Духовна й художня культура Греції
Культура Греції — давня культура, але, як і будь-яка інша культура, вона свого часу зазнала змін. З розвитком суспільства, з огляду на проблеми, які поставали, на його шляху, доводилося переробляти і переосмислювати образи й сюжети міфів і надавати їм нового змісту. Наприклад, у часи розквіту грецьких держав-полісів уявлення греків про богів уже сильно відрізнялися від тих казкових, напівнаївних уявлень, які були поширені в часи Гомера Так, образ примхливого Зевса, що зловживає владою, перетворився на мудрого, розумного правителя світу.
Найбільш наочно зміни в грецькій духовній культурі виявляються в період розвитку діонісійського й аполлонічного культу. Так, наприклад, бог Діоніс символізував для греків самосвідомість людини, яка живе в таємничому, але повному небезпек світі дикої природи. Греки ще не проводили аналізу природи, тому світ, у принципі, незрозумілий людині, був підвладний богам, і законом у ньому діяла сваволя богів, що символізують незрозумілі сили природи.
Однак цей світ викликав у греків не тільки страх, вони намагалися відчути щастя від приналежності до містичного світу і розчинитися в створеному хаосі. Крім того що Діоніс був незаконнонародженим богом, через що повинен був боротися за право ввійти до числа олімпійських богів і за повсюдне встановлення свого культу, він був ущемлений у правах, подібно до людини, І повинен був їх відстоювати. Не останньою деталлю для процвітання культу Діоніса виявилося і те, що знаряддям цього бога було сп'яніння, яке не знає меж, що будить душу й відкриває їй той бік життя, де немає перешкод і підпорядкувань. Саме до подібного виходу за рамки власної обмеженості й трепету перед магічним світом прагнули греки під час свят, присвячених богу Діонісу. На цих святах греки занурювалися в природу діонісійського світу. Вони бажали оргій, екстазу, божевілля, що віднесуть душу в палац Всепоглинаючої Любові, сприймаючи її. очевидно, глибинною сутністю світобудови.
Світ Діоніса — світ тілесної символіки. Він не обмежувався тільки масками і суворістю ритуалу, тут були присутні танці, ритміка яких поєднувала й розчиняла в усьому.
Культ Діоніса виник ще й тому, що, мабуть, це був надзвичайно страждаючий бог. Страждання Діоніса — це страждання бога, тобто істоти вищого порядку, заплутаного в тенетах індивідуальної волі. Адже, за переказом, Діоніс був розірваний титанами, «при цьому висловлюється натяк, що це роздроблення, яке представляє діонісійське страждання, власне кажучи, подібне до перетворення на повітря, воду, землю і вогонь, що, отже, ми повинні розглядати стан індивідуалізації як джерело і першооснову всякого страждання, як щось саме по собі гідне осуду» (за Ніцше).
З посмішки Діоніса виникли олімпійські боги, а з його сліз — люди, розповідає переказ, і цим установлюється першість і життєдайне начало Діоніса. Але воно несе в собі не тільки страждання, але й незвичайну радість, що диктується надією на відродження: адже занурена у вічний сум Деметра пізнала радість, коли довідалася про можливість знову народити Діоніса. Така можливість вказує на те, що ще в далекій первісній свідомості людина помітила, що у світі все циклічне — народження й смерть — і повірила у відродження.
Поряд із повсюдним поклонінням Діонісу в Греції процвітав і культ Аполлона. Другим єством грецької культури були гармонія, порядок і співмірність, що й уособлював образ Аполлона. Крім того, цей бог також набув значення в області моралі, мистецтва, релігії.
Аполлон намовлює людей на піднесені почуття, йому належать музика і поезія, його дар — натхнення й талант. Аполлон — геній величної гармонії З хаосу первозданного океану життя він творить світобудову, виділяючи частини надаючи їм форми, наповнюючи їх змістом, рівномірним із задумом цілісності. Його творча міць надає світові гармонії, стійкості, порядку й спокою.
На відміну від Діоніса, що вічно вмирає й відроджується, Аполлон безсмертний і незмінний Він — втілений Дух.
Образ Аполлона відображає прагнення людини знайти всьому своє місце, насамперед у світі, убезпечити свою особистість від роздроблення, погодившись на обмеженість, але при цьому підкорити увесь світ ідеї цієї обмеженості. Так, Аполлон (у символічному розумінні) породив увесь олімпійський пантеон, установив світобудову, у якій боги виправдовують людське життя тим, що самі живуть ним.
Антиномія діонісійського й аполлонічного начала визначила шляхи розвитку грецької культури. З цієї боротьби народилася трагедія, що складається з музики Діоніса і сформована під впливом аполлонічних тенденцій, розвинулася велика грецька архітектура. Усе це зробило еллінську культуру величною.Культура Давньої Греції сформувалася як продовження, осмислення, упорядкування І спроба логічного й синтетичного виправдання міфу. У цьому розумінні культура була повністю синкретичною, де міф був не тільки скарбницею символіки, образів та ідей, як онтологічних, так і есхатологічних, також якимсь системотвірним принципом, тією склейкою, що дозволяла системі розвиватися, не розвалюватися. В історії становлення і розвитку давньогрецької міфології простежується джерело філософії, але саме там знаходяться передумови І логічних, і природничих наук. Навіть містичні пошуки піфагорійців мають міфологічні корені (хоча скоріше це не Греція, а Азія й, опосередковано, Єгипет.) Гранично абстрактні Платон і Аристотель у спробі відійти від незрозумілих образів міфу все рівно легко визначаються нами як продукт усе тієї ж самої синкретичної культури на стадії, коли вона починає заперечувати саму себе.
