Формування громадянськості підлітків засобами соціально-культурної діяльності
Трансформація тоталітарного суспільства в Україні в громадянське з відповідним переосмисленням моральних цінностей стимулює посилення уваги до проблеми громадянського виховання підростаючого покоління. Свідома громадянськість повинна протистояти стереотипам мислення і поведінки, що склалися раніше — про це все частіше нагадують численні джерела, це починають розуміти різні прошарки суспільства. Громадянське суспільство і діюча демократія потребують активних і залучених громадян, яким притаманна громадянська культура, громадянська свідомість, потреба в суспільній діяльності, почуття обов’язку, патріотизм, справедливість, вміння робити свідомий моральний вибір. Виховання громадянськості є однією з умов становлення людей, що спроможні відновити суспільство і дух нації та розвинути ідею державності, спрямовану на людину.
Одним з напрямів вивчення процесу становлення світогляду особистості є дослідження закономірностей набуття знань, формування понять, які стосуються суспільних змін. Важливим є також дослідження джерел, на основі яких формуються ці знання і поняття. Ми здійснили спробу в нашому дослідженні, яке проводили в рамках констатуючого експерименту на базі 7 шкіл міста Києва, виявити, що ж впливає на формування громадянських якостей підлітків? Відповіді на запитання анкети «Що впливає на формування твоїх громадянських якостей і почуттів?» були дані такі: родина — 49%, телебачення, преса — 48%, школа — 31%, участь у громадському житті школи, міста — 5%, коло друзів — 10%, участь у дитячих громадських об’єднаннях — 5%, позашкільні заклади — 5%. Якщо врахувати, що вплив родини на формування поглядів молодих людей проходить на фоні передач телебачення і публікацій в пресі, які , як правило, стають первісним імпульсом в обміні судженнями, то пріоритет засобів масової інформації є безперечним.
На жаль, сьогодні, аналізуючи наші спостереження, можна констатувати, що виховну роботу в школах повністю віддано на розгляд класних керівників. Як свідчить аналіз розкладу ряду шкіл міста Києва, не стало обов’язкових класних годин, в тому числі і тематичних; деякі класні керівники взагалі їх не проводять, деякі час від часу, а інші — часто і регулярно. Звісно, що характер і якість виховної роботи залежать від досвіду, освіти, поглядів класного керівника, який задає тон навчально-виховним відносинам в класі. Класні керівники, будучи вчителями-предметниками, по суті не мають можливості глибоко вивчати психологічні особливості кожної дитини, в тісному контакті з родиною керувати її духовним становленням. Індивідуальна робота, необхідність якої особо загострилася в умовах підвищення ролі людського чинника, в школі проводиться по суті лише в початкових класах. В позанавчальний час більшість школярів залишається практично поза сферою педагогічного впливу.
Отже, можна констатувати, що саме в сфері дозвілля часто створюється педагогічний вакуум, що відкриває простір для порушення дітьми правових і моральних норм. Дозвілля, на нашу думку, стає сферою всебічного і морального розвитку лише тоді, коли воно відзначено цілеспрямованістю, організованістю, обгрунтованим чергуванням різних видів діяльності, позитивним спілкуванням.
Як свідчать спостереження, педагогічний «контроль» над неформальним спілкуванням може бути тим ефективніше, чим менше в ньому елементів прямого втручання в це спілкування. Тому найбільш результативний шлях до посилення соціального впливу на дозвілля підлітків і юнаків — це створення таких умов, які б сприяли локалізації проведення часу у громадських місцях.
Саме такі умови можуть бути створені у позашкільних закладах. Позашкільні заклади характеризуються всебічними зв’язками з іншими соціальними інститутами і є значущим елементом соціально-культурного середовища для дітей всіх вікових груп. Про це свідчить той факт, що сьогодні в Україні працює понад дві тисячі таких закладів, які своєю роботою охоплюють близько 1,5 млн. дітей і підлітків. Разом з освітніми закладами вони покликані стати посередниками між державою і дитиною, прагнучи виконати замовлення суспільства на формування соціально-адекватної особистості, з одного боку, і задовольнити конкретні потреби і запити дітей та їх батьків, з іншого.
Таким чином, можна зробити висновок, що серед факторів, які забезпечують стимулювання процесу формування громадянських якостей і переконань, важливе місце має належати соціально-культурній діяльності.
