Визначення поняття «творчість»
Серед теоретичних проблем ес¬тетичної науки проблема худож¬ньої творчості посідає особливе місце, адже традиційно творчість вивчалася психологічною наукою, що визначала її як діяльність. результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей.
Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну внутрішню понятійну структуру, робилися дослідниками неодноразово. У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретуєть-
121
ся як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи раніше не було.
Аналіз специфіки творчості слід здійснювати, з'ясувавши передусім питання про об'єм поняття «нове» та з урахуванням того, що йдеться про «принципово нове», раніше невідоме. Пов'язуючи творчість із створенням нового, слід чітко виявляти його критерії, відрізняти якісно нове як результат творчості від кількісного принципу аналізу нового, від нового як тиражування або шаблонної роботи.
Особливу увагу слід звернути на такі ознаки творчості, як «не¬повторність», «оригінальність», «суспільно-історична унікальність». Виходячи з концепції творчості як «опанування вже існуючим багатством культури», слід визнати, що опанування створеним має елементи новизни лише для конкретного індивіда. Така орієнтація руйнує творчість як оригінальність, як суспільно-історичну унікальність.
Творчість як опанування створеного може розглядатися лише в межах педагогіки, виховання людини, стимулю¬вання її інтересу до знань, до культури.
Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд питання про види творчості, адже та чи інша концепція складається залежно від того, «звуже¬но» чи «розширено» тлумачиться творчість. Намагаючись підняти авторитет будь-якої професії, дослідники іноді штучно підкреслюють її творчий характер. Реально це буде шаблонна діяльність, яка не може претендувати на створення якісно нових цінностей. Мова має йти про розвиток мо¬рального світу людини, формування у неї почуття відповідальності, про¬фесійної гордості, обов'язку тощо. На наш погляд, слід чітко розмежо¬вувати поняття «творчість» і «ремесло». Творчість обов'язково містить опанування ремесла, яке виступає як своєрідний трамплін для творчості, сприяє накопиченню творчого досвіду. Проте ремесло як культура трудових професійних навичок і технічних прийомів не передбачає обов'яз¬кового «прориву» в творчу сферу.
В історії естетики робилися спроби визначити специфіку ремесла і мистецтва. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору І. Канта, який обгрунтував відмінність мистецтва від природи: «мистецтво відрізняється від природи як діяння від діяльності або дій взагалі, а продукт чи резуль¬тат мистецтва відрізняється від предмета природи як твір від дії.
Мистецтвом треба було б назвати лише творення через свободу, тобто через свавілля, яке обирає як основу своєї діяльності розум».
Порівнюючи людську діяльність з мистецтвом. Кант чітко роз¬межовував практичну і теоретичну діяльність, уміння і знання. Людина, 122
яка добре працює за зразками, за шаблонами, не здатна створювати витончені мистецькі твори. І. Кант вважав, що мистецтво відрізняється від ремесла саме тим, що перше (витончене мистецтво) приємне само по собі, це гра, позбавлена доцільності, а ремесло – це справа, зви¬чайна річ, що приваблює лише результатом – заробітком.
Кантівське протиставлення витонченого мистецтва і ремесла слід аналізувати як зразок метафізичного розриву естетичної та практич¬ної діяльності.
Проблема видів творчості має і такий аспект, як обумовленість творчості тією сферою культури, в якій вона реалізується: наука, мис¬тецтво, техніка, політика, педагогіка тощо. А це вимагає виявлення своєрідності психології творчості у кожній з них, а також характеру відношень між ними.
Реалізація творчості у сфері мистецтва пов'язана з художньою творчістю, в основу якої покладено процес створення нових естетичних цінностей. Водночас поняття «художня творчість» потребує певної деталізації, яка дасть змогу з'ясувати специфіку творчості митця у кож¬ному конкретному виді мистецтва. Більш цілісне уявлення про худож¬ню творчість можна скласти за видами творчого процесу:
Такий розподіл допомагає побачити, скільки самобутнього, індиві¬дуального з точки зору психології творчості містить, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця, якою мірою творчість поета відрізняється від творчості актора.
Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво виражають одну з найважливіших рис мистецтва – його об'єктивно-суб'єктивний характер. Письменник чи композитор використовує єдину об'єктивну основу – навколишній світ, життя в усій його складності та багатогранно¬сті. Пізнаючи об'єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і вияви, які найповніше розкривають його власний внутрішній світ, світо¬гляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках жит¬тєвого матеріалу, повністю вільний у виборі тем майбутнього твору.
Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису:митець не залежить від виробництва – планування творчого процесу є справою індивідуальною. Саме тому письменник чи живописець
123
може повністю уникнути часових обмежень у творчому процесі, пра¬цюючи кілька років над твором. Такої можливості позбавлені, на¬приклад, режисери та актори театру, де на підготовку п'єси дається певний термін.
Ще в більш складні умови поставлені працівники кінематографа:
режисери, актори, оператори та ін. Вони не тільки повинні зняти фільм за якийсь термін, а й кожна зміна має давати певний «метраж» знятих епізодів фільму. Все це створює складні творчі умови, ставить творчу особистість, її психологію в залежність від потреб виробництва.
Для представників прямого виду творчості мистецькою лаборато¬рією стає саме життя, під впливом його фактів, подій і явищ митець розпочинає роботу над твором. У складнішому становищі перебувають представники опосередкованого виду творчості. Об'єктивна осно¬ва творчого процесу тут набуває подвійного характеру.
Для актора, наприклад, не тільки навколишня дійсність, а й на¬писана драматургом п'єса буде об'єктивною основою його творчості. Специфічна риса професії актора полягає у тому, що його творчість зумовлена існуванням літературної першооснови. Це не лише обмежує його у пошуках, а й ставить у жорстку залежність від змісту і форми твору, від рівня інтелектуального розвитку та сутності естетичних за¬питів митця, насамперед письменника. Процес власної творчої праці актор може здійснювати тільки в межах запропонованого літератур¬ного образу. Йому доводиться бути інтерпретатором світорозуміння іншого митця і тільки згодом, погоджуючись або полемізуючи з ним, утверджувати через створений образ власне світосприймання.
Як правило, актор позбавлений можливості впливати на процес створення літературної першооснови, без якої неможлива його власна творчість. Отже, творчість актора (як і всіх інших представників опосеред¬кованого виду творчості) має вторинний характер щодо схеми, яку він має «одягнути» в правду думок і почуттів. Актор повинен це зробити навіть тоді, коли його власний життєвий досвід, власна мистецька пози¬ція не збігаються з тим, що пропонує йому автор.
Постає парадоксальне, але закономірне запитання: чи може пред¬ставник опосередкованого виду творчості впливати на формування і розвиток своєї творчої долі? На жаль, цілком позитивної відповіді на це принципове для митця питання дати не можна.
Опосередкований вид творчості здебільшого здійснюється колек¬тивно. Це ставить одного художника в творчу залежність від іншого. Виявляється, що в такому складному процесі, як художня творчість, поряд можуть бути співдружність та авторитаризм.
124
Всесвітньо відомий російський кінорежисер С. Ейзенштейн на¬голошував, що, навіть грунтуючись на принципі колективізму в творчій роботі, сама специфіка кіно і театру як видів мистецтва створює дуже складні стосунки між режисером і актором, оператором або компо¬зитором.
ЛІТЕРАТУРА
Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстети¬ка. – М., 1985.
Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.
Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.
Словник античної міфології. – К., 1985.
Фрагменты ранних греческих философов. – М.,
1989. – С. 5–17.
Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний
аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К.,
1992. – № 35.
Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.
науки. – 1983. – № 3.
Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //
Античная культура и современная наука. – М., 1985.