У літературі таким прикладом осмислення міфу може бути поема Гесіода «Теогонія». У грецькій літературі могутній пласт утворює міфологічна поезія, а це не що інше, як зведення опоетизованих міфів, але в Гесіода людина намагається усвідомити не тільки те, що вона безпосередньо спостерігає і переживає, але й ставить ті питання, на які вона сама ще не в змозі дати відповідь, але які вже не може не поставити. Походження богів хвилює зрілу грецьку культуру, тому що тісно пов'язане з питанням про походження людства, розуму, про подальшу їхню долю. Отже, філософ уже не є слухачем або читачем — споживачем міфу — хоча й вихований на міфології й оточений нею. Більше того, в усьому — у мові, образах, способах мислення — він не вільний від міфології. Будь-яке природне явище міф пояснює волею божества, тобто причина виводиться за межі самої природи і довіряється богам.
Коли люди почали ставити перед собою природні запитання: як влаштовані космос і його тіла, то від творців міфів не вимагали доказів. Те, що Земля — величезне тіло, яке має форму кулі, мало б бути доведене грецькими мудрецями на основі астрономічних висновків або ж хоча б побудоване на абстрактних теоретичних припущеннях, а творець міфу міг би послатися на що завгодно — на переказ, на богів, і відповідь його була б розумнішою, ніж в астролога. Так, піфагорійці вважали, що Земля наша повинна мати форму кулі, тому що за законами гармонії і досконалості кругле тіло пластичне й красиве Не було і не могло бути тоді емпірично достовірних доказів щодо космосу й планет. Про космос можна було розмірковувати тільки з домішкою фантазії.
Філософам було важливо й зручно спертися на астрономічний матеріал, тому що ідея космосу, цілісного, єдиного світу як універсуму була органічного для давньої думки і для філософії взагалі.
Астрономія в античності так і не стала розвинутою наукою: майже всі астрономічні гіпотези сьогодні нам здаються фантастичними. Земля в уявленні, наприклад, філософа-астронома Фалеса Мілетського, була подобою шматка дерев'яного циліндра, який плаває в океані. Чи не правда, це сильно відрізняється від того, що знає сьогодні кожна дитина про будову й форму нашої планети? Аж слід зазначити, що це парадоксальне, «фантастичне» припущення вимагало від астронома своєрідної сміливості й польоту думки, що виходить за межі даного, спостережуваного.
На відміну від пізнань і відкриттів в області астрономії, давньогрецька наука зробила кардинальний переворот у математиці. Так, відбувся інтелектуальний ривок вія математики прикладної, -котру Платон назвав «логістико»», до математики абстрактної. Не менш важливим є й те, що греки уперше ввели теореми й докази, застосовували їх щодо уже відомих речей. Так, наприклад, на Сході вже було відомо, що кути <5іля основи рівнобедреного трикутника рівні, але тільки Фалес довів цю теорему. Шлях абстрактних узагальнюючих побудов, що спираються на докази — це істотне нововведення в епоху античності. Найімовірніше, перетворення математики на загальне знання й обумовило величезний прогрес самої математики. Немає сумнівів у тому, що математика як наука почала розвиватися саме в Давній Греції. Щоб розвіяти остаточні сумніви, можна нагадати, що геометрією Евкліда користувалися протягом усього наступного розвитку людства, і вона, вже в збагаченому вигляді, була єдиною геометрією аж до XIX ст., поки не з'явилася геометрія Лобачевського-Римана.
Одночасно одержали свій розвиток описові науки, такі як біологія (насамперед систематизовані уявлення про живі організми Аристотеля Стагірита) і географія. Але все-таки основною, об’єднувальною темою творчості усіх філософів було осмислення народження й загибелі всього живого, пошук їхньої першопричини. Тут органічно були поєднані природа, людина і соціальне життя. Грек — одночасно філософ, фізик, космолог і етик — намагається розшукати першооснову, пославшись на яку, можна ніби заразом відповісти на питання, що стосуються народження, життя, загибелі, руху, зміни. І першопричину всього цього шукає давній грек не де-небудь в абстракції, а в самій природі.Духовна й художня культура Давньої Греції, мабуть, одна з тих небагатьох, котра розвивалася самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших культур. Саме в Давній Греції сформувалася загальноєвропейська культурна парадигма. Це не означає, що давньогрецька культура не стикалася з культурою інших країн, але саме вона дала могутній поштовх для розвитку багатьох наукових сфер. І хоча практичної, дослідної науки в Греції не було, але ці геніальні мислителі зуміли поставити основні питання, відповідь на які досі є кінцевою метою наукового мислення: буття і становлення, істина, мета, благо і обов'язок, космос, єдність і множинність, приватне і загальне, почуття і розум, число й величина, дух і матерія, свідомість і матерія... Давньогрецька культура схожа на феномен з фізики елементарних часток: ось дійшли до межі дроблення, але за цією межею знову відкриваються цілі всесвіти.