Рок-музика як соціокультурне явище та її місце в сучасній художній культурі

Постановка проблеми. Бурхливі процеси соціального розвитку другої половини ХХ ст., що відбулися у світі та на колишньому радянському просторі, зумовили низку проблем соціокультурного, естетичного, музичного сенсів. Виникнення нової культурної субстанції — рок-музики — не могло не вплинути на подальші процеси як культурно-мистецького життя, так і політичного. Питання взаємовідносин музики і молоді сьогодні постають як ніколи актуально, оскільки остання у своїй більшості віддає перевагу рок-музиці. В загальному мистецтвознавстві та музикознавстві спеціальних досліджень з історії та теорії рок-музикування не так багато. В існуючих працях наявна загальна картина становлення цієї молодіжної музики, але без конкретних урахувань часу, соціального становища, а також часто відсутній культурологічний аналіз нової константи — рок-культури. Крім того, в більшості праць радянського періоду відчувається ідеологічна забарвленість подібних процесів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У мистецтвознавчій та музикознавчій літературі значне місце відведене вивченню проблем рок-музики, молодіжної культури, соціокультурних впливів тощо. Особливу цінність для розробки порушеної проблеми мають праці О. Козлова, О. Орлової, І. Хижняка, І. Набока, О. Феофанова та багатьох інших дослідників. Аналіз історичних процесів, виявлення певних закономірностей розвитку молодіжної музики дають можливість оцінити культурологічну ситуацію. Історію рок-культури свого часу розглядали В. Бондаренко, Ю. Дроздов, А. Байчоров, Г. Забродін, Б. Александров, О. Козлов, С. Коротков, О. Феофанов, К. Мяло та ін. Питанням становлення та розвитку вітчизняної молодіжної музики приділяли увагу О. Житинський, О. Запесоцький, А. Троїцький, М. Саркитов, Ю. Божко, І. Смирнов та ін.

Вирішені раніше частини проблеми. Сьогодні накопичено достатньо великий матеріал, в якому досліджуються витоки, джерельна база рок-музики, деякі проблеми стосунків батьків і дітей під кутом зору молодіжної музики. Водночас необхідне повніше розкриття специфіки функціонування рок-музики, зокрема в межах художньої культури.

Актуальність звернення до питання розвитку рок-музики зумовлена прагненням провести системне дослідження проблеми: обґрунтувати виникнення молодіжної субкультури як духовної парадигми другої половини ХХ століття.

Об’єктом дослідження ми вбачаємо проблеми функціонування рок-музики, її особливості, естетичні уподобання, пріоритети в нових соціокультурних умовах. Предметом дослідження є рок-музика як соціокультурний феномен.

Практичне значення полягає в тому, що матеріали даної статті можуть застосовуватися при розробці курсів лекцій з історії музичної естради, спецкурсів з естрадно-джазового музикування, теорії та історії естрадного виконавства, в науковій практиці при дослідженні проблем музичної культурології, музикознавчо-критичних дослідженнях, культурно-просвітницькій діяльності.

Усім відомо, як у суспільстві ставляться до різного роду новацій. Історична практика подає нам приклади джазу й естрадної музики. Нині на порядку денному — рок-музика. Отже, проблема рок-музики — це, безумовно, проблема батьків і дітей.

Проблеми «батьків і дітей» завжди були і будуть стояти перед суспільством. Вирішення цих проблем ніколи не проходило гладко. І дійсно, потрібна своєрідна «група ризику», яка б опрацювала ту чи іншу новацію. Часто такою групою виступає молодь, особливо в нашому випадку.

Якщо в культурі суспільства виникає щось істотно нове — це нове не може бути миттєво прийняте відразу всіма членами суспільства, миттєво стати загальнозначущим. Потрібен певний час для перевірки новації і потрібні «групи ризику», що її перевіряють. Прогрес суспільства неможливий без такої боротьби, під час якої нежиттєздатні новації відкидаються, цінні — приймаються всім суспільством.

Зробивши виклик суспільству, «бунт молодих» торкнувся не тільки сфери політичної та соціальної, але й сфери духовної. Ситуація різко змінилася на межі 1970 — 1980-х років, коли в поведінці молоді почали все чіткіше проступати нові риси, що не укладалися в рамки певних реляцій. Незвичайний спосіб життя дітей не вселяв особливої радості їхнім батькам. Частина юнаків і дівчат демонструвала небажання підкорятися подвійним стандартам способу життя старших, вони не хотіли грати в ігри дорослих і, повертаючись до суспільства спиною, знаходили сенс життя в однаково нелюбимій старшими рок-музиці.