Досвід історичного розвитку переконливо свідчить про послідовно зростаючу роль культурного дозвілля в духовному приєднанні людини до соціуму, в соціалізації і культурній адаптації особистості, у зміцненні суспільних зв’язків між людьми.
Ціннісна система суспільства, що існувала протягом десятиліть, інтенсивно руйнується, натомість нова створюється вкрай повільно. Як зазначають українські соціологи, «ознаки невизначеності, несвідомості та анонімності характеризують загальну українську соціокультурну ситуацію.» [1,с.84]Молоде покоління стоїть перед проблемою вибору. Проте цей вибір став більш складним і непрогнозованим. «Сучасна світоглядна парадигма молодої людини може бути оцінена як маргінальна, де майже немає місця »старим орієнтаціям«, а »нові« ще не зайняли свою нішу. Це зумовлює суперечливу модель світоглядних цінностей молодих людей, їх поведінки.» [2,с.70]
Але ж саме підростаюче покоління несе в собі потенційну енергію подальшого розвитку. Від того, якою буде молодь сьогодні, які цінності становитимуть ядро її свідомості, від того, наскільки молоді люди будуть готові до нового типу соціальних відносин, залежить, яким буде майбутнє нашої країни.
Ускладнення соціальної ситуації, зростання негативних процесів та явищ у середовищі підлітків в Україні — все це потребує вирішення проблеми в контексті світового педагогічного досвіду.
У зв’язку з цим відзначимо, що характерним для розвинених країн є новий підхід і до культури в цілому, і до організації культурно-дозвіллєвої діяльності. Зростає усвідомлення того, що вільний час і дозвілля ефективно сприяють формуванню високої духовності, громадянськості, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб молоді у спілкуванні, творчому розвитку, соціалізації особистості, а правильна його організація здатна пом’якшити соціальну напругу, навіть перевести її в безпечне русло. Організація дозвілля розцінюється як стабілізуючий фактор суспільства.
Аналіз зарубіжного стану проблеми свідчить: дозвілля дітей і молоді є актуальним питанням у всьому світі, бо дозвілля з фактора, що розвиває особистість, за умови його марної розтрати, некваліфікованого керівництва, перетворюється у силу, під впливом якої руйнується, деградує особистість. Все більше вищих навчальних закладів розвинених країн світу ще з середини 60-х років започаткували такі спеціальності, як «соціальний працівник», «педагог вільного часу» (3, с.11–13).
В Україні більшість теоретичних і практичних аспектів проблеми вільного часу, зокрема підлітків, потребує сьогодні подальшого осмислення і теоретичної розробки. Особливу увагу заслуговує вивчення питання щодо участі дітей у соціально-культурній діяльності.
У науковій літературі набуло широкого розповсюдження поняття «культура дозвілля». Йдеться про соціальну цінність, культурний зміст дозвілля, його значущість для індивіда. Якісним показником дозвіллєвої діяльності є соціокультурна активність особистості, яка, в свою чергу, характеризується розвиненою детермінацією, творчим ставленням до дійсності (4).
Набувають розвитку культурологічні і соціально-культурні концепції дозвілля, згідно яких дозвілля розглядається як сфера освіти і виховання особистої і соціальної культури, особистих і громадянських якостей, розширення культурного кругозору і обміну культурними цінностями, знайомства з культурно-історичною спадщиною кожного народу.
Досить плідними виявилися на сучасному етапі ділові взаємовідносини культурно-дозвіллєвої і соціально-педагогічної діяльності. І це досить закономірно: вони тісно пов’язані в повсякденній практиці і мають багато спільного в своїх теоретичних позиціях.
Культурно-дозвіллєва діяльність відкриває педагогіці широкий простір для реалізації її соціальних функцій, а педагогіка надає заняттям в сфері дозвілля розвиваючу спрямованість. За допомогою спільних дій створюються передумови для кращого розуміння механізмів формування особистості в сфері вільного часу і більш ефективного використання в цих цілях різноманітних засобів і методів організації культурного дозвілля.
«Змістовним і організаційно-технологічним ядром соціально-культурної діяльності з самого початку стала культурно-дозвіллєва діяльність. З деякими припущеннями соціально-культурну діяльність можна вважати спадкоємницею культурно-освітньої роботи, яка на етапі демократичного реформування розсталася з довголітньою політичною ангажованістю » (5, с.68). Нова діяльність за досить короткий час набула цілого ряду позитивних якостей — вона стала більш органічною за свою попередницю, увійшла до системи повсякденної культури. В ній більше уваги стало приділятися проблемам організації дозвілля, активізувалося відродження фольклорних традицій. Але не обійшлося і без деяких недоліків.
