Аналіз естетики тексту: Фрідріх Ніцше “По той бік добра і зла”
Аналіз тексту з естетики
Для цього аналізу я обрав твір Фрідріха Ніцше “По той бік добра і зла”. Ще на минулому курсі на заняттях з філософії ми аналізували його роботу „Антихрист” і мені дуже сподобались його оригінальні, не схожі на інші, але й разом з тим логічні судження. Він пише таке, що с першого погляду шокує, що мозок з першого разу відмовляється сприйняти та зрозуміти. Але якщо вистачить терпіння... То невдовзі читачу відкриється дивний світ парадоксу Фрідріха Ніцше. Ніцше дуже любив говорити парадоксами, що видно також і у
“По той бік добра і зла”. Він і тут ніби бажає шокувати читача. Він робить це, застосовуючи слова “добро” і “зло” у звичних для всіх значеннях, а потім пише, що віддає перевагу злу, а не добру. В книзі “По той бік добра і зла” він насправді намагається змінити розуміння понять “добро” і “зло” у читача, але при цьому прагне, за виключенням деяких моментів представити це так, ніби він виступає за “зло”, і, навпаки, відрікається від “добра”. Ніцше говорить, наприклад, що помилково домагатися перемоги “добра” та зникнення “зла”, це чисто англійский погляд, властивий “цьому телепню Джону стюарту Міллю” (також за словами Ніцше, який його речі недолюблював). І все одно кінець кінцем його думки стають зрозумілими і будь-який читач, навіть той, що має протилежні погляди, захоплюється ним.
Отже що відбувається по той бік добра і зла... Твір з такою назвою став логічним продовженням повістей “Так сказав Заратустра” та ”Антихрист”. Наступним після концепції надлюдини та розвінчання релігії світового масштабу – християнства. В усій своїй творчості Ніцше піддає сумніву загальноприйняті погляди.
Продовжимо розгляд “По той бік добра і зла”... На перший погляд відразу можна сказати про що цей твір. Ну звісно про добро і зло, про одвічне їх взємоіснування і боротьбу, про те, що є одним а що є іншим. Але... читаючи перші глави взагалі неможна зрозуміти, що автор має на увазі – якісь зовсім розрізнені фрази, нелогічні судження. “Предположим что истина есть женщина, - как? Разве мы не вправе подозревать, что все философы, поскольку они были догматиками, плохо понимали женщин? … Воля к истине, которая соблазнит нас еще не на один отважный шаг, та знаменитая истинность, о которой до сих пор все философы говорили с благоговением, - что за вопросы предъявляла уже нам это стремление к истине! … После довольно долгих наблюдений за философами и чтения их творений между строк я говорю себе, что большую часть сознательного мышления нужно еще отнести к деятельности инстинкта” – ось деякі цитати. А до чого тут добро і зло, спитаєте ви? Звісно, ні до чого, але... але і тільки про нього тут і написано... І дійсно, яка назва твору? “По той бік добра і зла”. По той, а не по цей. Ніцше намагається відокремитись від них (добра і зла), стати над ними, відкинути будь-які стереотипи (в філософії це називається терміном “трансцендентне” – те, що існує ззовні розуміння, вище). І дійсно, так легше оцінювати і добро і зло, казати що гарне, а що погане. Чи можете ви дати оцінку двом, наприклад, політичним партіям, якщо ви є членом однієї з них? Звісно, ні. Щоб це зробити, треба бути цілком незалежним і, навіть, не належати до якоїсь третьої партії, бо тоді об’єктивність також втрачається. А найбільш ідеальний варіант, взагалі не бути зацікавленою в цьому особою, тоді вам буде байдуже до всіх цих партій і ваша оцінка буде найоб’єктивнішою. Ось на такому простому прикладі я намагався пояснити, що мав на увазі Ніцше, яким чином він доводив і обумовлював свою точку зору.
“И праздник праздников настал для нас, час славы бранной: пришел друг Заратустра, гость желанный; Смеется мир завеса порвалась, В объятьях брачных с светом тьма слилась…“ Написав Ніцще на заверщення. І знову світло і пітьма злились в обіймах, а він немов стоїть у стороні і посміхаючись спостерігає за ними.
Отже Ніцше в своєму творі намагався розв’язати моральну дилему добра і зла. Навіть можна зробити деяку аналогію із М. Булгаковим та його “Майстром і Маргариттою” , що буде розглянуто нижче. І той і інший розв’язували одне й те саме питання, тільки кожен у своєму стилі....
Аналіз художнього твору
Для аналізу я обрав твір “Майстер і Маргарита” Михайла Булгагова. Його ще називають вершиною творчості цього видатного письменника. Цікавою його(твору) особливістю на мій погляд є той факт, що неможливо точно визначити його жанр. З одного боку це історична повість, з іншого – фантастика, з третього – філософія... Ті, хто читали цей твір захоплювались одночасно і діалогами Іешуа з Понтієм Пілатом, і дивними вигадками помічників Воланда: Фагота та кота Бегемота, історією кохання Майстра та Маргарити, та й взагалі чарівною у всіх сенсах атмосферою роману. Автор вміло поєднав пригоди Воланда з його свитою у Москві того часу, історію життя Іісуса Христа у Єрусалимі та одвічне філософське питання боротьби добра за злом.І саме останнє стало основною морально-етичною проблемою твору. Добро і зло Бог і Диявол, рай і пекло... Потусторонні сили в романі грають роль своєрідного пов’язуючого елемента між різними часами. Автор на самому початку вводить в роман євангельську тему, розповідаючи про допит Ієшуа Понтієм Пілатом. Саме Воланд визначає весь хід подій московських розділів, в яких він з’являється зі своєю свитою в образі сучасних людей. Нечиста сила в “Майстрі і Маргариті” не без сатири оголює перед ними людські гріхи. Тут і Коров’єв, і кіт Бегемот, який дуже схожий на людину і часом людиа дуже схожа на кота. І хуліган Азазелло зі страшним іклом. Але Воланда авторська іронія не торкається ні разу, тому що Воланд уособлює вічність. Він – те вічно існуюче зло, яке необхідне для існування добра.