Деякі дорослі схильні були покладати на рок-музику провину за всі «гріхи» сучасної молоді. Рок раптово перетворився на символ покоління, став родоначальником зовсім нової музики. Незважаючи на протести старших, у середині 1950-х років рок-н-рол завоював симпатії молоді не тільки в Сполучених Штатах, але і далеко за їх межами.Створюючи музичні твори, людина здійснює естетичне освоєння дійсності. Надаючи перевагу тим чи іншим творам, люди формують і виявляють в опосередкованому вигляді ціннісне ставлення до світу. Таким чином, суперечка про музику є, власне кажучи, суперечкою про систему людських цінностей у самому широкому сенсі.

В різні часи молодь захоплювалася різною музикою. До того ж дуже різнорідні і музичні інтереси молоді одного покоління. Але є, очевидно, і чимало загального у сприйнятті музики тією ж молоддю. «Аудиторія на рок-концертах слухає музику за іншими законами сприйняття, емоційно по-іншому. Розвиток відбувається, скоріше, за законами емоційного впливу на слухача, ніж за законами розвитку і створення закінченої музичної форми. Це музика молодіжна, її стиль має на меті сильний емоційний вплив», — так писав на сторінках журналу «Ровесник» композитор А. Петров [1, 19].

А от як пояснював на сторінках журналу «Советская музыка» запеклість дискусій навколо масових музичних жанрів Г. Шохман: «Можливо, уперше ми стикаємося з мистецтвом, що свідомо, часом навіть декларативно адресується саме і винятково до молоді, експлуатуючи відому за всіх часів її фізіологічно-вікову схильність тяжіти до всякого роду крайностей. Цим пояснюється багато чого» [2, 56].

Справедливо відзначали деякі філософи: те, що створювалося людством протягом століть і тисячоріч, повинно бути передано дорослими й засвоєне молодими протягом півтора десятків років. Процес культурної наступності має двосторонній характер: молоде покоління повинне докладати зусиль для оволодіння культурним багатством суспільства, старші — ділитися своїм досвідом, знаннями, духовним багатством. Одне з найважливіших завдань культури полягає в тому, щоб з’єднати зусилля різних поколінь у спільній діяльності, спрямованій на здійснення культурної наступності.

З історії відомо, що взаємини «батьків і дітей» ніколи не були безхмарними, що процес культурної наступності одночасно зближує і роз’єднує покоління.

Закономірно, що з прискоренням суспільного розвитку ускладнюються і взаємини поколінь, істотно змінюються процеси культурної наступності. Саме такі принципові зміни щодо цього намітилися в індустріально розвинутих країнах усього світу в 1950-1960-ті роки, коли різке прискорення темпів життєвих змін, що відбувалося під впливом науково-технічної революції, призвело до зростання соціальної і духовної автономії молоді, відносного відокремлення її як соціально-демографічної групи. Молодь починає виявляти себе як спільність.

Іншою важливою особливістю молодіжної музики стала апеляція її виражальних засобів до біологічних і психічних механізмів і потенцій, специфічних для юного організму. Особливий психофізичний і емоційний вплив цієї музики досягається завдяки імпульсивності, динаміці, форсованій голосності, саме те, що викликало діаметрально протилежну реакцію старшого покоління.

Отже, молодіжній музиці притаманний, з одного боку, комплекс властивостей, що чітко окреслює сферу її впливу за біологічними і психічними характеристиками слухачів. З другого — ця музика репрезентувала достатньо матеріальних і символічних предметів, що складали основу об’єднання молоді на ґрунті її споживання. З третього — існували психосоціальні настанови і чинники, що забезпечували підвищений потяг до неї підлітків. І крім того, такій музиці характерні особливі художні властивості, які згуртовують й організовують аудиторію. Усе це забезпечує як соціальну диференціацію слухачів, так і доцентровий рух молоді на основі сприймання рок-музики.

Досить швидко сформувалися ознаки молодіжного стилю, що містив нові танці, пластику рухів, зачіски, елементи одягу і т. ін. Входження новачків у новий, спочатку таки примітивний соціокультурний комплекс почало відбуватися під впливом засобів масової інформації, що розробляли відповідні методи і прийоми подання — представлення нових явищ.

Напевно, не випадково в культурі сучасного індустріального суспільства настільки бурхливо прогресують форми діяльності і соціальні інститути, які сприяють підтримці традицій молодіжної музики. Перелік подібних прикладів дуже великий: фестивалі, конкурси, дискотеки, фан-клуби, рок-клуби, щорічні премії, книги і спеціалізовані журнали, радіопрограми і телепередачі, тематичні газетні рубрики, рок-енциклопедії і т.ін.