«Серйозною помилкою в реформуванні колишньої культурно-освітньої роботи на перших етапах перебудови, — як відзначає відомий російський вчений Стрельцов Ю.А., було небезпечне обмеження цілей, завдань і змісту культурно-дозвіллєвої діяльності, що прийшла їй на зміну. На цьому шляху ми досить швидко розгубили традиції інформаційно-просвітницької і виховної роботи. В умовах посиленої деідеологізації зовсім припинилась необхідна для будь-якого суспільства діяльність по громадянському формуванню особистості» (5, с.68)Вивчення нами практичної діяльності позашкільних закладів по громадянському вихованню підлітків довело: робота така майже не проводиться або ставляться до неї формально; відсутня системність, заходи не мають достатньої визначеності що до виховної мети; не розроблено обгрунтовану методику формування громадянськості підлітка у позашкільній роботі, в закладах соціально-культурної сфери.
Відповіді на запитання анкети, розробленої нами для працівників соціально-культурної сфери показали, що у роботі культурно-дозвіллєвих закладів не використовується диференційований підхід, який конче необхідний, беручи до уваги велику розбіжність у психологічних характеристиках підлітків. Більшість керівників (65%) не впроваджують в практику спеціально розроблених, обгрунтованих методик з громадянського виховання підлітків.
Керівники недооцінюють властивий для підлітків, особливо середнього та старшого віку, інтерес до суспільства, до світу дорослих, не вивчають їх прагнення та бажання в цьому напрямку. 56% респондентів дали негативну відповідь на таке запитання, 32% цікавляться цим питанням інколи і лише 12% дали позитивну відповідь.
Сьогодні відбувається посилення процесів, в результаті яких починають активно зближуватися одна з одною культурна, освітня і соціальна сфери суспільного життя. Це повинно об’єктивно вивести проблему змісту культурно-дозвіллєвої діяльності з штучно обмежених рамок і підштовхнути цю діяльність до поліфункціонального розвитку.
Для реалізації цілій громадянського виховання культурно-дозвіллєва діяльність має в своєму арсеналі велику кількість різноманітних специфічних прийомів і форм виховного впливу, які грунтуються на соціальному досвіді учнів і спираються передусім на творче, продуктивне мислення, унісонне та полемічне спілкування учнів один з одним та вчителем. Як показав наш досвід, найбільш ефективними методами стимуляції і мотивації інтересу до громадської, суспільно-корисної діяльності є диспути, рольові ігри, створення ситуації апперцепції (опора на життєвий досвід), створення ситуації пізнавальної новини, цікавості.
Сьогодні все більш стає зрозуміло, що організація дозвілля підлітків повинна включати не тільки розвиток їх інтересів, залучення до художньої творчості, спорту, але і правову освіту, формування певного рівню правової культури. Усвідомлення майбутніми громадянами своїх вчинків обумовлює поведінку особистості. В одних випадках — це глибокі переконання, внутрішня потреба діяти у відповідності з вимогами правових норм, в інших — поведінка, що грунтується на примусовій силі правових норм. Організаційно-виховна робота має привчати підлітків до громадянської думки, до прийнятих норм поведінки, допомагати усвідомлювати позитивні звичаї і традиції, сприяти становленню гуманістично-орієнтованої особистості, з почуттям власної гідності, яка усвідомлює високу цінність свободи і демократії, поважає права і свободи людини і вміє захищати ці права. Досвід показує, що цьому можуть сприяти такі форми роботи як: клуби юного юриста, допомога в проведенні виборчих кампаній, шкільні штаби порядку, участь у правозахисних акціях, диспути на правову тематику та ін.
Правова свідомість стає дійсною силою, якщо органічно взаємодіє з свідомістю моральною. Моральна свідомість сприяє глибокому засвоєнню правової норми, моральному ставленню до неї. Вона дозволяє бачити і усвідомлювати межу моральної поведінки, за межами якої починаються аморальні і противоправні дії. Моральна культура характеризується єдністю широких етичних знань, моральних переконань, почуттів, потреби жити відповідно до загальнолюдських моральних норм, допомагати людям, робити добро. Моральний розвиток дитини відбувається через засвоєння нею загально-історичного досвіду людства в процесі предметно-практичної діяльності і засвоєння норм людських взаємовідносин. Допомогти в цьому можуть участь дітей у благодійних акціях, їх шефська робота, проведення вечорів, диспутів та ін.
