Скульптура

Скульптура, чи ваяння (від лат. 8си1ро – висікати, вирізати}. – вил мистецтва, пов'язаний зі створенням об'ємних художніх форм у реальному просторі.

Саме тому скульптор спирається на прак¬тику пластики та моделювання, які необ¬хідні йому для відтворення об'ємності фігури чи предмета.

Мистецтво скульптури вибирає своїм об'єктом переважно людину, іноді – тварину (тоді виникає анімалі¬стичний жанр) і значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Виходя¬чи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва:

Кругла скульптура – це тривимірний об'ємний витвір, що зумовлює необхідність дотримання реальних пропорцій зображува¬ного і містить такі різновиди: статую, групу статуй, бюст тощо. Кругла скульптура передбачає огляд з різних кутів зору.

Рельєф – рід скульптурного мистецтва, що розташовує об'ємне зображення (групи людей, пейзаж) на лінії, перпендикулярній до площини. У свою чергу, рельєф поділяють на барельєф – плескате зображення, що ледве виступає над площиною, та горельєф – скульптурне зображення, яке на половину свого об'єму знаходиться над поверхнею. Існує ще один варіант рельєфу, що зустрічається досить рідко, – так званий заглиблений рельєф, коли зображення залишається на рівні площини, а вирубуються тільки його зовнішні контури. Рельєфні зображення використовують при художньому оформленні стін будівель і постаментів пам'ятників.

За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на мо¬нументальну – пам'ятники, статуї, рельєфи, що безпосеред¬ні

ньо повязані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; деко¬ративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст:

Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння.

Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Зміна ракурсів, позиції огляду відкривають в об'ємному зобра¬женні різні його грані.

Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов'язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зобра¬ження розмальовували різнобарвними фарбами.

Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури – ста¬туя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.

Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури – мистец¬тво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких майстрів скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини.

Саме тому митці Стародавньої Греції активно використовували у своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: по¬бутовий, ню (оголений) та анімалістичний.

Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згада¬ти імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об'єктами своїх творів роблять як героїв міфів – статуї Афіни та Зевса (скульптор

182

Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніни Самофра-кійської (скульптор невідомий), так і звичайних людей – статуя Диско¬бола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мис¬тецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна гру¬па, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала -Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Лаокоона, не порушує загальної

гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до куль¬тури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульп¬турний портрет, створення якого було пов'язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають ство¬рювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя скульптура активно взаємодіє з архітекту¬рою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені скульптурними зображеннями, що передавали напружене духовне жит¬тя. Цей принцип у подальшому буде цікаво використаний при спо¬рудженні Собору Паризької Богоматері.Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов'язане з іта¬лійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386– 1466) – статуї пророка та полководця Гаттамелати – і особ¬ливо роботи Мікеланджело Буонарроті – «Вакх». «Давид», «П'єта» – є шедеврами світової скульптури.

Важливе місце у спадщині Мікеланджело посідає і поетична творчість. Вірші та сонети, що були написані ним, зайняли гідне місце поряд з шедеврами поезії доби Відродження. У поетичній формі ми-

183

МІКЕЛАНДЖЕЛО БУОНАРРОТІ

(1475–1564) – видатний італійський скульп¬тор, живописець, архітектор, поет, один з ти¬танів доби Відродження. У творчості Міке-ланджело простежується тяжіння до синтезу видів зображального мистецтва. Найяскравіши¬ми взірцями поєднання живопису, скульптури та архітектури у спадщині митця є Сікстинська капела у Ватикані та гробниця Медічі у Фло¬ренції. Мікеланджело мав величезний вплив па процес спорудження собору се. Петра (Ватикан). За його моделлю було збудовано купол цього найбільшого у світі храму, де знахо¬диться одна з перших визначних скульптурних робіт майстра – «П'єта» («Оплакування Христа»).

тець розкрив велику таємницю мистецтва скульптури, що сприймається сьогодні як своєрідний заповіт нащадкам:

«И высочайший гений не прибавит Единой мысли к тем, что мрамор сам Таит в избытке – и лишь это нам Рука, послушная рассудку, явит».

