було призначено долею.
В Епірі, на півночі Греції, з'явилися сказання про Геракла, який пізніше став одним із найулюбленіших героїв всієї Еллади. Син Зевса й Алкмени, напівбог і герой, Алкід на ім'я Геракл і зараз залишається дуже популярним персонажем у мистецтві. Його ім'я знають навіть люди, що ніколи не чули про інших героїв грецьких сказань.Усталені цикли сказань виконувалися співцями-аедами, які традиційно доповнювали їх імпровізаціями, новими сюжетами, почутими в різних місцях Еллади. Поступово ці усні сказання складалися в стійкі цикли, на основі яких були створені «Іліада» й «Одіссея». Можливо, що інші епічні поеми не дійшли до нас. Автором «Іліади» і «Одіссеї» традиційно вважається сліпий аед Гомер, Ймовірно, ці поеми були складені в тому вигляді, у якому вони дійшли до нас, не раніше VII ст. до н. е., але через те що записані вони були тільки в VI ст. до н. е., важко сказати, наскільки відрізняється канонічний текст від первісного. Однак гомерівський цикл уже через кілька поколінь після створення був настільки високо оцінений греками, що його вивчали в античних навчальних закладах як в епоху «класичної Греції», так і пізніше, в епоху еллінізму і в часи Римської імперії.
Стійка популярність гомерівського епосу призвела до того, що зображення сцен і різних епізодів поем дуже часто зустрічаються в скульптурі, розписі на посуді, а пізніше і на фресках і мозаїках римської епохи.
Греки прекрасно усвідомлювали величезне значення Гомера для власної культури. Через 300 років після створення ці поеми викликали замилування Платона, який, хоча і вигнав поетів зі своєї ідеальної держави, все-таки визнав, що «цей поет виховав Елладу».
Історична вірогідність існування Гомера була предметом суперечок ще в часи пізньої античності. Ніяких відомостей про місце і час його народження, будь-якої інформації про його життя не збереглося. Хоча це не є чимось незвичайним для часу безписемної творчості, дивує те, що відсутні навіть легенди про настільки знамениту людину. Сліпота Гомера, яка була закріплена наступною культурною традицією, можливо, с лише міфологічним символам: відомо, то в багатьох культурах сліпота — атрибут майже обов'язковий для пророків• і віщих співаків. Сім грецьких міст дотепер сяе|№чаються за праве називатися батьківщиною Гомера.
Культурне відновлення в, епоху Ренесансу включило античне мистецтво і філософію в загальний шар культури, визнавши його безсмертну цінність. У цей час питання про авторство «Іліади» і. «Одіссеї» не ставилося. Але філологія, що перейшла від схоластики до аналізу і критичного вивчення письмових джерел, змусила вчених і людей мистецтва задуматися: чи є факт авторства Гомера історичним або ж це легенда, частина міфу, що приховує за його ім'ям безліч творців, які залишилися безіменними?
Наприкінці ХУШ ст. німецька література почала широко використовувати народну творчість. Фольклор зайняв серйозне місце в числі джерел натхнення для багатьох поетів. Учені переглянули свій погляд на те, що раніше здавалося безумовно примітивним• г вульгарним. На хвилі цього визнання німецький філолог Вольф звернувся до питання про авторство Гомера і заявив, що поеми — твір, створений не одним автором, а плід колективної народної творчості, і літературний запис просто об'єднав кілька пісень, присвячених одним героям. Точний текстовий аналіз на той час був неможливим, але Фрідріх Шиллер різко протестував проти такого підходу. Чуйний художник » великий поет вловив в обох поемах головне: художню цілісність, єдність не тільки сюжетну, але й композиційно-архітектонічну„ а також гармонійність використовуваних виражальних засобів. Шиллер стверджував, що поеми поєднує не механічна, а органічна єдність, яка вказує на особистість геніального автора.