Здобуття Україною незалежності та національне самовизначення супроводжуються диференціацією соціально-культурних процесів, урахуванням національних особливостей. Активізуються національно-патріотичні фактори виховання, які стають силою, що спроможна протистояти розповсюдженню невіри, цинізму, аскетизму. Виховання патріотизму сприяє зміцненню єдності всіх людей, що проживають в Украйні. Патріотичне виховання дітей і підлітків в позашкільних закладах має залишатися одним з основних напрямів їх роботи. Формами патріотичного виховання є патріотичні клуби, військово-спортивні ігри, робота в музеї, пошукова діяльність, участь у гуртках народної творчості та ін.На території України проживає більше ста народностей і національних меншин. В цих умовах великого значення набуває діяльність різних соціально-культурних інститутів як елемента розвитку національної культури, міжнаціонального спілкування, взаємодії і взаємозбагачення національних культур. Змістовна робота позашкільних дитячих закладів по інтернаціональному вихованню може допомогти в формуванні у дитини інтернаціоналізму як загальнолюдської цінності, що передбачає наявність почуття поваги до інших народів, їх культурно-національних традицій; вихованні культури міжнаціонального спілкування, культури відносин з людьми іншої віри, інших культурних традицій і життєвих орієнтацій. Сприяють цьому такі форми роботи, як клуби інтернаціональної дружби, центри дитячої дипломатії, участь у міжнародних дитячих акціях, форумах та ін., які знаходять сьогодні все більшого розповсюдження.
Важливим напрямком роботи позашкільних закладів повинно стати формування політичної культури підростаючого покоління, яка передбачає високий рівень політичної громадянської свідомості. Показниками політичної культури є політична грамотність і активність в політичній самоосвіті: вміння вести дискусію, оцінювати суспільні явища з загальнолюдських позицій, відстоювати і пропагувати свої політичні переконання, прагнення єдності політичної свідомості і дії, слова і діла. Політична культура потребує виховання в дітях цілеспрямованості і активності, відповідальності і свідомої дисциплінованості. Формуванню політичної культури у дітей і підлітків сприяють такі форми культурно-дозвіллєвої діяльності, як політичні клуби, клуби «Юних парламентаріїв», ради самоврядування, зустрічі з державними і суспільними діячами, прес-клуби, диспути та ін.
Ще однією вимогою часу є економічна культура особистості, котра як складова громадянськості передбачає наявність таких якостей, як повага до приватної власності, результатів людської діяльності, почуття хазяїна, задоволення від власної корисності, відчуття радості від досягнення особистого економічного успіху і успіху інших людей, віра в власні можливості в досягненні матеріального добробуту. Для формування цих якостей у дітей і підлітків культурно-дозвіллєвою діяльністю можуть бути використані такі форми роботи, як бізнес-клуби, навчальні цехи, табори праці і відпочинку, біржі праці, аукціони, ярмарки, рольові ігри та ін.
Невід’ємною рисою громадянськості є екологічна культура особистості. Берегти природу, оточуюче середовище — це громадянський обов’язок кожної людини. На початку ХХІ століття гостро поставив перед людством, і особливо перед Україною, проблему екології природи і екології людини. Природна і соціальна екологія поєднують свої предмети і зусилля в сфері діяльності людського розуму на самій планеті і навколо неї, де може і повинна бути досягнута рівновага, сутність якої в збалансованості всередині соціальних і природних об’єктів і між ним. Форми екологічного виховання: штаби охорони природи, екологічні туристичні походи, зелений патруль, зустрічі, екскурсії, олімпіади, конкурси, благоустрій території за участю дітей та ін.
Таким чином, ми розглядаємо патріотизм, моральну культуру, інтернаціоналізм, правову культуру, політичну культуру, економічну та екологічну культури як складові такого складного соціально-педагогічного явища як громадянськість, в якому цілісно поєднуються інтелектуальні, емоційно-вольові і практичні аспекти життєдіяльності людини як члена суспільства. Як складне особистісне утворення, громадянськість, на нашу думку, включає в себе соціально-психологічну, морально-психологічну і професійну готовність вільної особистості до практичної реалізації індивідуально-особистісних і соціально-значущих цілій відповідно до прийнятих в суспільстві принципів і норм.