Творчість Мікеланджело – блискучий приклад синтезу архітек¬тури, скульптури та живопису, яскравим взірцем якого була гробниця сім'ї Медічі. Кращі статуї гробниці – це скульптура Мойсея та фігури двох скутих рабів, один з яких розриває пута, а другий, не витри¬мавши випробувань, вмирає. Проте навіть переможений герой в ін¬терпретації великого Мікеланджело сприймається як сильна і пре¬красна особистість.

У творчості цього скульптора домінує мімесистичний підхід, який яскраво виявляється і у більш метафоричних роботах великого митця, зокрема у його скульптурних зображеннях «Ранок» і «Вечір». Ці твори Мікеланджело несуть глибинне смислове навантаження і сим¬волізують загальнофілософські поняття «смерті» та «народження».

Твори провідних митців італійського Відродження мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у XVI ст. в Україні набуває великої популярності скульп-

КЛОДТ ПЕТРО КАРЛОВИЧ

(1805–1867) – російський скульптор, послідовний інтерпретатор естетичних принципів високого класицизму. Його творча спадщина була безпосередньо нов язана з процесом містобудівництва і мала величезний вплив па процес ство¬рення архітектурного ансамблю Петербур¬га. Він спеціалізувався на жанрі скульп¬турного портрета, зокрема на його ані¬малістичному різновиді. У період між 1848–1853 рр. митець створив свої найвідоміші роботи: чотири бронзові групи приборкувачів коней на Аничко-вому мосту, пам'ятник байкарю І. А. Крилову у Лтньому саду в Петер¬бурзі та пам'ятник князю Володимиру в Києві (у співавторстві). Роботам Клод-та притаманний «відвертий» («Прибор¬кання коня») і «прихований» динамізм (пам'ятник І. Крилову) форми.

турний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам'ятни¬ків і тісно пов'язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено над¬гробок князя К. Острозького: князь у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних ле¬вів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Вань-ка Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін.

^ Бароко. Виникнення цього напряму пов'язано з XVI – XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598–1680), зокрема в його відомих роботах – статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік.». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чоти¬ри ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741– 1828) – автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716–1791),

185

РОДЕН РЕНЕ ФРАНСУА ОГЮСТ(1840–1917) – видатний французький скульптор. Характерною особливістю його творчості була філософсько-психологічна орієнтація, звернення до загальнолюдських смисложиттєвих проблем. З 1880 р. у творчості Родена розпочався най¬продуктивніший етап. У цей період митець створює свої визнані шедеври: композицію «Брама пекла», в структурі якої особливе місце посідає скульптура «Мислитель», що сприймається як абсолютно самостійний художній витвір, «Поцілунок» і пам'ятник «Громадяни міста Кале». «Брама пекла» та «Громадяни міста Кале»– це яскраві взірці інтерпретації в скульптурному мис¬тецтві естетичних категорій трагічного і героїчного.

який створив пам'ятник Петру І, так званого «Мідного верш¬ника».

Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753–1802) – автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царсь¬кий наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі – «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

Говорячи про скульптурне мистецтво XIX ст., не можна не зга¬дати його цікаві вияви у російській та українській скульптурі того часу:

пам ятники Кутузову та Барклаю-де-Толлі, виконані скульптором Б. Орловським (1796–1837); пам'ятник Рішельє в Одесі (скульп¬тор І. Мартос і архітектор О. Мельников); пам'ятник Володими¬ру Святославичу (скульптори П. Клодт, О. Тон, В. Демут-Ма-линовський), пам ятник Богдану Хмельницькому у Києві (скульп¬тор М. Мікешин); пам'ятники І. Котляревському та М. Гоголю у Полтаві (скульптор Л. Козен).

Розвиток скульптурного мистецтва останньої третини XIX ст. був пов'язаний з іменами К. Меньє (1831–1905), який створив багато цікавих робіт (найкращим вважається його твір «Антвер¬пен») та О. Родена. Саме їм скульптура XIX ст. зобов'язана своїм розвитком і визнанням.