Рок-музика сьогодні вже, напевне, не викликає такого роздратування, як це відбувалося декілька десятиліть тому, зокрема на теренах колишнього Радянського Союзу. Ця музика, як колись і джаз, уже тривко завоювала свої позиції, має свою окрему соціокультурну полицю. На жаль, не все ще зрозуміло з цим видом музикування — і в галузі керівництва, і в галузі споживання, і в галузі наукових узагальнень.Сьогодні вже правомірно використовувати більш узагальнюючий термін — рок-культура, який вміщує в собі і молодіжну музику, її різні уподобання, пов’язані із цим видом музикування, манеру поводження, одяг, своєрідний сленг і багато іншого. Тому, на наш погляд, словосполученню рок-культура можна надати такого понятійного сенсу — це, як правило, молодіжне середовище, в межах якого, по-перше, існують свої закони, які поширюються в більшості на молодь і яким вона слідує; по-друге, рок-культура якісно і кількісно збільшилася за рахунок поглинання раніше окремих складових — рок-музики, технологій, що її обслуговують, ідеологічних надбудов (стилі, рухи, уподобання, вірування, ідолопоклонство тощо); рок-культура збільшила свої відносини з різними боками природних, суспільних і соціокультурних субстанцій (релігія, ідеологія, політика, наркоманія, алкоголізм, астрологія і т.п.).

Рок завжди тяжів до барвистих театралізованих вистав, оригінальної драматургії. Рок-культура дала театру новий музично-драматичний жанр — рок-оперу. Основні принципи нового жанру були закладені в двох творах, що набули світового визнання, це «Ісус Христос — суперзірка» (Е. Уеббер) і «Томмі» (англійська група «Who» П. Таушенда).

Основними чинниками впливу на рок-концерті часто є або немузичні засоби (пластичний образ, одяг виконавців, технічний антураж, світловий тиск), чи ті «музичні» засоби, які перестають бути такими, або цілковито спрямовані не на духовний вплив, а на біофізіологічні механізми сприймання (мається на увазі гіпертрофія гучностно-динамічних або метроритмічних чинників звучання).

Сам по собі факт театралізації, одночасного включення слухового та візуального сприйняття можна охарактеризувати як цілком сучасний. Однак у цьому разі «театральність» рок-концерту виявляється наближеною не до синтетичних тенденцій мистецтва XX століття, а до первісного синкретизму, тобто єдності нерозвинених ритуально-магічних елементів. Вплив на рефлекси та нижні поверхи психіки досягається цілком відповідними (спрощеними, стереотипними) засобами. Саме тому прийоми рок-концерту значно збагатили розраховані на примітивний смак обивателя бучні комерційні поп-шоу. Театралізованість рок-концерту — це не тільки ширма, за якою можна досить вдало приховати відсутність серйозного музичного професіоналізму. Сьогодні це можна вважати одним із суттєвих надбань естетизації рок-вистави на концертній естраді.

Театралізація рок-концерту — це можливість вираження специфічного образу, стилю життя, входження у нові сфери художнього життя. У створенні цього образу важливими є зовнішній вигляд і стиль спілкування, маючи при цьому безсумнівний знаковий сенс (приналежність до тієї чи іншої групи), поведінка і пластика (багато в чому запозичена з релігійно-еротичних африканських танців, винесених на естраду американськими неграми).

А, власне, театралізацію дійства ми можемо простежити у наших скоморохів. Скомороство на Русі ввійшло в історію культури і вплинуло на музику, танець, на джерела окремих жанрів літератури, циркового, естрадного й іншого видів мистецтва. Таким чином, не можна не помітити значення блазнів для мистецтва, їх внесок у становлення театральних форм [3].

Не новою була поширена, особливо в 1970-1980-ті роки, традиція театралізації рок-концерту із використанням різних технічних засобів. Поєднання музичних прийомів із виразним стилем сценічної поведінки, руху, одягу, підсилююче відчуття цілісності і незалежності, відмежованості від інших явищ культури, — прийом, що використовували в джазі негритянські музиканти. У рок-музиці через деякі, насамперед соціокультурні, причини він досягає апогею, претендує чи не на чільну роль.

Кращими рок-групами створена ціла галерея яскравих музично-театрально-поетичних вистав. Більшість із рок-груп прагнуть до синтезу найрізноманітніших видів мистецтва, зокрема музики, поезії, театру, пантоміми, танцю, живопису. Тому вважаємо за доцільне вживання термінів рок-мистецтво, рок-культура, де, безумовно, рок-музика, як один із основних компонентів, обов’язково в ньому наявна.

