Політична культура юриста

1.Значення політичної культури для юриста і її зародження.

Значення політичної культури юриста вникати в усі сфери суспільного життя. Проте атмосфера закритості колишнього радянського суспільства позначилось на його політичній культурі. Тому має місце деяка політична невпевненість, розгубленість, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії у правоохоронній діяльності.

Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але позапартійність не означає де політизованості. Юрист має право на власні політичні погляди, які однак, не повинні впливати на юридичну діяльність.

На думку деяких дослідників, термін “політична культура” з’явилася у 50-х роках ХХ ст. Зміст цього поняття трактується по-різному, що виявляється в численних дефіцініях. Політична культура (політика – від грец. politica – державна діяльність)- у сучасній політології П.К. визначається як сукупний показник рівня, характеру і змісту політичних знань, оцінок, переконань, навичок і дій громадян у певній соціальній спільності. Самий термін введено до наукового обігу німецьким мислителем доби Просвітництва І.Горде рай, а у сучасну політичну науку – американськими вченими Г.Алмондом і С.Верборю у праці “Культура громадськості”. Вони визначали політичну культуру, як сукупність психологічних орієнтацій людей щодо політичних об’єктів. Політична культура формується лише у політичному процесі, її результатом є політична практика, зміст і спрямованість суспільно-політичного розвитку. Значну роль у формуванні політичної культури відіграють засоби масової інформації. У зв’язку з цим громадяни, які тривалий час проживали у тоталітарних режимах, втратили частину навичок. Політична культура і за умов переходу у тоталітарних режимах втратили частину навичок політичної культури і за умов переходу до демократичного суспільства актуальною стає проблема відродження й виховання політичної культури громадян. Важливим елементом політичної культури є політична свідомість особи, що є складним видом психологічної діяльності особистості. Особливе значення мають політична культура і політична свідомість державних діячів, лідерів політичних партій та рухів, інших професійних політиків. До інших професійних політиків можна віднести політичну культури юриста. Вона тісно пов’язана з політичною культурою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.

Можна розглянути компоненти, які визначають політичну культуру юриста. Насамперед, це значення політичної історії України, оскільки Україна зазнала багато колоніального тиску, якого не пережив жоден народ в Європі, свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та сучасних політичних ситуацій. Це означає, що політична культура як суспільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Інформаційний фонд щодо історії України становить основу політичної культури юриста. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багато-аспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико-культурних елементів. Соціальна пам’ять у питаннях політики, ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.

Отже, так чи інакше юрист при виконанні службових обов’язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури. Юрист повинен чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, розв’язувати меті смисл політичних подій громадянам. Юридична деонтологія автор Скакун (174 с.)

Таким чином, сама політична культура має для юриста велике значення, тому, що вона формує у юриста систему знань, уявлень, цінностей віднайти глибоко приховану у суспільстві. Вона дає змогу віднайти глибоко приховане коріння національної самосвідомості, традицій, уявлень, міфів, які супроводжують суспільно-політичну діяльність усіх громадян тієї чи іншої держави.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. – М, 1990. – [с.]

2. Політична культура юриста та її апринцип.

Політична культура юриста – це знання політичної історії України, сучасної політичної ситуації, їх оцінка та використання у професійній діяльності в межах позитивного права. Кожний юрист повинен виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а той фальшивого тлумачення політичного становища в Україні.

Зміст політичної культури юриста містить такий компонент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. Усвідомлення національної ідеї сприяє адекватного розуміння тимчасових політичних, ідеологічних й економічних труднощів. Проте, політична нейтральність невизначеність юриста позитивно позначається на виконані професійного обов’язку.Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної професійної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спостерігачем політичного життя країни. Він має опанувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українського суспільства і застосовувати це при вирішенні конкретних життєвих ситуацій.

У процесі виконання службового обов’язку юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України, юрист зобов’язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.

Політична культура юриста є основою розв’язання правових проблем при виконанні службового обов’язку.

Основними принципами політичної культури юриста є: державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Державотворча ідеологія к принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави – конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям. Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на ідеології формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Це зобов’язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політико-правової дії, оскільки він як суб’єкт політичного життя повинен сприяти державі поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву і лише праву.

Національна ідейність як принцип політичної культури – курсу держави, на основі якого формується правова політика. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам’яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста.

Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які ґрунтуються на загальнолюдських вартостях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається з деяких певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважає носійка ментальність, або неконструктивний націоналізм. Такі ультра тенденції політиці конче небезпечні. Тому вона повинна керуватися природним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його бік здорового глузду, що дає змогу успішно розв’язувати морально-політичні, ідейно моральні проблеми службової діяльності.

У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов’язаний такий принцип, як здатність до культурного діалогу. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє запобіжні методи ймовірних політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтовує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму.

Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги у політичних відносинах завдяки знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі.

Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність мислення. Логічність потрібна для зв’язку політичної культури юриста з політичною культурою суспільства.

Принцип справедливості. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується оцінкою політичних явищ. Миролюбністю, доброзичливістю, визначенням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов’язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і зниженої політизації громадян.

Сливка автор. Юридична деонтологія [с. 175-179].

3. Функції політичної культури юриста.

Важливим завдання у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функції – політичної оцінки результатів юридичної діяльності, формування політичної культури юриста, вироблення політичної у виконанні службового обов’язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста, впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.

Зміст функції політичної оцінки результатів правової діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Високий рівень політичної культури юриста є своєрідним чинником демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ.Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім громадянином України. Тому його політична культура спрямована на формування насамперед громадської культури. Це означає, що юрист має керуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином, підпорядковувати власне громадське життя конституційним нормам. У результатів такої громадської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне сприйняття українських політичних реалій.

Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання.

Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії.

Політична культура має функцію впорядкування політико-юридичних культурних процесів в Україні. Сюди можна віднести повагу до особи, рівень правопорядку, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та інше. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста.

У “Праві України” – газеті 2004 р. №1 ми бачимо, що є проблема підвищення кваліфікацій суддів та працівників апарату судів, недоліки в підготовці юристів складність і заплутаність правового механізму по очищенню судів від судів.

Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея.

ВИСНОВОК

Політична культура юриста – це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політику, свідомість, культуру політико-правової поведінки, сприяє культурі функціонування юридичної установи в цілому. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур.

Політична культура дає змогу юристові уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правовій діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівоментності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Вебер М. Политика как призвание и профессия // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С.644-707.

2.Юридична деонтологія автор Сливки – с. 174-182.

3.Паво України, 2004 р. в №1.

4.Тлумачний словник – с. 340.