Види мистецтва:архітектура, скульптура. живопис, музика, хореографія, театр, кінематограф

Архітектура

Архітектура, чи зодчество (від грец. агспііеігіоп – будівельник}, – мистецтво створення споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людини.

Водночас зведення будівель має відпо¬відати духовним потребам людства, впли¬вати на його естетичний смак.

Слід зазначити, що архітектура формує ансамблі будинків, прос¬пекти, вулиці, майдани міст, садово-паркові комплекси. В мистецтві

архітектури виділяють три основні роди:

1. Архітектура об'ємних споруд, до складу якої входять жит¬лові, громадські та промислові будівлі.

2. Ландшафтна архітектура пов'язана із створенням садово-паркового комплексу.

3. Містобудівництво, що займається плануванням нових міст, а також реставрацією та оновленням старих районів.

170

Кожен з архітектурних родів має своє функціональне призначення. Проте, крім суто утилітарних потреб, архітектура водночас виконує функцію емоційного впливу, досягти якого можна завдяки використанню специ¬фічних конструкцій, елементів, прийомів. Це і врахування об'ємно-просторової структури споруди, ритмічне і пропорційне співвідношення, масштаб, розробка кольору та фактури будівельних матеріалів тощо.

Необхідно зауважити, що мистецтво архітектури знаходиться у безпосередньому зв'язку з розвитком науки. Адже зведення архітектур¬них споруд розпочинається з суто технічного етапу проектування – виконання необхідних розрахунків і креслень.

Використання усіх засобів, якими володіє цей вид мистецтва, зумовлює створення архітектурного образу. При цьому обов'язково враховують форми, розміри, колір та оздоблення будівлі, що зумовлю¬ється специфікою і призначенням архітектурної споруди. Так, деякі будинки справляють величне і грандіозне враження, інші – витончене і елегантне. Окремі мають чітку симетричну конструкцію або поєднують у собі складні різноманітні елементи.

В архітектурному образі виявляються як індивідуальні особливості стилю митця, його світосприйняття та світовідчуття, так і специфіка розвитку конкретного історичного періоду.

Визначаючи особливості архітектури, М. В. Ломоносов підкрес¬лював, що цей вид мистецтва споруджує будівлі для мешкання зручні, для зору прекрасні, для довгочасу міцні.

Перші свідчення про витоки мистецтва архітектури доходять до нас з глибини століть. У доісторичний період починають виникати примі¬тивні житлові будівлі – землянки, курені, общинні та пальові будівлі, культові споруди, які згодом удосконалювалися. Так поступово розпочинається процес накопичення досвіду будівництва і водночас ак¬тивізується художнє начало.

Від примітивних культових куренів первісні будівельники перехо¬дять до ускладнених архітектурних форм: менгірів, дольменів, кромлехів. Ці перші культові храми мали складнішу конструкцію. Для будівництва їх використовували обпалену цеглу, що свідчило про зародження нового етапу у розвитку цивілізації. Отже, архітектура завжди була тісно пов'язана з історією суспільства, з розвитком науки і техніки, природно-кліматичними умовами, світобаченням і світо¬сприйняттям людиною навколишнього середовища. Знаходилась ар¬хітектура також у тісному зв'язку з іншими видами мистецтва, зокрема зі скульптурою, живописом, декоративним мистецтвом, що свідчить про її синтетичну природу.

171

Як вид мистецтва архітектура починає формуватися у давніх культурах Месопотамії, Єгипту, Вавилону, Персії, Індії, Китаю. Вона безпосередньо була пов'язана з розвитком рабовласництва. Майже всі споруди цих країн – піраміди, храми, зикурати, ступи, пала¬ци – були збудовані для того, щоб славити могутність богів та прави¬телів, і вражали своєю величністю, розмірами та масштабністю.

Новий етап у розвитку архітектурного мистецтва пов'язаний з культурою Стародавньої Греції і увійшов в історію як початок «авторської архітектури».

Світосприйняття давніх греків знайшло своє підтвердження у їхніх архітектурних спорудах, які на відміну від єгипетських і вави¬лонських не принижували людину, а, навпаки, породжували життє-стверджуюче начало та почуття впевненості: ансамбль афінського кремля – Акрополя з його головним храмом – Парфеноном.