Як показує світовий досвід, саме громадянськість змушує кожну людину відчувати себе частиною держави, відповідати за її справи і одночасно примушувати державу бути відповідальною перед своїм народом.
Майже головним напрямком у виховній роботі з підлітками є формування психологічної готовності до дорослого життя. Під психологічною готовністю розуміється наявність потреб та здібностей, що дозволяють з можливою повнотою реалізувати себе у суспільстві як громадянина, у праці та у сімейному житті (6, с.172–190).Тому ми вважаємо за необхідне особливо підкреслити потенційні можливості культурно-дозвіллєвої діяльності як сфери активної соціалізації школяра, як посередника між соціальним середовищем і мікросвітом особистості: 1) учні самі пред’являють до себе всі виховні вимоги дорослого соціуму, тим самим підтверджуючи, що дозвілля є активною сферою самовиховання; 2) дозвілля — особистий простір, де найбільш повністю розкриваються природні потреби в свободі; 3) дозвіллєва сфера окреслює межі самостійності школярів і труднощі для їх подолання; 4) дозвіллєва діяльність задовольняє багато соціальних потреб в реалізації життєвих і професійних планів, самоствердженні серед однолітків, визначення особистої значущості; 5) дозвілля — це сфера задоволення потреби в спілкуванні, субординації відносин з тими, хто є старшим або молодшим; 6) дозвілля — це простір, відкритий для впливу різних соціальних інститутів.
Отже, культурно-дозвіллєва діяльність по своїй природі відзначається глибокою особистою спрямованістю, оскільки несе на собі риси індивідуальності, що визначаються її біологічними особливостями і соціально-психологічною структурою.
Соціально-культурній діяльності притаманна цілеспрямованість, тому що це прояв такої активності, яка спрямована на досягнення свідомо поставленої цілі. Безцільну діяльність не можна розглядати як соціально-культурну діяльність. Саме ціль приводить до руху діяльність. Розглядаючи основні риси соціально-культурної діяльності, такі дослідники як: А.Д. Жарков, Т.Г. Кисельова, Ю.Д. Красильников, Ю.А. Стрельцов, Б.А. Тітов та ін. особливо визначають її гуманістичний, культурологічний і розвиваючий характер, оскільки базується вона в своїй основі на культурних цілях.
Специфіка соціально-культурної діяльності в процесі формування громадянина полягає насамперед в тому, що на відміну від сфери освіти, як правило, вона носить нерегламентований наднормативний характер. Ця діяльність непідвладна віковим чи іншим обмеженням, не детермінована службовими обов’язками, правилами і нормами. Вона в повній мірі відображує реальні потреби і інтереси людей. І саме в цьому є її неперевершена цінність.
Специфічний характер соціально-культурної діяльності виявляється і в тому, що вона будується на добровільних засадах. Повна добровільність соціально-культурної діяльності дозволяє їй виступати найбільш дієвим засобом урегулювання власної свідомості, поведінки, дій і вчинків. Формування громадянських почуттів і переконань, побудованих на строгому дотриманні добровільності надає можливості самореалізації, розкриттю творчого потенціалу, не виявившегося в сфері освітній, трудовій і суспільно-політичній.
Принципова перевага соціально-культурної діяльності полягає і в тому, що вона зміцнює життєву позицію громадянина і патріота шляхом стимулювання практичної діяльності самих людей, їх ініціативи, активної творчої участі. Вона забезпечує зростання і активність самодіяльності, спрямованої на ствердження громадянських і національних почуттів. Соціально-культурна діяльність притаманними їй засобами ідейно-емоціонального впливу формує суспільно значущі мотиви, які відповідають інтересам розвитку нації, об’єднанню людей, подоланню протиріч, дозволяє перетворювати знання в громадянські почуття і переконання, а надалі і в життєву позицію.
Все більшу значущість в загальній системі культурологічної практики набувають на сучасному етапі проблеми формування людини в діяльності і через діяльність. Не можна забувати, що будь які зміни особистості — це насамперед зміни в змісті і структурі її культури. Діяльність при цьому сприяє перетворенню культури з зовнішньої об’єктивно-предметної в індивідуальну суб’єктивно-психічну форму.
Науковими дослідженнями встановлено, що соціальна діяльність, мотивом якої є користь для суспільства, відповідає дійсним потребам підлітка у самореалізації себе як суб’єкту, як особистості, у визнанні дорослими його самоцінності.
