Еволюційний розвиток лексики та побудова простого руху
За дослідження генезису української хореографічної лексики надзвичайно цікаві висновки дає історико-порівняльний метод аналізу, демонструючи, як у процесі становлення деякі рухи модифікуються від найпростіших до найскладніших форм. Візьмімо звичайну присядку. Вже в VI столітті наші предки танцювали у напівприсіданні. Положення тулуба, рук, позиція ніг танцюристів за своєю структурою аналогічні сучасній традиції.
Звертаючись до пізніших історичних часів - побудови Софії Київської (кінець ХІ-го - початок XII ст.), бачимо на фресках зображення цілого скомороського дійства, у якому зафіксовано танці під акомпанемент дударів, домриста, гусляра. З трансформацією значного числа хороводів у побутові ганці, у яких чоловічий має домінуюче значення, Уявляється й елементарна, найпростіша присядка.
Ще у давні часи народні виконавці помітили, що у повному присіданні, підносячи ногу вперед чи вбік, можна створити новий цікавий рух. Так виник повзунець. Отже, маємо еволюційний шлях присядки: напівприсідання, присядка і, нарешті, її вища форма, яка в сучасній українській хореографії виділилася в окрему групу рухів, - повзунець з похідними від нього варіантами та угрупованнями.
У кожному історичному періоді, починаючи з давньоруської культури, у період становлення української народності і дотепер, змінюється не тільки структура окремих рухів, але і трансформуються одні жанри та народжуються інші.
З плином часу танець, як правило, не змінює своєї назви, насамперед, відбиває його ідею, зміст. Хоча народна хореографія, як і кожне мистецтво, розвивається у зв'язку з життям. Рухи, що входять до арсеналу того чи іншого танцю, також трансформуються, ускладнюються, до них входять нові елементи, нюанси. Порівняймо хоровод "Льонок" з його виробничими рухами з сучасним виробничим танцем "Льон".
Поряд з традиційними ходами й ілюстративними рухами (сіянням, проростанням льону і ін.) в сучасній лексиці бачимо показ механізованих методів роботи, а тому змінилася і темпоритмічна структура танцю.
Отже, розвиток лексики залежить від: а) культурно-історичних та соціально-економічних умов життя народу; б) зв'язку танцювальної лексики з конкретно-уявною дією, тобто сюжетом твору; в) поєднання лексичного матеріалу з іншими формотворчими компонентами (малюнком, композицією).
Хореографічне па - це органічна послідовність взаємозв'язаних, взаємообумовлених пластичних елементів. Перш ніж перейти до аналізу цих елементів, визначимо деякі положення тулуба, від яких залежить структура руху, технологія його виконання.
Читаючи запис танцю, досить часто зустрічаємо вислови: "опорна нога", "працююча нога". Що розуміємо під терміном "опорна нога"? Це та нога, на яку переноситься вага тіла під час виконання того чи іншого елемента руху. Функцію опорної, чи працюючої ноги може нести кожна з ніг почергово і не тільки тоді, як один і той самий рух повторюють з іншої ноги: у присядці, вихиляснику, доріжці і т д., але й межах одного па. Так, у бігунці, наприклад, опорними бувають то права, то ліва нога.
В інших випадках за виконання елементів деяких рухів вага тіла розподіляється рівномірно на обидві ноги: вибиванці на каблуки обох ніг, присядка-розніжка, повзунець з перемінним спиранням на кожну руку та одночасним винесенням обох ніг.
Розпочинаючи аналіз найпростіших різновидів рухів, визначимо, з яких частий вони складаються. Для прикладу зупинимось на найелементарнішому з рухів-ходів - перемінному кроці, який зустрічається у танцях багатьох народів.
Спочатку виконавець стає у вихідне положення - шосту або першу позицію ніг, руки розкриває врізнобіч чи кладе їх на талію.
Наступний елемент хореографічного па, що виконується на затакт "і", - це незначне присідання на ледь зігнутих у колінах ногах.
Далі починається власне рух. На "р а з" - підводячись із незначного присідання (затактового положення), виконавець ступає вперед правою ногою. Залежно від характеру танцю це може бути крок на півпальці, на всю стопу, на каблук.
Положення рук, голови, тулуба синхронізується з рухами ніг, руки можуть бути розкритими врізнобіч за другою позицією чи на талії, або ж схрещені на грудах, голова й тулуб випрямлені і т.д.
Саме цей елемент руху називається основним. Він припадає на першу акцентовану долю такту; перші вісімки - рахунок 2/4; 3/8; перші дві вісімки - 6/8; перша чвертка - 3/4.
На наступні вісімку, вісімки чи чвертки - невеликий крок на непальці лівої ноги з відповідним положенням рук, голови, тулуба.
