О. Баумгартен і введення терміна «естетика»

В історії естетичної науки перша полови¬на XVIII ст. посідає особливе місце: у 1750 р. з друку вийшов перший том теоретичного трактату «Естетика», автором якого був німецький філософ і теоретик мистецтва ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ БАУМ¬ГАРТЕН (1714–1762).

Спираючись на поняття «ейсетикос», «естаномай», «естаноме», «естесі», Баумгартен ввів новий термін – «естетика» і окреслив ним самостійну сферу знання.

Потреба виокремлення у самостійну науку певних уявлень, знань, ідей, пов'язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним ставленням людини до дійсності, природи, суспільства і до мистецтва, була свідченням накопичення таких нових знань, які вже не могли розвиватися в межах загальнофі-лософської теорії та традиційних мистецтвознавчих уявлень.

О. Баумгартен твердив, що гносеологія має дві форми пізнання:

естетику і логіку. Перша форма пов'язана з нижчим, чуттєвим пізнан¬ням, а друга – з вищим, інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і приводить до пізнання істини. Естетика пов'язана із судженням смаку і пізнає прекрасне. Філософ широко викорис¬товував поняття прекрасного, проте він не визначав предмет естетики через ідею прекрасного (така тенденція виявиться пізніше, зокрема в позиціях Г. В. Ф. Гегеля і М. Г. Чернишевського). О. Баумгартен визначає предмет естетики через поняття «досконале», зазначаючи, що естетика – це наука про досконале в світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання і удосконалення смаку.

Це поняття вже було об'єктом теоретичного дослідження в есте¬тиці минулого. Так, у роботі «Метафізика» Арістотель ототожнює досконале з прекрасним, адже прекрасне визначається філософом як позитивне досконале. У східних культурах також простежується тяжін¬ня до ототожнення досконалого й естетичного. Наприклад, арабський філософ середньовіччя Ал-Газалі (1058–1111) стверджував, що краса предмета, його привабливість полягає в існуванні всього досконалого або того, що йому відповідає. Краса кожного предмета – у відповід¬ності його виду досконалості.

Важливим аспектом розвитку ідеї взаємозв'язку естетичного і дос¬коналого було у теорії Баумгартена намагання розглянути «доскона¬ле – гармонія». При цьому гармонію він інтерпретує як єдність трьох елементів: 1) змісту; 2) порядку; 3) виразу. Філософ вважав, що у подальшому розвитку теорії гармонії кожний із наведених елемен¬тів вивчатиметься самостійно, а пізніше будуть з'ясовані і «співпонят-тя», тобто такі, за допомогою яких внутрішній об'єм поняття «гармо¬нія» отримує певну завершеність. Проте ця частина ідей Баумгартена не отримала подальшого розвитку і може розглядатися нами лише як етап в історичному становленні концепції гармонії.

Крім того, що О. Баумгартен намагався ввести в теоретичний обіг таке змістовне поняття, як «досконале», розглянув зв'язок дос¬коналого і гармонії, він поділив естетику на дві: «теоретичну» і «практичну». Перша повинна була займатися проблемою краси, специфікою чуттєвого сприйняття дійсності, а друга – проблемами розвитку мистецтва.

52

Серед мистецтвознавчих проблем Баумгартен слушно наголошує на проблемі змісту і структури твору мистецтва. Він пропонує розгля¬дати зміст будь-якого твору як єдність п'яти елементів:

Філософ висуває до змісту мистецького твору досить серйозні вимоги, підкреслюючи його моральну спрямованість, значення дос¬товірного, істинного, відбиття конкретних подій і фактів. Така ознака змісту, як «багатство», орієнтувала митців на розширення тематичної спрямованості мистецтва, на більш широке, ніж це було у попередні сторіччя, відтворення реальної дійсності.

Слід зазначити, що Баумгартен розглядає мистецтво у взаємозв'яз¬ку з питаннями художньої творчості. Це, безперечно, важливе досягнен¬ня «практичної» естетики, адже свідчить про визнання ролі митця, без таланту, професійної підготовки, творчої діяльності якого не може з'явитися мистецький твір. Філософ визнає природжені здібності люди¬ни, але водночас наголошує, що вони цілком реалізуються лише при постійній роботі, «знанні правил творчості», «знанні форми витончено¬го мислення».

Аналізуючи художню творчість, теоретик вводить поняття «чут¬тєва інтуїція»*, а поєднання «наслідків вияву чуттєвої інтуїції з діяльністю розуму, природженими нахилами до натхнення і умовами його стимулювання» зумовлюють створення, за висловом Баумгар¬тена, «естетичного мистецтва» (тобто забезпечує такий досконалий рівень мистецького твору, який дає змогу оцінювати його як естетичну цінність).