З того часу в розпорядженні філологічної науки з'явилися нові методи досліджень текстів, що дозволили зробити обережний висновок: «Іліада» й «Одіссея», швидше за все, належать одному авторові, але в процесі передачі, як усної, так і письмової, поеми зазнавали змін, до них додавалися якісь епізоди. Можливо, крім автора, ми повинні подякувати невідомому грекові, який записав поеми, надав їм цілісності, наклав на текст відбиток свого таланту.Протягом тривалого часу історики не бачили необхідності у вивченні пам'ятників давньогрецької літератури з метою одержання достовірної інформації про минуле. До XIX ст. їхній зміст вважався повністю фантастичним або культовим. Але в другій половині ХГХ ст. з'явилася людина, ще• повіряла Гомеру. Це був німецький археолог Шлїман. 10 років він вів розкопка в пошуках слідів описаної у «Іліаді» Трої. І все-таки знайшов це місто. Дивно, але героїчні уявлення про велику битву мало відповідали скромним розмірам містечка. Але Троя дійсно існувала, а отже, в основі• поеми лежать реальні події. Шліман продовжив пошуки, й у 80-х роках XIX ст. провів розкопки Мікен і Коринфа. Грецькі герої набували реальних обрисів. З цього часу почалися вестися археологічні роботи, що систематично проводяться на території Греції, островах Егейського архіпелагу, на Криті. На початку XX ст. англійський археолог А. Еванс відкрив колосальний палацовий комплекс на острові Крит, там, де розташовувалася столиця давнього царства — Кносс. Потім спільна робота грецьких, американських, англійських та італійських учених дозволила встановити-, що критський вплив поширювався на Пелопоннес, Середню Грецію, багато островів. Тут були знайдені глиняні таблички з письменами, написаними на основі алфавіту, що відрізняється від усіх, які були відомі на той час. Учені не змогли прочитати їх, але встановили, що зустрічаються написи, виконані двома різними способами на двох алфавітах, хоча мова, ймовірно, одна. Вони одержали назву «лінійне письмо А» і «лінійне письмо Б». У 1953 р. англійський лінгвіст М. Вентрис зумів прочитати лінійне письмо Б, але лінійне письмо А залишається не розшифрованим і тепер.
Розкопки, проведені на Криті, зненацька підвели історичну базу під багато сюжетів, що вважалися винятково міфологічними. Так, був виявлений величезний лабіринт у Кноссі, про який розповідає міф про Мінотавра і Тезея, а також сліди тривалого панування Криту над багатьма грецькими містами і свідчення сплати ними данини. Сюжети фресок, розписів на посуді, скульптурних композицій говорять про те, що на Криті практикувалися людські жертвоприношення, так що відправлення юнаків і дівчат, обраних жеребкуванням як данини переможцям, могло мати місце.
Робота археологів і зроблені ними відкриття допомогли значно відсунути в минуле зародження цивілізації греків. До другої половини XIX ст. дослідники вважали, що створення злагодженої системи міфів, епічних поем і сказань є досить пізнім. Становлення грецької культури і цивілізації вони відносили до 2 тис. до н. е. Однак результати розкопок показали, що вже до кінця З тис. до н. е, на острові Крит склалася цілком зріла й сформована структура суспільства, політичним і військовим центром якої був Кносс, Критяни мали найбагатшу культуру, у них була розвинута архітектура, живопис, скульптура. Вони мали складну систему політичних цінностей, розвинуту міфологію і релігію. Багатство і міць критської держави були такими, що вони панували не тільки на Криті, але і на інших островах Егейського архіпелагу та в окремих областях північної Греції. Критяни любили море, вони були неперевершеними мореплавцями раніше, ніж уславлені фінікійці, їхні кораблі плавали в Єгипет, Сирію, на Сицилію і Сардинію.
У середині XV ст. до н. е. Крит зазнав катастрофи, якої всі так боялися. На острові Фера відбулося виверження, що зруйнувало місто Гнів богів впав на квітучу державу. Жителі загинули, а вцілілі — залишили Крит.
У 2 тис. до н. е. Балканську Грецію заселили ахейські племена. Після загибелі Критського царства вони колонізували острів.
Ахейці створили цивілізацію, що стрімко розвивалася. Вони будували міста, і найбільшими політичними і культурними центрами до другої половини 2 тис до н. е. стали Мікени, Тиринф, Пілос. Ахейські міста були багатими, люди відважними. Вони воювали з багатьма племенами і робили походи на малоазійські міста. Один із таких походів союзу ахейських племен на Трою і став сюжетом гомерівської поеми. Ахейці шанували богів — Зевса, Геру, Афіну, Посейдона, Гермеса, і культ цих богів залишався стійким і після того, як у XII ст. до н. е. на Балканську Грецію з півночі прийшли балканські племена, які сильно потіснили ахейців, спалили міста, відтіснили вцілілих на західну окраїну Малої Азії, їхні нащадки зберегли пам'ять про героїчне минуле, розповідаючи дітям про військові походи і плавання критських кораблів. З таких розповідей, імовірно, і черпали аеди сюжети для своїх пісень. З них народилися героїчні пісні «Іліади» і неймовірні пригоди мандрівника Одіссея.
Сучасна історія й археологія стверджують, що вважати грецьку цивілізацію досконально вивченою не тільки рано, але й ненауково. Безліч питань ще чекають відповіді, нові археологічні знахідки змушують переглядати або взагалі відкидати звичні теорії. Уважне і копітке вивчення грецької міфології й мистецтва принесе нові багаті плоди, пінні для сучасної цивілізації.