У цей період було розроблено специфічний архітектурний при¬йом – ордер, що в перекладі з латинської означає порядок. У дав¬ньогрецькій архітектурі їх було три: дорійський, іонійський і ко¬ринфський. Усі вони мали спільні елементи: капітель, колону, архі-тавр, фриз, карниз і відрізнялися лише пропорціями та декоратив¬ною обробкою.

Слід зазначити, що при будівництві одного з храмів Акрополя вперше замість колон були використані жіночі фігури – каріатиди, що підтримували перекриття храму.

172

У надрах античної культури обґрунтовуються перші теоретичні узагальнення щодо специфіки архітектури, серед яких слід назвати трактат римського архітектора Вітрувія «Десять книжок про архітектуру».Новий етап у розвитку теорії і практики цього виду мистецтва був пов'язаний з культурою Стародавнього Риму – Колізей, Пантеон, тріумфальні арки, що відбивали ідеї державності та військової могутності Римської імперії. Давньоримські зодчі запровади¬ли в архітектурне мистецтво такі важливі елементи, як купол та кесони.

Саме архітектура давнього світу заклала фунда¬мент для подальшого розвитку цього виду мис¬тецтва і зумовила виникнення архітектурного напряму – історично сформованої сукупності ху¬дожніх засобів та прийомів, – що був тісно пов 'я-заний із своїм часом, соціально-політич <ою ситу¬ацією і визначав об'ємно-просторову організацію споруд, пропорцій, форми, декору.

Функцію своєрідного пластичного мосту між архітектурою ан¬тичності та середньовіччя виконало візантійське зодчество.

Візантійська архітектура виникла після 330 р. н. е. Значний вплив на її розвиток мала культура античності, основні принципи якої знайшли своє втілення у найяскравіших взірцях архітектурного мистецтва Візантії. Це храм се. Соф;;' (532–537) у Константинополі, при спорудженні якого використовували різнокольоровий мармур і майоліку; храм Сан-Вітале (526–547); значна кількість соборів-базилік і палаців.

Розкішне оздоблення та багатий декор візантійських храмів справ¬ляли велике враження на віруючих. Саме ця характерна ознака архі¬тектурного мистецтва Візантії тривалий час була його визначною рисою і активно використовувалася православною церквою. Великий вплив візантійська архітектура мала також на розвиток цього виду мистецтва у Болгарії, Сербії та Стародавній Русі.

Архітектура Київської Русі. Яскравою сторінкою у мистецтві архітектури є історія давньоруського зодчества XI ст., яке цікаве передусім своїми культовими спорудами: храмами та монастирями, серед яких особливої уваги заслуговує всесвітньовідомий Софійський собор. Багато прикрашений всередині мозаїчним панно Марії Оранти та фресковим живописом, він є пам'яткою візантійської архітектур¬ної традиції. У цей саме період йде спорудження Печорського мона-

173

стиря, а згодом Михайлівського Золотоверхого собору (1108– 1113), які мали значний вплив на подальший розвиток архітектурного мистецтва в Київській Русі.

Середньовічна архітектура пов'язана з розвитком феодально¬го ладу і утвердженням влади релігії. Саме у цей час починають складатися основні архітектурні напрями. Зодчество фактично стає провідним видом мистецтва епохи середньовіччя.

Готичний стиль (від італ. §оіісо – готський, варварський) виникає у XII ст. Він існував у межах феодально-релігійної ідеології, був позначений високою художньо-стильовою єдністю, превалюванням вертикальних композицій. Готичний стиль поширений у багатьох країнах Західної Єв¬ропи, а його яскравим взірцем вважається Реимський собор (Франція).

Ренесанс (від фр. гепаіххапсе – відродження) – новий на¬прям у розвитку мистецтва архітектури. У країнах Західної Європи Ренесанс орієнтувався на відродження античної культури (це і зумови¬ло його назву), формував гуманістичну свідомість, намагався гармоній¬но поєднувати чуттєве та інтелектуальне у людині, сприяв прогресив¬ному розвиткові художньої культури і мистецтва.

