Специфіка творчого процесу в мистецтві
Поняття «художня творчість» охоплює весь процес роботи митця незалежно від конкрет¬ного виду мистецтва – літера¬тури. музики, живопису.
Представники кожного конкретного виду мистецтва вирішують спільне завдання – художнє освоєння об'єктивної дійсності.
Процес роботи митця над твором можна схематично поділити на чотири етапи.
Мистецький твір завжди позначений рисами особистості його творця, який не тільки пізнає, спостерігає та переживає найрізнома¬нітніші життєві явища, а й часто є їх безпосереднім учасником. З ро¬ку в рік митець збагачує свої враження, знання, досвід, що так не¬обхідні для творчості. Проте доти, доки митця глибоко не схвилює якесь життєве явище або людська доля, доки він не захопиться ними такою мірою, щоб втілити цей життєвий матеріал у художні образи, відтворення ним навколишнього світу має загальний характер. Ми¬тець сприймає, відчуває, переживає певні життєві явища й начебто не зосереджує на них своєї уваги. Таке безпосереднє спостереження життя відбувається щохвилини, і враження від нього постійно відкла¬даються у пам'яті. По суті, загальне пізнання і спостереження жит¬тя – це поступова, іноді неусвідомлена підготовка до творчості, це своєрідний перший етап творчого процесу.
Нарешті, як результат глибокого пізнання життя у митця вини¬кає задум художнього твору.
Виникнення задуму твору можна розглядати як другий етап творчого процесу. З моменту виникнення задуму твору припиняється підготовча робота і розпочинається безпосередній процес творчості. В цей час митця цікавить уже не життя взагалі та не людина в ціло¬му, а окремі факти, події, психологічні риси, властиві певному загалу лю¬дей. Спостереження й пізнання навколишньої дійсності мають у цей час вибірковий характер. Це вже є третім етапом творчого проце¬су. Такі спостереження і пізнання значною мірою обмежені задумом твору. Коли ж у митця вже склався задум, тоді вони мають цілком усвідомлений, продуманий, цілеспрямований характер.
Вибіркове пізнання і спостереження навколишньої дійс¬ності, глибоке опанування матеріалу дає митцеві змогу перейти до четвертого етапу творчого процесу – безпосереднього втілен¬ня художнього задуму в мистецькому творі. Відбувається перехід від теоретичної до практичної роботи. Реалізація більш-менш сформованого й осмисленого задуму потребує ще багатьох творчих зусиль, справжньої мистецької вимогливості. Це поступове шліфу¬вання твору, його вдосконалення. На цьому етапі творчості митець демонструє технічні грані свого таланту. Він стає майстром, який по¬винен добре знати своєрідну виробничу сторону творчості.
Неможливо визначити, який етап творчості є провідним, який другорядним. Кожний з них – це внесок у складний процес худож¬нього відтворення дійсності, що вимагає від митця максимальної людсь¬кої та мистецької щедрості й вимогливості.
131
ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
(1856–1916) – видатний український письменник, вчений. Народився в с. Нагуєвичі (тепер с. Івана Франка) Львівської області. Навчався у Львівському університеті, завершив освіту в Чернівецькому. В 1893 р. у Відні захистив докторську дисертацію. У багатьох поетичних і драматичних творах переважають філософські та ліричні мотиви. Є автором досліджень з історії та теорії літератури.
Найчастіше художник може досить чітко простежити пере¬хід від загального пізнання й спостереження навколишньої дійсності до виникнення задуму твору. Перші кроки у роботі над твором та становлення його образної будови відбуваються цілком усвідомле¬но. З точки зору теоретичного вивчення саме такий шлях розвит¬ку твору дає найбільше можливостей поповнити всі ланки процесу творчості. Якщо до того ж теоретику допомагає сам митець, то можна сподіватися на відновлення об'єктивної картини творчого процесу.
