До питання технології розробки музейно-педагогічних програм
Поняття «технологія» набуває значення в процесі становлення постіндустріального інформаційного суспільства, розвиток якого визначають інформаційно-комп’ютерні технології, що розширили використання, а й відповідно і сферу дослідження даного явища. В 60-ті роки ХХ століття, це поняття починає використовуватися в педагогіці та психології для означення соціальних технологій та інтенсивно досліджується науковцями США та Англії. У вітчизняній науці соціальні технології стали предметом самостійного педагогічного аналізу наприкінці 80-х років (В.П. Безпалько, Н.Ф.Тарасенко). Ґрунтовна розробка з метою впровадження педагогічних технологій у практику відбувається у 1990-і роки (І.Б.Котова, І.П.Підласий, С.А.Смирнов, Є.М.Шиянов та ін.). В контексті дослідження соціальних технологій, починаючи з 1990-го року, розроблялися проблеми технологій в сфері культури, культурно-дозвіллєвих технологій (М.А.Аріарський, А.Д.Жарков, Л.С.Жаркова, А.Лєвінсон, В.М.Чижиков).
Отже, сучасна педагогічна теорія, яка виявила готовність до осмислення і використання технологічного підходу до виховання, визнаючи його доцільність і раціональність, вважає небезпечним механічне перенесення розуміння сутності виробничо-промислових, як і інформаційних технологій у соціально-гуманітарне середовище, тим більше — використання такого підходу в музейно-педагогічній практиці. Не заглиблюючись у питання історичного розвитку соціальних технологій, спробуємо дати відповідь на запитання: в чому полягає розуміння сутності «технологія розробки музейно-педагогічних програм»? Оскільки ця проблема, на наш погляд, ще не досліджена, слід зазначити, що серед науковців окремо розглядалися проблеми організаційних засад діяльності музею, окремо і методика музейно-педагогічної діяльності (напрями, форми, методи, прийоми, засоби).
Зрозуміло, що технологія розробки музейно-педагогічних програм належить до соціальних технологій, а не виробничо-промислових чи інформаційно-комп’ютерних. В соціальних технологіях «вихідним і кінцевим результатом виступає людина, а головним параметром зміни — одна або декілька її властивостей». [1, С. 247–248] На думку науковців, соціальні технології більш гнучкі і не мають такої жорсткої послідовності, як промислові, але вони обов’язково передбачають зворотній зв’язок, який допомагає виявити »слабкі ланки« і додатково »доопрацювати« з окремими учасниками процесу. Технологічний процес загалом передбачає наявність формального ряду структурних компонентів. Щодо соціальних технологій, характерними з них є такі (В.П.Беспалько, А.Д.Жарков , І.Б.Котова, С.А.Смирнов, Є.Н.Шиянов)
•врахування соціального замовлення;
•чітке визначення кінцевої мети;
•чітке визначення завдань (проміжних та кінцевого), що дає змогу розробляти об’єктивні методи контролю за досягненням мети;
•можливість мінімізації кількості випадків, коли суб’єкт діє у нестандартній ситуації.
При розробці музейно-педагогічних технологій виникає потреба у переосмисленні завдань музейної діяльності і проведенні необхідних соціологічних досліджень в цьому напрямі. Необхідно також з’ясувати, які зміни відбуваються у сучасному музейному середовищі і чому? Як відвідувачі сприймають музеї? В чому полягають мотиви їх відвідувань і на що вони розраховують? Проведення досліджень, сприятиме вирішенню поставлених завдань, дозволить визначити межі застосування технологій в музейній практиці, виявить потенціал музейної комунікації, дасть можливість визначити кінцеву мету музейно-педагогічної програми.
