Східнослов'янська культура. Історичне значення Київської Русі
Народ Київської Русі створив багату, самобутню і на той час високу матеріальну й духовну культуру, що розвинулась на основі попередніх здобутків східних слов'ян. Позитивний вплив на неї справили також культурні зв'язки південно-східних слов'ян з південними і західними слов'янами, наро¬дами Західної Європи, Візантії, Кавказу, Азії. Культура Русі зайняла визначне місце у розвитку світової культури епохи середньовіччя.
Здобутки в ремісницькій техніці, архітектурі й живопису. Київська Русь славилася своїми ремісниками, які майстерно виготовляли знаряддя праці, зброю, предмети домашнього вжитку.
Давньоруські гончарі, удосконаливши техніку виробницт¬ва, виготовляли гарний глиняний посуд (глечики, горщики, миски, блюда та ін.), оздоблений кольоровою поливою й різ¬ними візерунками.
Ковалі робили добротні залізні лемеші і чересла для плу¬гів, ножі, сокири, серпи, підкови для коней, замки, мечі, щити, кольчуги, шоломи тощо. На поверхню усіх цих виробів часто накладалися художні оздоби й написи. Особливо славилося мистецтво ювелірів, які вміли обробляти дорогоцінні метали, робити з них чудові прикраси. Вони знали, як карбувати, гра вірувати й золотити речі, оздоблювати їх так званою зерню — маленькими металевими кульками, припаяними на поверхні.
Талановиті зодчі споруджували величні дерев'яні і кам'яні будівлі, архітектура яких славилася в усьому світі. .Вони ви¬користовували досвід і традиції античної архітектури та бу¬дівельної техніки. Будівельними матеріалами були в них цегла-плінфа, цементівка (розчин, що складався з вапна, тов¬ченої цегли, кераміки), камінь тощо. Окрасою Києва стали такі споруди, як Десятинна церква, Софійський собор. Золоті во¬рота (головний в'їзд до міста), Успенський собор, ряд кам'яних князівських теремів, Відомими стали архітектурні споруди Чернігова (Спаський собор), Переяслава (Михайлівський со¬бор), Галича та багатьох інших міст. Чимало споруд збереглося до наших днів. Вони засвідчують високий розвиток архітектури наших предків.
Архітектура дала поштовх поширен¬ню живопису. Князівські палаци й куль¬тові храми прикрашалися різьбою по дереву і кості, настінними мозаїками, фресками, різьбленими ' кам'яними де¬талями, іконами. Таке оздоблення мож¬на побачити сьогодні в Софійському соборі в Києві. Давньоруські худож¬ники майстерно оздоблювали шкіряні оправи рукописних книжок. За часів Київської Русі у Печерському мона¬стирі діяла навіть майстерня живопису, де працював талановитий художник Аліпій.
Усна народна творчість і музика. З давніх часів у східних слов'ян існу¬вала багата усна народна творчість: обрядові пісні, билини, казки, легенди, прислів'я, приказки тощо. У Київській Русі значного поширення набули били¬ни — поеми, присвячені важливим по¬діям, особливо боротьбі з ворогами.[ З курсу літератури відомі билини «Ілля Муромець і Соловей-розбійник», «Добриня Нікітич і Змій», «Альоша Попович і Тугарин Змієвич» та інші, в яких оспівувалися подвиги богатирів. У піснях звеличувалися любов до рід¬ної землі, героїзм її захисників, селян¬ська праця, засуджувалися кривда й несправедливість.
Розвивалося музичне мистецтво. Се¬ред музичних інструментів були відо¬мі дудки, сопілки, флейти, гуслі, лют¬ні, бубни тощо. Вони поділялися на духові, щипкові й ударні. Музика записувалась нотними знаками. При дворах князів створю¬валися музичні ансамблі, а при церквах — хори. Скоморохи-мандрівника грали на музичних інструментах у святкові дні на торгах міст і сіл. У супроводі музики виступали в по¬ходи військові дружини, відбувалися весілля й відзначалися свята.
Писемність, літописання та література. Писемність у Київ¬ській Русі з'явилася задовго до запровадження християнства. Про це свідчать документи — договори київських князів з імператорами ' Візантії другої половини IX і першої поло¬вини X ст., а також берестяні грамоти, знайдені й прочитані ученими.» Після введення християнства на Русі з давньорусь¬кої і церковнослов'янської мов утворилася писемна мова, з'явилося більш досконале слов'янське письмо — кирилиця, створене болгарським просвітителем Ки¬рилом у IX ст^ Збереглися написи на ливарних формах, господарських речах, зброї, цеглі тощо. Чимало їх знайшли археологи в Києві, Новгороді та ін¬ших містах. Центрами переписування й перекладу іноземних книжок на слов'янську мову були княжі двори, монастирі, церкви Києва, Новгорода, Чернігова, Переяслава, Суздаля, Гали¬ча. За часів Ярослава Мудрого в Києві при Софійському соборі існувала май¬стерня для перекладу і переписуван¬ня книг. Писали на спеціально обробленій телячій чи овечій шкірі — пергаменті, на бересті, дошках. Паперу ще не було.Руські вчені створювали перші історичні праці — літопи¬си, куди заносилися події того часу по роках. Визначним історичним твором XII ст. є літопис «Повість временних літ», автором початкового (ще XI ст.) зводу якого вважають ченця Печерського монастиря (Київ) Никона. У літопису розпові¬дається «звідки пішла Руська земля», викладається її давня історія. Літописання існувало і в інших містах Київської Русі.