Оцінюючи специфіку творчості в різних видах мистецтва, Іван Якович Франко приділяв значну увагу такому специфічному питанню, як «малювання» поезією мертвої природи. Якщо маляр дає вра¬ження кольорів, то «поет викликає тільки спомини кольорів; маляр апелює безпосередньо до змислу, поет до уяви. Се перша і дуже важна різниця»*.
Для того щоб читач краще зрозумів психологію творчості поета, І. Я. Франко вводить надзвичайно цікаве поняття «рухомі образи» і показує, як ці образи «працюють» в поезії Т. Г. Шевченка:
«Оттут бувало із-за тину Вилась квасоля по тичині»,
*Франко 1. Я. Із секретів поетичної творчості // Твори: В 20 т. – К., 1955. Т. 16. – С. 287.
132
немовби ми могли бачити той спіральний рух, який робить квасоля;
на ділі ми бачимо тільки його результат. В іншім місці поет каже:
«Ой три шляхи широкії Докупи зійшлися»,
і так малює нам образ роздоріжжя серед поля...».Таких прикладів, зауважує І. Я. Франко, можна знайти чимало і в поезії Т. Г. Шевченка, і в творчості інших видатних поетів. Однак це не можна назвати ані порівнянням, ані символікою, ані «навмисними поетичними образами», адже «поет силкується якнайпростіше передати те, що бачить чи то на ділі, чи в своїй уяві, силкується малювати, але малювати способом, властивим поетові, не мавпуючи маляра»*.
1. Я. Франко намагається поглибити наше уявлення про специфіку творчого процесу, показати, що як у живопису, так і в поезії є чимало прихованих, але надзвичайно важливих механізмів, спираючись на які митець досягає якомога сильнішого емоційного впливу на читача чи глядача.
Роздуми 1-Я. Франка мають тим більшу вагу, що належать поетові, який сам пройшов через усі складності поетичної творчості.
Надзвичайно цікава в цьому плані постать російського поета Воло¬димира Володимировича Маяковського. Поет ніколи не претенду¬вав на роль теоретика мистецтва, наголошуючи: «Я поет. Цим і ці¬кавий». Проте він дав глибокий аналіз поетичної роботи як в со¬ціально-політичному, так і у психофізіологічному аспектах. Це вдалося поетові тому, що він ніколи не робив секретів з власної творчо¬сті, рішуче виступав проти тверджень про «таємничість» поетичної роботи. З щедрістю геніальної людини Маяковський відкривав усі «секрети» народження твору, образів, поетичних асоціацій. Звертаю¬чись до читачів, він підкреслював, що зовсім не треба думати, що мистецтво поета, письменника – це щось оповите туманом і таємни¬цею, і біля нього ходять якісь «жерці» мистецтва. Ні, це звичайна людська робота.
Між задумом твору та його здійсненням минає тривалий час творчих пошуків. Це потребує великого інтелектуального й емоцій¬ного напруження, копіткої роботи. Безперечно, процес творчості – це процес праці. Без професійної підготовки, всебічного вивчення художньої спадщини митцеві годі й думати про творчу майстерність.
*Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості II Твори- В 20 т. - К., 1955. -Т. 16. – С.288,289.
МАЯКОВСЬКИИ
ВОЛОДИМИР
ВОЛОДИМИРОВИЧ
(1893–1930) – народився
у Грузії в с. Багдаді (тепер смт Маяковський). Лірика славетного російського поета часто сповнена громадян¬ським звучанням. Постать цього талановитого митця і непересіч¬ної особитості привертає до себе увагу не тільки шанувальників поезії, а й дослідників мистецьої творчості.
Однак роль праці в творчому процесі не вичерпується лише опа¬нуванням професійних «секретів». У мистецтві немає межі, підійшов¬ши до якої художник міг би сказати, що, нарешті, він знає все і все може.
Кожний художній твір – це завжди пошук нових виражальних засобів, завжди відкриття, перевірка й удосконалення професійної майстерності митця, копітка робота.