Рок — це більше театр, ніж естрада, і будь-який рокер створює на сцені свій образ (точніше — імідж), що запам’ятовують і люблять шанувальники. Найчастіше і репертуар, і музичний стиль працюють виключно на створений образ. В арсеналі будь-якого рок-виконавця чимало складових, які відіграють важливу роль: костюм і грим, сценічна техніка, міміка, жести і пластика.Рок-музика виникла і існує завдяки науково-технічному прогресу, без якого, звісно, вона не може функціонувати. Чималу роль у поширенні рок-музики відіграли радіоприймачі та магнітофони. У популяризації рок-н-ролу усе більшу роль почав відігравати і такий потужний засіб масової інформації, як телебачення. Найважливішим досягненням, що змінило обличчя й закони шоу-бізнесу, стало створення Музичного Телебачення (MTV, Musical television) — кабельного каналу США, який з серпня 1981 року цілодобово транслює лише музику — музичні відеофільми, відеокліпи, музичні новини, вікторини, інтерв’ю.

Окрім зв’язків із літературою, театром, іншими видами мистецтва, рок-музика мала вплив і, відповідно, зазнавала зворотного впливу на різні соціально-політичні явища і події. Прогресивні і розсудливі рок-музиканти боляче ставились до всіх людських гріхів, зокрема до хвороб, стихійних лих, техногенних трагедій, наркотиків. Виникали цілі рухи на кшталт «Рок-музика проти апартеїду», «Рок-музика проти насилля», «Рок-музика проти наркотиків» та ін.

Цілком зрозуміло, що музика — вище не тільки естетичне, але і соціальне. Також зрозуміло, що будь-яка музика поєднує: у процесі спільного музикування заражає своєю енергією, ритмом, почуттям високої духовності, що будиться нею сумом чи веселощами, реакцією інших слухачів. Тому, поряд з так званою серйозною музикою — класичною і сучасною, народною музикою минулого і наших днів, увага повинна бути звернена і на масові жанри (пісня, естрада), і на джаз, і на рок-музику.

І наостанку все ж таки треба визнати: в складній, суперечливій, калейдоскопічній картині сучасної художньої культури рок-музика посіла особливе місце. Це означає, що музичною культурою вироблено новий потужній засіб компенсації життєвих нагод, соціальної невлаштованості та незахищеності, емоційної недостатності, який був орієнтований на особливості молодіжної свідомості. Звичайно, в багатьох випадках ця компенсація була ілюзорною, багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності.

Сьогодні рок-музика вже в рамках більшого середовища — рок-культури — є одним із найвпливовіших музичних жанрів і чинить чи не найбільший вплив на молодь, живе серед неї і живиться нею. Тому дуже важливо знати цю музику, її можливості, естетику аби грамотно і професійно аналізувати всі зазначені вище явища.

Стосовно радянського року, то про нього серйозно заговорили після запису в США на початку 1986 р. подвійного альбому «Красная волна. Андеграунд» із піснями ленінградських рок-колективів «Аквариум», «Кино», «Алиса», «Странные игры». Він приніс популярність нашому року не тільки за кордоном, але й у себе на батьківщині, відбулося нарешті його «відкриття» через двадцять років після народження. Новоявлені цінителі і самозвані знавці поспішили оголосити рок «духовним наркотиком», «моральним СНІДом». Головним доказом було те, що рок-музика — чужорідне явище, далеке російській мові, національному характерові, вона є продуктом західної культури, яка виконує функцію «ідеологічної диверсії» у радянському товаристві. Відомий прозаїк Вл. Крупін із трибуни пленуму Спілки письменників СРСР у травні 1987 р. у запалі промовляв: «Это страшно. Элвис Пресли, мягкий рок, потом тяжелый, потом панк-рок — это всё разновидности наркотиков. Даже, может быть, наркотики менее страшны, нежели эта музыка. Это подстрекательство к насилию, к убийству, к бунту» [4].

26 квітня 1986 р. сталася подія, яка на десятиліття вперед визначила життя не тільки українського народу, але й всього людства — аварія на Чорнобильській АЕС. І саме рок-музиканти відразу відгукнулись на це лихо. Бажаючих виступити в акції «Счет 904» було немало: «Автограф», «Браво», «Круиз», О. Градський, В. Кузьмін, А. Пугачова та ін.