Виконавець перебуває у динамічному пориві: він спрямований уперед, відчувається, що па ще не закінчилося. Ця структурна частка називається прохідним елементом (або лементами, якщо рух складається з кількох прохідних часток).Нарешті, на передостанні вісімку, вісімки (рахунок 6/8) чи чвертку - невеликий крок на півпальці правої ноги з несенням на неї ваги тіла. Ця своєрідна незначна стійкість дається на увазі тимчасова сталість руху) і є його кульмінацією, після якої рух можна продовжувати з іншої ноги або ж сходити до виконання наступного па.
Якщо обірвати рух на основному чи прохідному елементах, справляється враження незавершеності виконуваного руху. Розглянемо традиційний український бігунець, Рух виконується на один такт. Вихідне положення - шоста позиція ніг, руки на талії. Затактовий елемент - ледь присідаючи лівій нозі і переносячи на неї вагу тіла, вивести уперед, роблячи широкий крок-біг, вільну в коліні праву ногу, руки перевести у підготовчу позицію.
Основний елемент, що припадає на першу акцентовану (перша вісімка), - перехід з невеликого бігу на всю стопу лівої йоги. Ліва нога, вільна у коліні, піднімається невисоко перед; руки переводяться у першу позицію.
Перший прохідний елемент припадає на другу вісімку - на низьких півпальцях невеликий крок-біг лівою ногою уперед; руки закриваються врізнобіч до другої позиції.
Другий прохідний елемент припадає на третю вісімку - на низьких півпальцях невеликий крок-біг правою ногою уперед; ноги в другій позиції. Ліва нога залишається на носку, вага тіла переноситься на праву ногу. Якщо виконання руху.
Поряд з традиційними ходами й ілюстративними рухами (сіянням, проростанням льону і ін.) в сучасній лексиці бачимо показ механізованих методів роботи, а тому змінилася темпоритмічна структура танцю.
Отже, розвиток лексики залежить від: а) культурно, історичних та соціально-економічних умов життя народу; б) зв'язку танцювальної лексики з конкретно-уявною дією, тобто сюжетом твору; в) поєднання лексичного матеріалу з іншими формотворчими компонентами (малюнком, композицією).
Хореографічне па. - це органічна послідовність взаємозв'язаних, взаємообумовлених пластичних елементів. Перш ніж перейти до аналізу цих елементів, визначимо деякі положення тулуба, від яких залежить структура руху, технологія його виконання.
Читаючи запис танцю, досить часто зустрічаємо вислови; "опорна нога", "працююча нога". Що розуміємо під терміном "опорна нога"? Це та нога, на яку переноситься вага тіла під час виконання того чи іншого елемента руху. Функцію опорної, чи працюючої .ноги може нести кожна з ніг почергово і не тільки тоді, як один і той самий рух повторюють з іншої ноги: у присядці, вихиляснику, доріжці і т д., але й межах одного па. Так, у бігунці, наприклад, опорними бувають то права, то ліва нога.
В інших випадках за виконання елементів деяких рухів вага тіла розподіляється рівномірно на обидві ноги: вибиванці на каблуки обох ніг, присядка-розніжка, повзунець з перемінним спиранням на кожну руку та одночасним винесенням обох ніг.
Розпочинаючи аналіз найпростіших різновидів рухів, визначимо, з яких частин вони складаються. Для прикладу зупинимось на найелементарнішому з рухів-ходів - перемінному кроці, який зустрічається у танцях багатьох народів.
Спочатку виконавець стає у вихідне положення - шосту або першу позицію ніг, руки розкриває врізнобіч чи кладе їх на талію.
Наступний елемент хореографічного па, що виконується на затакт "і", - це незначне присідання на ледь зігнутих у колінах ногах.
Далі починається власне рух. На "р а з" - підводячись із незначного присідання (затактового положення), виконавець ступає вперед правою ногою. Залежно від характеру танцю може бути крок на півпальці, на всю стопу, на каблук, положення рук, голови, тулуба синхронізується з рухами ніг: руки можуть бути розкритими врізнобіч за другою позицією чи на талії, або ж схрещені на грудях, голова й тулуб випрямлені і т.д. Саме цей елемент руху називається основним. Він припадає на акцентовану долю такту; перші вісімки - рахунок 2/4; 3/8; перші дві вісімки - 6/8: перша чвертка - 3/4.
На наступні вісімку, вісімки чи чвертки - невеликий крок на пальці лівої ноги з відповідним положенням рук, голови, тулуба.