Архітектурний Ренесанс був репрезентований передусім такими видатними митцями, як ФІЛІППО БРУНЕЛЛЕСКІ (1377– 1446) – автором архітектурного шедевра цього періоду – капели Пацці; МІКЕЛАНДЖЕЛО БУОНАРРОТІ – творцем все¬світньо відомої гробниці папи Юлія II та АНДРЕА ПАЛЛА-

174

РАСТРЕЛЛІ ВАРФОЛОМІЙ

(1700–1771) – видатний російський архітектор, італієць за походженням, син скульптора Растреллі – інтерпретував у своїй творчості естетичні принципи бароко. Розквіт таланту архітектора пов'язаний з 1740–1750 рр. У цей період були створені Зимовий палац, і палац Воронцова у Петербурзі, Великий палац у Петергофі, Єкатерининський палац у Царському Селі, Маріїнський (Царський) та Кловський палаци й Андріївська церква у Києві. Характерними ознаками творчості архітектора були пластич¬на виразність форми, широке використання скульптури, пріоритет білого, синього і золо¬того кольорів, тяжіння до пишності та ба¬гатства декору.

ДІО (1508–1580) – архітектором, який створив велику кількість різноманітних споруд в Італії.

XVII – перша половина XVIII ст. пов'язані з утвердженням абсолютної монархії у багатьох країнах Західної Європи, складними процесами протиборства прогресивних і реакційних тенденцій, що зна¬ходили своє відображення у мистецтві архітектури. Стрімкий та яск¬равий процес розвитку зображального мистецтва зумовив потребу «удосконалення» професійної освіти, і як наслідок цього в країнах Західної Європи, передусім у Франції, відкриваються академії живо¬пису, скульптури та архітектури.

Цікаві пошуки, що відбуваються на зламі XVII–XVIII ст. у ме¬жах архітектурного мистецтва, зумовили появу кількох напрямів, серед яких найпоказовішими є бароко, рококо та класицизм.Бароко (від італ. регоіа Ьагоссо – перлина чудернацької форми) як напрям архітектурного мистецтва вражав своєю помпезністю, ускладненою конструкцією, великою кількістю прикрас, контрастни¬ми формами, значною емоційною насиченістю. Він сприяв уславлен¬ню і підтримці абсолютизму (Версальський палац у передмісті Парижа) та влади католицької релігії (церква Санта Марія делле Вітторія у Римі).

Яскравим представником бароко у російській архітектурі був В. Растреллі – автор Зимового палацу у Петербурзі, Єкатеринин¬ського палацу в Царському Селі та ін.

175

Цей напрям цікаво виявився у культурі і мистецтві України і стимулював виникнення явища «українського бароко». Його блис¬кучими взірцями стали Андріївська церква у Києві (архітектор В. Растреллі), собор Різдва у Козельці (архітектори А. Квасов та І. Григорович-Барський), собор Юра (архітектор Б. Меретин) та костьол домініканців (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітте) – обидва у Львові, а також Марийський (Царський) та Кловський палаци у Києві (архітектори В. Растреллі та П. Неєлов), палац К. Ро¬эумовського в Батурин! (архітектор Ч. Камерон).

Рококо (від фр. госаіііе – раковина) – напрям у західноєвро¬пейському мистецтві XVIII ст., що став перехідним етапом від бароко до класицизму. Найяскравіше естетичні принципи рококо виявилися в архітектурі і декоративному мистецтві. Його характерними ознака¬ми стали композиційна асиметричність, витонченість, акцентування на білому і золотому кольорах. У межах цього напряму працювали ар¬хітектори Ж. М. Оппенор, Г. Ж. Боффран та ін.

Класицизм. У другій половині XVIII ст. розпочинається про¬цес поступової трансформації бароко у новий архітектурний на¬прям – класицизм, якому притаманні раціоналізм, тяжіння до заверше¬них гармонійних форм, монументальність, зрівноваженість композиції.

Класицизм набув значного поширення у країнах Східної Європи, зокрема у Росії та в Україні, і був представлений іменами О. Кокорі-

176

нова (1726–1772) – автора будівлі Академії мистецтв у Петер¬бурзі; В. Баженова (1738–1799) – творця Кремлівського палацу;

М. Казакова (1738–1812), за проектами якого були зведені будинок Сенату, що входить до ансамблю Московського Кремля, Пет-ровський палац у Петербурзі та ін.; А. Вороніхіна (1759–1814) – автора Казанського собору в Петербурзі та І. Старова (1745– 1808), найвизначнішими роботами якого є Троїцький собор Алек-сандро-Невської лаври і Таврійський палац у Петербурзі.