У зв’язку з цим постає проблема з’ясування сутності «кінцевого продукту» роботи музею? Ми поділяємо думку вченого-музеєзнавця з Великобританії А.Хаттона, який вважає, що без ґрунтовних попередніх опитувань відвідувачів і опитування їх після огляду експозиції або іншого заходу не можна виявити запитів і потреб відвідувачів й відповідно виявити рівень ефективності музейно-педагогічної роботи. Визначення суспільних потреб, які можуть бути задоволені в музейному середовищі, справа складна і вкрай важлива для побудови музейно-педагогічних технологій. [3, С. 85]
До тих пір «поки технологія не створена домінує індивідуальна майстерність. Але рано чи пізно вона поступається місцем »колективній майстерності«, концентрованим виразом якої і є технологія». [2, С. 570] Далі І.П.Подласий проводить порівняльний аналіз індивідуальної майстерності і загальної технології. (Таблиця 1)
Отже, є підстави говорити про елементи технологізації гуманітарної сфери, використання яких робить процес впливу на особистість більш ефективним.Технологія створення музейно-педагогічних програм базується на трьох змістовних структурних компонентах: «організаційному», «методичному» і «психологічному«, єдність яких надає програмі цілісності і завершеності. Виходячи з того, що музеї різноманітні за своїм профілем, така технологія не повинна бути »догмою«. Формалізація основних етапів, хоча й полегшує до певної міри процес створення музейно-педагогічної програми, однак не обмежує творчої активності музейних працівників.
Найголовніші складові організаційного компоненту технології створення музейно-педагогічних програм — фінансування, управління, реклама, структурні підрозділи, кадровий склад і посадові обов’язки, адже процес розробки музейно-педагогічних програм починається з їх організації. Під «організаційним компонентом» технології музейно-педагогічної програми, на наш погляд, слід розуміти такі компоненти, які створюють умови для її розробки і ефективної реалізації і забезпечують чіткий взаємозв’язок між складовими. Це по суті, на нашу думку, раціональна структура управління і взаємодії з відвідувачами музею.
Наступний структурний компонент технології розробки музейно-педагогічних програм — методичний. Методику розглядають як окремий вид діяльності — методичну. Як складова частина цілісного процесу методична діяльність є продовженням організаційної діяльності і складає основу творчого характеру технології, виступає її «внутрішнім регулятором». У методичній діяльності визначається і розробляється «тактика» підготовки і проведення музейно-педагогічної програми, яка трансформує і переводить у конкретну форму змістовий матеріал.
Методика музейно-педагогічної діяльності спирається на відповідну методологію, закони психології і педагогіки, має свої внутрішні закономірності функціонування як специфічний вид діяльності. Взаємозв’язок культурних потреб відвідувачів з можливостями і готовністю музею їх реалізувати створює умови для розкриття їх розкриття.
Отже, методичний структурний компонент технології складається з методичних розробок, які окрім рекомендацій містять сценарні плани, сценарії, режисерську документацію, плани репетицій кожної з форм, що входить до складу музейно-педагогічної програми. Завдяки сценарно-режисерським основам музейно-педагогічних програм, здійснюється перетворення інформації, яку містить у собі музейний предмет, у художньо-образний, символіко-алегоричний спосіб емоційного впливу. Іншими словами методику музейно-педагогічної діяльності можна визначити, як «творчий, перцептивно-комунікативний процес, де перцепція — сприйняття, а комунікація — спілкування» [1, С. 215]
Говорячи про методичний компонент технології розробки музейно-педагогічних програм, слід звернути особливу увагу на існування різних методик, які можуть бути задіяні і реалізовані у музейному середовищі. Кожний з музейно-педагогічних напрямів (інформування, навчання, спілкування, розвиток творчості, відпочинок) має свої особливості, свої методи впливу і форми, що дозволяє говорити про різницю і специфічність методик. Це типові методики, адже методика інформування, наприклад, не може бути ототожнена з методикою творчої діяльності.