Виконавець перебуває у динамічному пориві: він спрямований уперед, відчувається, що па те не закінчилося. Ця структурна частка називається прохідним елементом (або елементами, якщо рух складається з кількох прохідних часток)
Нарешті, на передостанні вісімку, вісімки (рахунок 6/8) - невеликий крок на півпальці правої ноги з внесенням на неї ваги тіла. Ця своєрідна незначна стійкість, тобто тимчасова сталість руху) і є його кульмінацією, якої рух можна продовжувати з іншої ноги або ж ходити до виконання наступного па.
Якщо обірвати рух на основному чи прохідному елементах, гадається враження незавершеності виконуваного руху. Розглянемо традиційний український бігунець. Рух виконується на один такт. Вихідне положення - шоста позиція ніг, руки на талії. Затактовий елемент - ледь присідаючи лівій нозі і переносячи на неї вагу тіла, вивести уперед. Роблячи широкий крок-біг, вільну в коліні праву ногу, руки ввести у підготовчу позицію.Основний елемент, що припадає на першу акцентовану (перша вісімка), - перехід з невеликого бігу на всю стопу правої ноги. Ліва нога, вільна у коліні, піднімається невисоко перед; руки переводяться у першу позицію.
Перший прохідний елемент припадає на другу вісімку - на низьких півпальцях невеликий крок-біг лівою ногою уперед; руки діваються врізнобіч до другої позиції. Другий прохідний елемент припадає на третю вісімку - на низьких півпальцях невеликий крок-біг правою ногою уперед; ш в другій позиції. Ліва нога залишається на носку, вага тіла носиться на праву ногу. Якщо виконання руху продовжується, то за другим прохідним елементом на останню вісімку вже з лівої ноги робиться затактова частка руху.
У записах простої присядки, як правило, зазначаються тільки вихідні положення. Виконання елементів на затакт "і" для спрощення опускається, але кожний знає, що лише інколи (деякі присядкн-розніжки) виконанню присядки передує затакт "і" невеликий, ледь помітний стрибок угору, тобто відштовхування від підлоги обома ногами.
Основним елемент - глибоке присідання на півпальцях обох ніг - припадає на рахунок "раз- і", прохідний - підведення з присідання - на "д в а", кульмінація руху - фіксація випрямленої уперед-вбік працюючої ноги - на "і".
Отже, кожний рух складається з кількох частин: вихідного положення, затакту, основного елемента, прохідного чи прохідних та кульмінаційного елементів.
Кожна з цих часток має певну функціональну вагомість, яка зумовлюється не тільки природою, але і ритмопластичною будовою руху.
Вихідне положення може бути надзвичайно різноманітним. У простій рухах, скажімо, у звичайній вірьовочці - це третя позиція ніг, у присядці - шоста, з відповідним положенням рук, голови, тулуба. Вихідне положення спрямовує подальший характер руху, дає можливість виконавцеві мобілізувати певну м'язову систему. У ньому визначається не тільки позиція ніг (перша, друга, третя, шоста), з якої починається рух, але й положення ноги (на. великому, чи повному присіданні, низьких або високих півпальцях тощо). Одночасно уточнюється положення рук (на талії, за потилицею, у вихідній, першій, другій, третій позиціях та ін.), фіксується напрямок голови (прямо, вліво чи вправо), визначається спрямування тулуба (прямо, на-півоберту вліво, вправо та ін.).
При виконанні руху неабияке значення має і затактований елемент виконання тієї чи іншої частки руху, яка припадає на звук чи на групу звуків, що у музичному супроводі являють собою неповний такт, або передтакт.
Якщо у записах вихідне положення, а також затакт "і" чітко визначені, то на практиці, особливо, якщо рух - логічне продовження попередньої комбінації, ці елементи органічно продовжуються у ряд танцювальних па, виділити їх окремо майже не можна.
Значна кількість українських рухів, як правило, закінчується третій вісімці (рахунок 2/4), і четверта - відіграє функцію (пакту до наступного руху (при виконанні деяких присядок - великий стрибок угору, а для простих ходів - ледь помітне присідання). Проте, в окремих рухах затакт "і" підкреслюється виразно і чітко. До такого різновиду належать бігунець, гичок, вріжка, різноманітні вибиванці, вірьовочки, голубці, свердла тощо. Існують і такі рухи, в яких підготовка до конання основного елемента охоплює не тільки частку, а й звіть цілий попередній такт. Це повітряні розніжки, щупак, руб. У таких випадках у записах танців цей елемент подається окремий рух - підготовка основного елементу (наприклад, готовка до стрибків). Буває, що затакт визначається як вихідне положення: при виконанні повзунців - повне присідання шостою позицією; руки в другий позиції.
Зауважимо, до речі, що значна кількість рухів мають як вихідне положення, так і затакт. Це очевидно у поворотах, обертах.