У Київській Русі з'явилася й худож¬ня література переважно церковного змісту. І Найбільш визначні твори — «Слово про закон і благодать» митро¬полита Іларідна, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Ізборники» Святослава Ярославича.
Школа, освіта і наукові знання. При монастирях і церквах відкривали¬ся школи, бібліотеки і навіть архіви для документів. Ярослав Мудрий засну¬вав - бібліотеку і архів при Софій¬ському соборі в Києві. Там же створе¬но і школу для «книжного навчання”.
При Андріївському монастирі в Києві була школа для дівчат.
У Київській Русі поширювалися твори античних авторів Сократа, Платона, Арістотеля, Геродота, Софокла та інших учених і письменників. З пе¬рекладів їхніх книг черпалися науко¬ві знання. Накопичені знання з різних галузей наук використовувалися на практиці в ремеслі, будівництві, торгів¬лі, лікуванні людей і тварин. Відомим лікарем у Києві став Агапіт («лєчець»), який умів робити хірургічні операції.
А онука Володимира Мономаха Євпраксія Мстиславівна склала медичний трактат «Мазі У творах давньоруських учених (Іларіона, Володимира Моно¬маха, Кирика, Никона та ін.) роз¬вивалась суспільна думка; у них зву¬чали мотиви патріотизму, єдності Русь¬кої землі, захисту від ворогів.
Отже, східнослов'янська культура збагатила скарбницю світової культури.
Історичне значення Київської Русі.
Могутня держава середньовічної Євро¬пи Київська Русь прискорила економіч¬ний, політичний і культурний розвиток східних слов'ян, стала етапом форму¬вання східнослов'янських народностей, відстояла свої землі від ворожих вторг¬нень кочівників, а також зазіхань ім¬ператорів Візантії. \3авдяки державній єдності руських земель взаємозбагачу¬валися уклад життя, мова, матеріаль¬на й духовна культура їхнього насе¬лення.
Київська Русь сприяла економічно¬му й культурному розвитку багатьох неруських народів, які здавна прожи¬вали на її території або по сусідству.
Велике і міжнародне значення Київ¬ської Русі. За свідченням сучасника-літописця, Київська Русь була відома «в усіх кінцях землі». Вона впливала на політичні події і міжнародні відно¬сини в Європі і Азії, на Близькому Сході. Руські князі підтримували династичні зв'язки з Францією, Швецією, Англією, Польщею, Угорщиною, Норвегією, Ві¬зантією. Зокрема, дочка Ярослава Муд¬рого Анна стала дружиною французь¬кого короля Генріха І. Після смерті короля вона правила Францією до повноліття свого сина Філіппа. (Про діяль¬ність цих королів йдеться в підручнику з історії середньовіччя).
Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв'язки Київської Pyci Центром міжнародної торгівлі залишав¬ся Київ. Руські купці торгували в бага¬тьох країнах світу. Іноземні купці тор¬гували в руських містах.
Разом з тим Київська Русь не стала єдиною і монолітною державою. Це була клаптикова країна без точно визначених кордонів, утворена з численних слов'янських і неслов'янських племен, неміцна і недостатньо централізована, складена з кіль¬кох територій і політичних центрів-суперників (Київ, Галич, Чернігів, Новгород). Київ найзначніший вплив справляв на прилеглу до нього територію в басейні Дніпра: там про¬живали споріднені слов'янські племена, які стали основою формування української народності. Усе це наштовхує на справедливу думку, що Російська імперія пізніших часів не могла претендувати на роль спадкоємниці Київської Русі і домагатися переходу України і Білорусі «під високу царську руку».
Загалом в історичний період Київської Русі на Подніпров'ї, в Галичині й на Волині, в Причорномор'ї та Приазов'ї закла¬далися традиції незалежної державності на території України. Саме в цей час українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного, етнічного й культурного розвитку. І На думку Михайла Грушевського, «Київська Русь е першою формою української державності». Племена, які населяли територію України, виступили творцями східнослов'янської держави Київської Русі. А це за¬свідчувало їх високу цивілізацію, провіщало давнім україн¬цям вільне й незалежне існування.