Щодо цього сперечаються тисячі вчених, мабуть, всі існуючі релігії. Подивимось на це питання, як і М. Булгаков, з точки зору християнства. Бог є добром, а Сатана – злом. Це два вороги, один з яких допомагає людям жити і дарує життя після смерті, інший же – з точністю до навпаки. Але чи так це бачив Булгаков? Всім відомо, що роман починається зі смерті Берліоза, і, на перший погляд, в цьому винен безперечно Воланд. Але хіба воланд штовхав того під трамвай? Ні, навіть навпаки, він його попередив про можливий нещасний випадок. Берліоз же диявола не послухався, і, як виявилось, дарма. Далі події розгортаються наступним чином. Воланд та його свита відсилають Лиходеєва до Ялти, директора театру перетворюють на вампіра тощо. Але вони не чіпають жодної “нормальної “ людини, яка просто живе своїм життям. Вони лише карають тих, хто дійсно цього заслужив. М. Булгаков підкреслює зв’язок зі своїх ключовиз героїв – Воланда з гетівським Мефістофелем. Пригадаймо, якого вигляду набув Мефістофель під час знайомства з Фаустом: з’явився у подобі пуделя. Мефістофель не вірить у досконалість божого творіння – людину, вважає її егоїстичною, хиткою, завжди здатною на спокуси життєвих благ. Воланд, як князь темряви нічого поганого не зробив. Він нікого не спонукав, нікому не збрехав, виконав всі свої обіцянки. Навіть на сеансі у Вар’єте він не виконує фокуси і нікого не карає, а лише спостерінає, розкриває, оголює зло. Воланду просто захотілося побачити москвичів в натовпі, а зручніше це було зробити в театрі. Після сеансу Воланд каже, на мою думку, вустами автора, що в людей з’явились трамваї, але внутрішньо вони не змінились (з часів Іісуса).
Отже ми бачимо, автор побудував нову концепцію тандему Бог-Диявол. Тут вони не закляті вороги, а помічники, помічники, доповнюючі один одного, немовби не можуть існувати один без одного. Бог вказує на те як і що треба робити, а Диявол карає винних, того хто не слідує “вказівкам” Бога.
Честно кажучи, саме такий погляд як у Булгакова вперше я зустрів саме у “Майстрі і Маргариті”. І він мені дуже сподобався, і як за оригінальністю і як за універсальністю та оптимальністю.
Навіть незнаю, яку тут можна запропонувати альтернативу для розв’язання данної проблеми. Це дуже глобальна проблема, і кожна людина має її вирішувати по-своєму. Саме для цього, мабуть, і з’являлися всі існуючі релігії, філософії, концепції життя. Кожна людина бачила розв’язок наведеної вище проблеми по своєму і вигадала щось своє, потім люди з однаковими поглядами об’єднувались, утворюючи і формуючи нову релігію.
Аналіз ситуації: народ, чи бандити – джерело влади в Україні?
Ідеали майдану було зраджено і в Україні почався новий виток криміналізації влади. Хоча можливо, в цілому, нічого й не змінилося після помаранчевої революції? Чи піднімется знов народ на боротьбу з бандитами? З одного боку, нібито останні вибори пройшли без суттєвих порушень, і теперішня влада є легітимною. Але невже стан справ в Україні задовольняє “пересічного” громадянина? Розглянемо цю ситуацію з точки зору українця, якому не байдуже що робиться в його країні... На мою думку ця проблема є морально-етичною: чи йти цьому українцю на майдан в другий раз? Звісно хочется відповісти, так, я не здамся без бою. Але: влада нібито легітимна. Всі “помаранчеві” в минулому сили показали, що вони не краще за своїх опонентів. Можливо, якщо одна з цих сил, закличе приходити всіх на майдан то туди хтось і прийде. Але тільки за гроші, або тільки поглянути що там робится одним оком. Ну і актиісти...То що ж робити? Створювати свою політичну партію? Можливо хтось так і зробить але мало хто з “нормальних“ українців має достатньо коштів і впевненості в собі для цього. Отже залишається тільки два виходи: виїхати з країни або нічого не робити з цього приводу. Напевне, велика частина мігрує, як тільки матиме таку можливість, принаймні з того поколіняя, яке зараз є молодю. В свою чергу це дозволить бандитам ще міцніше удвердитися при владі, адже небайдужих людей в Україні і так небагато. Кажуть що народ має ту владу на яку заслуговує. Якщо вважати народом все населення України то так воно і є, адже більшість думає лише про власне благо. На мою думку, якщо не відбудется ніяких війн\окупацій\глобальних катастроф\”винаходів вічного двигуна” то скоро наша країна перетворится на Уркаїну і вже ніколи не піднімется з попелу... Сподіваюсь я неправий.