Коротко зупинимось на значенні основного елемента руху і значимо його в окремих лексичних групах.
Незважаючи на велику кількість різновидів, а також на характерність присядок, притаманних хореографічному фольклору багатьох народів, усе-таки їх основний елемент сягає у певному присіданні за першою, шостою позиціями, у тому тинку - перескік на праву ногу вправо; в упаданні - вперехресне упадання на праву ногу; в українській доріжці, припаданні, молдовському боковому ході «ворітний крок правою ногою вправо, у вірьовочці - підскік на. вій нозі з винесенням правої на купе; у вибиванці - перший удар стопою правої ноги об підлогу; у різноманітних обертах, крутках як партерних, так і повітряних, у що виконуються на місці і при просуванні, - момент обертання навколо своєї осі; у голубцях - мить удару однієї ноги другу; у кабріолях - удар підошвами ніг одна об одну у мчу стрибку і т.д.
Зосереджуючи увагу на виконанні основного елемента, в даному разі підкреслимо важливий нюанс: незважаючи на наступне розв'язання в кульмінацію, основний елемент концентрує в собі головне, в чому полягає суть того чи іншого танцювального руху.Аналізуючи основні елементи в українських танцювальних рухах і порівнюючи їх з аналогічними в хореографічних культурах інших народів, відзначимо, що вони можуть виступати:
а) в одному або кількох варіантах тотожних рухів: різновиди кроків з носка на каблук; танцювальні біги; тинок у повороті, тинок на напівзігнутих ногах, тинок середній; доріжка, доріжка плетена, припадання з підскоком; вихилясник у повороті; вірьовочка з винесенням ноги на каблук, вірьовочка з переступанням уперед, вибиванець. затактові ключі; присядка , присядка - кінцівка, присядка-запрошення, бокова присядка, присядка з винесенням ноги на каблук, присядка з поворотом; повзунець, повзунець-розніжка, повзунець на одній йозі і т.д.;
б) у простих поєднаннях, які складаються з кількох рухів; тоді основному елементові підпорядковуються інші, втрачаючи своє первинне, домінуюче значення, притаманне їм у разі . виконання руху окремо.
У зв'язку з цим значна кількість лексичних угруповань одержує назви саме від одного елемента: доріжка, упадання, вибивання, оберт, дрібушки, плескач, повзунець тощо. Маємо: присядка з вихилясником, повзунець з опорою на одну руку, повзунець на тинку, повзунець-бігунець, боковий позунець-закладка, закладка з револьтатом, присядка з ударами по підошві, вихилясник з угинанням і т.д.
в) у різноманітних хореографічних видах: падебаск, повітряні тури, голубці, стрибки-жете, різновиди повітряних розніжок, щупаків, різновиди підбивок і ін. у народному, народносценічному, характерному, спортивно-акробатичному, класичному танцях;
г) у різноманітних національних культурах.
Тут навмисне проводимо аналогію до хореографічних па сім відмінних національних культур, оскільки структурна кість багатьох рухів українського, російського та білоруського танців незаперечна.
Так, у голубцях, кабріолях, повітряних розніжках мовний елемент збігається з третьою вісімкою (рахунок 2/4). переноситься акцент і при виконанні руху на синкопах, паузах і про це докладніше буде сказано у відповідних розділах.
У наведених раніше прикладах (перемінний крок, бігунець) палися прохідні елементи рухів. Зараз візьмемо складніші І технікою виконання па.
У звичайній присядці основний елемент - присідання за першою позицією. Від нього будується присядка з винесенням 0ги навхрест. Момент підняття й перенесення ноги і є прохідним елементом у присядці з виворотом колін. У присядці з ходом та опорою на каблук ним буде відведення зігнутої у коліні ноги назад.
Від основного руху вірьовочки - підскоку на опорній лівій нозі і перенесення правої ноги до кісточки лівої можна утворити ці прохідні елементи. Так, подвійні удари працюючою йогою дають подвійну вірьовочку; перенесення ваги тіла з опорної працюючу ногу і виведення першої уперед на каблук дає вірьовочку з винесенням ноги на каблук тощо. Аналогічне постерігаємо у вихилясниках, тинках, танцювальних бігах, ріжках, обертах, стрибках і ін.
Отже, прохідні елементи, поєднуючись з основним, мають багатий лексичний фонд.
Доведемо це на елементарному прикладі. Виконуємо падебаск праворуч. Кульмінація руху - третя позиція ніг (ліва поперед) - вихідне положення до вірьовочки та інших рухів.
Розглянувши структурну побудову руху, можна констатувати, що його вихідне положення та кульмінаційний елемент змінюються залежно від побудови па.