Крім типових, існують окремі методики музейно-педагогічної діяльності, — це методика масових форм, методика групового та індивідуального впливу. Володіння кожною з них визначає рівень творчих і організаторських здібностей музейних працівників. Прийнято вважати, що масові форми музейно-педагогічної діяльності найбільш трудомісткі і складні в організації і проведенні. Це одна з причин нерегулярного їх використання у музейно-педагогічній діяльності.
Третій структурний компонент технології створення музейно-педагогічних програм — психологічний - складають: мотивація відвідування музею, структура особистості відвідувача (соціально-психологічні особливості кожної вікової категорії, особливості мислення, пам’яті, уваги, сприйняття тощо), відносини між співробітниками, професійна культура тощо. Ігнорування цього компоненту ускладнює технологічний процес і призводить до помилок вже з самого початку, адже однією з перших і обов’язкових цілей будь-якої програми є задоволення потреб відвідувачів. У даному випадку знання психологічної установки особистості особливо важливе, тому що така установка виступає одночасно і потребою, і мотивом участі індивіда у музейно-педагогічній програмі, яка в умовах масової дії може перетворити відвідувача з глядача на активного учасника, «користувача».
Методика розробки цільової музейно-педагогічної програми передбачає такий алгоритм: створення експозиції; вибір аудиторії (складання психолого-педагогічного портрету аудиторії); визначення теми і назви програми з обов’язковим добором бібліографії з теми; формулювання мети і окреслення завдань; розробка календарно-тематичного плану на рік (обґрунтування вибору основних методів педагогічного впливу, методичні розробки форм); характеристика можливих способів перевірки ефективності програми.Визначальне місце у технології створення музейно-педагогічних програм належить експозиції. На нашу думку, створення експозиції — вирішальний момент кожного з трьох змістовних компонентів технології музейно-педагогічної діяльності, адже саме вона виступає своєрідною базою для музейно-педагогічного процесу. По-перше, її зміст, характер, композиція визначають необхідність тих чи інших організаційних заходів. По-друге, експозиція є вихідним пунктом для розробки методичного компоненту технологічного процесу, оскільки вона має свою сценарно-композиційну побудову, особливості якої належить враховувати музейним педагогам під час проектування адекватних методів, способів і форм музейно-педагогічного впливу. І, нарешті, експозиція певним чином перетинається з «психологічним» компонентом, оскільки особливість спілкування у музеї — це спілкування через музейний предмет, експонат-оригінал, який перебуває у центрі педагогічного процесу.
Особливу увагу у технології музейно-педагогічних програм привертають способи перевірки ефективності, адже здійснювана музейно-педагогічна діяльність передбачає вивчення її результативності, тобто аналіз якості зворотнього зв’язку відвідувача і музею. Оцінка результатів програми проводиться як з позиції організаційності, так і з точки зору педагогічної значущості.
Музейний педагог безперечно зацікавлений у адекватному сприйнятті музейної інформації і використовує увесь арсенал доступних йому засобів для її максимального впливу.
Процес засвоєння музейної інформації досить складний і поетапний. На кожному з етапів існують певні способи перевірки. До них відносять спостереження, контрольні завдання, творчі роботи, тести, анкети, інтерв’ю, книга відгуків тощо. Слід зазначити, що у процесі реалізації деяких напрямів перевірка ефективності є бажаною. Наприклад, при навчанні важливо систематично перевіряти і поглиблено вивчати результати засвоєння відвідувачами матеріалу, виявляти ступінь оволодіння вміннями та навичками. Необхідно також з метою активізації творчого розвитку особистості здійснювати перевірку і самого процесу розвитку творчості, як напряму музейно-педагогічної діяльності. Однак у кожному випадку слід враховувати індивідуальні особливості особистості. Можливе проведення вибіркової перевірки ефективності у процесі реалізації форм таких музейно-педагогічних напрямів, як спілкування і дозвілля. Реакція аудиторії, її зацікавленість, активність або пасивність дає можливість різними способами визначити ступінь задоволення запитів та інтересів учасників програми, професійність діяльності музейного педагога.