Діяльність, яка виникає на підставі пізнавальних і культурно-творчих інтересів, як правило, відрізняється високою емоційною насиченістю, що знаходить свій прояв в формі особливого ставлення до цілі, предмету, процесу, інших учасників занять та ін.
У підлітковому віці відбувається інтенсивний розвиток і стабілізація інтересу. Тобто, завдання працівників позашкільних закладів полягає у поглибленні інтересу до конкретного виду діяльності. Це одна позиція. Інша спричинена пошуком такої діяльності, яка б мала для підлітка суспільну значущість. Саме факт добровільного відвідування позашкільних закладів створює особливі установки аудиторії. Специфіка впливу цих закладів зумовлена кількісною структурою позашкільних форм роботи (масові, групові, індивідуальні) і якісною, що є своєрідною єдністю трьох взаємопов’язаних напрямків: передача певної інформації, її ціннісна інтерпретація, спонукання підлітків до певних дій.Позашкільні заклади мають певні переваги у галузі розповсюдження інформації порівняно з іншими виховними інститутами. На відміну від школи діяльність позашкільних закладів не регламентована навчальними програмами. Це дозволяє більш гнучко запроваджувати нові напрямки, пробуджувати інтерес до актуальних суспільних проблем, в тому числі і у сфері громадянського самовизначення особистості підлітка, займатися громадянської освітою підлітків і юнаків. Слід підкреслити, що освіта як розповсюдження знань в умовах позашкільних закладів перетворюється в ініціативну діяльність самих школярів.
Педагогічні можливості позашкільних закладів полягають не лише в тому, щоб надати дитині якомога різноманітної суми знань, а й в тому, щоб за допомогою справи, якою їй цікаво займатись на дозвіллі, більш багатогранно розвивати її особистість: інтелект, свідомість, мораль, етичні почуття. При цьому багатоплановість педагогічних впливів через один вид занять дає більш значні результати, ніж різноманітність випадкових вражень від різних заходів.
Як інститути локальної дії, позашкільні заклади близькі до повсякденного життя всіх соціальних груп, використовують коментовану інформацію, що дає можливість цілеспрямовано впливати на оцінку соціальних подій і фактів, формувати певне емоційне ставлення.
Комплексні форми позашкільної роботи, звернені безпосередньо до емоційного сприйняття, допомагають цілеспрямованому формуванню у підлітків патріотичних почуттів, уявлень про громадянськість, громадянські якості особистості, впливають на формування самооцінки підлітка себе як громадянина своєї країни. Емоційні засоби впливу розвивають емоційну сферу особистості підлітка, бо недостатня розвинутість емоційної сфери є причиною того, що підліток не відчуває необхідності вчинку певного виду. У нього з’являється пасивність до суспільного життя, байдужість до оточуючих, бездуховність.
В нашій експериментальній роботі ми приділяли значну увагу розвитку емоційної сфери підлітків. Адже почуття — це перші прояви потягів, що є посередниками між свідомістю і волею. З них починається психічна активність і ними закінчується. Наш досвід показав, що використання у позашкільних формах роботи творів літератури і мистецтва сприяє формуванню у підлітків морального ідеалу громадянина. Акцентуючи увагу на найтонших рухах душі, описуючи характери, пояснюючи причини патріотичних, громадянських вчинків, мистецтво спонукає дітей до більш чуйного ставлення до оточуючих, до активних дій на суспільне благо, аналізу власної поведінки.
Але, на жаль, можна констатувати, що із за відставання теорії і нерозробленості методики формування громадянськості засобами соціально-культурної діяльності, її потенційні можливості використовуються ще явно не достатньо. Скористатися можливостями позашкільних установ стає все складніше, постала проблема їх виживання в умовах переходу на нові форми господарювання. Діяльність клубних закладів і інших інститутів соціально-культурної сфери слабо пов’язана з повсякденним життям навчально-виховних колективів, в значній мірі носить парадний характер, відрізняється фрагментарністю.