Роль праці в процесі творчості протягом життя митця зростає і набуває нового значення. Якщо на початку творчості праця – це навчання, опанування професії, то в роки творчої зрілості потрібне постійне удосконалення й утвердження художніх досягнень. Разом з майстерністю у кожного справжнього митця зростає вимогливість до власної творчості, загострюється почуття відповідальності перед своєю добою, перед народом.
Так, японський художник Хокусаї визначив своє життя як 80 ро¬ків наполегливої праці; співвітчизники Моцарта стверджують: для того, щоб лише механічно переписати всі твори композитора, людині треба працювати 35 років по 8 годин щодня. А сам Моцарт, як відомо, не дожив навіть до 36 років. Літературознавці підрахували, що «Людська комедія» французького письменника Оноре де Бальзака налічує більш ніж 2000 дійових осіб, і кожну з них піднято на рівень цікавого художнього образу, кожну індивідуалізовано.
Водночас значення праці в творчості художника не слід зводити до поверхового захоплення кількісним підрахунком зусиль, які були 134
витрачені на створення того чи іншого мистецького твору. Кількість часу, витраченого на створення певного шедевра, або підрахування кількості етюдів картин чи варіантів книги, що залишив у своїх архівах митець, не розкривають всієї складності й усіх суперечностей процесу творчості. Ці підрахунки не є переконливим аргументом при з'ясу¬ванні ролі та значення напруженої роботи в творчості митця. Складність аналізу ролі праці полягає в тому, що, утверджуючи одну тезу, водночас можна погодитися і з протилежним твердженням. Так, грецький тео¬ретик естетики Костас Варналіс вважає, що «не тривала та наполег¬лива праця» є гарантією великого творіння: якщо «Фаусту» Гете було віддано 20 років життя. То «Гамлету» Шекспіра – місяць. У мистецтві нас найбільше має цікавити не тип творчої уяви, не ритм роботи, а лише результат. Проте, як це не дивно на перший погляд, такі твердження не спростовують, а утверджують значення творчої роботи, адже йдеться про якісну сторону зусиль митця, які характери¬зують творчу працю.Залежно від індивідуальних особливостей митець може працювати з більшим чи меншим емоційним та інтелектуальним напруженням. Швидкість здійснення художнього задуму завжди пов'язана зі знан¬ням матеріалу, який покладено в основу твору, з силою захоплення митця цим матеріалом. Усе це може прискорити процес творчості. Проте при часовому ущільненні творчого процесу, безперечно, підви¬щується інтенсивність роботи над твором. Принагідне зауважимо, що вміння швидко створювати справжні художні шедеври, як правило, було властиве лише митцям, які досконало оволоділи «секретами» художньої майстерності.
Процес роботи над мистецьким твором складний, відповідальний. Він вимагає від митця глибоко усві¬домленої поваги до людини, в ім'я якої створю¬ються художні твори. Тому кожний справжній ми¬тець, за словами В. Маяковського, не дозволить собі «безсовісної хвацької халтури». Така ж повага має бути у тих, хто сприймає твір, до митця, який його створює, адже остаточна завершеність худож¬нього задуму – це відгук на твір, ставлення до ньо¬го, оцінка творчих зусиль митця.
ДОПОМІЖНА ЛІТЕРАТУРА
Давыдова Г. А. Творчество и диалектика. – М., 1975. Кант И. Сочинения: В 6 т. – М., 1964. – Т. 5. Лук А. Н. Психология творчества. – М., 1978. Муха А. И. Процесс композиторского творчества. – К., 1979.
Панченко В. І. Мистецтво в контексті культури. – К., 1998.
Платонов К. К. Проблемы способностей. – М., 1972. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості // Твори' В 20 т. – К., 1950–1956. – Т. 16. Цапок В. А. Творчество: философский аспект пробле¬мы. – Кишинев, 1989.
Юхимик Ю. В. Деякі проблеми художньої творчості в естетичному трактаті І. Я. Франка // Етика, естетика і теорія культури. – К., 1992. – № 35.