186

Роден розпочав принципово новий етап в історії скульптурного мистецтва, заперечуючи традиції академічної скульптури. Хронологіч¬но його художні пошуки перетиналися з формуванням імпресіоністично¬го мистецтва, але фактично О. Родена можна вважати засновником експресіоністичної скульптури. З одного боку, це твердження пов'язане з особливостями світовідчуття і світосприйняття митця, його підвище¬ною зацікавленістю до аналізу «пограничних ситуацій», з іншого – зі специфікою його виражальних засобів: орієнтація на ескізність, динаміч¬ність форм, урахування освітлення («Бронзовий вік», «Іоанн Хрес¬титель»).

В історії мистецтва XX ст. – період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов'язаний з виникненням різних напрямів, які ви¬йшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відо¬браження у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використо¬вують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо.

Початок XX ст. пов'язаний зі становленням творчості українсько¬го митця ІВАНА КАВАЛЕРІДЗЕ (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам'ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Ша¬ляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кава¬лерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скуль¬птурна творчість.

187

АРХИПЕНКО ОЛЕКСАНДР ПОРФИРОВИЧ

(1887–1964) – український скульптор, графік, живописець. Здо¬бувши професійну освіту у Київському художньому училищі та Мос¬ковському училищі живопису, скульптури та архітектури, свою прак¬тичну діяльність він фактично пов'язав із західноєвропейським (Франція, Німеччина) та американським (Нью-Йорк) регіонами. Творчість митця є яскравим взірцем органічного поєднання специфі¬ки української національної самосвідомості і планетарного світо¬сприйняття: «Гондольєр», «Білий торс» та ін.

Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов'язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам'ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П'єро», «Статует¬кам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загаль¬нолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина ук¬раїнського митця – це настільки явище національної культури, на¬скільки і світової.

У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематич¬ної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська ма¬донна» тощо.

У повоєнні роки в Україні відбувається процес розвитку монумен¬тальної скульптури, у зв'язку з чим слід згадати пам'ятники О. Пушкіну та М. Лисенку (скульптор О. Ковальов), Аесі Українці (скульптор Г. Кальченко), Ярославу Мудрому (скульптор І. Кавалерідзе)

188та Михайлу Грушевському (скульп¬тор В. Чепелик) у Києві, а також монумент Слави у Львові, пам'ят¬ники І. Франку у Львові, С. Коро-льову в Житомирі, С. А. Ковпаку на Сумщині, пам'ятники на честь підкорювачів космосу в Рівному, першим корабелам у Херсоні та ба¬гато інших.

Важливою подією у житті Києва було спорудження багатофігурної композиції з бронзи – «Радянсь¬ким громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам, розстріля¬ним німецькими фашистами у Ба¬биному Яру» (скульптори М. Ли¬сенко, О. Вітрик, В. Сухенко).

Останнім часом в українському скульптурному мистецтві з'яв¬ляються нові художники, які пов'язують свою творчість із станковою скульптурою (Є. Прокопов, А. Кущ та ін.).

У XX ст. провідні скульптори світу (Е. Бурдель, А. Майоль, Ш. Деспьо, Г. Голубкіна, С. Коненков, Е. Неізвєстний та ін.) дають узагальнене, символічне трактування скульптурних образів. Скульп¬тура поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можли¬вості вираження у пластиці духовного життя епохи.

ЛІТЕРАТУРА

Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., '1976.

Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

Волков И. Ф. Творческие методы и художественные

системы. – М., 1989.

Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

Кучерюк ^. Ю. Социальные функции искусства //

Эстетика. – К., 1991.

Левчук Л. Т. Західноєвропейська культура XIX ст. //

Історія світової культури. – К., 1994.

Мазепа В. И. Художественная реальность в составе

культуры // Искусство: художественная реальность и

утопия. – К., 1992.

Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До

поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна

думка. – 1993. – № 3.

Панченко В. Ґ. Мистецтво в контексті культури. –

К.,1998.