Між тим існують приклади і досить вдалого досвіду використання різноманітних, нових форм виховання громадянськості підлітків засобами соціально-культурної діяльності. Ми можемо довести це на прикладі роботи Київського міського Палацу дітей та юнацтва, з роботою деяких колективів якого ми докладно ознайомилися.Вже більше 10-ти років існує в Палаці дітей та юнацтва перше в Україні дитяче інформаційно-творче агентство «Юн-прес». Агентство «Юн-прес» — це союз дітей та дорослих, юних кореспондентів та професійних журналістів; — це інформація про молодь та її погляди на світ, підготовлені самою молоддю; — це організація яка допомагає підліткам відстоювати свої інтереси, звертатись до громадської думки, включатися в систему масової комунікації, — це створення проектів та участь в державних та громадських зустрічах, прес-конференціях та круглих столах. Мета роботи агентства: — сприяння реалізації положення Міжнародної конвенції про права дитини «вільно висловлювати свою думку, отримувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого рівня…»; — залучення до співпраці талановитих дітей з метою розвинення та поглиблення їх здібностей і професійних навичок в галузі журналістики; — співробітництво з державними, громадськими і творчими колективами та участь у деяких заходах у контексті завдань агентства. Протягом 10-ти років «Юн-прес« є організатором багатьох міських та всеукраїнських творчих конкурсів (»Національний характер. Який він?«, »Моє місце під сонцем», «Батьки і діти», «Місто мого дитинства — місто мого майбутнього» тощо), Міжнародного форуму лідерів молодіжних організацій та молодіжних ЗМІ; Прес-толоки юнацько-молодіжних ЗМІ «Перші кроки в третьому тисячолітті»; «Дню толерантності; конференції старшокласників міста «Право і ми», де старшокласники мали змогу обмінятися думками стосовно правових норм та обов’язків молоді перед суспільством; конкурсу юних ораторів «Демократія і ми». Вільний час діти проводять в клубі агентства «Юн-прес», де дискутують з фахівцями-журналістами, беруть участь в ділових іграх, які розвивають їх світогляд, інтелект, вміння спілкуватися. Керівник агентства Іллюк Надія Олександрівна вважає, що «непродуктивні та небезпечні для молоді комуністично, націоналістично, чи просто »патріотично-екстреміські« ідеології у всіх їхніх відвертих або прихованих варіантах, або інфантильність типа »діти поза політикою« не задовольняють сьогодні ні підлітків, ні суспільство. Неможливо ефективно вести навчання і виховання молоді без сформованої ідейної бази, системи поглядів і моральних критеріїв.» І такою ідейною базою системи виховання може стати саме виховання громадянськості у підростаючого покоління.
Вже багато років дуже активно працює в напрямі громадянського виховання відділ «туризму та краєзнавства» Київського палацу дітей та юнацтва. Відділом розроблена та запроваджена комплексна краєзнавча програма дитячо-молодіжного руху «Київ — місто моє'(автори: керівник клубу »Родовід« Журавель О.В., завідуюча відділом Васильєва Н.П.). Програма створена в 1997 році у зв’язку із нагальною необхідністю виховання нового покоління в дусі патріотизму, повернення до витоків національної свідомості, історії та культури. Програма створює умови для виховання у підростаючого покоління культуроохоронної свідомості, що є необхідною ланкою такого загального поняття як »громадянин«.
Основною метою програми є виховання у юних киян гідного відношення до міста, гордості за приналежність до сім’ї киян, активного відношення до проблем Києва, наповнення новим змістом поняття «виховання містом». Виходячи із того, що краєзнавство — це не тільки вивчення рідного краю, а й спосіб засвоєння та збереження історичного досвіду, завданнями програми є: — виховання патріотизму у юних киян по відношенню до рідного міста; — залучення широкого загалу дітей до вивчення історії, культури та природи Києва, пропаганда знань про Київ та його околиці; — виховання дбайливого ставлення до культурної спадщини, до відродження, збереження природи, виховання культуроохоронної свідомості; — привернення уваги громадських та державних установ, засобів масової інформації до проблем міста; — духовне та фізичне загартування підростаючого покоління.