*Інтуїція (від лат. іпіиеог – уважно дивитися) – це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів та умов його появи. Внаслідок цього людина сприймає це знання як несподіване «безпосереднє бачення». Наука розрізняє поняття чуттєва та інтелектуальна інтуїція.Виявивши теоретичний інтерес до специфіки творчого процесу, до особи митця, Баумгартен значну увагу приділяє уяв/як здатності до відтворення і перетворення набутих вражень. Сучасні дослідни¬ки теоретичної спадщини О. Баумгартена саме в розробці ним широкого кола проблем, пов'язаних з творчою уявою, вбачають одне з найбільших його досягнень. Баумгартен намагається визначити зв'я¬зок уяви із смаком як певної здатності судження та діяльності ро¬зуму. А це привело до розуміння мистецтва як наслідування при¬роди. Саме ж наслідування отримує досить широке тлумачення:

філософ наголошує, що наслідування не треба розуміти як відтворен¬ня лише чуттєвої видимості, реального буття речей, адже митець має право відображати дивовижне. Твір мистецтва наслідує при¬роду в тому плані, що, як і сама природа, є результатом творчої діяльності і грунтується на тих самих законах, за якими побудований Всесвіт.

Отже, у концепції Баумгартена, відбувся розподіл предмета науки на дві частини: одна тяжіє до філософського знання, а друга – до мистецтвознавства. Ця тенденція закріпилася до на¬ших днів і примушує нас сьогодні ставити питання про «двопред-метність» естетичної науки, що свідчить про теоретичну і структурну складність предмета естетики.

Баумгартен не встиг завершити розробку всіх розділів «Ес¬тетики». Після його смерті подальшу роботу над естетичними проблема¬ми продовжив учень Баумгартена Фрідріх Мейєр. У європейській естетиці донині збереглася традиція викладу поглядів «Баумгартена – Мейєра», підкреслюючи цим і зв'язок поглядів вчителя і учня, і цінність внеску Мейєра в історію естетичної науки. По-перше, Мейєр пере¬клав працю Баумгартена з латині, яку було важко читати й інтерпре¬тувати, на німецьку мову, що забезпечило знайомство з теорією Баум¬гартена досить широких, як на другу половину XVIII ст., читацьких кіл. По-друге, Мейєр виступив як інтерпретатор окремих ідей свого вчителя, зокрема в частині «теоретичної» естетики. По-третє, він за¬пропонував більш широкий аналіз видової специфіки мистецтва, ніж це було прийнято у середині XVIII ст. Так, Мейєр досить активно включає в аналіз мистецтва поняття «ремесло», поза яким неможли¬вий високий професіоналізм митця, а також розкриває зв'язок окре¬мих видів мистецтва з наукою. У роботі «Обгрунтування всіх витончених мистецтв» Ф. Мейєр оперує поняттями «витон¬чені науки» – поезія, риторика, «витончені мистецтва» – живо¬пис, музика, архітектура, скульптура.

Отже, Ф. Мейєр продовжив започатковану Баумгартеном тенден¬цію активного включення широкого кола проблем мистецтва до пред¬мета естетики.

Зв'язок естетичного з мистецтвом, виявившись у глибокій давнині, залишився назавжди. У першій половині XIX ст. виникає поняття «фі¬лософія мистецтва» (Гегель), яке засвідчує можливість осягнути мистецтво не лише як систему окремих видів із своєю історією і теорією, а як цілісний феномен, специфіка якого розкривається через цілі та зав¬дання творчої діяльності художньо обдарованої людини – митця. Ця людина не лише реалізує свій власний творчий потенціал, а й виступає своєрідною «моделлю» тих високих, неординарних можливостей, до яких повинна «дотягуватися» кожна конкретна, «звичайна» людина. Творча діяльність митця – це процес свідомої реалізації естетичного, свідоме створення естетичної цінності. Якщо будь-яка інша сфера людської діяльності може реалізувати естетичне стихійно, неусвідомлено, то мистец¬тво однією з найважливіших своїх функцій і має функцію естетичного.

Отже, мистецтво є вищою, свідомо створеною сфе¬рою естетичного.

ЛІТЕРАТУРА

Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстети¬ка. – М., 1985.

Міфи Давньої Греції. – К., 1980. Мифологический словарь. – М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. – К., 1989.

Словник античної міфології. – К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. – М.,

1989. – С. 5–17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний

аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. – К.,

1992. – № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.

науки. – 1983. – № 3.

Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //

Античная культура и современная наука. – М., 1985.