30 травня 1986 р. у Москві відбувся великий концерт. Але ще за шість годин до початку були сумніви у здійсненні цієї благородної акції. У спорткомплекс, де планувався концерт, прийшла велика делегація чиновників із Міністерства культури СРСР, різних управлінь та концертних організацій. І знову все було розіграно за відомим сценарієм: бюрократи були обурені та перелякані — де офіційна програма? тексти пісень? дозвіл? затвердження? підписи та печатки? ми не можемо дозволити цей концерт!

Але концерт відбувся. Це був найрідший у нашій сумній музичній практиці випадок тріумфу ініціативи над бюрократією. Було зібрано багато корисних грошей. І найголовніше: в цій акції рок був стверджений як позитивна соціальна сила і було доведено, що рокери — це не відщепенці, а справжні громадяни. Після відомих подій 11 вересня 2001 р. чимало естрадних виконавців і рок-музикантів у світі, зокрема у США, відмінили свої гастрольні поїздки, різні розважальні заходи, почали влаштовувати благодійні концерти, кошти від яких пішли на допомогу сім’ям потерпілих.Висновки. Таким чином, розвиток подій висуває на порядок денний питання перспектив подальших кроків у даному напряму: необхідна єдина науково обґрунтована державна політика у сфері музичних інтересів молоді. Багато людей старого загартування, старого виховання психологічно не готові зрозуміти і прийняти справжній стан речей. Раціональні ж аргументи в їхньому арсеналі вже вичерпані.

Власне, таких і було лише два: рок — іноземне явище і рок — антитеза справжнім духовним цінностям, що відриває людей від класичної музики. Тривалий час — практично з моменту зародження рок-музики — ці аргументи в Радянському Союзі спрацьовували: рок заганявся в підпілля, його розвиток штучно стримувався. Але в період демократизації громадського життя вони багато в чому втратили силу в очах суспільної думки.

Для подальшого вивчення означеної проблеми слід розробити концепцію естетичного виховання молоді, спираючись на її музичні уподобання, зокрема на рок- та поп-музику. Те, що нині естрадна музика, джаз, поп- та рок-музика зайняли свою соціальну нішу, мабуть, ніхто не буде заперечувати. Важко закривати очі і на той факт, що ці уподобання впливають на естетичне та світоглядне виховання, в першу чергу, молоді.

І наостанку все ж таки треба визнати: в складній, суперечливій, калейдоскопічній картині сучасної музичної культури рок-музика посіла особливе місце. Усе це зайвий раз примушує сумніватися у справедливості традиційного поділу музичних жанрів на «легкі» та «серйозні». І не тільки тому, що в межах «легкожанровості» нелегко вмістити багато які цілком важкі різновиди року, але і тому, що із затвердженням цього явища як самостійного відбулась зміна функціональної домінанти впливу популярної, масової музики: замість розважальної функції на перший план вийшла функція компенсаторна, тобто урівноважуюча. Це означає, що музичною культурою вироблено новий потужній засіб компенсації життєвих нагод, соціальної невлаштованості та незахищеності, емоційної недостатності, який був орієнтований на особливості молодіжної свідомості. Але ця компенсація здебільшого була ілюзорною, багато в чому сприяла відриву молоді від реальної діяльності.

Сьогодні рок-музика є одним із найвпливовіших музичних жанрів і чинить чи не найбільший вплив на молодь, живе серед неї і живиться нею. Тому дуже важливо знати цю музику, її можливості, естетику аби грамотно і професійно аналізувати всі зазначені вище явища.

Література

1.Ровесник. — 1984. — № 9. — С. 19.

2.Советская музыка. — 1985. — № 5. — С. 56.

3.Белкин А. Русские скоморохи / А. Белкин. — М.: Наука, 1972. — 172 с.

4.Литературная газета. — 1987. — 6 мая.

5.Забродин Г. Рок: Искусство или болезнь? / Г. Забродин, Б. Александров. — М.: Знание, 1990. — 53 с.

6.Запесоцкий А. Музыка и молодежь / А. Запесоцкий. — М.: Знание, 1988. — 64 с.

7.Набок И. Рок-музыка: эстетика и идеология / И. Набок. — Л.: Знание, 1989. — 32 с.

8.Саркитов Н. Рок-музыка: Сущность, история, проблемы / Н. Саркитов, Ю. Божко. — М.: Знание, 1989. — 63 с.

9.Феофанов О. Бунтари и конформисты: Рок-музыка Запада за сорок лет / О. Феофанов, А. Налоев. — Ставрополь, 1989. — 409 с.

10.Хижняк И. Парадоксы рок-музыки: мифы и реальность / И. Хижняк. — К.: Молодь, 1989. — 259 с.