Слід зазначити, що способи перевірки ефективності мають бути не нав’язливими, а сама перевірка не займати багато часу. Аналіз результатів дозволяє визначити відповідність методів обраній формі, а форми — напряму, що, на нашу думку, сприяє оптимізації музейно-педагогічної діяльності в цілому.
Крім того, при оцінці музейно-педагогічної програми слід враховувати інтерес, виявлений до програми школами, дошкільними закладами й іншими музеями, кількість позакласних відвідувань музею, вплив програми на рівень підготовки вчителів, і нарешті, можливість застосування програми в інших умовах і обставинах.
Участь вчителів в оцінці музейно-педагогічної програми для учнів має першочергове значення, оскільки вони більш усього зацікавлені у її впливі на шкільну програму навчання, і краще за всіх можуть оцінити її педагогічні можливості.
Отже, ми пропонуємо оцінювати ефективність музейно-педагогічних програм за такими критеріями:
•Критерії духовно-творчої насиченості програми:
•задоволення індивідуальних потреб особистості в отриманні інформації і знань;
•набуття особистістю навичок самостійного пошуку інформації, пошуково-дослідної діяльності;
•розвиток індивідуально-творчих здібностей особистості.
•Критерії відповідності рівня діяльності музею сучасній соціокультурній ситуації:
•відповідність рівня матеріально-технічного забезпечення музею потребам різнобічної музейно-педагогічної діяльності (застосування інформаційно-комп’ютерних технологій, необхідного театрально-художнього реквізиту, техніки тощо);
•рівень професійної підготовки і якості діяльності музейних працівників у взаємодії з музейною публікою.
•Показники, які характеризують ступінь залучення населення до музейно-педагогічних програм:
•Кількість людей, яка проживає у регіоні і відвідує музей;
•Відсоток постійних відвідувачів;
•Якісна характеристика учасників музейно-педагогічних програм (до якої належить соціально-демографічної групи);
•Характеристика діючих музейних гуртків, студій, лабораторій, клубів та інших об’єднань, рівень їх активності;
•Залучення соціально незахищених категорій (люди пенсійного віку, діти, інваліди, «важкі підлітки», багатодітні сім’ї, неповні сім’ї, сироти).
•Показники реалізації соціальних замовлень:•Загальна кількість отриманих замовлень на розробку музейно-педагогічних програм (кількість замовлень на проведення конкретної цільової програми);
•Кількість державних замовлень на основі бюджетних асигнувань;
•Кількість соціальних інститутів, які є постійними замовниками та їх відзиви стосовно результатів проведення програми;
•Сума грошових коштів витрачена і зароблена в процесі реалізації музейно-педагогічної програми
Як зазначає А.Д.Жарков, «технологія — це діяльність, але опредмечена, трансформована специфічними засобами у певну форму» [1, С. 101]. Отже, технологія створення музейно-педагогічних програм має такі ознаки: цілісність, доцільність, функціональну єдність складових її компонентів (Див. Додаток А)
Залучення спеціальних фондів з питань освіти і виховання дітей та молоді до розробки і реалізації музейно-педагогічних програм з метою надання матеріальної і наукової підтримки значно сприятиме розвитку музейно-педагогічної діяльності вітчизняних музеїв. Участь в організації і проведенні музейно-педагогічних програм вихователів, вчителів, батьків, студентів педагогічних навчальних закладів і вузів культури значно розширює їхній педагогічний вплив.
Література:
•Жарков А.Д. Технология культурно-досуговой деятельности: Учебное пособие для студентов вузов культуры и искусств. — М., 1998.
•Подласый И.П. Педагогика: Учеб. для студентов высш. пед. учеб. заведений. — М.: Просвещение: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1996.
•Хаттон А. Музеи и наследие: есть ли между ними реальное противоречие? // Музееведение. Музеи мира: Сб. научн. тр. НИИ культуры.-М., 1991.