Також відділом розроблена та запроваджена Комплексна еколого-краєзнавча програма «Дивосвіт України» (автор Журавель О.В.) Мета програми — створення екологічного світогляду у підростаючого покоління, створення бази даних екологічного стану та охорони природних, історичних та культурних пам’ятників України. Завдання програми: — виховання любові до рідного краю, — привіття зацікавленості у вихованців до вивчення пам’яток природи, історії, культури, — активна діяльність підростаючого покоління у справі охорони довкілля, — привернення уваги громадськості до екологічних проблем довкілля, — пропаганда знань з охорони довкілля, — міжнародне співробітництво у справі охорони навколишнього середовища.Вже більше 10 років існує у Київському палаці дітей та юнацтва Центр молодіжної дипломатії «UNITIS». Керівник Бжезовська Тетяна Антонівна вважає заняття в Центрі є важливою формою соціалізації підлітків. Діти, що приходять в центр отримують великий спектр знань (вивчення курсів: правознавство, політологія, соціальна психологія, права людини, історія дипломатії, іноземні мови, етикет дипломатичного спілкування, основи міжнародних відносин, економічних моделей країн світу, історія, національні звичаї та мистецтво рідного крою, єврознавство), а крім того зусилля педагогів спрямовані на то, щоб отримані знання спрямувати на вміння аналізувати абстрактні, моральні, логічні проблеми, вміти мислити, міркувати над майбутнім, розуміти і сопереживати події та почуття інших людей. Для цього використовуються різноманітні рольові ігри, колективні ігри. Тетяна Антонівна впевнена, що «дотримання правил гри в Центрі готує підлітків до виконання ними правил гри в суспільстві, які закріплені в законах та нормах. Таким чином в них формується відчуття соціальної ідентичності.» Під час гри (які проводяться по кожному навчальному курсу) діти мають можливість програти різні соціальні ситуації і ролі і таким чином отримати соціальний досвід для саморегулювання становлення самосвідомості і формування активної життєвої позиції. Крім рольових і колективних ігор використовуються також більш масштабні форми роботи — робота в соціальних проектах (яких в наступний час реалізується два: «Життя в різноманітті», що включає велику кількість акцій соціальної спрямованості і проект «Принципи толерантності — в повсякденне життя«, мета якого виховання толерантного спілкування, виховання навичок безконфліктного вирішення проблем сучасного життя). Тетяна Антонівна підкреслює, що робота педагогів »UNITIS« всі роки його існування »спрямована насамперед на то, щоб дати дітям знання, соціально адаптувати їх до сучасного життя, виховати громадянина з активною життєвою позицією».
Таким чином, можна зробити висновок, що реалізація виховного потенціалу позашкільних закладів по формуванню громадянських ціннісних орієнтацій у підлітків дає можливість:
1.педагогічного керівництва сферою дозвілля;
2.раціонального використання вільного часу школярів з метою його перетворення в резерв розвитку особистості, формування різноманітних, в тому числі і моральних сторін особистості підлітка, розвитку рис характеру притаманних громадянину-патріоту, відповідного ставлення до своєї країни і свого громадянського обов’язку, подальшої соціалізації підлітків;
3.перетворення мікросередовища школярів у виховний фактор шляхом створення в умовах позашкільного спілкування і діяльності соціально-педагогічних ситуацій, що сприяють формуванню у підлітків громадянськості як особистої якості;
4.використання макро і мікросередовища як джерела формування громадської думки, що сприяє збільшенню престижу активної громадської діяльності, цінності громадянського суспільства, прав особистості і необхідності виконання своїх громадських обов’язків.
В змісті громадянського виховання інтегруються етичні, правові, політичні, економічні, екологічні та інші знання, а також моделювання практичних життєвих ситуацій, тому розробка педагогічних умов в діяльності дитячих позашкільних закладів для громадянського самовизначення підростаючого покоління — це нове і дуже важливе завдання сучасної педагогіки.
ЛІТЕРАТУРА
1.Про становлення молоді в Україні (Щорічна доповідь президенту). — Український інститут соціальних досліджень. Центр «Соціальний моніторинг». — К., 1998.
2.Степаненко В. До проблеми пост-класичної концептуалізації соціальних змін. — Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -№4-5, 1998.
3.Чмихало Є.І. Деякі аспекти розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності в зарубіжних країнах та її кадрового забезпечення. - Культурно-просвітницька діяльність в сучасних умовах: Тези наук. конф. — К.: КДІК, 1994.
4.Миронюк О.Г. Культура дозвілля молоді. — К.: Мистецтво, 1987.
5.Стрельцов Ю.А. Социокультурная деятельность на современном этапе: тенденции и перспективы развития. - Культурология: новые подходы., Альманах-ежегодник, М.: МГУК. — №3–4, 1998.
6.Снегирёва Т.В. Старший школьный возраст. — В кн.: Рабочая книга школьного психолога /Под ред. И. Дубровина. — М., 1995.