Успішно працювали у межах класицизму архітектори А. Ме¬ленський (1766–1833), який створив церкву-ротонду на Асколь-довій могилі, та В. Беретті (1781–1842), за проектами якого були зведені університет та інститут шляхетних дівчат у Києві.

Модерн (від фр. тоаегпе – сучасний, новий) виникає як архі¬тектурний напрям на зламі XIX–XX ст., коли складна ситуація для майстрів архітектури була пов'язана з пошуками нових прийомів, елемен¬тів і конструкцій. Цей напрям відрізнявся підкресленим естетизмом при трактуванні утилітарних деталей, композиційною дисципліною, за¬хопленістю романтичними мотивами, поєднанням складних архітектур¬них форм з орнаментальним декором, кольоровим панно, використанням нових будівельних матеріалів – металу, бетону та кераміки.

Яскравими взірцями модерну вважаються школа мистецтв у Глазго (архітектор Ч. Р. Макінтош), особняк Рябушинського та

177

ГОРОДЕЦЬКИИ ВЛАДИСЛАВ ВЛАДИСЛАВОВИЧ

У863–1930) – видатний український архітектор. Його художній доробок є яскравим взірцем поліспрямованості в ар¬хітектурі. У процесі створення Державного музею українського об¬разотворчого мистецтва він спирався на естетичні засади неокласи¬цизму; так званий «будинок Городецького». або «будинок з химера¬ми», було створено у річищі модерну. Миколаївський костьол архі¬тектора репрезентує неоготику, тоді як у караїмській кенасі (Будинок актора) відтворювалися традиції мавританської архітектури.

Ярославський вокзал у Москві (архітектор Ф. Шехтель), будинок Міла у Барселоні (архітектор А. Гауді).

У Києві у стилі модерн створені будинок Держбанку (архітекто¬ри О. Кобелєв та О. Вербицький), «будинок Городецького» (архітектор В. Городецький), Бессарабський критий ринок (архі¬тектор Г. Гай).

Модерн, у свою чергу, породив багато цікавих напрямів, серед яких необхідно виділити раціоналізм – явище у мистецтві архітек¬тури, пов'язане з ім'ям видатного французького архітектора і теорети¬ка Ле Корбюзье (1887–1965), який вводив нові архітектурні прийоми (стрічкові вікна, відкриті опори в основі будинку тощо) і створював різноманітні архітектурні споруди як у себе на батьківщині – будинок швейцарських студентів у Парижі, так і за її межами, зокрема в Індії (музеї та житлові споруди у м. Чандигарх).

Процеси, що відбуваються в архітектурі наприкінці XIX – XX ст., яскраво свідчать, що розвиток цього виду мистецтва безпосередньо

178пов'язаний з проблемами науково-технічного прогресу. Винахід залі¬зобетону та його різновидів (газобетон, пінобетон тощо), вдосконалення будівельної техніки, залучення алюмінієвих і пластикових конструк¬цій привели до виникнення напрямів функціоналізму та конструк¬тивізму, яскравим взірцем яких стає феномен американських хма¬рочосів (архітектори Р. Шрив, У. Харрісон, Р. Худ та ін.).

Архітектурне мистецтво XX ст. у країнах СНД представлено університетом на Воробйових горах та Київським вокзалом у Москві, Палацом спорту у Санкт-Петербурзі, Будинком торгівлі у Ташкенті, сучасними житловими будинками та офісами тощо.

Сучасна українська архітектура асоціюється з палацом «Україна», Палацом спорту, Українським Домом, Будинком ху¬дожника, Будинком кіно, аеропортом «Бориспіль» та ін.

Отже, стиль модерн став першим кроком у пошуках архітекторів XX ст., які тривають і донині. Адже кожне десятиріччя ставить нові вимоги перед майст¬рами архітектури, і вони, спираючись на досвід своїх попередників, враховуючи досягнення Ні 11, намага¬ються створювати нові архітектурні ансамблі, окремі будівлі, задовольняти утилітарні та духовні потреби людства.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

Історія світової культури. – К., 1994.

Мазепа В. И. Художественная реальность в составе

культуры // Искусство: художественная реальность и

утопия. – К., 1992.

Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До

поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна

думка. – 1993. – № 3.

Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. –

К.,1998.